Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Кримінально-виконавче право

ЗМІСТ

І Теоретична частина

1.1 Розкрийте склад кримінально-виконавчих правовідносин та їх характеристику

1.2 Поняття нагляду за засудженими в ВК та його правове регулювання. Види обшуків, вимоги до них та організація їх проведення

ІІ Практична частина

2.1 Задача

Список літератури

І Теоретична частина

1.1 Розкрийте склад кримінально-виконавчих правовідносин та їх характеристику

З'ясування поняття кримінально-виконавчого права і змісту його норм дозволяє зрозуміти сутність кримінально-виконавчих правовідносин, що складаються в процесі виконання кримінальних покарань, яким властивий специфічний характер.

Кримінально-виконавчі правовідносини мають своє особливе коло суб'єктів, специфічний зміст і об'єкт; вони виникають, змінюються і припиняються у зв'язку з особливими, притаманними їм, юридичними фактами.

Підставою встановлення будь-яких правовідносин, в тому числі й кримінально-виконавчих, є юридичні факти, до яких належать події, дії.

Юридичним фактом, що викликає кримінально-виконавчі правовідносини, передусім, є дії: вчинення особою злочину і ухвала судом обвинувального вироку про застосування покарання.

Кримінально-виконавчі правовідносини припиняються у зв'язку з певною дією — правомірним звільненням від покарання або подією, наприклад смертю засудженого.

У сфері виконання покарання складаються виправно-трудові правовідносини, які, зокрема, являють собою частину існуючих у даному суспільстві відносин між людьми. В основі всіх суспільних відносин лежать виробничі відносини, в які люди вступають мимоволі і які в силу цього носять об'єктивний характер.

Безпосередньо правовідносини виникають тоді, коли до того є привід — юридичний факт. Норми кримінально-виконавчого права, встановлюючи порядок і умови відбування конкретних покарань, регулюють в інтересах держави суспільні відносини в процесі і у зв'язку з виконанням (відбуванням) покарання і в такий спосіб надають їм характеру правовідносин.

Склад кримінально-виконавчих правовідносин — це цілісна сукупність (система) взаємозалежних елементів: юридичних фактів, суб'єктів і учасників, юридичного змісту й об'єкта.

Юридичні факти — це ті конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують певні юридичні наслідки — виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичними фактами визнаються дії і події. Початковим юридичним фактом, який обумовлює виникнення кримінально-виконавчих відносин, є складна дія (дія з ускладненим фактичним складом): винесення обвинувального вироку, набрання ним чинності і звернення до виконання. З цього моменту починається виконання і відбування кримінального покарання.

Суб'єкти правовідносин — це сторони, володарі певних прав і обов'язків, встановлених нормами права. У кримінально-виконавчих правовідносинах однією із сторін виступають установи і органи виконання покарань та інші органи держави (суд, прокуратура, органи внутрішніх справ), а також підприємства, де працюють засуджені, і громадські об'єднання. Іншою стороною є особа, яка вчинила злочин і яка стає суб'єктом правовідносин з часу набрання вироком суду законної сили про її засудження і покарання, пов'язане з виправно-трудовим впливом.

Суб'єктами кримінально-виконавчих правовідносин слід визнати державу Україна (установи виконання покарання та інші органи держави, що виконують кримінальні покарання) та осіб, засуджених до кримінальних покарань. Щодо одного із суб'єктів — держава, яка уособлюється в УВП, — це виконання покарання. Щодо іншого суб'єкта — відбування покарання.

Об'єктом кримінально-виконавчих правовідносин, тобто тією обставиною, з приводу якої вони виникають, є реально вчинена суб'єктом дія.

Об'єкт правовідносин становлять явища і предмети, з приводу яких виникають правовідносини. Ними можуть бути певні блага, інтереси. Як об'єкти кримінально-виконавчих правовідносин виступають різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарань і здійснювані при цьому діяння.

Від об'єкта правовідносин слід відрізняти їх зміст. Зміст кримінально-виконавчих правовідносин складають права і відповідні їм обов'язки суб'єктів цих правовідносин. Конкретно кримінально-виконавчі правовідносини відбиваються у передбачених юридичними нормами численних правах і обов'язках суб'єктів. Якщо держава у вигляді УВП має право вимагати від засудженого виконання встановлених для нього правил поведінки, то засуджений зобов'язаний підкорятися цій вимозі. Якщо засуджений має право, наприклад, на харчування за певною нормою, то держава у вигляді УВП зобов'язана забезпечити це харчування. Порушення прав і недотримання обов'язків будь-яким суб'єктом правовідносин розглядаються як порушення вимог закону.

Зміст кримінально-виконавчих правовідносин створюють фактична поведінка суб'єктів і сукупність їхніх прав і обов'язків.

Права і обов'язки належать обом суб'єктам. Однак, якщо один з них має якийсь обов'язок, то другий — відповідні йому права. Характер і обсяг належних суб'єктам виправно-трудових відносин прав і обов'язків залежить від виду кримінального покарання і розкривається в процесі його відбування (виконання) і здійснення заходів виправно-трудового впливу.

Особливості кримінально-виконавчих правовідносин:

- їх суб'єктами можуть бути тільки органи держави, які виконують покарання, і особи, засуджені до відбування кримінальних покарань;

- правове становище суб'єктів цих правовідносин нерівнозначне;

- кримінально-виконавчі правовідносини є своєрідними довготривалими правовідносинами, оскільки мають реальний строк дії, встановлений вироком суду;

- у процесі виконання (відбування) покарання виникають не тільки прості, а й складні (комплексні) правовідносини, в яких можуть міститися елементи правовідносин кількох галузей права;

- реалізація цих правовідносин не допускає так званої солідарної відповідальності засуджених за їх порушення, а лише індивідуальної (що можливе в інших галузях права), а також не допускає їх розриву в разі взаємного порушення обов'язків сторонами чи принаймні одним із суб'єктів;

- кримінально-виконавчі відносини передбачають різні види відповідальності одночасно за вчинення одного правопорушення (на приклад, за навмисне знищення державного майна — дисциплінарну, передбачену ВТК, та матеріальну, регламентовану КЗУпП);

- кримінально-виконавчі правові відносини забезпечені суворим контролем як відомчого характеру (по вертикалі ієрархії системи виконання покарань), так і іншими видами контролю за дотриманням змістовної сторони кримінально-виконавчих відносин (парламентським, судовим, прокурорським, рідних та близьких засуджених тощо), у тому числі самих засуджених, шляхом подачі звернень у різні державні органи та до їх посадових осіб, включаючи міжнародні суди та організації (ст. 55 Конституції України);

- процес кримінально-виконавчого впливу не може бути цілком і повністю регламентований нормами права. Наприклад, немає потреби регламентувати нормами права різноманітні методи та засоби виховної роботи із засудженими. Така робота повинна проводитись індивідуально, з урахуванням вимог педагогіки та психології на грунті наукових досягнень;

- не всі відносини, що виникають з приводу виконання покарання, слід вважати кримінально-виконавчими й навіть правовідносинами взагалі. Так, фактичні відносини між засудженими членами самодіяльних організацій будуються на моральній основі й не вважатимуться правовими.

Юридичними фактами, що спричинюють виникнення конкретних або зміну існуючих кримінально-виконавчих правовідносин, бувають окремі діяння, наприклад надання побачення, накладення дисциплінарного стягнення або переведення в приміщення камерного типу, надання поліпшених умов утримання. Закінчуються кримінально-виконавчі правовідносини в результаті таких юридичних фактів, як діяння і подія. Діянням може бути, наприклад, рішення суду про умовно-дострокове звільнення, а подією — закінчення строку покарання, призначеного вироком, смерть тощо.

Таким чином, кримінально-виконавчі правовідносини — це врегульовані нормами кримінально-виконавчого права відносини між представниками адміністрації місць позбавлення волі та іншими органами держави, які виконують кримінальні покарання, з одного боку, і засудженими, які відбувають покарання, з іншого, що виникають з приводу виконання (відбування) покарання.

Кримінально-виконавчі відносини тісно пов'язані з іншими видами правових відносин: кримінальними, кримінально-процесуальними, трудовими, цивільними, шлюбно-сімейними. Цей взаємозв'язок полягає у виникненні кримінально-виконавчих відносин на основі інших правовідносин, їх спільного впливу на один і той же суб'єкт або в переростанні кримінально-виконавчих відносин в інші види правовідносин — кримінальні, кримінально-процесуальні, цивільні тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 102 КВК України “режим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених”.

Нагляд за засудженими являє собою систему заходів, спрямованих на забезпечення порядку під час виконання покарання у вигляді позбавлення волі шляхом постійного спостереження і контролю за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення, навчання і роботи з метою попередження і припинення протиправних дій, забезпечення ізоляції, а також безпеки засуджених і персоналу.

Постійний нагляд за засудженими до позбавлення волі є основною вимогою режиму виконання покарання. Згідно з Інструкцією з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженою Державним департаментом України з питань виконання покарань, нагляд є системою заходів, котрі спрямовані на забезпечення виконання кримінального покарання у виді позбавлення (обмеження) волі шляхом цілодобового й постійного контролю за поведінкою засуджених у місцях їх проживання та праці, попередження та припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення вимог ізоляції засуджених та безпеки персоналу. Нагляд у кримінально-виконавчих установах проявляється у постійному стеженні інспекторами служби нагляду й безпеки за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення та перебування.

Нагляд спрямований на: забезпечення виконання засудженими встановлених кримінально-виконавчим законодавством правил поведінки; здійснення встановленого пропускного режиму між житловою та виробничою зонами, ізольованими дільницями колонії, цехами та іншими об'єктами; контроль за дотриманням засудженими порядку пересування по колонії; дотримання встановленого зразка одягу, правил санітарії та гігієни; проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх проживання та праці; контроль за станом інженерно-технічних засобів охорони; проведення обшуків приміщень та особистих обшуків засуджених, а також огляду території колонії; вилучення предметів, виробів і речей, збереження яких засудженим заборонено; забезпечення порядку і контролю за проведенням побачень і телефонних розмов засуджених; перегляд, перевірка і вручення посилок, передач і бандеролей, забезпечення порядку відбування дисциплінарних стягнень у дисциплінарних ізоляторах, приміщеннях камерного типу чи одиночних камерах, застосування до засуджених заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і зброї і т. ін.

Здійснення нагляду за засудженими є обов'язком всіх співробітників виховної колонії за винятком служби охорони. Спеціальні завдання по здійсненню нагляду за засудженими покладаються на чергову зміну.

При несенні служби з нагляду за засудженими співробітники зобов'язані суворо виконувати вимоги чинного законодавства України, забезпечувати дотримання прав засуджених, проявляти гуманність і не допускати дій, які завдають їм фізичні страждання або таких, що принижують людську гідність.

При організації нагляду за засудженими вирішуються наступні завдання.

Постійне спостереження за поведінкою засуджених у місцях їх розміщення, навчання і роботи з метою запобігання і припинення здійснення ними злочинів, інших правопорушень і порушень порядку відбування покарання.

При цьому адміністрація ВК вправі використовувати аудіовізуальні, електронні та інші технічні засоби нагляду і контролю для попередження пагонів і інших злочинів, порушень установленого порядку відбування покарання і в цілях отримання необхідної інформації про поведінку засуджених. Адміністрація ВК зобов'язана під розписку повідомляти засуджених про застосування зазначених коштів нагляду і контролю.

Забезпечення виконання засудженими Правил внутрішнього розпорядку виховних колоній, своїх обов'язків.

Здійснення встановленого пропускного режиму між житлової та виробничої зонами, ізольованими ділянками, цехами та іншими об'єктами, контролю за дотриманням засудженими порядку пересування, носіння передбаченої форми одягу, нагрудних знаків, пропусків встановленого зразка для осіб, що користуються правом пересування без конвою або супроводу, проживання за межами колонії.

Проведення перевірок наявності засуджених у місцях їх розміщення, навчання і роботи.

Використання технічних засобів нагляду і контролю, інженерних загороджень, засобів блокування в підземних комунікаціях і спорудах, ізольованих ділянках, відвіданих коридорах на внутрішній території ВК.

Припинення використання засудженими не за призначенням промислового обладнання, робочого інструменту, електроенергії, сировини і матеріалів, а також запобігання самовільного будівництва ними різних будівель, обладнання шаф, сховищ і т.п.

Проведення обшуків засуджених, приміщень житлових і виробничих об'єктів, а також оглядів територій житлових і виробничих зон, вилучення заборонених до використання засудженими предметів, речовин і продуктів харчування.

Контроль за поведінкою засуджених, які користуються правом пересування без конвою або супроводу, і проживають за межами колонії.

Забезпечення порядку проведення побачень засуджених з родичами та іншими особами. Контроль за веденням ними телефонних розмов у разі необхідності.

Огляд, перевірку та видачу посилок, передач і бандеролей, що надходять на адресу засуджених, а також огляд і перевірку посилок та бандеролей, що відправляються засудженими.

Супровід транспортних засобів на території колонії, контроль за погрузочно-розвантажувальними роботами.

Контроль за дотриманням персоналом і особами, які відвідують колонію, встановленого порядку взаємин із засудженими; проведення у необхідних випадках огляду речей та одягу цих осіб при вході на об'єкти ВК і виході з них.

Забезпечення встановленого порядку відбування покарання засудженими в дисциплінарному ізоляторі, ізольованих житлових приміщеннях, замикаються у вільний від роботи або навчання час.

Спеціальне завдання про здійснення нагляду за засудженими покладається на чергову зміну, до складу якої входять: черговий помічник начальника установи; заступник чергового помічника начальника колонії, він же начальник зміни молодших інспекторів; молодші інспектори житлової зони; молодші інспектори виробничої зони; молодший інспектор з приймання та видачі передач, посилок і бандеролей для засуджених, проведення побачень і телефонних розмов засуджених із родичами та іншими громадянами; молодший інспектор у дисциплінарному ізоляторі, приміщеннях камерного типу, одиночних камерах; молодший інспектор із супроводження транспортних засобів по території об'єктів, що охороняються, та забезпечення контролю за вантажно-розвантажувальними роботами; молодший інспектор із забезпечення пропускного режиму на міжзонному КПП, який розташовано між житловою та виробничою зонами; молодші інспектори з нагляду за засудженими в дільницях соціальної реабілітації; молодші інспектори лікувальних закладів при кримінально-виконавчих установах; оперативна група (особовий склад колонії), її чисельність та склад визначаються начальником кримінально-виконавчої Установи залежно від оперативної обстановки й варіанта несення служби, а саме: працівники колонії (представники персоналу на об'єктах робіт); патрулювання в районі дислокації кримінально-виконавчої установи; черговий водій оперативного автомобіля; черговий електрик; оператор пульта оперативного зв'язку та сигналізації; черговий медпрацівник.

Свої обов'язки з нагляду за засудженими чергова зміна виконує без вогнепальної зброї. Разом із тим, чергова зміна для виконання своїх функцій забезпечується необхідними спеціальними й технічними засобами та інвентарем: радіостанціями; ліхтарями; спеціальними засобами сльозоточивої та дратівної дії; гумовими кийками; гамівною сорочкою; комплектом шоломів, бронежилетів, аварійно-рятувальним інструментом.

Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Види обшуків, вимоги до них та організація їх проведення

Обшук є однією з найбільш ризикованих і водночас результативних слідчих дій. Обшук являє собою самостійну слідчу дію, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян з метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб.

Головною метою проведення обшуку є виявлення джерел доказової та орієнтуючої інформації, що має значення для кримінальної справи.

Існують різноманітні підходи вчених до класифікації обшуків залежно від тих чи інших підстав. Узагальнення наукових погля дів та слідчої практики дає змогу зробитивисновок про те, що обшуки доцільно класифікувати такими чином за характером об’єктів обшуку:

– обшук житла (жилих будинків, котеджів, квартир, кімнат у гуртожитку чи в готелі, тимчасові житлові приміщення та ін.);

– обшук іншого володіння особи (офісу, фірми, магазину, кіоску, яхти, дачі, транспортного засобу тощо);

– обшук інших приміщень (складських, службових і виробничих приміщень, підприємств, установ, організацій та інших сховищ), які не є приватним володінням особи;

– обшук місцевості (саду, огороду, подвір’я, ділянок лісу, поля);

– обшук особи (особистий обшук).

П.Д. Біленчук, В.В. Агафонов, А.Г. Філіппов та інші вчені за об’єктами обшуку виділяють такі види:

– обшук приміщення (житла і робочого місця);

– обшук ділянки місцевості;

– особистий обшук;

– обшук транспортного засобу.

І.Ф. Пантелєєв вказує на специфічний вид обшуку, який проводиться в приміщеннях дипломатичних представництв.

За результатами вивчення кримінальних справ можна зробити висновок, що до розповсюджених об’єктів обшуку можна віднести: жилі приміщення (78%), не жилі приміщення (28%), обшук особи (17%).

Стаття 177 Кримінально-процесуального кодексу України визначає підстави для проведення обшуку та порядок надання згоди на його проведення.

Обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного позову, знаходяться в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.

Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини.

Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.

У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати.

Обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. Суддя негайно розглядає подання і матеріали справи, а у разі необхідності вислуховує слідчого, прокурора і за наявності підстав виносить постанову про проведення обшуку чи постанову про відмову в проведенні обшуку. Постанова судді про проведення обшуку оскарженню не підлягає. На постанову судді про відмову в проведенні обшуку протягом трьох діб з дня її винесення прокурором може бути подана апеляція до апеляційного суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

Процесуальний порядок проведення обшуку закріплений у ст. 177, 179–186, 188, 189 КПК України.

У криміналістичній теорії прийнято розрізняти декілька видів обшуку залежно від тих чи інших підстав їх диференціації. Так, за характером об’єктів обшуку розрізняють обшук: приміщень, місцевості, транспортних засобів, особи. За характером об’єктів пошуку виділяють обшуки, спрямовані на виявлення людей, трупів (чи їх частин), знарядь та засобів вчинення злочину, предметів злочинного посягання, слідів, документів та інших об’єктів. Обшуки можна розрізняти за їх повторюваністю (первинний і повторний) та за їх одночасністю (груповий і одиночний). Названі види обшуку мають певну специфіку.

Обшук проводиться також і в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці знаходяться розшукувані особи, а також трупи чи тварини. Обшук проводиться за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора чи його заступника, за винятком житла чи іншого володіння особи.

Наведені вище підстави для проведення обшуку єдині.

На інших підставах обшук не може бути проведений.

Необхідно розмежовувати: особистий огляд, огляд речей, обшук.

Огляд речей та особистий огляд проводиться уповноваженою на те особою у чітко визначених законодавством випадках (при посадці у літак, при проходженні митниць тощо).

Особистому огляду може піддатися особа при адміністративному арешті, про що складається протокол.

Розглянемо особливості проведення окремих видів обшуку.

Обшук у приміщенні передбачає примусове обстеження всіх приміщень, які є у володінні фізичних чи юридичних осіб, якщо там можуть знаходитися об’єкти пошуку. Обшук приміщень полягає у вивченні та аналізі конструктивних вузлів будинку (споруди), житлових і підсобних приміщень, предметів домашньої обстановки. Обшук рекомендується розпочинати з найбільш «важких» ділянок приміщення, проводити пошук спочатку у нежитлових, а потім у житлових приміщеннях, здійснювати обшук у напрямку від входу до приміщення.

Під час обшуку приміщень необхідним є обстеження окремих вузлів будівлі або споруди, до яких належать підвальна частина будівлі, горище, сходи, міжповерхові перекриття, стіни і перегородки, санітарно-технічні вузли і комунікації. При обстеженні конструктивних вузлів будівлі слід звертати увагу на елементи, що не передбачені проектом, відсутність окремих деталей, неоднорідність пофарбування, відмінність у штукатурці, пошкодження павутиння. Предмети пошуку можуть бути за карнизами, балками, замурованими у стінах тощо.

У процесі обшуку в житлових приміщеннях необхідно ретельно обстежувати предмети обстановки. Перевіряючи меблі, слід спочатку дослідити предмети чи документи, які знаходяться в (на) них, а потім самі предмети обстановки. Треба оглянути усі пази, щілини, виміряти і порівняти усі внутрішні та зовнішні габарити.

Пошукові дії в службових приміщеннях слід розпочинати з робочого місця обшукуваного. Насамперед оглядають робочий стіл, сейфи і шафи. У службових приміщеннях тайників, як правило, не роблять, але предмети маскують, ховають за книжки, папки, папір, що створює певні труднощі у доступі до предмета пошуку.

Обшук ділянки місцевості полягає у примусовому обстеженні присадибних та інших ділянок, які є у володінні обшукуваної особи.

Обшукам на відкритій місцевості притаманна трудомісткість пошуків. Обстеження необхідно здійснювати планомірно і у певній послідовності, попередньо розділивши ділянку території на сектори чи квадрати. Здебільшого тайники обладнують у землі, кущах, купах сміття, ямах. Ознаками тайника на місцевості можуть бути пошкодження ґрунту, неоднаковість його кольору, мітки на деревах та ін.

Кримінально-виконавче право 📙 Контрольная → 🆔 81573