Екологічний аудит

Зміст

Суть екоаудиту

Формування і вдосконалення  економічного механізму природокористування і охорони оточуючого середовища – одна з найважливіших проблем сучасної економічної науки і практики.

Перехід на принципи сталого розвитку, що забезпечує збалансоване розв’язання соціально-економічних задач на перспективу і збереження благотворної якості оточуючого природного середовища передбачає посилення екологічної складової економіки та гармонізацію екологічних і економічних інтересів суспільства на всіх рівнях управління. Як свідчить аналіз світового досвіду, одним з найважливіших в системі інструментів щодо охорони оточуючого середовища, забезпечення економічної безпеки та регулювання раціонального природокористування є екологічний аудит.

Погодження цілей економічного розвитку і господарської діяльності з екологічними вимогами та обмеженнями, обумовленими глобальною екологічною кризою, погіршенням стану оточуючого середовища, виснаженням природних ресурсів, стає актуальною задачею господарських суб’єктів, суспільства і держави.

Встановлення багатоукладності щодо форм власності на природні ресурси, природні об’єкти (земельні ділянки, ділянки лісового фонду, надр, континентального шельфу, водних об’єктів), залучення природних об’єктів у економічний оборот призвели до виникнення принципово нових громадянсько-правових відносин у економічній сфері діяльності.

Власники підприємств-природокористувачів зобов’язані виконувати вимоги не лише з раціонального природокористування, охорони середовища від негативного впливу діяльності підприємств, але й із забезпечення захищеності підприємств від негативного впливу забруднених природних об’єктів та від нехватки природних ресурсів (із забезпечення їх безпеки), із захисту від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Інвестиційна привабливість  і реальна вартість підприємств  стали визначатися не лише вартістю їх активів, економічними показниками господарської діяльності, але й у значній мірі їх “екологічністю”. Виникає необхідність об’єктивної кваліфікованої оцінки результатів не лише господарської, але й природоохоронної діяльності підприємства, діяльності з забезпечення раціонального природокористування, його власного захисту від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру. В результатах оцінки зацікавлені власники підприємств, інвестори, банки, страхові організації, контрольні органи ( у галузі охорони оточуючого середовища, безпеки і захисту від надзвичайних ситуацій), податкові органи, громадськість.

Задача інтеграції держави  з перехідною економікою у систему  світового ринкового правопорядку та міжнародної екологічної безпеки, посилення вимог законодавства в галузі охорони оточуючого середовища й інші фактори висувають як пріоритет розвиток нового напрямку аудиторської діяльності – екологічного аудитування (аудиту).

Аналіз міжнародного досвіду свідчень про широке практичне  застосування державами екологічного аудитування як засобу одержання й оцінки екологічної інформації про підприємство чи інший об’єкт з метою розробки необхідних корегуючих заходів та прийняття рішень на різних рівнях управління охороною оточуючого середовища і природокористуванням.

Розвиток і розповсюдження процедур екологічного аудиту за кордоном обумовлено головний чином тим, що екологічне законодавство стає більш жорстким, уніфікацією вимог і стандартів у торгівлі, нарубкою спільної кредитної і фінансової політики у зв’язку із створенням єдиного економічного і екологічного простору. Невиконання зазначених вимог може стати причиною значних фінансових та інших втрат.

Екоаудит, початково введений в економічно розвинених країнах  у 70-х роках минулого століття як засіб захисту інтересів підприємницьких структур, направлений на зниження рівня ризику для оточуючого середовища і здоров’я людей, а також на сприяння в регулюванні заходів у галузі охорони оточуючого середовища.

З середини 80-х років  Міжнародна торгова палата розглядає  екологічний аудит як метод внутрішнього адміністративного управління, засіб посилення контролю за виробничою практикою оцінки відповідності стратегічній діяльності компаній нормам екологічного права.

До початку 90-х років  багато комерційних банків стало  використовувати екоаудит з метою попередження ризику неплатежів по позиках своїх позиковців та банкрутства у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною з впливом на оточуюче середовище.

Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції і розвитку успішно  використовують екологічний аудит для оцінки діяльності кампаній, які вони фінансують. Рішення цих банків приймається з врахуванням одержаних висновків екологічного аудиту та виконання відповідних заходів з охорони оточуючого середовища.

У ряді країн починаючи  з 90-х років, прийняті національні стандарти і спеціальні законодавчі акти з екологічного аудиту. Основні принципи екологічного обліку і аудиту одержали розвиток у Правилах (Положенні) Європейського Співтовариства (ЄС)з екологічного менеджменту і екоаудиту, що були прийняті 29 червня 1993р. Дана програма, яка ввійшла в дію в квітні 1995р., прийнята з метою вдосконалення діяльності промислових кампаній, які приймають у ній участь, за рахунок використання систем управління оточуючим середовищем, регулярного проведення екологічного аудиту та оприлюднення заяв про вплив на оточуюче середовище. Сьогодні більше 8 тис. європейських компаній і фірм приєдналися до даної схеми екологічного менеджменту і екоаудиту.

У 1996 р. було прийнято комплекс з 6 міжнародних стандартів ІSО серії 14000, що охоплює питання екологічного аудиту і системи управління оточуючим середовищем. У 2004 році він був переглянутий.

Рядом країн, таких як США, Бельгія, Індонезія, Норвегія, ЄС, Ямайка, Болівія, Франція, а також  Міжнародними фінансовими корпораціями екологічний аудит став проводитись з метою:

• надання допомоги діловим колам в управлінні оточуючим середовищем;
• зниження ризиків фінансового ринку;
• підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку;
• посилення природоохоронної діяльності;
• залучення приватного капіталу в промисловість і енергетику;
• перевірки безпеки виробництва і надання допомоги з її забезпечення;
• визначення характеру і масштабів екологічних проблем у галузі охорони здоров’я.

Таким чином, екоаудит перетворюється з “рутинного інструменту контролю” за дотриманням природоохоронного законодавства у дієвий інструмент підвищення інвестиційної привабливості підприємств.

В Україні екологічний  аудит як складова частина Системи екологічного менеджменту і аудиту (СЕМА – ЕМАS) вперше був застосований в Українсько-Канадській програмі “Розвиток управління навколишнім середовищем (район басейну ріки Дніпро)”. Вона виконувалась за допомогою Міжнародного центру Досліджень та Розвитку Канади (ІДRС). У складі програми виконано комплексний проект «Екологічний аудит» і “зелені технології” Всеукраїнським державно-громадським Фондом відродження Дніпра. Він мав на меті cтворення нормативно-методичних і організаційно-технологічних умов для комплексного впровадження в Україні системи екологічного аудиту і “зелених” технологій на прикладі підприємств харчової галузі, які розміщені в басейні ріки Дніпро.

За результатами виконання  зазначеного проекту була напрацьована вітчизняна база впровадження в Україні  СЕМА на рівні “підприємство-галузь”. Розроблена концепція запровадження екоаудиту в Україні відрізняється комплексним підходом, систематизує інформацію методологічної і практичної направленості.

Визначено роль екологічного аудиту в реформуванні економіки України та попит на його послуги, зокрема:

• екоаудитування виводу підприємств з експлуатації при реструктуризації галузі;
• екоаудиторські оцінки екологічних ризиків пріоритетних заходів з екологічного оздоровлення підприємств, які приватизуються;
• екоаудиторська оцінка екологічних витрат;
• екоаудиторська оцінка програмних заходів ресурсозбереження;
• екоаудиторський захист корпоративних інтересів;
• екоаудиторська оцінка умов екологічного страхування;
• екоаудиторська оцінка нормативної бази.

Обґрунтована  необхідність застосування екологічного аудиту при приватизації державного майна, в інвестиційному процесі, при формуванні цін на товари і послуги з врахуванням стану навколишнього природного середовища, із запровадженням “зелених” технологій, при захисті інтересів товаровиробників. Наголошено, що запровадження екоаудиту для товаровиробників є вигідним вкладенням капіталу, так як приносить:

• зменшення витрат на видалення відходів шляхом зменшення їх маси;
• зменшення витрат на сировину шляхом більш ефективного її використання та зменшення маси відходів;
• зниження витрат на виробництво шляхом використання кращих технологій та підвищення ефективності технологічного процесу;
• підвищення якості інформації, на якій базуються рішення з вибору технології, що дозволяє більш вигідно витрачати кошти;
• зменшення витрат на воду та енергію шляхом більш економічного та раціонального їх використання;
• підвищення рівня виробництва, бо працівники краще працюють там, де відчувають відповідальність керівництва та турботу про благо людей;
• розширення ринків збуту для товарів серед “екологічно свідомих” покупців;
• покращення репутації підприємства.

Ставлення до екологічного аудиту в Україні стає все більш  адекватним світовій практиці. Актуальність його як самостійного виду незалежного контролю вже безумовна. Екоаудит визнається одним з перспективних інструментів природоохоронної діяльності. Проте сьогодні розвиток екологічного аудиту в нашій країні стримується через відсутність належної правової бази. Введений в дію Закон України “Про екологічний аудит” від 24 червня 2004 року № 1862 – IV є важливим вкладом у правове забезпечення організації екоаудиту, хоча правову базу поповнює ще недостатньо. Проте й ті положення, які знайшли відображення в Законі мають велике практичне значення.

Передусім дається чітке визначення екологічного аудиту, яке поклало край багато чисельним підходам до трактування даного поняття і відрізняється від тих, які застосовуються в інших країнах: “Екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначення видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього середовища та іншим критеріям екологічного аудиту”.

Оцінка  екологічного стану діяльності підприємства

Цей тип екологічного аудиту може проводитись у складі екологічного обстеження майна підприємств, які приватизуються. Без одержання  об’єктивної інформації щодо впливу стану ділянки підприємства на довкілля не можна мати вірного уявлення про реальну вартість земельної ділянки та споруд на ній.

В оцінці екологічного стану  території, на якій розташовано підприємство, зацікавлений не лише власник підприємства, але і його потенційні покупці або інвестори.

Мета оцінки екологічного стану ділянки полягає у більш повному та достовірному встановленні існуючого і потенційного рівня її забруднення та відповідальності за неї, а також можливих шляхів оздоровлення території підприємства.

Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі задачі:

• зробити історичний огляд існування земельної ділянки, провести її рекогносцирувальне обстеження та визначити екологічні ризики;
• провести дослідження забруднення ділянки та оцінити можливу відповідальність за порушення природоохоронного законодавства;
• розробити план оздоровчих заходів та орієнтовно оцінити їх вартість.

Таким чином, робота має три етапи:

1. Визначення ризиків. До складу цього етапу входить:

• збір інформації щодо використання ділянки та виробничої діяльності на ній як у сучасний, так і минулий період;

• обстеження ділянки фахівцем-екологом у супроводі особи, яка добре знає ділянку та місцеве виробництво;
• огляд екологічної документації, яка є у власника ділянки та в органах державного управління;
• підготовка звіту, в якому висвітлюються дані про існуючі та потенційно можливі джерела забруднення в межах ділянки.

При розв’язанні зазначених завдань доцільно мати на увазі:

1) еволюцію використання ділянки  та споруд на ній бажано  простежити на протязі найбільш  тривалого періоду, аж до самого початку активного антропогенного впливу на неї. При цьому важливо знайти і вивчити доступні документальні свідоцтва. Пильної уваги вимагає вивчення забруднення підземних вод, особливо тих, що є джерелами питного водопостачання. При цьому необхідно з’ясувати можливість переміщення осередку забруднення за межі ділянки. Частіше за все юридичні та фізичні наслідки при виході забруднення за межі ділянки підприємства значно ускладнюються;

2) при обстеженні ділянки головним  завданням є з’ясування питання про всі можливі впливи на довкілля, пов’язані з характером діяльності на ділянці, та її топографічні особливості. Мусять бути виявлені всі джерела надходження до навколишнього природного середовища забруднюючих речовин, у т. ч. звалища твердих відходів, резервуари рідких речовин та відходів, місце складування хімічних речовин, виробів та обладнання, яке не використовується (ртутні лампи, трансформатори тощо). Особливої уваги потребує вивчення можливих витоків з резервуарів і трубопроводів, які призводять до забруднення ґрунту і підземних вод. Всі візуально виявлені об’єкти, що викликають екологічну стурбованість, слід сфотографувати. Інформацію можна одержувати шляхом спілкування з виробничим персоналом та представниками місцевого населення;

3) при огляді екологічної документації  мають бути вивчені всі наявні  документи, що характеризують  вплив підприємства на довкілля:

• протоколи та акти перевірок;
• доповіді та інформація щодо нещасних випадків, аварій, залпових скидів і викидів;
• форми статистичної звітності підприємства;
• дозволи на природокористування;
• нормативи гранично допустимих скидів та викидів забруднюючих речовин;
• приписи органів державного контролю;
• скарги громадян та документи про результати їх розгляду;

4) звіт має включати документовані фактичні дані щодо існуючих джерел та осередків забруднення (в т. ч. фотодокументи), а також припущення щодо можливих впливів на довкілля в майбутньому. Вивчаються ризики (високий, середній, низький), виходячи з наявної інформації. Тут же зазначають заходи, необхідні для уточнення сумнівних даних та зроблених припущень. Слід зауважити, що на цьому етапі проби для аналізу не відбирають і ніяких вимірювань не проводять.

2. Дослідження забруднення. Це дуже відповідальний етап, який при недосконалому його плануванні може призвести до значних витрат. Тому доцільно передусім виходити з результатів проведення попереднього етапу 1, відібрати і проаналізувати по обмеженому переліку параметрів невелику кількість проб ґрунту, води, повітря, вибірково виміряти рівні шуму та радіації. По результатам цих досліджень має бути проведена друга черга відбору проб та вимірювань для одержання повної картини забруднення ділянки. Ці дані співвідносять з діючими нормативами. Може виникнути необхідність у закладенні бурових свердловин для вивчення гідрогеології ділянки та ступеня забрудненості підземних вод.

Усі результати досліджень документуються і включаються до звіту про роботи по другому етапу. В ньому наводяться відомості  про використані методи досліджень, критерії, прийняті для оцінок, міркування щодо оздоровчих заходів. Обсяг одержаних даних має бути достатнім для оцінки обсяги та вартості очікуваних робіт з екологічного оздоровлення ділянки.

3. Планування оздоровчих заходів. Мета такого планування полягає у визначенні конкретних заходів зменшення для людей і екосистем величини екологічного ризику, пов’язаного із забрудненням ділянки. Необхідність у такому плануванні виникає коли:

• власник ділянки бажає продемонструвати, що вона є екологічно чистою і цим підвищити її вартість;
• він хоче уникнути можливої відповідальності за порушення природоохоронного законодавства;
• він має намір змінити вид землекористування.

Розробка плану  починається з огляду низки існуючих варіантів заходів і вибору тих, які є найбільш важливими для даної ділянки. Найбільш поширені методи оздоровлення наступні.

У багатьох випадках доцільно планування вести у дві черги. У першу чергу розробляється пілотний план, в рамках якого досліджуються прийняті для використання методи та технології екологічного оздоровлення ділянки і робиться вибір найкращих з них. У другу чергу розробляється повномасштабний план на базі зробленого вибору.

При виборі варіантів  оздоровчих заходів вирішується  багатокритеріальна задача відшукання найкращого з них. Використовуються такі критерії:

• здатність технології досягти нормативних вимог;
• відповідність технології існуючим обмеженням у часі;
• мінімізація величини ризику для працівників та місцевого населення під час виконання робіт та мінімізація витрат.

На практиці частіше за все вирішуються задачі екологічного оздоровлення ґрунтів і підземних вод. Для ґрунтів існує 6 груп методів оздоровлення:

1. Видалення на звалища  без попередньої обробки ґрунту. Залежно від того, які забруднюючі  речовини присутні в ґрунті, з  урахуванням їх концентрації та здатності розчинення у воді й транспортуватись підземним потоком, має вибиратись відповідний тип звалища.

2. Руйнування неконсервативних  органічних речовин: використовується  біохімічне розкладання безпосередньо  на ділянці підприємства, на спеціально підготовлених ділянках за межами підприємства та у великих реакторах. Можливе також хімічне та термічне руйнування. Використання технологій руйнування має супроводжуватись засобами моніторингу та регулювання для запобігання забруднення продуктами руйнування (шкідливими газами та речовинами, що легко розчиняються у воді).

3. Сепарація: використовує  такі властивості речовин, як  летючість, розчинність та здатність  до сорбції для їх перенесення  з ґрунту до іншого середовища (газу, рідини або твердої речовини),з якого забруднююча речовина легко видаляється. Практичне застосування знаходять методи електроосмосу та електрофорезу.

4. Іммобілізація –  це фізичні або хімічні процеси,  які зменшують рухомість речовин  у ґрунті, що запобігає їх понаданню  в атмосферне повітря або до підземного водоносного горизонту, після чого ґрунт використовують для виготовлення будівельних блоків. Можливе також заключення ґрунту в непроникливі капсули.

5. Ізоляція: припинення  контакту ґрунту з навколишнім  середовищем за допомогою механічних бар’єрів (екранів та ін.) безпосередньо на ділянці підприємства чи десь у іншому місці.

6. Повторне використання: забруднений ґрунт перетворюють  у корисний продукт (наприклад,  асфальт) або використовують його  як заповнювач .

Багато з наведених технологій може бути використано для екологічного оздоровлення забруднених підземних вод з тією різницею, що воду треба забирати з водоносного горизонту за допомогою насосів і подавати на відповідну очистку. Очищену воду можна або знову повертати до підземного горизонту, або відводити до поверхневого водного об’єкта. Проте існують умови (погана проникність ґрунтів, їх неоднорідність), коли ефективність такого відкачування є низькою.

Існують технічні можливості обробки підземної води безпосередньо у водоносному горизонті з використанням хімічних і біологічних методів, застосування яких потребує відповідного вивчення місцевих умов.

Можливе також запровадження  технічних заходів, за допомогою  яких ліквідується подальше переміщення  забрудненої підземної води. Це можна зробити за допомогою перехоплюючих свердловин та підземних бар’єрів.

Вартість використання описаних способів може становити від 200 до 1000 доларів за м³. Проте для більшості методів руйнування, видалення та іммобілізації вона становить 150-300 дол. за м³, тобто є досить високою.

Деякі з описаних способів можна застосувати також для  оздоровлення (санації) водних об’єктів (річок, водосховищ, озер), які накопичили значний обсяг донних осадів. Це, передусім, такі способи, як видалення  на звалища, руйнування та використання осадів як добрив там, де це можливо.

Критерії  екоаудиту

Згідно Закону України  „Про екологічний аудит” критерії екологічного аудиту – вимоги нормативно-правових актів щодо охорони навколишнього  природного середовища, методики, настанови, організаційні вимоги, керуючись якими екологічний аудитор оцінює докази екоаудиту, проводить їх аналіз та готує висновки щодо об’єкта екологічного аудиту.

До критеріїв екоаудиту  можуть належати також інші вимоги, визначені законодавством. Критерії екологічного аудиту визначаються  у договорі на проведення екоаудиту. 

Критерії екологічного аудиту за своєю суттю – це екологічна політика, процедури та нормативні вимоги, відносно яких екологічний аудитор проводить порівняння зібраних характеристик об’єкта.

Екологічна  політика – це загальні цілі та принципи діяльності об’єкта (підприємства) по відношенню до навколишнього природного середовища, які передбачають дотримання всіх екологічних нормативних вимог.

Міжнародні  стандарти  ISO серії 14000  використовують щодо організацій, які бажають:

- впровадити, підтвердити  і покращити систему управління  оточуючим середовищем;

- одержати підтвердження  про свою відповідність установленій  політиці щодо оточуючого середовища;

- демонструвати таку  відповідність , включаючи декларації безпеки;

- здійснювати зовнішньою  організацією сертифікацію/реєстрацію  своєї системи  управління  оточуючим середовищем;

- провести самовизначення  і самодекларацію відповідності  стандарту.

Стандартами ISO серії 14000 аудит системи управління оточуючим середовищем визначений як систематичний і документований підтверджуючий процес, направлений на об’єктивне одержання і оцінку свідчення, яке містить визначення чи відповідає система управління оточуючого середовища критеріям аудиту управління оточуючим середовищем, встановленим організацією, та передачі результатів цього процесу керівництву.

Проведення екологічного аудиту, а також забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій ( природного і техногенного характеру) є елементами системи управління оточуючим середовищем, що пропонується в стандартах.

Головні критерії при оцінці (екоаудиті) політики в  галузі оточуючого середовища:  

- чи відповідає прийнята  політика підприємства його діяльності, продукції, послугам;

- чи відображає політика  цінності і керівні принципи підприємства;

- чи схвалена політика  вищим керівництвом підприємства  і чи призначена особа, відповідальна  за перегляд і здійснення політики;

- чи сприяє політика  встановленню цілей і завдань  щодо оточуючим середовищем;

- чи сприяє політика впровадженню нових технологій та вдосконаленню практики управління оточуючим середовищем;

- які конкретні зобов’язання  включені в політику в галузі  оточуючого середовища, наприклад,  щодо неперервного покращення, попередження  забруднення, управління, досягнення або перевищення вимог документації і розгляду положень зацікавлених сторін.

Критерії оцінки (екологічного аудиту) наступні:

• щодо оцінки людських, матеріальних і фінансових ресурсів:

- як організація встановлює  і розподіляє людські, матеріальні й фінансові ресурси, необхідні для задоволення цілей і задач в галузі оточуючого середовища, включаючи нові проекти;

- як організація відслідковує  витрати і прибутки від діяльності, пов’язаної з оточуючим середовищем.  Слід зазначити, що наявність  ресурсів та структура системи управління оточуючим середовищем може  покласти певні обмеження на впровадження і використання цієї системи. Щоб подолати  ці обмеження, підприємство повинно, по можливості, розглянути стратегії кооперації;

• щодо оцінки організаційного впорядкування й інтеграції:

- як система управління  оточуючим середовищем інтегрується  у загальний процес управління  бізнесом на підприємстві;

- який процес балансування  та розв’язання конфліктів між  цілями  і пріоритетами в галузі  оточуючого середовища та  іншими видами комерційної діяльності підприємства;

•   щодо оцінки відповідальності й обов’язків:

- що включається до  сфери відповідальності й обов’язків  персоналу, який  управляє,  виконує  і підтверджує виконання робіт,  які впливають на оточуюче  середовище, чи вони визначені й документовані;

- які зв’язки між  обов’язками щодо оточуючого  середовища та посадовими інструкціями;

• щодо оцінки поінформованості та мотивації дій:

- яким чином вища  адміністрація підприємства встановлює, посилює (підкріплює) та передає зобов’язання організації у політиці з оточуючого середовища своєму персоналу;

- до якого рівня  працівники розуміють, приймають  і поділяють цінності підприємства  в галузі оточуючого середовища;

- до якого рівня  поділ цінностей в галузі оточуючого  середовища служить для мотивації відповідальних дій  в галузі оточуючого середовища;

- яким чином підприємство  визначає (відзначає) досягнення  працівників у галузі оточуючого  середовища;

• щодо оцінки знань, умінь та тренінгу:

• як підприємство встановлює необхідність тренінгу щодо оточуючого середовища;

• як необхідність проведення тренінгу для специфічних робочих функцій аналізується;
• чи розвивається , переглядається і модифікується зміст тренінгу відповідно до виявлених потреб;
•   щодо оцінки зв’язку та звітності: