Духовні пошуки Миколи Гоголя

*****.

*************************************.3

1.Києво -Могилянська академія в українській та російській культурі…………….5

1.1. Яким було її становлення………………………………………………………5

1.2. Значення у розвитку країни……………………………………………………6

2. Духовні пошуки Миколи Гоголя…………………………………………………...8

3. Супрематизм К. Малевича…………………………………………………………11

4. *************************************.14

5. ****** ************ **************************..16

Вступ.

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво - Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу, могутнім чинником формування його самоствідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський - для поляків. Ще до виникнення Києво - Могилянськой колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами. Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті. Але через конфесійно - культурну відмінність и відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися. Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності. Прилучення до униіверсалій європейскої культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національно, а через відторгнення від вітчизняної основи. Для українського народу, який боровся за своє виживання, збереження й передачу наступним поколінням своєї культури і школи боли непридатними, оскількивели до цілком протилежних результатів. Тому українські інтелектуали шукали шляхів до піднесення рівня власної освіти і використання нею здобутків в галузі науки і культури інших народів.

Величезний внесок у розвиток української культури приніс великий письменник Микола Васильович Гоголь. Особливість творчості М.Гоголя полягає в тому, що він вивчав світ, звертаючись до свого духовного досвіду, до своєрідного розуміння дійсності. Важливість гоголівської філософії в тому, що вона будується на конкретній історичній дійсності, яка осмислюється в романтичному контексті і є сенсом його філософії. Філософська проблематика М.Гоголя має художньо - концептуальне оформлення, оскільки він акцентує увагу на проблемах душі, людини, творчості, релігії. М.Гоголь був унікальний не у виборі проблематики, а в умінні знайти особливі способи її інтерпретацій і рішень.

У когорті майстрів образотворчого мистецтва минулого сторіччя, чия спадщина є воістину світовим надбанням, одним з найбільш яскравих є ім'я Казимира Малевича. Полотна якого являють собою унікальне художнє втілення ідейних і творчих пошуків рубежу 19-20-го століть. Казимир Малевич самостійно пройшов весь шлях від скромного самоучки до всесвітньо відомого художника. Всім сенсом життя Малевича було мистецтво . Властиву його характеру вибухову енергію Малевич привніс у свій творчество. В 1928 році він відкрив у Третьяковській галереї свою персональну виставку. Ця експозиція присвячена 30 - річчю творчості художника. Представлені на виставці роботи показують нелегкий шлях художника в серії селянських робіт. Тут же Малевич представлений і як новатор в супрематичних роботах. Глядачі сприйняли виставку робіт Казимира Малевича вельми позитивно. Вони були захоплені простором і фантазією автора, а також колірний реальністю його картин. Творча спадщина художника досі не отримало і навряд чи коли-небудь отримає якусь однозначну оцінку фахівців і шанувальників живопису. Однак його гігантський масштаб не можуть заперечувати навіть найпалкіші противники Казимира Малевича.

1.Києво-Могилянська академія

в українській та російській культурі.

1.1. Яким було її становлення.

Першим і, напевно, найголовнішим навчальним закладом була і залишилася Києво -Могилянська академія . А от яким було її становлення .Після численних монголо -татарських набігів Київська Русь втратила свою могутність. І стала здобиччю нових завойовників, на цей раз литовських, польських і німецьких. Жорстокий соціально- національний гніт ліг на плечі населення всієї України. Правлячі кола Речі Посполитої мали намір духовно закабалити країну. Вони насильно забороняли народу його мову і культуру, але народ не хотів з цим миритися. Він вів постійну боротьбу за свою свободу і незалежність. Ніякої гніт не міг зупинити соціально - економічний розвиток України. Під його впливом пробуджувалось національну самосвідомість народу, розкривалися його духовні сили, посилювався інтерес до власної історії, мови. Тоді й з'явилася необхідність розвитку науки та освіти. До цього часу багато сини українського народу навчалися або вже отримали освіту за межами своєї батьківщини. Але вже в XVII столітті постало питання про відкриття своїх навчальних закладів, які могли б скласти конкуренцію європейським. Цьому передувало збільшення числа церковно - парафіяльних шкіл (у XVI столітті). Збільшувалася також число бібліотек, з'явилося багато нових книг. Все це можна вважати передумовами до створення навчального закладу високого рівня. У 1615 р. виникло Київське Братство. Це був ніби відсіч українців польським священикам, які намагалися насадити уніатство. Як і в інших містах, Київське Братство об'єднувало колір городян, інтелігенції, духовенства та козацтва. У списку членів Братства ми бачимо імена Захарія Копистинська, Тарасія Земки, Ісайї Трофімівіча, Сильвестра Косова, Петра Могили. Члени Братства зобов'язалися до кінця свого життя піклуватися про Братстві та школі при ньому. Гроші, отримані Братством, мали йти на будівництво шкіл, зарплату вчителям, на допомогу бідним і хворим студентам. Значну підтримку Братству справила киянка Єлизавета Василівна Гулічівна, освічена і інтелігентна жінк, яка, розуміючи необхідність поліпшення народної освіти в Україні, подарувала Братству ділянку землі на Подолі. З умовою, що на цій землі буде побудовано монастир і школа як для шляхетських, так і простих дітей. Було це в 1615 році. Тоді ж побудована і школа, яка з часом стала Києво- Могилянською колегією (по імені її засновника П.Могили ), а потім отримала звання академії. Колегія з'явилася в 1632 році, і Петро Могила став її опікуном. Вмираючи, він заповідав їй все своє чимале майно - гроші, цінності, величезну бібліотеку, землі, будинку і попросив берегти колегію, як своє єдине дітище. Тоді ж колегія отримала загальне визнання. Про це свідчить той факт, що багато молодих людей, учні в Польщі, покидали свої інститути і поверталися на батьківщину, щоб мати можливість вчитися в колегії. Але польські власті не хотіли її визнавати як вищий навчальний заклад. Адже тоді колегія отримала б право викладати цілий ряд предметів, небажаних уніатської церкви, наприклад богослов'я. І тільки наприкінці 80 -х років колегія офіційно отримала статус вищого навчального закладу і стала називатися академією .

1.2. Значення у розвитку країни.

Києво -Могилянська академія довгий час була єдиним навчальним закладом в Україні, що задовольняє її освітні, наукові та громадські інтереси. Подібно західним навчальним закладам, академія мала чіткий розподіл на окремі класи з повним обсягом предметів, які в них викладалися, і системою управління. Велика увага приділялася літературам, особливо класичної римської і грецької. Багато часу займало вивчення латинської мови, знання якої вважалося тоді ознакою освіченості. У той час латина була мовою права та управління, дипломатів і вчених. У всіх вищих навчальних закладах Європи, в тому числі і в Києві, викладання таких курсів, як філософія, риторика, богослов'я, велося тільки на латині. З метою якнайшвидшого засвоєння мови студенти зобов'язані були говорити на латині не тільки під час занять з викладачами, але й один з одним в побуті. Про високий рівень знань випускників говорить і той факт, що багато хто з них були запрошені перекладачами в державні та військові установи як в Україні, так і в Росії. Проте вже з початку XVIII століття латинь стала витіснятися українською літературною мовою. Він став відігравати вирішальну роль в академії тому, що більшість професорів і студентів самі були українцями і мовою їх спілкування був живу українську мову. І через час, незважаючи на заборони російського уряду(наприклад, указ Петра I від 1720 про заборону друку українською мовою), він продовжував жити на території академії. Так даний навчальний заклад внесло свій внесок у формування і розвиток української літератури. До викладачеві пред'являлися дуже високі вимоги. Академія користувалася також правом обирати ректора. Він обирався з числа академічних професорів. Один час навіть кандидатуру ректора стверджував гетьман і вручав йому «поставлену грамоту». Це говорить про значення академії у суспільному житті в Україні тих часів .Формувалася власна, а разом з тим - київська поетична школа. Відомим поетам, що вийшли зі стін Києво -Могилянської академії добре відомий Григорій Сковорода та ін. КМА була центром філософської думки в Україні. Почалося викладання природничих наук - астрономії, біології, мінералогії, зоології та ін. В академії формувалася історична наука. Досить згадати, що тут навчалися літописці Роман Ракушка- Романовський ( Самовидець ), Самійло Величко, Григорій Грабянка. Їх козацькі літописи були прообразом сучасних історичних праць. Києво -Могилянська академія дала й таких відомих істориків, як Петро Симоновський, Микола Бантиш - Каменський, Максим Берлінський і багатьох інших. Студентів вчили малювання, графіку та живопису. Саме тут склалася одна з найбільш значних художніх і граверних шкіл в Україні. Видатними граверами України, учівшіміся в академії, були Іван Мигура, Іван Щирський, Григорій Левицький. Неабиякий розвиток отримало музичне мистецтво. Академія випустила багатьох професійних композиторів. Найбільш талановитими серед них були Максим Березовський і Артемій Ведель. Вихованцями були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол Зі стін КМА вийшло чимало ієрархів - єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників.

2. Духовні пошуки Миколи Гоголя.

Микола Васильович Гоголь - письменник, який поставив питання про релігійної місії мистецтва, про зв'язок культури і Церкви, про християнський перетворенні культури Гоголь - одна з найбільш аскетичних постатей нашої літератури, єдина, виняткова у своєму роді. Все його життя, подібно до життя ченця, було безперервним подвигом і сходженням до висот духу, але знали про цей бік його особистості тільки найближчі до нього духовні особи і деякі з друзів. У свідомості більшості сучасників Гоголь представляв собою класичний тип письменника - сатирика, викривача вад, громадських і людських, блискучого гумориста. Гоголя в іншому його якості, як зачинателя святоотецької традиції в літературі, як релігійного мислителя і публіциста і навіть автора молитов, його сучасники не впізнали. За винятком "Вибраних місць із листування з друзями ", виданих зі значними цензурними вилученнями і більшістю читачів невірно сприйнятих, духовна проза Гоголя за життя його залишалася неопублікованою. Нова епоха, що відкрила читачам твори Гоголя останнього періоду його життя, поставила перед дослідниками цілий ряд проблем як текстологічного, так і історико- літературного характеру. Багато десятиліть в архівах Києва, Москви і Санкт -Петербурга незатребуваними зберігалися рукописи Гоголя - зошити його виписок з творів святих отців і богослужбових книг. Ці матеріали (близько двадцяти друкованих аркушів) вперше були видані в дев'ятимлосному Зборах творів Гоголя. Опубліковані тексти показують пізнього Гоголя в новому світлі і в той же час змушують переглянути багато традиційні уявлення про духовному образі письменника. Як не раз визнавався Гоголь, твори його самим безпосереднім чином пов'язані з його духовним освітою. Один з плідних шляхів осягнення особистості Гоголя - виявлення кола його знайомств. Довгий час багато фактів біографії письменника залишалися в тіні, з різних причин дослідники не надавали їм належного значення . Перш за все це відноситься до осіб духовного звання, що стикалися з Гоголем в останній період його життя. Через сорок років після смерті Гоголя його біограф зазначав, що "ми ще не тільки більш ніж недостатньо знаємо його життя і ще майже не усвідомили його моральну особистість, але навіть характер його відносин до більш-менш близьким людям залишається мало відомим і майже зовсім не був досі предметом уважного вивчення ". Сам Гоголь завжди підкреслював цілісність і незмінність свого шляху і внутрішнього світу. В " Авторській сповіді " він писав, відповідаючи на закиди критиків, які стверджували, що в " Вибраних місцях з листування з друзями" він зрадив своєму призначенню і вторгся в чужі йому межі : "Я не плутати простих свого шляху. Я йшов тією дорогою - і я прийшов до Того, Хто є джерело життя» .

У Гоголя поступово виробляються аскетичні устремління і все ясніше вимальовується християнський - чернечий - ідеал. Ще в квітні 1840 він писав Миколі Білозерському, чернігівському поміщику, з яким був знайомий з ніжинської пори: "Я ж тепер більше годжуся для монастиря, ніж для життя світської ". А в лютому 1842 зізнавався поетові Миколі Язикову : "Я відчуваю, що розірвалися останні узи, що зв'язували мене зі світлом. Мені потрібно усамітнення, рішуче усамітнення ... Я не народжений для хвилювань і відчуваю з кожним днем і годиною, що немає вище спадку на світі , як звання ченця "Талант, даний йому Богом, Гоголь хотів направити для прославлення Бога і на користь людям. І щоб досягти цього, він повинен був очистити себе молитвою і істинно християнським життям. Преображення людини, про який мріяв Гоголь, відбувалося в ньому самому. Життям своєї він продовжив свої писання. Зародки тих пристрастей, які довели його героїв до їх нікчемності і вульгарності, Гоголь знаходив у собі. У 1843 році, відповідаючи на запитання одного з своїх друзів, від чого герої " Мертвих душ", будучи далекі від того, щоб бути портретами дійсних людей, будучи самі по собі властивості зовсім непривабливого, невідомо чому близькі душі, Гоголь говорив : "... герої мої тому близькі душі, що вони з душі ; всі мої останні твори - історія моєї власної душі ". І далі зауважував: "Не думай, проте ж ... щоб я сам був такий же урод, які мої герої. Ні, я не схожий на них. Я люблю добро, я шукаю його і згораю їм ; але я не люблю моїх гидот і не тримаю їх руку, як мої герої ; я не люблю тих низостей моїх, що віддаляють мене від добра. я воюю з ними, і буду воювати, і повиганяв, і мені в цьому допоможе Бог ".

У той час як більша частина читачів потішалася над його героями, вважаючи себе незмірно вище них, Гоголь страждав і нудився, розуміючи, що і він недосконалий. Він відчув, що йому не тільки не вдаються позитивні герої, але й не можуть вдатися. Чому це так, почасти можна зрозуміти з писань святителя Ігнатія. У статті " Християнський пастир і християнин -художник " він висловлює глибоку думку: "Велика частина талантів прагнула зобразити в розкоші пристрасті людські. Зображено співаками, зображено живописцями, зображено музикою зло у всілякому розмаїтті. Талант людський, у всій своїй силі і нещасною красі, розвинувся в зображенні зла; в зображенні добра він взагалі слабкий, блідий, натягнуть ... Коли засвоїться таланту Євангельський характер, - а це пов'язане з працею і внутрішньою боротьбою, - тоді художник освітлюється натхненням згори, тільки тоді він може говорити свято, співати свято, живописати свято ".

Подальша творчість Гоголя - це крик жаху від споглядання духовного мору. Невидимі духи впроваджуються в життя, розкладаючи її зсередини. Про це повість «Ніс ». Якась частина тіла, цілком доречна і незамінна у своїй споконвічній функції, протиприродно відділяється від тіла, намагається існувати самостійно, набуває гіпертрофоване значення, звеличується в думці оточуючих і зарозумілості, і, нарешті, частину займає по відношенню до цілого панівне становище. Гоголь був дуже талановитим християнським мислителем, але не в цьому він досягає геніальності Але тільки в художній творчості Гоголь створює те і так, що і як ніхто інший не створював і не створить. Разом з тим Гоголь вперше ставить багато проблем, і можна погодитися з тим, що як пророк православної культури він цілком відбувся. Але це інше служіння, яке, по суті, не скасовує художньої творчості. Про щось письменникові необхідно висловитися прямо, тоді він виступає як мислитель. Але щось можна висловити тільки через художній образ, і тоді він виступає як художник слова.. Але в душі Гоголя це не зімкнулося, тому Гоголь - мислитель багато в чому протистоїть Гоголю - письменникові, а сам автор міг ідентифікувати себе окремо або з одним, або з іншим.

3.Супрематизм К. Малевича.

Біографія Малевич Казимир Северинович (1878-1935 рр..) - Російський живописець, один з найвидатніших і оригінальних художників минулого століття, чия спадщина заслужило найвищу оцінку в усьому світі. Живопис Малевича різноманітна і за формою, і за змістом. Казимир Малевич - один із засновників абстрактного мистецтва, відійшов від відображення реальних речей і явищ, відмовився від конкретної сюжетної змістовності творів, трактував предметну форму як комбінації контрастних за кольором геометричних елементів. Найзнаменитіший живописний твір Малевича Чорний квадрат (1915) стало своєрідним мальовничим маніфестом супрематизму. Супрематизм Малевича Серед усіх стильових напрямів, до яких належать картини Казимира Малевича, особливо слід виділити два - це кубофутуризм і супрематизм. Для назви нового напрямку Малевич обрав польське слово « супрематизм », яке перекладається на українську мову як « домінування » , «перевагу ». Типова супрематична картина - це чіткі фігури різних геометричних форм, пофарбовані в чисті локальні тони і немов застиглі у білій порожнечі, яка займає все залишився картини. Витоки супрематизму лежать в роботі Малевича над оформленням постановки опери «Перемога над Сонцем ». Сенс супрематизму полягає в тому, що він повинен підкреслювати домінування кольору над іншими компонентами, які тільки є в образотворчому мистецтві. Живопис в стилі супрематизму - це свого роду занурення безмежну і безформну порожнечу.

Довгий час живописне мистецтво Казимира Малевича вважалося " ідеологічно шкідливим ", і в своїх дослідженнях радянські мистецтвознавці головним чином відзначали формальні якості його творів. Зараз про творчість Малевича написано багато книг і ще більше статей. Здавалося б, що може бути простіше: на білому фоні чорний квадрат. Будь-яка людина, напевно, може намалювати таке . Але ось загадка: чорний квадрат на білому тлі - картина російського художника Казимира Малевича, створена ще на початку століття, досі притягує до себе і дослідників і любителів живопису. Як якийсь міф, як символ російського авангарду. «Чорний квадрат» став знаком, основним елементом художньої системи супрематизму, кроком у нове мистецтво. Сам художник створив чотири варіанти "Чорного квадрата " з 1915 до початку 1930 -х років. Все це розвиток однієї теми. Вони відрізняються не тільки черговістю і роком створення, але і кольором, малюнком, фактурою. К "Чорного квадрата " Малевич звертався кожен раз, коли йому необхідно було вагомо і значимо представити власну творчість, часто в зв'язку з найважливішими для нього виставками. Але Малевич ніколи не копіював свої "Квадрати ", завжди створював "нову" версію. Головний елемент супрематічніх робіт Малевича - квадрат. Потім будуть комбінації квадратів, хрести, кола, прямокутники, рідше - трикутники, трапецоіди, еліпсоїди. Квадрат, однак, - основа геометричного супрематизму Малевича. Саме в квадраті вбачав він і деякі сутнісні знаки буття людського (чорний квадрат - «знак економії»; червоний - «сигнал революції»; білий - «чисте дія», «знак чистоти людської творчого життя» ), і які то глибинні прориви в Ніщо, як щось невимовне і не вимовляються, але - що відчувається. Своїм мистецтвом Малевич доставляє глядачеві "приємні емоційні переживання". В цьому власне і полягає його художньо-естетичне credo. Світ, по Малевичу, в сутності своїй безпредметна, т.е.пребивает поза сферою дії розуму. Мистецтво грунтується на естетичних принципах, тобто теж безпредметною у своїй основе. Малевіч сам створив при переході від кубофутуризму до супрематизму кілька полотен «зарозумілого реалізму», в яких заумь виражалася нарочито прямолінійним суміщенням несумісних речей: накладенням майже реалістичного зображення корови на скрипку в оточенні кубістичних аксесуарів (« Корова і скрипка»-1913 ) ; храму, оселедця, свічки, шаблі, сходи - на фізіономію англійця («Англієць в Москві»-1914 ) і т.п. Под безпредметністю Малевич розумів також і принципову неутилітарності мистецтв, особливо нового. «Предметом» в цьому плані виявляється будь-яка утилітарна функція художества. Робота тільки з кольором і формою вимагає вродженого витонченого художньо естетичного почуття, безпомилкового смаку і певної відкритості для духовного досвіду, якими володів Казимир Малевич. У супрематичний теорії Малевича важливе місце займає поняття «безликості», що стоїть у нього в одному ряду з такими поняттями, як безпредметність і потворне. Воно означає в широкому сенсі відмова мистецтва від зображення зовнішнього вигляду предмета (і людини), його видимої форми. Бо зовнішній вигляд, а в людині особа, представлялися Малевичу лише твердою шкаралупою, застиглої маскою, личиною, що приховує сутність. Різноманіття рухається, динамічного світу Малевич відтворює у своїх композиціях. Роботи Малевича безперечно займають перші места. Абстрактное мистецтво, досягнувши в живопису межі можливого естетичного вираження, стало одним з перших в ряду авангардних свідоцтв завершення Культури і наближення пост культури. Власне живописні знахідки абстрактного мистецтва активно використовуються сьогодні художниками різних напрямів, а також в дизайні, в оформлювальному мистецтві, в рекламі, в мистецтві моди, в театрі, кіно, телебаченні, відеокліпах, комп'ютерному мистецтві, при створенні віртуальних реальностей і в інших сучасних арт практиках.

4.********.

Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період радикальних світоглядних і суспільно-політичних змін, народно-визвольної боротьби, формування національної церкви і держави. Виникненню Києво-Могилянської Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячими колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей. Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України. Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни. Поступово центром духовного життя стає Київ. Ось чому до Києва потягнулись культурно-освітні діячі з різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним. Отже, з Києво-Могилянською академією, яка заклала основи вищої освіти в нашій країні, пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки, філософії, образотворчого мистецтва, у формуванні світогляду українського народу. Поширення освіти, ідеї гуманізму і просвітництва сприяло суспільному прогресу, вихованню в народі почуття людяності, національної гідності, духовності й поваги до інших народів, їх культури, історії.

Що стосується духовних пошуків, духовний зір Гоголя дозволяло йому розрізняти колихання інфернальних тіней виразніше, ніж предметну реальність і дух добра. Він погано орієнтувався в реальному житті і в людях, але чітко розрізняв злих духів. Письменник відчував свій незбагненний дар як бич долі , що позбавляє його душевної гармонії, усіма силами прагнув до цієї гармонії - і не знаходячи її . Гоголь відчував свою відмінність від всіх і страждав від цього. Але разом з тим відчував власне місіонерське і пророче призначення. Тяжка роль пророка наростаючого зла поранила і спотворювала його душу. Християнська віра очищає душу, але не випалює творчу геніальність. Навпаки, щира воцерковлення розвиває і поглиблює таланти людини , вимагає виконання своєї творчої місії. Реалізація творчих обдарувань для християнина є релігійне служіння. Різні служіння доповнюють один одного в соборному єдності. Тому для одних порятунок тільки в монастирі, в молитовному подвигу, для інших порятунок у реалізації їх творчої геніальності. Безсумнівно, що драма останніх років життя і спалення другого тому « Мертвих душ» багато в чому пояснюються фатальним впливом прямодушного, але обмеженого священика, який був нездатний оцінити глибинні духовні пошуки у творчості генія. Гоголь намагався убезпечитися духовними латами, але аскетизм його був надриву і самогубство, тому позбавив його творчої волі. В результаті він творчо оскопляет себе - відмовляється від свого обдарування, але не знаходить захисту від духів помсти. У цьому душевний розлам, релігійна і творча драма Гоголя.

Говорячи про супрематичні картини Казимира Малевича, якщо підійти до їх споглядання правильно, дозволяють пережити унікальний досвід занурення в нескінченну порожнечу, позбавлену будь-яких ознак матеріальності, в порожнечу, яка обертається зануренням у своє внутрішнє « Я». Величезна заслуга майстра перед мистецтвом як і раз і полягає в тому, що він звів до мінімуму зображальність в живописі, яка передбачає пошук ціннісних орієнтирів у зовнішньому світі, запропонувавши натомість зайнятися пізнанням внутрішньої сутності цього світу, яка позбавлена вигляду, повністю абстрактна і нематеріальна. Сотні разів змінювалася мода. І тільки "Чорний квадрат" Казимира Малевича залишається незмінним і нерозгаданим символом XX століття. Чорний квадрат Казимира Малевича був, з одного боку, викликом суспільству, бунтом, протестом. Намалювати квадрат, обвести його білою фарбою і змусити сприймати як витвір мистецтва - звичайно, це нечувана зухвалість. Але це більше, ніж бравада. Це дійсно був прорив у нове мистецтво і новий час. На закінчення століть можна впевнено говорити про перемогу Малевича.

5. ****** ************ ******.

1. ****** *. *. "Києво - Могилянська академія. ********** *****". * *.,1994.

2. *.********** ******** ********. * *., 1994.

3. ********** ** ********* ********. *********. * *., 1998.

4. ********* *. ½******* * ***** * ****** ********** *******╗.— К.: Дніпро, 1993.

5. ******* *.*. ½******* *******╗ *.,1996

6. ****** *. ½******* *******╗. М., 1990

Духовні пошуки Миколи Гоголя 📙 Контрольная → 🆔 29565