Генезис експортно-імпортної структури України в торгівлі товарами

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІНАНСІВ

 

 

 

Кафедра податків і фіскальної політики

 

 

 

 

 

Робочий зошит  для виконання комплексного практичного  індивідуального завдання

з дисципліни

«Історія митної справи»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕРНОПІЛЬ-2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Організація митної служби

2. Генезис експортно-імпортної структури України в торгівлі товарами

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Держа́вна ми́тна слу́жба Украї́ни (Держмитслужба) — спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади України в галузі митної справи, утворений в 1996.

Держмитслужба є правонаступником ліквідованого Державного митного  комітету України.

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Держмитслужби через Міністра фінансів України, але не оперативно, а через нормативні акти.

Серед основних завдань  Держмитслужби:

• захист економічних інтересів України, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків;
• контроль за додержанням вимог митного законодавства України;
• використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин, сприяння участі України у міжнародному співробітництві;
• удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
• захист інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• сприяння прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;
• боротьба з контрабандою, запобігання порушенню митних правил.

 

 

 

 

 

 

 

1. Організація митної служби

В Київській Русі татарами був введений податок, який є праобразом сучасного мита – тамга. Слово  «тамга» – тюркського походження, буквально в перекладі означає клеймо, знак, штемпель, що ставили в основному на худобу, якою торгували.

Перші відомості про  мито на території сучасної України  відносяться до 9 століття - періоду  існування Київської Русі. В той  час торгівля вже була важливою галуззю економіки. Осередками її були міста і великі села, які називалися погостами. Одним із основних джерел доходів руських князів було мито.

Досить розвинутою була митна справа у Запорізькій Січі. Одним із джерел доходів Військового  скарбу (бюджету) Січі було мито. Воно справлялося за перевезення товарів із сусідніх країн транзитом через запорозькі землі в основному у грошовій формі.

На початку 19 століття сформувався державний кордон, який співпадав з митним. Уряди Олександра першого і Миколи першого проводили покровительську митну політику. Митні доходи Російської імперії збільшилися у порівнянні з попереднім століттям. На початку 19 століття з’являється перша державна звітність з митних питань, а також митні статути.

Митна політика за радянської доби характеризується подальшим занепадом зовнішньоекономічних відносин, гальмуванням зовнішньої торгівлі. В грудні 1917 року видається Декрет «Про дозвіл на вивіз та ввіз товарів», де зазначалось, що контрабанда – це ввезення та вивезення товарів без дозволу. Цей декрет вперше встановив правила вивозу та ввозу товарів. У 1918 році було видано Циркуляр, в якому зазначалось, що митниці служать інтересам народу, а робота митниць повинна бути відкрита для народу.

В перші роки радянської влади відбувалося формування митної служби. У 1921 році створюється центральна комісія по боротьбі з контрабандою. Митницям було надано право конфіскувати товари, які підпадали під визначення контрабанда. Розрізняли поняття проста та кваліфікована контрабанда. Кваліфікована – це така, яка здійснюється при сприянні державних службовців, митників. Перший Митний кодекс Радянського Союзу було прийнято у 1962 році.

Проголошення державного суверенітету і незалежності України  обумовило негайну потребу в  забезпеченні належного захисту  економічних інтересів української держави.

Закони України "Про  митну справу в Україні" (прийнятий 25 червня 1991року), „Про Єдиний митний тариф” та Митний кодекс (введені в дію  протягом 1991-1992 років) стали законодавчою основою організації митної справи в державі, утворення митної системи України.

Указом Президента України  від 11 грудня 1991 року „Про утворення  Державного митного комітету України” було створено центральний орган  державного управління у галузі митної справи - Державний митний комітет  України. Основним завданням Держмиткому було визначено забезпечення захисту економічної безпеки України, додержання законодавства про митну справу, здійснення митного контролю та оформлення.

З метою оперативного забезпечення здійснення митного контролю на кордоні було запроваджено тимчасову схему організації пунктів пропуску, при якій митні підрозділи разом з іншими суміжними службами розміщувалися у тимчасових приміщеннях.

Протягом 1992-1993 років  створено розгалужену систему митних органів по всій території України, визначено зони діяльності митниць та спеціалізованих митних організацій, запроваджено митний контроль по всьому периметру кордону. Розгорнуто і облаштовано за тимчасовою схемою 62 пункти пропуску.

Указом Президента України  від 16 грудня 1993 року затверджено Комплексну програму розбудови державного кордону України. Нею визначено низку політичних, організаційних, правових і матеріально-технічних заходів з розбудови митної інфраструктури та розвитку мережі пунктів пропуску на період до 2000 року. пропуску.

У 1992 році Україна стає повноправним членом Всесвітньої митної організації.

5 лютого 1992 року прийнято  Закон України "Про Єдиний  митний тариф", який визначив  основні напрями тарифного регулювання.

У грудні 1992 та червні 1993 років укладено перші угоди про застосування режиму вільної торгівлі з Білоруссю та Росією.

Відповідно до Указу  Президента України від 29 листопада 1996 року „Про Державну митну службу України” здійснено кардинальну  реорганізацію структури митної системи України, змінено принцип  її побудови та управління з територіального на регіональний. На базі ліквідованого Державного митного комітету України утворено, Державну митну службу України, як центральний орган виконавчої влади.

Завдяки реорганізації  досягнуто вдосконалення організаційної структури і централізації управління митною системою, зміцнення виконавської дисципліни, мобільності митних підрозділів, посилення митного контролю й боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.

У 1998 році створено Центральну енергетичну митницю.

5 квітня 2001 року прийнято Закон України „Про Митний тариф України”. В його основу покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. Законом встановлено, що визначення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Уряду.

11 липня 2002 року Президентом  України підписано прийнятий  Верховною Радою України новий  Митний кодекс, який закріпив в національному законодавстві основні положення ряду міжнародних конвенцій та угод з питань митної справи, у тому числі й тих, до яких Україна поки що має лише намір приєднатись.

На сьогодні митна  система України складається  з 3 регіональних митниць, 44 митниць (у тому числі 4 митниці прямого підпорядкування й оперативна митниця), 2 спеціалізованих митних управлінь, 3 спеціалізованих митних організацій та 3 навчальних закладів.

Контроль за переміщенням через  митний кордон України експортно-імпортних вантажів учасників зовнішньоекономічної діяльності, товарів та речей фізичних осіб також забезпечують 137 митних постів, що входять до складу митниць. Крім того, в Україні діють 144 міжнародні та 36 міждержавних пунктів пропуску, у тому числі 18 авіаційних, 39 морських і річкових, 4 поромних, 42 залізничні та 77 автомобільних, а також 54 пункти спрощеного переходу, які підпорядковані митницям.

 

 

 

Рис. 1.1. Структура Державної митної служби

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Генезис експортно-імпортної структури України в торгівлі товарами

Ефективна експортно-імпортна політика має визначальне значення для формування експортного потенціалу країни. Досвід провідних європейських країн переконливо доводить, що основа створення експортного потенціалу - це природні ресурси, організаційно-політичні фактори і мотивація активної діяльності осіб, зайнятих у виробництві. Однією з умов для розвитку експортної бази є створення в країні сприятливих умов для підприємницької діяльності, забезпечення купівельної спроможності населення як необхідного

фактора пожвавлення  виробництва і споживання.

Для України, як індустріальної держави  і потенційного експортера сільськогосподарської  продукції на світовий ринок, дуже важливим є питання визнання її як рівноправного партнера.

На даний момент ситуація в експортному виробництві на території України не відповідає не тільки експортному потенціалу країни, але й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу і рівню кадрового корпуса.

Україна належить до країн  з високою експортною квотою у валовому внутрішньому продукті (ВВП).

Обсяги експорту України  продовжуються невпинно знижуватись. Основні причини даної тенденції  полягають у загальному уповільненні темпів приросту обсягів експорту в  світі, погіршенні ситуації на найважливішому для України російському ринку, в тому числі, обмежувальні заходи, що застосовувалися до українських товарів.

У спадаючій економіці підйом експорту може бути досягнутий хіба що штучними заходами, наприклад, при девальвації  національної валюти. МВФ була потрібна стабільна гривня для дотримання інтересів зарубіжних кредиторів і одночасно - для стимулювання імпорту в Україну. Це також суттєво вплинуло на обсяги українського експорту.

Зростання імпорту було блоковане  відразу у декількох напрямах. По-перше, на державному рівні був обмежений доступ імпортерів до валюти і різко скорочений перелік товарів так званого “критичного імпорту". По-друге, внаслідок девальваційного обвалу істотно впала купівельна активність населення. Уряд вирішив підтримати національного товаровиробника і його експортний потенціал шляхом введення додаткових обмежень і бар'єрів на шляху імпорту. Здатність українських підприємств, задавлених податками і неплатежами, зробити і продати ці товари викликають сумніви.

Структура українського експорту, 1999 рік.

Пріоритетними галузями українського експорту є металургійна, агропромислова, машинобудівна та металообробна, хімічна та паливно-енергетична  галузі промисловості. На їх долю припадає 75% загального обсягу експорту України.

Експорт металу.

Найбільшу частку в українському товарному  експорті займає продукція чорної металургії - 37 %. Потрібно також зазначити, що в  українському металургійному експорті істотно зросла питома вага продукції  з низьким ступенем переробки. До того ж з кожним роком Україна продовжує втрачати напрацьовані протягом багатьох років зовнішньоторговельні зв'язки по продажу готової продукції ( зокрема трубопрокату), які навряд чи вдасться повернути.

Експорт харчових продуктів.

Друге місце серед опор українського експорту займає харчова промисловість. Її доля складає 12,25% (проти 10,92% в 1998 році). Причому виросла не тільки питома вага українського продовольчого експорту, але і його абсолютні обсяги. З усіх видів української сільськогосподарської сировини найбільшою популярністю користується морожена яловичина, пшениця, а також насіння соняшника.

 

Хімічний експорт.

Третьою по значущості групою експортної продукції є хімічна - на неї в 1999 році припадало 10,98 % українського експорту. Однак падає не тільки питома вага української хімії в українському експорті, але і її абсолютні обсяги.

Структура українського імпорту, 1999 рік.

Скорочення імпорту в 1999 році було шокуючим - всі закуплені поза Україною товари, за рідким винятком, можна віднести до категорії критичного імпорту. Особливо вражає півтораразове скорочення ввезення машинотехнічної продукції, що свідчить про різке згортання інвестиційної активності в Україні. Щось подібне відбувалося і з імпортом хімічної. Відповідно, частка хімічної продукції в сумарному імпорті товарів також впала.

  Наслідки цієї надто небезпечної тенденції дадуть про себе знати вже в самий найближчий час - поглибленням технологічного відставання і черговими втратами зовнішніх ринків.

 Зростання фізичних обсягів  споживання газу цілком співвідноситься із зростанням фізичних обсягів експорту деяких дуже енергоємних українських товарів - металу, хімічної продукції.

Також "нездоланним" є зростання "сірого" імпорту  після декількох років його руху по шляху легалізації. Ця обставина  нарівні з недавніми заходами по лібералізації імпорту (на зразок скасування мінімальної митної вартості деяких товарів) зробила легальний імпорт дещо більш доступним, але зниження мита навіть до нульової відмітки не в силах компенсувати ефект 40%-вої девальвації.

Диверсифікація зовнішньої торгівлі.

Позитивна динаміка торгівлі з іншими країнами світу певною мірою компенсувала втрати на ринках СНД, що наштовхнуло  наш уряд на думку про переорієнтацію українського експорту в регіони, не порушені кризою. Спробу компенсувати позиції, втрачені Україною в СНД, шляхом проникнення на ринки Південно-Східної Азії, Латинської і Північної Америки, країни ЄС диверсифікацією української зовнішньої торгівлі, що заглиблюється, назвати важко. Ця диверсифікація є вимушеною мірою, пов'язаною з втратою традиційних господарських зв'язків, які надалі буде важко відновлювати. Враховуючи могутню хвилю протекціоністських заходів, що робляться в різних країнах відносно українського експорту на нових ринках, захоплені позиції навряд чи вдасться втримати надовго - лунають все нові і нові антидемпінгові процеси.

Законодавство

Нестабільне законодавство відносно прав власності і прав по оперативному управлінню підприємствами, не дозволяє хімічним і металургійним комбінатам сформувати зарубіжні трейдерські структури, як і маркетингову політику як таку.

Україна і без того має один з  самих жорстких режимів валютного  контролю. У доповненню до цього  вітчизняні власті примушують експортерів  в течії 90 днів (для порівняння в  Росії - 150) повертати в країну експортну виручку або імпортну складову бартерного контракту. А в цей час конкуренти пропонують своїм зарубіжним партнерам відстрочку платежу або інший стимул до купівлі свого товару.

Конкуренція на зовнішніх ринках має  на увазі не тільки змагання між  рівнями технології або кваліфікації робочої сили, але, передусім, між  мірами податкового тягаря. Умови  повернення ПДВ вже давно служать  прихованому -кредитуванню бюджету  за рахунок уповільнення обороту коштів експортерів.

Енергоносії

На вартість української  продукції, безумовно, впливає висока ціна імпортованих енергоносіїв та їхнє нераціональне використання. Занадто  енергомістка структура промисловості  України,

Поліпшення платіжних  розрахунків

 Зауважимо , що період  становлення банківської системи  України затягнувся. У практиці  зовнішньої торгівлі українських  підприємств дуже слабко використовуються  сучасні форми сплати, зокрема,  акредитиви. Навіть польські банки,  які присутні на ринку України,  ще не уклали відповідних угод з українськими банками.

Доступ до ринків індустріальних країн

  Ще однією проблемою зовнішньої торгівлі України є доступ до ринків провідних індустріальних країн - учасниць Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР). Зараз це питання не є аж надто актуальним,  проте воно постане в майбутньому при розв'язанні проблеми постачання енергоресурсів. Хоча вже сьогодні можна навести приклади, коли українські виробники науковомісткої продукції відчувають чимало труднощів при виході на західні ринки.

      Таблиця 2.1.  Основні показники зовнішньоекономічної діяльності України у        2001 – 2004 рр, %

У 2006 році експорт товарів з України  склав 38,36 млрд дол., імпорт – 45,03 млрд дол. Порівняно з відповідним періодом 2005р. експорт збільшився на 12,1%, імпорт – на 24,6%. При цьому від'ємне сальдо складало 6,66 млрд дол. (у 2005р. – 1,9 млрд дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту складав 0,85 проти 0,95 у 2005 р. Зовнішньоторговельні операції проводилися з партнерами з 213 країн світу. Об'єми експортних поставок в країни СНД складали 33% від загального об'єму експорту, Європи – 32,9%, Азії – 21,2%, Америки – 6,6%, Африки – 6,2%, Австралії і Океанії – 0,05%. Імпорт з країн СНД складав 44,8% від загального його об'єму, Європи - 37,3%, Азії - 13,5%, Америки – 3,3%, Африки – 0,9% і Австралії і Океанії - 0,2%. Порівняно з 2005р. збільшилися об'єми експорту товарів в Америку (на 38,9%), Австралію і Океанію (на 30,6%), країни СНД (на 18%), Європу (на 16,1%). Найбільші об'єми експортних поставок у 2006 р. здійснювалися в Російську Федерацію – 22,5% від загального об'єму експорту, Італію – 6,5%, Туреччину – 6,2%, Польщу – 3,5%, Німеччину– 3,3%, Білорусь – 3,2% і США – 3,1%. Найбільші імпортні надходження здійснювалися з РФ - 30,6%, Німеччини - 9,5%, Туркменістану - 7,8%, Китаю – 5,1%. У загальному об'ємі імпорту товарів збільшилася частка фармацевтичної продукції – з 2,9% до 3,1%, полімерних матеріалів, пластмас - з 4,1% до 4,4%, котлів, машин, апаратів і механічних пристроїв - з 11,2% до 11,5%, наземних транспортних засобів, крім залізничних - з 8,4% до 10,9%. За даними Держкомстату, у 2006 р. експорт давальницької сировини складав 64 млн дол. і збільшився порівняно з відповідним періодом 2005 р. в 1,7 рази. У структурі експортованої давальницької сировини основною групою товарів є коштовне і напівкоштовне каміння, дорогоцінні метали і вироби з них (98,9%). Натомість, до України імпортовано готової продукції, виготовленої з давальницької сировини, на 70,9 млн дол. (збільшення порівняно з 2005р. на 47,8%). Натомість в Україну надійшло іноземної давальницької сировини на 1,82 млрд дол. (на 6,2% більше, ніж у 2005 р.). У структурі імпорту давальницької сировини переважали енергетичні матеріали, нафта і продукти її перегонки (21,9%), електричні машини і устаткування (15,2%), полімерні матеріали, пластмаси (5,5%), бавовна (тканини) (5,4%), хімічні штапельні волокна (4,6%), шерсть (4,2%). Можна відзначити, що у грудні 2006р. експорт товарів у порівнянні з відповідним періодом 2005 р. збільшився на 16,9% і складав 3,61 млрд дол., імпорт – на 35,1% і складав 4,76 млрд дол. Від'ємне сальдо у грудні 2006 р. складало 1,15 млрд дол., за відповідний період 2005 р. – 438,1 млн дол. Коефіцієнт покриття експортом імпорту за грудень 2006 р. складав 0,76. Експортні постачання у порівнянні з груднем 2005р. збільшилися до всіх основних країн-партнерів: до Німеччини – на 48%, РФ – на 32,3%, Італії – на 28,5%, Білорусі – на 25,8%, США – на 23%, Польщі – на 18,6%, Туреччини – на 13,4%. Також зросли імпортні поставки зі всіх основних країн-партнерів: Білорусі – в 1,5 разу, РФ – на 43,4%, Польщі – на 31,2%, Німеччини – на 30%, Китаю – на 26,9%, Італії – на 20,3%, Туркменістану – на 16,7%.

Для підсумків екпортно-імпортної  структури України з часу 1996 року по 2007 рік наведена узагальнююча таблиця 2.2.

      Таблиця 2.2.

Географічна структура  експорту-імпорту товарів (млн.дол.США)

Роки	Всього	Країни СНД	Iншi країни свiту	Європа	Країни ЄС	Азiя	Африка	Америка	Австралія і Океанія	Невизначені країни
Експорт
1996	14400,8	7405,2	6995,6	3456,9	3313,9	2711,0	209,3	598,3	20,1	–
1997	14231,9	5585,7	8646,2	3675,3	3483,2	3829,2	472,4	652,5	16,8	–
1998	12637,4	4202,3	8435,1	3993,0	3855,5	2997,0	562,0	865,4	17,4	0,3
1999	11581,6	3252,2	8329,4	3790,2	3647,4	3183,8	617,1	692,4	45,1	0,8
2000	14572,5	4497,5	10075,0	4680,2	4561,1	3437,9	731,5	1217,5	7,0	0,9
2001	16264,7	4675,4	11589,3	5720,9	5506,3	3970,2	877,0	1011,9	7,4	1,9
2002	17957,1	4377,4	13579,7	6515,8	6376,2	5067,7	1055,2	936,9	4,1	–
2003	23066,8	6044,4	17022,4	9147,4	8685,4	5400,7	1250,3	1219,2	4,8	–
2004	32666,1	8557,0	24109,1	11764,3	11009,6	8030,7	1758,0	2544,2	11,7	0,2
2005	34228,4	10730,6	23497,8	10881,4	10233,4	8377,4	2393,9	1831,2	13,7	0,2
2006	38368,0	12663,5	25704,5	12625,5	12087,9	8133,8	2373,7	2550,9	17,9	2,7
2007	49296,1	18614,6	30681,5	14773,8	13916,4	10354,0	2792,0	2686,3	15,7	59,6
Імпорт
1996	17603,4	11175,9	6427,5	4655,6	4492,2	668,8	141,5	931,0	24,3	6,3
1997	17128,0	9879,4	7248,6	5451,6	5247,1	837,2	136,8	797,9	22,0	3,1
1998	14675,6	7897,0	6778,6	4998,5	4829,5	879,1	118,7	755,5	20,9	5,9
1999	11846,1	6743,2	5102,9	3547,4	3452,5	756,7	157,8	588,4	27,2	25,4
2000	13956,0	8039,9	5916,1	4311,5	4039,3	832,0	136,4	581,4	54,7	0,1
2001	15775,1	8832,2	6942,9	4981,7	4748,1	970,8	198,5	740,9	51,0	–
2002	16976,8	8968,2	8008,6	5751,1	5505,4	1171,6	177,3	856,7	51,5	0,4
2003	23020,1	11508,5	11511,6	8165,6	7864,5	1971,2	248,8	1072,2	53,4	0,4
2004	28996,8	15208,0	13788,8	9887,2	9547,4	2574,0	279,7	966,1	81,5	0,3
2005	36136,3	17029,3	19107,0	12666,4	12191,9	4644,5	426,2	1265,5	103,9	0,5
2006	45038,6	20184,6	24854,0	16804,2	16194,6	6071,4	413,0	1465,3	99,5	0,6
2007	60618,0	25569,5	35048,5	23048,9	22218,7	8942,0	673,1	2255,4	128,4	0,8

Отже, як видно із таблиці 2.2. за рядом років у порядку зростання відбувається поступове збільшення експорту та імпорту товарів. Так експорт товарів в 2007році становив 49296,1 млн.$ і помітно виріс в порівнянні з 2006 роком на 28,5%, що становив 38368,0 млн.$. Найбільший обсяг експорту вітчизняних товарів в 2007 році був призначений для країн СНД, що в розрахунку склав 18614,6 млн.$, а найменший – для Австралії та Океанії, що складає лише 15,7 млн.$. Аналогічна ситуація відбулась також із імпортом товарів на територію України, який склав в 2007р. 60618,0 млн.$. Дана сума відповідно перевищує обсяг імпорту товарів в 2006р. на 34,6%, що складала 45038,6 млн.$. Найбільший обсяг імпорту іноземних товарів в 2007 році надійшов із країн СНД, що в розрахунку склав 25569,5 млн.$, а найменший – із Австралії та Океанії, що склав лише 128,4 млн.$. Але все ж таки в 2007 році спостерігався негативний платіжний баланс і нажаль імпорт переважав над експортом товарів аж на 11321,9 млн.$.

Для порівняльних результатів  експорту та імпорту за 6 місяців 2008 року і 6 місяців 2009 року наведена відповідна таблиця 2.3.

   Таблиця 2.3.

Структура експорту-імпорту  України у 2008-2009 рр. (січень-червень, %)

 

За січень-вересень 2010 р. експорт  товарів склав 36252,8 млн. дол. США, імпорт – 41680,3 млн. дол. Порівняно з січнем-вереснем 2009 р. експорт збільшився на 32,1%, імпорт – на 32,2%. Від’ємне сальдо становило 5427,5 млн. дол. (за січень-вересень 2009р. також від’ємне – 4071,2 млн. дол.).

Коефіцієнт покриття експортом  імпорту склав 0,87, як і в січні-вересні 2009 року.

Обсяги експорту до країн СНД  становили 36,5% від загального обсягу експорту, Азії – 26,8%, Європи – 26,5% (у  т.ч. до країн Європейського Союзу  – 24,8%), Африки – 5,9%, Америки – 4,2%, Австралії  і Океанії – 0,1%.

Найбільші експортні поставки здійснювались до Російської Федерації – 26,2% від загального обсягу експорту, Туреччини – 6%, Італії – 4,8%,     Білорусі – 3,5%, Польщі – 3,3%, Німеччини – 3%.

Збільшився експорт товарів  до усіх основних країн-партнерів: Італії – у 2,1 рази, Російської Федерації – на 67,5%, Польщі – на 51,3%, Туреччини – на 46,5%, Білорусі – на 46,3%, Німеччини - на 32,3%.

У загальному обсязі експорту товарів  у порівнянні з січнем-вереснем 2009р. збільшилась частка чорних металів  – з 26,1% до 29,6%, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – з 4,7% до 7,3%, руд, шлаків та золи - з 3,3% до 5,2%, залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання – з 1,8% до 4,6%, продуктів неорганічної хімії – з 1,7% до 2,2%. Натомість зменшилась частка механічних машин – з 6,9% до 6,2%, електричних машин – з 5,4% до 4,8%, зернових культур – з 9,2% до 4,7%, виробів з чорних металів – з 5,4% до 3,8%, добрив – з 2,1% до 1,8%, насіння і плодів олійних рослин з – 2,2% до 1,7%, паперу та картону – з 1,9% до 1,7%.

Імпорт з країн СНД становив 43,9% від загального обсягу, Європи - 33,1% (у т.ч. з країн Європейського Союзу - 31,6%), Азії - 16%, Америки – 4,9%, Африки – 1,6%, Австралії і Океанії – 0,5%.

У загальному обсязі імпорту найбільші  надходження здійснювались з  Російської Федерації - 36,4%, Китаю - 7,7%, Німеччини - 7,6%, Польщі – 4,7%, Білорусі – 4,2%, США – 2,9%.

Узагальному обсязі імпорту товарів  збільшилась частка електричних  машин – з 4,6% до 5,7%, наземних транспортних засобів, крім залізничних – з 4,6% до 5,3%, чорних металів - з 2,5% до 3,2%, руд, шлаків та золи - з 1,6% до 2,1%. Зменшилась частка механічних машин – з 8,9% до 7,4%, фармацевтичної продукції – з  4,4% до 3,9%.

Певне налагодження у  порівнянні з попередніми двома  роками спостерігається у 2011 році, що видно із обсягів експорту-імпорту послуг за регіонами за 9 місяців у таблиці 2.3.

   Таблиця  2.4.

 Обсяги експорту-імпорту послуг за регіонами за 9 місяців 2011 року

Ключовим моментом експорно-імпортної  стратегії є формування розвитку експортної бази, що пропонує на експорт конкурентоздатні товари, послуги і технології. При цьому експортні пріоритети, як підтверджує практика промислово розвинутих країн, слід визначити, орієнтуючись не на поточне співвідношення попиту-пропозиції, а на стійкі тенденції національного і світового розвитку. Експорт повинний бути стійким джерелом росту національного доходу, ефективним заходом реалізації конкурентних переваг національної економіки на світовому ринку.

Найважливіше значення для розробки і реалізації експортно-імпорної стратегії має також структурна інвестиційна політика держави, яка повинна визначити галузеві пріоритети, життєво важливі для розвитку країни, забезпечення її незалежності і економічної безпеки. При цьому першорядне значення має обгрунтований вибір пріоритетних виробництв, що могли б скласти основу міжнародної спеціалізації країни.

Ефективна експортно-імпортна політика держави повинна спиратися на збільшенні експортної складової та скорочення некритичного імпорту. Оцінка ефективності функціонування української економіки потребує якісного визначення співвідношення основних видів продукції, що експортується, до загального обсягу їх виробництва вУкраїні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Митна служба є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній службі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.