Економіка та організація інноваційної діяльності

Європейський Університет 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Контрольна  робота

      з дисципліни

      “Економіка  та організація інноваційної діяльності”

   Виконав:

 студент 4 курсу

групи 141

     Кривенко В.О. 
 

Київ 2012 
 
 
 

ПЛАН

Теоретична  частина

1. Сутність і завдання інноваційної діяльності підприємства...............................3

2. Особливості  функціонування технопарків і  технополісів................................ 7

Розрахункова  частина

Задача ....................................................................................................................... 12

Список  використаної літератури…………………………………............................. 15 
 
 
 
 
 
 
 

Теоретичні  питання

1. Сутність і завдання інноваційної діяльності підприємства.

     Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні.

     Впродовж  тривалого  періоду,  коли  економіка  функціонувала  і розвивалась  переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого  обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували  традиційні   процеси і явища.   Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

     Інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін.

     Результатом інноваційних процесів є новини, а  їх впровадження   у   господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки,  а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни [5, с.48].

     Технічні  новини і нововведення проявляються у формі   нових   продуктів   (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

     Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці).

     Також виділяють економічні нововведення — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності; соціальні — різні форми   активізації   людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої   діяльності;   поліпшення   умов   і   постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.); юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій [10, с.68].

     За  масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок  суспільного виробництва усі  новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

     Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах [4, с.82].

     Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно  тісний взаємозв'язок.

     Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва,  мають  спиратися  на власні  юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти.

     Усі локальні і особливо глобальні  нововведення   різної   спрямованості  можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами   постійно,   комплексно   і   гармонійно. Найбільший за  наслідками  безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

     Як  вид діяльності та процес прийняття  управлінських рішень інноваційний менеджмент являє собою сукупність процедур, що утворюють загальну схему  управління інноваційним процесом. Ця сукупність складається з відповідних функцій управління, кожна з яких розпадається на окремі види роботи (етапи), що пов'язані з багатогранною діяльністю підприємства і виконуються у відповідній послідовності [8, с.112].

     Склад функцій і завдань управління може бути регламентованим залежно від рівня керованої системи (економіка в цілому, галузь виробництва, корпорація, фірма чи окремий інноваційний проект) та умов її функціонування.

     Інноваційний  менеджмент як апарат управління інноваціями  передбачає створення певної ієрархічної  організаційної структури, до складу якої входять спеціалізовані підрозділи управління, керівники різних рівнів, які наділяються повноваженнями на прийняття та реалізацію відповідних управлінських рішень і несуть відповідальність за їх результати.

     Інноваційна діяльність підприємства повинна відповідати моделі інноваційного зростання економіки, коли створення наукового знання, нових інтелектуальних продуктів є визначальним.

     З цієї точки зору інноваційний менеджмент набуває інституціонального значення, яке передбачає включення в його поняття структурного оформлення сфери і системи управління інноваціями, наявність спеціального інституту менеджерів, наділених повноваженнями приймати рішення і нести відповідальність за результати інноваційної діяльності.

     З таких позицій інноваційний менеджмент необхідно розглядати як систему управління, що активно впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної, соціально-економічної, політичної діяльності як окремої організації, так і країни загалом.

     Розвиток інноваційного менеджменту тісно пов'язаний з «розкріпаченням» особистості та зміною методів спілкування, при цьому творчий процес створення новацій стає предметом вільного морального й емоційного вибору особистості.

     Інноваційний  менеджмент у загальному вигляді – це складний механізм дії керуючої системи, яка створює для інноваційного процесу та інноваційної діяльності сприятливі умови й можливості для розвитку і досягнення ефективного результату [6, с.127].

     Інноваційний  менеджмент потребує вивчення економічних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних чинників, що впливають на інноваційні процеси, і найефективніших форм організації цих процесів.

     Інноваційні процеси являють собою достатньо  специфічний, масштабний, складний і  різноманітний за своїм змістом об'єкт управління, який для ефективного розвитку потребує використання специфічних форм і методів управлінської дії.

     В умовах нашої країни, коли відбувається реформування відносин власності і  стимулювання розвитку підприємництва, коли нововведення стали неодмінною складовою всіх структур, від органів державної влади до середніх і малих підприємств, використання наукових методів інноваційного управління стає важливим чинником розвитку країни, її виживання, конкурентоспроможності та комерційного успіху будь-якої організації і на світовому рівні. Саме інноваційний менеджмент як система управління призначений для вирішення незадовільних ситуацій при управлінні змінами, орієнтованих на розвиток суспільства та задоволення його потреб.

     Інноваційне управління створює умови як виживання, так і зростання господарських організацій, формування наукомістких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств, держави.

     Для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крім того, ці чинники найістотніше визначають масштаби, динаміку й інші кількісні та якісні характеристики інноваційного потенціалу, який у зв’язку з цим можна розглядати як один із найзначніших параметрів інноваційного процесу [11, с.94]. 

2. Особливості функціонування технопарків  і технополісів.

     У сучасному світовому господарстві науково-технічні зони об'єктивно стають новим соціальним феноменом, що активно розвивається.

     Науково-технологічні парки, які поєднують науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечують найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт та винаходів у промисловість і бізнес. Основне завдання цих інноваційних структур – сприяти розвитку високих і надвисоких технологій.

     Особливу  роль серед структур, які підтримують  розвиток інноваційної діяльності, відіграють технопаркові структури, які перетворюють вхідні ресурси (основні і оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги.

     Зараз в найбільш розвинутих країнах світу  існують і успішно функціонують понад 500 різних видів таких структур, кількість яких постійно збільшується. Абсолютна більшість науково-технічних зон зосереджена в США, Японії, Китаї, країнах Західної Європи, у Росії.

     На  кінець XX ст. у США функціонувало  понад 160 таких зон (30% від їх кількості у всьому світі), у Німеччині понад 60, Росії близько 60, у Китаї - 52, Великобританії - 40, Франції - 30, Японії - 20, Південній Кореї - 10, Сінгапурі - 10. В Україні зараз почали роботу 8 технопарків. У цих зонах, орієнтованих на розвиток нової і високої технології, виробляється наукомістка продукція, де концентрується значний кадровий, науковий, інженерний потенціал, що займається розробкою поточних і перспективних науково-прикладних проблем, нових видів продукції і матеріалів [5, с.227].

     Технопарки – це комплекс, що включає наукові установи, вищі учбові заклади і підприємства, що створені на підготовлених територіях навколо великих університетів, а також розвиненої інфраструктури.

     Технопарки  створюються, щоб найбільшою мірою  полегшити та зміцнити взаємодію науково-дослідних та промислових секторів. Вони забезпечують комерціалізацію науково-технічної діяльності і прискорюють просування нововведень в сфері матеріального виробництва. В умовах науково-технічного парку необхідно 5 років на створення технопарку, просування на ринок нової продукції та ще 2-3 роки необхідно, щоб повернути витрачені кошти [11, с.238].

     Технопарки  – це самостійна господарська фірма, що перетворює вхідні ресурси на виході в інноваційні послуги і продукти. До вхідних ресурсів належать: інтелектуальні ресурси, інвестиції, земельні ділянки, будівлі, устаткування, інфраструктура. До виходу належать: інформаційні, комунікаційні, маркетингові, навчальні, консалтингові, лізингові, фінансові та науково дослідні послуги та інноваційний продукт.

     Структурною одиницею технопарку є центр, а до числа найбільш важливих центрів  відносяться: дослідний центр, інкубатор, науково-технологічний комплекс (інноваційний центр), промислова зона, маркетинговий центр, центр навчання та ін.. Кожний з названих центрів реалізує спеціалізований набір послуг, наприклад, послуги, пов'язані з проведенням науково-дослідних робіт або з перепідготовкою спеціалістів по якому-небудь визначеному технологічному напряму. 

     Технопарк як інтеграційна структура включає  такі підструктури:

     1. Науково-дослідна підструктура (університет, лабораторії, конструкторські бюро).

     2. Промислова підструктура (промислові  підприємства, що виробляють і реалізують інноваційну продукцію).

      3. Інноваційно-економічна підструктура (інноваційні фірми, дослідницьке  виробництво).

     4. Кредитно-фінансова підструктура (банк  та фінансові установи).

     5. Торговельна та консультативна підструктура.

     6. Інформаційно-комунікативна підструктура [11, с.212].

     Технополіс – являє собою місце, де розміщені технопарки разом з інфраструктурою та помешкання людей, що в них працюють. Інфраструктура технополісу включає: транспорт, зв’язок, центри торгівлі, складські приміщення, центри оренди і прокату, економічна інфраструктура (послуги фірми, консультаційні центри).

     Технополіс  представляє собою цілісну науково-виробничу  структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого помітну  роль відіграють технопарки та інкубатори. Нові товари і технології, які розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем міста.

     Технополіси можуть утворюватися як на основі міст, що будуються, так і на основі тих, що реконструюються. Існують також технополіси "розмитого " типу, які виникають переважно на базі великих міст, які при відсутності чітко відокремлених високотехнологічних зон все таки мають розвинуті інноваційні структури.

     До  видів інтеграції науки і виробництва  відносяться: стратегічні альянси, фабрики думок.

     Факторами, що впливають на вибір організаційних форм інтеграції науки і виробництва, є:

     1. Характер загальної стратегії фірми.

     2. Загальна інноваційна політика держави.

     3. Використання інформаційного потенціалу.

     4. Розподіл ризику шляхом розподілу акціонерного капіталу серед великої кількості власників.

     5. Джерела фінансування.

     6. Підвищення результативності досліджень і розробок.

     7. Стан ринкової кон'юнктури і можливості збуту продукції.

     8. Витрати ресурсів: часових, людських, інвестиційних [11, с.214].

     Технопарки  відіграють велику роль у розвитку авіакосмічної техніки, біоінженерії і біомедицини, у розробці нових  технологій в багатьох галузях промисловості  та вивченні Землі і її природних  ресурсів і т. ін. Світова практика показує, що інтенсивне зростання кількості технополісів і технопарків пов'язано з цілим комплексом різного роду причин:

• вичерпаність ресурсів для розвитку промисловості та стагнація традиційних галузей важкої промисловості, які вже давно не модернізувалися;
• потреби в розвитку технологій, які визначають економічне обличчя промислово розвинутих країн, а також в нових наукомістких галузях виробництва, що створюються на базі цих технологій;
• перспективність форм активної і постійної взаємодії науки і виробництва; їхнє функціонування можливе тільки за умови органічного поєднання новітніх наукових ідей, сучасних технологій і техніко-впроваджувальної діяльності, доведеної до стадії масового випуску нової продукції;
• потреби в реконструкції деяких великих підприємств і створенні малих і середніх інноваційних підприємств, як більш динамічного і гнучкого високотехнологічного сектора економіки, від  якого нерідко залежить майбутнє міжнародної конкуренції [8, с.249].

     Регіон  науки і технологій охоплює значну територію, границі якої можуть співпадати з границями цілого адміністративного району. В економіці такого району велику роль відіграє інноваційна діяльність, яка підтримується технопарковими структурами. Науково-виробничий комплекс представляє собою єдине ціле, оскільки нові технології, які створюються в наукових центрах, зразу ж впроваджуються в промисловому секторі. В регіоні науки і технологій функціонують крупні наукові заклади і промислові підприємства, які спеціалізуються на виробництві наукоємної продукції. В цей комплекс входять також виробнича і побутова інфраструктури, малий і середній бізнес, фонди і фінансові інститути, зони відпочинку і культурні заклади та ін.. Регіон науки і технологій може включати в себе технополіси, технопарки, інкубатори, а також широку інфраструктуру, що підтримує наукову і виробничу діяльність.

     У багатьох країнах світу появу  технологічних парків та технополісів можна пояснити також тим, що їх організація  сприяє більш раціональному розміщенню продуктивних сил і, зокрема, децентралізації промисловості, вирівнюванню рівня розвитку периферійних районів і центру. Вони також дають можливість вирішити актуальну на сьогодні проблему реорганізації існуючої системи освіти і наблизити її до потреб розвитку сучасного наукомісткого сектора. Світовий досвід свідчить про високу ефективність технологічних парків та технополісів як центрів інноваційного бізнесу. Їхня діяльність істотно вплинула на структуру і конкурентоспроможність національних високотехнологічних галузей, але процес їх створення може тривати до 10-15 років, як це було у США, Німеччині, Японії [12, с.94].

     В Україні існує багато елементів  інноваційної інфраструктури, а саме: значний науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал, визнаний в  усьому світі пріоритет в ряді технологічних напрямків. Але природний ланцюг "фундаментальна наука - прикладна наука - промисловість" виявився розірваним. Створювані інновації майже не застосовуються у виробництві.

     Така  ситуація негативно впливає на науку  й на виробництво. Вітчизняна важка промисловість, як основний споживач інновацій, не має ресурсів для модернізації виробництва і освоєння нової продукції. Існуюча нормативно-правова база не стимулює інновації, а відсутність попиту на інновації робить непотрібними наукові дослідження. Специфіка реформ, необхідних українській економіці, полягає у відновленні взаємодії в ланцюзі "наука-виробництво" і в запуску прискореного інноваційного механізму.

     Вихід України з системної кризи  й інтеграція її економіки у світове  господарство вимагають глибоких соціально-економічних перетворень на основі нового типу відтворення, що базується на застосуванні ефективних технологій та використанні інноваційних механізмів. Для досягнення нового якісного рівня виробництва й забезпечення інноваційного розвитку Україна повинна активно використовувати механізми стимулювання науково-дослідних розробок, одним із яких є створення технологічних парків.

     Технологічні  парки та технополіси є своєрідними  каталізаторами, які повинні сприяти  утворенню наукомісткого сектора  промисловості та формувати науково-технічне ядро всього господарства. Для країн з економікою перехідного типу розвиток технопарків і технополісів стає основою інноваційного механізму, що поєднує в єдиний потік генерування наукових ідей, прикладні розробки й реалізацію наукових результатів у виробництво.

     Аналіз  світового досвіду використання наукових розробок для підвищення конкурентоспроможності продукції, вивчення особливостей створення  технологічних парків і технополісів, проблем їх функціонування є дуже актуальним і перспективним для України. Це сприятиме стимулюванню інвестиційної активності та механізму ефективного використання науково-технічного, виробничого і кадрового потенціалу та може стати засобом стратегічних економічних перетворень [10, с.102].  

Розрахункова частина

      Задача 1. На основі техніко-економічних показників, наведених у таблиці 1, обґрунтуйте економічну доцільність капітального ремонту обладнання, який можна здійснювати окремо чи суміщати з модернізацією, або заміни цього обладнання на нове. Зробіть висновки щодо внесення у план інноваційних заходів тих альтернатив, які є економічно виправданими. 
 

      Таблиця 1

          Розв’язання.

     При введенні інновацій на підприємстві потрібно керуватись такими критеріями, як життєвий цикл обладнання та економічна ефективність.

     Логічно, що ремонтний цикл нового обладнання найбільший, тому заміна обладнання на нове є економічно доцільною. На другому  місці за тривалістю ремонтного циклу економічно доцільним є рішення здійснити капітальний ремонт і модернізацію старого обладнання. Рішення здійснити капітальний ремонт є найменш економічно доцільним. В цьому випадку слід керуватися фінансовою спроможністю підприємства щодо вкладення коштів в інновації та розгляд кредитування як можливого вирішення нестачі коштів.

     Визначимо коефіцієнт ефективності додаткових інвестиційних  вкладень в інновації:

     Е = ,

     де  С – річна собівартість виготовлення продукції;

         К – інвестиції.

     Маємо, при заміні обладнання на нове:

     Е = =102,95,

     при капітальному ремонті обладнання:

                             Е = =305,2,

     при капітальному ремонті обладнання, який суміщається з модернізацією:

     Е = =257,9.

     Таким чином, маємо, що найбільший коефіцієнт ефективності при капітальному ремонті обладнання, найменший – при заміні обладнання на нове. Це пов’язано з тим, що при мінімальних вкладеннях в інвестиції продуктивність праці мінімальна, що й дозволяє виготовити незначний об’єм продукції Але це не означає, що така ситуація влаштує керівників підприємства, оскільки не призведе до максимізації прибутку.

     Тому  керівникам підприємства варто враховувати  те, крім значної вартості нового обладнання та досить великої вартості капітального ремонту разом із модернізацією, воно має досить високий термін служби та забезпечує значну продуктивність виробництва. Визначальним фактором в даному випадку є можливості виробництва та попит на продукцію, що виготовляється.    
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список використаної літератури: