Корпоративне управління. 2

Зміст

Вступ...................................................................................................................2

1. Способи формування  капіталу.....................................................................4

2. Розробити 10 тестів до  першого питання..................................................16

Висновки...........................................................................................................19

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................24

Вступ

Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але  отримала новий зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників  і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його активів. Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити такі його характеристики (табл.).

Класифікація капіталу підприємства

Велику роль відіграє капітал  в економічному розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним об’єктом фінансового управління підприємством. На діючому підприємстві власний капітал має певні основні форми.

Рис. Форми функціонування власного капіталу підприємства

1. Статутний фонд характеризує  початкову суму власного капіталу  підприємства, інвестовану у формування  його активів для початку здійснення  господарської діяльності. Його  розмір визначається статутом  підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

2. Резервний фонд (резервний  капітал) є зарезервованою частиною  власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього  страхування його господарської  діяльності. Розмір даної резервної  частини власного капіталу визначається  установчими документами. Формування  резервного фонду здійснюється  за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань  прибутку в резервний фонд  регулюється законодавством).

3. Спеціальні (цільові) фінансові  фонди, до яких належать цілеспрямовано  сформовані фонди власних фінансових  засобів з метою їх наступних  цільових витрат. У складі цих  фінансових фондів виділяють  звичайно амортизаційний фонд, ремонтний  фонд, фонд охорони праці, фонд  спеціальних програм, фонд розвитку  виробництва тощо.

Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється  статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.

4. Нерозподілений прибуток  характеризує частину прибутку  підприємства, що був отриманий  у попередньому періоді та  не використаний на споживання  власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку  призначена для реінвестування  на розвиток виробництва. 

5. Інші форми власного  капіталу, до яких належать розрахунки  за майно при передачі його  в оренду, розрахунки з учасниками  стосовно виплати їм прибутків  у формі відсотків або дивідендів  і деякі інші, відображені в  першому розділі пасиву балансу.

1. Способи формування  капіталу

Управління власним капіталом  пов’язане не тільки з забезпеченням  ефективного використання вже накопиченої  його частини, але і з формуванням  власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за певними джерелами.

Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне  місце належить прибутку, що залишається  в розпорядженні підприємства, він  формує переважну частину його власних  фінансових ресурсів, забезпечує приріст  власного капіталу, а відповідно, і  ріст ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел виконують також амортизаційні  відрахування, особливо на підприємствах  із високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів; проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом  його реінвестування. Інші внутрішні  джерела не грають помітної ролі у  формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне  місце належить залученню підприємством  додаткового пайового (шляхом додаткових внесків у статутний фонд) або  акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.

Формування фінансових ресурсів підприємства здійснюється за рахунок власних  та запозичених коштів. Загальна сума фінансових ресурсів складається у  кожного окремого підприємства з  таких елементів:

· Власний капітал: статутний (пайовий) капітал, додатково вкладений капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток тощо;

· Забезпечення наступних витрат та платежів;

· Довгострокові зобов’язання;

· Поточні зобов’язання.

Так, власний капітал - це частина  в активах підприємства, що залишається  після вирахування його зобов’язань. Величина власного капіталу визначається як алгебраїчна сума його складових елементів:

- статутного капіталу,  який  відображає зафіксовану в установчих  документах загальну вартість  активів, які є внеском власників  (учасників) до капіталу підприємства, або пайового капіталу,  який  відображає суму пайових внесків  членів спілок та інших підприємств,  що передбачена установчими документами.

- додаткового капіталу,  який  відображає суму, на яку вартість  реалізації випущених акцій перевищує  їхню номінальну вартість.

- іншого додаткового капіталу, що представляє суму дооцінки  необоротних активів, вартість  активів, безкоштовно отриманих  підприємством від інших юридичних  або фізичних осіб та інші  види додаткового капіталу.

- резервного капіталу,  який  відображає сума резервів, створених  відповідно до чинного законодавства  або установчих документів за  рахунок нерозподіленого прибутку  підприємства.

- нерозподіленого прибутку (непокритого  збитку) – суми прибутку, яка реінвестована  у підприємство, або сума непокритого  збитку.

- неоплаченого капіталу,  який  відображає суму заборгованості  власників (учасників) за внесками  до капіталу.

- вилученого капіталу,  який  показує фактичну собівартість  акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його  учасників.

Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви). Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення підприємства за рахунок статутного капіталу. Статутний капітал - це майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників і величина якого регулюється законодавством.

Зовнішнє фінансування - це кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства. До них належать:

1) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку:

· продаж акцій, облігацій;

· кредит;

· операції з валютою та дорогоцінними  металами;

· проценти і дивіденди за цінними  паперами інших емітентів.

2) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу:

· державні бюджетні субсидії;

· страхові відшкодування;

· фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій, концернів.

Кредит - це надання відповідних  грошових сум в борг на певний час  за відповідну плату (проценти).

Майновий кредит - передача в борг нерухомості або інших матеріальних цінностей. Тому такі форми фінансування як оренда і лізинг є спільними  формами довгострокового фінансування.

Оренда  - засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та користування майном.

В оренду можуть бути передані:

· земля та інші природні ресурси;

· структурні підрозділи або підприємство в цілому;

· окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання;

· інші матеріальні цінності.

Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.

Оперативний лізинг передбачає надання лізеру права користування матеріальними цінностями лессора на термін їх повної амортизації з обов'язковим збереженням права власності лессора на арендоване майно та його обов'язкове повернення.

Фінансовий лізинг передбачає придбання лессором майна на замовлення лізера і передачу його лізеру в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації, з обов 'язковою наступною передачею права власності на майно лізеру.

Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються  ліссером, а в разі фінансового  лізингу - лізером і використовуються ними на повне відновлення наданих  в аренду основних фондів.

Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів - акцій та облігацій.

Акція - це цінний папір, який засвідчує  право його власника на частку майна  і прибутку акціонерного товариства.

Облігація - кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової суми і забов'язання повернути номінальну вартість цього паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту. Виручка від продажу облігацій  не належить до власного капіталу підприємства.

У деяких випадках в момент виникнення зобов’язання його сума визначається із застосуванням попередніх аналітичних  чи експертних оцінок. Такі зобов’язання називають забезпеченнями наступних  витрат та платежів. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов’язання забезпечувати  її ремонт або заміну протягом гарантійного терміну. Оскільки конкретна сума витрат та час їх виникнення залежать від  майбутніх подій, у звітному періоді, коли була реалізована продукція, підприємство змушене створити відповідний резерв, виходячи з попереднього досвіду  та прогнозних оцінок фахівців.

Довгострокові зобов’язання  включають  до свого складу: довгострокові кредити  банків; інші довгострокові фінансові  зобов’язання; відстрочені податкові  зобов’язання; інші довгострокові  зобов’язання.

До поточних зобов’язань звичайно належать:

- заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших платежах;

- кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані від них товари, роботи, послуги;

- заборгованість з оплати праці;

- заборгованість зі страхування;

- авансові платежі замовників;

- короткострокові кредити банку;

- нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

Залучений капітал,  у  вигляді позикових коштів можливо  здобувати,

використовуючи зовнішнє та внутрішнє залучення. Способи залучення

позичкового капіталу узагальнено  на рис.

Рис. Способи залучення  позикового капіталу

Отже, є два способи  залучення позикового капіталу, які  в свою чергу можуть мати різні  джерела формування.

Зовнішні джерела позичкових коштів складаються з двох підгруп  – зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу.

Таблиця. Зовнішні джерела  створення позикового фінансового  капіталу підприємства.

Внутрішні джерела позикових  коштів,  до яких входять позикові фінансові ресурси,  утворюються  за рахунок відстрочених зовнішніх  довгострокових і короткострокових зобов’язань.

Таблиця. Внутрішні джерела  створення позикового фінансового  капіталу підприємства.

Отже, однією з форм залучення  довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати, облігації  відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено  його статутом. Облігація засвідчує  право власника вимагати її погашення  та процентів або номінальної  вартості за дисконтною облігацією у  встановлений термін. Погашення облігацій  може здійснюватися у грошовій формі  або майном відповідно до рішення  про їх випуск. Товариство може випускати  облігації, які забезпечені відповідним  майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації  без забезпечення. Випуск облігацій  без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови двох річних балансів. Облігації  можуть бути іменними або на пред’явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій  за бажанням їх власника.

Товариство не може розмішувати  облігації, які можуть концентруватися  в акції, якщо кількість, оголошених акцій належить, відповідним категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.

Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших  боргових цінних паперів. Повернення підприємством  таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок  коштів, отриманих банком від дебіторів  під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати  за залучення капіталу. Ці витрати  пов’язані із сплатою процентів  за кредитами і позиками.

Фінансові довгострокові  зобов’язання можуть бути конвертовані і не конвертовані. Довгострокові  конвертовані зобов’язання пов’язані  з кредитами і позиками, які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у випадку їх непогашення у визначений термін, до кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу до статутного капіталу.

Довгострокові неконвертовані зобов’язання не пов’язані з певними  умовами надання кредиторам прав на отримання акцій або володіння  частиною статутного капіталу в разі неповернення кредитів і позик. Отже,  авторами здійснено порівняння довгострокових кредитів з фінансуванням за допомогою  емісії корпоративних облігацій, доцільно відзначити такі переваги:

-  підприємство не несе  витрат на розміщення та оплату  послуг фінансових посередників  у випадку випуску документальних  емісійних цінних паперів;

-  у разі довгострокового  погашення облігацій підприємство  не заплановано вилучає з обігу  кошти, що обмежує його фінансові  можливості на даному етапі;

-  ймовірність здійснити  ефективну емісію облігацій є  невеликою, особливо для новостворених  підприємств;

-  термін отримання  кредиту від банку з моменту  його оформлення завжди коротший  порівняно з надходженням коштів  з фондового ринку.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством  відповідно до кредитного договору, укладеного з банками. У бухгалтерському  балансі короткострокові кредити  і позики відображаються як короткострокові  зобов’язання зі строком погашення  протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів. Позики можуть бути у вигляді облігацій:  привілейованих акцій; фінансових векселів;  інших боргових цінних паперів.  Позиками вважаються і суми до сплати за фінансовий лізинг.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал  і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити  ринкову вартість підприємства.

Різні джерела й умови  формування капіталу позичковими коштами  обумовлюють доцільність проведення авторами порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залучених  коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

- залучення додаткового  капіталу завжди супроводжується  збільшенням вихідних грошових  потоків на підприємстві. Це збільшення  пов’язане зі сплатою процентів  за обслуговування позичкового  капіталу із погашенням основного  боргу. Крім того,  це пов’язано  з кредитним і процентним ризиком;

-  вартість позичкового  капіталу пов’язана з оцінкою  кредитоспроможності позичальника  з боку банку. Чим вища кредитоспроможність  підприємства за оцінкою кредитора,  тим нижча вартість залученого  капіталу,  оскільки кредит під  мінімальну процентну ставку  надається тільки першокласним  позичальникам;

-  урахування впливу  суми,  пов’язаної з обслуговуванням  боргу (проценти за кредит), впливає  на розмір оподаткованого прибутку  і податку на прибуток. Це пов’язано  з тим, що виплати по обслуговуванню  боргу відносять до витрат виробництва і цим збільшують валові втрати і зменшують податок на прибуток.

Залучення капіталу у формі  випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги:

-  емісія облігації  не веде до втрати контролю  над управлінням товариством  (порівняно з випуском акцій);

- облігації можуть бути  емітовані на відносно невисоких  фінансових зобов’язаннях за  процентами (порівняно з процентами  за банківський кредит або  дивіденди за акціями);

-  облігації мають більшу  можливість розповсюдження,  ніж  акції завдяки зменшенню рівня  ризику для інвесторів, оскільки  забезпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій  має і негативні наслідки для  акціонерного товариства:

- облігації не можуть  бути емітовані для формування  статутного капіталу і покриття  тимчасової нестачі грошових  коштів;

-  емісія облігацій  пов’язана зі значними додатковими  витратами емітента:  емісію облігацій  на велику суму в змозі здійснювати  тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

- після випуску облігацій  унаслідок зміни кон’юнктури  фінансового ринку середня ставка  позичкового процента по облігаціях  інших емітентів може знизитися,  а це негативно впливає на  досліджуваного емітента.

Отже за умов сучасного  вітчизняного фінансового ринку  емісія корпоративних облігацій  поки що вигідна для високорентабельних акціонерних компаній.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне джерело  фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. Однак вона спричиняє  зниження вартості підприємства, а  отже і обсягу випуску продукції  і як наслідок зниженню прибутку підприємства. З урахуванням оцінки вартості окремих  складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового  лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну  форму залучення фінансового  кредиту, підприємство має врахувати, що вартість фінансового лізингу  не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з  іншого – використання фінансового  лізингу має супроводжуватися зниженням  його вартості.

Залучення у господарський  оборот банківських кредитів, кредиторської  заборгованості, інвестиційних внесків  працівників, орендної плати та інших  позикових коштів є нормальним явищем діяльності підприємства.

Господарська практика свідчить, що ефективність використання залучених  коштів, зазвичай, більша ніж ефективність використання власного капіталу.  Це пояснюється,  насамперед,  підвищенням відповідальності суб’єктів господарювання перед кредиторами за повернення боргу у встановлений термін.

Використання у необхідних розмірах короткострокових кредитів банку  створює для підприємства умови  щодо підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, оскільки потреби  в оборотних коштах,  які носять тимчасовий характер,  покриваються за рахунок кредитів.

Залучення в оборот позикового капіталу в розумних розмірах та ефективне  його використання сприяють поліпшенню фінансового стану, і навпаки, якщо підприємство залучає в свій оборот позиковий капітал у розмірах, що економічно не обґрунтовані,  то це може призвести до погіршення фінансового  стану.

2. Розробити 10 тестів до першого питання.

1. Капітал — це:

1) це фінансові ресурси,  яким у людських планах відводиться  роль факторів майбутнього виробництва

2) чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток.

3) гроші, призначені для придбання фізичного капіталу.

4) це грошові засоби, які можуть бути використані для придбання або створення блага.

2. Власний капітал це:

1) частина  в активах підприємства, що залишається  після вирахування його зобов’язань.

2. один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому

3) гроші, що їх підприємці  вкладали в розвиток свого  виробництва з метою отримання  прибутку.

4) капітал, вкладений у  справу, який працює як джерело  доходу у вигляді засобів виробництва

3. Величина власного  капіталу визначається як алгебраїчна  сума його складових елементів:

1) кошти, які мобілізуються  на фінансовому ринку: продаж  акцій, облігацій;  кредит; операції  з валютою та дорогоцінними  металами;проценти і дивіденди  за цінними паперами інших  емітентів.

2) кошти, які підприємство  одержує в порядку перерозподілу:  державні бюджетні субсидії; страхові  відшкодування; фінансові ресурси,  що поступають від галузевих  структур, асоціацій, концернів.

3) статутний  (пайовий) капітал, додатково вкладений  капітал, додатковий капітал,  резервний капітал, нерозподілений  прибуток, неоплачений капітал, вилучений  капітал

4) земля та інші природні  ресурси; структурні підрозділи  або підприємство в цілому; окремі  будівлі, транспортні засоби, обладнання; інші матеріальні цінності.

4. Кредит - це

1) це кошти, не пов'язані  з діяльністю підприємства.

2) гроші, призначені для  придбання фізичного капіталу

3) надання  відповідних грошових сум в  борг на певний час за відповідну  плату (проценти).

4). гроші які використовуються  підприємецем та бізнесом щоб  купувати те, із чого вони планують  зробити свої товари або чим  вони надають послуги.

5. Акція - це  цінний папір, який:

1) засвідчує  право його власника на частку  майна і прибутку акціонерного  товариства.

2) підтверджує внесення  грошової суми і забов'язання  повернути номінальну вартість  цього паперу в передбачений  термін з виплатою фіксованого  проценту.

3) випускається інвестиційним  фондом чи інвестиційною компанією  і дає право на отримання  прибутку у вигляді дивідендів  або за рахунок зростання курсової  вартості самого сертифіката.