Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Економічне районування, його стан та методи вдосконалення

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра______________________________________________________________

“Отримано”

Реєстраційний номер №____

від “__”____________200_ р.

“Відправлено із зауваженнями”

Реєстраційний номер №____

від “__”____________200_ р.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни ____________________________________________________

на тему “________________________________________________________”

Виконав(ла)

Студент (ка)_____ курсу, групи___________________

_________________________________________________________________

(прізвище, ім’я, по батькові)

Перевірив:

__________________________________________________________________

(оцінка, дата, підпис викладача) (прізвище, ім’я, по батькові викладача)

Адреса університету: Адреса для повідомлення результату

69002, м. Запоріжжя, контрольної роботи студента:

вул. Жуковського, 70-б _______________________________

Тел. 63-99-73 (індекс, населений пункт, вулиця, будинок, квартира)

телефон: ____________________________

М. Запоріжжя

200_р.

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….…….3

I Економічне районування, його стан та методи вдосконалення………………………………………………………..……….……4

1. Сутність, критерії та принципи економічного районування…………………………………………………….…………..………4

2. Територіальна організація продуктивних сил України………………………………………………………………….………….7

3. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів……………………………………………….............................10

II Практичні завдання ……………………………………………………………12

Висновки…………………………………………………………………………..13

Література…………………………………………………………………………14

Вступ

Контрольна робота розкриває наступну тему: “Економічне районування, його стан та методи вдосконалення”.

Контрольна робота виконана принтерним способом на 14 аркушах паперу формату А4. В контрольній роботі використано 6 літературних джерел.

Контрольна робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини, практичних завдань, висновків та списку використаної літератури.

У теоретичній частині контрольна робота розкриває сутність, критерії та принципи економічного районування; наводиться територіальна організація продуктивних сил України такими вченими географами, як В.А. Поповкін, М.Д. Пістун, Ф.Д. Заставний, Радою по розвитку продуктивних сил НАН України, а також згідно із Законом України "Про концепцію державної регіональної економічної політики"; розкриваються наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів.

I Економічне районування України, його стан і необхідність

1. Сутність, критерії та принципи економічного районування

Економічне районування - це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Основною ланкою при економічному районуванні виступає економічний район.

Економічний район - це географічне цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.

Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію.

Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. В процесі економічного районування враховуються національно-побутові та соціально-культурні особливості населення, географічні умови, засоби зв'язку, шляхи сполучення та ін.

До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста та великі регіональні й індустріальні центри країни. Кожне місто як економічний центр впливає на навко¬лишню місцевість. Так забезпечується зв'язок центру з периферією економічного району.

Практичне значення економічного районування заключається в тому, що воно в принципі повинно сприяти більш по¬вному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях.

У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:

1) економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації;

2) розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;

3) економічний район повинен являти територіальну єдність;

4) на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;

5) при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території;

6) до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.

При виділенні економічних районів враховуються такі основні принципи:

- принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Часто для досягнення певної мети доводиться користуватися методом економічного заохочення - надання субсидій, встановлення прийнятних цін та ін.;

- принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної, суспільне цілісної території, яка розглядається як територіальна система продуктивних сил з міцними внутрішніми зв'язками;

- принцип перспективності розвитку господарського комплексу, що дозволяє прогнозувати структуру виробництва, розвиток системи розселення, нові напрямки виробничої спеціалізації в результаті освоєння нових територій, сировинних баз, формування центрів господарської діяльності;

- принцип комплексності розвитку всіх функціональних ланок, що передбачає раціональну систему внутрішніх зв'язків і пропорційність між сферами людської діяльності;

-принцип єдності економічного районування і політико-адміністративного устрою держави. На основі цього принципу адміністративні одиниці одночасно розглядаються як економічні райони нижчого ієрархічного ступеня.

2. Територіальна організація продуктивних сил України

До встановлення незалежності в Україні економічне районування ґрунтувалося на інтересах СРСР. Тоді територія нашої держави умовно була поділена на 3 економічні райони: Донець-ко-Придніпровський, Південне-Західний та Південний.

Декларація про державний суверенітет України і визнання її як самостійної держави поклала початок новому етапу державного будівництва. Серед комплексу проблем виникло питання реформації територіально-адміністративного устрою і приведення його у відповідність з новими економічними процесами та етнокультурними особливостями.

Вченими-географами, які працювали в цій галузі, - Ф.Д. Заставним, В.А. Поповкіним, М.Д. Пістуном, О.І. Шоблієм було зроблено спробу поділити Україну на ряд регіонів.

Так, у 1993 р. В.А. Поповкін у праці "Регіонально-цілісний підхід в економіці" обґрунтував поділ України на п'ять макрорайонів, а саме:

1) Центрально-Український (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська та Кіровоградська області);

2) Донбас і Нижнє Придніпров'я (Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області);

3) Слобідська Україна (Харківська, Сумська і Полтавська області);

4) Придніпровський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська області);

5) Західно-Український (Рівненська, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Вінницька, Хмельницька, Закарпатська та Чернівецька області).

М.Д. Пістун пропонував поділити Україну на 9 економічних районів:

1) Донецький (Донецька і Луганська області);

2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіро¬воградська обл.);

3) Київський (Київська, Чернігівська, Черкаська обл.);

4) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

5) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

6) Волинський (Волинська, Житомирська, Рівненська обл.);

7) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатсь¬ка, Чернівецька обл.);

8) Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);

9) Кримський (Автономна Республіка Крим).

На 9 економічних районів пропонував поділити Україну і вчений-географ Ф.Д. Заставний, а саме:

1) Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);

3) Центральне-Поліський (Київська, Чернігівська і Жито¬мирська обл.);

4) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

5) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

6 Центрально-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);

7) Карпатський( Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.);

8) Західно-Поліський (Волинська і Рівненська обл.);

9) Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.).

Радою по розвитку продуктивних сил НАН України у 1995 р. запропоновано поділити Україну на 9 економічних районів, а саме:

1) Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2) Придніпровський (Дніпропетровська і Запорізька обл.);

3) Північно-Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4) Столичний (Київська, Чернігівська і Житомирська обл.);

5) Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.);

6) Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.);

7) Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

8) Центральне-Український (Черкаська і Кіровоградська обл.);

9) Волинський (Волинська і Рівненська обл.).

Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, Кабінет Міністрів України у 1998 р. вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України "Про концепцію державної регіональної економічної політики", в якому пропонується мережа економічних районів України в такому складі:

1. Донецький (Донецька і Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Кіровоградська і Запорізька обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл. та м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська та Херсонська обл.).

8. Карпатський (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська і Чернівецька обл.).

Таким чином, різні автори підходять до економічного районування України по-своєму, але наявність багатьох проектів свідчить про те, що така необхідність існує і його потрібно буде проводити. А покищо в Україні діє адміністративне районування. У складі республіки є Автономна Республіка Крим, 24 області, два міста республіканського підпорядкування - Київ та Севастополь, 490 районних центрів та 178 районів у містах.

У січні 2005 р. у складі Кабінету Міністрів України було вве¬дено посаду віце прем'єр-міністра по проведенню адміністратив¬ної реформи. Робота у цьому напрямку ведеться і з часом буде проведено адміністративне районування.

3. Наукові методи аналізу розміщення продуктивних сил і рівнів економічного розвитку регіонів

Економічні методи - це способи визначення дійсності і встановлення істини. Науковими методи можна вважати тоді, коли вони забезпечують розкриття сутності процесів, що відбуваються у певних умовах.

В економічній практиці використовується ціла система традиційних і нових (точних) методів дослідження. Нескладні розра¬хунки виробництва продукції і її споживання здійснюються традиційними методами, складні розрахунки - новими (точними) методами.

До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил відносяться:

- Порівняльний метод аналізу статистичних даних і основних економічних показників. За його допомогою визначається місце галузі серед інших галузей регіону чи певної місце¬вості; вивчення конкретного підприємства і аналіз його господарської діяльності.

- Групування економічних показників дає можливість виз¬начити, які підприємства, райони виробляють певну кількість продукції в розрахунку на особу, площу, величину затрат на одиницю площі, продукції і т.ін. Цей показник використовується в основному при підведенні підсумків роботи за необхідний період.

- Техніко-економічних розрахунків застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва.

При цьому розраховуються розміри витрат на виробництво одиниці продукції та на загальний (річний) обсяг її випуску. Такі показники визначаються як у натуральному, так і у вартісному обчисленні в залежності від поставленої мети. Причому розрахунки проводяться по витратах матеріалів, енергії, коштів, праці, транспортних послуг і т.ін.

- Балансовий метод використовують при визначенні обсягів виробництва продукції, забезпечення основними і оборотними фондами, трудовими ресурсами. Особливо широко використовується цей метод при вирішенні питань раціонального використання ресурсів. Балансові розрахунки проводяться у розрізі підприємств і регіонів по паливу, металах, будівельних матеріалах, праці,

сільськогосподарській продукції і при розробці довгострокових галузевих і генеральних схем розміщення продуктивних сил регіонів. З допомогою

розроблених балансів можна визначити забезпечення певними видами ресурсів в необхідній кількості, а при нестачі передбачити джерела поповнення.

- Нормативний метод сприяє проведенню достовірних розрахунків. Нормативи, які закладаються в проектні розрахунки, повинні бути науково обґрунтовані і зорієнтовані на впровадження ресурсозберігаючих технологій, раціональне використання ресурсів, застосування найновіших досягнень науки і техніки.

- Картографічний метод дає можливість наглядно показати місце розташування окремих підприємств чи виробництв, що дає можливість визначати віддаль до них, яка потрібна при розрахунках витрат на перевезення вантажів та пасажирів і виз¬начення витрат пального та розрахунку тарифів на транспортні послуги.

До нових (точних) методів відносяться економіко-математичні методи, з допомогою яких здійснюється одержання і обробка інформації з використанням обчислювальної техніки. Це сприяє отриманню достовірних матеріалів, дає можливість визначити зв'язок і закономірності при розміщенні виробництв на окремих територіях і регіонах.

До таких методів відносяться:

- Метод математичного моделювання. Його застосування дає можливість створити систему взаємопов'язаних моделей, які дозволяють використовувати результати вихідної інформації для прийняття найбільш раціональних рішень при розміщенні продуктивних сил. Послідовність математичного моделювання включає такі етапи, як збір інформації, постановку задачі, і під неї проводять вибір математичного методу вирішення, складання економіко-математичної моделі, розрахунок на комп'ютері та аналіз отриманих результатів.

- Метод математичного програмування. Він застосовується для вирішення завдань обґрунтування розміщення виробничих і соціально-побутових об'єктів. Причому за основу при оптимізації моделі розміщення виробництва приймається мінімум витрат на виробництво, а обмеженням - наявна матеріальна база, потреба у певному виді продукції, обсяги її випуску, наявність сировини, палива і матеріалів.

I Практичні завдання

1. Промисловий пункт — це:

а) невелике промислове підприємство; б) обслуговуючі галузі господарства;

в) усі відповіді правильні.

Промисловий (агропромисловий) пункт - поселення разом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міського типу, населення якого працює на електростанції, хутір з лісопильним підприємством).

2. Яка якісна стадія стану ринку праці характерна для сучасного періоду економіки України:

а) безробіття; б) рівновага між робочою силою і робочими місцями;

в) дефіцит трудових ресурсів.

Проблема безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Вона має особливо велике значення для України. Оскільки економіка нашої країни не спроможна утримувати велику кількість незайнятих. Нижче наведені характерні тенденції для ринку праці в Україні.

Ринок праці – це соціально-економічна підсистема в системі ринкових відносин, що базується на збалансованості попиту й пропозиції робочої сили, основним важелем регулювання якої є ціна робочої сили.

3. Які основні статті імпорту України:

а) продукція харчової промисловості; б) мінеральні продукти;

в) шкіряна й хутрова сировина; г) машини, устаткування та механізми;

в) продукція хімічної промисловості.

Основу українського імпорту дотепер становить імпорт мінеральних продуктів, зокрема газу та нафти. У загальному обсязі імпорту товарів 23,4% припадало на природний газ, 21,6% - на нафту і продукти переробки.

Найбільші обсяги товарів Україна експортувала у такі країни: Росію -22,6% від загального обсягу експорту, Туреччину - 6,2, Італію - 5,1, Німеччину - 4,4, США - 3,5, Китай - 3,3, Польщу - 3,1, Угорщину - 2,9%.

Найбільші імпортні надходження в Україну були з Росії - 36,9%, Туркменістану - 2,9, Білорусі та Італії - по 2,6%.

Висновки

Отже, практичне значення економічного районування заключається в тому, що воно в принципі повинно сприяти більш по¬вному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях.

Різні автори підходять до економічного районування України по-своєму, але наявність багатьох проектів свідчить про те, що така необхідність існує і його потрібно буде проводити. А покищо в Україні діє адміністративне районування. У складі республіки є Автономна Республіка Крим, 24 області, два міста республіканського підпорядкування - Київ та Севастополь, 490 районних центрів та 178 районів у містах.

Тепер, коли Україна стала самостійною державою, виникла потреба у розробці нового економічного районування.

Причому у процесі розробки нової сітки районоутворення повинні бути враховані всі критерії і принципи економічного районування. Це дозволить пов'язати економічне районування з прогнозуванням галузей розвитку народного господарства і роз¬селенням, поліпшенням умов життя населення на території району.

У нинішніх умовах в Україні забезпечення раціонального розміщення продуктивних сил стало однією з найважливіших економічних проблем. Надмірна концентрація промисловості з сильно забруднюючими природне середовище технологічними процесами у багатьох районах країни вступає в протиріччя з чисельністю населення та середовищем його проживання. Розміщення виробничих комплексів і об'єктів соціальної інфраструктури потребує економічного обґрунтування, що можливо лише з використанням економічних методів досліджень.

Література

1. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). Вид. 4-е, доп. – К.: Європ. ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу, 2002. – 216 с.

2. Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 325 с.

3. Розміщення продуктивних сил (підручник)., за ред. Ковалевського В.В., Михайлюка О.Л., Семенова В.Ф. — К.: “Знання”, 1998. — 546 с.

4. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.

5. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. посібн. — К.: Кондор, 2005. — 344 с.

6. http://referat.repetitor.ua/Зовнішньоекономічні_звязки_України

Економічне районування, його стан та методи вдосконалення 📙 Контрольная → 🆔 29999