Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Інформаційне забезпечення банківської діяльності.

1.Взаємозв'язок між інвестуванням і фінансовими рішеннями.

Інвестування являє собою один з найбільш важливих аспектів діяльності будь-якої організації, що динамічно розвивається, керівництво якої віддає перевагу рентабельності з позиції довгострокової, а не короткострокової перспективи. Інвестиції у виробництво і ринки збуту забезпечують підвищення конкурентоспроможності фірми, створюючи умови для підвищення якості продукції, зниження витрат, збільшення обсягів продажу. Інвестиції вирішують тактичні і головним чином стратегічні задачі фірми.

Інвестиційний менеджер вирішує одну з таких проблем як скільки має інвестувати фірма та в які види активів? Відповіддю на це питання є інвестиційне рішення фірми.

Інвестиційне рішення (або рішення про планування довгострокових вкладень) – рішення, пов’язане з придбанням активів з метою виробництва товарів і надання послуг, що задовольняють потреби споживачів.

Критерієм успіху інвестиційної діяльності фірми є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість.

Прийняття інвестиційних рішень ускладнюється різноманітними факторами: вид інвестицій, вартість інвестиційного проекту, різноманітність можливих проектів, обмеженість фінансових ресурсів для інвестування, ризик, пов’язаний з прийняттям того чи іншого рішення і т.д.

Так, наприклад, коли ведеться про заміну виробничих потужностей, рішення може бути прийнято достатньо легко, так як керівництво фірми розуміє , в якому обсягу і з якими характеристиками необхідні нові основні засоби. Задача ускладнюється, коли йдеться про інвестиції, пов’язані з розширенням основної діяльності, так як необхідно врахувати ряд нових факторів.

Досить важливим є питання про розмір передбачуваних інвестицій. Крім того в багатьох фірмах спостерігається практика диференціації права прийняття інвест.рішень щодо того чи іншого керівника, який може приймати самостійні рішення.

Нерідко рішення повинні прийматися в умовах, коли мається ряд альтернативних чи взаємно незалежних проектів.

Також часто рішення приймаються інтуїтивно. Помилковий прогноз по відношенню доцільності купівлі того чи іншого обсягу активів може визвати негативні наслідки 2 типів: помилка в інвестуванні в сторону заниження призведе до неотримання можливого доходу; зайве інвестування може призвести до неповного завантаження потужностей.

2.Реальні активи, їх визначення та класифікація.

Процес створення б-я товарів чи послуг передбачає використання засобів виробництва – будь то молоток, комп’ютер, виробниче приміщення або технологічна лінія. Засоби виробництва, що використовуються на протязі певного проміжку часу, поєднуються в поняття капітал. Під капіталом можна розуміти вартість, що інвестується в той чи інший об’єкт. Між інвестиціями і капіталом існує взаємозв’язок, де інвестиції виступають похідною потоку, а капітал – похідною запасу.

Початок нового виробництва неможливий без створення нового капіталу, так як продовження виробничого процесу потребує затрат на відтворенням і оновленням капіталу, пов’язаних з фізичним зносом або моральним старінням виробництва. Будь-які витрати на створення нового чи відтворення існуючого капіталу – це реальні інвестиції.

Для діяльності сучасної компанії необхідна безліч різноманітних реальних активів. Багато з них, н-д, машини, заводи, офіси, земля, будівлі, верстати є матеріальними активами.; інші – технології, торгові марки, патенти, ноу-хау, - нематеріальними. До реальних інвестицій можна віднести не тільки витрати, пов’язані з виробництвом, але, н-д, будівництво будинку, придбання автомобілю, предметів мистецтва або колекційних вин.

Реальні інвестиції – це вкладення у виробничий капітал( основний та оборотний), спрямовані на приріст основних фондів та матеріально-технічних запасів, тобто вкладання в нове будівництво, реконструкцію, розширення, технічне переозброєння та підтримку виробництва.

Реальні інвестиції поділяються на чисті(розширення) та валові(оновлення).

3.Фінансові активи їх визначення та класифікація.

Для здійснення інвестицій необхідні кошти. Особа, що здійснює реальні інвестиції, може використовувати власні кошти або запозичити у будь-кого іншого із зобов’язанням повернення через певний проміжок часу з ( можливо) деякою винагородою. Винагорода зверх суми боргу є стимулом для особи, що надає в користування свої ресурси, і їх також можна розглядати як інвестиції(кошти видаються в обмін на зобов’язання повернення).

Вкладання коштів в обмін на тим або іншим чином укладені зобов’язання – являють собою фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції – вкладення коштів у фінансові інструменти власності та боргові фінансові інструменти з метою отримання прибутку або доходу.

Щоб отримати необхідні кошти, компанії продають ЦП або фінансові активи (акціонерний капітал, облігації, кредити банків, орендні зобов’язання, короткострокові ЦП або депозити), які володіють вартістю, так як дають право на реальні активи фірми.

За законом України “ Про ЦП і фондову біржу” всі ЦП поділяються на 2 осн. групи: *корпоративні ЦП або ЦП власності .Вони засвідчують участь власника в капіталі АТ, дають право співволодіння підприємством, участі в управлінні ним, право на отримання доходу у вигляді дивіденду ,як правило, щорічного. Це акції приватних підприємств, банків, страхових компаній.

* боргові ЦП. Вони не є свідоцтвом власності, а є підтвердженням різного типу боргових зобов’язань емітента перед власником ЦП, надають право на отримання фіксованого доходу у вигляді % та права повернення основної суми боргу у визначений термін. Це державні облігації, корпоративні облігації, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і компаній, ощадні(депозитні) сертифікати банків, векселі.

Значення фінансового ринку в тому, що з його допомогою найважливіший ресурс розвитку економіки- заощадження суспільства – направляються на створення нового капіталу – тобто на розширення виробничих потужностей і, в кінцевому результаті – підвищення суспільного добробуту.

4. Головні проблеми інвестування.

Інвестиційний менеджер вирішує проблеми:

1.Яку суму коштів має інвестувати фірма та в які види активів?

2.В який спеціальний проект має вкласти кошти фірма?

3.Яку суму коштів необхідно залучити для здійснення фінансування діял фірми?

4.Яким буде найкраще співвідношення: за рахунок власних та залучених, та позичених коштів з огляду на загальну вартість фірми?

Відповіддю на деякі з цих питань є інвестиційне рішення фірми, чи рішення про планування довгострокових вкладень. Відповіддю на інше питання являє собою рішення про вибір джерела фінансування. Фінансовий менеджер намагається знайти такі відповіді на ці питання, які б максимально покращили фінансове становище акціонерів.

Критерієм успіху зазвичай є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість.

Інвестиційне рішення – рішення, пов’язане з придбанням активів з метою виробництва товарів і надання послуг, що задовольняють потреби споживачів.

Таємниця успіху фінансового управління – в збільшенні вартості.

5. Роль інвестиційного менеджера у процесі інвестування.

Інвестиційний менеджер вирішує проблеми:

1.Яку суму коштів має інвестувати фірма та в які види активів?

2.В який спеціальний проект має вкласти кошти фірма?

3.Яку суму коштів необхідно залучити для здійснення фінансування?

Якість рішень менеджера визначає рівень процвітання фірми.

За функціями фінансовий менеджер(ФМ) виконує роль посередника між фінансовими ринками (ринок грошей, ринок капіталу) і фірмами. Фінансовий менеджер має справу і з операціями компанії, і з ринками капіталів. Отже, він повинен розуміти, як функціонують ринки капіталів. Грошовий потік виникає, коли фірма випускає ЦП з метою залучення грошових коштів(стадія 1). Гроші йдуть на купівлю реальних активів, що використовуються в діяльності фірми(стадія 2).(Можна собі уявити діяльність фірми як сукупність реальних активів). Пізніше, якщо фірма функціонує вдало, реальні активи дають великий приток грошових коштів, які необхідні для покриття початкових інвестицій(стадія 3). І, нарешті, грошові кошти чи реінвестуються(стадія 4а), чи повертаються інвесторам, які придбали ЦП першої емісії(стадія 4б)(безумовно, вибір не довільний).

Рішення про джерела фінансування завжди в якійсь мірі відображають теорію про ринки капіталів. Крім того, виникає необхідність знань теорії про вплив позичань корпорації на вартість її акцій.

Крім того, інвестиційні рішення неможливо приймати без врахування ринків капіталів. Фірма, яка діє в інтересах своїх акціонерів, повинна здійснювати інвестиції, які збільшують вартість частки акціонерів в фірмі. Для цього необхідна теорія вартості звичайних акцій.

Зрозуміти, як працюють ринки капіталів ,- зрозуміти, як оцінюються фінансові активи.

ФМ повинен враховувати фактори часу і невизначеності. Фірмам часто надається можливість інвестувати кошти в активи, які не здатні швидко окупиться і призводять до ризику і фірму , і її акціонерів. Для здійснення намічених інвестицій може бути необхідним залучення позик, повне погашення яких може затягнуться на довго. Фірма не може уникнути такого вибору – хтось повинен вирішувати, чи варті такі можливості витрат, пов’язаних з їх здійсненням, чи наскільки безпечний тягар додаткового боргу.

6.Об'єкти інвестиційної діяльності.

За законом України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються як всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Такими інвестиціями є:

· 1.Грошові кошти; 2.Цільові банківські внески; 3.Паї; 4.Акції.

· 1.Рухоме і нерухоме майно; 2.Інші матеріальні цінності.

· 1.Майнові права; 2.Навички; 3.Інші інтелектуальні цінності.

· Сукупність технічних, технологічних, комерційних, інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, але незапатентованих.

· 1.Права користування землею, водою, іншими природними ресурсами;2.Права користування обладнанням та устаткуванням(лізинг),будівлями і спорудами(оренда),інші майнові права та цінності.

Це все – об’єкти інвестиційної діяльності.

Об’єктом вкладання коштів є проект. Кожний інвестиційний проект незалежно від його складності та обсягу робіт являється об’єктом управління на протязі всього життєвого циклу.Проект – це програма вкладення капіталу з метою отримання прибутку. Інвестиційний проект припускає постановку цілей, планування виконання, управління і аналіз. У вузькому розумінні інвестиційний проект – це комплекс організаційно – правових, розрахунково – фінансових і конструктивно – технологічних документів, що описують дії по досягненню цілей інвестування

7.Джерела фінансування інвестиційної діяльності.

Всі операції, в результаті яких створюються фінансові активи і пасиви – утворюють фінансовий ринок. Разом фінансові ринки створюють механізм, через який фін менеджер має доступ до різних джерел інвестування. Фін ресурси –грошові кошти, які знаходяться у розпорядженні інвестора. Частина фінансових ресурсів спрямовується на купівлю засобів праці, предметів праці, робочої сили, ін.елементів вир-ва. Ця частина називається капітал.

Головне джерело інвестицій – нац доход, за його рахунок утворюється фонд нагромадження і поділяється на фонд відшкодування і фонд відновлення.

В залежності від джерел фінансування інвестиції ділять на:

1.Власні кошти інвестора (СК (кошти від продажу акцій і пайові внески учасників), амортиз-і відрахування, ЧП, резерви, накопичені пп, ін внески юр та фіз ос (цільове фінансування, благодійні внески ..). Вони є основними джерелами фінансування.

2.Запозичені кошти(державний кредит, кредити КБ, інших фін-кред.установ,інше).

3.Залучені кошти(інших інвесторів і вкладників).

Джерела фінансових ресурсів:

1.ЧП = виручка від реалізації – ПДВ – Акцизний збір – Ін. податки – собівартість.

2.Мобілізація внутрішніх ресурсів– доходи від реалізації ОФ, відходів виробництва, нематеріальних активів.

3.Амортизаційні відрахування.

4.Пайові внески до статутного/ акціонерного капіталу. Можуть бути у вигляді: грошових коштів; матеріальних цінностей; прав користування.

5.Страхові внески і внески до пенсійного фонду.

6.Облігаційні позики. Кошти від реалізації власних ЦП і ЦП інших емітентів.

7.Кредиторська заборгованість або кошти прирівняні до власних – це заборгованість постачальника за відвантажені товари, по яких не настав час оплати. Заборгованість до бюджету та позабюджетних фондів.

8.Кредити (банківський, інвестиційний, комерційний, податковий) та позики.

9.Спонсорські кошти – це кошти юридичних і фізичних осіб, які надають підтримку в інвестуванні. Вони не оподатковуються.

10.Державні субсидії(прямі кредити та позики;гарантійні кредити; гранти на проекти; пайова участь держави у проектах; прямі дотації). При державному субсидуванні держава стає учасником інвестування.

8.Бюджетування капіталу.

Сукупність дій з визначення, аналізу й вибору можливих інвестицій серед інвестиційних пропозицій називають складанням капітального бюджету, або бюдже-туванням капіталу. Цей процес охоплює кілька етапів, починаючи з виявлення можливих варіантів, перевірки ідей і закінчуючи точним економічним аналізом та постаудитом. У момент затвердження капітальний бюджет підприємства містить прийнятну кількість проектів, від яких загалом і від кожного окремо очікується економічний ефект, що відповідає стратегічним цілям керівництва підприємства. Бюджетування капіталу полягає у виборі за умов обмежених інвестиційних ресурсів тих інвестицій, які забезпечать бажаний рівень дохідності за прийнятного рівня ризику. Тобто це процес пошуку компромісу між можливістю несприятливого перебігу подій і очікуваною дохідністю інвестицій.

Бюджетування капіталу як ключова функція фінансового менеджера: *скільки інвестувати; *в які об’єкти інвестувати?

Бюджетування капіталу – це мистецтво вкладання коштів у активи (фін), вартість яких перевищує їх ціни Це не механічний процес, бо за умов абсолютно правильного виконання всіх його положень немає жодного варіанту успішного інвестування, внаслідок перевищення вартості акцій над їх ціною, в які вкладаються інвестиції.

БК зводится до ранжирування всіх інвесиційних пропозицій у порядку їхньої дохідності й вибору комбінацій інв пропозицій, яка б забезпечувала бажану сукупну дохідність за наявності обмежень за рівнем ризику й обсягах доступних фондів.

Методи аналізу інвестиційних проектів: *традиційні; *прості; *складні.

Якість рішень менеджера визначає рівень процвітання фірми.

9.Цілі інвестиційної діяльності на підприємстві.

Цілі керівників в залежності від економічної ситуації в Україні або галузі в цілому:

1.Максимізація прибутку в довгостроковому плані за рахунок збільшення обсягу продаж, зниження витрат;

2.Максимізація доходності акцій;

3.Збільшення обсягів продажу;

4.Добробут найманих робітників;

5.Задоволення потреб керівництва;

6.Підвищення іміджу фірми;

7.Досягнення певних цілей у конкуренції (збільшення частки ринку, освоєння нових ринків та інше);

8.Виживання;

9.Підвищення добробуту суспільства.

Цілі фірми – створення максимально важливої величини багатства акціонерів(загалом), що залежить від інвестиційного капіталу. Величина багатства акціонерівÞвартість акціонерного капіталу.

Отже, критерієм успіху інвестиційної діяльності фірми є вартість: будь-яке рішення, яке збільшує вартість частки акціонерів в фірмі, робить їх заможніше. Таким чином добрим інвестиційним рішенням є таке, в результаті якого придбаються реальні активи, чия вартість вища за пов’язані з ними витрати, - активи, що збільшують вартість.

10.Специфічні ознаки інвестиційних проектів.

Важливо розуміти, що інвестиційний проект повинен не вирішувати окрему задачу ( сприяти досягненню будь-якої однієї цілі), а забезпечувати економічне, технічне і соціальне просування фірми, підвищення її конкурентної позиції. Реалізація цілей інвестиційних ресурсів у виробництво передбачає формування сукупності ізольованих чи взаємопов’язаних інвестиційних проектів.

Інвестиційний проект – захід, що припускає певні вкладення капіталу з метою отримання доходів в майбутньому. Інвестиційний проект припускає постановку цілей, планування виконання, управління і аналіз. У вузькому розумінні інвестиційний проект – це комплекс організаційно – правових, розрахунково – фінансових і конструктивно – технологічних документів, що описують дії по досягненню цілей інвестування.

Спільним для всіх інвестиційних проектів є інвестиційне лагу(затримка) між моментом початку інвестування і моментом отримання прибутку.

Класифікація інвестиційних проектів здійснюється за такими ознаками:

1.За об’єктами інвестицій: *фінансові – це вкладання коштів в інструменти фондового ринку; *реальні – вкладання коштів у виробництво, шляхом нового будівництва, реконструкції, модернізації, підтримки виробництва; *інтелектуальні – вкладання коштів в нематеріальні активи.

3.За напрямками інвестування: *прямі(у виробничі фонди); *портфельні(у сукупність ЦП); *венчурні(інноваційні)(у наукомісткі високо ризикові виробництва); *мегаполіси( у спеціальні або вільні економічні зони, капітал яких працює на пільгових умовах); *галузеві і регіональні(суб’єктами інвестування є міністерства або місцеві органи влади); *міжнародні( на основі м/н угод , як правило, з участю м/н фінансово-кред. організацій.

4.За розміром інвестицій: *великі; *середні; *дрібні.

5.За мотивацією(прибутковістю): *вимушені; * проекти, що забезпечують позицію на ринку; *з метою скорочення витрат, збільшення доходів; *з метою одержання надприбутків.

6.За рівнем ризику: *без ризикові; *з мінімальним ризиком; *з середнім ризиком; *високо ризикові; *авантюрні.

11.Інвестиційна програма підприємства.

Реалізація цілей інвестиційних ресурсів у виробництво передбачає формування сукупності ізольованих чи взаємопов’язаних інвестиційних проектів. Систему взаємопов’язаних інвестиційних проектів, що мають загальні цілі, єдині джерела фінансування і органи управління називають інв-ю програмою.

12.Класифікація інвестиційних проектів за характером.

Інвестиційні проекти, що реалізуються фірмою розрізняють за:

характером(змістом); * масштабом; * тривалістю; * рівнем головної організації.

За характером розрізняють:

- внутрішні інвестиції (Оновлення устаткування.Нові технології; розробка і освоєння нової продукції; збільшення виробничих потужностей; підвищення кваліфікації кадрів; інше);

- зовнішні інвестиції ( розвиток соціальної інфраструктури; розвиток суміжних виробництв; розвиток систем збуту продукції).

Крім цієї класифікації важливо поділяти інвестиційні проекти на проекти розширення (розвитку) виробництва та проекти реабілітації(санації). Проекти розвитку передбачають реалізацію заходів, направлених на збільшення кількості продукції, що випускається без зміни номенклатури або/і на зміну виробничої програми шляхом освоєння нової продукції. Ці результати можуть бути досягнуті за рахунок інвестицій в фактори виробництва.

Реабілітаційні інвестиції найбільш важливі для кризового стану промисловості, коли коефіцієнт завантаження потужностей в промисловості занизький. Заходи по санації підприємства, які за своєю суттю є інвестиційною програмою, відображаються в бізнес – плані фінансового оздоровлення.

13.Класифікація інвестиційних проектів за масштабом.

Інвестиційні проекти, що реалізуються фірмою розрізняють за:

характером(змістом); * масштабом; * тривалістю; * рівнем головної організації.

Досить важливим для фірми є питання про розмір передбачуваних інвестицій. Так, рівень відповідальності, пов’язаної з прийняттям проектів обсягом інвестицій відповідно 1 млн.грн. і 500 млн.грн., різний.

Отже, за масштабом розрізняють малі, великі та мегапроекти. Наприклад, з практики фірм США проект вважається малим, якщо інвестиції не перевищують 10-15 млн. дол. Ці проекти відносно прості щодо управління і нетривалі. Мегапроекти відрізняються дуже великою вартістю ( більш ніж 1млрд.дол.), складністю і тривалістю(5-7років). Такі проекти, як правило, реалізуються урядами або найбільшими корпораціями. Окремі фірми можуть приймати участь в їх реалізації в якості співвиконавців.

Таким чином поділ за масштабом частіше за все залежить від розмірів компаній, так як очевидно, що в фінансово-промисловій групі і невеликому заводі по виробництву меблів використовувані критерії віднесення проекту до великого або малого суттєво різняться.

14.Життєвий цикл інвестиційного проекту, його тривалість, стадії реалізації.

Кожний інвестиційний проект незалежно від його складності та обсягу робіт являється об’єктом управління на протязі всього життєвого циклу. Життєв цикл – це відрізок часу від моменту народження ідеї до закінчення її експлуатації. Часто життєвий цикл інвестиційного проекту визначають по грошовому потоку: від перших інвестицій до останніх надходжень доходів.

Вудь-який інвестиційний проект має п'ять стадій.

1-перед проектні дослідження, проектування та освоєння Інвестицій (народження проекту). Стадія хар-я великими витратами коштів, власних чи отриманих у борт. Різноманітним ризикам. Прибутку немає.

2-початок експлуатації проекту. Інвестор відчуває великі потреби в банк позиках чи венурному капіталі. Звичайно він не сплачує дивідендів. Якщо є прибуток, він реінвестусться. Починають діяти ризики, пов'язані з конкуренцією ринку.

3-швидке зростання. Пп починає диктувати власні ціни на продукцію, але конкуренція зростає. Рівень продажу зб й значно покриває витрати виробництва. Хар-м с високий прибуток, але існус потреба у великих витратах на маркетинг та інвестиціях. Компанія може здійснювати додаткову емісію акцій, але сплачує невеликі дивіденди. Банк, якщо й падає позику, то під високі %.

4-стабільне функц-я пп. Відшкодовує власні борги. Високий рівень конкуренції не дає змоги диктувати ціни, але невисокі витрати уможливлюють отримання середніх по галузі прибутків. Це вже добре відома компанія з хорошою репутацією, яка має великі можливості в отриманні позик та реалізації акцій. У неї добре диверсиф й великий інв портфель, сплачуються солідні дивіденди, проте немає потреби у великих інвестиціях. На цій стадії компанія має розробляти стратегію запобігання занепаду. Ці заходи, як правило, пов'язані зі значним підвищенням інв активності. Стратегія «другого народження» передбачає різноманітні заходи — купівлю ін компаній галузі (вертикальне та горизонтальне злиття), інвест-ня нових проектів.

Інформаційне забезпечення банківської діяльності. 📙 Контрольная → 🆔 41901