Екологічне і природоресурсне право

Зміст

1. Правовий режим використання та охорони лісів 3

2. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду 7

3. Загальна характеристика законодавства про надзвичайні екологічні ситуації та права потерпілих громадян 16

1. Правовий режим використання та охорони лісів

Завдання лісового законодавства України

Регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення  лісів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства  у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального  використання.

Право користування лісом – це сукупність правових норм, які регулюють порядок та умови раціональної та ефективної експлуатації лісів та земель державного лісового фонду, не покритих лісом, які знайшли відображення в Лісовому кодексі України від 21 січня 1994 р. Він складається з 10 розділів, 23 глав та 103 статей.

Суб'єктивне  право користування лісом – встановлена і забезпечена законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати безпосередню експлуатацію лісів і земель лісового фонду з метою діставати/видобувати їх корисні природні властивості.

Об'єктом права лісокористування служить частина лісового фонду або ділянка землі цього фонду, який надається в користування для конкретної цілі.

Лісовий фонд України

Лісовий фонд становлять усі  ліси України, а також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але  надані для потреб лісового господарства.

Землі лісового фонду України  діляться на лісові та нелісові.

Власність на ліси

Усі ліси є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження місцевим органам влади, які в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне або тимчасове користування.

Права та обов'язки лісокорнстувачів

Права та обов'язки постійних лісокористувачів Визначено права та обов'язки лісокористувачів: забезпечити відтворення, охорону і підвищення родючості ґрунтів, забезпечувати охорону рідкісних видів рослин та тварин, рідкісних угрупувань відповідно до природоохоронного законодавства.

Права та обов'язки тимчасових лісокористувачів Зобов'язані забезпечувати користування земельними ділянками лісового фонду відповідно до умов їх надання. Захист прав лісокористува чів.

Права лісокористувачів охороняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених законодавчими  актами.

Припинення права  постійного користування земельними ділянками  лісового фонду: припиняється у випадках і порядку, передбачених Земельним кодексом України.

Припинення права тимчасового  користування земельними ділянками  лісового фонду (ст. 22).

Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів

Завдання контролю за охороною, захистом, використанням  та відтворенням лісів

Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів  полягає: в забезпеченні додержання всіма державними і громадськими органами, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами  вимог лісового законодавства.

Державний контроль за охороною, захистом, використанням  та відтворенням лісів.

Державний контроль у галузі охорони, захисту, використання та відтворення  лісів здійснюють Кабінет Міністрів  України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних  ресурсів України та органи на місцях, спеціально уповноважені державні органи лісового господарства, місцеві органи державної виконавчої влади та інші органи відповідно до законодавства України.

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням  та відтворенням лісів

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Розміщення, проектування, будівництво  і введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення  лісів.

Повинні передбачатися і  здійснюватися заходи щодо усунення негативної дії шкідливих чинників впливу на ліси.

Визначення місць  і погодження проектів будівництва підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів

Визначення місць будівництва  провадиться за погодженням з  місцевими Радами, державними органами лісового господарства, охорони навколишнього  природного середовища та іншими органами відповідно до законодавства України.

Проекти будівництва мають  проходити екологічну експертизу.

Право використання лісових ресурсів

• Порядок використання лісових ресурсів.

• Право загального використання лісових ресурсів.

• Право спеціального використання лісових ресурсів.

• Дозвіл на спеціальне використання лісових ресурсів;

1. Заготівля деревини.

2. Заготівля живиці.

3. Заготівля другорядних  лісових матеріалів.

4. Заготівля сіна і  випасання худоби,

5. Розміщення пасік.

6. Заготівля деревних  соків.

7. Заготівля (збирання) дикорослих  плодів.

8. Збирання лісової підстилки.

9. Заготівля очерету.

Користування земельними ділянками лісового фонду для  потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних. Спортивних і туристичних цілей та науково-дослідних робіт

Надання права  користування земельними ділянками  лісового фонду для потреб мисливського господарства

Надаються користувачам відповідно до Закону України «Про тваринний  світ».

Створення сприятливих  умов для життя диких тварин регулювання  чисельності диких тварин:

Відповідно до Закону України  «Про тваринний світ». Надання права на тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Використання лісових  ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду на природно-заповідних територіях і об'єктах, у лісах  населених пунктів, у прикордонній смузі та в лісах, що зазнали радіоактивного забруднення

2. Плата за використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду

Плата за використання лісових  ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду;

Розподіл платежів за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду: 80% - зараховується до держбюджету, 20% - до обласних бюджетів. Ці платежі використовуються на виконання робіт щодо відтворення лісів, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

Державний облік  лісового фонду

Завдання державного обліку лісів і державного лісового кадастру:

Державний облік лісів  державний лісовий кадастр ведуться з метою ефективної організації  охорони і захисту лісів, раціонального  використання лісового фонду, відтворення  лісів, здійснення систематичного контролю за якісними та кількісними змінами  в лісовому фонді

тощо.

Відповідальність  за порушення лісового законодавства

Згідно зі ст. 98 Лісового кодексу України [1] відповідальність за порушення лісового законодавства особи, винні у:

• незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і

чагарників;

• знищенні або пошкодженні лісу внаслідок підпалу

або недбалого поводження з вогнем;

• знищенні або пошкодженні лісу внаслідок його забруднення хімічними та радіоактивними речовинами, виробничими і побутовими відходами, стічними водами, іншими шкідливими речовинами, підтопленні, осушенні та інших видах шкідливого впливу;
• порушенні правил зберігання, транспортування та застосування засобів захисту лісу, стимуляторів росту, мінеральних добрив та інших препаратів;
• засміченні лісів побутовими відходами і покидьками;
• заготівлі лісових ресурсів засобами, що негативно впливають на стан і відтворення лісів;
• введенні в дію нових і реконструйованих підприємств, споруд та інших об'єктів, не забезпечених обладнанням, що запобігає негативному впливу на стан і відтворення лісів;
• знищенні або пошкодженні полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на
• смугах відводу автомобільних доріг, захисних лісових насаджень на смугах відводу залізниць та каналів тощо, несуть цивільну, кримінальну відповідальність згідно із законодавством України.

Самовільно зайняті земельні ділянки лісового фонду повертаються за їх належністю без відшкодування  затрат, понесених за час незаконного  користування ними.

Установи і громадяни  зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну  лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню.[1]

Правове регулювання  поводження з відходами

Вирішення проблеми знешкодження й утилізації відходів є однією з  центральних у забезпеченні охорони  довкілля, раціонального використання природних ресурсів. Відходи забруднюють  ґрунт, води, повітря, займають під звалищами, відвалами значні площі. їх утворення  є наслідком переробки природної  сировини у процесі матеріального  виробництва, та споживання продуктів  цього виробництва населенням. Щороку на підприємствах України утворюється  близько 100 мільйонів тонн токсичних  відходів. З них до найбільш небезпечних  за європейськими стандартами (І-ІII класи небезпеки) належить 2, 5 — 3, 5 мільйона тонн. Кількість підприємств, на яких фіксуються токсичні відходи, перевищує 2500. Загальний обсяг накопичення токсичних відходів становить 4, 4 мільярда тонн. У цілому розрив між: прогресуючим накопиченням токсичних відходів і заходами з їх утилізації та знешкодження загрожує поглибленням екологічної кризи та загостренням соціально-економічної ситуації в Україні. З метою забезпечення утилізації, знешкодження, переробки й безпечного зберігання відходів в Україні здійснюються заходи організаційного, технологічного, економічного та правового характеру. Сучасне законодавство про відходи складається з Постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 року “Про основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”, Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.), “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населений” (1994 р.), “Про поводження з радіоактивними відходами”(1995 р.), “Про металобрухт” (1999 р.), “Про відходи” (1998 р.), “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” 2000 р.), “Про охорону атмосферного повітря”(1992 р.), “Про пестициди і агрохімікати” (1995 р.), Водного кодексу України (1995 р.), Кодексу України про надра (1994 р.) та інших нормативно-правових актів.

Державна політика щодо поводження з відходами, що відображена у  законодавстві, здійснюється за наступними напрямками:

а) забезпечення повного  збирання і своєчасного знешкодження та видалення відходів, а також  дотримання правил екологічної безпеки  при поводженні з ними;

б) зведення до мінімуму утворення відходів і зменшення їх небезпечності;

в) забезпечення комплексного використання матеріально – сировинних ресурсів;

г) сприяння максимально  можливій утилізації відходів шляхом прямого повторного чи альтернативного  використання ресурсно-цінних відходів;

ґ) забезпечення безпечного видалення відходів, що не підлягають утилізації, шляхом розроблення відповідних  технологій, екологічно безпечних методів  і засобів поводження з відходами;

д) організація контролю за місцями чи об’єктами розміщення відходів для запобігання шкідливому впливу їх на навколишнє природне середовище та здоров’я людини;

є) здійснення комплексу  науково-технічних і маркетингових  досліджень для виявлення та визначення ресурсної цінності відходів з метою їх ефективного використання;

є) сприяння створенню об’єктів поводження з відходами;

ж) забезпечення соціального  захисту працівників, зайнятих у  сфері поводження з відходами;

з) обов’язковий облік відходів тощо.

Слід зазначати, що у процесі  формування вітчизняного законодавства  про відходи враховується європейський досвід у вирішенні відповідних  проблем.

Зокрема, законодавство України  сприйняло ключові положення  Директиви Ради Міністрів ЄС 91/689/ЄЕС  щодо небезпечних відходів (має на меті сформулювати загальне визначення небезпечних відходів і запровадити  жорстку уніфікацію в роботу з  такими відходами). Так, відповідно до зазначеної директиви в Законі України  “Про відходи” дано визначення поняття  “небезпечні відходи” (відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які  створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього  природного середовища та здоров’я людини і які потребують спеціальних  методів і засобів поводження з ними). Згідно з цим визначенням  установлено й перелік небезпечних  відходів, який включено до Переліку отруйних речовин, у тому числі токсичних  промислових відходів, продуктів  біотехнологій та інших біологічних агентів, виробництво, зберігання і транспортування, використання, знищення й утилізація яких здійснюються за наявності дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 1995 року №440*. На виконання міжнародних зобов’язань України, що випливають із її участі в Базельській конвенції про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням (1989 р.) з урахуванням Постанови про контроль і нагляд за транспортуванням відходів усередині Європейського Співтовариства, за його межі і в ЄС 259/93/ЄЕС, було затверджено постановою №1120 від 13 липня 2000 року Кабінету Міністрів України Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією. Цим Положенням установлюються окремі режими, що регулюють перевезення в межах ЄС, імпорт, експорт і транзитні переміщення, а також різні вимоги залежно від того, чи призначені відходи для переробки або поховання. У перспективі мають бути трансформовані до законодавства України й інші приписи відповідних міжнародно-правових актів. Це, зокрема, стосується Директиви про спалення небезпечних відходів, що встановлює певні вимоги й домагається дотримання умов експлуатації заводів для спалення небезпечних відходів і гранично допустимих величин викидів цих підприємств (за допомогою дозволів), а також Директиви про вимоги до дозволів і експлуатаційних обмежень для нових муніципальних сміттєспалювальних заводів, Директиви про вимоги до дозволів і експлуатаційних обмежень до діючих муніципальних сміттєспалювальних заводів, Рамкової директиви про боротьбу із забрудненням повітря промисловими підприємствами, Директиви Ради Міністрів, що передбачає створення уніфікованої системи збору, перероблення, зберігання і видалення відпрацьованих масел та ін.

Головним напрямком вирішення  проблеми забруднення довкілля відходами  є їх утилізація. Під утилізацією  відходів розуміється їх (відходів) використання як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. При цьому утилізація відходів має не тільки велике екологічне значення (сприяє захисту довкілля від негативного впливу відходів), а й економічне та забезпечує ощадливе використання матеріально-сировинних і енергетичних ресурсів.

З метою забезпечення утилізації відходів законодавство покладає на суб’єктів господарської діяльності певні обов’язки. Вони, зокрема, зобов’язані: забезпечувати приймання й утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, у яких знаходилася продукція  цих підприємств, установ та організацій-суб’єктів  господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями  на їх збирання й утилізацію; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва  виявляти та вести первинний поточний облік кількості, типу й складу відходів, що утилізуються, і подавати щодо них  статистичну звітність у встановленому  порядку; забезпечувати повне збирання, належне зберігання та недопущення  знищення й псування відходів, для  утилізації яких в Україні існує  відповідна технологія, що відповідає вимогам екологічної безпеки; здійснювати  організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим  споживачам або підприємствам, установам  та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів; мати ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами і/або на право провадження  діяльності, пов’язаної із збиранням  і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини, і/або дозвіл на транскордонне перевезення небезпечних  відходів; передбачати при укладанні  угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення  з України використаних пакувальних  матеріалів і тари; виконувати обов’язки, передбачені законодавством, щодо запобігання  забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

З метою забезпечення збирання, оброблення, збереження й аналізу  інформації про об’єкти утворення, оброблення й утилізації відходів ведеться їх реєстр, у якому визначаються номенклатура, обсяги утворення, кількісні  та якісні характеристики відходів, інформація про поводження з ними та заходи щодо зменшення обсягів утворення відходів і рівня їх небезпеки. Реєстр об’єктів утворення, оброблення й утилізації відходів ведеться на підставі звітних даних виробників відходів, відомостей спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Порядок ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення й утилізації відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення утилізації відходів, визначені законодавством, передбачають:

• надання суб’єктам підприємницької діяльності, які утилізують, зменшують обсяги утворення відходів і впроваджують у виробництво маловідходні технології, відповідно до законодавства податкових, кредитних та інших пільг;
• надання в установленому законодавством порядку податкових, кредитних та інших пільг суб’єктам підприємницької діяльності, які здають відходи як вторинну сировину та займаються збиранням і заготівлею таких відходів;
• визначення пріоритетів щодо фінансування за державним контрактом підприємств, що впроваджують маловідходні технології, обробляють і утилізують відходи;
• цільове фінансування науково-дослідних робіт з конкретних проблем утилізації відходів і зменшення їх утворення;
• надання можливості залишати частину коштів від платежів за розміщення відходів на фінансування заходів щодо утилізації відходів і зменшення обсягів їх утворення відповідно до обґрунтованих інвестиційних проектів і програм;
• створення фондів для цільового фінансування заходів щодо утилізації відходів за рахунок добровільних внесків виробників відходів, їх власників, вітчизняних та іноземних суб’єктів господарської діяльності, окремих громадян, екологічного страхування тощо.

З метою стимулювання заходів  щодо утилізації відходів суб’єктам  господарської діяльності, які утилізують відходи в процесі виробництва  продукції (виконання робіт, надання  послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво  устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів і  зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до законодавства  України: а) пільги щодо оподаткування  прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; б) пріоритетне державне кредитування; в) спеціальні державні субсидії на зменшення  відсотків за банківські кредити, пов’язані  з інвестиціями, що спрямовуються  на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; г) дотації  з Державного бюджету України, республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів для перевезення  відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; ґ) інформація щодо технологічних можливостей  утилізації відходів; д) дотації з  фондів охорони навколишнього природного середовища й інших джерел; є) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій – суб’єктів  господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної  сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки  таких відходів. Місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх  повноважень додаткові заходи, пов’язані  із стимулюванням утилізації відходів і зменшенням обсягів їх утворення.

Для фінансування цих заходів  можуть залучатися кошти місцевих бюджетів, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільні внески підприємств, установ, організацій, громадян та їх об’єднань, а також кошти Державного бюджету  України, передбачені на проведення заходів, що включаються в Державну програму соціального й економічного розвитку України.[2]

3. Загальна характеристика законодавства про надзвичайні екологічні ситуації та права потерпілих громадян

Правову основу регулювання  надзвичайних екологічних ситуацій складають положення Конституції  України, приписи Законів України  «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 65-66), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про правовий режим надзвичайного  стану», «Про захист населення і  територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та інші нормативні акти.

Надзвичайна екологічна ситуація (далі НЕС) – надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. До таких змін належать втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та проведення господарської діяльності в цих умовах.

Основними принципами регулювання  правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації є:

— пріоритет захисту життя  та здоров'я людей;

— непорушність конституційних прав і свобод людини та громадянина;

— комплексність заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;

— забезпечення населення  достовірною інформацією про  стан довкілля, можливу загрозу для  життя та здоров'я людей і про  виконання заходів, спрямованих  на нормалізацію екологічного стану;

— невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні або ускладненні  надзвичайної екологічної ситуації.

Екологічні надзвичайні  ситуації тісно пов'язані з такими чинниками, як національна безпека та надзвичайний стан. Проте за своїм змістом вони більш широкі, ніж НЕС, оскільки охоплюють не лише екологічну, але й інші сфери людської діяльності. Їх регламентація здійснюється спеціальними нормативними актами: Законами України «Про надзвичайний стан», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про основи національної безпеки України», «Про об'єкти підвищеної небезпеки» та ін. Водночас ці акти містять також приписи, що стосуються надзвичайних екологічних ситуацій.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

— значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього  природного середовища, визначених законодавством;

— виникнення реальної загрози  життю та здоров'ю великої кількості  людей або заподіяння значної  матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи довкіллю внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних  сил чи інших факторів;

— негативні зміни, що сталися  в навколишньому природному середовищі на значній території, які неможливо  усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

— негативні зміни, що сталися  в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або  виключають можливість проживання населення  і проведення господарської діяльності на відповідній території;

— значне збільшення рівня  захворюваності населення внаслідок  негативних змін у навколишньому  природному середовищі.

Окрема місцевість України  оголошується зоною надзвичайної екологічної  ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки  і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Відповідний  Указ Президента України затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

Кабінет Міністрів України  вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації на підставі пропозицій центрального органу виконавчої влади, до відання якого віднесені питання екологічної безпеки, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або за власною ініціативою.

Указ Президента України  про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної  ситуації негайно доводиться до відома населення через засоби масової  інформації та систему оповіщення цивільної  оборони.

Зона надзвичайної екологічної  ситуації – окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація. Правовий режим зазначеної зони – це особливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в окремих місцевостях у разі виникнення надзвичайних екологічних ситуацій і спрямовується на попередження людських і матеріальних втрат, відвернення загрози життю і здоров'ю громадян, а також усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Запровадження відповідного правового режиму передбачає виділення  державою та/або органами місцевого  самоврядування додаткових фінансових та інших матеріальних ресурсів, достатніх  для нормалізації екологічного стану  та відшкодування нанесених збитків, запровадження спеціального режиму поставок продукції для державних  потреб, реалізацію комплексних та цільових програм громадських робіт.

За наявності достатніх  підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено  правовий режим надзвичайного стану  в порядку, встановленому Законом  України «Про правовий режим надзвичайного  стану».

Відповідно до Закону України  «Про захист населення і територій  від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру» за характером походження, масштабами поширення та наслідками визначаються: аварії, катастрофи.

Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа – велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків. На відміну від аварії, катастрофа може бути техногенного, природного або іншого характеру.

Зони НЕС – офіційно оголошені території, на яких вони склалися. У рішенні компетентного державного органу про оголошення відповідної зони екологічно небезпечною має бути зазначено ступінь небезпеки й показаний вид зони.

Класифікація цих зон, їх статус і правові наслідки, що випливають із факту віднесення територій  до встановлених категорій, у тому числі  стосовно компенсацій і пільг  громадянам, що мешкають або перебувають  тимчасово в їх межах, визначається законодавством України. Така класифікація проводиться за різноманітними ознаками: джерелами виникнення, наслідками, масштабами, ступенем небезпеки, залежно  від причин виникнення тощо. До класифікаційних  ознак надзвичайних ситуацій законодавець відносить: опис ознаки (короткий опис ситуації, випадку, події, пригоди, аварії, явища); одиницю виміру показника  ознаки; порогове значення показника  ознаки тощо.

Залежно від місцезнаходження джерела виникнення НЕС можна  поділити на внутрішні і зовнішні. Внутрішні НЕС – джерело безпосередньо розташоване на території України, зовнішні – за її межами.

Залежно від причин виникнення можна виділити чотири групи НЕС: техногенного, природного, соціально-політичного  й військового характеру.