Еволюція товарного виробництва
Індекс групи: ____________________
Прізвище, ім’я, по-батькові студента:
______________________________
Домашня адреса:
______________________________
Найменування організації, посада:
______________________________
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з
дисципліни:___________________
______________________________
на
тему( за розділом навчального плану) :_____________________________
______________________________
Прізвище
та ініціали викладача:____________________
Київ 2011
ЗМІСТ
Вступ.........................
- Товар та його властивості...................
.............................. .............................. ..4 - Еволюція товарного
виробництва...................
.............................. ..................6 - Теорія вартості......................
.............................. .............................. ...............11
Висновки......................
Список
використаної літератури....................
Вступ
Актуальність даної теми обумовлена тим, що товар – перший і мабуть, найважливіший елемент комплексу економіки. Товарна політика вимагає ухвалення рішень, що погоджуються між собою, які стосуються окремих товарних одиниць, товарного асортименту і товарної номенклатури. В той же час протягом останнього часу в діалектиці відносин конкретної і абстрактної, приватної і суспільної праці з’явилися якісно нові сторони, пов’язані з процесом еволюції товару.
У системі економічних
відносин товарного
В даний час в
світі відбуваються постійні
зміни стратегій і методів, і
проблематика даного
Значущість даної
роботи полягає в оптимізації
і впорядковуванні існуючої
Мета роботи: вивчення та аналіз товару та його властивостей.
Виходячи з мети
роботи сформуємо задачі
1. Розглянути поняття «товар».
2. Розкрити сутність споживчої вартості товару.
3. Проаналізувати вартість товару.
Об’єкт роботи: товар – як економічна категорія.
1. Товар та його властивості.
Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелічені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.
Чому це відбувається? Адже при цьому за своїми властивостями, формою, якістю і призначенням вони не змінюються. Отже, причину товарної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Характеристику цих відносин наведено у попередньому параграфі. Аналіз їх дає змогу зробити висновок: товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власної о споживання, тобто він мас бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству непотрібні і товаром бути не можуть.
В економічній літературі країн з розвиненим ринком поняття «товар» має кілька визначень. Відомі американські економісти Г.С. Слоуен і А.Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так.
Товар — це продукт праці або певне благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну,купівлі та продажу. Цей термін використовують у однині, оскільки має інше суспільне значення (по-перше, благо, користь; по-друге, у множині — товари, вироби; по-третє, вантаж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як економічний товар.
Економічний товар - все зовнішнє по відношенню до людини, що має корисності властивості, може бути присвоєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на противагу терміну вільний товар. Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін багатство, оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами.
Вільний товар - все зовнішнє по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль.
З визначення товару можна зробити висновок, що він має дві властивості:
- здатність задовольняти певну потребу людини;
- придатність для обміну на інші товари.
Корисність речі надає їй споживної вартості. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини одні з них задовольняють потреби у їжі (хліб, молоко, м'ясо), другі - в одязі (пальто, костюм, сукня), треті - у засобах пересування (тролейбус, метро, автомобіль), четверті у послугах культурного призначення (книги, газети, кінофільми).
Особливе значення в економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них, наприклад борошно, цукор, картопля, вугілля, можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби або вироблення крохмалю, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо її варять, щоб приготувати якусь страву, то це вже предмет споживання. Критерієм є не речовий зміст споживної вартості, а її функціональне призначення.
Споживна вартість властива не лише товарам, які набувають речової форми - хустка, чоботи, сало тощо, а й послугам — вчителя, лікаря, перукаря, актора.
Як споживні вартості товари надто різноманітні й мають задовольняти різні потреби: хліб — продукт харчування, велосипед — засіб пересування. Однак при всій відмінності цих товарів вони, як і всі інші товари, можуть і обмінюються один на одного. Ця властивість товару дістала назву мінова вартість.
Суспільна праця, яка втілена в товарах і виявляє себе через обмін їх, є вартістю товару. Вартість - внутрішня властивість товару. Мінова вартість - зовнішній вияв вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.
2. Еволюція товарного виробництва.
Товарне виробництво існувало вже 5-7 тисячоліть тому, за часів первісного суспільства. Тою чи іншою мірою воно було поширене в різних соціально-економічних системах. Так, автори посібнику «Україна і світ», характеризуючи економіку Стародавньої Греції, звертають увагу на те, що широкого розвитку набули у грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Щодо нашої країни, то тут вже на початку ХІІІ ст. з'являється тенденція товарного ремесла, коли предмети вироблялися не тільки на замовлення, а й на продаж. Отже, існують спільні для різних історичних епох причини виникнення товарного виробництва.
Першою з цих причин слід вважати суспільний поділ праці, який змінюється відповідно до вдосконалення знарядь праці. Технічний прогрес не має часових меж, отже необмеженим є і розвиток поділу праці в суспільстві, а отже вдосконалення товарного виробництва. За сучасних умов науково-технічна революція спричинила появу нового, поглибленого поділу праці — виготовлення окремих деталей складних виробів на різних заводах, між якими склалися взаємні торговельні відносини. У другій половині ХХ ст. для багатьох підприємств стала характерна не спеціалізація на виготовленні одного виду продукції, а диверсифікація — виробництво декількох товарів.
Другою причиною появи товарного виробництва є господарське відокремлення виробників, кожен з яких займається виготовленням якогось певного товару. Такий вид організаційно-економічних відносин органічно доповнює суспільний поділ праці. Людина обирає якийсь вид роботи і перетворює його на самостійну діяльність. Це, звичайно, підсилює залежність цього товаро-виробника від інших, спричиняє необхідність обмінюватися різнорідною продукцією та встановлювати господарські зв'язки за допомогою ринку. В цьому разі відпадає всякий позаекономічний примус до праці. Працівник сам відчуває потребу і матеріальну зацікавленість в тому, щоби збільшити і якісно поліпшити виготовлення корисних речей.
Господарське відокремлення виробників пов'язано з формами власності на засоби виробництва. Воно є найбільш простим і навіть абсолютним, коли товаровиробник — це приватний власник. Меншою мірою воно досягається, коли якесь майно дається в оренду — тимчасове володіння і користування. Тоді орендар набуває права тимчасово володіти і розпоряджатися чужим майном. Проте слід зазначити, що і приватна власність сама по собі не породжує товарно-ринкового господарства. Це помітно на прикладах рабовласницького та феодального суспільств, коли попри існування в обмежених масштабах товарного виробництва панівним у суспільстві залишається натуральне. Виробництво товарів не може нормально розвиватися в межах загальної спільної власності, яка ускладнює господарське відокремлення виробників корисних речей, їх вільну підприємницьку діяльність. Воно повністю паралізується, коли держава стає єдиним власником засобів і результатів виробництва.
Зважаючи на ступінь розвитку відносин власності і організаційно-економічні відносини можна виділити два види товарного виробництва: просте товарне виробництво та розширене (розвинуте) товарне виробництво.
Історично першим було просте товарне господарство. Вже в давнину та за часів середньовіччя ним займалися селяни та ремісники, які використовували при виготовленні продуктів свою працю і порівняно прості знаряддя. Тоді через низьку продуктивність праці працівників сфера товарного виробництва і обігу була розвинута недостатньо і подекуди існувала поряд з натуральним виробництвом, яке посідало панівне положення в економіці.
Другим з'явилося розширене товарне виробництво, засвідчивши, таким чином, появу капіталістичної системи економіки, при якій настає кінець пануванню натурального, всі продукти перетворюються на товари. За розширеного товарного виробництва предметом купівлі-продажу стає і робоча сила людей. Розвинуте товарне виробництво швидко прогресує за умов класичного капіталізму в межах приватнокапіталістичного привласнення. В ХХ ст. розвиток товарного виробництва відбувався також за умов акціонерної, кооперативної та інших форм колективної власності.
3 економічною відособленістю товаро-виробників нерозривно пов'язані еквівалентність і відплатність їх відносин. Це є однією із загальних корінних ознак товарного виробництва і обміну. Товарне господарство виникає також через наявність суперечності між виробництвом і споживанням, невідповідність споживної вартості вироблених благ потребам суспільства та його членів. Це вимагає обов'язкового визнання споживачами виробленої продукції апостеріорі, тобто що ґрунтуються на певному досвіді. Відсутність саме такого визнання фактично означає відсутність товарного господарства і товарної форми господарювання. В натуральному господарстві споживачі також користуються продуктами не лише особистої праці, а й праці своїх одноплемінників. Однак вони отримують свою частину без права відкинути її або вільно обирати іншого виробника. Як конкретно-історичний тип організації суспільного виробництва, товарне господарство характеризується постійним рухом уперед.
В бартерному будь-який товар можна безпосередньо обміняти на будь-який інший без використання грошей. У грошовому існує особливий товар — гроші, який можна обміняти на будь-який інший товар, а останній — на гроші. В господарстві, заснованому на грошовому обміні, суспільні витрати нижчі, ніж там, де обмін здійснюється за допомогою бартеру.
Основні загальні ознаки товарного виробництва не залежать від специфіки економічної системи. До них належать:
- суспільний поділ праці;
- економічна відособленість виробників;
- еквівалентність відносин;
- ринковий зв'язок між виробниками і споживачами;
- визнання суспільного характеру праці через ринок;
- здійснення економічних процесів у товарно-грошових формах шляхом купівлі-продажу;
- виробництво для обміну і в розрахунку на вигоду;
- конкуренція.
Серед них також відкритість системи відносин, існування таких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу. Ці ознаки мають такий самий об'єктивний характер, як і товарне виробництво та обіг.
Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинутих країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торговців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший — із стабільною, другий — з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини XXст. Історія другого типу розпочалась у другій половині XXст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього XIX ст. використовувала в основному лише два матеріали — чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин — бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині XX ст. спостерігається безперервне поновлення номенклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5-6 років. Є підстави вважати, що на рубежі XX—XXI ст. процес безперервного поновлення номенклатури товарів буде домінуючим в економіці.
Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов'язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові.
Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.
Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно враховувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільне необхідним часом, витраченим на виробництво товару. Суперечності, втілені в товарі, — це єдність протилежностей, тобто їх взаємодія. Постійне розв'язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва. науково-технічного прогресу.
3. Теорія вартості.
Підхід, згідно з яким за основу цінності товару беруть кількість витраченої праці, дістав назву вартісного, а теорія, на якій він заснований - вартісної. Основи вчення трудової теорії вартості заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо. Але найбільш повно її розробив К. Маркс. Розкриваючи еволюцію форми вартості, він довів, що форма вартості, хоча вона реально й існує, безпосередньо не сприймається, а виявляється лише у мінових відносинах. Товар набуває форми вартості лише при зіставленні з іншими товарами. Світовій економічній науці відомі й інші теорії вартості: ті, що в центр уваги ставили витрати, і ті, що перемістили його на кінцеві результати виробництва.
Крім трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.
Французькі економісти першої половини ХІХ ст. Ж. Б. Сей і Фредерік Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу, землі. Всі вони беруть рівноправну участь у створенні вартості. Кожний з цих факторів «створює» відповідну частину вартості: праця — заробітну плату, капітал — відсоток, а земля — ренту.
Трудова теорія вартості є однією з найпоширеніших, започаткована представниками класичної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, а пізніше завершена основоположником нового напряму в політичній економії Карлом Марксом.
Визначити її безпосередньо в товарі за допомогою певних фізичних чи хімічних досліджень неможливо. Вона виявляється лише у відносинах між товаровиробниками. Основою трудової теорії вартості є визнання праці джерелом багатства, а економічний світ є величезною майстернею, де розгортається суперництво між різними видами праці задля створення суспільного багатства. Найбільш важливу роль у зростанні продуктивності праці та національного багатства відіграє розподіл праці, завдяки якому вдосконалюються навички кожного працівника, забезпечується економія часу за переходу від однієї операції до іншої, відбувається полегшення і скорочення процесу виробництва. Вартість, за А. Смітом, визначається затраченою працею не однієї конкретної людини, а середньою, необхідною для певного рівня розвитку продуктивних сил, працею, а створюється продуктивною працею. Розподіл праці — головна передумова підвищення її продуктивності. Вартість товару утворює не лише праця, затрачена безпосередньо на його виробництво, а й праця уречевлена. Уречевлена праця — суспільно необхідна (абстрактна) праця, втілена в життєвих благах, у товарі.
Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними реаліями. Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник.
Принципово нові підходи до визначення та аналізу вартості почали формуватися у 70-ті роки XIX ст. Якщо трудова теорія вартості та теорія витрат виробництва давали відповідь на питання — що є основою формування вартості в процесі виробництва, то представники нового напряму відповідали на питання — що є основою попиту на товар, як формується попит, від чого залежать поведінка, вибір покупців. Ці проблеми стали центральними в їхніх дослідженнях і започаткували розробку теорії граничної корисності, яка стала вихідним пунктом маржиналізму, тобто теорії граничних величин. Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835-1882, Англія), Карл Менгер (1840-1921, Австрія), Фрідріх фон Візер (1851-1926, Австрія), Ейген фон Бем-Баверк (1851-1914, Австрія), Леон Вальрас (1834-1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919, Росія) та інші.
Висновки
Метою даної роботи виступав аналіз товару і його властивостей, споживчої вартості і вартості.
Були реалізовані наступні завдання:
- Розглянуто поняття «товар»;
- Розкрито сутність споживчої вартості товару;
- Проаналізовано вартість товару.
Отже, поняття «товар» є центральним поняттям всієї економічної теорії. Товар – це продукт виробництва або діяльності людини, створений для задоволення якихось потреб за допомогою обміну. Товаром може бути як матеріальне, так и нематеріальне благо, в тому числі й послуга. З цього випливають дві властивості товару: споживча вартість і вартість.
Зміст категорії «споживча вартість» визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару. Споживча вартість виступає об’єктом вивчення політекономії, тому що вона в своїй суспільній властивості виступає як носій виробничих відносин людей і, в першу чергу, мінової вартості.
Вартість проявляється тільки на ринку, тільки у взаємовідносинах між суб’єктами ринку з приводу купівлі-продажу товару. Вартість є історичною категорією, властивою лише товарному виробництву. Вона є властивістю лише продуктів, вироблених для обміну, - товарів.
Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару— споживна вартість і вартість — тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого — індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб'єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також споживної вартості. Виготовлення тих чи інших товарів — особиста справа кожного товаро-виробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаро-виробників - власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.
Список використаної літератури:
1. Грищенко Ю. Маржиналізм і трудова теорія вартості: чи можливий синтез? //Економіка України. – 1996. - №1.
2. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1978.
3. Макконнелл К. Р., Стенли Л. Брю Экономикс: принципы, проблемы, политика: В 2 т. Пер. с англ. - М.: Республика, 1992.
4. Маршалл А. Принципы экономической науки. В 3 т. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1993.
5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник. /Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко. – К., Вища школа, 1997.
6. Чухно А. Виробничо-технологічна структура економіки: суть і шляхи перебудови. //Економіка України. – 1995. - №7.
- Еволюція форм грошей на українських землях
- Евразийская геополитическоя концепция П.Н.Савицкого
- Евразийская идея П. Савицкого
- Евразийское экономическое сообщество – ЕврАзЭС
- Евразийство
- Евразийство как культурологическая концепция (Н.С Трубецкой, Л.П. Корсавин, Г.В Вернандский и др)
- ЕврАзЭС: анализ и перспектива развития
- Евклидова геометрия
- Еволюція грошово-кредитної політики НБУ
- Еволюція концепцій і теорій менеджменту персоналу
- Еволюція Менеджменту
- Еволюція міжнародної економіки як науки
- Еволюція політики доходів і досвід їх регулювання в зарубіжних країнах
- Еволюція предмету естетики
