Екологічна стандартизація і паспортизація

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Учбово-науковий інститут

«Вища школа  економіки та менеджменту»

Факультет економіки 
 

Кафедра економіки підприємства 
 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНА  РОБОТА 

з курсу  «Основи екології» 

на тему “ Екологічна стандартизація і паспортизація ” 
 
 
 

Студента  гр. _____–____   ______________      _________________________

                                                  (підпис)                                               (ПІБ)

Науковий керівник              ______________      _________________________            

                                                      (підпис)                                        (посада, ПІБ) 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк – 2011              

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………….....3

1. Поняття та мета екологічної стандартизації та паспортизації………………………4
2. Екологічні нормативи………………….………….….……………….….…...……….7
3. Формування сучасного механізму нормування………………………..........………10
4. Паспортизація відходів……………….…….…….……….………….….…………...15
5. Стандартизація у галузях охорони навколишнього середовища……………..……17
6. Екологічні паспорти..…………………………….………………...…………………18

Висновок………………………………………….………………………………………21

Список літератури………………...…..………...……………………...……………..…23 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Державні  стандарти визначають поняття і  терміни, режим використання й охорони  природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги по запобіганню шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного середовища на здоров'я людей, інші питання, зв'язані з охороною навколишнього природного середовища й використанням природних ресурсів.

     Відповідно  до Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію й сертифікацію" нормативні документи по стандартизації поділяються на:

• державні стандарти України;
• галузеві стандарти;
• стандарти науково-технічних і інженерних суспільств і союзів;
• технічні умови;
• стандарти підприємств.

     Правила застосування стандартів на території  України встановлює Державний комітет  України по стандартизації, метрології й сертифікації.

     «Екологічна стандартизація і паспортизація» - це тема, в якій ми повинні вивчити систему єдиних, обов'язкових для виконання норм, екологічних вимог до продукції, технології, управління, спрямованих на поліпшення стану навколишнього середовища.

     Метою вивчення даної теми є формування у студентів цілісного підходу до системи управління станом навколишнього природного середовища, у якій стандартизація й паспортизація відіграють найважливішу роль.

     Завдання теми «Екологічна стандартизація і паспортизація» - це вивчення системи екологічних норм і стандартів України, міжнародних стандартів, придбання навичок застосування цих норм і стандартів на практиці.

1. Поняття та мета екологічної стандартизації та паспортизації

     Екологічною стандартизацією називають діяльність, яка полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня упорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг, їх функціональному  призначенні усунення бар’єрів торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву з урахуванням екологічних стандартів якості.

     Метою екологічної стандартизації є:

• реалізація єдиної технічної та екологічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;
• захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров’я та майна громадян і охорони навколишнього середовища;
• забезпечення взаємозаміни та сумісності продукції, її уніфікація;
• забезпечення якості продукції, виходячи з досягнень науки та техніки, потреб населення, народного господарства;
• раціональне використання всіх видів ресурсів, підвищення техніко-економічних показників виробництва;
• забезпечення безпеки народногосподарських об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;
• створення нормативної бази, формування систем стандартизації, управління якістю та сертифікація продукції у сфері ресурсоенергозбереження та розроблення соціально-економічних, науково-технічних програм розвитку;
• усунення технічних та термінологічних перешкод для утворення конкурентноздатної продукції та її вихід на світовий ринок;
• упровадження та використання виробничих та інформаційних технологій.

     Метою екологічної стандартизації та нормування є встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог по охороні навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

     Екологічна  паспортизація є інструментом екологічного обліку суб'єктивних характеристик  різних об'єктів господарювання для  підготовки управлінських рішень. Якщо облік природних ресурсів отримав  достатньо розвинутих форм у вигляді  кадастрів природних ресурсів, то облік екологічних характеристик  суб'єктів господарювання потребує адекватного інформаційного забезпечення для повноцінного врахування їх впливу на такі природні ресурси. Основою екологічного обліку суб'єктів господарювання став екологічний паспорт підприємства. Необхідність застосування екологічних паспортів визначена в ст. "Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища" закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Нині вважається, що екологічний паспорт є комплексним державним документом, який містить характеристики взаємовідносин будь-якого техногенного або природного об'єкта з навколишнім природним середовищем.

     Екологічний паспорт промислового підприємства як нормативнотехнічний документ був затверджений і вперше введений у дію в 1990 р. ГОСТ 17.0.0.04-90 "Экологический паспорт промышленных предприятий". Цей стандарт розроблений для систематизації інформації, яка визначаєвплив підприємства на навколишнє середовище, і контролю за дотриманням природоохоронних норм та правил у процесі господарської діяльності. [стор. 14, Основи екології та економіка природокористування: Конспект лекцій, Вацеба В. Я.]

     Екологічний паспорт призначений для відображення даних, що характеризують джерела шкідливого впливу підприємства на довкілля (джерела  викидів, скидів, утворення відходів), розсіювання забруднювальних речовин  у навколишнє середовище, рівень використовуваних на підприємстві технологій, можливостей  скорочення цього шкідливого впливу тощо.

     На  відміну від різних форм екологічної  звітності, які характеризують підприємство як джерело шкідливого впливу на довкілля, головною метою введення екологічного паспорта підприємства є створення інформаційної бази для екологізації його технологічних процесів і гармонізації його діяльності в системі "природа—суспільство". У цьому контексті розробка й використання екологічного паспорта підприємства спрямовані на досягнення таких цілей:

• створення державної системи обліку та моніторингового контролю за станом суб'єктів господарювання;
• застосування в системі державного екологічного управління для всіх суб'єктів господарювання, незалежно від форм власності, єдиного інформаційного документа для відображення видів шкідливого впливу суб'єктів на природні ресурси та оцінки їхнього комплексного впливу на довкілля;
• створення інформаційної бази для оцінки ефективності використання підприємством сировинних, паливно-енергетичних, водних, земельних та інших ресурсів;
• створення інформаційної бази для оцінки екологічності використовуваних на підприємстві технологій;
• забезпечення інформаційної основи для ліцензування природокористування;
• забезпечення інформаційної основи для впровадження економічних механізмів стимулювання діяльності підприємств у напрямі екологізації використовуваних технологій, економії природних ресурсів і енергозбереження.

     Підґрунтям для розробки екологічного паспорта є основні показники виробництва, проекти розрахунків норм ГДВ, ГДС, дозволи на природокористування, паспорти газо- й водоочисних споруд і установок з утилізації та використання відходів, форми державної і статистичної звітності та інші нормативні й нормативно-технічні документи. Структура екологічного паспорта підприємства складається з таких блоків:

• Загальні дані про підприємство та його реквізити.
• Коротка природно-кліматична характеристика району розташування підприємства:

• характеристика кліматичних умов;

• характеристика стану, у тому числі фонових концентрацій в атмосфері;

• характеристика джерел водозабору та приймачів стічних вод, фоновий хімічний склад вод водних об'єктів.
• Короткий опис технології виробництва і дані про продукцію, балансова схема матеріальних потоків.
• Відомості про використання земельних ресурсів.
• Характеристика сировини, використовуваних матеріальних і енергетичних ресурсів.
• Характеристика викидів в атмосферу.
• Характеристика водоспоживання і водовідведення.
• Характеристика відходів.
• Дані про рекультивацію порушених земель.
• Дані про транспорт підприємства.
• Дані про еколого-економічну діяльність підприємства. [стор. 113, Основи екології та економіки природокористування. – Курс лекцій, Царенко О.М.]

2. Екологічні нормативи

     Екологічні  нормативи являють собою систему  і включають:

• нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий уміст шкідливих речовин у продуктах харчування;
• гранично допустимі викиди (ГДВ) і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

     Законодавством  України можуть установлюватися  також нормативи використання природних  ресурсів і інші екологічні нормативи.

     Центральне  місце серед перерахованих екологічних  нормативів займають нормативи гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих  речовин в атмосфері, водоймах, ґрунтах, і нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин  стаціонарними й пересувними  джерелами забруднення.

     Якщо  перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічної  обстановки в республіці, області, місті, районі без указівки джерела впливу, то друге - припускають конкретне  джерело такого впливу.

     Нормативні  ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, водойми, ґрунт, надра і шкідливих  інших хімічних, фізичних, біологічних  впливів на навколишнє природне середовище встановлюються для кожного стаціонарного  джерела викидів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і  установок. ГДВ визначаються на рівні, при якому викиди забруднюючих речовин  і інші шкідливі впливи від конкретного  і всіх інших джерел у даному районі з урахуванням перспективи його розвитку не приведуть до перевищення  ГДК, що діють у даному районі.

     Екологічні  нормативи розробляються й уводяться  в дію Міністерством охорони  навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров'я  й інших уповноважених на те державними органами відповідно до законодавства  України.

     На  базі екологічних стандартів і екологічних  нормативів Закон України "Про  охорону навколишнього природного середовища" пред'являє до суб'єктів, що хазяюють, наступні екологічні вимоги:

• до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в лад і експлуатацію підприємств, споруджень і інших об'єктів;
• при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;
• від неконтрольованого й шкідливого біологічного впливу: акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення;
• від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;
• до екологічної безпеки транспортних засобів.

     Спеціальні  екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні наукових досліджень, упровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; щодо військових, оборонних об'єктів і військової діяльності; при розміщенні й розвитку населених пунктів.

     В усіх перерахованих випадках законодавчо  передбачається сполучення екологічних  інтересів з економічними, шляхом установлення відповідних стандартів і нормативів, виключення складають  зони надзвичайних економічних ситуацій і особливо охоронювані природні території й об'єкти.

     На  думку вчених, перша категорія  територій утвориться для запобігання  деградації природного середовища, що йде, відновлення, якщо це можливо, втрат  у природному середовищі. Друга - для  збереження природного середовища від  негативного впливу економічного впливу, тому для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних і інших окремих  районів можуть установлюватися  більш строгі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин і інших шкідливих  впливів на навколишнє природне середовище.

     Незважаючи  на діаметральну протилежність у  частині стану навколишнього  середовища, правовий режим цих територій  має одну загальну рису - повна або  часткова заборона господарської або  іншої діяльності, що суперечить цілям  і задачам охоронюваної території. Якщо екологічні стандарти і нормативи  є мірою сполучення екологічних  інтересів з економічними, то економічний  механізм охорони навколишнього  природного середовища покликаний створити умови для розвитку, як у виробників, так і громадян дбайливого відношення до природи, виробити в суб'єктів  права відносини до неї з позиції - не нашкодь. Він містить у собі комплекс заходів для економічного стимулювання охорони навколишнього  середовища, нормуванню господарського впливу на навколишнє середовище, екологічну експертизу, екологічні вимоги при розміщенні, проектуванні, експлуатації виробничо-господарських об'єктів, екологічний контроль, відповідальність і відшкодування збитків. [стор. 237, Основи екології та економіки природокористування. – Курс лекцій, Царенко О.М.] 

3. Формування сучасного механізму нормування

     Формування  нового економічного механізму природокористування  і фінансування природоохоронних мір  при переході до ринкових відносин повинне стати органічною складеною  системою керування і регулювання  економіки.

     При цьому головним, складеним економічного механізму повинно бути:

• плата за спеціальне використання природних ресурсів;
• плата за забруднення навколишнього природного середовища;
• система фінансування й кредитування природоохоронних мір (державний і місцевий бюджети, природоохоронні фонди, банки, засоби підприємств, іноземні інвестиції і т.д.).

     Фінансування  заходів щодо охорони навколишнього  природного середовища на території  міста, району, області, республіки Законом  України "Про охорону навколишнього  природного середовища" передбачається республіканськими й місцевими  позабюджетними фондами охорони  навколишнього природного середовища, а також за рахунок республіканського  бюджету України, Республіки Крим і  місцеві бюджети, засобів підприємств, установ і організацій, добровільних внесків і особистих засобів.

     Місцеві позабюджетні фонди охорони навколишнього  природного середовища утворяться в  межах єдиного позабюджетного фонду  відповідної Ради народних депутатів  за рахунок:

• платежів за забруднення навколишнього природного середовища;
• грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища, санітарних норм і правил і збиток, заподіяний порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської або іншої діяльності, понадлімітне використання природних ресурсів;
• цільових і інших добровільних внесків підприємств, установ і організацій і громадян;
• надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавства майна, що було предметом екологічного правопорушення.

     Республіканський  позабюджетний фонд охорони навколишнього  природного середовища утвориться за рахунок:

• відрахувань із місцевих позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища, розмір, якого визначається Верховною Радою України;
• добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян і інших надходжень.

     Засобу  місцевих і республіканських позабюджетних  фондів охорони навколишнього природного середовища можуть використовуватися  тільки для цільового фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень, а також мір для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

     У 1993 році Генеральна прокуратура України  перевірила виконання вимог законодавства  щодо створення, формування, і використання таких фондів і установила, що ще не у всіх областях країни вони малися. Часто при сільських Радах  їх створюють лише при втручанні  прокуратури. Через цей засіб, стягнені за порушення природоохоронних законодавств і для відшкодування збитків, надходили на рахунки рай фінвідділів  або залишалися в користуванні контрольних  органів. У 1991-1993 роках у цілому по Україні тільки з цієї причини  в екологічні фонди не надійшло як мінімум 100 млн. карбованців. [стор. 218, Экономика природопользования: Учебник, Фомичева Е.В.]

     В інших місцях платежі підприємств  зараховували в районний позабюджетний  фонд. У Перевольському районі Луганської області такий фонд створили не при райраді, а при райдержадміністрації. Виявляються випадки, коли платежі надходять не по "адресі": Лисичанський нафтопереробний завод, перелічуючи щорічно п'ять мільйонів у позабюджетний фонд міськради, не платив ні копійки Белогородському, Малорязанцевському й Волчеяровському селищним Радам, на чиїх землях він розміщений. Однак у першу чергу саме їм завод повинний компенсувати шкідливий вплив на землі, водойми й повітря.

     І дуже часто на місцях "забувають", що платежі за забруднення навколишнього  природного середовища повинні надходити  саме в міські й сільські Ради, а  районні й обласні можуть одержати тільки частину платежів за використання природних ресурсів.

     Негативні фактори економічного стимулювання зв'язані з вилученням частини  засобів суб'єктів, що хазяюють. Центральною  ланкою тут є система платежів за спеціальне використання природних  ресурсів.

     Згідно  ст. 41 Закону платежі підрозділяються  на два види: спеціальне використання природних ресурсів (землею, надрами, водами, лісами, тваринним світом) і  за забруднення навколишнього природного середовища (викиди, скидання, розміщення відходів і інші види шкідливого впливу).

     Порядок і розмір платежів за спеціальне використання природних ресурсів установлюється спеціальним законодавством. Плата  за використання землі, наприклад, установлюється на рівні закону (Закон України "Про  плату за землю", Закон Республіки Крим "Оплаті за землю"), а прісних  водних ресурсів - Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року №75. [стор. 39, Екологія і економіка природокористування: Навч. посіб., Ігнатенко М. Г., Малєєв В. О.]

     Порядок визначення плати і стягування платежів за забруднення навколишнього природного середовища затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р., № 18 і від 7 липня 1992 р., № 373 за:

• викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними й пересувними джерелами забруднення;
• скидання забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні й внутрішні морські води, а також підземні обрії, у тому числі скидання, вироблені підприємствами через систему комунальної каналізації;
• розміщення відходів у навколишнім природному середовищі.

     Платежі за викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів у  навколишньому природному середовищі вилучаються з підприємств незалежно  від форм власності і відомчої приналежності.

     Розміри зазначених платежів встановлюються Урядом Криму, облвиконкомами, Київською й  Севастопольською міською адміністрацією на підставі лімітів викидів і  скидань забруднюючих речовин і  розміщення відходів і нормативів плати  за них.

     З огляду на місцеві умови, Раду Міністрів  Республіки Крим, обласні, Київської  і Севастопольської міська державна адміністрації можуть звільняти  підприємства, організації й установи від платежів за викиди й скидання забруднюючих речовин, вироблених у  границях гранично допустимих викидів  і скидань.

     Розміри платежів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами  встановлюються на підставі нормативів плати за ці викиди й кількості  використаного пального. [стор. 71, Екологія і економіка природокористування: Навч. посіб., Ігнатенко М. Г., Малєєв В. О.]

     Міністерство  охорони навколишнього природного Середовища України встановлює загальні по території Криму, областей або  окремих районів, а також міст республіканського підпорядкування  ліміти:

• викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення;
• скидань забруднюючих речовин у територіальні й внутрішні морські води, а також поверхневі води республіканського значення.

     Ліміти  викидів забруднюючих речовин в  атмосферне повітря від стаціонарних джерел забруднення, скидань забруднюючих речовин у територіальні і  внутрішні морські води, поверхневі води республіканського значення, а  також розміщення відходів, що приводять  до забруднення природних ресурсів республіканського значення, установлюються для підприємств органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів.

     Ліміти  скидань забруднюючих речовин у  поверхневі води місцевого значення й розміщення відходів, що приводять  до забруднення природних ресурсів, крім віднесених до ресурсів республіканського  значення, установлюються для підприємств  по наданню органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в порядку, визначеному  Верховною Радою Криму, обласними, міськими (міст республіканського підпорядкування) Радами народних депутатів.

     Ліміти  викидів і скидань забруднюючих речовин і розміщення відходів установлюються на один рік і доводяться до підприємств  не пізніше 1 липня попереднього року.

     Нормативом  плати за викиди й скидання забруднюючих речовин, і розміщення відходів у  межах установлених лімітів є  розмір плати за одну тонну конкретного  забруднюючої речовини або класу  забруднюючої речовини.