Індивідуальне науково-дослідне завдання з "Митної справи"

Кафедра податків та фіскальної політики 
 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з митної справи 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Особливості переміщення об’єктів інтелектуальної власності через митний кордон України.

    За законодавством України усі результати творчої інтелектуальної діяльності визнані товаром і можуть бути об’єктом зовнішньоекономічних угод і переміщуватися через митний кордон України. Але об’єкти права інтелектуальної власності порівняно із звичайним товаром характеризуються деякими особливостями, що зумовлює необхідність здійснення спеціальних заходів при їх  переміщенні через митний кордон України.

     Право інтелектуальної власності виникає, як правило, тільки після державної реєстрації результату творчої діяльності у відповідних  державних органах. Для об’єктів права промислової власності, а також для засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту така реєстрація є необхідною, для об’єктів авторського права реєстрація є бажаною (вона засвідчує пріоритет створення  результату літературно-художньої творчості) і необхідна для реєстрації в подальшому об’єкта інтелектуальної власності у Держмитслужбі.

     Право інтелектуальної власності є строковим, тобто воно припиняється з перебігом певного терміну, після чого  об’єкт інтелектуальної власності стає суспільним надбанням. За загальним правилом дія авторського права на твір відбувається протягом життя автора та 70 років після його смерті, право на винаходи, корисні моделі – 20 років, право на промислові зразки – 10 років, право на товарні знаки – 10 років після подання заявки на отримання патенту.

    Об’єкти інтелектуальної власності – це не речі, як предмети матеріального світу, а ті ідеї, символи, образи, думки, гіпотези тощо, які виражені в об’єктивній формі - втілені в матеріальних носіях. У зв’язку з цим, об’єкти інтелектуальної власності здатні до тиражування, тобто до багаторазового втілення в матеріальному об’єкті.

    Автору об’єкта інтелектуальної власності належить два види прав: майнові права та особисті немайнові права. Майнові права можуть передаватися іншим особам, немайнові права  відчуженню не підлягають.

        Охорона права інтелектуальної власності в більшості випадків обмежується територією певної держави, де відбулася державна реєстрація (за виключенням загальновідомих товарних знаків).

      Митний контроль та митне оформлення товарів в якості предметів матеріального світу визначається розділами ІІ, ІІІ Митного Кодексу.  Особливості переміщення товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності - відповідно розділом Х Митного Кодексу та іншими законами України. Ця норма Митного Кодексу має бланкетний характер, тобто вона посилається на інші законодавчі акти, якими врегульовані ці правовідносини. Серед найважливіших законів, що регулюють правовідносини інтелектуальної власності слід назвати: Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р., Закон України “Про авторське право та суміжні права” в ред. від 11.07.01р., Закон  України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” в ред. від 1.06.2000 р., Закон “Про охорону прав на промислові зразки” України від 15.12..93 р., а також Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від  15.12.93 р. та інші.

  Митний контроль за переміщенням  товарів, що містять об’єкти  інтелектуальної власності можна  поділити на два види:

• це безпосередній митний контроль, що здійснюється з детальною перевіркою наявності порушень прав інтелектуальної власності на матеріальному носії за умови попереднього надання інформації правовласником в порядку, передбаченому розділом Х МК.
• це формалізований митний контроль, який здійснюється відповідно до розділів ІІ, ІІІ МК за дотриманням умов переміщення певних матеріальних носіїв (наприклад, при переміщенні дисків для лазерних систем зчитування вимагається наявність ліцензії Мінекономіки, СІД-кодів та контрольних марок). Ці заходи також спрямовані на захист прав інтелектуальної власності на митному кордоні, але митні органи перевіряють лише формальні ознаки, передбачені законодавством, без перевірки наявності чи відсутності об’єктів прав інтелектуальної власності на цих матеріальних носіях. Разом з тим, у авторів творів завжди залишається право отримати  допомогу митних органів по захисту прав інтелектуальної власності шляхом здійснення безпосереднього митного контролю при дотриманні умов, передбачених розділом Х МК.

    Порядок переміщення товарів,  що містять об’єкти інтелектуальної  власності, передбачений розділом  Х Митного Кодексу застосовується з обмеженням по видах митних режимів, способу переміщення та колу осіб. Такі обмеження встановлено, зокрема, до товарів, що містять об’єкти інтелектуальної власності та переміщуються через територію України транзитом; ввозяться на митну територію України або вивозяться з неї фізичними особами для власного використання та не призначені для використання у комерційних цілях; пересилаються у міжнародних поштових та експрес відправленнях.

      Митним законодавством передбачений певний реєстраційний порядок, який є передумовою здійснення митного контролю за переміщенням об’єктів інтелектуальної власності через митний кордон України. Це означає, що митному контролю та митному оформленню відповідно до розділу Х Митного Кодексу підлягають не будь-які товари, що містять об’єкти інтелектуальної власності, а лише ті з них, які зареєстровані у спеціальному реєстрі Державної митної служби України.

  Реєстрація  товарів, що містять об’єкти  інтелектуальної власності у  Державній митній службі України  – це передбачена митним законодавством процедура засвідчення факту зацікавленості правовласника у сприянні захисту його прав інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України та механізм збору інформації, необхідної для виконання таких функцій митними органами.

   Ведення реєстру, враховуючи міжнародний  досвід, може відбуватися за різними  позиціями:

• За об’єктами інтелектуальної власності;
• За товарами, що містять об’єкти інтелектуальної власності.

   Реєстрації у реєстрі Державної  митної служби підлягає саме товар, як предмет матеріального світу, а не об’єкти інтелектуальної власності, що містяться в ньому. 

      Митний контроль та митне оформлення не проводиться окремо щодо товару як предмету матеріального світу та об’єкту інтелектуальної власності, що втілений в цьому товарі. Наявність об’єкту інтелектуальної власності при митному оформленні може впливати на ціну товару (наприклад, вартість сигарет з товарним знаком буде значно вища від вартості сигарет без товарного знаку), на код товару за УКТ ЗЕД (наприклад, матриці кодуються за кодом - 8523900000, а лазерні диски з записом – за кодом – 8524310000), але окремо на об’єкт інтелектуальної власності вантажна митна декларація (ВМД) не оформлюється, кодування об’єкта інтелектуальної власності за УКТ ЗЕД не передбачено, вартість не визначається, митні обкладення не нараховуються.[1; 425]

      Реєстрації у реєстрі ДМСУ підлягає саме товар як предмет матеріального світу, а не об’єкти права ІВ, що містяться в ньому. Це можна пояснити такими чинниками:

• в одному товарі можуть міститися одночасно кілька об’єктів ІВ. Наприклад, пляшка, кришка та етикетка можуть бути зареєстровані як самостійні промислові зразки, на них можуть бути розташовані кілька  різних товарних знаків;
• митний контроль за своїм характером передбачає необхідність огляду матеріального носія об’єкта права ІВ (тобто товару), тоді як об’єкт права ІВ може бути виражений у будь-який об’єктивній формі, не обов’язково в матеріальній;
• митний контроль та митне оформлення не проводиться окремо щодо товару як предмета матеріального світу та об’єкта права ІВ, що втілений у цьому товарі. Наявність об’єкта права ІВ при митному оформленні може впливати на ціну товару, на код товару за УКТ ЗЕД, але окремо на об’єкт права ІВ ВМД не оформлюється, кодування об’єкта ІВ за УКТ ЗЕД не передбачено, вартість не визначається, митний збір не нараховується;
• обсяг правової охорони зареєстрованого товарного знака згідно з п. 4 ст. 5 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” визначається наведеними у свідоцтві зображенням знака та переліком товарів та послуг. Тобто за законодавством України правова охорона у випадку використання товарного знака не за призначенням для іншої категорії товарів, крім зазначених у свідоцтві, не вважається порушенням прав на товарний знак, наприклад, використання товарного знака “Coca-Cola” на джинсовому одязі або на косметичних товарах. Хоча в законодавстві багатьох країн світу такі дії вважаються порушенням (ослабленням товарного знака) за умови, що товарний знак є загальновідомим.

    Реєстр ДМСУ України був створений  у 2001 р. і за цей час у  нього внесено близько 130 товарів,  що містять об’єкти права ІВ.

    Митний збір за внесення у реєстр терміном на 6 місяців становить 200 доларів США, на 12 місяців - 400 доларів. За продовження реєстрації кожного товару - 100 доларів.

Митні органі вживають наступні заходи:

• надсилають інформацію про зареєстровані товари всім митним органам України електронною поштою з повідомленням коду, за яким зареєстрований новий об’єкт інтелектуальної власності;
• здійснюють митний контроль у формах, передбачених розділом ІІ МК;
• призупиняють митне оформлення товарів, пред’явлених для митного контролю та митного оформлення, в разі виявлення ознак їх контрафактності;
• забезпечують зберігання товарів, щодо яких призупинено митне оформлення на складах тимчасового зберігання або на складах митних органів;
• повідомляють не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про призупинення митного оформлення, відповідного власника прав на об’єкти права інтелектуальної власності про факт переміщення через митний кордон України відповідних товарів;
• повідомляють не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про призупинення митного оформлення, декларанта про причини призупинення митного оформлення товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, найменування та адресу власника зазначених прав;
• дозволяють власнику прав на об’єкти права інтелектуальної власності та декларанту брати проби і зразки товарів для проведення експертизи;
• порушують справу про порушення митних правил в разі підтвердження контрафактності товарів, митне оформлення яких було призупинено. [3, c. 119]

       Якщо митний орган на основі даних реєстру товарів, що містять об'єкти права ІВ, який ведеться ДМСУ, виявляє ознаки того, що товари, пред'явлені для митного контролю та митного оформлення, є контрафактними, їх митне оформлення призупиняється терміном на 15 календарних днів, і може бути продовжено на такий самий строк. Контрафактними є товари, що містять об’єкти права інтелектуальної власності, ввезення яких на митну територію України, або вивезення з цієї території призводить до порушення прав власника, що захищаються відповідно до чинного законодавства України та міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. 

    Правовласник упродовж терміну зупинення митного оформлення товару, що містить об'єкт права ІВ, має подати позовну заяву до суду про захист його прав або самостійно врегулювати питання порушення своїх прав із власником товару, митне оформлення якого зупинено.

    У разі подання правовласником ухвали суду про порушення провадження у справі митний орган продовжує термін зупинення митного оформлення до прийняття судового рішення.

    Якщо впродовж зазначених строків контрафактність товарів, щодо яких прийнято рішення про призупинення митного оформлення, буде підтверджена, митний орган в установленому МК порядку порушує справу стосовно не виконання митних правил, а товари – безпосередні предмети правопорушення – вилучаються в порядку, встановленому МК.

     За час існування реєстру ДМСУ було близько 30 випадків звернення правовласників про призупинення митного оформлення товарів, що містять об’єкти права ІВ.

   Випадків підтвердження контрафактності товарів, що містять об’єкти права ІВ, і порушення на цій підставі справи стосовно невиконання митних правил, а, відповідно, і конфіскації зазначених товарів ще не було. Як правило, правовласник відкликає клопотання у зв'язку із самостійним врегулюванням питання порушення своїх прав із власником товару, тобто сторони укладають мирову угоду. Внаслідок чого ці товари підлягають митному оформленню в установленому порядку.

    Отже, попри те, що через митний кордон фактично переміщуються контрафактні товари, формально, тобто з юридичного погляду, їх не можна вважати такими, позаяк їхня контрафактність не доведена у суді, хоча “фактична контрафактність” таких товарів завідомо може бути відома як сторонам, котрі конфліктують (правовласнику і власнику контрафактного товару), так і митним органам. Останні відповідно до МК не можуть порушити справу стосовно не виконання митних правил за ст. 345 МК, доки контрафактність товарів не буде підтверджена в судовому порядку.

       Ще одна проблема – надання правовласником гарантії щодо покриття можливих збитків імпортера та митниці. Більшість розвинених країн застосовують як гарантію внесення застави на рахунок митного органу чи приймають до розгляду фінансові гарантії банку.

Оскільки  в Україні інститут банківських  гарантій наразі не набув поширення, виникають певні складнощі при їх застосуванні.

    Загалом система захисту прав ІВ в Україні потребує серйозних змін. На сьогодні ДМСУ вже розробила проект Закону України “Про внесення змін до МК”, метою запровадження якого є внесення змін до глави 45 МК та до ст. 345 МК.

   Проект встановлює відповідальність власника прав на об’єкт права ІВ перед власником товару в разі призупинення митного оформлення, якщо при цьому факт порушення прав ІВ не доведено.

    Конче важливою в проекті є норма, яка передбачає право митних органів здійснювати призупинення митного оформлення товарів за власною ініціативою (застосування дії Ex Officio, що передбачено ст. 58 Угоди TRIPS), що вирішує, нарешті, проблему бездіяльності митних органів України при переміщенні таких товарів через митний кордон.

   У реєстр ДМСУ вноситимуться вже не товари, які містять об’єкти права ІВ, а об’єкти права ІВ, що зробить більш ефективним захист прав ІВ.

   Згідно з проектом Держмитслужба забезпечує оприлюднення переліку об’єктів права ІВ, включених до митного реєстру.

    Підтвердженням порушення прав ІВ при переміщенні товарів буде вже не рішення суду, а висновок експертизи.

    Новелою є й те, що відшкодування збитків митним органам, декларанту та іншим особам, в разі не підтвердження порушення прав ІВ при переміщенні товарів, щодо яких прийнято рішення про призупинення митного оформлення, здійснюється за рахунок особи, якій відповідно до законодавства належать майнові права на об’єкт права ІВ. При цьому грошова застава або інша фінансова гарантія попередньо вноситься цією особою на рахунок ДМСУ.

   Впровадження зазначених у проекті Закону змін усуває зауваження країн – членів робочої групи з питань вступу України до СОТ стосовно приведення законодавства щодо захисту права інтелектуальної власності при переміщенні товарів через митний кордон України у відповідність із Угодою TRIPS та не потребує додаткових фінансових витрат із Державного бюджету.

   Прийняття цього законопроекту – нагальний крок, однак, на жаль, не вирішує всіх питань, пов’язаних із забезпеченням охорони прав ІВ в Україні, оскільки створенню ефективної системи охорони прав ІВ перешкоджають, передусім, недоліки правової системи країни, інші серйозні проблеми, без вирішення яких докорінно змінити ситуацію неможливо. З-поміж них, зокрема, такі:

• зневага до охорони прав ІВ;
• недобросовісна конкуренція, пов’язана з неправомірним використанням об’єктів ІВ;
• потужні стимули до придбання та споживання продукції, виготовленої з порушенням прав ІВ, що діють в умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення.

   Низькі стандарти захисту ІВ в Україні здебільшого визначаються браком кваліфікованих фахівців у цій сфері, позаяк вона вимагає досить великого обсягу специфічних знань.

Міжнародна  практика у сфері захисту прав ІВ свідчить про високу ефективність взаємодії митних органів, поліції і прокуратури. На жаль, існуючі повноваження митних органів України не дозволяють активно взаємодіяти з цими структурами, оскільки останні, на відміну від митних органів інших держав, не мають повноважень щодо оперативно-розшукової діяльності, а досвід здійснення контролю за товарами після їх митного оформлення лише напрацьовується.[2]

  Україна має в своєму розпорядженні чималий потенціал об'єктів інтелектуальної власності, проте значно поступається розвинутим країнам у їх комерційному використанні. Для подолання відставання слід ввести об'єкти інтелектуальної власності в господарський обіг та створити для них цивілізований ринок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Експортний  контроль в системі нетарифних обмежень.

         В сучасних умовах, що характеризуються зростаючою загрозою з боку терористичних угруповань різних мастей, однією з основних у системі державних структур, покликаних виконувати задачі по забезпеченню політичної, військової та економічної безпеки країни, є національна система експортного контролю.

      Призначення національної системи експортного  контролю будь-якої країни полягає  в забезпеченні контролю експорту та імпорту товарів подвійного застосування, що можуть бути використані при виробництві  зброї масового знищення (ЗМЗ - ядерне, хімічне і біологічне озброєння), ракетних засобів їхньої доставки, при виробництві звичайних озброєнь і техніки, а також товарів військового застосування з категорії звичайних озброєнь (озброєння, боєприпаси, спеціальна техніка і т.д.). При вирішенні цієї задачі відповідним структурам постійно потрібно шукати і знаходити баланс між двома напрямками діяльності держави. З одного боку, забезпечувати максимально можливий рівень експортних постачань високих технологій з метою одержання валютних надходжень до бюджету, з іншого - дотримуватись прийнятих міжнародних зобов'язань по нерозповсюдженню (ЗМЗ, ракетних засобів доставки, звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного призначення).

   Відповідно до Положення Про державний експортний контроль в Україні державний  експортний  контроль  -  комплекс заходів,  які здійснюють державні органи щодо забезпечення  державного  контролю за   міжнародними   передачами   товарів,   що  контролюються,  їх використанням юридичними  і фізичними особами   відповідно   до  
міжнародних зобов'язань України та інтересів національної безпеки.[4]

   Державному  експортному  контролю  підлягають  міжнародні передачі товарів таких категорій:

     1) товари,  що стосуються ядерної діяльності та  можуть  бути використані у створенні ядерної зброї;

     2) товари,  що можуть бути використані  у створенні  хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї;

     3) вироби   ракетної   техніки,   обладнання,   матеріали   і технології,  що  використовуються  або можуть  бути використані у створенні ракетної  зброї   

    4) товари військового призначення;

     5) товари подвійного використання.

     Процедури застосування  експортного   контролю за міжнародними передачами зазначених категорій товарів визначаються  відповідними положеннями, які затверджує Кабінет Міністрів України.

      Під міжнародними передачами товарів розуміються експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимчасове вивезення за межі України або тимчасове ввезення на її територію, транзит товарів територією України, а також будь-які інші передачі товарів, здійснювані за межами України, за умови участі в них суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів. Міжнародні передачі товарів включають надання посередницьких (брокерських) послуг, виробничу, науково-технічну та іншу кооперацію, демонстрацію товарів як експонатів на міжнародних виставках і ярмарках з метою рекламування, проведення іспитів, торгівлю та операції по обміну ними, що виконуються у встановленому порядку суб'єктами міжнародних передач товарів. У свою чергу, під суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів розуміється зареєстрований спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю суб'єкт господарської діяльності України, що має намір здійснювати або здійснює міжнародні передачі товарів, включаючи посередницьку (брокерську) діяльність.  
   Товарами військового призначення є вироби, послуги і технології військового призначення, а також базові технології. При цьому під послугами військового призначення розуміється надання іноземним юридичним або фізичним особам в Україні або за її межами послуг, у тому числі посередницьких (брокерських), у сфері розробки, виробництва, будівництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, демілітаризації, знищення, збуту, зберігання, виявлення, ідентифікації, придбання або використання виробів або технологій військового призначення, а також надання певним юридичним особам іноземної держави або його представникам або іноземцям послуг по фінансуванню таких робіт. 
   Технологіями військового призначення є спеціальна інформація в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інформації), необхідна для розробки, виробництва або використання виробів військового призначення і надання послуг військового призначення. Ця інформація може надаватися у формі технічних даних або технічної допомоги. Базовими технологіями є технології, що визначають принцип роботи і використання техніки, і елементи технологій, без яких військова техніка не може бути створена і використана. 
   Товарами подвійного призначення вважаються окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і технологій, спеціально не призначені для військового використання, а також пов'язані з ними роботи і послуги, що, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військових або терористичних цілях або для розробки, виробництва, використання товарів військового призначення, зброї масового знищення, засобів доставки такої зброї або ядерних вибухових пристроїв, у тому числі окремі види ядерних матеріалів, хімічних речовин, бактеріологічних, біологічних і токсичних препаратів.  
   Державний експортний контроль здійснюється також щодо експорту або тимчасового ввезення товарів, не внесених у списки, якщо: 
   - такі товари ввозяться на територію України з наданням міжнародного імпортного сертифіката за вимогою держави-експортера. Міжнародний імпортний сертифікат — документ, виданий уповноваженим на це державним органом держави-імпортера, що підтверджує зобов'язання імпортера імпортувати товари у свою державу, а якщо товари не будуть до неї імпортовані, то не відправляти їх в інше місце без дозволу зазначеного державного органу; 
   - експорт або тимчасове ввезення таких товарів за межі України здійснюється в держави, у відношенні яких резолюціями Ради безпеки ООН, інших міжнародних організацій, членом яких є Україна, або національним законодавством установлено повне або часткове ембарго на постачання таких товарів. 
   При одержанні центральними державними органами влади, інформації про наміри або можливість використання будь-яких товарів, не внесених у списки, у державах, що є їх кінцевими споживачами, для розробки, виробництва, складання, випробування, ремонту, технічного обслуговування, модифікації, модернізації, експлуатації, управління, зберігання, виявлення, ідентифікації або для поширення зброї масового знищення або засобів його доставки, ці органи зобов'язані проінформувати про це Держекспортконтроль, який має право у зв'язку з цим застосовувати до таких товарів процедури державного експортного контролю. 
   Суб'єкти господарської діяльності, що мають намір здійснювати міжнародні передачі товарів військового призначення, попередньо реєструються Держекспортконтролем як суб'єкти здійснення міжнародних передач товарів. Після проведення експертизи такому суб'єкту видається свідоцтво про реєстрацію. Ідентифікація товарів, що вимагають одержання дозвільних документів на здійснення міжнародних передач таких товарів, покладається на суб'єкта господарської діяльності, але на практиці такою ідентифікацією займаються на комерційних засадах спеціалізовані організації. Для здійснення експорту та імпорту товарів військового призначення і товарів, що містять відомості, які становлять державну таємницю, суб'єкти ЗЕД повинні одержати відповідні повноваження від Кабінету Міністрів України. При цьому суб'єкти ЗЕД зобов'язані попередньо створити систему внутрішнього фірмового експортного контролю, що підлягає атестації Держекспортконтролем. 
   Держекспортконтроль видає дозволи і висновки. Для проведення переговорів, пов'язаних з укладенням конкретних контрактів або для здійснення конкретних передач товарів по таких контрактах, надається разовий дозвіл або висновок терміном до одного року. Якщо передбачається кількаразове проведення переговорів або кількаразове здійснення таких передач конкретним кінцевим споживачам, видається генеральний дозвіл або висновок терміном до трьох років, Якщо передбачається кількаразове проведення переговорів або кількаразове здійснення передач різним кінцевим споживачам конкретної держави, може надаватися відкритий дозвіл або висновок на термін, обумовлений у рамках відповідних міжнародних договорів. 
   Для одержання генерального або відкритого дозволу або висновку відповідний суб'єкт зобов'язаний створити систему внутрішнього фірмового експортного контролю. За загальним правилом терміни розгляду заяв на надання дозволів або висновків складають: 
   45 днів — по експорту (реекспорту) товарів військового призначення; 
   30 днів — по експорту (реекспорту) товарів подвійного використання і тимчасовому вивезенню (ввезенню) будь-яких товарів, що підпадають під режим контролю; 
   15 днів — по імпорту і транзиту товарів, а також тимчасовому вивезенню або ввезенню товарів для демонстрації на виставках, ярмарках, з метою реклами, проведення випробувань і з іншою подібною метою, якщо це не передбачає передачу права власності на товар. 
   Суб'єкт ЗЕД зобов'язаний відмовитися від виконання контракту щодо будь-якого товару, якщо йому стало відомо, що товар буде використаний в інших цілях або іншими кінцевими споживачами, ніж це було визначено в контракті (інших документах), на підставі якого він одержав дозвіл, висновок або міжнародний імпортний сертифікат. 
   Держекспортконтроль і уповноважені ним інші державні органи України мають право проводити перевірку доставки або кінцевого використання товарів на будь-якому етапі їх міжнародної передачі і після фактичної доставки товарів кінцевому споживачеві. Порядок надання державних гарантій і гарантій українських кінцевих споживачів щодо використання в заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що підлягають державному експортному контролю, здійснення державного контролю за виконанням цих гарантій, а також контролю за виконанням іноземними кінцевими споживачами своїх гарантій щодо використання в заявлених цілях товарів, імпортованих ними з України, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 р. № 920. Так, товари, ввезені на територію України з наданням гарантій щодо використання в заявлених цілях, не можуть бути реекспортовані з України або передані в треті держави на інших законних підставах без дозволу на це Держекспортконтролю, а іншому кінцевому споживачеві в межах України — без позитивного висновку Держекспортконтролю. Для оформлення гарантій щодо кінцевого використання імпортованих в Україну товарів використовуються міжнародний імпортний сертифікат, сертифікат підтвердження доставки, сертифікат кінцевого споживача та інші документи, що містять державні гарантії і гарантії кінцевого споживача щодо використання товарів у заявлених цілях. Наприклад, на запит імпортера товарів митні органи України видають сертифікат підтвердження доставки, яким підтверджують факт надходження товарів в Україну. 
   При здійсненні юридичною особою-суб'єктом здійснення міжнародних передач товарів порушень, перелік яких установлений Законом від 20.02.2003 р., Держекспортконтроль може застосовувати санкції у вигляді штрафів, скасування або призупинення дії відповідного дозволу, висновку або міжнародного імпортного сертифіката, які він надав такому суб'єкту ЗЕД або скасувати його реєстрацію в цьому органі як суб'єкта здійснення міжнародних передач товарів. Суб'єкти ЗЕД — фізичні особи несуть цивільно-правову, адміністративну і кримінальну відповідальність (наприклад, у відповідності зі ст. 333 Кримінального кодексу України, ст.ст. 188-17 і 212-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення).[5;310]

      Основу  системи експортного контролю будь-якої держави складають норми і правила міжнародних режимів та договорів експортного контролю, заснованих найбільш сильними країнами світу.

      Незалежно від того, чи є держава членом того або іншого режиму (договору) по нерозповсюдженню ЗМЗ, вона з метою  збереження необхідного для цивілізованої правової і незалежної держави статусу зобов'язана виконувати всі прийняті у світі норми і правила, що стосуються критичного експорту. Однак слід зазначити, що ці правила і норми досить часто допускають неоднозначне тлумачення, чим користуються найбільш економічно розвинені країни, і, у першу чергу США, у своїх власних інтересах. Така ситуація часто стає предметом міжнародних непорозумінь.

      Тому  питання експортного контролю, з  огляду на його важливість, завжди знаходиться в полі зору вищого керівництва країн.

     Кожна держава самостійно створює свою національну систему експортного контролю, виходячи з прийнятих міжнародних норм у цій області. Тип організації системи значною мірою визначається розподілом вищих владних повноважень у країні. На сьогоднішній день розрізняють три типи національних систем експортного контролю: президентсько-парламентська (США), урядова (Франція, Німеччина, Італія та ін.) і президентсько-урядова (Росія, Аргентина, Бразилія, Україна).

 Основною перевагою президентсько-парламентської системи організації експортного контролю є те, що цей процес постійно знаходиться під наглядом. Зокрема, у США президент повинний письмово повідомляти Конгрес, якщо сума експорту перевищує $14 млн. Крім того, за рахунок великої участі парламентаріїв у процесі здійснення експортного контролю сам цей процес забезпечений необхідною законодавчою базою, що дозволяє встановити чіткі правила поведінки.

      Сильні  і слабкі сторони урядової і президентско-урядової системи експортного контролю дуже близькі. Зокрема, сильними сторонами прийнятої в Україні президентско-урядової системи є:

      1.Пряма  виконавча вертикаль на чолі  з президентом, що забезпечує  дієвість керування процесом  експорту критичних товарів.

      2.Єдність  системи державного керування, що забезпечує ефективність роботи як при формуванні державної політики стосовно експорту, так і критеріїв постачань.

      3.Гнучкість  двоступінчастої системи, у якій  уряд здійснює практичну реалізацію  експортної політики держави.

      Сильні  сторони такої системи породжують і її слабкі сторони - відсутність дієвого контролю з боку законодавчої влади. А виняткові повноваження президента в питаннях експортного контролю стають засобом політичної боротьби за вплив на нього різних політичних угрупувань, що негативно відображується на нормативній базі, яка знаходиться в стані перманентної зміни.

      Становлення національної системи експортного  контролю почалося з перших днів незалежності України. За пройдені роки створено сучасну  систему експортного контролю, що забезпечує інтереси національної безпеки.

      Національна система державного експортного  контролю є невід'ємною складовою  структури державного керування. Історія  її створення і удосконалення, процес функціонування, задіяні державні структури, правова база, інформація про Списки товарів, що підлягають державному експортному контролю і т.д. досить докладно представлені на сайті науково-технічного центру експорту-імпорту спеціальних технологій, техніки і матеріалів (НТЦ). НТЦ є незалежною неурядовою організацією, створеною з ініціативи корпорації «ТАСКО» та підприємств і організацій Міністерства промислової політики України з метою зміцнення державної системи експортного контролю в Україні.

      Весь  процес експортного контролю в Україні  регулюється Комітетом з політики військово-технічного співробітництва і експортного контролю при Президенті України, що визначає державну політику в цьому питанні з урахуванням інтересів національної безпеки. До жовтневого 2002 року Указу Президента Комітет функціонував під егідою РНБО. У відповідності ж з цим Указом всі повноваження контролю над експортом озброєнь тепер покладаються на Адміністрацію Президента, де створюється спеціальний відділ.

      Основною  виконавчою урядовою структурою в сфері  експортного контролю на сьогоднішній день є Державна служба експортного контролю. Протягом декількох років її статус постійно змінювався. Останній раз це відбулося рік тому, коли відповідно до Указу Президента Державна служба експортного контролю одержала статус самостійного підрозділу в складі Кабінету Міністрів. Таким чином її повноваження підвищились до міністерських. При цьому ставилось за мету підвищення ефективності державного експортного контролю і забезпечення міжнародного авторитету України.

      Державна  служба експортного контролю відає  усім комплексом питань, пов'язаних з одержанням експортером ліцензії на вивіз контрольованих товарів. І тільки в незначній кількості випадків звертається до вищестоящого Комітету з політики військово-технічного співробітництва і експортного контролю при Президенті України, або до Кабінету Міністрів чи міністерств, уповноважених вирішувати ті чи інші питання, пов'язані з військово-технічним співробітництвом і експортним контролем, зокрема, до силових міністерств і структур держави (МО, МВС, СБУ, Державної митної служби, Державного комітету з питань охорони кордонів, МЗС, Міністерства промислової політики і т.д.). У свою чергу перераховані структури самостійно виконують визначені функції з питань експортного контролю в рамках власних повноважень. Велика роль приділяється, зокрема, питанню запобігання нелегальної торгівлі зброєю.