Інфляція її види та суть

Інфляція  її види та суть.

 

Інфляція, як економічне явище існує вже довгий час. Вважається, що її поява пов’язана  навіть із виникненням грошей, із функціонуванням  яких вона нерозривно пов’язана.

Термін інфляція (від латинського inflatio - розбухання ) вперше почав використовуватися в Північній Америці за часи громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес розбухання паперово-грошового обігу. В ХІХ ст. цей термін використовувався також в Англії і у Франції. Широке розповсюдження в економічній літературі поняття інфляція отримало в ХХ столітті одразу після першої світової війни.

Найбілш лаконічне визначення інфляції — зростання загального рівня цін, білш загально — переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін.

Однак трактовку інфляції як переповнення грошового обігу  знеціненими паперовими грошами  не можна вважати повною. Інфляція хоча воно проявляється тільки у рості товарних цін, не є лише грошовим феноменом. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, яке породжене диспропорціями відтворення у різних сферах ринкового господарства.

Одночасно, інфляція —  одна із найбільш гострих проблем  сучасного розвитку економіки практично у всіх країнах світу особливо в нашій державі.

Суть інфляції заключається в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.

Деякі вчені-економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту поряд із грошима.

Зріст цін може бути пов’язаний із перевищенням попиту над пропозицією  товарів, однак така диспропорція між  попитом і пропозицією в більшості  випадків не є інфляцією.

Незалежно від  стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних здвигів в системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон’юктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладиі. З переліченого видно, що не всякий ріст цін — інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.

Так, ріст цін, що пов’язаний із циклічним коливанням кон’юктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і  падають у фазі кризи, потім знову  зростають у наступних фазах  виходу із кризи.

Підвищення  продуктивності праці за умови інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку — інфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. д. Великий попит  на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

Таким чином  до найважливіших інфляційних причин зросту цін можна відносити наступні:

1. Диспропорціональність — незбалансованість державних витрат і доходів, а саме дефіцит держбюджету. Цей дефіцит покривається за рахунок використання “друкарського верстата”, що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок — інфляція. У  нашій державі це мало місце у період “ходіння” купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці — гривні.
2. Інфляційно небезпечні інвестиції — переважно мілітаризація економіки. Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможнього попиту, і як наслідок — збільшення грошової маси. Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.На данний час для України це не актуально. Окрім питань пов’язаних із чорноморським флотом і повернення України до ядерної держави.
3. Відсутність чистого вільного ринку і конкуренції як його частки. Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки огополіс зацікавленний у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.
4. Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв’язки тої або іншої країни. Можливості у боротьби у державі доволі-таки обмежені.Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідни, одночасно “тормозить” експорт.
5. Інфляційні очікування — виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб’єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре подорожчення.Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладаютьв ціну своїх товарів прогнозуємий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993-1995 роках.

 

Раніше інфляція виникала, як правило, при надзвичайних обставинах. Так, під час війн держава часто випускала велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття воєнних витрат. За останні 20-30 років інфляція стала хронічною хворобою економіки багатьох країн світу.

Інфляція може протікати помірно — бути повзучою, в умовах якої ціни зростають не більше, ніж на 10% в рік. Багато сучасних економістів, в тому числі сучасні послідовники економічного вчення Кейнса, вважають таку інфляцію необхідною для ефективного економічного розвитку. Така інфляція дозволяє ефективно корегувати ціни стосовно до змінних умов виробництва і попиту.

Галопіруюча інфляція, при якій характерний ріст цін від 20% до 200% в рік, є вже  серйозною напругою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити  і включити в параметри угод і  контрактів.

Найбільш пагубною для економіки гіперінфляція, яка являє собою астрономічний ріст кількості грошей в обігу і як наслідок катастрофічний ріст товарних цін. Роль грошей у таких випадках різко зменшується, і населення та промислові підприємства переважно переходять на іншу, хоча і менш ефективну форму розрахунку, наприклад — бартер. В окремих випадках з’являються паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція наносить дуже сильний удар навіть по найбільш забезпеченим верствам суспільства. Більшість економічної літератури приводить приклад Нікарагуа періоду громадянської війни (33000% - середньорічний ріст цін), або післявоєнну Угорщину, чудовим прикладом може бути інфляція та гіперінфляція нашої держави у 1992-1995 роках. Однак приклад Сербії показав, що це ще не межа. Щодо Сербії, то в результаті економічного ембарго світової спільноти проти цієї країни, річний ріст цін склав 3.000.000.000%.

Теоретичні  концепції-виникнення інфляції.

 

 

В теоріях західних економістів  виділено як альтернативу дві концепції: інфляція попиту і інфляція витрат. Ці концепції розглядають різні причини винекнення інфляції.

Інфляція попиту —  порушення рівноваги між попитом  і пропозицією з боку попиту. Економіка  може спробувати витратити більше, ніж вона може випускати; вона може прагнути досягати тої точки, яка знаходиться поза кривої виробничих можливостей. Виробничий сектор не в змозі відповісти на цей вигаданий попит збільшенням реального об’єму продукції, тому, що всі маючі в запасі ресурси, вже давно вичерпані. Тому цей надмірний попит призводить до зростання ціни на постійний реальний обсяг продукції і викликає інфляцію попиту. Суть інфляції попиту пояснюють фразою “Дуже багато грошей полює за дуже малою кількістю товару”.

Але відношення між попитом  з одної сторони, і обсягом  виробництва, зайнятостю і рівнем цін — з другої, набагато складніше, ніж описано зверху.

Збільшення витрат на одиницю продукції в економіці  зменшує прибуток і обсяг продукції, яку фірми готові запропонувати  при існуючому рівні цін. В  результаті зменшується кількість товару і послуг в масштабі всієї економіки. Це зменшення пропозиції, в свою чергу, збільшує рівень цін. Отже, по цій схемі витрати, а не попит змінюють ціни, як це робиться при інфляції попиту.

Два основні джерела  інфляції, які тісно пов’язані  з ростом витрат — це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Існує дві концепції  щодо визначення першопричин інфляції: структурна і монетарна. Прихильники  першої концепції вбачають неминучість  інфляції в процесі економічного зростання за умов наявності структурних “вузьких місць” в економіці. До таких “вузьких місць” вони відносять диспропорцію суспільного відтворення, дефіцити державного бюджету. З точки зору прихильників цієї концепції, збільшення грошової маси дає змогу інфляції виявитися і стати кумулятивним (зростаючим) процесом.

Монетаристи розглядають  інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений “мякою” грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне  фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні “вузькі місця” наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і пост комуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутьністю або не досконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушенням міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення. В таких умовах зростання цін сприяє перерозподілу доходів із галузей споживчого комплексу на діяльність неефективних структур. Урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які незадовільняються існуючими можливостями сільського господарства. Підвищення цін на продовольство неминуче призводить до компенсаційного збільшення грошових доходів, а далі — до зростання витрат і цін. Таким чином розкручується інфляційна спіраль.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завишення офіційного валютного  курсу національної грошової одиниці  порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також у наслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.

         Соціально-економічні наслідки інфляції.

Головними негативними  соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

Як бачимо, інфляція є  дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність.

Інфляція має цілий  ряд наслідків у багатьох сферах суспільного життя насамперед у  соціальних та економічних.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу  доходів поміж найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін, як прояв інфляції, беспосередньо спричинює збільшення прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в  готівковій формі або в банку  чи вкладає їх в облігації, кожне  підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять  клієнтів від втрат, пов’язаних з  інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.

Інфляція зменшує поточне  споживання. Навіть якщо із підвищенням  цін відбувається перегляд ставок зарплати, то поточне споживання зменшується, тому що, по-перше, ніколи не буває 100-процентних індексацій доходів; по-друге, перегляд ставок потребує часу, протягом якого ціни можуть зрости ще більше.

У наслідок інфляції поглиблюється  майнова нерівність. У структурі  споживання є товари нееластичного  попиту, обсяг споживання яких не може зменшитись із підвищенням цін. Якщо багатші прошарки суспільства переключають частину своїх заощаджень на збереження старої структури споживання, то бідніші змінюють цю структуру, скорочуючи споживання товарів еластичного попиту. Прикладом такої ситуації є зменшення споживання овочів і м’яса і збільшення — хліба та картоплі у період масового підвищення цін на продовольчі товари.

Інфляція зменшує зацікавленість у продуктивній праці. Під час інфляції втрачається сенс кращої роботи, бо додаткові доходи поглинаються зростаючими цінами.

 

 

 

 

НБУ: створення, статус, принципи організації.

Правовою основою утворення  центрального банку України —  Національного банку — став закон  «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою УРСР 20 березня 1991 р. Попередниками Національного банку України можна вважати Державний банк Росії і Державний банк СРСР.

 
Правовий статус, принципи організації та діяльності Національного  банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України". 

 

Національний  банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної  власності і перебуває у його повному господарському віданні  та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю  і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України. 

 

Національний банк України  у відповідності із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим  центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Основна функція

Відповідно  до Конституції України основною функцією Національного банку є  забезпечення стабільності грошової одиниці  України. На виконання своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі, а також, у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню головної цілі.  

 

Інші  функції

Національний  банк виконує такі функції:

1)         відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2)         монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3)         виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4)         встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5)         організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6)         визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7)         визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8)         здійснює банківське регулювання та нагляд;

9)         здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10)      веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11)      здійснює сертифікацію тимчасових адміністраторів і ліквідаторів банку;

12)      складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13)      представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14)      здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15)      забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16)      аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17)      організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18)      реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19)      бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20)      визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21)      вносить у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

22)      здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

23)      здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

 

Основні засади грошово-кредитної політики на 2012 рік

1. Цілі грошово-кредитної  політики на 2012 рік та середньострокову  перспективу

Основні засади грошово-кредитної  політики на 2012 рік ураховують

тенденції розвитку вітчизняної  економіки та грошово-кредитного ринку,

визначають завдання і показники діяльності Національного банку України

для досягнення цілі –  забезпечення стабільності грошової одиниці  України.

Головною метою грошово-кредитної  політики у 2012 році та

середньостроковій перспективі  з урахуванням положень Конституції  України залишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Виконуючи свою основну  функцію, Національний банк України  виходитиме

з пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі,

критерієм якої розглядатиметься поступове зниження приросту індексу споживчих цін до 5-6% у 2014 році з подальшим його утриманням у межах 3-5%.

Стабільність грошової одиниці залишається одним з  головних чинників

досягнення стратегічних цілей  економічного розвитку України –  відновлення 

економічного зростання на засадах модернізації та інноваційного розвитку,

побудова сучасної, стійкої, відкритої  і конкурентоспроможної у світовому 

масштабі економіки та забезпечення на цій основі підвищення добробуту 

громадян нашої держави.

Пріоритетною метою грошово-кредитної політики у 2012 році є

сприяння утриманню темпів приросту індексу споживчих цін у межах  до

7,9%. Це буде надійним підґрунтям  для посилення довіри до грошової 

одиниці України та зростання її ролі в обслуговуванні економічного обороту,

зменшення валютної складової в  структурі пасивних та активних банківських 

операцій, зниження рівня доларизації  національної економіки.

В умовах корекції адміністративно  регульованих цін та тарифів 

щорічне уповільнення інфляції значною  мірою залежатиме від ефективності 2

координації грошово-кредитної політики Національного банку України  та

економічної і бюджетної політики Уряду. Допускається певне відхилення

динаміки інфляції від низхідного тренду в разі структурних зрушень  в

економіці та приведення окремих цін і тарифів у  відповідність до ринкових

рівнів. Водночас таке тимчасове  відхилення не повинно впливати на

досягнення визначених середньострокових інфляційних  орієнтирів.

У контексті сприяння досягненню стратегічних завдань економічного

розвитку як пріоритетних завдань грошово-кредитної політики

вважатимуться забезпечення стійкості банківської системи  та стимулювання

якісних зрушень кредитної  активності банків у напрямі посилення  її

інвестиційної спрямованості.

2. Реалізація грошово-кредитної політики у 2011 році

Макроекономічна ситуація упродовж 2011 року характеризувалася 

неоднорідністю, що безпосередньо  зумовлювало особливості реалізації

грошово-кредитної політики в окремі його періоди.

У першому півріччі 2011 року макроекономічне середовище реалізації

грошово-кредитної політики характеризувалося сприятливими

зовнішньоекономічними умовами.

Зростання зовнішнього  та внутрішнього попиту на продукцію української промисловості зумовлювало її прискорене зростання (8,7% за перше півріччя 2011 року).

За зростаючої динаміки світових цін на товари українського експорту

та активних зовнішніх  запозичень у першому півріччі минулого року

платіжний баланс був  зведений з позитивним сальдо – 1,8 млрд. дол. США.

У результаті підвищення пропозиції іноземної валюти Національний

банк України мав  змогу поповнювати міжнародні резерви  та вживати заходів 

щодо лібералізації  валютного ринку.

У той самий час  прискорення цінової динаміки на світових товарних

ринках разом з підвищенням  адміністративно регульованих цін та тарифів

створювало певні ризики для розвитку інфляційних процесів в Україні.

У цей період Національний банк проводив помірно жорстку грошово-

кредитну політику, яка  полягала не стільки в посиленні  параметрів тих або 

інших монетарних інструментів та механізмів, скільки в утриманні від їх послаблення.

У другому півріччі 2011 року умови функціонування економіки  суттєво 

погіршилися. Насамперед це було пов’язано з проявами рецесії  в масштабах 

світової економіки, що мало наслідком падіння попиту на продукцію

українського експорту, а також загостренням боргової кризи  в країнах 

Європи та США, що ускладнило доступ українських позичальників до світових ринків капіталу.

Як наслідок, зведене  сальдо платіжного балансу в другому  півріччі

2011 року було від’ємним  (“-” 4,2 млрд. дол. США).

Погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури безпосереднім чином 

відобразилося на уповільненні темпів зростання промислового виробництва 

(у грудні його обсяг  знизився на 0,5% уперше з жовтня 2009 року).

Зазначені фактори були причиною виникнення дисбалансу між 

попитом та пропозицією  на валютному ринку. Додатковим фактором

підвищення попиту на іноземну валюту виступало погіршення очікувань 

населення через поширення  песимістичних оцінок щодо перспектив розвитку

світової економіки, що також призводило до коливань депозитної активності

вкладників банків.

У цей період, з метою  нівелювання дії ризиків для  економічного

розвитку України Національний банк своєчасно вживав превентивні  заходи і 

вдався до проведення жорсткої грошово-кредитної політики.

За допомогою заходів  грошово-кредитного регулювання 

Національному банку  вдалося зв’язати значну частку вільної  ліквідності 

банківської системи, що сприяло стабілізації ситуації на валютному  ринку,

збільшенню внутрішньої вартості гривні та покращенню ринкових очікувань

та в результаті –  зменшенню інфляції.

Зокрема, приріст індексу  споживчих цін за 2011 рік становив 4,6%, що

є найнижчим показником за останні дев’ять років. Більш  низький показник

інфляції порівняно з прогнозованим урядом на 2011 рік (8,9%) забезпечив

збереження вартості заощаджень населення та позитивно  вплинув на

динаміку реального  ефективного обмінного курсу  і створив підґрунтя для 

подальших сприятливих  зрушень у макроекономічній сфері  та на

фінансовому ринку.

Розвитку позитивних тенденцій у реальному секторі  економіки та на

грошово-кредитному ринку  сприяло збереження прогнозованої  ситуації на

валютному ринку. У 2011 році обмінний курс гривні щодо долара США  на

міжбанківському валютному ринку знизився на 0,84% – до 8,0284 грн./дол.

США.4

Динаміка грошової пропозиції була адекватною макроекономічній

ситуації. Зростання грошової маси за 2011 рік становило 14,7% і відбувалося 

на фоні помірного  підвищення пропозиції базових грошей з боку

Національного банку  – монетарна база зросла на 6,3%.

Водночас проведення жорсткої грошово-кредитної політики за рахунок 

збереження вартості гривні та покращення очікувань сприяло  збільшенню

обсягу банківських  депозитів, загальний обсяг яких за 2011 рік збільшився на

18,2%. Акумуляція банками  коштів вкладників дала змогу  активізувати 

процеси кредитування реального  сектору економіки. Загальний обсяг 

кредитів протягом 2011 року збільшився на 9,6% порівняно зі зростанням на

0,9% у 2010 році.

Покращення очікувань та нарощування банками ресурсів для

кредитування економіки  України позитивно відображалося  на її розвитку.

У 2011 році основні показники  економічного розвитку України 

демонстрували позитивну  динаміку. Зокрема, приріст реального  ВВП за

підсумками 2011 року становив 5,2% порівняно зі зростанням на 4,1% у

2010 році. Економічне зростання  характеризувалося інвестиційною 

спрямованістю – інвестиції в основний капітал у 2011 році збільшилися  на