Історичні типи стратифікації

ПЛАН

Вступ

1. Сутність соціальної стратифікації.
2. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації.
3. Історичні типи соціальної стратифікації.

4. Соціальна стратифікація українського суспільства.

Висновок

Використана література

Вступ

Дослідження соціальної стратифікації – одна з найважливіших галузей соціології. Положення, яке займають люди всередині суспільства, їх доступ до матеріальних ресурсів впливають на всі аспекти їхнього життя, від народження до смерті – від освіти, роботи і здоров’я до цінностей, переконань і поведінки. Такі речі, як нестача або відсутність грошей, відсутність роботи, низький рівень освіти, погані житлові умови, слабке здоров’я, погане харчування та інші, безпосередньо впливають на „свободу вибору” індивіда.

Стратифікація впливає й на світ відносин між людьми. Виявлено, що дружба представників нижчого класу звичайно скріплена матеріальною допомогою, а дружні відносини людей середнього класу обумовлені спільними інтересами та спільним проведенням вільного часу.

Актуальність. Обрана тема є актуальною, адже для кращого розуміння історичних типів стратифікації, варто їх порівняти.

Об’єкт дослідження – історичні типии стратифікації.

Предмет дослідження – визначення ознак кожного типу соціальної стратифікації, що дозволить означити спільне і відмінне між ними.

Мета моєї роботи – сформувати визначення понять «соціальна стратифікація» та «історичні типии стратифікації» на підставі дослідження сутності стратифікації, визначення її основних чинників та критеріїв, виділити історичні типии соціальної стратифікації.

1. Сутність соціальної стратифікації

Спільне життя людей має очевидні вигоди і переваги, але за володіння  ними доводиться розплачуватися. І  найсуттєвішою даниною, яку людство  сплачує за вигоди спільного життя, є постійно відтворювана нерівність, яка, очевидно, є ровесницею цивілізації. У відповідності до пануючої у  суспільстві системи цінностей, суспільна свідомість порівнює окремі соціальні групи, належних до них  людей за статусами та вибудовує  їх ієрархію. Одні мають більше доступу  до соціальних благ і ресурсів, і  є привілейованими – багатими, владними, престижними, освіченими, а  інші – мають обмежений доступ до соціальних благ, і, відповідно, є  непривілейованими. Отже, привілеї породжують привілеї, а сімейне життя відтворює  структуру нерівності в кожному  наступному поколінні. У соціології систему соціальної нерівності називають  стратифікацією.[2]

Соціальна стратифікація – це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ.

Етимологічно слово «стратифікація» походить від двох слів:

лат. «stratum» – «пласт, прошарок землі», та італ. «ґасеге» -«робити». Іноді замість  терміна «стратифікація» вживають поняття «нерівність» та «розшарування».

Стать, етнос і вік мали різне, але важливе значення відносно панування і підпорядкування незалежно від історичних періодів і культур, як і доступ до особливих соціальних ресурсів або розпорядження ними в створенні та підтримці нерівності. Нестратифікованих суспільств не існувало і не існує, але нерівність може зменшуватися або збільшуватися. Так, суспільства у яких дуже багато бідних та мало багатих можна розглядати як «піраміду», за умови переважання середнього класу і відносно невеликих груп дуже бідних та дуже багатих, тобто зменшення соціальної нерівності, соціальні шари утворюють «ромб».

Класиком теорії соціальної стратифікації та пов'язаної з нею соціальної мобільності вважається російсько-американський соціолог Пітірим Олександрович Сорокін.

Проблему соціальної нерівності, особливо проблему класів, розглядали такі класики як М. Вебер, К. Маркс. Певні  положення були розвинуті американськими соціологами Толкоттом Парсонсом, Робертом Кінгом Мертоном , Крістіном Девісом та іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві.

На їх думку, соціальна  стратифікація забезпечує виокремлення соціальних верств за певними важливими  для конкретного суспільства  ознаками (критеріями): характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем, національними та іншими рисами. Соціально стратифікаційний підхід є одночасно методологією та теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він має такі основні принципи:

• обов'язковість дослідження всіх верств суспільства;
• застосування при їх порівнянні єдиного критерію;
• достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджуваних соціальних верств.

На сучасному етапі  ведеться активне переосмислення проблеми стратифікації у сучасному суспільстві, бо їх класова структура значно відрізняються  від класової структури індустріальних суспільств Першого Модерну.

Серед українських соціологів проблему стратифікації глибоко  досліджують Е. Симончук, О. Куценко, С. Макеєв, Н. Коваліско.[5]

Прикладом впливу стратифікації є історія трагедії «Титаніка» 10 квітня 1912 р. океанський лайнер «Титанік» відправився з Англії у своє перше плавання через Північну Атлантику до Нью-Йорка. Він перевозив 2300 людей. Через два дні плавання корабель зіштовхнувся з айсбергом і потонув, забравши з собою життя 1600 людей. Якщо подивитися на цей нещасний випадок в ракурсі соціології, то можна відмітити, що деякі категорії пасажирів мали набагато більше шансів вижити за інші. Правила того часу вказували, що у рятувальні шлюпки садили спочатку жінок і дітей, тому 80% жертв виявилися чоловіками. Відіграла свою роль і класова ознака. Серед пасажирів першого класу врятувалося понад 60% пасажирів, оскільки вони знаходилися на верхніх палубах. Водночас серед пасажирів другого класу врятувалося лише 36%, а третього класу – 24%. Отже, на борту «Титаніка» клас означав набагато більше, ніж якість каюти. Це було питання життя і смерті. Доля тих людей, які знаходилися на борту «Титаніка» – драматична ілюстрація того, наскільки соціальна нерівність впливає на існування людей, а іноді і на саме життя.[6]

2. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації

У сучасній соціології існують різні  підходи до визначення критеріїв  стратифікації. Однак можна виокремити ті, які с спільними: дохід, обсяг  влади, престиж професії (заняття), рівень освіти тощо.

Дохід — це сума грошових надходжень особи або сім'ї за певний період. Доходом називають суму грошей, яку  отримують у вигляді зарплати, пенсії, гонорарів, відрахувань із прибутку тощо. Доходи або витрачаються на підтримання життя або перетворюються на багатство. Багатство і є не що інше, як кількість власне грошей або завдяки їм здобуте майно. В останньому випадку вони (гроші) постаютьу вигляді рухомості (машина, літак, пінні папери і тому подібне) і нерухомості (будинок, скарби, твори мистецтва). Багатство, як правило, передається у спадок.

Влада— це здатність нав'язувати  свою волю, нерідко всупереч бажанням інших людей. Ті люди, які володіють  тим чи тим видом влади (політичної, економічної, релігійної), становлять еліту суспільства, яка має величезні  можливості для визначення політики держави.

Престиж — повага, якою в громадській  думці користуються та чи та професія, посада, різновид занять. Пам'ятаєте, у дитинстві багатьом із вас хотілося бути письменником, космонавтом, розвідником. Люди, які займали згадані позиції, вражали вашу уяву і цінувалися набагато вище, ніж будь-які інші. Щось подібне існує і в світі дорослих. Люди різних професій і занять по-різному цінуються о суспільстві, або, інакше кажучи, мають неоднаковий престиж. Наприклад, сьогодні престижно бути менеджером. А от робота двірника, сторожа, хоч вона і необхідна, проте у громадській думці високого визнання не має. Усі професії, посади і заняття можна розташувати згори вниз на сходинках професійного престижу, який вимірюють за допомогою спеціальних методик.

Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус особи, тобто її становите і місце в суспільстві, у системі соціальних зв'язків і відносин.[4] 

3. Історичні типи соціальної стратифікації

Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи – для сучасних суспільств.

Рабство - економічна, соціальна та юридична форма закріпачення людей, де існує повне безправ'я і крайня ступінь нерівності.  

Рабство історично еволюціонувало. Розрізняють дві його форми. 

При патріархальному рабстві (примітивна форма) раб мав усі права молодшого члена сім'ї: жив в одному будинку з господарями, брав участь у громадському житті, вступав у шлюб з вільними, успадковував майно господаря. Його заборонялося вбивати. 

При класичному рабстві (зріла форма) було по-іншому: він жив ​​в окремому приміщенні, ні в чому не брав участь, нічого не успадкував, у шлюб не вступав і сім'ї не мав. Його дозволялося вбивати. Він не володів власністю, але сам вважався власністю господаря 

На зрілій стадії рабство перетворюється на рабовласництво. Коли говорять про рабство як історичний тип стратифікації, мають на увазі його вищу стадію.

Рабовласництво - єдина в історії форма соціальних відносин, коли одна людина виступає власністю іншого, і коли нижчий шар позбавлений будь-яких прав і свобод. Такого немає в кастах і станах, не кажучи вже про класи. 

Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням.

Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайші і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).  Характерною рисою кастової системи була ендогамія (заборона нерівних шлюбів). 

Кастовий лад не такий древній, як рабовласницький лад, і менш поширений. Якщо через рабство пройшли практично всі країни, зрозуміло різною мірою, то касти виявлені тільки в Індії і частково в Африці. 

Індія - класичний приклад кастового суспільства. Воно виникло на руїнах рабовласницького в перші століття нової ери. 

Кастою називають соціальну групу (страту), членством в якій людина зобов'язана своїм народженням. Вона не може перейти зі своєї касти в іншу за життя. Для цього йому треба народитися ще раз.

Кастове положення закріплено індуської релігією. Згідно з її канонами, люди проживають більше, ніж одне життя. Кожна людина потрапляє у відповідну касту залежно від того, якою була його поведінка в попередньому житті. Якщо поганою, то після чергового народження вона повинна потрапити в нижчу касту, і навпаки. 

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму.

Стану передують класи.

Для станової системи, що включає кілька страт, характерна ієрархія, виражена в нерівності положення і привілеїв. Класичним зразком станової організації була Європа, де на зламі XIV - XV століть суспільство ділилося на вищі стани (дворянство і духовенство) і непривілейований третій стан (ремісники, купці, селяни).

 У Х - XIII століттях головних  станів було три: духовенство,  дворянство і селянство. 

У Росії з другої половини XVIII століття утвердився становий розподіл на дворянство, духовенство, купецтво, селянство і міщанство (середні міські прошарки). Стани грунтувалися на земельній власності.  
Права та обов'язки кожного стану визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною. Членство в стані визначалося спадщиною.

Соціальні бар'єри між станами  були досить жорсткими, тому соціальна мобільність існувала не стільки між, скільки всередині станів. Кожен стан включав безліч шарів, рангів, рівнів, професій, чинів. Так, державною службою могли займатися лише дворяни. Аристократія вважалася військовим станом (лицарство). 

Чим вище в суспільній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус. На противагу кастам, міжстанові шлюби цілком допускалися.

Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.[3]

Класи мають низку особливостей:

1) Класи не спираються на закон  і релігійні традиції, належність  до класу не пов'язана зі  спадкуванням привілеїв, закріплених  законом чи звичаєм. 

2) Індивід може стати членом  класу завдяки своїм зусиллям, а не успадкувати його при народженні. 

3) Класи виникають в залежності  від різниці в економічному  становищі груп індивідів, нерівності  у володінні і контролі над  економічними ресурсами. 

4) У інших стратифікаційних системах  нерівність виражається, перш  за все, через персональні стосунки  боргу і обов'язків - між рабом  і паном, поміщиком і кріпаком. Класові системи, навпаки, функціонують через широкомасштабні зв'язки імперсонального характеру. 

Поняття класу було введено в  обіг французькими істориками Тьєрі та Гізо у 18 ст. У сучасній соціології існує безліч класових концепцій.

Різні соціологи пропонують різні типології класів. В одній сім, в іншій шість, у третій п'ять і т.д. соціальних страт. Першу типологію класів США запропонував у 40-ті роки XX століття американський соціолог Ллойд Уорнер: 

- верхній-верхній клас містив так звані «старі сім'ї». Вони складалися з найбільш процвітаючих бізнесменів і тих, кого називали професіоналами.  Проживали вони у привілейованих частинах міста; 

- нижній-верхній клас за рівнем матеріального добробуту не поступався верхньому-верхнього класу, але не включав старі родові сім'ї; 

- верхній-середній клас складався з власників і професіоналів, які володіли меншим матеріальним достатком в порівнянні з вихідцями з двох верхніх класів, але зате вони активно брали участь у громадському житті міста і проживали в досить упорядкованих районах; 

-  нижній-середній клас становили нижчі службовці та кваліфіковані робітники; 

- верхній-нижній клас включав малокваліфікованих робітників, зайнятих на місцевих фабриках і тих, котрі живуть у відносному достатку; 

- нижній-нижній клас становили ті, кого прийнято називати «соціальним дном» - це мешканці підвалів, горищ, нетрів і інших малопридатних для життя місць. Вони постійно відчували комплекс неповноцінності внаслідок безпросвітної бідності і постійних принижень. 

Пропонуються й інші схеми, варіантів безліч, але важливо  усвідомити собі два принципових  положення: 

- Як би не називали  класи, але основних тільки  три: багаті, заможні і бідні; 

- Другорядні класи виникають  за рахунок додавання страт  або шарів, що лежать всередині  одного з основних класів. 

Термін «верхній-верхній  клас» означає, по суті, верхній шар  вищого класу. У всіх двухскладових словах перше - позначає страту або шар, а друге - клас, якому даний шар відноситься.

«Верхній-нижній клас» іноді  називають так, як він є, а іноді  позначають їм робочий клас. Середній клас (з притаманними йому шарами) завжди відрізняють від робочого класу. Але і робочий клас відрізняють від нижчого, куди можуть входити непрацюючі, безробітні, бездомні, жебраки і т. д.

Як правило, висококваліфіковані  робочі включаються не в робочий  клас, а в середній, але в нижчу  його страту, яку заповнюють, головним чином, малокваліфіковані працівники розумової праці - службовці. Можливий інший варіант: робітників не включають в середній клас, але залишають два шари в загальному робочому класі. Фахівці входять в наступний шар середнього класу, адже саме поняття «спеціаліст» передбачає як мінімум освіту в обсязі середньої спеціальної.

Верхню страту середнього класу заповнюють в основному  «професіонали». Професіоналами за кордоном називають людей, що мають, як правило, університетську освіту і великий  практичний досвід, що відрізняються  високою майстерністю у своїй  області, зайнятих творчою працею і  відносяться до так званої категорії  самонайнятих, тобто мають свою практику, свою справу. Це юристи, лікарі, вчені, викладачі і т. д. Іменуватися «професіоналом» дуже почесно. Їх кількість обмежена і регулюється державою.

Середній клас - унікальне явище у світовій історії. Скажімо так: його не було протягом всієї історії людства. Він з'явився лише в XX столітті. У суспільстві він виконує специфічну функцію.

Середній клас - стабілізатор суспільства. Чим більше він, тим  менша ймовірність того, що суспільство  будуть стрясати революції, міжнаціональні конфлікти, соціальні катаклізми. Він складається з тих, хто зробив долю власними руками і, отже, хто зацікавлений у збереженні того ладу, який представив подібні можливості.

Середній клас розводить два протилежні полюси – бідних і багатих, і не дає їм зіткнутися. Чим тонше середній клас, тим ближче один до одного полярні точки стратифікації, тим імовірніше їх зіткнення. І навпаки. 

Середній клас - самий  широкий споживчий ринок для дрібного і середнього бізнесу. Чим чисельніший цей клас, тим впевненіше стоїть на ногах малий бізнес. Як правило, в середній клас входять ті, хто володіє економічною незалежністю, тобто володіє підприємством, фірмою, офісом, приватною практикою, своєю справою, вчені, священики, лікарі, адвокати, середні менеджери, дрібна буржуазія - соціальний «хребет» суспільства.[7] 

Сучасні розвинуті суспільства  рухаються до меритократії (від англ. «заслуга») – соціальної стратифікації, заснованої на особистих заслугах.

Водночас Курт Воннегут застерігає, що рівність, приваблива сама по собі, може бути небезпечною. Свою розповідь «Гаррісон Бержерон» (1961), яка являє собою уявний звіт про майбутнє США, коли соціальна нерівність зникне, він розпочинає такими словами: «Йшов 2081 рік, і всі люди нарешті стали рівними. Не лише перед Богом і законом. Вони стали рівними у всіх відношеннях. Ніхто не був розумнішим за інших. Ніхто не виглядав краще іншого. Ніхто не був сильніше або спритніше інших. Рівність походила з 211-ї, 212-ї, 213-ї поправок до Конституції і підтримувалася завдяки постійній пильності агентів Генерального Зрівнювача». Отже, рівність небажана, коли вона нав’язується лише за допомогою репресивних заходів, спрямованих на досягнення одноманітності.[6]

4. Соціальна стратифікація українського суспільства

Соціальна структура сучасного  українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять:

1. Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).
2. Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.
3. Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.
4. Активізація процесів маргіналізації.

Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).

1. Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.
2. Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.
3. Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).
4. Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.

Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з  радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації  необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме  багато років. Стратифікація суспільства  буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами  і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з  невизначеним чи суперечливим статусом.

На перший погляд, ця тенденція  нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими. [1]

Висновок

Дослідженню соціальної стратифікації та її історичним типам приділяється досить багато уваги, але напрямок досліджень суттєво залежить від аспектів, що обираються дослідниками.

Детальний та всебічний аналіз використаної літератури дав мені можливість зрозуміти сутність категорій «соціальна стратифікація» та «історичні типи стратифікації».

Вдалося визначити, які існують  історичні типи стратифікації, зрозуміти їх сутність, а також встановити між ними спільні характеристики та основні відмінності.

Тема соціальної стратифікації  та її історичних типів є  цікавою, і потребує подальшого дослідження.

Використана література:

1. Бєляєв О.О, Диба М.І., Кириленко В.І. та ін. Соціальна економіка: навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005.
2. Макеєв С. О. Соціологія: навч. посібник, 4-те видання «Українська енциклопедія», 2008.
3. Примуш М. В. Загальна соціологія: навч. посібник. - К.: Професіонал, 2004.
4. Семке Н.М. Соціальна стратифікація. [Електронний ресурс] − Режим доступу:  http://narodna-osvita.com.ua/87-socalna-stratifkacya.html.
5. Вікіпедія. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F.
6. Соціальна стратифікація, її історичні типи та теоретичні концепція. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uastudent.com/socialna-stratyfikacija-ii-istorychni-typy-ta-teoretychni-koncepcii/.
7. Основні стратифікаційні теорії та критерії стратифікації. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://soc-education.com/detalnij-konspekt-lekczj-z-soczolog/186-osnovni-stratifikacijni-teorii-ta-kriterii.html.