Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Державний захист прав підприємців

Зміст

Вступ----------------------------------------------------------------------2

1.Державний захист прав підприємців.----------------------------3

2.Поняття монопольного становища і

монопольної діяльності підприємців на ринку. -----------------7

Задача---------------------------------------------------------------------10

Висновки-----------------------------------------------------------------12

Література ---------------------------------------------------------------13

Вступ

Підприємницьке право – система загальнообов’язкових норм (правил), що регулюють відносини у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, встановлюються і охороняються державою.

У складі підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права. Предметом правового регулювання підприємницького права є підприємницька діяльність, що визначається як самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто, вона є специфічним видом господарської діяльності, яка здійснюється від імені підприємця.

1. Державний захист прав підприємців

Згідно Господарського суду України:

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування , актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно - господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно статті 43 підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати
будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

За статтею 47. Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних
ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів; забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб. { Частина друга статті 47 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005 };держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції ї України ( 254к/96-ВР ) на підставах і в порядку, передбачених законом.
З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом: надають підприємцям земельні ділянки, передають державне
майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності; сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку; стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг; подають підприємцям інші види допомоги.
Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює
необхідні умови для цього.

Забезпечення захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності нині набула особливої значимості у зв’язку з тим, що у статті 42 Конституції України вперше закріплено право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. На конституційному рівні закріплено зобов’язання держави щодо захисту конкуренції в підприємницькій діяльності і неприпустимість підприємницької діяльності, спрямованої на монополізацію і недобросовісну конкуренцію.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців. Не допускається прийняття державними органами актів, які визначають привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однією з форм власності щодо суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності. Державне регулювання підприємницької діяльності поділяється на пряме та непряме. Під прямим регулюванням розуміється безпосередній вплив держави на суб'єктів господарювання шляхом дачі розпоряджень, встановлення квот, тарифів, які і необхідними для виконання. Під непрямим регулюванням варто розуміти вплив на об'єкт керування через створення певної ситуації, у результаті чого буде досягнуте таке положення керованого, котре необхідно для держави. Як непряме регулювання можна навести приклад надання дотацій якому-небудь підприємству або галузі.

Основні засоби, які використовує держава для регулювання підприємницької діяльності, є: державна реєстрація; ліцензування, патентування, квотування; сертифікація та стандартизація ; регулювання цін і тарифів; податкове регулювання (надання податкових пільг); надання дотацій, компенсацій; застосування нормативів та лімітів; матеріально-технічна підтримка підприємців:інформаційне, кадрове та науково - методичне забезпечення підприємців .

Базою нормативно-правового забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основним з яких Господарський Кодекс України. Центральним органом, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку та підтримки підприємництва, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Головне завдання цього органу - формування підприємницької політики, а передовсім - узагальнення практики застосування законодавства з питань підприємницької діяльності, опрацювання пропозицій, спрямованих на вдосконалення його. Крім того, комітет сприяє розвиткові малого підприємництва, системи консультативної та інформаційної підтримки його і готує пропозиції щодо впровадження та вдосконалення механізмів фінансово-кредитної підтримки підприємництва та його зовнішньоекономічної діяльності, координує систему підготовки та перепідготовки кадрів тощо. В Україні створено значну кількість громадських організацій, які мають на меті сприяння підприємництву . Держава і підприємництво вступають у відносини, в яких кожна зі сторін має значний вплив. Держава має потребу в підприємництві, оскільки ринкова система забезпечує її (без особливих додаткових витрат) матеріальними ресурсами, послугами і товарами, фінансовою підтримкою державних програм і т.п.

У свою чергу, підприємництво має потребу в державі, оскільки йому необхідне законодавство, що регламентує правила економічної діяльності, її безпеки, захисту і стабільності, а також функціонування монетарної системи, стабільної економічної і соціальної інфраструктури. Підприємництво покладається на конституційний захист і державну підтримку підприємництва як основного інституту суспільства, що забезпечує одержання прибутку, зайнятість населення і підвищення його життєвого рівня.

На сучасному етапі розвитку української державності законодавство, яке регулює підприємницьку діяльність, ще недостатньо забезпечує поєднання свободи підприємництва і конкуренції з належним захистом прав суб’єктів підприємницької діяльності, що, в свою чергу, зумовлює необхідність звернення останніх до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, тому питання захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності в господарському суді на сучасному етапі є особливо актуальним і практично значимим. Крім того, у більшості угод, що укладаються організаціями України з організаціями інших країн, передбачається арбітражний порядок вирішення спору.

Захист прав суб’єктів підприємницької діяльності регулюється і гарантується нормами цивільного і господарського права. Однак законодавча база в окремих спірних питаннях не дає повних відповідей для винесення обгрунтованих законних рішень. Слабкість і недосконалість правового захисту підприємництва, неврегульованість багатьох його аспектів, неузгодженість нормативних актів негативно впливають на ефективність підприємництва в Україні. Крім того, низький рівень правосвідомості підприємців призводить до виникнення "тіньового" підприємництва, а також до появи квазі-правових (по суті кримінальних) інституцій владнання конфліктів та забезпечення виконання зобов’язань.

Господарське законодавство України відзначається крайньою непослідовністю, суперечливістю, неузгодженістю і містить істотні прогалини. Не витримує ніякої критики якість законодавчого процесу. В жодній із сфер економічної діяльності поки що не маємо логічно завершеного системного законодавчого забезпечення. Одним із дестабілізуючих факторів для сфери господарських правовідносин стає прийняття законів, що не враховують реальної соціально-економічної ситуації, вступають у конфлікт з Основним законом держави – Конституцією України та іншими, раніше прийнятими нормативно-правовими актами. Належне нормативне забезпечення охорони і захисту господарських прав можливе лише за допомогою застосування комплексного нормативно-правового регулювання – у Конституції, законах, підзаконних, локальних.

2.Поняття монопольного становища і монопольної діяльності підприємців на ринку.

Законом України «Про захист економічної конкуренції” (ст.12), встановлено, що суб'єкт господарювання займає монополь (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Монопольним домінуючим вважається також становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;
сукупна частка не більше ніж п’яти суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків;

В Україні монопольне становище суб’єкта господарювання не заборонено, забороняється зловживання монопольним становищем. Однак кількість монопольних утворень та стан монополізації ринків контролюється Антимонольним комітетом України.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Монопольне становище підприємців на ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів робіт і послуг, обігу капіталів (фінансів, цінних паперів) визначається Антимонопольним комітетом України і його територіальними управліннями в межах адміністративної області або автономії (район, населений пункт).

Зловживаннями монопольним становищем вважають:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у неоднакове становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
часткову або повну відмову від реалізації або закупівлі товару, якщо немає альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримання дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;
встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

До зловживань монопольним становищем відносять також неправомірні угоди між підприємцями та недобросовісну конкуренцію.

Неправомірними між підприємцями визнають угоди або погоджені дії, спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;
застосування демпінгових (знижених) цін на товарному ринку;
розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом реалізації чи закупівель їх або за колом споживачів та іншими ознаками з метою монополізації їх;
усунення із ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
До недобросовісної конкуренції відносять:
неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені. До недобросовісної конкуренції не відносять френчайз — право працювати від імені (під вивіскою ) великого підприємства, яке добре себе зарекомендувало. Наприклад, ресторан "Макдональдс" має у багатьох країнах світу високу репутацію. Скрізь однаковий вибір страв і напоїв, однакова технологія виробництва, обслуговування. Проте лише 20 % підприємств належить компанії "Макдональдс", решта — іншим власникам, які купили право працювати під її вивіскою. Підключення до відомої компанії дає стійкий доход. Компанія постійно досліджує, наскільки додержують френчайзні підприємства встановлених стандартів. За недодержання вимог застосовують санкції, аж до позбавлення права працювати від імені компанії;
навмисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;
використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Монопольна діяльність – це економічна (господарсько-розпорядницька) діяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне становище, що пов’язана з виробництвом, реалізацією, придбанням або виробничим використанням продукції (товарів), виконанням робіт, наданням послуг. Метою такої діяльності є не просто отримання прибутку , а максимальна його максималізація.

Монопольна діяльність підприємців виникає за умов монопольного становища на ринку одного підприємця або групи підприємців у виробництві та реалізації товарів. Дії органів влади і управління спрямовані на недопущення та істотне обмеження цієї діяльності. Монопольне — це домінуюче становище підприємця, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним є становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Рішенням Антимонопольного комітету України може визнаватися монопольним становище підприємця, частка якого на ринку певного товару становить менш як 35%.

Монопольна діяльність здійснюється підприємцями через монопольну ціну, яку встановлює підприємець, що займає монопольне становище на ринку. Це призводить до обмеження конкуренції і порушення прав споживача. Регулюється ця діяльність Законом України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Задача

Між приватним підприємством “ Бриг ” та товариством з обмеженою відповідальністю “ Норд ” було укладено договір підпряду, за яким ТОВ “ Норд ” зобов’язувалося виконати ремонтні роботи в приміщенні, що належало ПП. При прийманні підприємством роботи з’ясувалося, що товариство виконало ремонт із порушенням технології (нерівно покладений кафель, вологий паркет і т. ін.). Незважаючи на це товариство відмовилося від належного виконання робіт без додаткової оплати. Через місяць після приняття робіт ПП надіслано претензію ТОВ, у якій наполягало на завершення ремонтних робіт своїм коштом, але у зв’язку із тим, що претензія не мала дати і номера , а також булла підписана не керівником ПП, ТОВ “ Норд ” відмовилося її розглядати. Через 8 місяців ПП “ Бриг ” надіслано повторну претензію, що містила всі необхідні реквізити , на яку ТОВ “ Норд ” не відповіла. Підприємство звернулося до господарського суду.

Питання:

1. Який строк розгляду предявленої претензії?

2. Протягом якго строку замовник має право на предявлення позову про виявлені недоліки в роботі, виконаній за договором підряду?

3. Яке рішення має прийняти господарський суд?

Відповіді:

1. Згідно ГКУ ст.222 п.6. Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити. ( Частина шоста статті 222 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2705-IV ( 2705-15 ) від 23.06.2005 )

2. Згідно Господарського Кодексу України ст. 322 п.3. Позовна давність для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво,визначається з дня прийняття роботи замовником і становить: один рік - щодо недоліків некапітальних конструкцій, а у разі якщо недоліки не могли бути виявлені за звичайного способу прийняття роботи, - два роки.

3. За порушення строку розгляду претензії та залишення її без відповіді. Господарський суд повинен принятии рішення про стягнення штрафу, встановленого за ці порушення, приймається одночасно з прийняттям рішення по господарському спору (п. 4 ст. 83 ГПК). З ТОВ “ Норд ” повинно бути стягнуто штраф у розмірі 2 процентів від суми претензії, але не менше 5 і не більше як 100 розмірів неоподаткованих мінімумів доходів . А також згідно ст.322 п.1. за неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона, тобто, ТОВ “ Норд ” повинно сплатити штрафні санкції, а також відшкодовати другій стороні,тобто, ПП “ Бриг ” (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями

Висновки

Отже, підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями ) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Література:

1. Добровольська В. Засоби державного регулювання підприємницької діяльності // Підприємництво, господарство і право.-2006.-№2.-С.89-94.

2. Коротенко Н.П. Порівняльна характеристика ДРЕ в Україні та країнах ЄС. Державне регулювання підприємництва. Розвиток підприємництва.// Актуальні проблеми економіки.-2006.-№2.-С.4-13.

3. Покатаєва О.В. Методи державного регулювання підприємницької діяльності.//Економіка та держава.-2008.-№1.-С.89-91. Закон України «Про захист економічної конкуренції" (ВВР), 2001, N12, ст.64

4.Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції від 07.06.1996, (ВВР), 1996, № 36, ст.164 із змінами, внесеними згідно із Законами № 642/97 -ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, № 10, ст.36 № 783-ХІУ від 30.06.99, ВВР, 1999, №34, ст.274

5.Я.М.Пігач, Л.М.Труфанова. Господарське законодавство. Навчальний посібник. - Тернопіль, 2002. - 160 с.

Державний захист прав підприємців 📙 Контрольная → 🆔 26624