Контрольна робота з «Соціологія»

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА імені О.М. БЕКЕТОВА

 

 

                                                                    

 

Контрольна робота

з дисципліни «Соціологія»

Варіант №5

 

 

 

                                                           Виконала студентка

                                              2 курсу, ФЗН

                                                             групи ХарТУР13-2з                   

                                                                             Мільшина Марина Олексіївна

                                          № 213835                            

                                                                   Викладач: Клименко Т.Г.                                                

                                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2014

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………….3                                                                                                      І. Які об’єктивні та суб’єктивні фактори зумовили становлення соціології як самостійної науки?............................................................................................4

ІІ. Проаналізуйте соціальну групу як основний елемент соціальної структури суспільства. Визначте критерії класифікації соціальних груп………………..8

ІІІ. Що таке соціальний статус та соціальна роль? Як ці поняття пов’язані між собою?..............................................................................................................13

Список використаної літератури………………………………………………..16                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Будь-яка сума знань людей про навколишній їхній світ може називатися наукою тільки в тому випадку, коли існує чітко визначений предмет дослідження, система знань, що стосуються цього предмета, а також категоріальний апарат, що описує сутнісні основи даного предмета.  
Більшість сучасних наук формували свій предмет і систему знань в результаті тривалого історичного періоду. На самому початку цього шляху ми стикаємося з думками та ідеями, які описують предмет науки виключно на рівні буденного знання. Проте надалі ці знання виступають як основа науки, паростків нових напрямків розвитку людської думки.

Соціологія - одна з наймолодших і змістовних наук про суспільство. Прагнення зрозуміти, осмислити суспільство, виразити своє ставлення до нього було властиве людству на всіх етапах його історії. Зазвичай слово «соціологія» асоціюється з проведенням опитувань, вивченням громадської думки. Опитування - важливий інструмент дослідження в соціології, але основним завданням вчених-соціологів вважався аналіз і осмислення проблем, пов'язаних з функціонуванням і розвитком як суспільства в цілому, так і окремих соціальних груп та інститутів.  

Говорячи про виникнення соціології як науки, слід пам'ятати, що соціологія являє собою систему внутрішньо організованого і проведеного знання про факти, що становлять життя людей в сучасномусуспільстві. Це означає, що знання про будь-який соціологічний феномен має бути засноване на перевірених і підтверджених відомостях і наукових доказах. На відміну від таких наук як фізика, хімія чи біологія, соціологія оперує ясними поняттями, які постійно вживаються в повсякденному житті. 

 

 

 

 

 

І. Становлення соціології як самостійної науки

З найдавніших часів людину цікавили не тільки загадки і явища             навколишньої природи, але і проблеми, пов´язані з її власним існуванням      серед інших людей. Дійсно, чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено             користуватися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?

Пошук відповідей на ці й інші запитання змусив вчених і мислителів    стародавності звернути свій погляд на людину і на суспільство, в якому вона існує. Прикладом таких роздумів слугують книги філософів лаоської школи Моцзи, з яких починалися перші спроби на основі спостережень і міркувань визначити шляхи найкращого правління, виховання молоді, а також умови    для діяльності з найбільшою користю. А індійські тексти "Махабхарати",     наприклад, визначають порядок громадського життя, необхідний для              досягнення могутності правителів і щастя для всіх людей.

Антична думка дала новий поштовх дослідженням соціальної сфери,    заклала ще ряд елементів у фундамент основ соціології. Такі роботи Платона, як "Держава", "Закони", а також "Політика" Арістотеля поклали початок        вивченню окремих суспільних інститутів, зокрема держави, родини, права.  Уперше античні філософи звернулися до проблеми місця людини в                  суспільстві. Автори античних творів поставили вчення про людину і               суспільство на теоретичну основу. Це знайшло вираження в зразках логіко-  понятійного аналізу (Платон), емпірико-наукового (Арістотель) й історико-  політичного (Полібій) дослідження  соціальних проблем сучасного їм            суспільства.

Епоху Відродження по праву можна вважати новим етапом у розвитку соціальної думки. У цей період з´являються спрямовані на вивчення різних   сторін суспільства нові шукання, які безумовно можна віднести до галузі       соціології. Еразм Роттердамський, Томас Мор, Нікколо Макіа-веллі, Мішель Монтень - далеко не повний перелік імен великих середньовічних учених, що піднімали проблеми людських відносин у суспільстві. У результаті стала       складатися модель суспільства, що нагадувала громаду, де порядок і                 моральні норми регулювалися волею Бога і традиціями. Людина в такій         системі світобудови відігравала дуже незначну роль.

Пізніше діячі епохи Просвітництва докорінно змінили погляд на            суспільство і на місце людини в ньому. Клод Адріан Гельвецій, Дені Дідро,  Жан-Жак Руссо, Вольтер починають аналізувати структуру суспільства,           визначати джерела виникнення нерівності, неоднорідності суспільства,              виявляти роль релігії в соціальних процесах. Створюючи механістичну,          раціональну модель суспільства, вони розглядають окрему людину як             незалежний суб´єкт, поведінка якого залежить в основному від його власних вольових зусиль.

У цей період італійський філософ Джамбаттіста Віко  спробував            створити основу нової науки про суспільство, розробити схему "руху націй". Ця спроба залишилася тоді одинокою. Майже всі дослідження в даній області хибували фрагментарністю, несистематичністю, тому не можна сказати, що  соціологія як наука виникла в той час. Аналіз суспільства, поведінки людини в групі, проблеми неоднорідності і нерівності не привертали належної уваги дослідників, і досягнення у сфері вивчення суспільних явищ були                    незначними в порівнянні з успіхами в інших галузях науки.

Досить наївні погляди на суспільство і людину панували в науковому    світі порівняно довго, доти, доки ускладнення людських відносин, утворення складних організацій, розвиток різних сфер людського життя не привели до необхідності практичного розв´язання проблем взаємин між людьми і             соціальними спільнотами, створення дієздатних організацій, покликаних      вирішувати різні соціальні конфлікти й інше.

Між тим усвідомлення потреби у вивченні соціальних спільнот людей, процесів їх розвитку і функціонування відбулося порівняно недавно. Людство здійснило фундаментальні відкриття буквально у всіх сферах природничих   наук, у той час як у вивченні людини і її місця в суспільстві, людських            взаємин спостерігалися бездіяльність і значне відставання.

Поштовхом до дослідження соціальних питань послужив, перш за все  розвиток суспільного виробництва. Використовуючи природні ресурси,            розширюючи таким чином сферу виробництва, люди стикнулися з                   обмеженістю цих ресурсів, у результаті чого єдиним способом збільшення     продуктивності праці стало раціональне використання робочої сили, або,        іншими словами, людей, зайнятих у виробництві матеріальних благ. Якщо    на початку XIX століття робітники слугували доповненням до ресурсів і        механізмів і тільки механізми треба було винаходити й удосконалювати, то в середині століття стало очевидним, що складною технікою можуть керувати лише грамотні і зацікавлені у своїй діяльності люди.

Крім того, ускладнення всіх сфер життєдіяльності людей значно            загострило проблему взаємодії між ними, управління цими взаємодіями і          створення соціального порядку в суспільстві. Коли ці проблеми постали і         були усвідомлені, виникли передумови формування і розвитку нової науки, що вивчала б асоціації людей, їх поведінку в цих асоціаціях, а також взаємодії між людьми і результати таких взаємодій.

Таким чином, поява соціології як самостійної науки була викликана      розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці XVIII - початку      XIX століття. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов´язані з    переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі  зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося,    заклали ті об´єктивні передумови, що стали основою становлення й                оформлення соціології як самостійної галузі наукового знання. Серед них      дослідники виділяють три групи чинників, що сприяли виникненню сучасної соціології.

Соціально-економічні чинники (передумови), такі як індустріальна       революція, ринок вільної праці, урбанізація (тобто зростання ролі міст у          розвитку суспільства), розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками,  що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру,             суспільні відносини.

Соціально-політичні чинники (передумови), серед яких новий               соціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна бюрократія, демократизм і т.ін.

Інтелектуальні чинники (передумови), такі як філософські ідеї епохи   Просвітництва з її духовними орієнтирами - гуманізмом, раціоналізмом, з      домінантами прогресу, свободи особистості, наукового знання, ідеями            Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.

Крім цього, суб´єктивно процес становлення соціології стимулювався прагненням перебороти описовість, абстрактність науки про суспільство і       направити її шляхом наукового аналізу конкретних подій життєдіяльності      суспільства, заснованого на науковому спостереженні й експерименті.

Отже, нові форми економічного і політичного життя вимагали                конкретного наукового аналізу. Виникла потреба переходу від загальних        абстрактних філософських роздумів про суспільство, тенденції його               розвитку до позитивної науки про суспільство як про живе функціонуюче      утворення. Оскільки суворі наукові методи пізнання були вироблені і               застосовувалися в цей період природознавством, соціологія підпадає під його вплив. У період свого становлення соціологія розвивається під загальним      прапором позитивізму. Безперечно, соціологія мала багату й різноманітну     передісторію, але її власна історія починається лише в XIX сторіччі, коли      постало питання про створення позитивної науки про суспільство, яка б         спиралася на точно встановлені наукові факти.

 

 

 

 

 

ІІ. Соціальна група як основний елемент соціальної

структури суспільства

Об'єднання людей у групи відбувається за різними ознаками, у тому      числі й статусними - владними, майновими, професійними, освітніми тощо. Особливості їх впливу на індивіда у різні епохи дослідники усвідомлювали і оцінювали неоднаково. Те, що одні визнавали як природний феномен, інші    кваліфікували як явище, яке принижує індивідуальну гідність.

Різноманітні сукупності індивідів соціальна психологія позначає           поняттями “спільність” і “група”. Соціальна спільність - сукупність індивідів, об'єднаних соціальними зв'язками і причетністю один до одного за певною    ознакою. Соціальна спільність передбачає спілкування індивідів, їх духовну солідарність, взаєморозуміння.

Сукупність людей, що претендує називатися групою, об'єднана не лише спільністю умов і засобів соціальної життєдіяльності, а й взаємовпливами     індивідів.

Соціальна група - відносно стійка сукупність людей, пов'язаних між      собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і      включених до типових форм діяльності.

До основних ознак соціальної групи належать:

- включення їх у широкий соціальний контекст;

- наявність загальної особистісно значущої основи для перебування індивідів у межах групи;

- достатня тривалість існування, що є передумовою створення предметів і     феноменів групової культури, історії;

- зовнішня та внутрішня організація;

- певні типи впливу і відносин між індивідами, загальноприйняті норми і      цінності;

- усвідомлення індивідами своєї належності до групи і виникнення на цій      основі "Ми-почуття";

- наявність групових атрибутів (назва, символи тощо).

Дослідники вказують на певні відмінності в сутності та обсязі понять   “соціальна спільність” і “соціальна група”. Якщо поняття “соціальна група” в основному позначає функціонування певного угруповання, товариства,       об'єднаних спільними цілями людей, то поняття “соціальна спільність”           акцентує на результатах цього функціонування — виникненні певного            соціального переживання, яке стає надбанням кожного належного до неї         індивіда. Крім того, поняття “соціальна спільність” ширше за обсягом і          містить поняття “соціальна група”. Водночас вони за багатьма ознаками         подібні між собою. Розкриття кожним із цих понять свого аспекту людської  комунікації та взаємодії у різних соціальних угрупованнях і в різних соціальних просторах створює цілісну їх картину.

Найчастіше об'єктом вивчення соціальної психології є соціальна група. Йдеться про реальні групи, учасники яких взаємопов'язані спільними ціннос-тями, діями, взаємозалежні у способі життя, впливають один на одного з      метою задоволення значущих потреб, цілей та інтересів. Розгляд їх із різних точок зору, у різних вимірах забезпечує цілісне і всебічне пізнання соціальної групи як феномену. Загалом соціальну групу характеризують такі сутнісні     особливості: 
   1. Посередництво між суспільством і конкретною людиною. Через                     соціальну групу суспільні явища впливають на особистість, формуються її     соціально значущі якості, переконання, установки, ціннісні орієнтації та ін. Особистість також має змогу вплинути на суспільні процеси, суспільну думку і уявлення, намагається змінити чи скоригувати їх, перебуваючи у певній        групі. 
   2. Статус самостійного суб'єкта життєдіяльності та розвитку. Група як             номінальна спільнота індивідів є в соціальній взаємодії реальним психо-        логічним угрупованням. У цьому контексті соціальна психологія досліджує феномени і механізми, які свідчать про народження соціальної групи;               особливості вияву групової згуртованості; тривалість циклу життєдіяльності групи від моменту її створення до розпаду; впливи, що зумовлюють перехід групи з одного якісного стану в інший.

3. Важливий  для індивіда соціальний інститут. Перебуваючи у групі,     індивід соціалізується, набуває досвіду міжособистісних відносин. Соціальну психологію цікавлять зміни, що відбуваються з ним (йдеться про зміну           поглядів, цінностей, звичок, поведінки) після входження у групу, а також       пов'язані з цим фактом процеси у групі, яка, як відомо, акумулює в собі           індивідуально-психологічні особливості її учасників.

4. Сфера концентрації  різних групових впливів на особистість. Людина, виконуючи різні соціальні функції, одночасно належить до різних соціальних груп. З одного боку, це сприяє визначенню місця особистості в системі           соціальної діяльності, а з другого — позначається на формуванні свідомості особистості, оскільки вона включена в систему поглядів, уявлень, норм,          цінностей багатьох груп.

Отже, соціальна психологія розглядає групу як простір, в якому              функціонує окремий індивід, як самостійний суб'єкт активності і як важливий інститут соціалізації особистості.  

Класифікація соціальних груп

Люди одночасно належать до багатьох соціальних груп, у них вони        формуються, розвиваються, спілкуючись і взаємодіючи з іншими людьми. У груповій взаємодії відбуваються становлення та самореалізація особистостей. Різні групи мають для них різну значущість.З огляду на чисельність соціальні групи поділяють на малі (мікросоціальні спільноти), середні (локальні            спільноти) і великі (макросоціальні спільноти). Кожна з них, вирізняючись    принципами формування, функціями, так чи інакше впливає на індивіда.

За безпосередністю взаємозв'язків групи поділяються на:

Умовні. Ознаками для таких груп є вік, стать, професійна, політична належність тощо. Умовне абстрагування застосовується, наприклад, у статистичних цілях. Члени такої групи не перебувають один з одним у безпосередньому контакті, не спілкуються і можуть не знати один про одного

Реальні. Представлені вони як спільнота людей, об'єднаних спільною діяльністю, цілями, інтересами, потребами для взаємодії і досягнення мети. Основою таких груп є об'єктивний процес обміну діяльністю та її результатами, безпосередня, реальна взаємодія і спілкування. Утворюються вони з метою об'єднання зусиль для розв'язання певних завдань, досягнення спільних цілей

За кількістю людей групи бувають:

Малі.  Відносно невелика кількість людей, які безпосередньо контактують між собою і об'єднані спільними завданнями і цілями. До них належать робітничі колективи, наукові лабораторії, спортивні команди та ін. Існуючи реально, малі групи доступні безпосередньому сприйманню, осягнуті за своїм розміром і часом. Вивчати їх можна, працюючи з усією групою (спостереження, опитування, тестування тощо). Малі групи поділяють на вже сформовані (групи високого рівня розвитку) і ті, що формуються (вони вже задані зовнішніми соціальними вимогами, але ще не згуртовані спільною діяльністю)

Великі. Об'єднання багатьох людей, які не перебувають у безпосередньому контакті, взагалі можуть не знати про існування один одного. За певних обставин велика група може збігатися з умовною. Вона стає реальною, якщо індивідів об'єднують певні структурно-формальні (організаційно-комунікативні, функціонально-рольові) і соціально-психологічні (ціннісно-нормативні, управлінські) характеристики. Поділяються на: 1) стійкі (етноси, класи, народності та ін.). Характеризуються тривалістю існування, закономірністю виникнення, становлення і формування з точки зору соціального розвитку та історії. Управляються специфічними соціальними механізмами (традиції, звичаї), у зв'язку з чим можна виокремити і описати певний типовий для представника таких груп спосіб життя і мислення, особливості характеру тощо; 2) стихійні (натовп, публіка та ін.). Ви падковість виникнення цих груп спричинює короткочасність існування, неглибоку психологічну спільність почуттів і настроїв. Управління ними здійснюється за допомогою соціально-психологічних механізмів емоційної природи (навіювання, наслідування, зараження). Середні - у таких групах, як і в малих, зберігається безпосередність спілкування індивідів, але вже з певними уповноваженими представниками групи

За соціальним статусом (офіційна регламентація і спосіб організації             взаємодії):

Офіційні. Мають організаційну структурованість, юридично визначене становище, статут і регламент, права та обов'язки осіб як усередині групи, так і поза нею, зовні задані соціально значущі цілі діяльності

Неофіційні. Утворюються завдяки внутрішнім чинникам їх існування (спільність інтересів, симпатія, дружба, любов). Для них характерні тісні особистісні взаємини, постійність контактів представників групи. Можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними

По значущість для особистості:

Референтні. Це така спільнота, з якою людина порівнює себе, до якої себе відносить і на цінності й норми якої рівняється у своїй діяльності, поведінці та вчинках

Групи членства. Характеризують реальну належність людини до певної спільноти

За тривалістю існування:

Тимчасові. Об'єднання, яке існує рівно стільки, скільки потребує ситуація

Постійні. Діяльність їх розрахована на тривалий період

За силою впливу на особистість:

Первинні. Становлять коло найближчого оточення (сім'я, шкільний клас, студентська група, трудовий колектив)

Вторинні. Їх діяльність передбачає коло дальшого й ширшого соціального середовища, де взаємодія є не такою інтенсивною (школа, університет тощо)

По мірі відкритості, доступності для широкого загалу:

Закриті. Характеризуються закритою діяльністю, умовами життя (трудова колонія, військовий вуз та ін.)

Відкриті. Характеризуються доступністю великому загалу (колектив фабрики, цивільний вуз та ін.)

За рівнем розвитку: Дифузні (лат. diffusio — розповсюдження, поширення, розтікання). Це такі об'єднання людей, які перебувають у стадії становлення і характеризуються відсутністю згуртованості, спільної  діяльності. Такі групи нечітко окреслені за складом, високодинамічні й слабоінтегровані. Індивіди в них пов'язані локально й опосередковано;

Асоціація. Переважно добровільне об'єднання людей чи організацій для досягнення спільної мети. Ціннісні орієнтації реалізуються в умовах групового спілкування;

Корпорація (лат. согporatio - об'єднання). Це організована група людей, об'єднаних для досягнення певної мети на основі цехових, комерційних та ін. інтересів;

Колектив. Група людей, об'єднана загальними цілями і завданнями, що досягла в процесі соціально цінної спільної діяльності високого рівня розвитку.

Людина може бути членом групи, яка водночас є для неї референтною.      За цих умов гармонізуються відносини з групою, створюються психологічно      комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

ІІІ. Соціальний статус та соціальна роль

Слово "статус" - латинського походження. У Давньому Римі цей термін          означав стан, правове положення юридичної особи. Однак наприкінці XIX     століття англійський історик соціології Г. Мейн додав йому соціологічного      звучання. Соціальний статус - це соціальне положення людини в суспільстві.Соціальне положення - узагальнена характеристика, що охоплює професію,   економічне становище, політичні можливості й демографічні ознаки людини. Наприклад, "будівельник" - професія; "працівник найманої праці" (який отримує середній за розмірами прибуток) - економічні риси; "член соціалістичної партії" - політична характеристика; "чоловік 30-ти років" - демографічні властивості (сюди ж належить і національність). Усі ці               характеристики описують соціальний стан однієї людини, але з різних боків.

Отже, статус - основний елемент соціальної структури суспільства. У цьому зв´язку він являє собою визначену позицію людини в соціальній структурі    групи чи суспільства, пов´язану з іншими позиціями через систему прав і     обов´язків.

Необхідно розрізняти два види статусу - особистий і соціальний.              Соціальний статус вживається у двох значеннях - широкому і вузькому. Про широке значення статусу ми вже знаємо - це соціальне положення людини в суспільстві, що дає їй узагальнену характеристику. У вузькому – соціальний статус - це положення людини, яке вона автоматично посідає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, національної тощо.

 Особистий статус - це положення, яке людина посідає в малій                (первинній) соціальній групі в залежності від того, як вона оцінюється за        своїми індивідуальними якостями. Помічено, що соціальний статус відіграє першорядну роль серед незнайомих, а особистий - серед знайомих людей, що й складають первинну або малу соціальну групу. Кожний з нас має                 визначений набір соціальних і особистих статусів, оскільки є частиною          безлічі великих і малих соціальних груп, що існують в суспільстві. До них     належать сім´я, коло родичів і знайомих, трудовий колектив, спортивна         команда, шкільний клас, студентська група, клуб за інтересами і т.п. У них    кожний з нас може мати високий, середній чи низький статус, тобто бути       лідером, незалежним чи аутсайдером.

Крім розглянутих видів статусу, існують ще приписуваний,                    досяжний і змішаний статуси. Приписуваний статус (його називають ще         аскриптивним) - це статус, із яким людина народжується або котрий призна-  чається їй за протягом часу. Приписуваний статус не збігається з                           природженим. Природженими вважаються тільки три соціальних статуси:      стать, національність, раса. Тим часом приписуваний статус дуже нагадує      природжений, але не зводиться до нього. У точному змісті природженим є     біологічно успадкований статус, а приписуваним - статус, що соціально          здобувається.

Досяжний статус, у свою чергу, істотно відрізняється від припи-             суваного. Це такий статус, який людина одержує завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває в результаті удачі чи везіння.             Досяжним вважається всякий статус, що не призначається людині                   автоматично самим фактом народження. Важливо підкреслити, що чим          динамічніше розвивається суспільство, тим більше в його соціальній               структурі осередків, розрахованих на статуси, що досягаються. Крім того,      чим більше в суспільстві статусів, що досягаються, тим воно демо-                   кратичніше. Що стосується змішаного статусу, то він одночасно має риси як приписуваного, так і досяжного. Наприклад, звання професора спочатку є      статусом, що досягається, але згодом перетворюється на приписуваний, тому що вважається довічним, хоча і не наслідуваним. Тому статус професора               належить до змішаного типу.

І ще один аспект. Безсумнівно, що найважливішим елементом                      соціальної структури суспільства виступає статус. Роллю ж є його динамічна, тобто поведінкова, сторона. Адже індивід, що посідає високу позицію в               суспільстві (якщо вимірювати цю висоту (або ранг) з погляду доступних йому влади, доходу, освіти і престижу) найбільшою мірою прагне відповідати           своєму статусу і поводити себе належним чином. Саме статус вимагає від         людини соціально схвалюваної поведінки, реалізації прав і обов´язків, тобто соціально-психологічного ототожнення себе зі своїм статусом. Тому модель поведінки індивіда, орієнтована на конкретний статус, називається роллю.

Таким чином, від власника конкретного соціального статусу люди           очікують, що він буде грати цілком визначену роль, відповідно до тих вимог, що до цієї ролі вони пред´являють. Вимоги і норми поведінки суспільство     приписує статусу заздалегідь. За правильне виконання своєї ролі індивід        винагороджується, а за неправильне - карається (зокрема, це може бути              зроблено у формі несхвалення чи відмови голосувати за певну кандидатуру   на виборах).

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Соціологія : Підручник / Н. П. Осипова, В. Д. Воднік, Г. П. Клімова та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 336 с
2. Соціологія : Курс лекцій / В. М. Піча, О. М. Семашко, Н. Й. Черниш та ін. За редакцією В. М. Пічі. - К.: Заповіт, 1996.- 344 с.
3. Соціологія : Підручник / В.П.Андрущенко, В.І.Волович, М.І.Горлач та ін.; За ред. В.П.Андрущенко, М.І.Горлача. - 3-є вид. - К.: Харків: Єдинорог, 1998. - 624 с.
4. Структурні виміри сучасного суспільства: Навчальний посібник / За ред. С.Макеєва. - К., 2006. - 372 с.
5. http://pidruchniki.com
6. http://studentam.net.ua