Історичні аспекти походження гривні
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни:
«Гроші та кредит»
Хмельницький
2008 р.
План.
- Історичні аспекти походження гривні.
- Часи Київської Русі.
- Часи УНР та Директорії.
- Гривня за часів Скоропадського та Директорії.
- Радянські часи.
- Гривня в Сучасній Україні.
- Марксистська теорія грошей.
- А. Сміт.
- Теорія грошей Д.Рікардо.
- Карл Генріх Маркс.
- Задача №26.
- Задача №56.
Часи Київської Русі.
Як грошово-лічильна одиниця гривня виникла ще за часів Київської Русі, орієнтовно в ХІ столітті. Сама ж «гривня» походить від назви прикраси з золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї і звали «гривна». Частіше за все це були м’яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. Коштовні гривни створювалися цілком із золота.
Гривна – золота прикраса.
Слово «гривна» у значенні певної кількості монет вперше зустрічається в «Повісті минулих літ». Літопис оповідає: князь Олег прийшовши з Півночі, став владарювати у Києві і «встановив варягам давати від Новгорода гривен триста на рік, заради миру». Тобто вже у VIII-IX ст.. при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривна використовувалась як міра ваги і лічби.
В ХІ столітті слово «гривна» набуло іншого значенні – вагового. Вага срібла могла складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на штуки. З часом на Русі з’являються гривна срібна (вагова – між 160 та 205 грамами залежно від типу) та гривна кун (лічильна). Цікаво, що спочатку їхня собівартість була однакова, але далі, внаслідок нестабільної ваги монет, одна гривна стала дорівнювати кільком кунам. В ХШШ столітті Гривна срібна (близько 204 г.) по цінності вже дорівнювала 4 гривням кун (1 гривня кун = близько 51 г.).
Гривна кун відповідала певній кількості платіжних одиниць (монет). В ХІ ст.. Г.кун=20 ногатам=50 кунам (куна протягом століття зменшилась вдвічі.).
В ті часи існувало декілька видів гривен. Були «львівська», «харківська», «луцька» гривні. З ХІ ст.. у Київській Русі в обігу були так звані «київські» гривни, які мали шестикутну форму і важили 150 г. срібла – ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Крім того, існували й «новгородські гривни», спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від середини ХІІІ ст.. – уже на всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і важили 240 г. Перехідною від «київської» до «новгородської» була «чернігівська» гривна, за формою дуже близька до «київської», а за вагою – до «новгородської». Але найцікавіша форма у «волзької» гривни: майстри створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV Гри. археологи часто знаходять також і «татарські гривни», що ними Південна Русь сплачувала данину Орді.
Певні зміни у житті гривни виникли у ХІІІ ст.., коли для новгородських злитків срібла, поруч із назвою «гривна» почала вживатися назва «рубль». Вже у XV ст. злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна одиниця. Саме рубль (українська назва – «карбованець») стає символом російської, а потім і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала існувати до XVIII століття лише як вагова монета – «гривеника». Вона, до речі, ділилася на 48 «злотників», а вони, в свою чергу, - на 25 «почок».
Усі монети гривни, окрім новгородських, проіснували до середини – другої половини ХІІІ ст.. Новгородські, найбільш життєздатні, - до кінця XV ст., і поступово були витіснені монетами чужоземних княжих дворів.
Часи УНР та Директорії.
Гривня за часів УНР.
Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець, вартість якого дорівнювала 17,424 долі щирого золота (1 доля=0,044 г. золота). Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки – купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був визначний український художник – графік Георгій Іванович Нарбут.
100 гривень УНР
Оформлюючи свою купюру, Нарбут застосував вишукані орнаменти в дусі українського бароко XVII-XVIII століть, декоративні шрифти, зображення тризуба (родового знаку князя Володимира Великого) та куші (самострілу, герба Київського магістрату XVII-XVIII століть). Напис «100 карбованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України, - українською, російською, польською та єврейською (їдиш).
За випуском нарбутівської сто карбованцевої купюри пов’язаний вибір тризуба як державного герба України. Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак характерний для найдавніших національних грошей України – злотників та срібняків князя Володимира, і вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам’ятався українським патріотам. Тризуб тут виступав як алегорія українського державотворення ще від часів Володимира Великого, що також мало глибоко патріотичний зміст. Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці – гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала ½ карбованця.
2000 гривень
Протягом 1918 року в Берліні було видруковано грошові знаки у 2,10,100,500,1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом. Виконав Василь Кричевський, трьох наступних – Георгій Нарбут. Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої – зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої – свою улюблену алегорію «Молода Україна» у вигляді опроміненої дівочої голівки у вінку (завдяки цій деталі купюра отримала гумористичну народну назву «горпинка»).
Гривня за часів Скоропадського та Директорії.
10, 100 та 250 карбованців Української держави.
Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів.
50 карбованців.
Було виготовлено ескізи купюр у 10,25,50,100,250 та 1000 карбованців. З цих купюр Георгієві Нарбутові, який очолив утворену при гетьмані «Експедицію з заготовлення державних паперів», належав ескіз лише 100-карбованцевого знаку, де він використав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви (композицію з ремісничих інструментів) та створений ним самим проект герба Української Держави зі сполученням символів «тризуб» та «козак з мушкетом».
Ескізи інших купюр, що не визначалися високим художнім рівнем і виглядали досить еклектично, виготовили І. Золотов, І. Мозалевський, О. Богомазов та інші графіки.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
Хронологія введення грошових знаків УНР та Української Держави.
- 5 січня 1918 року – 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута)
. - 6 квітня 1918 року – 25 та 50 карбованців («лопатки», ескізи О. Красовського).
- 17 жовтня 1918 року – 1,100 та 500 («горпинки») гривень (ескізи Г. Нарбута).
- Жовтень 1918 року – 1000 та 2000 гривень (ескізи І. Мозолевського).
- Серпень 1919 року – 10 («раки»0 та 1000 карбованців (ескізи І. Золотова), 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута) та 250 карбованців («канарейки», ескіз Б. Романовського).
- Жовтень 1919 року – 25 карбованців (ескіз А. Приходька).
Радянські часи.
«Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець=5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922-1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г. золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.
Гривня в сучасній Україні.
Історія нової гривні.
Безпосередня робота з виготовлення українських грошей розпочалася в квітні 1991 року за двома напрямами: розробка дизайну та виготовлення купюр і монет. Дизайн гривень був розроблений українськими художниками Василем Лопатою та Борисом Максимовим під безпосереднім керівництвом В.П. Матвієнка. Вже в вересні 1991 року, після розгляду і схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот номіналами 1,3,5,10,25,50,100,200 гривень. Пізніше замість 3 гривень було випущено 2,25-ти – 20 гривень.
Згідно з постановою Президії Верховної Ради України «Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України» від 10 грудня 1991 року Національний банк України встановлював детальні ознаки купюр всіх номіналів, а Голова Правління НБУ отримав повноваження підпису до друку зразків банкнот.
2 березня 1992 року були затверджені номінали монет: 1,2,3,5,10,15,20,25,50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3,15 та 20 копійок в обіг випущені не були.
14 листопада 1991 року Президія
Верховної Ради України
Хоча гривня була виготовлена вчасно, складна економічна ситуація вимагала введення перехідних грошей, які б прийняли на себе тиск інфляції і загрозу неплатежів, як це було в свій час в США. Виготовлені тоді купоно-карбованці виконали функцію таких грошей, забезпечивши виплати зарплат шахтарям, пенсіонерам, державним службовцям. Це дало змогу уникнути дефіциту грошових знаків, який виник при виході України з рублевої зони.
Паралельно з виготовленням
гривні здійснювались заходи з впровадження
власних потужностей для
Грошова реформа.
25 серпня 1996 року в засобах масової
інформації було оголошено
Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася 2-16 вересня 1996 року. У перший день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях.
Протягом 15 днів – від 2 до 16 вересня 1996 року – в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом на території України з цього моменту стала гривня.
З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.
Час для цього було обрано не цілком вдалий. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти на її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін.. Внаслідок цього курс долара в 1996 році знизився на 24% (вплив гривні був незначний, оскільки її було впроваджено наприкінці того ж року), в 1997 – на 9%. У 1997 році дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств тощо в 1998 році це призвело до поступової девальвації гривні, яка становила 84%. Водночас при запровадженні режиму конвертованості гривні не було основних вимог конвертованості.
Марксистська теорія грошей.
У працях А. Сміта класична політична економія, включаючи вчення про гроші, знайшла свій розвиток і послідовне вираження. А. Сміт намагався зробити крок від найпростішого формулювання трудової теорії вартості до розкриття реальної системи товарно-грошового обміну і ціноутворення, функціонування розвинутої банківської системи в умовах вільної конкуренції.
А. Сміт з більшою чіткістю, ніж будь-хто до нього, визначив і розмежував поняття споживної та мінової вартості. Спираючись на своє вчення про поділ праці, він визнав рівнозначність усіх видів продуктивності праці з точки зору створення вартості. А. Сміт розумів, що основою мінової вартості є субстанція вартості, тобто праця як будь-яка виробнича діяльність людини. Це підготувало грунт для відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці як абстрактної та конкретної праці.
Д. Рікардо, за словами К. Маркса, фактично підійшов до розуміння категорій «абстрактна праця» і «суспільна праця». Однак при цьому вартість, мінова вартість і гроші у нього логічно не пов’язані одне з одним. Причина цього – відсутність розуміння специфічності характеру праці, представленої у міновій вартості, в товарі-еквіваленті, зв’язку цієї праці з грошима, того, що ця праця обов’язково повинна одержати своє вираження у вигляді грошей як самостійного економічного явища.
Велика заслуга класиків буржуазної політекономії полягає в тому, що вони виявили чітке розуміння походження грошей з товарів і підкреслили зв’язок теорії грошей з трудової теорією вартості. А. Сміт назвав працю дійсною, а гроші – номінальною мірою вартості.
У середині ХІХ століття переважав погляд на гроші як на технічний інструмент, що «економить працю і час», але не вносить істотних змін у функціонування господарства. Гроші уявлялися тодішнім економістам деякою ускладнюючою обставиною, яку можна відкинути без будь-якої шкоди для аналізу. Саме цим пояснюється велика популярність у трактатах XVII-XIX ст. порівняння грошей з «допомогою», яка полегшує пересування товарів на ринок, і з «колесом обертання» (А. Сміт), «змазкою» товарного обертання (Дж. Міль, А. Маршал), з «вуаллю», що обгортає економічні відносини, але самостійно на них не впливає (Ж. Сей) і т.д.
Проте слід підкреслити, що хоч А. Сміт і Д. Рікардо спрощено уявляли собі роль грошей, їх погляди на гроші були багатшими та оригінальнішими, ніж наступний «синтез» теорій інших економістів періоду розпаду класичних концепцій. У пошуках причини цього явища Д. Рікардо робить правильний і прогресивний на той час висновок про визначення вартості металевих грошей вкладеним у них робочим часом. Однак згодом Д. Рікардо відходить від логіки і приходить до протилежного твердження про залежність товарних цін від кількості золота в обороті.
Так, Д. Рікардо стверджував, що якби в будь-якій із країн було відкрите золоте родовище, то її засоби обігу знизилися б у своїй вартості. Це відбулося б у наслідок того, що в обороті збільшилася б кількість дорогоцінних металів. Якби замість відкриття у країні родовища золота в ній заснували банк, то випуск великої кількості банкнот, а отже, значне збільшення суми засобів обігу, призвів би до такого ж результату, як і відкриття родовища.
Д. Рікардо запропонував
створити грошову систему, яка б
максимально відповідала
- стійкий грошовий оборот – найважливіша умова зростання економіки;
- така стійкість можлива лише за грошової системи, що ґрунтується на золоті;
- золото в обороті може бути значною мірою або навіть повністю замінене паперовими грошима, розмінними за твердим паритетом на золото.
Теорія грошей Д. Рікардо відображала я к силу, так і слабкість класичної політекономії. Він спробував покласти в основу теорії грошей трудову теорію вартості, але зробив це несподівано і фактично відмовився від неї при аналізі конкретних економічних процесів.
Д. Рікардо механічно
переніс явище паперово-
В своїх наукових працях Карл Маркс об’єднав в цілісну структуру теорію трудової вартості та теорію грошових відносин. Розкриваючи суть грошей, К. Маркс показав, що розвиток грошових відносин пов’язаний з вирішенням суперечностей між особливою властивістю товару – споживчою вартістю і його загальною властивістю – вартістю. У Маркса мінова вартість – це єдиний можливий спосіб вираження вартості, її необхідна форма прояву. Це зумовлено тим, що вартість товару – результат абстрактної праці, праці взагалі, яка не може бути ні виявлена, ні виміряна безпосередньо в споживчій вартості товару – свого носія. Тільки в обміні даного товару на інший в споживчій вартості останнього може бути виражена і виміряна вартість, яка проявить себе вже як мінова вартість. Якщо багато товарів виявлять свою мінову вартість в якомусь одному товарі, то споживча вартість останнього стає уособленням мінової вартості взагалі, її абсолютним носієм, тобто грошима.
Таким чином, вклад Маркса в теорію грошей полягає в тому, що він виводить сутність грошей з аналізу суперечності товару. В товарі-еквіваленті (грошах) реалізуються суперечності якісної і кількісної сторін вартості: внаслідок того, що всі товари вимірюють свою мінову вартість в одному особливому товарі, цей виділений товар стає адекватним буттям мінової вартості, її буттям в якості загального еквівалента.
К. Маркс визначав три особливості загального еквівалента:
- його споживча вартість стає формою виявлення протилежності – вартості;
- конкретна праця, затрачена на його виробництво, стає вираженням абстрактної людської праці
- своєю протилежністю стає і приватна праця, що реалізується як праця в її безпосередній суспільній формі.
Враховуючи ці властивості, К. Маркс розкрив специфічну роль і місце грошей як абсолютного товару і як форми виразу, уречевленого носія суспільних відносин у товарному виробництві. Він довів, що гроші не просто технічний інструмент системи господарювання, а внутрішньо властивий елемент суспільних відносин, що базується на товарному виробництві. Тому гроші – не тільки «вуаль», що накинута на процес суспільного відтворення, а його реальний активний елемент. Тим самим Маркс відкрив шлях для успішного вирішення таких глобальних проблем теорії грошей, як грошовий і товарний фетишизм, грошовий механізм макроекономічного регулювання, ринок позикового капіталу та грошовий ринок. Особливої уваги заслуговує Марксове положення про гроші як форму виразу суспільних відносин. На його підставі був визначений історичний характер грошей.
Свій аналіз категорії грошей Маркс розпочав з однієї конкретної історичної форми грошей – золота, яке було єдиним носієм грошової суті в той час. Проте він визнавав об’єктивність існування інших історичних форм грошей до золотого монометалізму (срібло, інші метали, просто споживчі товари), а також можливість існування принципово нових форм грошей у майбутньому (нерозмінних знаків, кредитних грошей). Тому з позицій теорії Маркса вилучення золота з грошового обігу не означає, що гроші внаслідок цього втрачають свою товарну природу, або зникає загальний еквівалент – цей вихід означає лише, те що не стало однієї з форм грошового товару. Важливе місце в Марксовій теорії грошей займає аналіз кількісного фактора. Він вперше сформулював закони грошового обігу для всіх відомих засобів обігу – дійсних, паперових і кредитних грошей. Марксові розробки теорії грошей не є чимось випадковим, штучно вклиненим у загальний потік розвитку наукової думки в цій сфері. Вони спиралися на всі попередньо нагромаджені знання людей про гроші і послужили важливою основою для їх подальшого поглиблення.
Задача №26.
Позику в сумі 200 тис. грн.. було отримано 11.03.1999 р., термін дії кредитної угоди 6 років. Відсоткова ставка – плаваюча, на початку кожного наступного року коригується на розмір інфляції попереднього, базова ставка – 25%. Річний темп інфляції становив: 10%,3%,4%,7%,9%,5% відповідно. Яку суму відсотків сплатить клієнт?
Розв’язок:
Оскільки. Відсоткова ставка – плаваюча – змінюється щороку, необхідно розрахувати відсотки за кожний рік окремо, до того ж за 1999 та 2005 – в помісячному режимі за формулою 5.6.
I=R*i*np
де np – термін користування грошима у роках
І1999=200000*0,25*9,5/12=39583 (грн.)
І2000= 200000*(0,25+0,10)*1=70000 (грн.)
І2001= 200000*(0,25+0,10+0,03)*1=
І2002= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04)*
І2003= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04+0,
І2004= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04+0,
І2005= 200000*(0,25+0,10+0,03+0,04+0,
Загальна сума відсотків за позикою:
Ізаг.=І1999+І2000+І2001+І2002+
Відповідь: Ізаг. = 509833 (грн.)
Задача 56.
Нацбанк здійснив зниження норми обов’язкових резервів кредитних ресурсів з 12% до 9%. Яким чином це зниження вплинуло на можливість надання кредитів комерційними банками?
Розв’язок:
Політика обов’язкових
резервних вимог
Враховуючи такі властивості резервних вимог, із метою стимулювання, наприклад, інвестиційної активності проводить політику, спрямовану на зниження норм резервних вимог, а тимчасове збільшення норми обов’язкового резервування за певних умов спричинює зниження інфляційного тиску, сприяє стабільності курсу національної валюти.
Резервні вимоги використовуються як інструмент регулювання банківської ліквідності. Одним із показників, що характеризує ліквідність, є залишки коштів (резервів) на рахунках комерційних банків у національному банку.
Регулюючи стан банківських рахунків, національний банк своїми діями намагається підтримувати оптимальну суму коштів на цих рахунках. Він вилучає надлишкові або надає додаткові резерви, використовуючи різні засоби монетарної політики.
Так, підвищення національним банком норми резервування призводить до скорочення надлишкових резервів у розпорядженні банків, тобто до скорочення їхньої вільної ліквідності, а зниження — навпаки, збільшує вільну ліквідність, розширює можливості банків щодо проведення активних операцій.
Таким чином, здійснивши зниження норми обов’язкових резервів кредитних ресурсів з 12% до 9%, нацбанк збільшує ліквідність та розширює можливість надання кредитів комерційними банками.
Знаходимо величину грошово-кредитного мультиплікатора за формулою m=1/r*100%.
m=1/0,12=8,33 – це означає, що з однієї гривні приросту резервів банківська система може створити 8,33 грн.
m=1/0,09=11,11 –
це означає, що з однієї
Величина грошового
мультиплікатора при нормі
Відповідь: Зменшення норми обов’язкових резервів з 12% до 9% призведе до збільшення можливостей по наданню комерційними банками кредитів: з однієї гривні приросту обов’язкових резервів у 12% банк створить 8,33 грн., а у 9% - 11,11 грн., що є вигідним для банківської системи.
Список використаної літератури.
- Мороз А.М.” НБУ і грошово-кредитна політика”. – Київ: КНЕУ, 1999. – 368с.
- Адамік Б.П. “ Національний банк : грошово-кредитна політика”. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278с.
- Грошово-кредитна та банківська статистика // Бюлетень НБУ, січень 2004р. - С.72-73.
- Стельмах В.С. “Грошово-кредитна політика в Україні”. – Київ: Знання, 2003. –421с.
- Щомісячна збірка статистичних показників грошового ринку “Основні монетарні параметри грошово – кредитного ринку України” // Вісник НБУ, 2002, №2. – С.38-39.
- Щомісячна збірка статистичних показників грошового ринку “Основні монетарні параметри грошово – кредитного ринку України” // Вісник НБУ, 2002, №3. – С.46-47.
- Щомісячна збірка статистичних показників грошового ринку “Основні монетарні параметри грошово – кредитного ринку України” // Вісник НБУ, 2002, №5. – С.28-29.
- Савлук М.І. “ Вступ до банківської справи”. – Київ : Лібра, 1998. – 344 с.
- Буян І.В. “ Економічна політика”. – Тернопіль: ТАНГ, 1997. – 160 с.
- Гальчинський А. “Теорія грошей”. – Київ: Основи,

- Історичні аспекти формування національної економіки
- Історичні передумовами формування політико-економічних ідей К. Маркса
- Історичні передумови, хід і наслідки революції 1905-1907 рр
- Історичні та концептуальні вимоги благодійництва
- Історичні типи держави
- Історичні типи стратифікації
- Історичні умови започаткування казначейства
- Іонізуюче випромінювання
- Історична роль Богдана Хмельницького
- Історична типологія культури
- Історичне значення фінансів в економічному розвитку суспільства
- Історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки
- Історичний аспект теорії грошей
- Історичний портрет французького короля Людовика XIV