Економічні кризи: аналіз та тенденції

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………………..2

1. Сутність економічних криз, їх стадія та класифікація………………………………...…2

2. Причини виникнення економічних  криз з позиції різних економічних шкіл…………..6

3. Роль держави у регулюванні економічного росту та шляхи вирішення і механізми профілактики економічних криз……………………………………………………………...10

Висновок…………………………………………………………………………………..…...14

Список використаної літератури…………………………………………………...………...15

ВСТУП

   Сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності й навіть криз.

   Економічні кризи можна підрозділити на дві основні групи.

   До першої групи ставляться традиційні циклічні рецесії, і цінові кризи, пов'язані із зовнішніми факторами (ріст цін на нафту, ріст цін на окремі види продовольства у зв'язку з неврожаєм і т.д.). Це галузеві кризи, зв'язані або з банкрутствами великих учасників окремих ринків, або із загальним занепадом окремих галузей. Це регіональні кризи, зв'язані зі слабістю національних валют. Відзначимо, що всі ці кризи відрізняються чудовою властивістю: вони можуть бути дозволені в рамках існуючих економічних механізмів, без зміни економіки вцілому.

   Друга група - це кризи, які руйнують один або кілька базових економічних інститутів, властивій тій країні (або групі країн), у якій вони відбуваються. Наприклад, вихід зі складу СРСР повністю зруйнував всі інвестиційні процеси на територіях прибалтійських республік. Життєвий рівень населення різко впав, і немає ніяких шансів повернути його на колишній, соціалістичний рівень. Дуже часто такі кризи пов'язані з поразками у війнах і з революціями.

   Економіка має властивість розвиватися циклічно: у неї є свої кризи, підйоми, "буми". Люди завжди прагнуть до піка, "буму" свого благополуччя, уряд - до піка розвитку економіки своєї держави. Але економіка країни не може перебувати вічно на піку свого розвитку, за ним неминуче йде спад, криза і навіть у таких розвинених країнах, як США, Великобританія, Франція, Німеччина й інші країни Західної Європи дотепер не знайдено способу лікування економічних криз.

   Проблема економічних криз актуальна в цей час у нашій країні, тому що за порівняно невеликий період часу в 15-20 років ми перебуваємо в стані постійної економічної кризи, яка то слабша, то підсилюється. Дослідження економічних криз на світовому рівні, повинне допомогти економістам все-таки навчитися безболісно й швидко виходити з них.

1. Сутність економічних криз, їх стадія та класифікація

   Поняття криза Має багато рівнів і трактувань. Вираження "криза" походить від грецького слова "crisis", що означає "вирок, рішення по якому-небудь питанню, або в сумнівній ситуації". Також може означати "вихід, рішення конфлікту (до ін. військового)". Але сучасне значення слова найбільш часте застосування знаходить у Гіппократа й лікарів: і криза означає вирішальну фазу розвитку хвороби. У цьому змісті мова заходить про "crisis" тоді, коли хвороба підсилює інтенсивність або переходить в іншу хворобу або взагалі закінчується смертю.

   B XVII-XVIII сторіччях поняття криза стала застосовуватися й у відношення до процесів які відбуваються у суспільстві, військові та політичні кризи, при цьому використалося майже не змінене значення кризи взяте з медицини.

   I нарешті в ХІХ столітті значення перейшло в економіку. "Класичне" економічне поняття кризи, що сформувалося в той час, означає не бажану й драматичну фазу в капіталістичній економічній системі, що характеризується коливаннями й негативними явищами, перешкодами.

   Отже, економічна криза - це значне порушення рівноваги в господарській системі, що часто супроводжується втратами й розривом нормальних зв'язків у виробництві й ринкових відносинах, що, B остаточному підсумку, веде до дисбалансу функціонування економічної системи в цілому.

    Кожна криза дозріває у фазах пожвавлення й підйому. Це фази стійкого розширення виробництва. У цей період збільшуються доходи населення й росте сукупний споживчий попит. Ріст споживчого попиту спонукує підприємців розширювати виробничі потужності й збільшувати капіталовкладення. Отже, росте попит на засоби виробництва. Збільшення загального сукупного попиту починає випереджати темпи зростання суспільного виробництва. Кругообіг індивідуальних капіталів протікають безперешкодно, знижується гострота конкурентної боротьби. Тому зменшуються стимули нових впроваджень, відновлення виробництва. Відтворення протікає на переважно екстенсивній основі. Такий розвиток триває доти, поки темпи зростання виробництва не починають випереджати темпи росту платоспроможного попиту. Коли це відбувається, то наступає надвиробництво товарів, a разом з ним і економічна криза. Економічна криза виявляє перенагромадження капіталу, що виступає в трьох формах: надвиробництво товарного капіталу (ріст нереалізованої продукції), перенагромадження продуктивного капіталу (збільшення недовантаження виробничих потужностей,ріст безробіття) та перенагромадження грошового капіталу (збільшення кількості грошей, не вкладених у виробництво). Загальним результатом перенагромадження капіталу стає ріст витрат виробництва, падіння цін і, отже, прибутку.

   Але економічна криза виконує і стимулюючу («очисну») функцію. Під час кризи виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва й збільшенню прибутку, підсилюється конкуренція. Економічна криза приводить до морального зношування засобів виробництва, не здатних забезпечити прибуткове функціонування капіталу. Biн же створює стимули для поновлення капіталу на новій технічній основі. Тому криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки. Криза - найважливіший елемент механізму саморегулювання ринкової економіки. Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Викликаючи масове моральне зношування основного капіталу, криза розчищає шлях для масових інвестицій, причому на новому технічному рівні.

   Але перехід до розширення виробництва й до його відновлення не може відбутися в один момент. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії. У ході депресії умови для інтенсифікації економіки закріплюються й починається період інтенсивного розвитку, що охоплює всю наступну фазу - пожвавлення. Наприкінці фази пожвавлення стимули відновлення вичерпують себе. I наступна фаза циклу - підйом - знову починає екстенсивний розвиток.

   Таким чином, причина циклічного характеру розвитку економіки криється в конфлікті умов виробництва й умов реалізації, у протиріччі між виробництвом, що прагне до розширення, i не встигаючим за ним ростом платоспроможного попиту. Істотні зміни в сукупній пропозиції та сукупному попиті виявляються в економічній кризі, що є не тільки порушенням пропорційності суспільного виробництва, але й поштовхом до рівноваги й збалансованості економіки.

   На тривалість і глибину економічної кризи істотно впливає коливання інвестицій. Криза утворить вихідний момент для нових масових. капіталовкладень. Це пов'язане з тим, що, по-перше, криза знецінює основний капітал і тим самим створює умови для відновлення виробничого апарата. По-друге, криза примушує до відновлення основного капіталу на новій технічній базі, що викликає зниження витрат виробництва й відновлення до кризового рівня прибутку. Отже, криза розчищає шлях для масових інвестицій, допомагаючи економіці перейти в іншу фазу. Тому відновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності криз і тривалості циклу.

   У ході всього економічного циклу динаміка виробництва нерозривно пов'язана з рухом основного капіталу й відбувається на базі цього руху. Криза завершує період обороту більшості індивідуальних капіталів і в той же час дає початок новому циклу обороту. Тим самим створюється нова матеріально-технічна база для наступного економічного циклу.

    Таким чином, циклічність як форма руху ринкової економіки має своїм епіцентром криза, у якому виявляються й межу, і імпульс росту економіки. Моральне зношування техніки й динаміка науково-технічного прогресу перетворює відновлення основного капіталу в синхронне в масштабах всієї економіки. A мінливість кон'юнктури надає масовому відновленню основного капіталу додаткову нерівномірність. Звідси безперервні коливання ділової активності, чергування переважно екстенсивного (фаза підйому) і переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного росту. A реальний циклічний процес з'являється складним явищем, обумовленим оборотом основного капіталу, науково-технічним прогресом, динамікою кон'юнктури.

    Необхідний поділ кризового процесу на різні стадії зв'язана в першу чергу для того, щоб визначити крапку й час застосування заходів щодо надання впливу на кризу, недопущенню й подоланню кризи.

    Крістек характеризує стадії кризового процесу з погляду можливостей, потенціалу подолання кризи й раннього оповіщення про нього.

      Окремі стадії кризового процесу по Крістеку можна описати в такий спосіб:

      1. Стадія: потенційна криза -це криза підприємства як процес знаходить свій початок у фазі потенційного, тобто тільки можливого але ще не реальної кризи підприємства. I через відсутність достовірних симптомів кризи даний стан підприємства характеризується як квазинормальне, тобто практично як стан у якому постійно перебуває підприємство, і воно дає час/крапку відліку виникнення кризи на підприємстві.

     2. Стадія: латентна/схована криза - ця фаза кризового процесу характеризується схованим уже наявним або з великою ймовірністю незабаром, що починається кризою, впливу якого не обумовлені наявним у наявності в підприємства стандартним інструментарієм. Але застосування спеціальних методик раннього розпізнавання дозволяє на цій стаді ї зробити активний вплив на латентну кризу за допомогою попереджуючих заходів.

     3. Стадія: гостра переборна криза -  нa цьому етапі починається безпосереднє відчуття підприємством негативного впливу від кризи . Разом із цим підсилюється інтенсивність реальних, проти підприємства спрямованих деструктивних впливів, що викликає різку недостачу, тиск часу, терміновість/невідкладність прийняття рішень. При подальшому зменшенні альтернативних варіантів дій через вичерпання, що є в наявності підвищуються вимоги по знаходженню діючих шляхів рішень проблем (факторів подолання кризи). На цьому етапі для подолання кризи потрібна мобілізація все більших чинностей підприємства й вичерпуються повністю наявні  резерви пo подоланню кризи. Ha даній стадії ще є можливість подолання (приборкання) гострої кризи. Підвищуються до межі вимоги до подолання кризи за дуже незначний проміжок часу, наявний у розпорядженні.

    4. Стадія: гостра непереборна криза – це остання стадія розвитку кризового процесу, що закінчується ліквідацією підприємства. На цьому етапі вимоги для подолання кризи значно перевищують наявний потенціал. Подолання кризового процесу не можливо, особливо через відсутність або невдалі заходи, дій, через екстремально сильний тиск часу й через інтенсивність, що підсилюється, спрямованими проти підприємства деструктивними впливами.

     Криза підприємства являє собою переломний момент y послідовності процесів подій і дій. Типовим для кризової ситуації є два варіанти виходу з неї, або це ліквідація підприємства як екстремальна форма, або успішне подолання кризи.

     Проміжки між початком і завершенням кризи бувають різної тривалості. З однієї сторони є тривалі, слабко прискорювані кризові процеси, з іншої сторони існують зненацька виникаючі кризові процеси, високої інтенсивності й з коротким строком розвитку. Криза може абсолютно зненацька виявитися під час гармонічного розвитку підприємства й носити характер непереборної катастрофи або виникнути відповідно до припущень із розрахунками. Але в рідкик випадках криза з'являється зненацька, тобто без якого-небудь попереджена для фахівців підприємства.

    При кризі важливим е проблема керування. Висока комплексність керування в умовах кризи дозволяє з однієї сторони впливати на розвиток автономних процесів і охоплює з іншої сторони специфічну проблематику керівництва: необхідність його високої якості й наявність тільки двох варіантів кінцевого результату дій менеджменту, тобто можливо або банкрутство, або успішне подолання кризи.

Класифікація економічних криз:

   Перша підстава - по масштабах порушення рівноваги в господарських системах (загальні кризи, що охоплюють все національне господарство та часткові - поширюються на яку-небудь одну сферу або галузь економіки).

    Фінансова криза - глибокий розлад державних фінансів. Вона проявляється в постійних бюджетних дефіцитах. Крайнім проявом фінансової кризи е неплатоспроможність держави по іноземних позиках (під час світової економічної кризи 1929-1933 р. припинили платежі пo зовнішніх, позиках Великобританія, Франція, Німеччина, Італія. B 1931 p. США на рік відстрочили всі платежі по зовнішніх боргах).

    Грошово-кредитна криза - потрясіння грошово-кредитної системи. Відбувається різке скорочення комерційного й банківського кредиту, масове вилучення внесків і крах банків, погоня населення й підприємців за готівкою, падіння курсів акцій і облігацій, a також норми банківського відсотка.

    Валютна криза виражається в ліквідації золотого стандарту в обігу на світовому ринку й знеціненні валюти окремих країн (недостача іноземних «твердих» валют, виснаження валютних резервів у банках, падіння валютних курсів).

    Біржова криза - різке зниження курсів цінних паперів, значне скорочення їхніх емісій, глибокі спади в діяльності фондової біржі.

     Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства й викликається зміною структури виробництва, порушенням нормальних господарських зв'язків і ін. Прикладами можуть служити криза морського судноплавства 1958-1962 р., криза в текстильній промисловості 1977 p.

     Аграрна криза - це різке припинення збуту сільськогосподарської продукції (падіння цін на сільськогосподарську продукцію).

    Структурна криза обумовлена порушенням нормальних співвідношень між галузями виробництва (однобоким  розвитком одних галузей на шкоду іншим, погіршенням положення в окремих видах виробництва). Наприклад, у середині 70-х років виникла сировинна й енергетична криза.

    Друга підстава класифікації криз - по регулярності порушення рівноваги в економіці країни.

    Періодичні кризи повторюються регулярно через якісь проміжки часу (інша назва - циклічні кризи).

    Проміжні не дають початку повного ділового циклу й перериваються на якійсь фазі, вони є менш глибокими й менш тривалими.

    Третя підстава класифікації криз - пo xарактерi порушення пропорцій відтворення (криза надвиробництва товарів та криза недовироблення товарів)

    Іншим різновидом економічних криз є структурні кризи. Фаза спаду й кризи в більших циклах історично супроводжується глибокими циклічними кризами. Для них характерна тривала стагнація B традиційно важливих галузях секторах виробництва, затяжні порушення B кредитно-грошовій і валютній сферах, фінансах, міжнародній торгівлі, що існують формах організації й регулювання економіки.

    Перераховані явища прийнято вважати складовими частинами однієї загальної структурної кризи економіки. Подібна криза свідчить про те, що подальше розширення ділової активності темпами, що перевищують історично сформовані середні темпи росту, неможливо без корінного ламання галузевої структури виробництва, міжгалузевих і технологічних зв'язків, що панують форм організації економіки й методів ринкового й державного регулювання. Таким чином, структурні кризи викликаються тим, що можливості старої економічної структури вцілому не відповідають запитам нової техніки й технології. Інертність старої структури затягує перебудову, роблячи вихід із кризи більше тривалим і хворобливим. У цей час загальні темпи росту різко падають, ведучи до застою суспільного виробництва, порушується нормальне функціонування грошової сфери, погіршуються загальні умови господарювання.

    Структурна криза переборюється, коли колишня структура економіки починає поступатися місцем новим галузям, формам організації й регулювання.

    За свою історію капіталізм пережив кілька структурних криз, при цьому кожний з них викликав корінну перебудову відповідно до досягнутого рівня продуктивних чинностей.

    Прикладом сучасних структурних криз можуть служити кризи в 70-х pp. ХХ в. Вони охопили, насамперед, групу галузей паливно-енергетичного комплексу (енергетична криза) і енергоємних галузей (автомобільна, сталеливарна й ін.). У найглибшому кризовому стані виявилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна, автомобільна й деякі інші галузі.

    Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва й відповідним технологічним і структурним безробіттям, посиленням міграції робочої сили, знецінюванням її попередньої кваліфікації, порушенням відповідності між основними елементами продуктивних чинностей (коштами й предметами праці, засобами виробництва й працівниками й ін.), a також між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці тривалі порушення, у свою чергу, обумовлюють структурні зрушення в рамках окремих форм власності й між ними, зміна співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки й державним регулюванням, усередині кожного 3 типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють трохи або багато країн одночасно, то необхідно використати або підсилити наддержавне регулювання в окремих сферах.

    Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю збільшення видатків різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній й деяких інших галузях промисловості від 10 до 0 % капіталовкладень іде на охорону навколишнього середовища.

    Структурна перебудова економіки в розвинених країнах світу сприяла переходу до енерго-, матеріало- і працезберігаючих технологій. У цілому структурна перебудова означала перехід до автоматизованого виробництва.

   Форми прояву структурних криз - регіональні кризи, тобто тривале відставання в розвитку окремих територій, їхня низька інтегрованість у національну економічну систему, недостатній розвиток соціальної сфери й ін.

2. Причини виникнення  економічних криз з позиції різних економічних шкіл.

    Досить суперечливі точки зору на причини виникнення економічних криз. Справа в тому, що вплив на циклічність відтворення тих самих факторів у різні періоди був досить різний й до того ж прояв їх в окремих державах має свої особливості. Багато економістів тривалість циклу зв'язують із науково-технічним прогресом (НТП). Активна частина основного капіталу морально застарівала протягом 10-12 років. Це вимагало її відновлення, що служило стимулом економічного пожвавлення. Тому що вихідним поштовхом служить заміна встаткування й технологій, то відновлення основного капіталу називають матеріальною основою економічного циклу. Наступні скорочення періодів циклу (з 10-11 років XIX в. до 7-8 років у передвоєнні й 4-5 років у післявоєнні роки XX в.) зв'язуються із прискоренням строків відновлення основного капіталу під впливом НТП у сучасному світі.

    У К. Маркса була своя система поглядів не тільки на причини, що визначають тривалість циклів, але й на саму природу циклічності. Принциповою відмінністю точки зору К. Маркса в даній проблемі є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він бачив у самій природі капіталізму, безпосередньо в протиріччі між суспільним характером виробництва й часткою характером присвоєння його результатів (Мал.1.). К. Маркс виділяв 4 фази циклу, що послідовно поміняють один одного: криза, депресія, пожвавлення, підйом. У сучасній економічній літературі широко використають термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США, відповідно до якої цикл включає наступні 4 фази: вершина (пік, бум), стиск (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).

     Ha графіку пo горизонтальній осі відкладається час (t), пo вертикалі - обсяг виробництва (Q). Зростаюча пряма ОА свідчить про постійний економічний рістi розвиток ринкової економіки B цілому.

Maл.1.Графік постійного економічного росту  
 
   Якщо брати більше короткі проміжки часу, то динаміка розвитку ринкової економіки з урахуванням різних періодів (100, 50, 8-10 років) може бути представлена іншим, більше точним графіком (Мал.2.)

Maл. 2. Динаміка розвитку ринкової  економіки у різних періодах

     Представники неокласичної й ліберальної шкіл висувають різні причини економічних криз, не зв'язуючи їх із природою капіталізму. Багато хто них уважають причиною криз недоспоживання населення, що викликає надвиробництво. Наслідницею теорії недоспоживання була Джоан Робісон, лідер лівого кейнсіанства. Ліками від криз уважалося стимулювання споживання. Але виникаючий недолік споживання (платоспроможності) є скоріше слідством, чим причиною криз.

    Більше близькі до марксистської позиції економісти, що вважають причиною криз диспропорціональність, або « нерівновага». Кризи обумовлені відсутністю правильних пропорцій між галузями, стихійними діями підприємців. Теорія нерівноваги сполучається з іншим розповсюдженим поглядом на кризи як на породження зовнішніх умов - політичних, демографічних, природних. Ф. фон Хайек - прихильник ринкової волі й лютий супротивник державного втручання вважав, що кризи надвиробництва виникають через надлишкове фінансування з боку держави (дешевих кредитів, накачування попиту).

    Існує й психологічна теорія криз. На думку Й. Шумпетера, кожній фазі властива своя психологічна картина, що формує відношення до інвестицій. Паніка й розбрід кризового стану ведуть до застою капіталовкладень, підвищений настрій в умовах підйому стимулює гарячку.

    Економічною наукою до теперішнього часу розроблений цілий ряд різних теорій, що пояснюють причини економічних циклів і криз. П. Самуельсон, наприклад, у якості найбільше відомих теорій циклів і криз у своїй книзі «Економіка» відзначає наступні:

    а) грошову теорію, що пояснює цикл експансією банківського кредиту (Хоутри й ін.);

    б) теорію нововведень, що пояснює цикл використанням і виробництві важливих нововведень (Шумпетер, Хансен);

    в) психологічну теорію, що трактує цикл як наслідок хвиль, що охоплюють населення, песимістичного й оптимістичного настрою (Пігу, Беджгот і ін.);

    г) теорію недоспоживання, що вбачає причину циклу в (лишком великій частці доходу, що йде багатим і ощадливим людям, у порівнянні з ти що може бути інвестоване (Гобсон, Фостер, Кетчінгс і ін.);

   д) теорію надмірного інвестування, прихильники якої думають, що причиною рецесії є, скоріше, надмірне, чим недостатнє, інвестування (Хайек., Мізес і ін.);

   є) теорію сонячних плям - погоди - урожаю (Джевонс, Мур).

    При оцінці поглядів на циклічність і її причини варто сказати, що вони видозмінювалися в часі разом зі зміною самої соціально-економічної дійсності. З огляду на це заслуговує на увагу точка зору ряду російських економіст в, які виділяють три етапи в зміні поглядів на економічні цикли.

    Перший етап охоплює період з початку ХVII в. до середини 10-х років ХХ в. У цей період переважали судження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж.С. Мілль, Ж.-Б. Сей, Д. Рікардо), або вони носять лише випадковий характер і що система вільної конкуренції здатна самостійно їх переборювати (Ж.-Ш. Сісмонді, Р. Родбертус, К. Каутський). Другий етап охоплює період із середини 30-х до середини 60-х років ХХ в. Виділення цього періоду пов'язане із працями Дж.М. Кейнса й насамперед з його висновком про те, що економічні кризи (точніше депресія, застій) неминучі в умовах класичного капіталізму й випливають із природи властивого йому ринку. Кейнс одним з перших серед західних економістів прямо заявив про те, що капіталістичний ринок містить у собі різні прояви монополізму й сполучається з державним регулюванням, звідси ціни й заробітна плата є негнучкими. І в якості принципово необхідних коштів згладжування проблем кризи й безробіття Кейнс висунув ідею забезпечення державного втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту. До його заслуг у дослідженні фактору циклічності варто також віднести розроблену їм теорію мультиплікатора, що надалі стала широко використовуватись при визначенні причин циклічності (Мал. 3).

Мал. 3 Циклічність економічних  криз.

    Третім етапом у дослідженні причин економічних циклів є період із середини 60-х років дотепер. В цей період, по-перше, стало приділятися особлива увага розмежуванню екзогенних (внутрішніх) і ендогенних (зовнішніх) причин циклічності ринкової економіки, причому саме ендогенним факторам стало приділятися переважну увагу. По-друге, визначилася позиція ряду фахівців, відповідно до якої держава в розвинених країнах далеко не завжди прагне до антикризового регулювання, згладжуванню циклічних коливань і до стабілізації економічної рівноваги, тобто провокує й підтримує циклічність.

    Докладний аналіз екзогенних і ендогенних підходів до пояснення причин циклічності представлений так званим мультиплікаціонно-акселераціонним механізмом циклу. Моделі мультиплікатора й акселератора в теорії розглядаються роздільно, але в житті їхній механізм діє в тісному взаємозв'язку: як тільки приходить у дію один з даних механізмів, починає функціонувати й другий. Якщо, наприклад, у положенні рівноваги відбувається автономна зміна попиту у вигляді приросту інвестицій, то в рух приходить мультиплікатор, що викликає цілий ряд змін доходу. А зміни доходу надають руху принципу акселератора й породжують зміни в обсягах похідних капіталовкладень. Зміни в капіталовкладеннях знову пускають у хід мультиплікатор, що породжує зміни доходу, що приводять до нових капіталовкладень. Загальна модель взаємодії мультиплікатора й акселератора характеризується наступною формулою Дж. Хікса:

Yt=(1-S)Х Yt -1+V(Yt-1-)+Аt

де Yt - національний доход; S - частка заощаджень у національному доході; (1-S) - частка споживання в національному доході (або схильність до споживання); V t-1- коефіцієнт акселератора; Аt- автономні інвестиції.

    Відхилення, які викликає мультиплікаціонно - акселераціонний механізм, ділять на три основні категорії: загасаючі, вибухові й рівномірні. Загасаючі - це такі коливання, амплітуда яких поступово скорочується до того моменту, де вони зовсім зникають і дохід стабілізується на досягнутому рівні. При вибухових коливаннях амплітуда постійно збільшується. Рівномірні мають місце тоді, коли амплітуда коливань постійна.

    Дослідження природи циклічності відтворення в умовах державного регулювання економіки породили ряд нових поглядів і концепцій по даній проблемі. У їхньому числі концепції « рівноважного ділового циклу» «політичного ділового циклу». Перша відображає розвиток ідей монетаризму. Відповідно до цієї концепції держава поряд з багатьма властивими йому функціями виконує роль своєрідного генератора грошових «шоків». які виводять господарську систему зі стану рівноваги й у такий спосіб підтримують циклічні коливання в суспільному відтворенні.