Криминализация и декриминализация преступлений

1

ЗМІСТ

1.      Криміналізація та декриміналізація діянь.                                                      3

2.      Значення обставин, пом'якшувальних і обтяжуючих покарання.                8

Задача              12

Список використаної літератури              14

1.     КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ТА ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЯ ДІЯНЬ

Протиправність як ознака злочину прямо пов'язана з криміналізацією суспільно небезпечних діянь та декриміналізацією діянь, що втратили суспільну небезпеку.

Криміналізація - це законодавче визнання тих чи інших діянь злочинними, встановлення за них кримінальної відповідальності.

Однією з аксіом кримінально-правової доктрини є те, що криміналізація того чи іншого діяння має бути обумовлена певними факторами. Інколи ці фактори називають підставами визнання діяння кримінально протиправним. У теорії права існують різні погляди щодо факторів (підстав) криміналізації.

На нашу думку, слід виділяти не лише підстави, а й приводи та умови криміналізації, які мають застосовуватися у сукупності, системно [3, стор. 56]

Так, приводами до криміналізації є:

1) необхідність виконання зобов'язань за міжнародними договорами, ратифікованими Верховною Радою України. Наприклад, приводом до криміналізації такого малопоширеного діяння, як неповідомлення капітаном назви свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК), стала необхідність виконання зобов'язань, взятих на себе Україною у зв'язку з ратифікацією Конвенції ООН із морського права від 10 грудня 1982 p.;

2) необхідність створення правових механізмів утвердження і забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави (ст. З Конституції України), яка стала приводом до криміналізації незаконного проведення дослідів над людиною (ст. 28 Конституції України, ст. 142 КК), примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 44 Конституції України, ст. 174 КК), порушення права на безоплатну медичну допомогу (ст. 49 Конституції України, ст. 184 КК) тощо;

3) необхідність забезпечення реалізації певних положень Конституції та інших законів України. Так, приводом до криміналізації умисного перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК) стали відповідні положення Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;

4) результати кримінологічних досліджень щодо динаміки та поширеності певного діяння, які обґрунтовують необхідність його кримінально-правової заборони. При цьому, як правило, не криміналізується діяння, яке не є поширеним або, навпаки,- поширенимнастільки, що боротьба з ним кримінально-правовими засобами буде вкрай неефективною (наприклад, виготовлення самогону для власних потреб).

До відносної поширеності слід прирівнювати й можливість такої поширеності діяння за певних обставин. Зрозуміло, наприклад, що такий злочин, як порушення законів та звичаїв війни, у мирний час не вчинюється зовсім. Але в умовах воєнного стану він може вчинюватися і, як свідчить сучасний світовий досвід воєнних дій, його поширеність, особливо з урахуванням певних значень латентності, може бути вельми високою.

Поширеність діяння, достатня для його криміналізації, може бути тим меншою, чим вищою є його об'єктивна шкідливість. Так, хоча протягом кількох років жодна особа не засуджувалась за шпигунство, цей факт ще не може слугувати аргументом за декриміналізацію цього діяння [7, стор. 43].

Відсутність відносної поширеності часто є аргументом проти криміналізації діяння, навіть у разі існування інших приводів для його криміналізації. Наприклад, УРСР приєдналася до Конвенції ООН про боротьбу з торгівлею людьми й експлуатацією проституції третіми особами 1949 р. ще у 1954 р. Але торгівля людьми була криміналізована в Україні лише у 1998 p.- після того, як відповідні діяння стали поширеними;

5) громадська думка. Так, ніщо інше, як громадська думка стала приводом до криміналізації у 1988 р. незаконного поміщення в психіатричний заклад. Відповідна стаття з'явилася у вітчизняному КК у часи «перебудови» після оприлюднення в засобах масової інформації відомостей про вчинення зазначених дій як засобу розправи тоталітарної влади з інакомислячими.

За наявності зазначених приводів єдиною підставою криміналізації діянь є відповідний ступінь і характер їхньої суспільної небезпеки, який характеризується їхньою здатністю заподіювати об'єктам кримінально-правової охорони (а не будь-яким іншим об'єктам) істотну (а не будь-яку іншу) шкоду.

Суспільна небезпека діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям, її переоцінка здійснюється постійно під впливом певних негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно обумовлюють

необхідність криміналізації (або, навпаки, декриміналізації) того чи іншого діяння.

Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-технічного прогресу, екологічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Так, надзвичайно високий рівень ерозії земель на території України (18%) і питомої ваги еродованих ґрунтів у складі розораних земель (32%)' створили підстави для криміналізації забруднення або псування земель (ст. 239 КК) і безгоспдарського використання земель (ст. 254 КК). Соціальні реформи (економічна, адміністративна, судова тощо) викликали необхідність переоцінки суспільної небезпеки багатьох діянь, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, криміналізацію таких діянь, як втручання у діяльність державного діяча, посягання на життя присяжного тощо [2, ст.. 254, 239].

Вирішення питання про законодавче визнання діяння злочином обов'язково потребує дотримання певних умов криміналізації. їх можна поділити на умови: 1) соціально-психологічного характеру; 2) кримінологічного характеру; 3) загальноправового характеру; 4) кримінально-правового характеру; 5) кримінально-процесуального характеру.

Так, відповідно до умов соціально-психологічного характеру діяння може бути криміналізоване, якщо це обумовлено його явною або відносною аморальністю чи правосвідомістю населення, представників законодавчого і правозастосовних органів. Саме явна аморальність такого діяння як сутенерство стала соціально-психологічною умовою його криміналізації (ч. 4 ст. 303 КК).

Право може й випереджати мораль. Наприклад, чинним КК криміналізоване таке діяння, як нацьковування хребетних тварин одна на одну з корисливих мотивів (ст. 299 КК). Це діяння в Україні не є поширеним і тому ще не встигло отримати з боку усього суспільства оцінку як аморальне, але його криміналізація була обумовлена правосвідомістю представників законодавчого органу.

Згідно з умовами кримінологічного характеру діяння може бути криміналізоване лише у разі, якщо боротьба з ним кримінально-правовими засобами може бути ефективною і прогнозовані побічні соціальні наслідки криміналізації не є негативними.

До умов загально-правового характеру слід віднести відповідність нової кримінально-правової заборони:

а) Конституції України. Наприклад, не може вважатися злочином незаконне перетинання державного кордону України, вчинене громадянином України при поверненні в Україну, або відмова свідка від давання показань щодо себе, оскільки це суперечило б статтям 33 і 63 Конституції України;

б) міжнародним договорам, ратифікованим Верховною Радою України. Наприклад, зміст ст. 209 КК має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, від 8 листопада 1990 p., ратифікованої Україною 17 грудня 1997 p.;

в) іншим законам України. Так, недоцільною з точки зору її колізійності стала, на наш погляд, криміналізація незаконного здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК). Адже таке саме діяння визнане ст. 164 КУпАП адміністративним правопорушенням;

г) техніко-юридичним вимогам. У ст. 315 проекту нового КК пропонувалося криміналізувати «здійснення особою статевого акту з іншою особою за платню». Лише перед остаточним прийняттям КК у диспозицію цієї статті (у новому КК це ст. 303) були внесені зміни, якими вдалося запобігти двозначності змісту закону: нібито статевий акт можна здійснити за платню із самим собою. На жаль, у чинному КК не вдалося запобігти інших порушень техніко-юридичних вимог. Так, важко зрозуміти, що мається на увазі під «іншим засобом» у ст. 188 КК, якщо перед цим мова йде про спосіб, а не засіб.

Відповідно до умов кримінально-правового характеру не підлягає криміналізації діяння:

а) яке не відповідає визначеним у кримінальному законі ознакам злочину, зокрема, не є власне діянням, не може бути винним і вчинюватися суб'єктом злочину;

б) яке вже визнане злочином;

в) криміналізація якого спричинить небажану конкуренцію норм КК або іншим чином може суттєво ускладнити процес кваліфікації злочинів та сприяти помилкам у кваліфікації.

До умов кримінально-процесуального характеру належить можливість доказування факту вчинення даного діяння кримінально-процесуальними засобами.

Способами криміналізації діяння є: а) доповнення Особливої частини КК новими нормами чи окремими положеннями; б) зміна норм Особливої частини КК; в) внесення відповідних змін до норм Загальної частини КК; г) офіційне тлумачення Конституційним Судом України кримінально-правової норми, яке змінює (збільшує) обсяг забороненої цією нормою поведінки без зміни її змісту (без зміни «букви» закону).

Декриміналізація означає виключення діяння з числа злочинних, скасування кримінальної відповідальності за них.

Як і криміналізація, декриміналізація також має бути обумовлена відповідними факторами, які створюють її підстави, здійснюватися за певних приводів і відповідати певним умовам.

Приводи до декриміналізації ті самі, що й приводи до криміналізації. Підставою декриміналізації діянь є їхня нездатність заподіювати істотну шкоду об'єктам кримінально-правової охорони [8, стор. 74].

За своїм конкретним змістом деякі з умов декриміналізації мають свої особливості порівняно з умовами криміналізації. Так, відповідно до умов кримінально-правового характеру, підлягає декриміналізації діяння, попереднє визнання якого злочином спричинило небажану конкуренцію норм КК, яка суттєво ускладнила процес кваліфікації злочинів та сприяла помилкам у кваліфікації. Згідно з умовами кримінально-процесуального характеру може бути декриміналізоване діяння, що не може бути доведено кримінально-процесуальними засобами.

3.     ЗНАЧЕННЯ ОБСТАВИН, ПОМ'ЯКШУВАЛЬНИХ І ОБТЯЖИЮЧИХ ПОКАРАННЯ.

Під обставинами, які пом'якшують та обтяжують покарання, мають на увазі різного роду чинники, що стосуються особи винного і вчиненого ним злочину, які відповідно зменшують або підвищують суспільну небезпечність злочину і злочинця, отже, і ступінь його відповідальності.

Обставини, які пом'якшують та обтяжують, мають велике значення при призначенні покарання. Врахування обставин, які пом'якшують, дає суду право: а) призначити покарання ближче до мінімуму санкції статті КК, за якою кваліфікований злочин; б) при альтернативній санкції призначити менш суворий вид покарання, передбачений в ній; в) виходячи зі ст. 69, застосувати покарання більш м'яке, ніж передбачено законом. Наявність обставин, які обтяжують, навпаки, надає суду можливість: а) призначити покарання, рівне максимуму санкції статті КК або наближене до цього максимуму; б) при альтернативній санкції призначити більш суворе з зазначених видів покарання; в) виключити застосування [2, ст. 69].

У статті 66 визначені обставини, які пом'якшують покарання:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених в КК.

Перелік передбачених законом обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним, що дає суду можливість враховувати як обставини, що пом'якшують, і такі, що в законі прямо не зазначені (ч. 2 ст. 66), проте суди широко враховують при призначенні покарання (наприклад, бездоганна трудова діяльність, зразкова поведінка до вчинення злочину, поганий стан здоров'я, наявність на утриманні підсудного непрацездатних членів сім'ї тощо).

Суд не може не враховувати зазначені в законі обставини, які пом'якшують покарання. Так, наприклад, суд не може не врахувати як обставину, яка пом'якшує, щире каяття винного. Це прямо передбачено п.1 ч. 1 ст. 66.

Обставини, які обтяжують покарання, перераховані в ст. 67.Це:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Частина 3 ст. 67 не надає суду права при призначенні покарання за злочин вважати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч.І цієї статті. Перелік цих обставин є вичерпним і розширенню ні за яких умов підлягати не може.

Тим часом у практиці нерідко є спроби розширити перелік обставин, що обтяжують, за рахунок таких, як, наприклад, невизнання підсудним своєї вини, відмова давати показання, відсутність щирого каяття у вчиненому злочині тощо. Така практика неприпустима. Встановлюючи вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання, закон (ч. 2 ст. 67) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку із зазначених у ч. 1 ст. 67 обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12, такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. Так, суд може не визнати повторність злочину обставиною, що обтяжує, через тривалий розрив у часі між злочинами, які її утворюють.

У зв'язку з характеристикою обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, великого значення набуває мотивування покарання в судовому вироку. Стаття 334 КПК зобов'язує при винесенні вироку мотивувати обране судом покарання і вимагає, щоб суд наводив у вироку мотиви обраної міри покарання. Мотивування покарання повинно бути конкретним, відповідати принципу індивідуалізації покарання. Не можна визнати задовільними такі мотивування покарання у вироку, як, наприклад: "При обранні міри покарання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, а також дані про особу", "ступінь винності і дані, що характеризують особу підсудного" тощо. Обставини, які обтяжують покарання, повинні наводитися у формулюваннях, зазначених у відповідних пунктах ст. 67, із конкретизацією стосовно справи, яка розглядається. Необхідність такої конкретизації полягає в тому, що ряд обставин описується в законі в узагальненому вигляді (наприклад, вчинення злочину неповнолітнім; заподіяння злочином тяжких наслідків тощо). Зазначені в законі обставини, що пом'якшують, також необхідно наводити у формулюваннях тексту ст. 66, а не зазначені в законі, але ті, що враховуються судом, повинні викладатися чітко і конкретно, щоб було зрозуміло, чому суд дійшов висновку про призначення винному менш суворого покарання.

У вироку суд має право посилатися як на мотив обрання ним певної міри покарання тільки на ті обставини, які були досліджені і підтверджені в судовому засіданні. Таким чином, будь-які з обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, повинні бути предметом розгляду в судовому засіданні, і лише за умови, що ці обставини будуть із вирогідністю встановлені, підтверджені, вони можуть бути покладені в основу і включені в мотивування вироку [3, стор.108].

Кожна обставина, що пом'якшує та обтяжує, не повинна розглядатися ізольовано, закон орієнтує суд на врахування всіх обставин у їх сукупності, що і є підставою вибору судом конкретної міри покарання. У такій сукупності одна обставина підкріплює другу, друга нейтралізується, третя виступає як більш вагома, четверта - як менш вагома тощо.

Важливе практичне значення при урахуванні обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, має ситуація, коли одна і та ж обставина, як ознака простого або кваліфікованого складу конкретного злочину, водночас передбачена в диспозиції статті Особливої частини і у статтях 66 або 67.

Так, у ст. 116 передбачена відповідальність за вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Така обставина і впливає на кваліфікацію вбивства. Але в п. 7 ст. 66 ця ж обставина передбачена як така, що пом'якшує покарання. Чи може суд, кваліфікуючи дії винного за ст. 116, водночас при призначенні покарання визнати таке сильне душевне хвилювання, відповідно до п. 7 ст. 66, як обставину, що пом'якшує покарання? Або: чи може суд, визнаючи особу винною у повторній крадіжці (ч. 2 ст. 185), водночас, при призначенні їй покарання, визнати повторність, відповідно до п. 1 ст. 67, обставиною, що обтяжує покарання? Практика при вирішенні цього питання довго була суперечливою. Новий КК у ч. 3 ст. 66 і ч. 4 ст. 67 вирішив це питання однозначно: якщо будь-яка з обставин, яка пом'якшує або обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз врахувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує або обтяжує. І це правильно. Адже, наприклад, врахувати двічі - при кваліфікації злочину і при призначенні покарання - ту саму обставину, що обтяжує, - це значить порушити відомий принцип права: (не можна судити за те саме двічі).

ЗАДАЧА

Іванов, будучи комерційним директором ВАТ "МСК", протягом одного року заволодів комп'ютерною технікою на суму 7 млн. 500 тис. грн., Яку надалі реалізував Зюбоян. Дізнавшись про майбутню інвентаризації, він за підказкою обізнаного особи звернувся до Сидорову, Петрову і Антохіна з проханням допомогти йому вийти з ситуації, заплатити за це по 350 доларів кожному. Щоб полегшити завдання найнятим особам, Іванов влаштував так, що в ніч операції повинна була чергувати сторож Одуванчикова. Він наказав зв'язати останню, але не завдавати їй шкоди, однак не міг передбачити, що вона попросить свого напарника Піддубного на час замінити її. У домовлений час Сидоров, зіткнувшись із сильним чоловіком, який надіслав на нього гвинтівку, і розгубившись, вдарив його кастетом по голові, заподіявши смерть. Після цього Петров з Сидоровим, зламавши замки в приміщенні ВАТ "МСК", вивели з ладу комп'ютерну техніку на суму 1 млн. грн., Імітувавши викрадення решті техніки та комплектуючих вузлів. Антохіна, одягнений в форму співробітника міліції, здійснюючи охорону місця дії, вирішив, що Сидоров та Петров довго "вовтузяться", пішов їх поквапити й не помітив повернення Одуванчіковий, яка, оцінивши ситуацію, що склалася, по стільниковому викликала наряд міліції. Вжитими заходами все, включаючи Антохіна, були затримані на місці події.

Рішення

Дана ситуація характеризується двома злочинами: крадіжка та вбивство з необережності.

Згідно зі ч. 5 ст. 185 КК України, крадіжка, здійснена в особливо великих розмірах або організованою групою, карається позбавленням волі на строк від семи до 12 років з конфіскацією майна.

Згідно ст.. 119 КК України, вбивство, здійснене з необережності, - карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той же строк.

Суб’єкт – Іванов, Сідоров, Петров, Антохін, Одуванчикова, Поддубний.

Суб’єктивна сторона:

-         Згідно ст.. 185 КК України – прямий умисел;

-         Згідно ст.. 119 КК України – побічний умисел.

Об’єкт -  комп’ютерна техніка.

Об’єктивна сторона – закінчена дія.

Мета – заволодіння матеріальними цінностями.

За ознаками та видами об’єктів – злочин проти власності, та проти особи.

За формами вини злочин:

- навмисний – крадіжка;

- необережний – вбивство.

За мотивами вчинення – корисливий.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Конституція (основний закон) України від 28.06.1996г. // ВВРУ. -
1996.Харків: Парус-Друк, 2011.-48 с.

2.       Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. // ВВРУ. – Х.: «Одисей», 2009. -304 с.

3.       Кримінальне   право   України:   Загальна   частина:   Підручник   для
студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ За ред. професорів М.І. Бажанова,
В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. -
416 с.

4.       Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України.
Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г.  — К., —
"ФОРУМ", 2001., у 2-х ч.

5.       Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5
квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннов,

2001.              —1104 с.

6.       Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар.—
3-є изд., / Відп. ред. С.С. Яценко.— К.: А.С.К., 2003.—1088с.

7.       Кримінальне право України. Загальна та Особлива частини: Підручник / Під редакцією   заслуженного   діяча  науки   и   техніки   України,   доктора юридичних наук, професора Е.Л. Стрельцова.— X.:  ООО «Одисей», 2002.              — 672 с.

8.              Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і (рак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.; За
ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997. -512 с.