Конституція України та її розвиток

Міністерство  оствіти і науки, молоді та спорту України

Національний транспортний університет

Інститут  заочного та дистанційного навчання

Контрольна  робота

з дисципліни «Основи  конституційного права»

на тему «Конституція України та її розвиток»

Виконав:

студент групи МА-ІІ-1з

Данилевський  Б.В.

Перевірив:

Поляков Ю.В.

Київ 2013

Зміст контрольної  роботи:

1. Поняття та  функції конституції.........................................................................3

2. Види конституцій................................................................................................9

3. Зародження та розвиток  конституціоналізму в Україні……..........................12

4. Властивості Конституції  України. Охорона Конституції  України................15

5. Список використаної літератури.......................................................................18

1. Поняття  та функції конституції.

Поняття конституції, конституція юридична та конституція  фактична; виникнення конституції, розроблення  положень конституційної доктрини; історія світового конституційного розвитку; зміст конституції; функції конституції; дія конституції; порядок прийняття конституції.

Термін «конституція»  у різні часи використовувався в  різних значеннях.

Вважається, що слово «constitutio» як нормативно-правий термін уперше вживалося в актах Стародавнього Риму (вони починалися зі словосполучення «Rem Publicum Constituere...», що означає - «Римський народ установлює...» (у цьому випадку «римський народ» - як офіційна назва держави) .

З історії стародавнього  світу залишилося багато прикладів  уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог - «політія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення. Зокрема, до наших днів дійшла «Афінська політія» (відомо, що в бібліотеці Арістотеля зберігалося більше 150 політій грецьких міст-держав). У Стародавньому Римі конституціями називали окремі розпорядчі акти римських імператорів, наприклад, акти, що їх видав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права.

В середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вільності феодалів (Велика хартія вільностей 1215 р. в Англії; акти Фрідріха II - «Конституція про права князів духовних» (1220 p.), «Конституція про права князів світських» (1232 p.); Великий березневий ордонанс 1358 р. у Франції тощо).

Втім, ні в античному  світі, ні в середні віки конституції  в її сучасному розумінні не існувало. Як не було і таких законів, що їх можна було б розглядати як юридичну базу чинної нормотворчос-ті, як акти, що визначали б належну організацію державної влади, закріплювали б надійні гарантії прав і свобод людини.

«Батьком» нормативно-правового  терміну «конституція» в його сучасному значенні, як зазначає В. М. Шаповал, був видатний французький мислитель Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689— 1755), який, зокрема, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.

Сьогодні наука  конституційного права використовує термін «конституція» у кількох значеннях; насамперед, прийнято розрізняти конституцію юридичну і конституцію фактичну (соціальну, живу тощо). При цьому існують різні підходи до розкриття їхнього змісту.

Юридична конституція - це система правових норм, які закріплюють  засади конституційного (державного) ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації та функціонування органів публічної влади (органів державної влади і органів місцевого самоврядування), встановлюють територіальний устрій держави. У визначенні юридичної конституції, на думку автора, слід звернути увагу на такі обставини:

• по-перше, практично в усіх державах світу існують нормативні акти, що іменуються конституціями. Але ніяк не всі ці акти закріплюють такі принципи організації державної влади, взаємовідносин влади з людиною та суспільством, які створюють передумови становлення конституційного ладу (на що, власне кажучи, і спрямовано конституцію). Тому подібні акти з досить великим наближенням можна вважати конституціями - це скоріше «квазіконституції», оскільки вони не встановлюють належної організації державної влади, не забезпечують її обмеженість правом, не гарантують права і свободи людини і громадянина. Такі конституції, а їх яскравим прикладом слугують «радянські конституції» приймаються з метою надання видимості легітимності узурпованій владі, виконують роль своєрідних декорацій недемократичної системи влади;
• по-друге, в юридичній науці паралельно з терміном «конституція» вживається термін «основний закон», причому в багатьох працях ці терміни вживаються як тотожні1. Ця проблема має досить давні історичні корені. Відомо, що нормативно-правовий термін «основний закон» виник у XVI ст. (франц.: «lex fundamental »), коли він з'явився у працях французьких «тираноборців» для позначення акта, який не тільки визначав би устрій держави, статус її головних інститутів, зокрема й монарха, а й мав би бути головним, центральним серед інших нормативних актів. Отож, від самого початку вживання в терміні «основний закон» наголошувалося на формальній ознаці відповідного нормативного акта - його вищій юридичній силі.

На думку  автора, сьогодні ототожнювати поняття  «конституція» та «основний закон» навряд чи доцільно, оскільки, з одного боку, конституція може і не мати вищої юридичної сили стосовно до інших законів, наприклад, конституції Великої Британії чи Ізраїлю, а з іншого - не всі закони, проголошені основними, можна вважати конституціями - багато з них, як зазначалося вище, не встановлюють засад конституційного ладу. Тому, якщо виходити з тотожності цих термінів, можна прийти до заперечення наявності конституційного ладу у Великій Британії, де немає основного закону, що саме по собі є алогічним - загальновідомо, що саме Велика Британія є батьківщиною конституції та однією з перших у світі конституційних держав. Крім того, в окремих країнах поняття конституції взагалі не пов'язується з юридичним верховенством. Так, в Ірані діє акт, що іменується конституцією, однак вища юридична сила визнається не за цим актом, а за Кораном.

Привабливішим уявляється розгляд доцільності  розмежування понять «конституція»  та «основний закон»2, що дозволяє краще  зрозуміти призначення конституції, відокремити конституції від  «квазіконституцій» - актів, що лише створюють  конституційну видимість. З огляду на це доречним є поділ конституцій на формальні та матеріальні.

Формальна (формально-юридична або формалізована) конституція  являє собою закон або кілька законів, наприклад, Конституцію Швеції складають чотири акти - Акт про  престолонаслі-дування (1810 р.), «Форма правління» (1974 p.), Акт про свободу друку (1874 р.) та «Основний закон про свободу висловлювань»; Конституцію Фінляндії чотири органічні закони - «Форма правління Фінляндії» (1919 p.), Акт про Едускунте (1928 p.), Акт про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради і канцлера юстиції (1922 р.) та Акт про державний суд (1922 p.), який приймається в особливому порядку і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших актів національного законодавства.

Матеріальна конституція (конституція, що існує лише в матеріальному сенсі1) являє собою значну кількість ухвалених у різні часи нормативних актів, судових рішень і конституційних звичаїв, які визначають засади державного ладу, основи організації органів державної влади, закріплюють і гарантують права і свободи людини, регулюють її взаємовідносини з державною владою2. Матеріальна конституція не має формалізованого характеру, тож акти, які її складають, не наділені вищою юридичною силою щодо інших законів.

Якщо юридична конституція - це завжди система правових норм, то терміни фактична, соціальна, жива конституція застосовуються для характеристики реального стану суспільних відносин, які складають предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами та свободами людини тощо. Поява терміна «фактична конституція» пов'язана з тим, що юридична конституція, під кутом зору причин її появи, являє певну ідеальну модель устрою держави, взаємовідносин держави і людини, що передбачає встановлення певних механізмів обмеження державної влади, захисту людини від свавілля держави. Зрозуміло, що реально діючі механізми таких обмежень внаслідок різних чинників не відповідають абсолютно ідеальній моделі, юридична і фактична конституції можуть навіть суттєво різнитися, як це було характерно, наприклад, для «радянських конституцій».

При цьому слід розмежовувати поняття «фактичної конституції» та «реальної (дійсної) конституції». Творцем останнього був німецький  соціаліст Ф. Лассаль, якому належить відома теза про те, що дійсна конституція країни - це фактичне співвідношення сил, які існують у країні).

Найбільш поширеним  є використання терміна «конституція»  в його формально-юридичному значенні, тобто як основного закону держави, що приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому засади конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації та компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи.

У переважній більшості  країн, зокрема і в Україні, юридична формальна конституція представлена одним і єдиним актом. Такі конституції іменують кодифікованими, або консолідованими,х конституціями. Кодифікована конституція є зручною для користування її текстом, адже будь-якій особі набагато простіше ознайомитися з конституційними нормами, якщо вони містяться в єдиному документі. Некодифіковані (неконсолідовані) конституції складаються з кількох актів, що може викликати певні труднощі, оскільки необхідно чітко орієнтуватися, які закони є основними, а які - неосновними.

Нарешті, виділяють  юридичні конституції змішаного  типу (комбіновані конституції), які складаються із законів (статутів), судових прецедентів, конституційних (конвенційних) угод. Інколи (Велика Британія) такі конституції містять правові доктрини (висновки, що містяться в працях відомих вчених, використовувані як докази в судовому процесі).

Перші конституції, в сучасному значенні цього терміна, виникли в XVII-XVIII ст. під час демократичних  буржуазних революцій, і їх поява  була зумовлена намаганнями запровадити  належну організацію державної  влади, тобто таку, яка унеможливила б або значно ускладнила б можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузькокорпоратив-них інтересах, що, своєю чергою, могло б забезпечити захист людини від свавілля держави, обмеження сфери державної влади і гарантованість природних прав і свобод людини.

Саме в цей  час зародився конституціоналізм, було закладено і теоретичні підвалини  вчення про конституції, в якому  обґрунтовувалися положення щодо призначення  конституції, її природи і сутності, предмета конституційного регулювання, форми та способу прийняття конституції тощо. Початок становлення конституційної доктрини можна пов'язати з працями теоретиків природного права Гуго Гроція, Готфріда-Вільгельма Лейбніца, Христіана Вольфа та інших мислителів XVII - початку XVIII ст., які проповідували цінність природних прав людини, виступали за обмеження держави (актів позитивного права) природним правом.

Вже в другій половині XVII ст. англійський вчений Джон Локк розробив концепцію громадянських  свобод та обґрунтував принципово нову модель організації державної влади, що базується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та договірну гілки і яка, на його думку, і це було підтверджено світовим досвідом державотворення, може бути захищена від узурпації з подальшим використанням у вузькокорпоративних інтересах.

Ідеї Локка  були творчо усвідомлені французьким  ученим Шар-лем Монтеок'є, який запропонував модель державної влади на засадах  її поділу на законодавчу, виконавчу  та судову гілки за умови, що кожна  гілка влади матиме автономний характер (відокремленість від інших гілок влади) та реальні важелі впливу на інші гілки влади у разі здійснення ними незаконних дій - систему «стримувань та противаг».

Велике значення для становлення конституційної доктрини відіграли також праці французького вченого Жан-Жака Руссо, в яких набули подальшого розвитку ідеї суспільного договору, народного суверенітету тощо.

Сформульовані у працях цих та інших учених XVII-XVIII ст. теоретичні положення були використані  в розробленні перших писаних  конституцій та зберігають своє значення і сьогодні. Розгляньмо основні з них:

1. Конституція  - це акт, за допомогою якого  встановлюється така організація  державної влади, яка забезпечила  б рівність людей у їхніх  правах, захист людини, гарантованість  її природних прав і свобод (тобто належна, або конституційна, організація влади). Тож призначення конституції полягає в закріпленні нової моделі влади, яка була би захищена від можливої узурпації та функціонувала би в інтересах всього народу. Іншими словами, мова йде про необхідність закріплення нової системи владовідносин у суспільстві під час переходу від тоталітаризму (феодалізму) до демократії, і конституція відіграє роль юридичного засобу, за допомоги якого ця нова система влади закріплюється, надає їй легітимного характеру.

2. Належна (конституційна)  організація державної влади  повинна базуватися на засадах  її поділу на законодавчу, виконавчу  та судову гілки влади, що  саме й ускладнює можливість  узурпації всієї повноти влади  і дозволяє захистити людину  від деспотії.

3. Установлювати,  конституювати належним чином  організовану (конституційну) державу  може лише народ, якому, і  тільки якому, належить верховне  право вирішувати власну долю (звідси випливає право народу  на насильницьке повалення тиранічної, неналежним чином організованої влади, яка посягає на природні права і свободи людини/

4. Конституція  як акт установчої влади народу, за допомогою якого народ установлює  належним чином організовану  державу, характеризується найвищою  юридичною силою щодо актів  державної влади, оскільки остання має похідну від установчої влади народу природу (це, своєю чергою, також означає, що жоден орган державної влади не може на свій розсуд змінювати конституційні положення, які визначають установлений народом характер організації державної влади).

5. За своєю  соціально-політичною сутністю конституція  являє собою певний компроміс  інтересів різних частин суспільства  (класів, соціальних прошарків, територіальних  або національних спільнот тощо), запис співвідношення політичних  сил на момент прийняття конституції. Під кутом зору конституційного ідеалу конституція - це своєрідний суспільний договір, угода між членами суспільства з приводу установлення тієї або іншої конкретної форми організації влади, яка більшістю народу була би визнана справедливою.

6. Як суспільний  договір конституція повинна  мати письмову форму, що забезпечує  чітке виконання умов договору, однозначне тлумачення його положень.

У досить лаконічній формі призначення конституції  та її предмет були сформульовані  в п. 16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 p.: «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділу влади, не має Конституції»1. Це положення Декларації і сьогодні може слугувати найкращим критерієм відмежування конституцій від «псев-доконституцій» - документів, які нічого спільного з конституцією, крім назви, не мають.

Зміст конституції. Зміст конкретної конституції визначають різні чинники - час прийняття, юридичні та релігійні традиції, загальний  рівень правової культури суспільства, географічні та демографічні фактори тощо. Водночас аналіз існуючих конституцій дозволяє виділити норми та інститути, що є обов'язковими елементами будь-якої конституції, а відсутність хоча б одного з них свідчить про їх незавершеність. До них можна віднести:

1. Найважливіші  принципи організації державної  влади - народний суверенітет,  поділ влади, верховенство права,  державний суверенітет, гуманізм.

2. Основи правового  статусу людини і громадянина  - принципи правового статусу  людини і громадянина (свободи, рівності у правах і гідності, гарантованості прав і свобод людини тощо), основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина та їх гарантії.

3. Організація,  структура і компетенція вищих  органів державної влади - інститути  парламентаризму, глави держави, уряду, вищої судової влади.

4. Основи правового  регулювання в державі - ієрархія  правових актів, сфери законодавчого  регулювання, співвідношення юридичної  сили міжнародних договорів та  актів національного законодавства.

5. Основи правового положення адміністративно-територіальних одиниць (статус суб'єктів федерації).

Звичайно конституції  за своїм змістом не вичерпуються зазначеними обов'язковими блоками, вони також можуть установлювати  основи зовнішньої політики держави, основи економічної, екологічної та соціальної політики, основи взаємовідносин держави з окремими інститутами громадянського суспільства (наприклад, церквою) тощо.

Функції конституції - це основні  напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні з них:

- юридична функція, пов'язана  з тим, що конституція є основним  джерелом права, вона має найвищу  юридичну силу (формально-юридична  конституція), є базою чинного  законодавства і визначає всю  систему правового регулювання в суспільстві;

- політична функція полягає  в тім, що конституція встановлює  основи організації публічної  влади, визначає основні принципи  політичної діяльності, функціонування  інститутів політичної системи  суспільства;

- ідеологічна функція  полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності, на які вона орієнтована - свобода людини, непорушність прав і свобод людини і громадянина, демократія тощо.

У деяких джерелах до найважливіших  функцій конституції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто  неперервності, спадкоємності державної  влади; протидія лівому і правому  радикалізму; протидія територіальному розпадові держави .

Дія конституції. Під дією конституції розуміють її впорядко-вувальний  вплив на суспільні відносини. Аналіз дії конституції передбачає визначення часових і просторових меж, кола осіб, на яких поширюються положення конституції, а також механізмів такої. Тобто, мова йде про дію конституції в часі, у просторі та по колу осіб.

Дія конституції в часі визначається початком і припиненням  її дії. Конституція починає діяти  від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окремому законі. Наприклад, Конституція України 1996 р. згідно з її ст. 160 набула чинності від дня її прийняття. При цьому стають правочинними всі положення конституції одночасно або ж у перехідних положеннях конституції передбачається пізніший строк дієвості окремих її положень. Так, у перехідних положеннях Конcтитуції України визначено особливий порядок введення в дію положень Конституції, що визначають грошову одиницю України (після введення національної грошової одиниці - гривні), порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину (протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією) тощо.

Момент припинення дії  конституції залежить від того, є  вона тимчасовою чи постійною. Тимчасові конституції приймаються на встановлений в цій конституції строк або діють до настання визначених конституцією подій (наприклад, до прийняття постійної конституції). Постійні конституції не містять будь-яких вказівок про строк своєуцї, тобто приймаються на необмежений строк.

Дія конерпґтуції в просторі характеризується тим, що її положення  поширюються на всю територію  держави, а зі зміною території держави  одночасно змінюється і сфера  просторової дії конституції.

Дія конституції за кругом осіб характеризується тим, що її положення поширюються на всіх суб'єктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридичних осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном.

Механізм дії  конституції містить виникнення прав, свобод, обов'язків і правовідносин. Механізм дії окремих положень конституції - тих, що містять загальнорегулятивні  норми, що встановлюють лише загальні рамки відповідних правовідносин,- характеризується суттєвими особливостями. Вони пов'язані з тим, що конституційні норми виступають лише передумовою відповідних правовідносин, а конкретні права та обов'язки виникають згідно з приписами норм чинного законодавства, які конкретизують і деталізують положення конституційних норм. Конституція України містить положення щодо прямої дії її норм (ст. 8). Це передбачає, що норми Конституції України безпосередньо породжують права та обов'язки, але їх конкретизація в чинному законодавстві сприяє підвищенню ефективності реалізації конституційних положень.

2. Види  конституцій.

Підстави класифікації конституцій: форма конституції, термін дії конституції, спосіб прийняття конституції, порядок зміни, внесення поправок і доповнень, інші підстави класифікації конституцій.

За більш  як 300-річну історію сучасного  конституційного розвитку було створено велику кількість конституцій, що обумовлює  потребу в їх класифікації та систематизації з метою виявлення та вивчення особливостей їх форми, змісту, порядку прийняття тощо.

Класифікація  конституцій в літературі традиційно здійснюється за допомогою таких  критеріїв: форма конституції; термін дії; спосіб прийняття; порядок внесення змін і доповнень; установлені конституцією форма правління, форма державного устрою і державно-політичний режим тощо (схема 8).

За формою (структурою) конституції поділяються на писані та неписані. Писана конституція являє  єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений. Своєю чергою, неписана конституція складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

Конституційна доктрина вимагає писаної форми  конституції. «Конституції немає,- говорив  Т. Пейн,- якщо її не можна покласти в  кишеню».

Сьогодні не мають писаної конституції лише Велика Британія та деякі її колишні колонії (Австралія, Нова Зеландія). Так, наприклад, конституцію Великої Британії, як зазначалося вище, складають норми статутного права, які містяться в таких актах, як Велика хартія вільностей (1215 p.), Петиція про права (1628 p.), Білль про права (1689 p.), Акт про престолонаслідування (1701 p.), закони про парламент (1911 і 1949 pp.), Консолідований закон про народне представництво (1983 p.), Закон про расові відносини (1986 р.) та в інших, а також норми загального права і конституційні звичаї.

Доцільно розмежовувати  поняття писаної та формально  юридичної конституції. Так, конституція  може мати письмову форму,

ВИДИ КОНСТИТУЦІЙ

• За формою:
• писані - основний закон держави (один або декілька нормативних актів);
• не писані - значна кількість нормативних актів і конституційних звичаїв, що не мають найвищої юридичної сили;
• тимчасові - приймаються на певний час.
• За способом прийняття:
• октройовані - розроблені без участі представницького органу та даровані народу монархом (метрополією);
• народні - прийняті представницьким органом або шляхом референдуму.
• За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:
• гнучкі - змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони;
• жорсткі - змінюються и доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичайною законодавчою) процедури але не наділяється найвищою юридичною силою і, отже, не має формально-юридичного характеру. Наприклад, в Ізраїлі було прийнято парламентські акти, де зібрано положення конституційного значення, але їх не можна розглядати як формально-юридичну конституцію, оскільки ці акти не мають вищої юридичної сили відносно до інших законів.

За терміном дії конституції поділяються  на постійні і тимчасові. Більшість  конституцій не передбачають певного  терміну дії, себто є постійними, але це не означає неможливості їх зміни або скасування. Тимчасові конституції приймаються на обмежений строк або до настання певних подій, наприклад, до прийняття нової конституції.

За способом прийняття розрізняють октройовані (даровані «згори») та народні конституції (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

Октроювання - це односторонній акт, внаслідок якого  суверен установлює або змінює державний  лад, умови здійснення політичної влади1. До октройованих відносять конституції, даровані монархом (Непал, 1990 p.), після чого його влада обмежується, президентом (Єгипет у 50-60-х роках) народові, та конституції, даровані метрополією своїй колонії, яка проголошувалася незалежною державою (Конституція Нігерії I960 p.).

За порядком зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяють на: жорсткі, які змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно зі звичайною законодавчою) процедури; гнучкі, які змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони.

За формою правління, яка закріплюється в конституції, розрізняють монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.) та республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.). Залежно від державно-політичного  режиму розрізняють демократичні, авторитарні й тоталітарні конституції. Згідно з конституційною доктриною конституція може бути лише демократичною, такою, що встановлює належну модель організації влади, реально гарантує права та свободи людини і громадянина. Авторитарні (такі, що обмежують певні права людини, насамперед громадянські й політичні) або тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему) конституції за великим рахунком взагалі не можна називати конституціями з огляду на їхній антиконституційний зміст. Це, скоріше, квазіконституції або статутні документи держави.

За формою державного устрою, що встановлюється конституціями, вони поділяються на федеративні (Конституція  ФРН 1949 р.) та унітарні (конституції  України, 1996 p.; Греції, 1975 p.). Федеративними є конституції союзних держав, вони закріплюють принципи федералізму, систему федеральних органів, розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами. Своєю чергою, суб'єкти багатьох федерацій (наприклад, США) можуть мати свої конституції, які регулюють питання організації державної та муніципальної влади суб'єкта федерації, закріплюють відповідні права і свободи людини і громадянина тощо.

3. Зародження  та розвиток конституціоналізму  в Україні.

Становлення конституціоналізму в Україні; сучасний період конституційного розвитку України та його етапи, особливості розроблення і прийняття Конституції України 1996 p.; структура Конституції України 1996р.

Конституціоналізм в Україні має давні традиції (схема 9), а час його зародження пов'язується з Гетьманською державою (середина XVII ст.- кінець XVIII ст.). Саме в перебігу та після закінчення Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Б. Хмельницького 1648-1654 pp. з'явився ряд актів, що мали велике конституційне значення та були спрямовані на побудову демократичної держави.

Серед них можна, зокрема, зазначити Зборівську угоду (1649 p.), Переяславські (Березневі) статті Богдана Хмельницького (1654 p.), Гадяцький  трактат (1658 p.), різного штибу «статті (конституції)» пізніших років.

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов'язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 p., де утверджувалося здійснення українським народом його невід'ємного права на самовизначення та проголошувалися нові принципи організації публічної влади та правового статусу людини і громадянина. У цьому процесі можна виділити три основні етапи.