Еволюція форм грошей на українських землях

Міністерство  освіти і науки України

Тернопільський  національний економічний університет

Факультет банківського бізнесу 
 
 

ІНДЗ

на тему:

«Еволюція форм грошей на українських  землях»

Виконала:

студентка групи БС – 32

Маринович Маряни 

Перевірила:

к.е.н., доцент

Стубайло  Т. С. 
 
 

Тернопіль – 2012

ПЛАН

     Вступ

     1. Особливості розвитку грошей  на українських землях в епоху  античності

         1.1 Гроші Київської Русі

         1.2 Вплив іноземних грошових систем  на формування грошового обігу  в Давньоруській державі

     2. Виникнення та еволюція гривні

         2.1 Гроші Галицько-Волинської Русі

         2.2 Гроші доби козацтва

         2.3 Гроші України у складі Російської  Імперії

         2.4 Гроші УНР

         2.5 Гроші України у складі СРСР

     3. Гроші України після 1991 р.

     Висновки

     Список  використаної літератури

Вступ

     Один  невідомий філософ так висловився про гроші: "Справді, це найзагадковіший  інструмент із усіх винайдених людиною. Немає нічого простішого, ніж користуватися  ним, і нічого складнішого, ніж зрозуміти, як він діє. Ніхто не може гарантувати, що ми управляємо ним, а не він нами".

     Розуміння дії будь-якої економічної категорії  необхідно розпочинати з дослідження  історії її розвитку.

     Обмін продукту на продукт, без посередництва  грошей, наражається на величезні  перешкоди. Усі неминучі труднощі обміну продукту на продукт і приводять до того, що за більш-менш розвинутого обміну об'єктивно виникають гроші. Перші згадки про появу грошей постійно оновлюватимуться новими фактами археологічного походження і уточнюватимуться, доки існує інтерес людей до цієї проблеми. Тому визначати конкретний час виникнення грошей на Землі було б недалекоглядним. Але можна стверджувати напевно, що гроші виникали на різних територіях у різні часи в безпосередній залежності від рівня розвитку цивілізації та, насамперед, торгівлі. Мало є таких речей, які десь не ставали б за гроші. У Новій Гвінеї як гроші використовували рабів, у Норвегії - сушену рибу, в Ефіопії - сіль. У Центральній Африці за гроші були різні тканини. У народів, які перебували на нижчому щаблі розвитку, грішми часто було намисто.

     З-посеред  прикрас є одна група товарів, яка найбільш придатна для ролі міжнародних  грошей, - це дорогоцінні метали. Адже ми спостерігаємо, що в цілому світі  поступово, без угод і погоджень  окремих народів і держав, грішми ставали шляхетні метали: золото і срібло. Між різноманітними товарами точилася, так би мовити, боротьба за існування в ролі грошей, і переможцями з цієї боротьби вийшли золото і срібло.

     Основною  причиною перемоги золота і срібла над іншими товарами в боротьбі за право бути грішми є їхні властивості. Насамперед, усі ці метали, а головне золото, придатні для вимірювання ціни товару: адже те, чим міряють ціну будь-якого товару, не повинно змінюватись у своїй величині. Звісно, ціна золота теж коливається в часовому вимірі, але в значно меншому діапазоні, ніж ціна інших товарів, і є стабільнішою.

     Еволюційна  концепція їхнього виникнення мала опонентів, які вважали, що гроші  з'явилися на основі декретів чи інших  актів держави (раціоналістична  теорія), однак на сьогодні більшістю  вчених визнано, що гроші виникли в результаті обміну. Але роль держави у цьому процесі - не остання. Яскравим свідченням регулюючої ролі держави є декрет Каноби про порядок грошового обігу в Ольвії (IV ст. до н. е.), де вказувалося, які саме гроші повинні використовуватися під час торгівлі на території держави.

     Форму монети гроші теж прибирають завдяки  участі держави. Форма грошей була різноманітною. Так, у Мексиці це були зливки міді у вигляді літери "Т"; в Індокитаї  грошима були товсті мідні прути; в Північній Америці - свинцеві кульки; в Африці - залізячки, схожі на підкову. В Ольвії використовувалися гроші з бронзи у формі дельфінів і наконечників стріл. Але, кінець кінцем, запанувала форма кружка, для чого були певні підстави. Треба було, щоби справжня вага монети відповідала тій вазі, яка задекларована емітентом. Через це монеті слід було надати такої форми, за якої вона найменше стиралася би під час користування. А такою формою є саме коло. Так, перші монети, що відповідали основним описаним атрибутам, з'явились у Лідії - на узбережжі Малої Азії в VII ст. до н. е. Наприкінці VII - на початку VI ст. до н. е. вже багато грецьких міст карбували свої монети. Для карбування використовувалися золото, срібло і природний сплав цих металів - електр.

     Але металеві гроші самі є продуктом нелегкої праці, крім того, їх пересилання також вимагає значних зусиль. Оскільки металеві гроші - дуже дорогий засіб обігу і суспільство змушене витрачати значну частину своєї праці на створення і утримання монет, виникла потреба їхнього здешевлення. Ще кращою ідеєю було створення таких грошей, які мали б умовний характер і не вимагали би значних витрат на їхнє виготовлення. У цьому й полягав зміст паперових грошей, які повинні заступати в обігу металеві гроші. Таку ідею можна було вирішити лише за участі держави, котра найбільше зацікавлена у зменшенні витрат на виробництво й регулювання грошового обігу.

     Перші паперові гроші з'явилися в Китаї  у VIII ст. Зроблені у формі чотирикутних пластинок, вони містили різноманітні знаки й печатки. Ці білети мали різну купівельну спроможність і під страхом смертної кари були обов'язкові до приймання.

1. Особливості розвитку  грошей на українських  землях в епоху  античності

     Історія грошового обігу на українських  землях відображає загальні закономірності виникнення і розвитку грошового господарства епохи античності, насамперед стародавніх Греції в Риму. Одначе, разом із загальними тенденціями, їй характерні свої особливості, зумовлені такими обставинами:

     по-перше, виникнення перших грошей відносять до міст-колоній у Північному Причорномор'ї, що були сформовані під впливом давньогрецької держави, а згодом потрапили під владу Риму;

     по-друге, на українських землях не було єдиного  державного формування, яке здійснювало  б єдину грошову;

     по-третє, спостерігалися значні відмінності в розвиткові південних і північних територій українських земель, що не сприяло забезпеченню стабільності грошового господарства.

     Розвиток  обміну привів до потреби в грошах, в ролі яких використовуватися давньогрецькі  монети, серед яких першочергове значення мали малоазійські кізикіни. Зростання торгівлі й ремесла в українських містах, їхня незалежність сприяли формуванню в них автономних грошових систем. Власні гроші почали випускати Ольвія, Боспор, Німфей, Пантікапей, Херсонес. Відомості про функціонування грошового господарства у цих містах почали з'являтись у XIX ст.

     Одним із перших дослідників грошового  обігу Ольвії був А.С. Уваров (1828-1884), який прагнув поєднати антикварно-нумізматичний  аналіз монет із виявленням особливостей грошового обігу. Значно вагоміший внесок у дослідження грошового господарства Ольвії зробив А.Л. Бертьє-Делагард (1842-1920). Він одним із перших почав досліджувати складну монетну метрологію античного світу, розробив методику визначення ваги окремих номіналів ї прослідкував зміни вагових норм і монетних систем давніх міст Північною Причорномор'я. Історії грошового обігу в Північному Причорномор'ї присвячували свої праці такі вчені, як В.А. Анохін та П.Й. Каришковський. Особливі здобутки належать П.Й. Каришковському, який розвинув і поглибив періодизацію грошового обігу на південноукраїнських землях з урахуванням особливостей та відмінностей від класичної періодизації античного грошового обігу.

     Історії грошових систем на південноукраїнських  землях не має чітко відокремлених у хронологічному плані етапів. Тобто, вона вважається умовною. У ранній період функція вимірників вартості належала кізикінам. Про це свідчать археологічні знахідки та письмові джерела, на першому місці з яких стоїть ольвійський Декрет про грошовий обіг. Із цього документа видно, що в 30-х pp. IV ст. до н. е. ольвіополіти намагалися надати основні функції грошей срібній монеті власного карбування. Але, як свідчать подальші події, ці функції перейняли золоті статери Філіппа, Александра і Лісімаха. Цей період можна розподілити на етапи залежно від рівня розвитку монетної справи та обігу. Так, перший період переділяють на два етапи:

     1) архаїчний, що охопив час обігу  стріло - і дельфіноподібних грошових  зливків із бронзи. Стрілоподібні  гроші перебували в обігу до початку V ст. до н. е., а дельфіноподібні - до початку IV ст. до н. е.;

     2) пізньоархаїчний (класичний), який  розпочався литтям круглих повноцінних  асів, після чого у першій половині IV ст. до н. е. карбувалися різноманітні  срібні та мідні монети.

     Другий  період історії грошей на південноукраїнських  землях називався елліністичним  і характеризувався відносною стабільністю грошового обігу, коли карбувалося  багато срібних монет, а мідні  зберігали стійкість типів і  стабільність ваги (III ст. до н. е. - І ст. н. е.). Цей період переділяють на три етапи:

     1) ранньоелліністичний (перша половина III ст. до н. е.) - розквіт монетного  мистецтва Українського Причорномор'я,  особливо Ольвії;

     2) етап кризи (друга половина III - перша половина II ст. до н. е.), яка виражалась у припиненні карбування срібних монет, зниженні монетної майстерності, зменшенні ваги розмінної монети. Цей процес супроводжувався також збільшенням типів розмінних монет і використанням їх надкарбування і перекарбування;

     3) пізньоелліністичний етап (друга половина II ст. до н. е.~ перша половина І ст. до н. е.). Цей етап пов'язаний із завоюванням Ольвії скіфами та пануванням понтійського царя Митридата VI Євпатора. До моменту опанування Ольвією розпочалися налагодження і стабілізація грошового господарства, але це тривало недовго.

     Після цього настав римський період у грошовому  обігу Українського Причорномор'я. У цьому третьому періоді, пов'язаному  із розширенням економічних і  політичних зв'язків Ольвії з Римською імперією, вирізняють два основні етапи:

     1) псевдоавтономний - час правління  імператорів із династі Флавіїв  та Антоніїв;

     2) провінційний - епоха Северів.

     Такий критерій виокремлення етапів розвитку грошових систем пов'язаний, насамперед, із достатністю письмових джерел про грошовий обіг та використання в основному нумізматичного матеріалу, який втілював у собі політику правлячих імператорів.

     1.1 Гроші Київської  Русі

     Київська  Русь - перша українська держава. Про  це свідчить величезна кількість  історичних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних даних. Розвиток і функціонування держави великою мірою визначалися товарно-грошовими відносинами, станом внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Це, своєю чергою, великою мірою залежало від ефективності та якості грошово-кредитної системи, яка була необхідним елементом товарної економіки та економічно-торгівельних відносин з іншими державами.

     Усе це в сукупності стимулювало появу  і розвиток національної валюти у  вигляді гривні, виникнення якої було об'єктивною необхідністю. Цей факт фіксують дослідники давньоукраїнської господарської історії. Незважаючи на це, грошова система, кредитні відносини, зародження банківництва в Київській Русі досі належно не вивчені, що створювало певні труднощі в розкритті окресленої проблеми.

     1.2 Вплив іноземних  грошових систем  на формування  грошового обігу  в Давньоруській  державі

     Генеза  і розвиток грошей на українських  теренах пов'язані з торговельною діяльністю населення, яке заселяло простори, вельми сприятливі в геополітичному аспекті для економічних контактів з народами півдня, півночі, заходу і сходу. Збереглись археологічні й писемні свідчення про те, що на землях теперішньої України, відбувалася торгівля найрізноманітніших народів і племен.

     Варто згадати, що одним із перших, хто  схарактеризував призначення грошей, був мудрець античності з Подніпров'я Анахарсій. Коли його спитали, навіщо еллінам гроші, він відповів: для рахунку. Цей факт - одне зі свідчень глибоких традицій у тлумаченні грошей і грошового обігу, який прибирав різних форм і монетного обслуговування у процесі розвитку товарно-грошових відносин.

     Натуральні  розрахунки поступово витручувалися  грошовими одиницями. Так, учені  вважають, що арабські дирхеми майже  два століття користувалися довірою  у слов'ян-українців.

     Дирхем - срібна арабська монета, запроваджена наприкінці VII ст. (близько 692-696 pp.). Початкова маса дирхема - 3,9 г, вартість - 1/10 динара. Згідно з каноном ісламу на монеті не було зображень. Ці монети часто називали куфічними - від особливого виду письма, яке виникло в містах аль-Куфі та аль-Басра наприкінці VII ст.

     У давньоукраїнських письмових пам'ятках  дирхеми згадувались як куни і  ногати. Карбований з особливо високопробного срібла дирхем називався ногатою (від  араб, добрий, повноцінний). Звичайний  дирхем мав назву куна. Ця назва пов'язана з давньоукраїнською міновою практикою, коли цінні шкурки куниць виконували роль грошей і срібна монета куна була еквівалентом шкури куниці. Обрізана арабська монета була еквівалентом частини куни і називалася різаною. Найдрібнішою платіжною одиницею була виверіщя (векша, білка). Вона відповідала виправленій шкурі білки-вивірки і найменшим частинам дирхемів.

     Багато  дослідників вважає, що на початку XI ст. вичерпалися поклади срібла в  арабських країнах і це стало  причиною псування дирхемів. Криза срібла спричинилася до появи білонних та мідних монет. Подальша еволюція дирхемів вийшла за хронологічні межі їх обігу на українських землях, оскільки в Україні-Русі виникла своя грошова національна одиниця.

     2. Виникнення та еволюція гривні

     В основі грошової системи Київської  Русі лежала гривня, її назва, як гадають  дослідники, походить від прикраси із золота чи срібла у вигляді обруча, яку носили на шиї (на загривку). За іншою  версією, гривня спершу означала голову худоби (гриву), що виконувала роль еквівалента в процесі обміну. Ця версія не позбавлена сенсу. Вона акцентує увагу на генетичності розвитку грошової одиниці, в ролі якої тривалий час виступала худоба. Перехід від натуральних грошей до карбованих грошових одиниць був закономірним та об'єктивним процесом, що відбувався не тільки в Давній Україні, а й в інших країнах.

     Гривня  мала кілька значень. Лічильна гривня кун становила певну кількість  монет, вагова (гривня срібла) містила  точну вагу срібла, а монетна була конкретним зливком срібла певної встановленої форми і ваги.

     Аналіз  Руської Правди дозволив дослідникам  зробити висновок, що в X-XI ст. вага гривні залежала від ваги арабського дирхема, який називався куною і важив 2,73 г. Отже, вагова ( 68,22 г) і лічильна гривні дорівнювали 20 ногатам (3,41 г), 25 кунам та 50 різаним (1,36 г). Крім того, найдрібніші грошові одиниці вивериці (векші) складали 1/3 різаної. У наступному столітті загальноруська грошова система переділилася на південну (засновану на візантійській літрі) й північну, в основі якої лежав західноєвропейський денарій. З наступної редакції Руської Правди видно, що в XII ст. гривня, що складала 51 г, відповідала 20 ногатам, 50 кунам.

     Після припинення недовгочасного карбування давньоукраїнських монет (злотників і срібляників) та скорочення надходження закордонних монет грошима у Київській Русі служили великі нерозмінні зливки - монетні гривні. Сировиною для їх виготовлення були чужоземні монети. Згодом, коли ввезення останніх на територію Київської Русі припинилося, почався "безмонетний" період. У той час, коли дрібну торгівлю обслуговували завезені в минулому чужоземні монети, шиферні прясла, скляні намистини, ножі, цвяхи, шкурки тварин, основними засобами платежу й накопичення стали саме гривні - зливки срібла. Відомо кілька типів гривень, названих за місцем їхнього виготовлення чи знахідок, серед яких є київські, новгородські, литовські, татарські.

     Гривні  всіх типів відливались у відкритих  формах. Ознакою цього для київських  зливків був невеликий горбик на лицевому боці. Крім того, гривня була вкрита невеликими тріснутими пухирцями, що свідчить про вигоряння під час плавлення домішок у сріблі.

     На  півночі гривні виготовлялись у  формі бруска. За місцем першої знахідки та виготовлення вони дістали назву  новгородських. На відміну від київських вони важили близько 204 г, що складало половину каролінзького фунта. На новгородських гривнях траплялися видряпані імена, що могли означати осіб, на замовлення яких вони вироблялися.

     Подальша  еволюція грошових знаків в Україні-Русі пов'язана з появою слова "денги", яке має татарське походження: від танґа (дзвінкий) або тумґа (тавро на товарі, з якого сплачено мито). Воно могло з'явитися не раніше середини XIII ст., тобто після монголо-татарського знищення Давньоукраїнської держави з центром у Києві. Очевидно, тому термін "денги" закріпився в російській мові й торговельно-обмінній практиці Московщини.

     Отже, грошово-монетна система Давньої  України була доволі складною та динамічною. Вона відповідала тогочасним потребам товарно-грошового обігу, економічним  цінностям і уявленням населення, яке нерідко більше довіряло традиційним хутровим засобам оцінки та обміну, ніж металевим монетам. З цим було пов'язане мінливе співвідношення різних монетних одиниць у товарно-грошовому обігу, що поступово звільнявся від натурально-монетного вигляду.  
 
 

     2.1 Гроші Галицько-Волинської  Русі

     Першими монетами, що почали масово надходити  на територію Галицької Русі та Волині ще на початку XIV ст., були найбільш поширені в той час у Центральній  Європі празькі гроші. їх карбування почалося за часів правління чеського князя Вацлава II і тривало до 20-х років XV ст. Надалі вони використовувалися для монетної лічби.

     Поряд із празькими грошима в XIV ст. на території  Галицької Русі в обігу в основному  перебували напівгроші та денарії, карбовані  у Львові. Останні обслуговували  внутрішню міську торгівлю як дрібна розмінна монета. Внаслідок того, що ні польська, ні литовська влади не забороняли обіг на своїх територіях іноземних монет, на ринку перебували татарські, угорські, італійські, молдавські, гірейські та генуезько-кримські монети. Наприкінці XIV - на початку XV ст. на українських землях з'явилися золоті монети: італійські флорини та угорські дукати.

     Грошові розрахунки проводилися в копах, гривнях, польських злотих і рублях, а також у реальних монетах: грошах, напівгрошах та ін. Дуже поширеним  було використання у монетній лічбі мішаного способу та системи доплат, яка прирівнювала різноманітні монети.

     Після об'єднання Польської та Литовської держав у Річ Посполиту зросла необхідність уніфікації монетарних систем. Багато уваги в перебігу грошової реформи 1578-1580 pp. було приділено стабілізації грошової валюти та утриманню ціни золотих і срібних монет. Польські та литовські монети зрівнялися метрологічно, тобто виготовлялися з однакового металу та мали однакові вартість і вагу.

     Перша письмова згадка про руські напівгроші, виготовлені у Львові, датується 1356 р. Ці монети карбувалися за володарювання Казимира Великого, Владислава Опольського та Людовіка Угорського. Крім того, вони ввели в обіг мідні денарії. Владислав Ягай-ло руські напівгроші поступово замінив львівськими та припинив карбування мідних монет.

     Срібні  монети київського князя Володимира Ольгердовича (1362-1394 pp.) переділялися на сім груп, які різнилися зображеннями й метрологічними ознаками. Характерною  особливістю цих монет було поєднання в зображенні на них східних мотивів поряд із церквою - символом християнства.

     2.2 Гроші доби козацтва

     У середовищі українського козацтва великі платежі обслуговувалися дукатами і талерами західноєвропейського походження. Золоті монети використовувалися також для нагородження війська як ордени чи медалі. В обігу були польські півторагрошовики, орти, шеляги, шостаки та ін. Торговельні зв'язки козаків із татарами й турками привели до появи на ринку піастрів, башликів, акче і парів.

     Козацькі  гетьмани, прагнучи створити могутню Українську державу, робили певні кроки щодо стабілізації фінансової системи. Зокрема, Б. Хмельницький багато уваги приділяв бюджетній та податковій політиці. Водночас історичні джерела переконують, що, попри деякі натяки, цей гетьман не карбував власних монет. Не зміг цього зробити й І. Виговський, хоча мав юридичні підстави.

     П. Дорошенко, будучи гетьманом Правобережної  України, карбував наслідування турецьких, татарських і польських монет. Найбільших успіхів у створенні власної  грошової одиниці досягнув і Самойлович.

     На  території Московської держави  обіг іноземних монет було заборонено. Російські монархи прагнули якнайшвидше  поширити свої монети на українські землі. Перші заходи в цьому напрямку були здійснені царем Олексієм Михайловичем. Його грошова реформа, яка передбачала заміну срібних копійок міцними, призвела до масових зловживань і Мідного бунту.

     Успішнішою  виявилася грошова реформа Петра  І. З її проведенням в обіг надійшла велика кількість номіналів, які  обслуговували всі види торгівлі. Поступово населення призвичаїлося, що сто мідних копійок складають вартість одного срібного рубля. Тож Росія однією з перших запровадила десятковий принцип у своїй грошовій системі.

     У XVII ст. відновилася діяльність Львівського  монетного двору, на якому далі вироблялися польські монети.

     2.3 Гроші України  у складі Російської  Імперії

     Українські  землі що перебували у складі Російської імперії, цілковито підпадали під  царську владу. Внаслідок цього українці були позбавлені будь-якої можливості самостійно творити свою долю. Це поширювалося на всі сфери господарського життя і, зокрема, на фінансово-кредитні відносини. Тому будь-яка економічна реформа, що здійснювалася російським урядом, безпосередньо поширювалася на ту частину українських земель, що перебували у складі Російської імперії. Така ситуація тривала до першої світової війни.

     Елементами  грошового господарства на території  українських земель, що входили до складу Російської імперії середини XVIII - початку XX ст., були металева й паперова грошові системи. Металева грошова система була представлена у грошовому обігу золотими, срібними, мідними й платиновими монетами, а паперова - асигнаціями, депозитними білетами, кредитними білетами, державними кредитними білетами й депозитними квитанціями.

     Першими паперовими грошима на території Російської імперії вважаються асигнації Катерини II. У грошовий обіг вони надійшли 1769 р. їх емісію здійснювали спеціально створені асигнаційні банки: Московський та Петербурзький.

     Грошова реформа, проведена міністром фінансів Є.Ф. Канкріном, установила панування в державі срібного монометалізму. Із січня 1840 р. головним платіжним засобом став срібний рубль.

     Зростаючі емісії паперових грошей протягом історії  їх існування на покриття здебільшого  воєнних витрат призвели до того, що паперові гроші, позбавлені будь-якого забезпечення, швидко знецінювалися, втрачаючи купівельну спроможність.

     Міністр фінансів С.Ю. Вітте здійснив грошову  реформу, результатом якої стало  введення в Російській імперії твердої  валюти - золотого рубля. Проведена реформа встановила в державі золотовалютний стандарт із банкнотним обігом.

     2.4 Гроші УНР

     Кінець  другого десятиліття XX ст. на наших  землях характеризувався безперервною боротьбою за незалежність. Швидко чергувалася влада, переходячи від  одного угруповання до іншого. Внутрішні протиріччя та зовнішні вороги не сприяли ефективному функціонуванню грошово-банківської системи. Але за будь-якого уряду значна увага приділялася випускові власних грошей та функціонуванню українських банків. Однак наприкінці квітня у грошовій системі почалася стабілізація, банки отримали можливість обслуговувати як державні, так і господарські потреби. Себто, було створено умови для відновлення й формування українських банківських установ комерційного характеру і насамперед для розвитку кооперації.

     Так, у жовтні 1917 р. почав діяти Південно-Російський, а після створення УНР - Український  народний кооперативний банк, його акціонерний капітал, який з 1 млн  крб. під час заснування зріс до 25 млн наприкінці 1919 р., належав кооперативам і кооперативним союзам. Цей банк було створено для врегулювання фінансів української кооперації, фінансової та організаційної підтримки кооперативного виробництва і збуту, залучення капіталів із грошового ринку України та з-за кордону. Українбанк надавав коротко - і довгострокові кредити, проводив операції з векселями, приймав депозити і здійснював перекази грошових сум. З установленням радянської влади з грудня 1920 р. він був ліквідований, а його майно передано в розпорядження споживчої кооперації.  

     Таблиця 2.1 - Грошові знаки, випущені урядом Центральної Ради