Контрольная работа по "Налоги". 20



Варіант 5

1 Поняття податкової системи і податків.

Податкова система — важлива складова системи державних фінансів, хоча і не виділяється в їх окрему ланку. Вона відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливаючи на доходи юридичних і фізичних осіб. При цьому податкову систему можна розглядати у широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона охоплює всі обов’язкові платежі, з допомогою яких здійснюється перерозподіл доходів на користь держави і які концентруються в бюджеті та фондах цільового призначення. У вузькому розмінні це сукупність тільки податків як особливої форми мобілізації доходів бюджету.

Податки – складна, комплексна і надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. Це обов’язковий

елемент економічної системи держави, незалежно від того, яку економічну модель розвитку вона обрала або якої політичної стратегії притримується. Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку держави податки були невід’ємним атрибутом її існування, не можна недооцінювати їх значення для функціонування фінансового механізму і сьогодні. Варто зазначити, що попри їх тривалий період становлення не можна стверджувати, що не існує дискусій навколо, зокрема, визначеності юридичного складу податку. Юридичні конструкції податку, як слушно  зазначається в науковій літературі, хибують крайнощами, як правило, в бік превалювання у них одних груп елементів за рахунок інших .При цьому врегулювання даної проблеми за рахунок внесення змін до податкового законодавства, тобто практичним шляхом, буде непродуктивним, оскільки воно, в свою чергу, потребує реформування, вироблення системності, плановості та згрупованості. В даному випадку спочатку необхідно розробити теоретичні основи, тобто розробити фундаментальну базу, що в подальшому дозволить збалансувати взаємодію елементів конструкції податку. Варто погодитись з думкою І.Бабіна,який стверджує, що сучасна наука фінансового права не в змозіоптимізувати дискусійні питання, що стосуються елементів та юридичного складу податку, оскільки підхід до виділення та класифікації елементів юридичної конструкції податку залишається традиційним і базується  головним чином лише на формальних критеріях, де за основу береться «форма» - тобто закріплення чи не закріплення в законодавстві самостійного чи конкретного значення кожного з елементів тощо.

Говорячи про формальний критерій розмежування елементів податку варто відзначити, що він не може виступати єдино правильним, оскільки не відображає внутрішнього змісту відповідних явищ, а ґрунтується виключно на формі закріплення в законодавстві значення кожного з елементів податку.

Якщо опиратися на суть при здійсненні класифікації елементів юридичного складу податків, то перш за все необхідно виходити з функцій, які виконує податок. Опираючись на дане твердження деякі науковці виділяють фіскальні, розподільчо-регулюючі, контрольні та  стимулюючі елементи юридичного складу податку.

Аналіз наявних у науці податкового права юридичних конструкцій податку робить можливим синтезувати таку юридичну конструкцію податку, яка найповніше відповідає його істинній правовій природі.

Елементи податку є основою не лише пізнання суті податків як фінансової категорії, а й основою проведення державою податкової політики, завдяки побудові механізмів справляння податків. Тому оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого, всеохоплюючого й точного розуміння податкової термінології.

На основі вищезазначених теорій, можна здійснити комплексний підхід при класифікації елементів юридичного складу податку. На нашу думку, найважливішими елементами податку є наступні:

1) Об'єкт податку - ті явища чи предмети, внаслідок наявності яких податок сплачується (земля, доход, майно тощо). Об'єкт повинен піддаватися чіткому вираженню, мати безпосереднє відношення до платника і вказувати на те, що саме оподатковується.

Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування: так податок, об'єктом оподаткування якого є додана вартість, називається податком на додану вартість. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування часто називають ще податковою базою.

2) Суб'єкт податку - будь-яка сторона, що бере участь у процесі

організації справляння податків. До суб'єктів податків належить держава та її органи, а також платники податків.

3) Платник податку - юридична чи фізична особа, яка безпосередньо його сплачує. Платника податку треба вирізняти від дійсного носія податку – особи, на яку податок падає наприкінці усіх процесів перекладання.

4) Джерело податку - той фонд, з якого податок дійсно сплачується.

Податок може сплачуватися з:- доходу, звідки б він не отримувався;- капіталу, або ж майна, коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Джерело сплати податку може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування і може не мати відношення до об'єкта оподаткування. У першому випадку - оподатковується дохід або майно, що приносить дохід, у другому - стягується податок на майно чи предмети, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу.

5) Масштаб вимірювання (або одиниця об'єкта) - одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі обчислення якої податок визначається в межах даного об'єкта.

Таке обчислення може здійснюватися у фізичному або грошовому вимірах. Фізичний вимір точніший. Грошовий певною мірою відносний,  тому що є опосередкованим і може бути більш-менш точним лише протягом незначного проміжку часу.

6) Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на

одиницю оподаткування. Існують два підходи щодо запровадження податкових ставок - універсальний та диференційований. Універсальний підхід передбачає запровадження єдиної для усіх платників ставки, диференційований - декількох. За способом побудови ставки податку поділяються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні.

Проценті ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір і показує, яку відсоткову частку певного об'єкта треба сплатити як податок.

7) Податкова квота - частка податку у доході платника. Вона може бути як в абсолютному, так і відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

8) Податкові пільги - повне або часткове звільнення від сплати податків і пониження загальної норми оподаткування. Усі податкові пільги можна згрупувати у такі чотири підгрупи: звільнення (повне або часткове) від сплати податку окремих осіб або категорій платників; повне або часткове звільнення об'єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму; зменшення належної до сплати за розрахунковий період суми податку і використання податкового кредиту; зменшення ставки податку.

Таким чином, можна зробити висновок, що юридична конструкція

податку повинна бути побудована таким чином, щоб всі елементи податку були збалансовані між собою, а форма і внутрішній зміст кожного з наявних елементів не суперечили між собою, забезпечуючи виконання основних завдань податкових платежів для держави.

2 Податок на прибуток підприємств у податковій системі країни:сутність і значення

Податок - це податок, що призначається для вирішення як фіскальних, так і економічних задач. Всякий податок обмежує витрати фінансових ресурсів приватним сектором економіки і переміщає фінансовий потенціал у розпорядження держави. У теорії економічної рівноваги прибуткові податки поряд з іншими розцінюються по їхньому впливу на віддалену перспективу збалансованого економічного росту. Проте податкові коригування господарської діяльності безпосередньо впливають на фінансову практику і поточні потреби бюджету.

Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій і оподатковування особистих прибутків громадян.

Чинником поділу прибуткового оподатковування на два види (прибуткове оподатковування юридичних і фізичних осіб) є різні умови стягування податку. Це пояснюється тим, що доходи юридичних і фізичних осіб, маючи однакову економічну природу - додану вартість, відрізняються по характеру використання, виконуючи різноманітні функції. Так, доходи підприємств мають продуктивний характер. Вони направляються, в основному, на розвиток виробництва, тоді як основна частина доходів громадян використовується, насамперед, на особисте споживання. Використовувати єдиний режим оподатковування для усіх прибутків, як тих, що йдуть на виробниче споживання, так і тих, що призначені для особистого використання, було б недоцільним і економічно невиправданим. Виходячи з функції доходів підприємств, податкове навантаження при оподатковуванні цих доходів повинне бути меншою, чим при оподатковуванні доходів громадян.

У структурі податкових систем більшості розвинених країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку.

Надходження від корпоративного прибуткового податку складають незначну частку в дохідній частині бюджетів більшості розвинених країн, проте, цей вид податків грає важливу регулюючу роль.

Структурні зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості цивілізованих країн, стосуються в основному перерозподіли ролі таких прямих податків, як прибутковий податок із громадян і податок із прибутку підприємств (корпорацій). Причому їхня роль залежить, головним чином, від рівня економічного розвитку країни.

Розподіл надходжень прибуткових податків між фізичними і юридичними особами в країнах із різноманітними економічними системами неоднаково.

На Заході податок із прибутку корпорацій (акціонерних товариств) має високий рівень розвитку. З розвитком акціонерної форми власності прибуток став важливим об'єктом оподатковування, а тому вимагав особливих форм обкладення. При цьому в даний час враховується її подальший розподіл на дивіденди і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності як до власника, так і до найманих робітників і службовців застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподатковування виступає прибуток власника або заробітна плата робітників і службовців).

У країнах із розвиненою ринковою економікою основним прямим засобом централізації ВНП у бюджет є особистий прибутковий податок. Але одним із головних регуляторів виробничо-господарських процесів являється податок на прибуток корпорацій. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

3 Податок з доходів фізичних осіб та його податкові елементи

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

Платники податку-Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» в основу розмежування усієї сукупності платників цього податку покладено критерій резидентства. При цьому не має першочергового значення, чи є фізична особа громадянином України, громадянином іноземної держави чи особою без громадянства. Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено кілька підстав визначення резидентства платника податку:

по-перше, фізичною особою—резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні; по-друге, у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; по-третє, якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;по-четверте, у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року; по-п'яте, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попередніми підставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Законом «Про податок з доходів фізичних осіб», або реєстрація її як само зайнятої особи.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:

—резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

—нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Об'єкт оподаткування.Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає розмежування об'єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

Об'єктом оподаткування резидента є:

—загальний місячний оподатковуваний дохід;

tyle="text-align:justify">—чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

—доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

—іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

—загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

—загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;

—доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний доход складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Порядок застосування платником податку податкового кредиту за наслідками звітного податкового року визначений у ст. 5 Закону.

Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат. Вказані документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом року, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, визначено у п. 5.3 ст. 5 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Загальна сума нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.

Право на застосування податкового кредиту має обмеження. Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься.

Нарахування, утримання та сплата податку. Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає, що нарахування та сплата податку здійснюється двома типами суб'єктів: самостійно платником податку або податковим агентом.

Податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відпові­дальність за порушення норм Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Якщо окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

4 Податок з реклами та його податкові елементи

Податок з реклами встановлюється на підставі Декрету Кабінету Міністрів України “Про місцеві податки і збори “ та Закону України  “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”.

Реклама – спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка розповсюджується в будь-якій формі і в будь-який спосіб з метою прямого або опосерекованого одержання прибутку.

Рекламою рахуються всі види оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, майна та одягу на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та інших місцях.

Здійснення рекламної діяльності повинно проводитись у відповідності з Законом України  “Про рекламу”  від 03.07.1996 року  № 271/96 ВР.

Юридична чи фізична особа, яка є замовником реклами для її виробництва та розповсюдження, називається рекламодавцем.

Особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами, іменується виробником реклами.

Юридична чи фізична особа, яка здійснює розповсюдження реклами будь-якими рекламними засобами, називається розповсюджувачем реклами або рекламним агентством. Рекламодавець може одночасно виступати в особі виробника та розповсюджувача реклами. Платниками податку з реклами є підприємства і організації всіх форм власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, а також громадяни України, які займаються підприємницькою діяльністю і рекламують продукцію (послуги) власного виробництва та продукцію (послуги) вітчизняних, іноземних виробників і отримують прямі або опосередковані доходи від цієї реклами.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг ( без податку на додану вартість), що сплачується за виготовлення і розміщення реклами.

Від сплати податку звільняються:

- реклама благочинних заходів;

- інформаційні вивіски, що розміщуються в приміщеннях, які використовуються для реалізації товарів, включаючи вітрини;

- оголошення і повідомлення про зміну місцезнаходження підприємства, організації, номерів телефонів, телефаксів, телетайпів;

- оголошення органів виконавчої влади, податкової адміністрації, казначейства, які містять інформацію, пов’язану з виконанням покладених на них функцій;

Податок на рекламу справляється за ставкою в розмірі 0,1 відсотка від вартості послуг за виготовлення і розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка щомісячно – за розміщення реклами на тривалий час.

5 Штрафні санкції до порушників податкового законодавства

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.

Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.

За характером впливу; безпосереднє покарання - санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо); опосередковане покарання - санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).

За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова санкції.

До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов'язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі податкових), однак зазначені санкції не є в чистому вигляді фінансовими санкціями, особливо щодо адміністративних штрафів.

Штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Штрафні санкції накладаються контролюючими органами у таких розмірах:

Вид порушення податкового законодавства і розмір штрафу:

1) неподання податкової декларації у встановлені податковим законодавством строки - 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) для фізичних осіб, які обіймають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом перебування на такій посаді - 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків додатково до штрафу, передбаченого за неподання податкової декларації - 10 % суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50 % від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків - 5 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 25 % такої суми та не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за вчинення злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах (кваліфікується за ст. 212 КК України) - 50 % від суми недоплати, але не менше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 10% такої суми;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку - 20 % такої суми;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку - 50 % такої суми;

7) коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим - додатково штраф у розмірі 100%) суми податкового боргу, щодо якого виникло право податкової застави;

8) коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу) і якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати - штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявить факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі 5 % від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

6. Задача. Ціна реалізації продукції підприємством — 24 грн за одиницю (у тому числі ПДВ). Норма рентабельності — 20 % . закуплена у остачальників сировина (без ПДВ) дорівнює 40 % собівартості. За звітний період було реалізовано 3000 одиниць продукції.Розрахувати суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

1)Валовий дохід підприємства=ціна реаліз продукції*кількість реалізованих одиниць.=24*3000=72000(грн.)

2)Собівартість=(20*40%)/100%=8(грн/один.продук)

3)Валові затрати=соб. один.прод* кількість реалізованих диниць.=8*3000=24000(грн.)

4)ПЗ=72000*20%/120%=12000(грн.)

5)ПК=24000*20%/120%=4000(грн.)

6)ПДВ=ПЗ-ПК=12000-4000=8000(грн)

Відповідь: ПДВ-8000грн.

1