Касаційне провадження. Суть і значення касаційного оскарження,право і строк на касаційне оскарження

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….…..3

1. Поняття касаційного провадження, як стадії цивільного процесу ….……..4

2. Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанцій…………………………………………………10

3. Суб'єкти, строки та порядок касаційного оскарження або внесення касаційного подання. Суди, які розглядають справи в касаційному порядку.13

Висновки…………………………………………………………………………18

Список використаної літератури………………………………………….……19

Вступ

Апріорі ніяке  законодавство не може повністю виключити  можливість судових помилок. Тому розробка довершеного механізму їх виправлення  є сумісним завданням, що стоїть перед  процесуалістами-практиками і теоретиками. Право оскарження судових рішень і обов'язок судів вищестоящих  інстанцій здійснити перегляд цивільної  справи є гарантією прав, свобод і законних інтересів учасників  цивільного процесу.

Актуальність  теми. На сучасному етапі розвитку правової системи основну увагу має бути сконцентровано на вдосконаленні існуючих та створення нових процедур, інститутів імеханізмів, покликаних забезпечити реальність конституційних прав і свобод громадянина, захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян, організацій (їх об'єднань). 

Об'єктом дослідження  дипломної роботи є суспільні відносини що виникають у сфері забезпечення захисту законних прав та інтересів громадян при застосуванні норм про касаційному провадженні.  
У прямій залежності від об'єкта знаходиться предмет дослідження, який складають:  
• норми цивільного та сімейного законодавства, що передбачає опіку, піклування і патронаж; 

• практика реалізації норм, що передбачає касаційне провадження;  
Мета даної роботи – комплексне, на основі узагальнення нормативно-правових актів, монографій і наукових статей дослідження інституту касаційного провадження.

У зв'язку з цією метою  були поставлені наступні завдання: дати визначення касаційного провадження;  визначити право касаційного  оскарження та визначити суб'єкти, строки та порядок касаційного оскарження або внесення касаційного подання та суди, які розглядають справи в касаційному порядку

1. Поняття касаційного провадження, як стадії цивільного процесу

Цивільний процес є передбачений нормами цивільно-процесуального права  системний порядок виникнення і  розвитку цивільно-процесуальних правовідносин, встановлений для правильного та швидкого розгляду і вирішення судом  цивільних справ. 

Громадянське судоустрій розвивається за стадіями. Під стадіями розуміється сукупність ряду процесуальних правовідносин, об'єднаних найближчою метою. 

К.І. Комісаров виділяє наступні стадії: 

Перша стадія - виробництво в суді першої інстанції, яка складається з трьох етапів: 

а) порушення цивільної  справи, шляхом подання позову, скарги чи заяви; 

б) підготовка справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи; 

Друга стадія - виробництво в касаційній інстанції - оскарження і опротестування рішень і ухвал, що не вступили в законну силу. Мета - перевірка вищестоящим судом законності і обгрунтованості судового рішення або визначення. 

Третя стадія процесу - перегляд у порядку нагляду судових  рішень, ухвал, постанов, що вступили в законну силу; 

Четверта стадія - перегляд, що вступили в законну силу рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами; 

П'ята стадія цивільного процесу - виконавче провадження.

У науці цивільного процесуального права існує думка, що виконавче  провадження не стадія цивільного процесу, а самостійна комплексна галузь права. Ю.К. Осипов підрозділяє процес не на стадії, а на правозастосовні цикли, що завершуються винесенням правозастосовчого акту. На відміну від стадій правозастосовні цикли не припускають суворо чергування. До правозастосовні циклам, на думку Ю.К. Осипова, належать: 

• виробництво в суді першої інстанції;
• виробництво в суді другої інстанції; 
• перегляд справ у порядку нагляду; 
• перегляд справ за нововиявленими обставинами; 
• виконавче провадження. 

Кожен із циклів включає  три етапи: порушення, підготовку, розгляд питання по суті. 

Касаційне оскарження і опротестування судового рішення є окремим інститутом і самостійною стадією цивільного процесу. На відміну від стадій, в яких переглядаються постанови, що набрали законної сили, касаційна стадія не є екстраординарною (виключної). Вона обов'язкова у тому сенсі, що законом передбачений спеціальний період після винесення постанови для порушення касаційного провадження. За загальним правилом, протягом десяти днів постанова вважається не набрало законної сили і може бути оскаржене чи опротестоване в касаційному порядку.  З метою усунення можливих судових помилок закон являє особам, які беруть участь у справі, широкі права на оскарження судового рішення. Особа, яка брала участь у справі, шляхом принесення скарги може довести помилковість рішення, вимагаючи його перевірки судом другої інстанції, вказуючи на неправильність рішення по суті або посилаючись на допущені в ході розгляду справи процесуальні порушення[8, с. 125].

Касаційне оскарження є, таким чином, процесуальною гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі.  
Одночасно касаційне оскарження дає можливість суду перевіряти законність і обгрунтованість рішення і тим самим керувати діяльністю судів першої інстанції і контролювати її, забезпечуючи єдність застосування і розуміння матеріальних і процесуальних норм. 

Перевірка законності судового рішення означає виявлення правильності його в правовому відношенні, тобто встановлення того, що суд першої інстанції з дотриманням всіх вимог цивільного процесуального права точно встановив фактичні обставини справи і дозволив його відповідно до чинного законодавства. 

Перевірка обгрунтованості  судового рішення означає виявлення відповідності його фактичним обставинам справи. Касаційний суд має встановити, наскільки висновки суду про фактичні обставини справи засновані на достовірних доказах, розглянутих у судовому засіданні, наскільки з'ясовані всі факти, необхідні для правильного висновку про дійсні взаємовідносини сторін. 

Суд другої інстанції в  кожному розгляді справи повинен  одночасно перевірити правильність застосування матеріального і процесуального законів, а також з'ясувати, чи було справу повно, всебічне і правильно  досліджено і чи обгрунтовані висновки суду в рішенні.  
Касаційна перевірка рішення, таким чином, полягає в перевірці його як з юридичної, так і з фактичної сторони. Обов'язок касаційного суду перевірити обставини справи не перетворює його в суд першої інстанції, він перевіряє лише правильність рішення, а не розглядає справу заново. 

Суд другої інстанції перевіряє  обгрунтованість рішення не тільки на підставі наявних у справі доказів, але і на підставі нових матеріалів, представлених в касаційний суд. «Перевірка законності і обгрунтованості судового рішення - говориться в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 жовтня 1965 року - повинна проводитися як за наявними у справі, так і додатково поданими сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, матеріалів, що містять відомості про суттєві для правильного вирішення справи факти ». 

Питання про природу «нових матеріалів» в літературі та судовій  практиці є до цих пір спірним. 

Одні процесуалісти відносять  до нових матеріалів лише докази, інші ж більш широко тлумачать поняття  «матеріалів», включаючи сюди не тільки ті, що є доказом у процесуальному значенні цього слова, але й письмові заяви громадян про ті чи інші факти, думки компетентних осіб, викладене у письмовій формі, не мають процесуальної сили доказів і т.д. 

В.М. Савицький вважає, що додаткові матеріали виконують доказову роль для вищестоящих судів, але вони не є доказами в звичайному розумінні, а поряд з іншими матеріалами справи служать лише джерелами відомостей для перевірки правильності оскаржуваних рішень. Використання додаткових матеріалів, з одного боку, є способом максимального розширення процесуальних гарантій для тих осіб, які оскаржують законність і обгрунтованість судового рішення. З іншого боку, особливий процесуальний режим додаткових матеріалів забезпечує авторитет суду першої інстанції.  
Оскільки законодавець вживає термін «матеріали», а не «документи», деякими юристами справедливо був зроблений висновок про допустимість подання до вищестоящого суду також різних предметів - речових доказів.

У ч. 2 ст. 339 ЦПК сказано, що право представляти нові докази до суду касаційної інстанції має особа, яка подала касаційну скаргу.  
Однак це не означає, що інші особи, які брали участь у справі, які рішення не оскаржують, а заперечують проти поданої касаційної скарги і оспорюють представлені в ній нові докази, позбавлені цього права[2].  

Виходячи з розуміння  принципу змагальності, який перенесений  законом до суду другої інстанції  і передбачає надання кожній стороні  можливості оскаржувати доводи і  докази з іншого боку, враховуючи закріплене в ст. 344 ЦПК право осіб, які  беруть участь у справі, не подали касаційні  скарги, представляти заперечення на скарги інших осіб (а, значить і  заперечення з приводу нових  доказів), в тих випадках, коли особа  подала касаційну скаргу, посилається  на нові докази і подає їх для  дослідження в суд касаційної інстанції, інші особи також має  право представити свої нові докази, які, на їхню думку, підтверджують висновки суду першої інстанції і спростовують нові докази, подані з касаційною скаргою[2]

Такий підхід повністю відповідає конституційному принципу рівноправності сторін, на основі якого здійснюється судочинство Конституції і який означає, що кожна сторона в судочинстві повинна мати рівні з іншою стороною процесуальними правами.

В іншому випадку цей конституційнийпринцип в даній ситуації буде порушений: у особи, яка подала касаційну скаргу, виявиться більше процесуальних прав, ніж у інших осіб, які беруть участь у справі.  
Новими матеріалами можуть бути: письмові пояснення сторін, які містять нові відомості про факти; письмові заяви осіб, які беруть участі у процесі (у суді першої інстанції вони повинні бути допитані в якості свідків); висновки фахівців (за повідомленими ними фактам в суді може бути призначена експертиза ); матеріалиперевірки прокуратури і т.д. 

Л.Ф. Лесницкая заперечувала проти розширення прав суду другої інстанції і доводила непотрібність  ініціативи суду, який не може все одно сам вирішити справи по суті.

І.М. Зайцев писав, що право  представляти нові матеріали дано сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі. Суд же не відноситься до вказаної категорії учасників процесу і отже, не має права збирати нові матеріали.

Суд другої інстанції використовує нові матеріали не для встановлення будь-яких нових фактів у справі і вирішення спору по суті, а  для найбільш повної і всебічної перевірки судового рішення . Тому нові матеріали не можна розглядати як засоби доказування. Нові матеріали свідчать лише про те, що ті факти, на які вказує заявник скарги, можливо, були або є в дійсності і встановлення їх має істотне значення для справи. Такі матеріали вказують на неповноту досліджених обставин справи[14, с. 297].

Суд другої інстанції оцінює нові матеріали, а також докази зібрані  і досліджені судом першої інстанції. Касаційна інстанція оцінює докази з метою перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції. Вона не має права на підставі своєї оцінки доказів вважати встановленими факти, які суд першої інстанції визнав недоведеними і навпаки. Якщо касаційна інстанція прийде до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази, вона зобов'язана скасувати рішення і передати справу до суду першої інстанції для нового розгляду. 

Роблячи висновок можна сказати, що в стадії касаційного провадження  вищі суди загальної юрисдикції, розглядаючи  скарги і протести, перевіряють законність і обгрунтованість постанов (рішень і ухвал) судів першої інстанції, виправляють допустимі ними помилки, сприяють правильному здійсненню правосуддя і захисту прав і законних інтересів.  
Перевіривши постанову по скарзі (протесту), касаційний суд має право залишити постанову суду першої інстанції без зміни або змінює чи скасовує його. 

Касаційна інстанція, перевіряючи  законність і обгрунтованість рішення, не обмежена рамками касаційної скарги, а також межами містяться в  ній доводів. Касаційний суд зобов'язаний перевірити рішення як в оскаржуваній, так і в не оскаржуваній частині, а також відносно осіб, які не подали скаргу.  
Касаційне оскарження є одна зі стадій цивільного процесу, змістом якого є перевірка законності і обгрунтованості судового рішення, що не вступив в законну силу, вищестоящим судом з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, з метою усунення допущених у вирішенні помилок і керівництва нижчестоящими судовими органами. 

Таким чином, касаційне оскарження як інститут цивільного процесуального права, заснований на засадах законності, забезпечує виконання правосуддям  його завдань з охорони прав та інтересів громадян, установ і  організацій.

2. Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанцій .

Виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав, свобод охоронюваних законом інтересів громадян, прав і інтересів організацій держави залежить від всебічного розгляду та вирішення цивільних справ повній відповідності з чинним законодавством, з вимогами принципу за конності, тобто повністю залежить від постановлення судом у цивільним справах законних і обгрунтованих рішень і ухвал. Досягнення 
зазначено мети забезпечується численними цивільними процесуальними гарантіями серед яких велике значення мас функціонування в цивільному судочинств України апеляційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал, що не набрали чинності (законної сили). Однак дія цих гарантій не виключає на брання помилковими рішеннями і ухвалами суду першої і апеляційної ін станції чинності (законної сили)[5, с. 153].

Не виключено, що апеляційний суд замість того, щоб виправити помил ку в неправильному застосуванні норм матеріального або процесуальноп права судом першої інстанції, може ускладнювати помилку, внаслідок чоп можуть набрати чинності (законної сили) несправедливі рішення.

Не виключається, що помилкові рішення не оскаржуються і набирают] законної сили. А дія принципу законності зумовлює необхідність скасуван ня таких рішень. Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпе чення законності судових рішень. Такою цивільною процесуальною гаран тією є інститут касаційного оскарження і перевірки судових рішень і ух вал — касаційного провадження[14, с. 268].

Створений відповідно до Закону України від 21 червня 2001 р. «Пр< внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» цей проце суально-правовий інститут характеризується новим змістом у порівнянні: інститутом касаційного оскарження рішень і ухвал суду, який був передбачений ЦПК України главами сорок і сорок першою в редакції 1963 року.

Ним передбачається можливість оскарження рішень і 
ухвал, постановлених судом першої інстанції, лише у зв'язку з порушенням матеріального чи процесуального закону та які не були оскаржені в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали суду апеляційної інстанції. На відміну від апеляційного, касаційний суд не е судом, що повторно, наново розглядає будь-яку справу. Його основною функцією є перевірка законності розглянутих справ, в яких суд апеляційної інстанції не усунув істотні порушення закону або сам їх допустив, і забезпечення однакового застосування закону.

Судом касаційноїінстанції  є Верховний Суд України, а  судами апеляційної інстанції —  Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів та Військово-Морських Сил (ст. 319 ЦПК, ст. 29, ЗО Закону України «Про судоустрій України»). Провадження на розгляд справи в апеляційному порядку порушується за скаргою осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не були притягнуті до участі у справі, в разі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки, а також за поданням прокурора.

 Зазначені особи мають  право звернутися з касаційними  скаргами, а прокурор — з поданням, якими не порушується розгляд справи касаційним провадженням, а тільки процес на вирішення питання про передачу справи на розгляд складу судової палати та може мати місце при наявності встановлених в ст. 328 ЦПК підстав для реалізації повноважень суду касаційної інстанції. Розгляд справ у апеляційній інстанції здійснюється судом у складі трьох судців, а в касаційній інстанції — у складі не менше як трьома суддями судової палати Верховного Суду України чи колегією суддів судової палати Верховного Суду України у випадках, визначених ЦПК[2].

       При розгляді справи в апеляційному порядку перевіряється законність і обгрунтованість судових рішень і ухвал суду першої інстанції, а при розгляді справи в касаційному порядку — правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, законність судових рішень чи ухвал[14, с. 241].

Касаційне провадження є самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій. Наявність касаційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал сприяє формуванню у громадян, службових і посадових осіб переконаності в тому, що кожне незаконне рішення буде скасовано, що їх політичні, трудові та інші соціально-економічні мправа і свободи, а також права організацій і публічні інтереси дістануть належний судовий захист.

Отже, суть касаційного провадження полягає в тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, які беруть участь у справі, і осіб, котрі не брали участь у справі, стосовно яких суд вирішив питання про їх права і обов'язки, та за поданням прокурора, перевіряє законність рішень і ухвал суду першої інстанції, їх відповідність нормам матеріального чи процесуального права, котрі не були предметом апеляційного розгляду, а також рішень і ухвал суду апеляційної інстанції з метою захисту прав, свобод таких заінтересованих громадян, прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, держави, публічних інтересів. Значення касаційного провадження полягає в тому, що воно забезпечує законність рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанції, захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі і держави, захист публічних інтересів, а також забезпечує однакове застосування закону судами України та превентивну їх дію, спрямовану на попередження порушення законності 
громадянами, юридичними, службовими і посадовими особами[14, с. 258].

3. Суб'єкти, строки та порядок касаційного оскарження або внесення касаційного подання. Суди, які розглядають справи в касаційному порядку

Відповідно до ст. 384 КПК касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, мають право подати особи, коло яких визначено у ст. 348 КПК, тобто ті, які мають право подати апеляцію[2].

Касаційні скарги на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, мають право подати:

1)засуджений, його  законний представник і захисник  — у частині, що стосується  інтересів засудженого;

2)виправданий, його  законний представник і захисник  — у частині мотивів і підстав виправдання;

3)позивач, відповідач  або їх представники — у  частині, що стосується вирішення  позову;

4)потерпілий, його  представник — у частині що  стосується інтересів потерпілого.

Касаційне подання  на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, або прокурор, який затвердив обвинувальний висновок[2].

Касаційне подання  на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КПК, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень  — незалежно від їх участі в  розгляді справи судом першої чи апеляційної  інстанції. Таким чином, на судові рішення, вказані в ч. 2 ст. 383 КПК, не може внести подання лише прокурор, який затвердив обвинувальний висновок[2].

Статтею 386 КПК встановлено  два види строків касаційного  оскарження і внесення касаційного  подання щодо рішень, передбачених відповідно частинами 1 і 2 ст. 383 КПК.

Касаційні скарги і  подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, — в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги і  подання на судові рішення, що набрали законної сили (ч. 2 ст. 383 КПК), можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. Передбачені законом шість місяців дано не для розгляду справ, а для принесення скарги (подання), тому до закінчення цього строку не завжди можна розглядати справу, оскільки особа, яка має право на подачу скарги (подання), відповідно до закону може звертатися до касаційного суду не один, а декілька разів — з різними позиціями, у тому числі і в останній день чи в останню годину шестимісячного строку. За цією справою можуть подати скарги та подання й інші особи. Отже, розглянути справу до закінчення шестимісячного строку з моменту набрання судовим рішення законної сили можна лише за наявності абсолютної впевненості, що інших скарг чи подань внесено не буде.

У разі подачі скарги чи подання з пропуском названих строків і при відсутності  клопотання про його відновлення  скарга чи подання постановою судді  визнаються такими, що не підлягають розгляду. Цей строк може бути відновлений у випадках і в порядку, передбачених ст. 353 КПК. Питання про відновлення касаційного строку на оскарження судового рішення і внесення касаційного подання відповідно до вимог статей 386 і 353 КПК повинно вирішуватися:

-  у справах — судом першої інстанції;

- у справах, передбачених — судом апеляційної інстанції;

- у справах, передбачених—  судом касаційної інстанції.

При відмові у  відновленні строку в перших двох категоріях справ рішення відповідного суду може бути оскаржене в касаційну  інстанцію, яка має право своєю  ухвалою відновити пропущений строк, визнати скаргу (подання) такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження відповідному суду першої чи апеляційної інстанції  щодо виконання ним вимог [2].

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана  із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції. Клопотання про відновлення строків, які пропущені з поважних причин, має надійти до суду разом зі скаргою чи поданням, які принесені після передбаченого законом строку.

Особам, які вправі подати касаційну скаргу або касаційне  подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для  вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання .

Стаття 387 КПК передбачає, що касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у ч. 1 ст. 383 КПК, подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, а на інші рішення — безпосередньо до касаційного суду.

Закон також вимагає, щоб зміст касаційної скарги і  подання на рішення по справах  обох категорій  відповідав вимогам, зазначеним у ст. 350 КПК, а також  щоб до скарги (подання) додавалося стільки копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується. Обов'язок подавати копії скарг не поширений лише на засудженого, який перебуває під вартою. Але ні в першому, ні в другому випадках відповідно до справ, зазначених в ч. 1 ст. 383, КПК не передбачає наслідків невиконання цих вимог. Наслідки невиконання вимог ст. 350 КПК передбачені відносно касаційних скарг у справах, зазначених у ч. 2 ст. 383 КПК. Видається, що ця норма має застосовуватися за аналогією.

Повідомлення про  надходження касаційних скарг і  подання на судові рішення, які не набрали законної сили, здійснюється судом, який постановив оскаржуване рішення. У названій статті зазначено, що це треба робити відповідно до вимог, передбачених ст. 351 КПК, а саме: про надходження скарги (подання) апеляційний суд зобов'язаний направити письмові повідомлення особам, інтересів яких стосується скарга (подання), а також на дошці об'яв суду помістити про це оголошення. Отже, законом передбачено два інформаційні джерела, за допомогою яких повідомляється про те, що по конкретній кримінальній справі надійшли скарга та (чи) подання. День розміщення оголошення на дошці об'яв має важливе значення, оскільки саме з ним пов'язується право на одержання в суді протягом п'яти діб копії скарги (подання) або ознайомлення з ними у суді. Час вручення копії скарги (подання) або ознайомлення з нею в суді, а також роз'яснення права на подачу протягом п'яти діб заперечень також має важливе значення, перш за все для заінтересованої особи. А тому і перша, і друга процесуальні дії мають бути зафіксовані у справі відповідним документом (довідкою секретаря судового засідання; розпискою відповідної особи)[10, с. 12].

Засудженому, який утримується під вартою, повідомлення про надходження касаційної скарги (подання) та їх копії вручаються через  начальника відповідної установи, що також повинно бути зафіксовано  розпискою, оскільки саме з часу вручення цих документів обчислюється п'ятидобовий строк на подачу заперечень на касаційну  скаргу (подання).

Чинний КПК встановив, що єдиною касаційною інстанцією по перегляду  кримінальних справ в Україні  є Верховний Суд, а саме його судові палати — з кримінальних справ  і військова. Відповідно до ст. 385 КПК  касаційні скарги і подання розглядаються:

1) колегією суддів  палати Верховного Суду з кримінальних  справ — на судові рішення, постановлені Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

2) колегією суддів  військової палати — на судові  рішення, постановлені військовими  судами регіонів і Військово-Морських Сил, вироки військових судів гарнізонів.

Видається, що в  зв'язку з введенням з 1 червня 2002 р. в дію Закону «Про судоустрій України» усі судові рішення, які вступили в законну силу і не були предметом розгляду апеляційного перегляду, а також рішення судів апеляційної інстанції можуть бути перевірені відповідною палатою Касаційного суду України. [13, с. 149].

У порядку повторної  касації рішення Касаційного суду можуть бути переглянуті відповідною судовою палатою Верховного Суду України. 

Висновки

Таким чином, в ході роботи ми прийшли до наступних висновків:

 Касаційне провадження є самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій. Основна функція суду касаційної інстанції полягає в перевірці законності і обґрунтованості оскаржених (опротестованих) судових рішень першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.

Значення касаційного  провадження полягає в тому, що воно забезпечує законність рішень і  ухвал суду першої і апеляційної  інстанції, захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі, захист публічних  інтересів, а також забезпечує однакове застосування закону судами України  та превентивну їх дію, спрямовану на попередження порушення законності громадянами.

Суб'єктами права касаційного  оскарження виступають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали  участі у справі, але суд постановив рішення чи ухвалу, якими вирішив  питання про їх права і обов'язки.