Кримінологічні аспекти незаконного обігу наркотичних речовин

Вищий навчальний заклад

«НАЦІОНАЛЬНА  АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ»

Кафедра теорії та історії держави і права

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

ДИСЦИПЛІНА: Кримінологія

ТЕМА: Варіант 2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентка ІІІ курсу І групи

Заочного  відділення:

Чіхалова Наталія Василівна

Науковий  керівник:

Професор

Нікітін Юрій Вікторович

 

 

Київ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….3 

1.Становлення  та розвиток кримінологічної  науки………………………...4

2.Кримінологічні  аспекти незаконного обігу наркотичних  речовин……...5

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………13

Список  використаної літератури……………………………………………..14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

      Значення досягнутого завжди краще усвідомлюється, коли побачиш, з чого все почалося. Це стосується соціального досвіду, взагалі історії наукового знання. Відноситься це і до кримінології, яка виходячи з свого предмету, досліджує становлення, рух, розвиток кримінологічної думки. Дану науку цікавить далеко не опис накопичуваних відомостей, без яких, зрозуміло, вона неможлива, але досвід кримінологічного знання, узагальнення шляху, пройденого нею. Пізнання історії кримінології сприяє осмисленню не тільки того, що сталося, але й того, що відбувається, творчому розвитку теорії.

   Саме слово кримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин, злочинність, а logos (грец.) – вчення.

     Виникнення науки про злочинність  пов’язують з виходом у світ у 1764 році невеличкої книжки 26-літнього італійського юриста Чезара Беккаріа (1738-1794). Ця книжки називалась «Про злочини і покарання». Ідеї, що були викладені в ній, надзвичайно швидко поширились по всьому світу і справили вирішальний вплив на подальший розвиток науки і практики боротьби із злочинністю.

   До виникнення кримінології як  спеціальної галузі науки проблеми злочинності розглядались у філософії і релігії, що розвивали етичні проблеми, на яких базується правосуддя.

   Кримінологія – це наука, що вивчає природу злочинності для пізнання причин і умов, котрі породжують злочинність і розробляє на підставі цього ефективні засоби протидії злочинності.

     Задля глибокого вивчення будь-якої  науки, і кримінології також,  необхідно засвоїти не тільки  сучасне становище розвитку науки,  а й дослідити початки її  становлення, основні етапи розвитку, засадничі ідеї, концепції та  погляди. Починаючи зі стародавніх  часів, проблеми існування злочинності  й заходи боротьби з нею  привертали увагу філософів, юристів  і представників інших галузей  знань.

  

1. Створення  та розвиток кримінологічної  науки

     Кримінологія  —   це   соціолого-правова   наука,   яка   на   основі філософського вчення про злочинність як соціальне явище має відповісти  на питання, чому вчиняються злочини і що треба зробити для того,  щоб їх  не було. Для цього вона повинна розкрити детермінанти злочинності,  її  стан, динаміку, структуру, географію і розробити засоби протидії їй.

      Протягом  тривалого  часу   кримінологію   вважали   частиною   науки

кримінального права, тому що латинське слово  "крімен"  означає "злочин".

Проте при подальшому розгляді виявилося, що  межі  кримінології  ширші за межі кримінального права. Вона містить у  собі  і  низку  рис  соціології, карної політики, кримінально-правової статистики, психології,  психіатрії, френології та інших наук. Це, власне, і сприяло виділенню  кримінології  в самостійну науку. Але історію виникнення кримінології варто  розглядати  в контексті розвитку науки кримінального  права,  яка  у  той  час  багатьма вченими ототожнювалась з соціологією чи карною політикою.

   З   проголошенням   України   незалежною   державою   кримінологічні дослідження почали набувати якісно нового  характеру.  Вони  стали  рішуче

звільнятися від заідеологізованості компартійних догм,  класового  підходу до проблем злочинності. Кримінологи дістали більше можливостей  звертатися

до  теорії і практики боротьби зі злочинністю в розвинутих  країнах  світу. Водночас їм  довелося  осмислювати  реалії  нового  суспільного  буття  та

пов'язані  з ними кримінологічні проблеми. В Україні з 1991 p. відбулися  суттєві  соціально-економічні  зміни. Почався перехід від командно-адміністративної  системи  господарювання  до ринкової, від тоталітарної держави до правової. Але непослідовність,  якою супроводжувався обраний шлях, обернулася негативними наслідками для  життя народу. Невтішні  результати  реформування економіки призвели  до  спаду виробництва, розростання до  загрозливих  розмірів  "тіньової"  економіки, хронічних взаємних  не платежів, незахищеності вітчизняного товаровиробника  та інших негараздів,  які  загострили  соціально-економічну  і  криміногенну ситуацію в Україні.  Це призвело до  масових  порушень  законності,  правового  нігілізму,

низької державної і фінансової дисципліни, неналежного виконання  посадових

обов'язків,  корумпованості  чиновників  у  всіх  ешелонах  влади.   Зросла

кримінальна "зараженість" населення. Суспільство  зіткнулося  з  розширеним

відтворенням  злочинної поведінки і різким зростанням злочинності. Зазначені негативні явища й процеси — наслідок гострих протиріч у всіх сферах суспільного життя,  які  й  детермінують  сучасну  злочинність.  Вона видозмінюється  не  тільки   кількісно,   а  й   погіршуються   її   якісні характеристики.  Намітилося  збільшення   тяжких   злочинів   проти   особи,

бандитизму,  розбоїв,  пов'язаних   із   застосуванням   зброї.   Суб'єктами зазначених  злочинів   усе   частіше   стають   неповнолітні.   Насильницька

злочинність зрощується з  корисливою.  Частка  останньої  в  загальній  масі

злочинів  становить  більше  половини.  З'явилися  нові   види   економічної

злочинності, зокрема комп'ютерна, зростає  організована  злочинність,  тісно

пов'язана  з корупцією та зарубіжними кримінальними  структурами.

    Таким  чином,  саме  життя   висунуло  перед   сучасною   українською кримінологією  низку  складних  завдань,  що  не  могло  не  позначитися  на

предметі, тематиці й  методиці  наукових  досліджень.  Реорганізується  сама

система кримінологічних закладів,  що  дісталися  у  спадок  від  радянських

часів, створюються нові дослідницькі  центри.  Вже  на  початку  90-х  років

почали  функціонувати спеціалізовані науково-дослідні установи. При  Академії

правових  наук  України  в  1995  p.  створено  Науково-дослідний   інститут

вивчення  злочинності.  Один  з  трьох  його   відділів   проводить   власне кримінологічні дослідження. В Інституті держави і права НАН  України  роботу

в цьому напрямі  продовжує  відділ  кримінально-правових  і  кримінологічних

проблем.  Кримінологічна  проблематика  також  сконцентрована   у   Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю  Національної  академії достовірні дані про злочинність і злочинців, що  вчиняють  злочини.  Йдеться

про  впорядкування  реєстрації  й  обліку   суспільне   небезпечних   діянь;

забезпечення  об'єктивності статистичних  даних;  наукові  методи  визначення

рівня латентної злочинності; публікацію  щорічних  статистичних  звітів  про

неї;   розробку   ефективних   методик   визначення   "ціни"    злочинності;

запровадження "моральної" статистики,  яка  б  враховувала  різні  соціальні

аномалії (найбільш поширені адміністративні  делікти, алкоголізм,  наркотизм,

різноманітні  форми  аморальної  поведінки).  Немає  ніяких  сумнівів   щодо

необхідності  подальших  комплексних  досліджень  з  питань   формування   і

механізму злочинної поведінки. А це потребує вивчення як соціального  макро-

і мікросередовища, так і внутрішніх біо-психологічних властивостей осіб,  що

вибирають з усіх можливих саме злочинний варіант  поведінки.  Особа  злочинця піддавалась  детальному  аналізу  багатьма  зарубіжними  кримінологами,  які сповідують як біологічні, так і соціологічні підходи. Зібраний ними  багатий емпіричний матеріал варто ретельно узагальнити з позицій сучасних  досягнень природничих  і  суспільних  наук  без  зайвого  критиканства  і  поверхового інтуїтивного  судження.   Близько   до   цієї   тематики   стоять   проблеми віктимології. Нині вони знаходяться на початковій стадії вирішення. Тому  їх поглиблене вивчення має велике теоретичне і практичне значення.

      Потребують    серйозного    вдосконалення    методики    прогнозування

злочинності, визначення тенденцій її  розвитку  в  Україні  в  цілому  та  в

окремих  регіонах  на  найближчу  і   далеку   перспективу,   що   позитивно

позначиться на науковій обґрунтованості планування боротьби з нею.  Те  саме

стосується  і прогнозування індивідуальної злочинної  поведінки  з  метою  її

раннього  попередження.

      Кримінологи України налагоджують  тісні контакти з іноземними  науковими

установами, які здійснюють масштабні кримінологічні дослідження.  Серед  них можна  виокремити:  а)  Міжнародну   асоціацію   кримінального   права;   б)Міжнародне кримінологічне товариство; в) Міжнародне  товариство  соціального захисту; г) Дослідницький комітет Міжнародної  соціологічної  асоціації;  ґ)Міжнародну організацію суддів у справах неповнолітніх.

      Міжнародне співробітництво в  галузі кримінологічної науки   і  практики

боротьби  зі злочинністю, безумовно, є велінням часу. Разом з тим цей  процес

не  повинен перетворитися на бездумне запозичення чужих  ідей  і  теорій  без

урахування  історичних традицій  та  сучасних  реалій  нашого  життя.  І  тим

більше  не  можна  перетворювати  його  на  канал  "імпортування"  шкідливих,

антигуманних  доктрин і постулатів.

      Кримінологічна ситуація  в   світі  дає  вагомі  підстави  вважати,  що суспільство, яке не в змозі  вживати  необхідних  заходів  для  боротьби  зі злочинністю, навряд  чи  може  розраховувати  на  майбутнє.  В  Україні  для

ефективної  протидії   злочинності   є   декілька   важливих   інструментів. Насамперед це: а) розробка сучасної кримінологічної  теорії;  б)  реалізація

науково обгрунтованих соціально-економічних програм;  в)  пріоритетна увага

держави  до  розвитку  національної  культури  і  освіти;  г)   реформування

правоохоронних   органів,    спрямоване    на    істотне    підвищення    їх професіоналізму. При цьому діяльність усіх суб'єктів  профілактики  злочинів

треба   творчо   співвідносити   з   накопиченим   світовим   досвідом    та загальнолюдськими цінностями. Тільки тоді може бути  адекватною  реакція  на

виклик  злочинності,  яка  нині  вже   загрожує   національній   безпеці   і суверенітету держави.

 

2. Кримінологічні аспекти незаконного обігу наркотичних речовин

     Наркоманія — це хворобливий потяг до  наркотичних засобів.  Поряд із

наркотиками,  останнім  часом  все  більше  поширюється  немедичне  вживання психотропних і сильнодіючих речовин, хворобливий потяг до  яких  називається токсикоманією.

      Перелік  наркотичних  засобів,  психотропних  речовин  і   прекурсорів

затверджується  Кабінетом Міністрів України  за поданням Міністерства  охорони здоров'я і публікується в офіційних виданнях.

      Обіг деяких наркотичних засобів,  психотропних  речовин  і   прекурсорів

дозволяється  лише в медичних, науково-дослідних  чи  навчальних  цілях.  Він

здійснюється  підприємствами  державної  і  комунальної  форм  власності  за

наявності у них відповідних ліцензій. Реалізація громадянам  наркотичних  чи

психотропних  речовин  може  проводитися  тільки  за  рецептом  лікаря  через

аптечні заклади, у яких є дозвіл на цей  вид діяльності.

      До найпоширеніших наркотиків  належать анаша, гашиш, марихуана, морфій, героїн,  кокаїн.  Все  більшого  розповсюдження   набувають   наркотики   на синтетичній основі — ЛСД:  амфетаміни,  метамфетаміни  тощо,  які за  своїм впливом  конкурують  з  наркотиками,  виготовленими  з  природної  сировини. Наймодніший  метамфетамін  — "екстазі"  — має до  40  різновидів.   Серед внутрішніх справ України та Університеті внутрішніх справ МВС України.  Крім внутрішніх справ України та Університеті внутрішніх справ МВС України.  Крім того,  на  відповідних  кафедрах  юридичних  вузів  країни  працюють   групи науковців, планові дослідження яких теж мають кримінологічне спрямування. Інтенсивність кримінологічних досліджень за останні роки дає  підстави стверджувати, що кримінологія в Україні,  попри  всі  труднощі  становлення, має певні перспективи. У нас триває розробка вже традиційних проблем,  як то:  злочинність   неповнолітніх,   рецидивна,   насильницька,   необережна. Розпочато вивчення генезису злочинів у сфері економіки, малого й  середнього бізнесу, посилено увагу до  з'ясування  природи  організованої  злочинності, боротьби з нелегальним  обігом  наркотичних  засобів,  предметів  озброєння, радіоактивних речовин, торгівлею людьми тощо.

      З метою сприяння поширенню кримінологічних знань  серед  населення,  а

також використання досягнень цієї науки  у  справі  запобігання  злочинам  в

Україні  у  травні  1998  p.  була  створена  Кримінологічна  асоціація.  Ця

громадська  організація об'єднує кримінологів та інших  фахівців,  професійна

діяльність  яких пов'язана з протидією злочинності. 26 травня 1998  p.  в  м.

Києві відбулася установча конференція  цієї Асоціації, в  якій  взяли  участь

понад 160 учасників — провідних вчених Національної академії  наук  України,

Академії  правових наук України, Національної юридичної  академії України  ім.

Ярослава  Мудрого,   Національної   академії   внутрішніх   справ   України,

Національного  університету  ім.  Тараса  Шевченка,  Одеської   національної

юридичної академії, а також керівний склад  правоохоронних органів і  установ

юстиції,  представники  правозахисних  організацій  та   інших   громадських

об'єднань. Учасники конференції прийняли  статут  Кримінологічної  асоціації

України та сформували її керівні органи. Кримінологія,  як  галузь  наукових  знань,  довела  своє   право   на самостійне існування. Ще в 70-ті роки їй  вдалося  відстояти  цю  позицію  у дискусіях з криміналістами, які довгий  час  стверджували,  що  кримінологія має бути складовою частиною науки кримінального права. В  Україні,  як  і  в зарубіжних  державах,  кримінологія   нині   розглядається   як   самостійна соціально-правова наука, галузь знань про  злочинність  та  засоби  протидії їй. Кримінологічні знання містять у собі значною мірою теоретичні  положення юриспруденції,  розроблені  відповідними  галузями  права  —   кримінальним, адміністративним, конституційним, фінансовим,  трудовим  тощо.  Боротьба  зі злочинністю ведеться на правовій основі, що є юридичною гарантією того,  що протидія злочинності буде здійснюватися в рамках закону з  дотриманням  прав і свобод громадян. В Україні  нині  проводиться  низка  кримінологічних  досліджень,  які охоплюють  такі  важливі  проблеми,  як  теорія  і   практика   профілактики

злочинів; значення "фонових" явищ у генезисі злочинності; аналіз  кількісних

та  якісних показників злочинності;  вдосконалення  організації  та  методики

кримінологічних досліджень; вивчення  суб'єктивних  детермінантів  суспільне

небезпечних діянь; узагальнення позитивного досвіду попередження злочинів  у зарубіжних країнах тощо. У цьому напрямі плідно працюють  відомі  вітчизняні кримінологи — Ю. В.  Александров,  В.  І.  Борисов,  В.  В.  Голіна,  В.  О. Глушков, І. М. Данишин, О. М. Джужа, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, О.  М. Костенко,  І.  П.  Лановенко,  П.  П.  Михайленко,  М.  І.  Мельник,  С.  А.

Тарарухін, І. К. Туркевич та ін. Їхні теоретичні пошуки сприяють  подальшому

розвитку  української кримінологічної науки.

     Не  залишаються  поза  увагою  і  дослідження,  які  мають  прикладний

характер. Так, у країні запроваджується кримінологічна  експертиза  проектів

законодавчих  та інших нормативних  актів;  державна  автоматизована  система

кримінологічної інформації (ДАСКІ); розробляються  сучасні  форми  і  методи

боротьби  з  кілерством,  захопленням заручників,  тероризмом,   здирством;

створюються   науково-прикладні   програми   з    використанням    досягнень

економічної  науки  щодо  попередження  господарських  злочинів  з  ознаками

корупції  та відмивання "брудних" грошей.

      Вітчизняні кримінологи здійснили чималу роботу з підготовки  Державної

програми  боротьби зі злочинністю на  1993—1996  роки,  Комплексної  цільової

програми  боротьби зі злочинністю в Україні  на 1996— 2000  роки,  Комплексної програми профілактики злочинності на 2001— 2005 роки  та  низки аналогічних регіональних програм. Після  прийняття  нових   кодексів   —   кримінального,   кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого —  планується  прийняти  Закон  "Про попередження  (профілактику)  злочинів",  в  якому  мають   бути   визначені пріоритетні напрями боротьби зі  злочинністю в Україні,  уточнено  основні завдання профілактичної діяльності, визначені її суб'єкти із зазначенням їх компетенції, об'єкти і види попереджувальних заходів, підстави  та  юридичні гарантії їх застосування тощо. Кримінологічна наука повинна  мати  у  своєму  розпорядженні  повні  й

достовірні  дані про злочинність і злочинців, що  вчиняють  злочини.

     Важливим  культурно-виховним   заходом   профілактики   наркоманії   є

організація дозвілля молоді. Місцевій владі треба  активніше  створювати  за

місцем  проживання і  при  навчальних  закладах  школи  здоров'я,  спортивні

секції  та інші гуртки, розширювати мережу клубів за інтересами,  бібліотек,

музичних  і художніх шкіл, вирішити питання  про їх відвідування на пільгових

умовах.

      Згідно з  Постановою  Кабінету  Міністрів  України  "Про   обов'язковий

профілактичний  наркологічний огляд і порядок  його проведення"  здійснюється

огляд осіб із груп ризику. Але в цілому форми надання  допомоги  хворим  на

наркоманію  у  медичних  закладах  як  загального,  так  і  закритого  типу

потребують  удосконалення. 

      Серед правових заходів боротьби  з наркоманією  велике  значення  мають

названі вище закони,  які  стали  серйозним  кроком  уперед  в  регулюванні

проблем, пов'язаних з незаконним обігом наркотиків. Ці закони  відповідають

міжнародним стандартам і  в  той  же  час  враховують  нинішню  ситуацію  в

Україні.  Зараз  у  Верховній  Раді  розглядається   проект  Закону   "Про обов'язкове лікування хворих на алкоголізм та наркоманію".  Його  прийняття

дасть  змогу  значно  покращити  наркотичну  ситуацію  шляхом   активізації

профілактичних  заходів. Серйозно посилена  кримінально-правова  боротьба  з

незаконним  обігом  наркотиків.  До  Кримінального  кодексу  введена  низка

спеціальних норм про відповідальність за контрабанду  наркотичних  засобів,

психотропних  речовин або прекурсорів, незаконне  їх  виготовлення  та  збут

тощо.

      Органи внутрішніх справ у  своїй профілактичній роботі  аналізують дані,

що  характеризують як злочинців, так і  споживачів наркотиків,  фактори,  які

обумовлюють  порушення  антинаркотичного  законодавства.  Збиранням   таких відомостей повинні займатися всі служби міліції. Відповідна інформація  має надходити і від  органів  охорони  здоров'я,  освіти,  керівників  трудових

колективів, громадськості.

       Індивідуальна профілактика наркоманії  здійснюється  щодо  осіб,  які

  зловживають наркотиками  і   в  діях  яких  відсутні  ознаки  злочину,  але,

  виходячи з їхньої антисуспільної поведінки, є імовірність його  вчинення.

  Наркомани "прогресують" поступово  і зазвичай проходять такі стадії:

1) нездорового інтересу до наркотиків, їх виготовлення  і споживання (група відносного ризику); 

       2) перебування у середовищі  наркоманів,  схвалення їх  поведінки,  разові прийоми наркотиків (група підвищеного ризику);

       3) вживання наркотиків більш-менш  постійно, але ознаки наркоманії  ще відсутні (група тих, хто зловживає наркотиками);

       4)  формування  хворобливої   психічної  і фізичної  залежності   від наркотиків (група хворих на наркоманію).

       Очевидно, що починати профілактику  необхідно  з  представників  групи відносного ризику, оскільки вона буде найбільш ефективною.

       Профілактика має проводитись  за  планом  з  урахуванням   рекомендацій

  лікаря-нарколога  або  за  його  безпосередньої  участі.   Щодо   виявлених наркоманів,  то  першочерговим  заходом  мусить  бути  їх  направлення   на лікування з подальшою профілактикою. Роботу з особами, які  перебувають  на профілактичному обліку,  треба  проводити  диференційовано,  враховуючи  їх позитивні  і  негативні  якості.  При  цьому   методи   виховання   повинні поєднуватися з медичним  і  правовим  впливом.  Індивідуально-профілактичні заходи передбачають:

      1) нагляд за поведінкою і   способом  життя  особи,  яка   перебуває  на

профілактичному  обліку,  реагування  на  її  правопорушення,  пов'язані   з

наркотиками;

      2)  здійснення   оперативно-профілактичних   заходів   щодо   осіб   з

найближчого оточення  профілактивного,  які провокують  його  на  вживання наркотиків чи інших одурманюючих засобів або вчинення злочинів.

      Попередження  наркоманії  потребує  ретельного   аналізу   оперативної

обстановки  на території, де мають місце нелегальний  обіг наркотиків  та  їх

немедичне  вживання.   Вивчаються   чинники,   що   обумовлюють   порушення

антинаркоманійного законодавства та особи,  які його  порушують.  Головним

завданням при цьому є усунення даних  чинників,  або,  принаймні,  Часткове

перешкодження їх негативному впливу.  Особливу  увагу треба звернути  на роботу з батьками, які  мають  підлітків  з  ознаками  вживання  наркотиків (сліди уколів на тілі, поява шприців, різке схуднення, блиск очей, постійне ковтання слини тощо).

 

 

 

ВИСНОВКИ

     Фахівці стверджують, що реальний стан справ у сфері незаконного обігу наркотиків перебуває у більш загрозливому стані, ніж воно відбивається в офіційній статистиці. Сама «природа» подібних злочинів, що припускає наявність цілого ланцюжка дій та учасників (виробник - оптовий покупець - св - споживач), зумовлює появу та функціонування організованих злочинних співтовариств.

     Чималий вплив на стан злочинності робить і «природа» наркоманії. 52% опитаних наркоманів вважає, що споживач наркотиків повинен вишукати будь-які шляхи придбання наркотиків. Спеціальний підрахунок показує, що як мінімум 36% наркоманів за своїм матеріальним становищем змушені шукати кримінальний джерело доходу. За даними фахівців, кожен наркоман залучає до вживання наркотиків як мінімум ще 4-х осіб, а на кожного виявленого наркомана припадає в середньому 10-12 невиявлених.

    Стрімке поширення наркотиків у сучасному світі - це глобальне загальнолюдське лихо. За даними ООН сьогодні вже більше 200 мільйонів чоловік мають досвід споживання наркотичних засобів.

     Вже немає жодної країни, яку в тій чи іншій мірі не торкнулися б проблеми, пов'язані з незаконним поширенням наркотиків. У цих умовах боротьба з організованою наркозлочинністю, підрив економічних основ наркобізнесу, протидія зловживанню наркотиками, створення умов для лікування і реабілітації наркозалежних, профілактика наркоманії та поширення наркотиків стають одними з найважливіших, пріоритетних напрямів державної політики.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Кузнєцова Н.Ф. «Проблемы криминологии». – М, 2001.

2.Зелінський А. Ф, Кримінологія: Курс лекцій. - Харків, 2000.

3.«Криминология». Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. - М., 2003.

4.«Кримінологія:» Підручник для навчальних закладів МВС України / В.Г. Лихолоб, В.П. Филонов, О.И. Коваленко, А.Е. Михайлов. - К.; Донецьк, 2004.

5.«Криминология. Учебник для юридических ВУЗов». Под общ. Ред. А.И. Долговой. – М., НОРМА, 1997.

6.«Криминология», Шнайдер Г.И. . - М., 2001.

7.«Кримінологія», Г.С. Семаков курс лекцій. – К., 2001.

8.„Курс кримінології” під редакцією д.ю.н. профксора О.М.Джуги Київ Юринком Інтер 2001 рік.

9.Михайленко П. П. Кримінальне право, кримінальний процес та кримі¬нологія України. — К., 2006.

10.Сахаров А. Б. Криминология й ее значение для профилактической деятельности ОВД. — М., 2000.

11.Хохряков Г. В. Криминология: Учебник / Отв. ред. В. Н. Кудрявцев. — М., 2008.