Інфляція. 3

ВСТУП

      Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток.

     На даний час світ перебуває у такому жахливому явищі, як економічна криза, яка охопила всі країни та всі прошарки суспільства. Разом зі світовою кризою до нашої країни «прийшла» інфляція – явище, яке руйнує економіку країни і з яким потрібно боротися.

    Дивлячись на ці події, я вирішила написати роботу на тему – інфляція та її соціально-економічні наслідки.

    Актуальність моєї роботи полягає в тому, що інфляція, як економічне явище, дуже переплітається з нашим повсякденним життям і ми повинні знати про неї як найбільше інформації.

  Об’єкт дослідження

  Предмет дослідження

    Метою даної наукової роботи є глибоке дослідження інфляції та її соціально-економічних наслідків з метою покращення економіки держави та передбачення помилок, які негативно впливають на життя громадян.

     Дивлячись на мету можна визначити завдання цієї роботи, а саме – дослідження інфляції та процесів пов’язаних з нею.

    Більшість економістів вважає, що інфляція – це переповнення фінансових каналів грошима, що призводить до їх знецінювання, але насправді вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери, а отже, страждають люди. І новизна моєї роботи полягає в тому, що я розкрила суть інфляції, яка не тільки обмежується грошовим знецінюванням, а набагато ширше.

   Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може бути використана тими , хто дійсно цікавиться інфляцією, як окремим економічним явищем. Інформацію з роботи можуть використовувати педагоги, студенти та всі бажаючі.

   Отже, досліджуючи різні джерела, наукові посібники я намагалася визначити, що таке інфляція і які її наслідки.

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика інфляції

1. Теоретичні підходи пояснення інфляції

    Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:

1) інфляція - знецінення нерозмінних на золото  паперових грошей внаслідок переповнення  каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція - загальне зростання цін на товари та послуги [ 3 ].

   Представники першого напряму намагаються довести, що інфляція можлива лише за функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що з-за так званого золотого стандарту інфляція неможлива. У даному разі ми маємо рецидив металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у добу раннього капіталізму.

     Хід думок неометалістів такий: золото має високу власну вартість, а тому не знецінюється як його паперові символічні замінники. Переповнення каналів грошового обігу золотими грішми малоймовірна оскільки золото - втілення багатства і за таких умов воно переходить у сферу тезаврації. А за економічного буму, зростання потреб у компонентах суспільного виробництва - заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.

    Таким чином, золотий стандарт підтримує товарно-грошову рівновагу. За такого підходу, проте, звужуються характер та історичні межі інфляції, поза ними залишаються періоди функціонування товарних грошей.

    Представники другого напряму вирішальною ознакою інфляції вважають зростання цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для них головним показником відсутності інфляції. Тому вони визнають можливість інфляції за обігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов відбувається підвищення цін. Так, А. Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу. П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші вважають, що інфляція сталася, наприклад, під час напливу американського золота і срібла в Європу в XVI ст., оскільки товарні ціни тоді підвищились у 4-5 разів [ 7 ]. Отже, інфляція цілком можлива і за збереження розміну паперових грошей на золото. Відтак можна використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло керувати їхньою масою.

   Ця істина торує собі шлях методом спроб і помилок. Після першої світової війни в Європі розмін банкнот на золото було припинено, лютувала гіперінфляція. Проте тяжіння до золотого гегемону залишалось сильним, і не лише у народній свідомості. Фінансові інституції робили спроби вплинути на інфляцію, збільшуючи свої золоті запаси. Золото скуповували на вільному ринку за щойно віддруковані паперові гроші. Результат виявився, однак, протилежний очікуваному, оскільки в міру зменшення кількості золотих монет в обігу з'являється «лаж» на золото як перша ознака інфляції. Інфляційний тиск надлишку паперових грошей позначався передовсім на ціні золота, навіть коли ціни на інші товари залишалися стабільними. Діло владналося після зміни пріоритетів у грошовій політиці: переходу до розпродажу золота за ринковими цінами, тобто до «викачування» зайвих банкнот з обігу та їх знищення.

    Зараз золото справляє лише побічний вплив на грошовий обіг. Продаж державою золота за цінами світового ринку дає змогу закупити то пари і збільшити їх пропозицію в країні, тобто частково зменшити товарний дефіцит. Але в цій операції роль золота принципово не відрізняється від ролі інших товарів, хоч воно і є товаром більш ліквідним.

     Відтак можливості використання золотого потоку для оздоровлення грошового обігу невеликі, мають паліативний характер і неспроможні вирішити проблем інфляції.

    Значні розбіжності в економічній теорії існують і щодо причин інфляції. Нині відомі такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції як багатофакторного явища.

    Теорія «інфляції попиту». Започаткував цю теорію Дж. Кейнс‚ який  розглядав інфляційні процеси як невід'ємну складову елементів макроекономічної системи. У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний ‚ відносно товарної пропозиції ‚ попит. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав «інфляційним розривом». При цьому чинники інфляції можуть залежати як від пропозиції, так і від попиту. Дж. Кейнс зазначав: «...якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція» [10,с.68 ]. Він доводив, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) спадає. Сукупний попит збільшуватиметься помірно, оскільки зниження процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних витрат.

     Інфляція ‚ як багатофакторний процес.3 середини 60-х років XX ст. у економічній теорії формується новий напрям: інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Представники сучасного монетаризму вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін [ 9 ]. Відтак незалежно від причини початкових імпульсів, будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збільшення обсягів грошової маси, і навпаки. Інакше кажучи, збільшення  грошової маси часто буває не причиною зростання цін, а його наслідком. Так чи так, а інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії. Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

     Усе це підтверджує, що джерел інфляції, особливо в її найвищих формах, треба шукати не тільки в суто грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, і заходи для її подолання мусять бути комплексними охоплювати всі складові економічної системи.

     Отже, інфляція – це знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою.

  1.2. Суть і форми інфляції

    Суть інфляції заключається в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності [5].

   Деякі вчені - економісти до цього переліку додають і золото, надаючи йому роль загального еквіваленту поряд із грошима.

   Зростання цін може бути пов'язаний із перевищенням попиту над пропозицією товарів, однак така диспропорція між попитом і пропозицією в більшості випадків не є інфляцією.

   Прикладом тому є енергетична криза 70-тих років у США, коли нафтодобувні країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші види товарів і послуг в цей же час ціни зросли на 7-9 % [3].

   Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних або сезонних коливань, структурних здвигів в системі відтворення, монополізації ринку державного регулювання економікою, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, змін кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і ще можна привести безліч прикладів. Із переліченого видно, що не всякий ріст цін - інфляція, тому особливо важливо виділити саме дійсно інфляційний.

   Так, ріст цін, що пов'язаний із циклічним коливанням кон'юнктури не можна вважати інфляційним. Ціни підвищуються у фазі бума і падають у фазі кризи, потім знову зростають у наступних фазах виходу із кризи.

   Підвищення продуктивності праці за умови інших рівних умов призводить до зниження цін. Однак можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - інфляція витрат підвищення зарплати в якійсь галузі дійсно супроводжується підвищенням загального рівня цін.

   Стихійні лиха не можна вважати причиною інфляції. Наприклад, внаслідок стихійного лиха на якійсь території зруйновані будинки. Це призводить до підвищення попиту на будівельні матеріали, послуги будівельників, транспорт і т. д. Великий попит на послуги і промислову продукцію буде стимулом для виробників до збільшення обсягів виробництва і в міру насичення ринку ціни будуть знижуватися.

   Таким чином до найважливіших інфляційних причин зросту цін можна відносити наступні:

• Диспропорціональність - незбалансованість державних витрат і доходів , а саме дефіцит держбюджету ‚ який покривається за рахунок використання “ друкарського верстата ” , що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція. У нашій державі це мало місце у період “ ходіння ” купоно-карбованців, майже аж до введення нової грошової одиниці - гривні.
• Інфляційно-небезпечні інвестиції - переважно мілітаризація економіки.
• Асигнування на військові потреби ведуть до створення додаткового платоспроможного попиту, і як наслідок - збільшення грошової маси.
• Надмірні воєнні асигнування, як правило є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші. На даний час для України це не актуально. Окрім питань пов'язаних із чорноморським флотом і повернення України до ядерної держави.
• Відсутність " чистого "вільного ринку і конкуренції як його частки. Сучасний ринок у значній мірі огополістичний. Оскільки огополіс зацікавлений у скороченні виробництва і пропозиції товарів робиться дефіцит який він використовує для підтримання або підвищення ціни на товар.

   Інфляція яка імпортується. Її роль зростає з ростом відкритості економіки і тягне її в світогосподарські зв'язки тої або іншої країни. Можливості боротьби у державі доволі-таки обмежені. Метод ревальвації власної валюти, іноді застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним , одночасно “ тормозить ” експорт.

   Інфляційні очікування - виникнення у інфляції характеру самопідтримки. Населення та суб'єкти господарювання звикають до постійного зростання цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасаються товарами очікуючи їх скоре подорожчання. Виробники боячись підвищення цін з боку своїх постачальників, одночасно закладають в ціну своїх товарів прогнозуючий ними ріст цін на комплектуючі вироби і тим самим розкручують маховик інфляції. В Україні це спостерігалось у 1993-1995 роках.

   Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестиції, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку. [8]

   Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи:

   Інфляція «роз'їдає» реальну вартість активів, бо знецінюються не тільки гроші, а й цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Боржники, котрі раніше отримали позику, розплачуються за неї грішми, які в процесі інфляції помітно втратили свою вартість (купівельну спроможність). Відбувається перерозподіл багатства за рахунок кредиторів чи власників грошових активів на користь боржників, серед яких основним боржником є держава, пасиви котрої (гроші, державні облігації, скарбницькі векселі) втратили вартість. Отже, програють кредитори, а виграють позичальники (дебітори) передовсім держава, оскільки інфляція значно зменшує реальну величину державного боргу. Усе це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення. Інфляція також звужує внутрішній ринок, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, породжує «тіньовий бізнес».

   Інфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів унаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень у державну скарбницю та одночасного зростання видаткової частини бюджету. Через інфляцію реальна вартість доходів бюджету постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватись до друкарського верстата, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що додатково загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії інфляції зростання емісії стає вже не тільки фінансове невигідним, а й соціальне небезпечним.

   Узагалі на хвилях інфляції часто виринають украй небажані соціальні явища. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція в Німеччині на початку 20-х років, коли розмір інфляції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. В результаті заощадження середніх верств населення перетворилися на ніщо. І це, на думку багатьох істориків, значно полегшило Гітлеру прихід до влади. У 80-х роках навіть такі економічно міцні країни, як Ізраїль, Югославія, не кажучи вже про більшість латиноамериканських країн, потрапили в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну[1.

   Залежно від зростання цін на різні товарні групи прийнято виділяти збалансовану і незбалансовану інфляцію. Перша з них викликає пропорційну зміну цін на різні товари, а друга - викликає неоднакову пропорційність зміни цін різних товарів. Якщо інфляцію розглядати з позиції передбачення її розвитку, то розрізняють очікувану і неочікувану інфляції. Врахування просторових меж поширення інфляції дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в рамках окремих країн, і світову інфляцію, якщо вона охоплює групу країн або цілі регіони. Для країн, які залежать від стану зовнішньої торгівлі існує загроза імпортної інфляції. Наприклад, зростання цін на паливо-енергетичні ресурси й матеріали робить загрозу імпортної інфляції в Україні реальністю.

   Стан економіки країни, що характеризується загальним ; застоєм виробництва і високим рівнем безробіття та одночасним /підвищенням цін й інших ознак розвитку інфляційного процесу, І називають стагфляцією.

   Інфляцію також поділяють на класичну та сучасну[4]. Класична інфляція спостерігалася в минулому - від часу її виникнення із запровадженням грошей аж до середини 30-их років ХХ ст. Характерною рисою класичної інфляції було те, що вона була епізодичною - тривала кілька років і переходила у дефляцію - зниження загального рівня цін. Нерідко класична інфляція розвивалася у формі гіперінфляції. Сучасна інфляції - це інфляція другої половини ХХ - початку ХХІ ст. Характерною рисою такого виду інфляції є її хронічний характер. В останні часи практично не було дефляцій, а загальний рівень цін щорічно зростав у всіх без винятку країнах.

   Отже, основна суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.

  1.3. Причини виникнення інфляції        

   Економічною теорією доведено, що основними причинами інфляції, як ми вже казали, є перевищення товарного попиту над пропозицією - «інфляція попиту» та зростання грошових витрат виробництва - «інфляція витрат». Ці дві класичні причини спричиняються низкою монетарних та загальноекономічних чинників. До них належать: інфляція, породжена надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальна інфляція, що пов'язана із дефіцитом бюджету: інфляція, спричинена зростанням виробничих витрат і доходів, імпортована інфляція тощо[6].

Інфляція  попиту. Інфляція попиту генерується надмірним зростанням товарного попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсуватиметься підвищенням цін і рівень інфляції зростатиме. Інфляція попиту безпосередньо пов'язана з дією монетарних чинників. Ідеться передовсім про надто велику грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з реальною пропозицією товарів і послуг. У цьому разі безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу - Ms = Md.

   Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою «рівняння обміну»:

MV = PQ , (1)

де М - номінальна грошова маса (кількість грошей в  обігу);

V - швидкість,  або норми обороту грошової  маси;

Q - реальні  доходи, або товарне забезпечення  грошей[7].

   Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний дохід (PQ - номінальна сума отриманої зарплати, виплати процентів на заощадження, виплати прибутку, дивідендів, рентних платежів тощо. Реальний дохід (Q - кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією) [11]. Якщо за рік середній показник номінального доходу зріс на 15%, а ціни за той самий час - на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення збільшилися на 5%.

   Із формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається зміною рівня цін.

Рівень цін  можна визначити, перетворюючи рівняння (1) за формулою:

Р = MV / Q , (2)

   Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей стверджує, що коли V і Q величини постійні (const.), або змінюються незначно, тоді з рівняння (2) випливає пряма залежність між показниками М і Р: якщо грошова маса М подвоюється, те саме відбувається з цінами Р [11].

   Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустімо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. дол., яка має відповідне товарне забезпечення. Держава випускає в обіг іще 250 млн. дол., наприклад, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. дол., або в 1,5 рази. Це явище в економічній теорії має назву «інфляційного розриву». Його ліквідують зміною рівня цін. Якщо ціни підвищити в 1,5 рази, то пропозиція товарів знову відповідатиме платоспроможному попиту.

   Отже, підвищення попиту за обмеженої пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції стосовно ціни залишається низькою. Це зумовлює дальше Зростання “ інфляційного розриву ” між сукупним попитом та сукупною пропозицією[2].

   Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін,; грошей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обороту грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту: і

Р = М - Q + V , (3)

або

М / Р = Q - V , (4)

   Отже, норма інфляції (Р) дорівнює різниці між темпами; приросту номінальної грошової маси та реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) випливає, що темп приросту реального  попиту (М/Р) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Q) за мінусом  приросту швидкості обороту грошей (V).

   Розглядаючи рівняння (3) і (4), ми можемо дійти висновку, що номінальна грошова маса й реальні доходи впливають на рівень цін у протилежних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростанню цін, тоді як збільшення реальних доходів, а значить, збільшення реального попиту на гроші в принципі сприяє зниженню рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, призводить до виникнення різних різновидів уже відомих нам «гарячих грошей», тобто до збільшення інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то за будь-якого рівня зростання грошової маси відбувається певне стримування інфляції. Наприклад, якщо швидкість обороту грошей є величиною постійною, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% за рік, то в цьому разі реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

   Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то; норма інфляції становитиме 7% (10% - 3%). За зростання грошової маси 15% норма інфляції становитиме 12% (15% - 3%); відтак підвищення темпів приросту реальних доходів (скажімо, до 5% замість 3%) означатиме зниження інфляції (15% - 5% = 10%).

   Прискорення швидкості обороту грошей є додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси:

V = Р х  Q / М, (5)

звідси - V = Q / (М / Р). (6)

   Це означає, що швидкість обороту грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних касових залишків. За зростання доходів швидкість обороту грошей теж зростає, а попит на реальні залишки спадає. Цей показник високий на стадії галопуючої, а особливо гіперінфляції, і низький на стадії повзучої інфляції  [10].

   Таким чином, на темпи інфляції впливають три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обороту грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція 1993 р. становила 47% (35,7% - через зростання грошової маси, 8,5% - через зміну швидкості обороту грошей, 2,8% - через спад виробництва).

Фіскальна інфляція. Ланкою, яка з'єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з іншого - зростання рівня цін, стає, як правило, хронічний та надто великий за розміром дефіцит державного бюджету, котрий покривається переважно за рахунок кредитної емісії. Жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться оголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що є в його розпорядженні. Будь-яка держава вдається до емісії грошей у тому разі, коли вона не може розв'язати проблему бюджетного дефіциту відповідною податковою політикою або випуском цінних паперів.

   Кредитна емісія означає, що центральний банк як агент уряду покриває державний борг чи фінансує державку програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих актиній, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку, внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може спричинити надмірне зростання грошового попиту порівняно з реальною пропозицією товарів і як наслідок - черговий виток інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції. До того ж це явище; є нелінійним і динаміка його має тенденцію до прискорення.

   Крім того, фінансування бюджетного дефіциту з допомогою грошової емісії є своєрідною формою оподаткування - «інфляційним податком». Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустімо, ви маєте на руках 200 доларів за річної норми інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартість ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі стають «інфляційним податком». Саме він поглинає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну плату, стає причиною не справедливого перерозподілу багатства. На думку Дж. Кейса, уникнути цього податку майже неможливо, бо навіть найслабкіший уряд може запровадити його, не будучи здатним ні на що інше.

   Отже, основна причина фіскальної інфляції - дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони - основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, які створили інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

   Проте повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту, тобто суто монетарними методами, неможливо. Обмеження грошової маси хоч і гальмує зростання цін, але водночас пригнічує виробництво, не дає змоги розірвати ланцюг боргових зобов'язань.

Інфляція  витрат. Інфляційний процес може відбуватись і під впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання компонентів виробництва і збільшення собівартості продукції. Ідеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі, ніж інфляція попиту.

Інфляція  витрат відбувається внаслідок порушення  рівноваги товарного обміну MV = PQ, тобто перевищення пропозиції над  попитом, що генерує процес зростання  витрат виробництва, а відтак (через  підвищення цін на товари) і збільшення грошової маси. Масштаби «накручування» цін залежать від грошового покриття, яке визначає межі того середовища, у рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається завищення попиту на гроші через  завищення витрат виробництва. У  даному разі збільшення грошової маси є не причиною зростання цін, а  похідною від них.