Історичні типи держави

     Львівський  регіональний інститут державного управління

     Національної  академії державного управління при  Президентові України 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Історичні типи держави 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Львів 2008 
 
 

     Зміст  

1. Поняття та ознаки держави……………………………………. ……3
2. Поняття історичного типу держави…………………………………5
3. Характеристика найголовніших рис держави різних соціально-економічних формацій ………………………………………………7
4. Список використаних джерел та літератури…………………...............................................................12

1. Поняття та ознаки держави

    Держава як особлива форма організації суспільства  характеризується у двох аспектах:

• Теоретичному, що визначає державу як юридичну категорію;
• Функціональному, що визначає державу як засіб управління та здійснення політичної влади в суспільстві.

   Як  юридична категорія держава характеризується наявністю певних ознак, що відрізняють  її від влади додержавного суспільства, а також від інших соціальних утворень, що існують в рамках державного суспільства.

   Ознаки  держави поділяють на основні  та факультативні.

   Відсутність хоча б однієї з основних ознак не дає можливості характеризувати суспільні утворення як держави.

   Факультативні ознаки мають доповнюючий характер та конкретизують основні.

   Основні ознаки держави:

1. Територія.
2. Суверенітет.
3. Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Частина державних органів, що наділені владними повноваженнями, складає поняття “апарат держави”, який входить в структуру механізму держави.
4. Наявність політичної публічної влади.

Політичний  характер влади визначає ступінь  обов’язковості державно-владних рішень. Вони є загальнообов’язковими, виконуються всіма суб’єктами та забезпечуються можливістю застосування примусових заходів.

Публічний характер влади визначає ступінь  її поширеності на населення держави. Лише державна влада поширюється  на всіх суб’єктів, надаючи відносинам між ними упорядкованого характеру шляхом надання їм певних прав чи покладання на них певних обов’язків.

5. Наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми, що закріплюють повноваження державних органів та гарантують виконання обов’язків держави щодо особи.
6. Можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних функцій.

    Факультативні ознаки держави:

1. Наявність громадянства;
2. Наявність грошової одиниці;
3. Наявність кордону;
4. Наявність збройних сил;
5. Наявність символіки;
6. Визначність держави світовим співтовариством;
7. Наявність чітко визначеної політики.

    Отже,  держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Поняття історичного типу держави.

    Розмаїття держав, що мали місце в історії  та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.

    Основною  класифікацією держав є їх розподіл та об’єднання за типами, тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. За критерій історичної типізації держав найчастіше береться поняття суспільно-економічної формації яке включає сукупність усіх суспільних відносин  в їх взаємозв’язку з домінуючим способом суспільного виробництва.

          Типологія держави призначена розподіляти держави, які існували й існують нині, на певні групи, що дають змогу розкрити їх найсуттєвіші риси. Сутність держави полягає в її здатності задовольняти життєво важливі потреби та інтереси певної спільноти (класу, народу, соціальної групи). Ця  соціальна сутність змінювалася з історичним розвитком держави. Саме тому їх типи називають історичними.

       Історичний тип держави являє собою систему суттєвих рис, притаманних тим явищам соціальної дійсності, що виражають їх сутність та історичне призначення.

        Історії відомі рабовласницький, феодальний, буржуазний і перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (раніше останній називали соціалістичним ) типи держави. До  основних  причин зміни типів держави належать зміна виробничих відносин внаслідок розвитку продуктивних сил, зміна соціально-класової структури суспільства; встановлення нового співвідношення соціальних сил, зміна панівної групи суспільства; зміна соціальної суті держави внаслідок переходу державної влади до представників іншого класу чи групи .

        Однак характеризуючи зміну одного  типу держави іншим, треба враховувати і її відносну самостійність, а  саме:

• відносну відокремленість від суспільства ;
• наявність внутрішньої будови;
• залежність від зовнішньополітичних умов і необхідність виконувати загальносоціальні функції .

        Останній фактор зумовлює існування  держав перехідного періоду, а також можливість не лише поступової зміни одного історичного типу іншим, а й революційного переходу.

         Однак останнім часом у літературі формаційний підхід до типології держав піддається критиці. Натомість визначаються інші критерії типології держави. Так, з точки зору ставлення до поступового розвитку держави класифікують на прогресивні, консервативні та реакційні.

     За  способом здійснення владних повноважень  — демократичні та антидемократичні (авторитарні).

       Залежно від змісту зовнішньої  політики розрізняють миролюбні  та агресивні держави.

       За відношенням до права держави  поділяють на правові і не правові. 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Характеристика найголовніших рис держави різних соціально-економічних формацій

          Кожній класовій суспільно-економічній  формації відповідає певний історичний тип держави.

         Першою в історії була рабовласницька держава, яка являла собою диктатуру класу рабовласників. Виникнення рабовласницьких держав сягає IV — III тисячоліть  до  н.  е.  У межах цього типу  держави вирізняють  держави Стародавнього Сходу ( Єгипет, Вавилон, Ассирія), в яких зберігалися пережитки первісного ладу. Особливості розвитку виробничих  відносин  зумовили значну економічну роль держави в цих країнах, де характерною формою правління була деспотія. Найбільшого розвитку система рабовласницьких держав досягла в античних державах Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.

    Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва  як раб. Членами держави визнавалась  меншість населення – у першу  чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

     У рабовласницьких  державах  існували різні форми правління: монархія, аристократична й демократична республіки. Найтиповішою формою державного устрою була імперія, а  політичного режиму — авторитарна (деспотична).

          Феодальна держава виникла у зв'язку із зародженням феодальних виробничих відносин. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації – монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент).

          Буржуазна держава виникла внаслідок буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Характерні риси такої держави:

      - формальне закріплення рівноправ'я,  законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності і договорів, невтручання держави в суспільне життя;

      - цензовий характер, тобто відсторонення  за допомогою майнових та інших  цензів більшості населення від  участі у формуванні органів  влади;

      - зосередження основних зусиль  держави в основному на політичних  функціях;

      - збереження в механізмі держави значних позицій дворянсько-поміщицьких сил;

      - поступове пристосування старого  державного механізму до потреб  капіталістичної системи;

      - множинність форм правління  (конституційна монархія в країнах,  де буржуазія йшла на компроміс  із дворянством; демократична республіка в країнах, де буржуазія досягла повного панування);

      - зростання апарату держави, розширення  сфери впливу та функцій держави;

      - процес зрощення фінансових  монополій з державним апаратом;

• зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин ;

      - підвищення ролі зовнішніх функцій  держави, що часто мають експансивний  характер.

        І нарешті, держави перехідного  від буржуазного до соціально-демократичного  періоду з'явилися в процесі  поступового чи революційного  розвитку суспільства.

    Сучасний  тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом  утворення державних органів  і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.

    Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.

    Суттєвою  рисою сучасної держави є відображення, забезпечення і захист природних  прав людини.

       Соціальна демократія може існувати лише в такому суспільстві, де ліквідовано відчуження працівників, трудящих від засобів і результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, де всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів і результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії — це, хоч би як там було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство. А держава в такому суспільстві має бути за її сутністю державою трудящих-власників. Одним із варіантів держави такого перехідного періоду стала радянська соціалістична держава, але попри безперечні здобутки вона все ж не виправдала тих надій, які на неї покладалися. Такі характеристики соціалістичної держави, як її антиексплуататорська спрямованість, демократизм, поєднання законності й дисципліни, вдосконалення напрямів і методів діяльності держави, лишилися лише теоретичними постулатами. Декларативність основних конституційних прав і свобод людини, відсутність механізму реалізації нормативних актів і відповідальності держави перед громадянином були характерними рисами соціалістичної держави. Проте цей етап в історичному розвитку держави мав і свої позитивні риси, що виявилися в усвідомленні необхідності поступального розвитку суспільства до демократичної держави, відпрацюванні механізмів соціального захисту населення, визначенні суперечностей соціального розвитку та основних шляхів їх подолання, оцінці можливих перспектив розвитку суспільства і вдосконалення держави. Тому закономірним є перехід від соціалістичної до соціал-демократичної форми держави.

          Держава соціальної  демократії — це організація політичної влади трудящих-власників (що становлять більшість суспільства), яка, керуючи суспільством відповідно до їхньої волі, забезпечуватиме реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу, а також задоволення загальносоціальних потреб на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Типова належність даної держави визначається, як і в інших випадках, врешті, якісною своєрідністю виробничих відносин. Ідеться про поєднання таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова чи індивідуальна), комунальна (муніципальна) і суспільна (державна). Хоча всім їм забезпечуються формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва є приватною власністю. При цьому трудящі — абсолютна більшість населення країни — мають можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин ще ніколи не існувало в історії людства. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, що й становитиме об'єктивну основу його якісно нового соціального утворення —трудящих-власників і відповідного типу держави (держави соціальної демократії). Якісно новому етапу всесвітньо-історичного розвитку людства, його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії відповідає у політико-юридичній сфері і перехідний тип держави, зорієнтованої на соціальну демократію. Нині розрізняють два основні різновиди держав такого перехідного типу:

     а) держави, які існують у промислове розвинених країнах соціальне орієнтованого, “соціалізованого” капіталізму;

     б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

          Досить поширеною є типологія  розвитку людської самоорганізації, запропонована Арнольдом Тойнбі в його праці “Осягнення історії”. Всю історію людства він поділяє на 21 цивілізацію: еллінська, західна, єгипетська, шумерська, мінаїська, індська, хеттська, далекосхідна (Корея, Японія), православна (основна), православна (в Росії), іранська, вавилонська, сирійська, арабська, індуїстська, китайська, далекосхідна (основна), андська, майямська, юкатанська, мексиканська. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел та літератури 

1. Андрусяк  Т.Г. Теорія держави і права. –  Львів: Право для України, 1997.
2. Гусарєв С.Д. Теорія держави та права. Альбом схем. – К., 1997.
3. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навчальний посібник. – 3-тє вид., змін. й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 247с. 
4. Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник – К.: Атака. – 2001. - 176с. 
5. Скакун О.Ф.  Теорія держави і права: Підручник/Пер. З рос. – Харків: Консул, 2001 – 656с.   
6. Теорія держави і права: Навч. посіб./ А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков та ін.; За заг.ред.  С.Л.Лисенкова, В.В.Копєйчикова. – К.: Юрінком  Інтер, 2003. – 368с.
7. О.О.Шевченко, В.О.Самохвалов та ін. Історія держави і права України. За ред. проф. В.Г.Гончаренка. Курс лекцій. – К., 1996.