Економіка праці та соціально-трудові відносини

     МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

     СУМСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

     КАФЕДРА ФІНАНСИ 
 
 
 
 
 
 

     КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

     з дисципліни

       «Економіка праці та соціально-трудові відносини» 
 
 
 
 
 

     Викладач                                                                                           Волк О. М.

     Студент                                                                                             Коваль В.О.

     Варіант за списком                                                                                             1 
 
 
 
 

     Суми, 2011 

     ТЕОРИТИЧНА  ЧАСТИНА 

1. ТРУДОВI РЕСУРСИ ЯК СОЦIАЛЬНО-ЕКОНОМIЧНА КАТЕГОРIЯ

     У вітчизняній економічній літературі, статистичному обліку, державному регулюванні  економіки для означення людських ресурсів використовується термін трудові ресурси, що виник у перші роки радянської влади для потреб централізованого управління. У Радянському Союзі окрім права на працю законодавчо був закріплений обов'язок кожного працездатного громадянина працювати "на загальну користь". Працездатні люди, що не працювали більше 3 місяців, вважалися такими, що ведуть "паразитичний спосіб життя", i переслідувалися не лише за адміністративним, а й за кримінальним законодавством. В таких умовах суворий статистичний облік працездатного населення, тобто трудових ресурсів (разом з ресурсами природними, фінансовими i матеріальними), був життєво необхідним для централізованого планування адміністративно-командної економіки.

     Трудові ресурси – це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями i знаннями здатна працювати в народному господарстві.

     3 цього визначення виходить, що трудові ресурси включають в себе як реальних працівників, що вже зайняті в економіці країни, так i потенційних, котрі не зайняті, але можуть працювати. Тобто це поняття спеціально створене та ідеально підходить для радянської ідеології поголовної примусової зайнятості, проте, як уже зазначалося, продовжує використовуватися i в наш час.

     Щоб кількісно визначити межі трудових ресурсів, потрібно розглянути поняття "працездатне населення", "працездатний вік", "працюючі підлітки,, "працюючі пенсіонери".

     Працездатний  вік – поняття узагальнене, а тому дещо умовне. Воно визначається системою законодавчих актів. Нині в Україні працездатним віком вважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків - 16-59 років включно. Нижня межа працездатного віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна здобути певний рівень фізичного та розумового розвитку, для чого потрібен час (мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує думку суспільства про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу по старості. Для деяких видів трудової діяльності, що пов'язані з роботою у несприятливих умовах праці або вимагають від працівника якостей, що з віком помітно зменшуються (наприклад, спорт, балет), пенсійний вік настає раніше на 5-10 років, а інколи i більше. Такі люди звуться пільговими пенсіонерами. Найчастіше вони продовжують працювати i залишаються в складі трудових ресурсів.

     Слід  зазначити, що в багатьох розвинених країнах законодавчо встановлена  верхня межа працездатного віку на 5-10 років вища, ніж в Україні, але i середня тривалість життя там  значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Поширеною світовою практикою є нижча межа пенсійного віку для жінок, хоча майже всюди середня тривалість життя чоловіків значно менша, ніж жінок.

     Все сказане стосується працездатних, тобто  людей, фізично i психічно досить здорових для того, щоб працювати. На жаль, в кожному суспільстві є значний прошарок людей, не досить здорових для цього. Тобто є люди непрацездатні, хоча їхній вік працездатний. Такі люди одержують статус інваліди першої або другої групи, що дає їм право на отримання пенсії незалежно від віку.

     Кількість i частка інвалідів серед населення країни складається під впливом комплексу умов, від яких залежить здоров'я. Величезне значення мають екологічна ситуація, рівень матеріального добробуту (якість харчування, витрата життєвих сил на роботі), доступність i якість медичного обслуговування, безпечність умов праці тощо. Не потрібно бути експертом, щоб констатувати значне погіршення всіх цих умов для абсолютної більшості населення України в останнє десятиріччя XX ст.

     Слід сказати, що одним з принципів цивілізованого гуманного суспільства є створення умов для трудової самореалізації інвалідів. Наша держава зобов'язує роботодавців до 5 % робочих місць виділяти для осіб з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці (в тому числі інвалідів), однак на практиці проблеми працевлаштування інвалідів вирішуються дуже важко, в результаті чого інваліди складають значну частку економічно неактивного населення. Майбутня динаміка чисельності непрацюючих інвалідів передусім залежить від покращання життя (i, відповідно, здоров'я) людей, а також від пристосування технології виробництва до працівника. Тенденцією економічно розвинених країн є зменшення частки непрацюючих інвалідів серед населення працездатного віку.

     Разом з тим серед людей непрацездатного віку є чимала частка працездатних i бажаючих працювати. Працівників, молодших працездатного віку, звичайно називають працюючими пiдлiтками, а старших – працюючими пенсіонерами. Історичний досвід переконливо доводить, що кількість працівників цих категорій обернено пропорційна рівню добробуту населення. У підлітків i пенсіонерів нижчі вимоги i до змісту праці, й до рівня її оплати, тому вони нерідко знаходять місце роботи навіть в умовах високого безробіття i беруть на свої плечі обов'язок утримання інших (часто працездатних, але безробітних) членів сім'ї. Тому в наш час велика i кiлькiсть, i частка працюючих підлітків та пенсіонерів. Однак заради справедливості потрібно сказати, що додатковий заробіток є далеко не єдиною причиною трудової активності, особливо пенсіонерів. Певне значення має також бажаний i звичний ("молодий") спосіб життя, бажання бути в колективі, почуватися потрібним тощо. Як висновок зазначимо, що праця підлітків i пенсіонерів може приносити користь і їм самим і економіці в цілому. Проте з урахуванням особливостей віку ця праця повинна бути організована (передусім державою) так, щоб не завдавати шкоди їхньому здоров'ю i не заважати здобути вiдповiдний рівень освіти молоді.

     Таким чином, ми пiдiйшли до кількісного визначення поняття "трудові ресурси". Бони складаються з населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів та пільгових пенсіонерів, i працюючих в економіці країни осіб молодших та старших працездатного віку.

     Як  бачимо, в економічній літературі використовуються рiзнi поняття для означення людських ресурсів. Важливо чітко уяснити їх смислове навантаження та межі використання. Поняття "трудові ресурси" ширше, ніж поняття "економічно активне населення", оскільки включає ще i працездатних непрацюючих людей та тих, що стаціонарно навчаються. Реально за поняттям "трудові ресурси" стоїть кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж "економічно активне населення" – це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати. Оскільки Україна обрала курс на побудову вільного демократичного суспільства, i в її Конституції проголошена заборона примусової праці, поняття "трудові ресурси" поступово втрачає своє економічне значення. Адже ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби (в даному випадку – потреби в робочій силі). Тому нелогічно називати трудовими ресурсами ту частину населення, яку можна залучити до праці лише насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (i це визнано на міжнародному рівні) є економічно активне або трудоактивне населення. Однак i поняття "трудові ресурси" має право на існування, оскільки показує максимально можливу (за екстремальних умов) кiлькiсть трудоактивного населення.

2. НОРМУВАННЯ  ПРАЦІ В ВИРОБНИЧИХ БРИГАДАХ

     Основні особливості нормування в умовах бригадної  організації праці:

1. розширюється склад норм праці (необхідно унормувати чисельність бригади і кінцеві результати її діяльності);
2. об'єктом нормування є колективний трудовий процес;
3. необхідно враховувати ефект колективної праці (скорочення необхідних витрат праці);
4. необхідні певні зміни методики нормування (кооперація, поділ праці, організація обслуговування, режим праці та відпочинку).

     При встановленні витрат праці в бригадах необхідно враховувати можливості економії часу . Відомо кілька шляхів такої економії:

1. неврахування витрат часу , пов'язаних з початком і завершенням робіт в умовах індивідуальної організації праці;
2. скорочення тривалості циклу виконання операцій в результаті паралельного виконання їх елементів різними робітниками. Це стосується, перш за все, витрат основного і допоміжного часу. Паралельне виконання робіт широко застосовується в комплексних бригадах, які обслуговують автоматизоване обладнання;
3. скорочення простоїв обладнання за рахунок більшого використання фондів часу членів бригади. Це допомагає скоротити регламентовані перерви з організаційно-технічних причин при багатоверстатній роботі і налагодженні, а також ліквідувати або зменшити простій обладнання під час відпочинку робітників (використовуються підмінні робочі, настроювачі і т.п.).

     Крім  зазначених напрямків, слід враховувати, що перехід до бригадної організації  роботи створює умови для вдосконалення  технологічних процесів, а також  підвищення інтенсивності роботи там, де вона була нижчою від суспільно необхідного рівня, який визначається відповідними міжгалузевими і галузевими нормативами.

     При нормуванні праці  в бригадах слід враховувати дві основні ситуації:

1. бригада створюється з робітників, які до цього працювали індивідуально або в складі невеликих груп (ланок); норма для бригади встановлюється на основі діючих індивідуальних норм;
2. бригада функціонує , норма для неї розраховується у зв'язку з освоєнням нової продукції, нового технологічного процесу, зміною організаційно-технічних умов або для виявлення резервів підвищення продуктивності праці.

     У першому випадку, якщо перехід до бригадної організації праці  не супроводжується застосуванням  нового обладнання, пристроїв, інструменту, підйомно-транспортних засобів тощо, бригадна норма часу повинна встановлюватися  на основі діючих індивідуальних норм щодо операцій, закріплених за бригадою. Ця сума може бути зменшена в тих випадках, якщо і в адміністрації, і у робітників не викличуть сумніви резерви зменшення величини норми . У даному випадку це стосується, як правило, витрат підготовчо-завершального часу при створенні наскрізних бригад. Для виявлення інших зазначених вище резервів повинна бути розроблена система матеріального і морального стимулювання робітників за перегляд норм з їх ініціативи .

     Важливо враховувати, що створення бригад, як і будь-якого нового колективу, пов'язане  з певною психологічної та організаційної труднощами. У бригадах, як правило, досягається більш повне використання фонду робочого часу, підвищується інтенсивність праці. Тому певне збільшення заробітку робітників у бригаді в порівнянні з індивідуальною організацією праці цілком виправдано. Важливо тільки, щоб збільшення заробітної плати не випереджало зростання продуктивності праці. З цієї точки зору необхідно за досить тривалий відрізок часу до створення бригади виявити і переглянути явним чином завищені (помилкові) норми часу.

     У всіх випадках, у тому числі і  тоді, коли бригадна норма встановлюється, виходячи з існуючих операційних  норм, доцільно створювати проект колективного трудового процесу і розраховувати  відповідні проектні бригадні норми  праці. Такі норми дозволяють більш  обґрунтовано визначити резерви зниження трудомісткості і направити ініціативу робітників на їх освоєння.

     Можна рекомендувати такий  порядок розрахунку норм праці для  умов бригадної роботи . Відповідно аналітичного методу нормування праці норма часу повинна встановлюватися на основі аналізу елементів технологічного та трудового процесів. Тому бригадна норма визначається, виходячи з норм часу на операції, які виконуються бригадою.

     Норма трудомісткості одиниці  праці Н_т залежить від двох величин: нормативної тривалості (норми тривалості) операції Н_прод і норми чисельності робітників, які виконують операцію Н ч , і визначається за формулою

                                       Н_т = Н_прод + Н_год .                                            (2.1)

     При бригадній організації  роботи норми часу можуть встановлюватися  як на окремі операції, так і на одиницю  кінцевого результату діяльності бригади (деталь, комплект деталей, вузол і т.п.). Норму трудомісткості для бригади іноді називають комплексної нормою часу, беручи до уваги, що ця норма визначає трудомісткість комплексу взаємопов'язаних робіт, які припадають на одиницю продукції бригади.

     Якщо  кожна операція виконується одним  робітником, то норма трудомісткості для бригади Н_тб визначається за формулою

                                       ,                                     (2.2)

     де  Н_тi , Н_{прод_i} - норми трудомісткості та тривалості на i - ту операцію;

         n - кількість операцій.

     Якщо  на деяких операціях зайнято кілька робітників, то бригадну норму часу можна визначити за формулою

                                            ,                                      (2.3)

     де  Н_чi - норма чисельності робітників, які виконують i - ту операцію.

     Як  видно з наведених формул, норма  часу для бригади встановлюється на основі норм тривалості Н_прод виконання операції.

     При нормуванні тривалості операцій необхідно враховувати, що час на обслуговування робочого місця, як правило, встановлюється за нормативами у відсотках до оперативного часу. Ці нормативи зазвичай розраховуються, виходячи з даних фотографій робочого дня, за групами однорідних цехів і відображають середні для цехів, які обслуговуються, витрати часу, а не ті, які об'єктивно необхідні для умов даного конкретного цеху. Існуючі нормативи часу обслуговування не враховують особливостей бригадного праці.

     У зв'язку з цим в умовах бригадної  організації праці найбільш доцільно нормувати тривалість операцій так:

                                         ,                                           (2.4)

                                      ,                                   (2.5)

     де  t_оп - оперативний час;

         Т_см - тривалість робочої зміни;

        Т_нп - тривалість нормованих перерв, обумовлених підготовчо-завершальної роботою, обслуговуванням робочого місця, відпочинком і особистими потребами робітників;

         Т_пз - сумарне за зміну час нормованих перерв в роботі обладнання, необхідних для підготовчо-завершальних робіт;

          Т_пз - підготовчо-завершальний час на дану операцію (партію деталей);

          n - кількість деталей в партії.

     Розрахунок  за формулою (2.4) ведеться в тих випадках, коли підготовчо-завершальне час на операцію не виділяється. Якщо необхідно виділити цей час , то норма тривалості розраховується за формулою (2.5).

     У розрахунках за формулами (2.4) і (2.5) оперативний час і час нормованих перерв повинні визначатися, виходячи з найбільш раціонального для даних конкретних умов поділу праці всередині бригади і між бригадою і обслуговуючими підрозділами цеху. При цьому повинні враховуватися всі раціональні можливості для зменшення простоїв устаткування та скорочення тривалості операцій за рахунок неврахування непродуктивних витрат часу, паралельного виконання робіт, взаємної підміни робітників під час регламентованого відпочинку.

     Після визначення норми часу на операцію встановлюються норми часу на одиницю кінцевої продукції бригади . Залежно від типу бригади (спеціалізована, комплексна) і характеру виконуваних робіт бригадні норми можуть розраховуватися на сукупність операцій, виконуваних бригадою з певним видом робіт; комплекс різних операцій виготовлення деталей даного шифру; комплекс операцій на комплект деталей (брігадокомплект), комплекс операцій на складальну одиницю (вузол, виріб).

     При нормуванні чисельності робітників у бригадах необхідно встановлювати норми чисельності для окремих операцій Н_ч і для бригади в цілому Н_чб . Залежно від конкретних умов чисельність бригади може встановлюватися або на основі норм чисельності за операціями (видами робіт), або безпосередньо, тобто визначається норма сумарної чисельності бригади. У першому випадку після встановлення норм чисельності за операціями, повинні аналізуватися можливості їх корегування з урахуванням варіантів об'єднання функцій (робіт), їх паралельного виконання, підміни робітників під час відпочинку тощо. У другому випадку сумарна чисельність бригади встановлюється за укрупненими нормативами чисельності.

     Для деяких видів робіт норми чисельності за операціями однозначно визначаються характером технологічного процесу, а також вимог охорони праці і техніки безпеки. Так, при холодному штампуванні великогабаритних деталей і ручній подачі заготовок чисельність штампувальником на одному прес визначається з урахуванням того, що лист повинен подаватися двома робітниками, тобто для цих умов Н_ч = 2.

     У загальному випадку при визначенні норми чисельності бригади необхідно  виходити з трудомісткості робіт  і характеру взаємодії робітників і устаткування.

     При виготовленні однорідної продукції для нормування результатів роботи бригад можуть використовуватися норми виробітку Н_в , які розраховуються на основі норм тривалості Н_прод за формулою

                                                ,                                                    (2.6)

     де  Т_пл - плановий період часу (як правило, зміни) на який розраховується норма виробітку.

     У більшості випадків норми виробітку  встановлюються, виходячи з нормованої тривалості операцій. Однак при використанні автоматичного обладнання в масовому виробництві можлива і зворотна послідовність: встановлення норм часу (тривалості), виходячи з норм виробітку. У цьому випадку базою для визначення норм виробітку є технічна (паспортна) продуктивність обладнання Г_т , яка визначає кількість продукції, яка може бути отримана з даного обладнання за годину. Далі встановлюється коефіцієнт використання обладнання за машинним (апаратного) часу К_д за формулою

                                       ,                                               (2.7)

     де  Т_д - час дії обладнання в автоматичному режимі;

         Т_нп - час нормованих перерв для налагодження, обслуговування і т.п..

     Норма вироблення встановлюється, виходячи з технічної продуктивності Г_т і коефіцієнта К_д , за формулою

                                       Н_в = Г_т · К_д .                                                   (2.8)

     Після визначення норми виробітку знаходиться  норма часу Н_год за формулою

                                         .                                                   (2.9)

     Якщо  робітник або бригадир виготовляє різнорідну продукцію, необхідний результат їх роботи встановлюється нормованої завданням. Нормована завдання визначає обсяг продукції відповідно до номенклатури, в нормо-годинах або нормо-гривнях, який повинен виготовити один робітник або бригада робітників за даний період (зміна, доба, місяць ). Нормовані завдання можуть розроблятися як для основних, так і для допоміжних робітників.

     Як  правило, нормована завдання містить: перелік робіт (операцій), які повинні  бути виконані бригадою за даний період часу, норму чисельності бригади, норми часу на кожен вид робіт  та обсяг трудовитрат в цілому по всіх видах робіт.

     При фіксованій чисельності бригади  нормований обсяг її трудовитрат Н_затр в людино-годинах визначається за формулою

                              Н_затр = Н_чб · Ф_п · К_в ,                                     (2.10)

     де  Н_чб - норма чисельності бригади;

         Ф_п - плановий фонд часу одного робітника;

         К_в - плановий коефіцієнт виконання норм.

     ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 

     ЗАДАЧА 1

     У звітному році обсяг продукції підприємства склав 66,4 млн. грн., а кількість працюючих  – 5000 чоловік. Через п’ять років  планується збільшити обсяг вироблення продукції до 82,8 млн. грн., а кількість  працюючих – до 4880 чоловік. Визначити  середньорічний приріст продуктивності праці. 

     Спочатку  розрахуємо індекс зміни обсягу виробництва – , а також індекс зміни чисельності працівників – : 
 

     Для визначення середньорічного приросту продуктивності праці, знайдемо індекс зміни продуктивності праці  : 

     ∆П = - 21,74%

     Тепер, ми можемо визначити середньорічний приріст продуктивності праці за формулою:   
 

     ∆П_серед = - 4,78% 

     Середньорічний  приріст продуктивності праці за п’ять років склав       -4,78%, зниження продуктивності праці. 
 
 
 

     ЗАДАЧА 2

     При токарній обробці чавунних заготовок, одержаних за допомогою лиття  «у землю», виявляються такі додаткові трудовитрати: піскоструминне очищення лиття – 0,7 люд-год. на деталь; вибивання стрижнів – 0,45; зняття зайвих припусків (2 проходи) – 0,8; обробка деталі на токарному верстаті за 4 переходи – 3,4 люд-год. При точному литті в кокіль операції з піскоструминного очищення лиття і вибивання стрижнів не потрібні, а зайвий припуск знімається за 1 прохід. Час обробки не змінюється. Визначити резерв зростання продуктивності праці при зміні процесу лиття «в землю» на лиття в кокіль. 

     Визначимо трудовитрати при токарній обробці  чавунних заготовок отриманих за допомогою лиття «у землю» 0,7+0,45+0,8+3,4 = 5,35 люд-год. та отриманих за допомогою лиття в кокіль 0,8*0,5+3,4 = 3,8 люд-год.

     Тепер знайдемо індекс зміни продуктивності праці за формулою : 

                ∆П = 40,79%

     Резерв  зростання продуктивності праці  при токарній обробці чавунних заготовок  одержаних за допомогою точного  лиття в кокіль становить 40,79%. 

     ЗАДАЧА 3

     Робітник-погодинник з місячним окладом 136 грн. відпрацював  за розрахунковий місяць 20 робочих  днів по 8 год., в інші дні хворів. Розрахувати його погодинну заробітну  плату за цей місяць, якщо за графіком кількість 8-годинних змін у місяці – 23. 

     Для визначення заробітку погодинника, необхідно місячний оклад поділити на кількість робочих днів у місяці та помножити на кількість відпрацьованих днів у місяці: 

     Отже робітник-погодинник за відпрацьований місяць отримає 118,26 грн. 

     ЗАДАЧА 4

     Розрахувати t_маш  на токарну обробку валу довжиною 400 мм, якщо: l₁+l₂=6.5 мм, припуск на обробку становить 6 мм, а глибина різання – 3 мм, S=0.5 мм/хв., п=420об/хв.. На підставі норми машинного часу визначити визначити t_шт і норму виробітку, якщо Т_зм=8 год., t_воп=7%, t_обс=3% від операційного часу, t_пз=16 хв. На зміну, t_доп=1,5 хв. на вал.