Контрольная работа по "Экономика организации". 6

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з курсу  «УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ

САНАЦІЄЮ» 

Варіант № 2 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Харків, 2011

ЗМІСТ 

      ВСТУП                                                                                                                   3

      РОЗДІЛ 1. КРИЗА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ. ФАКТОРИ, ЩО

ВИЗНАЧАЮТЬ  РОЗВИТОК КРИЗОВИХ ЯВИЩ НА ПІДПРИЄМСТВІ                4

      1.1. Сутність поняття кризи як економічної категорії                                       4

      1.2. Розвиток кризових явищ на підприємстві                                                  11

      1.3. Наслідки кризових ситуацій                                                                        16

      ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 1                                                                             18

      РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА АБО ВИЗНАННЯ ЙОГО

БАНКРУТОМ»                                                                                                               19

      2.1. Структурно-логічна схема Закону України «Про відновлення

платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»                                19

      ВИСНОВКИ  ДО РОЗДІЛУ 2

      СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

      ДОДАТКИ

       ВСТУП 

     В  умовах  ринкової  економіки  підприємства  здійснюють  свою фінансово-господарську  діяльність,  перебуваючи  під  постійним  впливом несприятливих  внутрішніх та зовнішніх чинників, які можуть призвести до фінансової  кризи  та  банкрутства.  Саме тому, перед керівництвом стоїть завдання по недопущенню виникнення кризових явищ та їх суттєвого впливу на фінансову стійкість підприємства.

     Отже, з цього витікає мета даної  роботи – ідентифікація виду фінансової кризи, факторів її виникнення, симптомів  та наслідків, до яких вона може привести. Це необхідно для того, щоб запобігти появі кризових явищ або вчасно відреагувати на них.

     Відповідно  до мети, необхідно вирішити наступні завдання:

      визначити сутність поняття кризи як економічної категорії;

      дослідити розвиток кризових явищ на підприємстві;

      охарактеризувати  наслідки кризових ситуацій;

      розкрити зміст Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

      Для виконання роботи було використано наступні методи: гіпотетичний метод, порівняння, аналізу і синтезу інформації, метод збору та узагальнення інформації.

      Предметом дослідження є методи, способи, прийоми  розвитку кризових явищ на підприємстві.

      Об'єктом  дослідження є криза як економічна категорія та механізм впливу кризових явищ на ефективність діяльності підприємства. 
 
 

       РОЗДІЛ 1

      КРИЗА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ. ФАКТОРИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ РОЗВИТОК КРИЗОВИХ ЯВИЩ НА ПІДПРИЄМСТВІ 

1. Сутність  поняття кризи як економічної  категорії

      Формування  теоретичних основ антикризової складової управління передбачає перш за все: визначення поняття «криза підприємства», виокремлення типів і видів криз, дослідження причин і наслідків їх виникнення.

      Кризою  у науковій літературі називають  складний загострений стан, різкий перелом або занепад. К. Балдін вважає кризу «широкомасштабною, непередбаченою подією, яка веде до потенційно негативних результатів. Ця подія та її наслідки можуть завдавати серйозної шкоди усій організації: працівникам, продукції, зв’язкам, фінансам та репутації» [4, с. 2]. Тобто криза – є непередбаченою подією, яка супроводжується різким переходом від стабільності до розбалансованості всього ланцюга відтворення та можливою втратою контролю над ситуацією. Світовий досвід свідчить, що криза – це природний стан економічної організації будь-якого рівня. Вона настає через різні проміжки часу, має різні масштаби, глибину та форми протікання.

      На  думку Василенка О.В., кризова  ситуація – переломний момент у  функціонуванні будь – якої системи, у процесі якого вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає якісно нового реагування з боку цієї системи [8, с. 298].

      Заслуговує  на увагу підхід до кризового явища  російського вченого А. Крутика. Він підходить до розуміння цього явища, орієнтуючись на первинне визначення кризи. У перекладі з грецької “crisis” означає «перелом», тобто будь-яка якісна зміна процесу, перехід від існуючого положення до іншого, істотно відмінного за основними параметрами [12]. Дійсно, у цьому значенні перехід від стабільності до погіршення – це кризова ситуація у розвитку системи.

      Отже, можно визначити загальне поняття, криза – це широкомасштабна, непередбачена, переломна подія, яка призводить як до негативних наслідків у господарській  діяльності (що зумовлюють розбалансування  системи підприємства), так і до позитивних наслідків, які підвищують ефективність діяльності підприємства, приводячи в дію трансформаційні сили, сприяючі його еволюції [2].

      Важливе значення для розвитку теорії кризових ситуацій є визначення передумов поширення кризи, з метою розробки антикризових програм заходів. Варто зазначити, що причини виникнення криз бувають дуже різні.

      Факторами кризи є зниження якості продукції, порушення технологічної дисципліни, старіння технічних засобів, велика заборгованість за кредитами. Симптомами кризи на підприємстві можуть бути такі складові поточної діяльності підприємства, як зростання та нестача поточних фінансових засобів фінансових проблем, ділові конфлікти щодо виконання угод, тобто поява стійких негативних тенденцій. Кризи можно класифікувати за наступними ознаками [3, 18]:

      1. В залежності від природи виникнення  кризи:

      - об’єктивні, пов’язані з циклічними потребами в модернізації та реструктуризації;

      - суб’єктивні, відображають помилки і волюнтаризм управління.

      2. За масштабами прояву:

      - загальні, охоплюють всю соціально-економічну систему;

      - локальні, тільки частина її.

      3. За проблематикою кризи:

      - макрокризи (притаманні досить великі обсяги та масштаби проблематики)

      - мікрокризу (захоплює тільки окрему проблему або групу проблем).

      4. За структурою відносин:

      - економічні, означають різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, банкрутствы підприємств, зростанні безробіття та у підсумку - у зниженні життєвого рівня, добробуту населення. У цій групі виділяють фінансову криза – глибокий розлад фінансової системи країни, супроводжуване інфляцією, неплатежами, нестійкістю валютних курсів, криз в Центральному банку;

      - соціальні, виникають при загостренні суперечностей або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень: працівників і роботодавців, профспілок і підприємців, працівників різних професій та ін. До даної групи відносять політичні кризи – криза в політичному устрої суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп, класів, в управлінні суспільством;

      - організаційні, проявляються як кризи розподілу і інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, як відділення адміністративних одиниць, регіонів, філій або дочірніх підприємств;

      - психологічні, це криза психологічного стану людини, що виявляється у вигляді стресу, що здобуває масовий характер у вигляді виникнення почуття невпевненості, паніки, страху за майбутнє, незадоволеності роботою, правовою захищеністю і соціальним становищем;

      - технологічні, виникають як кризи нових технологічних ідей в умовах явно вираженої потреби в нових технологіях.

      5. Кризи можуть бути:

      - передбачувані, викликаються об'єктивними причинами накопичення чинників виникнення криз і можуть прогнозуватися;

      - несподівані, виникають в результаті грубих помилок в управлінні, або природних явищ, або економічної залежності, сприяє розширенню і поширенню локальних криз;

      - явні, протікають помітно і легко виявляються;

      - латентні, приховані, протікають відносно непомітно і найбільш небезпечні;

      - гострі, ведуть до руйнування різних структур соціально-економічної системи;

      - м'які - протікають послідовно і безболісно;

      - затяжні і тимчасові - виникають внаслідок невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозуміння сутності та характеру кризи, його причин і можливих наслідків.

      6. По відношенню до місця виникнення причини криз виділяють:

      - внутрішні, що виникають в результаті діяльності самого підприємства (пов’язані з недосконалістю управління маркетинговою стратегією, недоліками в організації виробництва, інноваційною та інвестиційною політикою підприємства, внутрішніми конфліктами);

      - зовнішні відносно підприємства, на які воно не в змозі впливати або має обмежений вплив (пов’язані з тенденціями і стратегією економічного розвитку, конкуренцією, політичною ситуацією в країні, розвитком світової економіки).

      Зовнішні  причини кризових ситуацій пов’язані  з впливом на підприємство тенденцій  і стратегій макроекономічного  розвитку чи розвитку світової економіки, конкуренції, політичної ситуації в країні. Вони можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу тощо. До національних причин відносять: зміна внутрішньополітичного клімату, недоліки інституційного розвитку, погіршення загальної економічної кон’юнктури, зміна економічної ситуації в країні, недостатній рівень знань про можливості запобігання та подолання імовірної кризи, промислове шпигунство та витік інформації, що є комерційною таємницею підприємства, дії засобів масової інформації та поширення компрометуючих слухів, інформації й інших матеріалів, що підривають імідж підприємства тощо  [2].

      Внутрішні фактори, що зумовлюють появу кризових явищ, доволі різноманітні. Первинним  внутрішнім фактором, який є головною першопричиною розвитку кризи, виступає недосконале управління та відсутність команди, яка б своєчасно реагувала на несприятливі зовнішні фактори та застосовувала дії, які б сприяли подоланню кризи. Крім того, внутрішні причини безпосередньо мають витоки в середовищі підприємства та пов’язані з ризикованою стратегією маркетингу, внутрішніми конфліктами, недоліками в організації виробництва, недосконалістю інноваційної й інвестиційної політики [2].

      Світова практика банкрутства показала, що загроза фінансової нестабільності підприємств виникає у середньому на 25 – 30 % через зовнішні фактори та на 70 – 75 % через внутрішні, пов’язані з помилками в управлінні. При цьому в розвинутих зарубіжних країнах ці співвідношення мають такі значення: зовнішні фактори складають 10 – 15 %, внутрішні – 85 – 90 %, у Росії зовнішні та внутрішні фактори складають приблизно по 50%. Деякі фахівці вважають, що зовнішні фактори є більш вагомими, якщо не переважними. Цей висновок досить суб’єктивний, але враховуючи макроекономічну ситуацію останнього десятиріччя, певною мірою з ним можна погодитись.

      Знаючи класифікаційні ознаки кризових ситуацій, можна своєчасно їх визначити і знайти способи їх запобігання.

      Основні причини виникнення кризових ситуацій, наступні [8,10,17,18]:

      1) вплив зовнішніх факторів макросередовища, які не залежать від підприємства або на які підприємство може вплинути в незначній мірі - наприклад, недосконалість фінансової, грошової, кредитної, податкової систем, нормативної і законодавчої бази реформування економіки, високий рівень інфляції;

      2) неефективне управління внутрішніми факторами мікросередовища підприємства;

      3) використання підприємством стратегії, яка не адаптована до зовнішніх чинників макросередовища;

      4) розбалансованість економічного механізму відтворення капіталу підприємства;

      5) зниження рентабельності продукції.

      Існує і друга точка зору про причини  кризи, яка базується на циклічності  розвитку підприємства. За такого підходу  криза – неминучий етап розвитку підприємства, яке розвивається по певному циклу. Відзначимо, що єдиної концепції циклу на рівні підприємства не існує. У вітчизняній літературі найбільшого поширення набула дефініція „життєвий цикл підприємства”, під якою розуміють сукупність стадій, що проходить підприємство у перебігу своєї життєдіяльності  від створення до ліквідації. Кожна з цих стадій характеризується певною системою стратегічних цілей та задач, особливостями формування ресурсного потенціалу, досягнутими результатами функціонування. Достатньо повно розкрито концепцію циклічності розвитку підприємства  Лігоненко Л., яка, розвиваючи ідею Л. Гріннера, вводить в науковий обіг поняття “цикл розвитку підприємства”, під яким розуміэться періодична зміна характеристик, які описують процес функціонування підприємства [2].

      Кризові ситуації можуть виникати в результаті відсутності нових наукових знань, відсутність розвитку науково-технічного прогресу, зміни в природному середовищі, виникнення обставин непереборної сили, а також неефективного управління підприємством, використання робочого персоналу з низькими професійними якостями.

      Крім  того, прослідковується певна непослідовність у виділенні кризи, так як ряд авторів (Лігоненко Л., Терещенко О., Тельнова О.), які розглядають кризу як окрему стадію в циклі розвитку підприємства, відзначають, що виникнення кризових ситуацій відбувається на всіх стадіях життєвого циклу підприємства.

      Дискусійним є неминучість кризи в процесі  розвитку підприємства. Адже виходячи з сутності циклу, жодне підприємство не може розпочати підйом, не пройшовши  кризу. В той же час практика свідчить, що для певної кількості підприємств стадія кризи є останньою стадією їх функціонування як соціально-економічних систем, після якої вони припиняють своє існування. Проблема – чи є криза неминучою в розвитку підприємства пов’язана з ділемою конструктивного-деструктивного характеру в природі кризи на підприємстві. Варто відзначити посилення акценту на конструктивних складових кризи в сучасній зарубіжній економічній науці. Так, російський дослідник криз Яковцев Ю. виділяє три найважливіші конструктивні функції кризи:

      - ослаблення й усунення застарілих елементів домінуючої, але яка вже вичерпала свій потенціал, системи;

      - розчищення дороги для утвердження  спочатку слабких елементів нової  системи, майбутнього циклу;

      - випробування на міцність і  передача в спадщину тих елементів  системи, які акумулюються й переходять у майбутнє [2].

      Британські  дослідники Дж. Майерс і Дж. Холуша на прикладі конкретних компаній виділяють  наступні сім переваг кризової ситуації [19]:

      1 "Народження героїв", нових  прогресивних лідерів, таких як, приміром, Leelacocca на кризовому "Chrysler".

      2 Прискорення процесу внутріорганізаційних  змін (реструктуризації), на які керівництво  неохоче йде у звичайних умовах ("UnionCarbide").

      3 Усвідомлення й визнання існуючих  проблем, на які раніше були  закриті очі ("Procter & Gamble". "DalkonShield").

      3 Оптимальний перерозподіл кадрового  потенціалу в процесі змін ("UnitedTechnologies", "BamiffAirlines").

      4 Реалізація нових (революційних) стратегій ("GeneralMotors", "Caterpillar").

      5 Орієнтація на системи раннього  попередження в майбутньому ("BankofBoston").

      6 Нові конкурентні переваги (здатності  й можливості) після кризи ("Levies", "Coca-Cola").

      Англійський учений Саймон Буз (S. Booth) також вважає кризу не стільки проблемою, скільки "відкриттям нових можливостей  і звільненням новаторських ідей" [9]. Вітчизняна дослідниця Залогіна К.І. визначає кризу як точку біфуркації, яка містить в собі потенційну можливість як деструктивного, так і конструктивного характеру [10].

      Успіх управління підприємством в кризовій ситуації істотно залежить від розуміння сутності процесів, що протікають на ньому в цей час, характеру і особливостей їх прояву. Кризові ситуації підприємства, як правило, виникають і в період розвитку підприємства, і в період розширення виробництва, і при початковій стадії спаду виробництва. Це пов'язано зі змінами обсягів виробництва і збуту продукції, зростанням дебіторської та кредиторської заборгованості, дефіцитом оборотних коштів. Кризові явища на підприємстві проходять кілька стадій розвитку кризової ситуації: економічна неспроможність (прихована стадія банкрутства), фінансова нестабільність, неплатоспроможність (реальне банкрутство) і стадія офіційного визнання банкрутства.

      Криза (кризові ситуації) виконує стимулюючу функцію, тобто в результаті знецінення основного капіталу створюються умови його поновлення. Наслідками кризових явищ можуть бути: вихід з кризової ситуації, послаблення кризи, глибоко тривала криза або виникнення нового.

      Грамотна організація управління підприємством може послабити вплив кризи і добитися відновлення життєздатності організації з метою її збереження за рахунок зміни власника або реорганізації підприємства. За інших умов криза може призвести до повної ліквідації організації, зміну власника і перебудові процесу функціонування підприємства. Виникнення кризових ситуацій або кризи в ринковій економіці стає необхідною умовою. Це явище здатне визначити не тільки межа розвитку економіки, але і допомогти в подальшому її розвитку.  

      1.2. Розвиток кризових явищ на  підприємстві 

     Концепція циклічності розвитку економічних  систем належить до фундаментальних  складових категоріального апарату  економічної теорії. Підприємство є  мікроекономічною системою, а отже його розвитку також притаманні властивості циклічності.

     Соціально-економічна система в будь-якому вигляді  та будь-якої форми, чи то суспільна  формація, фірма або підприємство, має дві тенденції свого існування: функціонування та розвиток.

     Функціонування  — це підтримка життєдіяльності, збереження функцій, які визначають цілісність організації, якісну визначеність, суттєві характеристики.

     Розвиток  — це набуття нової якості, яка  укріплює життєдіяльність в умовах середовища, що постійно змінюється.

     Функціонування  та розвиток тісно пов'язані між собою, відображають діалектичну єдність основних тенденцій соціально-економічної системи. Так, функціонування соціально-економічної системи вимагає обов'язкову наявність предмета праці, засобів праці та людини, яка здійснює трудову діяльність. При цьому функціонування соціально-економічної системи можливе лише при певній відповідності цих ознак: засоби праці можуть змінювати її предмет, результат повинен відповідати інтересам та потребам людини.

     Розвиток  характеризує зміни в предметі, засобах праці та в людині. Критерієм цих змін є поява нової якості, яка укріплює стабільність та гармонічність соціально-економічної системи або яка створює принципово нові умови для цього. Фактором розвитку є підвищення продуктивності праці, зміна її характеру, виникнення нової технології, посилення мотивації діяльності. При цьому, звичайно, змінюються і умови функціонування соціально-економічної системи.

     Зв'язок функціонування та розвитку має діалектичний характер, що й відображає можливість і закономірність настання й вирішення кризових ситуацій. Функціонування стримує розвиток і водночас є його поживним середовищем, розвиток руйнує багато процесів функціонування, але створює умови для його більш стійкого розвитку.

     Таким чином, виникає циклічна тенденція  розвитку, яка відображає періодичне настання кризових ситуацій [6, с. 14 — 16].

     Кризові явища в діяльності підприємства є моментом різкого загострення  суперечностей, які зароджуються у  процесі взаємодії окремих елементів  мікроекономічної системи між собою  та із зовнішнім середовищем. Такі суперечності виникають між:

     1) кількісними та якісними характеристиками  продукції (товарів, послуг) та  відповідними характеристиками  ринкового попиту;

     2) можливою та необхідною потужністю  підприємства;

     3) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство та можливістю їх залучення, цінами пропозиції та попиту на них;

     4) ринковою вартістю продукції  та обсягом витрат, які з'являються  у процесі виробництва й мають  бути компенсовані за рахунок  отриманого доходу;

     5) між фактичними та плановим розподілом прибутку підприємства на виробничий та соціальний розвиток.

     Накопичення суперечностей призводить до порушення  рівноваги економічної системи, поступово втрачається життєздатність підприємства, виникає дефіцит ресурсів або можливостей підприємства для подальшого розвитку. Створюється кризова ситуація.

     Кризові явища в розвитку підприємства тісно  пов'язані з певним характером життєвого  циклу підприємства (ЖЦП). Взаємозв'язок розвитку ЖЦП з причинами появи кризових ситуацій ілюструє рисунок 1.1 [13, с. 34]. 

     А, Б, В, Г - точки кризових ситуацій

     Рис. 1.1. Життєвий цикл, кризові ситуації та антикризовий процес 

     Характерною особливістю є те, що кризові ситуації виникають на всіх стадіях ЖЦП. Однак реалізація всієї сукупності процедур антикризового управління починається лише на певному етапі ЖЦП: в умовах різкого спаду, який характеризується, як правило, неплатоспроможністю підприємства.

     Слід  наголосити, що на мікроекономічному  рівні кризи не можна ототожнювати з будь-яким окремо взятим етапом ЖЦП, стадія "старість" не є її аналогом. Також хибним є уявлення, що кризові явища характерні лише для стадії "старість". Кризові ситуації виникають на всіх стадіях життєвого циклу підприємства. Кожна наступна фаза ЖЦП стає можливою тільки в результаті подолання кризових явищ.

     Зовнішнім проявом зародження кризи є формування стійкої тенденції руху поточних витрат підприємства у бік збільшення, а обсягу та норми прибутку —  у бік зменшення. Подальше поглиблення кризи характеризується істотним погіршенням усіх показників його стану (як кількісних, так і якісних), що призводить до поступової втрати власного капіталу та виникнення дефіциту фінансових ресурсів для розрахунку за зобов'язаннями.

     Подолання кризи дає можливість продовжити життєдіяльність (функціонування) підприємства, забезпечити його відродження на тому самому чи вищому рівні організації та ефективності. Порушення циклічності зумовлює припинення його діяльності як суб'єкта господарювання.

      Однією  з основних для підприємства є  фінансові кризи.

      На  думку деяких дослідників [16, 17] можна виділити такі види фінансової кризи, які підлягають антикризовому фінансовому управлінню:

      - стратегічна криза (якщо на  підприємстві зруйнований виробничий  потенціал і відсутні довгострокові  чинники успіху);