Економічний аналіз

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

1. Поняття та класифікація методів економічного аналізу……………….4

     1.1  Поняття та особливості методів економічного аналізу……………4

     1.2 Класифікація методів економічного аналізу………………………..7

2. Моделювання, види моделей, що застосовуються в економічному аналізі………………………………………………………………………....9

     2.1 Моделювання   як прийом економічного аналізу…………………..9

     2.2 Етапи розробки імітаційної моделі………………………………...13

3. Інтегральний  та сальдовий методи факторного аналізу……………….17

     3.1 Використання інтегрального способу аналізу…………………….17

     3.2 Використання сальдового  способу аналізу………………………..19

Висновки …………………………………………………………………….20

Список використаної літератури …………………………………………..21

Вступ

Господарська  діяльність підприємств різних галузей  матеріального виробництва є  основою суспільного відтворення  валового внутрішнього продукту. Відомо, що кожне підприємство є складною системою взаємозв’язаних підрозділів  і ланок, які виконують різні функції в процесі виробництва продукції. Економічний бік діяльності підприємства відображує система показників, які дають економічну оцінку процесам та результатам цієї діяльності.

Господарська  діяльність підприємств, як і інші явища  суспільного життя, потребує систематичного вивчення для успішного й ефективного управління нею. Одним із способів вивчення діяльності є аналіз. Термін «аналіз» іншомовного походження (від гр. analysis) і означає «розділяти», «розчленовувати». Щодо економічного аналізу — це означає вичленовування окремих показників господарської діяльності із загальних складових для наступного їх вивчення.

Аналіз економічних  показників доповнюється в міру необхідності протилежним заходом — синтезом (гр. synthesis), який, з’єднуючи окремі показники в одне ціле, уможливлює вивчення зв’язків і залежностей між ними. Отже, аналіз і синтез у комплексі забезпечують наукове вивчення явищ і процесів у їхньому зв’язку та взаємодії.

1. Поняття та класифікація методів економічного аналізу

1.1  Поняття та особливості методів економічного аналізу

Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ.

Метод економічного аналізу діяльності підприємств, як і будь-якої іншої науки, визначається змістом та особливостями предмета, які, у свою чергу, зумовлюються тими конкретними цілями, вимогами та завданнями, що постали на даному етапі розвитку економіки або проглядаються в перспективі. Предмет відповідає на запитання, що ми вивчаємо, а метод — як вивчаємо, якими способами та з допомогою яких саме засобів.

Під методом економічного аналізу розуміють  науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються в їх взаємозв’язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засаді об’єктивних законів реальної дійсності.

Найважливішим елементом методики економічного аналізу  є технічні прийоми та способи  аналізу, які можна назвати інструментарієм аналізу. Вони використовуються на різних етапах дослідження для [5], [ 6]:

• первинної обробки зібраної інформації;
• вивчення стану та закономірностей розвитку об’єктів, що досліджуються;
• визначення впливу факторів на результати діяльності підприємств;
• підрахунку невикористаних резервів збільшення ефективності виробництва;
• узагальнення результатів аналізу та комплексної оцінки діяльності підприємств;
• обґрунтування планів економічного та соціального розвитку, управлінських рішень, різних заходів.

Багато прийомів, що використовуються в економічному аналізі, запозичено з інших наук: математики, статистики, бухгалтерського обліку. Економічний аналіз, пристосовуючи ці прийоми до вивчення свого предмета, вносить у них необхідні зміни. Але певні прийоми притаманні тільки економічному аналізу.

Основним елементом  методу економічного аналізу є його науковий інструментарій (апарат), тобто сукупність загальнонаукових та специфічних способів і прийомів дослідження фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання. Відокремити прийоми та способи, які притаманні лише конкретній економічній науці, практично неможливо — науковий інструментарій різних наук є надто взаємозв’язаним. В економічному аналізі також застосовуються різні прийоми, які були спочатку розроблені в межах тієї чи іншої економічної науки (статистики, математики, програмування). Водночас економічний аналіз має і специфічні прийоми дослідження. Саме висвітленню сутності цих прийомів та техніці їх використання і присвячено цей розділ.

Метод аналізу  має певні специфічні особливості. До них належать:

• використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;
• вивчення причин зміни показників;
• визначення та вимірювання взаємозв’язків та взаємозалежностей між ними з допомогою спеціальних прийомів.

Однією з  найважливіших особливостей методу економічного аналізу є використання системи показників для вивчення господарських явищ та процесів. Адже економічний аналіз спроможний дослідити лише ті економічні явища, які відображено в певних економічних показниках, що мають числову характеристику. Наприклад, такі властивості продуктів харчування, як смак, колір, запах, корисність, не мають об’єктивної числової характеристики, а для того, щоб вони могли стати об’єктом дослідження в економічному аналізі, потрібно спочатку розробити відповідну систему показників даних властивостей, виражених у балах. Система економічних показників базується, як правило, на системах та підсистемах економічної інформації, проте не виключено, що  в ході самого аналізу виникатиме потреба в розрахунку нових  показників.

Інша  характерна особливість методу економічного аналізу — вивчення причин, що вплинули на зміну тих чи тих економічних показників. Ураховуючи, що економічні явища обумовлено причинно-наслідковою залежністю, головним завданням аналізу є розкриття та вивчення цих причин (факторів). На господарську діяльність підприємства, навіть на окремо взятий показник, можуть впливати численні фактори. Визначити та вивчити абсолютно всі причини дуже складно, та й не завжди доцільно. Завдання полягає в тому, щоб знайти те найсуттєвіше, що найбільше впливає на той чи інший показник. Отже, обов’язковою умовою правильного аналізу є економічно обґрунтована класифікація причин, що вплинули на господарську діяльність підприємства та її результати.

До  характерних особливостей методу економічного аналізу належить і визначення та вимірювання взаємозв’язку між об’єктивними економічними показниками. Іноді нехтування таким взаємозв’язком може призвести до некоректних висновків, а подеколи зробити аналіз узагалі неефективним. Тому в економічних дослідженнях жодне явище не може бути правильно інтерпретоване, якщо воно розглядається ізольовано, без зв’язку з іншими. Не можна також на основі окремо взятого явища робити загальні висновки про тенденцію розвитку об’єкта в цілому. Такий підхід призводить, як правило, до фальсифікованих висновків. Однак це зовсім не виключає можливості та необхідності логічного виокремлення певних явищ у процесі економічних розрахунків.

1.2 Класифікація методів економічного аналізу

Усі прийоми  економічного аналізу можна поділити на дві групи: якісні та кількісні. Якісні прийоми дослідження не дають числової характеристики явищ, що вивчаються, а тільки відповідають на питання, як досліджувати економічні процеси, визначають способи підходу до вивчення закономірностей. Якісні прийоми притаманні як процесу наукового пізнання в цілому, так і окремим науковим сферам дослідження.

До якісних (абстрактно-логічних) прийомів дослідження відносять: аналіз, синтез, індукцію, дедукцію, порівняння, евристичні прийоми.

Кількісні прийоми дослідження дають числову характеристику економічних явищ і поділяються на описові та аналітичні.

Описові прийоми дослідження дають можливість визначити розміри, масштаби, тенденції, динаміку розвитку економічних процесів, визначають стан та структуру економічних явищ, певну числову характеристику окремих напрямків діяльності підприємства. До них належать середні та відносні величини, ряди динаміки, графічний прийом, структурні та типологічні групування.

Аналітичні прийоми уможливлюють не тільки визначення певних значень показників, що характеризують економічні процеси, а й дослідження причинно-наслідкових залежностей між явищами, силу впливу окремих факторів на предмет дослідження. У свою чергу, аналітичні прийоми поділяються на прийоми, за допомогою яких вивчаються функціональні залежності, і прийоми, що використовуються для дослідження стохастичних взаємозв’язків. До перших відносять ланцюгові підстановки, спосіб абсолютних та відносних різниць, індексний спосіб, інтегральний, пропорційного ділення, часткової участі, балансовий прийом. Щодо засобів стохастичного факторного аналізу, то найбільшого поширення набули аналітичні групування, кореляційно-регресійний метод, дисперсійний аналіз, компонентний аналіз. В окрему групу можна виділити прийоми, що дають змогу оптимізувати певні економічні явища: лінійне програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор та ін.

Системний підхід до вивчення явищ виявляється в комплексному взаємозв’язаному вивченні багатосторонніх зв’язків і взаємозумовленості дії факторів організації, техніки і технології виробництва. Підприємство будь-якої галузі виробництва — це складна система, і правильний висновок щодо характеру досліджуваного явища можливий тільки за умови врахування всіх взаємозв’язаних факторів. Здебільшого комплексне дослідження результатів діяльності підприємства починають з вивчення загальних показників. Потім, розподіляючи їх, поглиблюють аналіз, вивчаючи окремі сторони та ділянки роботи підприємства.

Залежно від способу пізнання економічних систем, вони поділяються на три групи [ 2, c. 121]: загальнонаукові; економіко-логічні; економіко-математичні.

Загальнонаукові методи:

1. Методи теорії пізнання (аналіз, синтез, індукція, дедукція).

2. Евристичні методи (метод «мозкового штурму», анкетування, морфологічний метод, метод семикратного пошуку, Метод асоціацій та аналогій.)

Економіко-логічні методи

1. Методи детермінованого факторного аналізу (методи елімінування, логарифмічний метод, інтегральний метод)

2. Методи загального аналізу (методи порівняння і групування, методи середніх величин та індексів, методи балансового зв'язку, графічні методи, методи комплексної оцінки).

Економіко-математичні методи (методи економічної кібернетики, Методи дослідження операцій, економетричні методи, методи математичного програмування, Методи кореляційно-регресійного зв'язку).

2. Моделювання, види моделей, що застосовуються в економічному аналізі

2.1 Моделювання   як прийом економічного аналізу 

Моделювання —  один з прийомів вивчення економічних явищ і процесів, за допомогою якого можна чітко уявити досліджуваний об'єкт, описати його внутрішню структуру та охарактеризувати зовнішні зв'язки, дослідити і визначити вплив факторів на результативний показник. Сутність цього способу полягає в тому, що створюється модель взаємозв'язку аналізованого показника з факторними показниками, тобто відбувається конструювання моделі досліджуваного об'єкта на основі його попереднього вивчення, виділення головних, суттєвих характеристик .

Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, при якому будують зменшені предмети або умові подоби (образи), які  замінюють у нашій уяві дійсні предмети або явища. Моделі можуть бути матеріальні (фізичні) й абстрактні. З-поміж останніх слід вирізняти описові (словесні), графічні і математичні. За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш простим, а подекуди і дешевим способом. Моделі дають змогу зосередити увагу дослідників на найбільш суттєвих характеристиках предметів або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань у різних умовах роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними прийомами.

У сучасному  розумінні моделювання — невід'ємний  етап будь-якої цілеспрямованої діяльності, тобто модель — це не просто образ — замінник оригіналу, не будь-яке відображення, а цільове. Наприклад, з поліна можна розпалити багаття, зробити стіл, створити художній твір. Отже, для різних цілей зазвичай потрібні різні моделі.

Пізнавальні моделі — це форма організації та подання знань за допомогою об'єднання нових знань з наявними. Тому якщо є розбіжність між моделлю та реальністю, виникає задача усунення цієї розбіжності за допомогою зміни моделі. Пізнавальна діяльність орієнтована переважно на наближення моделі до реальності, яку відображає модель.

Прагматичні моделі — це засіб керування й організації  практичних дій, спосіб подання зразково правильних дій чи їх результату, тобто робоче подання цілей. Тому застосування прагматичних моделей полягає в тому, щоб у разі виявлення розбіжностей між моделлю та реальністю спрямувати зусилля на зміну реальності в напрямку наближення її до моделі. Отже, прагматичні моделі мають нормативний характер; вони відіграють роль стандарту, зразка, під які слід "підганяти" як саму діяльність, так і її результат (кодекси законів, статути організацій, алгоритми, технологічні допуски).

Інакше кажучи, пізнавальні моделі відображають суще, а прагматичні — те, чого немає, але його бажано (і можливо) здійснити.

Модель конкретного стану об'єкта, своєрідна його "моментальна фотографія", називається статичною. Приклад такої моделі — структурна модель (від лат. structura — склад, розташування, порядок). Так називають модель, що описує сукупність стійких зв'язків об'єкта.

Якщо моделі пов'язані не з одним станом, а з різницею між ними, виникає потреба у відображенні процесу зміни стану. Такі моделі називаються динамічними (наприклад, функціональні).

Абстрактні моделі —  це ідеальні конструкції, побудовані засобами мислення, свідомості. Розглянемо як приклад природну мову. Нею ми можемо говорити про все, це універсальний засіб побудови будь-яких абстрактних моделей. Така універсальність забезпечена можливістю не тільки вводити в мову нові слова, але й ієрархічно будувати все розвинутіші мовні моделі (слово — речення — текст). Універсальність мови досягається також завдяки тому, що мовні моделі неоднозначні, розпливчасті, розмиті. Це дає змогу відобразити будь-яку ситуацію з достатньою для звичайних практичних цілей точністю.

На практиці рано чи пізно виникають ситуації, коли наближеність мови до природної стає недоліком, для подолання якого виробляють "професійну" мову. Найяскравіші приклади цього — мови конкретних наукових дисциплін. Моделі спеціальних наук точніші й конкретніші, вони містять більше інформації. Нові знання акумулюються в нових моделях. Якщо для їх побудови бракує старих мовних засобів, створюють іще більш спеціалізовані мови. Отже, виникає ієрархія типів мовних моделей. Математичні моделі найточніші, але для їх використання в певній області потрібно одержати достатню для цього кількість знань. Нематематичність наукової дисципліни не означає, що вона "ненаукова"; це наслідок її складності, недостатньої пізнаванності її предмета.

Матеріальна модель —  це в певному розумінні замінник оригіналу; між оригіналом і моделлю має бути відношення подібності.

Відношення, установлене  в результаті фізичної взаємодії (чи ланцюжка фізичних взаємодій) у процесі  створення моделі, називається прямим (наприклад, фотографії, масштабовані моделі літаків або суден, макети будинків, шаблони, викрійки).

Непряме   відношення  подібності  між  оригіналом  і  моделлю об'єктивно існує в природі; воно проявляється як збіг або достатня близькість їх абстрактних моделей, завдяки чому його використовують у практиці реального моделювання. Наведемо такі приклади непрямих моделей: годинник — модель часу; автопілот — модель льотчика.

Умовними називають  моделі, подібність яких до оригіналу  можна встановити на основі певної угоди, наприклад: гроші — модель вартості, посвідчення особи — модель людини, карта — модель місцевості.  
Моделювання набуло поширення при здійсненні факторного аналізу. У фінансовому аналізі, як і в економічному, розрізняють детерміновані (функціональні) та стохастичні (кореляційні) моделі (рис. 1). 
 
Рис. 1. Основні типи моделей, використовувані у фінансовому факторному аналізі, залежно від виду взаємозв'язку економічних показників

Можна виділити три основні  типи моделей: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі, або моделі описового характеру, є основними в проведенні оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи  звітних балансів, подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах, вертикальний та горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних коефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі дані моделі ґрунтуються на використанні бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі – це моделі передбачу вального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширенішими з них є розрахунок точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу, моделі ситуативного аналізу.

Нормативні моделі –  це моделі, які  уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства з очікуваними, розрахованими на підставі нормативу. Дані моделі використовуються, як правило, в рамках внутрішнього фінансового аналізу. Їх суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів, а також в аналізі відхилень фактичних даних від нормативів. Аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

2.2 Етапи  розробки імітаційної моделі

Загальний порядок розробки імітаційної моделі включає виконання таких робіт  [   2], [ 4]:

1) визначення змісту господарського завдання;

2) збирання і систематизація необхідної інформації;

3) побудова імітаційної моделі;

4) перевірка функціонування моделі;

5) уточнення моделі;

6) використання моделі для розв’язання завдання.

У процесі розробки моделі можливі певні зміни відповідно до конкретних обставин, сезонних і циклічних коливань тощо.

Ефективний автоматизований процес розв’язання аналітичних завдань передбачає оптимальний варіант поєднання трьох найважливіших його елементів [1], [3]: економічної інформації; формалізованої постановки завдання; математичної моделі розв’язання завдання.

Якщо  на початку створення інформаційних  систем у нашій країні характерним явищем була локальність вирішення окремих завдань, то на сучасному етапі проблеми обробки інформації реалізуються комплексно та в їхньому взаємозв’язку. Локальний характер розв’язання певного завдання аналітичного дослідження передбачає в кожному окремому випадку формування належної економічної інформації і застосування відповідної математичної моделі розв’язання цього завдання. Натомість комплексність проведення аналітичного дослідження означає формування й використання єдиної інформаційної бази даних, а також єдиної бази економіко-математичних моделей для всіх видів завдань. Найбільш поширеним є застосування моделювання для встановлення зв’язку між узагальнюючими результатними показниками ефективності діяльності підприємства і зовнішніми факторами, що обумовлюють певні їх значення. За способом поєднання факторів-аргументів у моделі останні поділяються на чотири типи. До першого типу належать адитивні моделі, що в них результативний показник визначається як алгебраїчна сума кількох факторних показників. Другий тип є так званим мультиплікативним. У цьому разі результативний узагальнюючий показник визначається як добуток певної кількості факторів. Третій тип — це кратні моделі. Вони застосовуються, якщо значення функціонального показника розраховується як співвідношення факторних показників. І нарешті, четвертий тип є комбінованим, тобто таким, що поєднує в певний спосіб попередні моделі.

Розглянемо  порядок застосування мультиплікативної  моделі на прикладі розв’язання конкретного  завдання аналітичного дослідження щодо визначення впливу факторів на показник середньоквартальної продуктивності праці в розрахунку на одного працівника підприємства.

Розв’язання цього  завдання базується на застосуванні традиційного технічного заходу аналітичного дослідження: елімінування. Використовуючи один із способів елімінування, а саме спосіб абсолютних різниць, не важко визначити й розрахувати дію певних факторів на об’єкт дослідження. Постановка аналітичного завдання передбачає реалізацію процесу послідовного розрахунку дії двох факторів:

1. Зміни фактичної питомої ваги чисельності робітників у загальній середньосписковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу у звітному 2-му кварталі проти попереднього 1-го кварталу.

2. Зміни фактичної середньоквартальної продуктивності праці одного робітника промислово-виробничого персоналу у звітному 2-му кварталі проти попереднього 1-го.

Узагальнена економічна модель розв’язання завдання є логічним поєднанням певних локальних математичних моделей в єдиному цілісному алгоритмі з метою одержання очікуваного результату, тобто кількісних характеристик зміни продуктивності праці одного працівника промислово-виробничого персоналу внаслідок дії як першого, так і другого факторів.

Фрагмент бази даних, що використовується для розв’язання  завдання, має такий зміст [ 5]:

1. Фактична середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу (осіб):

— за 1-й квартал ( );

— за 2-й квартал ( ).

2. Фактична середньоспискова чисельність робітників у складі промислово-виробничого персоналу (осіб):

— за 1-й квартал ( );

— за 2-й квартал ( ).

3. Фактичний обсяг продукції (виконаних робіт, послуг) у порівнянних цінах (тис. грн):

— за 1-й квартал ( );

— за 2-й квартал ( ).

Цілісний алгоритм розв’язання завдання передбачає послідовне логічне поєднання сімох локальних економіко-математичних моделей:

1. Розрахунок фактичної середньоквартальної продуктивності праці одного працівника промислово-виробничого персоналу (Пп) станом:

— на 1-й квартал ( );

— на 2-й квартал ( ).

2. Розрахунок фактичної питомої ваги робітників у середньосписковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу (Пв) станом:

— на 1-й квартал ( );

— на 2-й квартал ( ).

3. Розрахунок фактичної середньоквартальної продуктивності праці одного робітника промислово-виробничого персоналу (Пр) станом:

— на 1-й квартал ( );

— на 2-й квартал ( ).

4. Розрахунок відхилення показника середньоквартальної продуктивності праці одного працівника промислово-виробничого персоналу в 2-му кварталі проти 1-го: DПп = Пп₂ - Пп₁.

5. Розрахунок впливу фактора зміни питомої ваги робітників у середньосписковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу в 2-му кварталі проти 1-го на продуктивність праці одного працівника зі складу промислово-виробничого персоналу: DПп₁ = (Пв₂ - Пв₁) Пр₁.

6. Розрахунок впливу фактора зміни середньоквартальної продуктивності праці одного робітника промислово-виробничого персоналу на продуктивність праці одного працівника зі складу промислово-виробничого персоналу: DПп₂ = ( Пр₂ - Пр₁) Пв₂.

7. Перевірка розрахунків впливу факторів встановленням тотожності алгебраїчної суми результатів впливу факторів відхиленню за узагальнюючим показником: DПп₁ + DПп₂ = DПп.

3. Інтегральний та сальдовий методи факторного аналізу

3.1 Використання інтегрального способу аналізу

Використання інтегрального способу уможливлює отримання точніших результатів розрахунку впливу факторів проти способів ланцюгових підстановок, абсолютних та відносних різниць, та уникнення неоднозначної оцінки впливу факторів, бо в цьому разі результати не залежать від місця факторів у моделі, а додатковий приріст результативного показника, який отримано від взаємодії факторів, розподіляється між ними пропорційно ізольованому їхньому впливу на результативний показник.

На перший погляд може здаватися, що для розподілу  додаткового приросту достатньо взяти його половину або ту частину, яка відповідає кількості факторів. Але часто це зробити складно, тому що фактори можуть діяти в різних напрямках. Тому в інтегральному методі користуються певними формулами. Наведемо основні з них для різних моделей:

.

Для трифакторних моделей використовується такий алгоритм розрахунку:

;

Балансовий метод набув  поширення як науковий у бухгалтерському  обліку. Потім його поступово стали  застосовувати в інших науках. Наприклад, у колишньому СРСР балансовий метод був головним у плануванні [ 4, c. 56].

Використання балансового  методу ґрунтується на обмеженості, кінцевості величини матеріальних ресурсів і жорстких 
взаємозв'язках між окремими елементами сукупності, які у зв'язку з цим виникають. У процесі аналізу в цьому курсі вивчають баланс товарної продукції, усілякі баланси окремих відхилень, узгодженість дії факторів. Проте особливо часто застосовують сальдовий метод як різновид балансового методу. Цим методом можна визначити величину останнього фактора, якщо вже відомий сумарний вплив усіх інших факторів, крім нього, і загальна зміна результативного показника. Сальдовий метод дуже доречно використовувати там, де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора технічно складний або незручний з інших міркувань (наприклад, занадто трудомісткий). Проте слід дуже обережно користуватись цим методом, оскільки будь-який прорахунок на попередніх етапах призводить автоматично до помилки на останній стадії розрахунку. До речі, ця помилка має системний характер і зберігає загальний баланс показників або факторів.