Історія держави і права

    ПЛАН: 

     ВСТУП

    З усіх західних держав антигітлерівської  коаліції Франції в роки війни  довелося пережити найбільші потрясіння.

    Після визволення Франції склалася нова політична  ситуація. Колишні політичні сили, які уособлювали Третю республіку, були скомпрометовані внаслідок їхньої капітуляції перед нацистами. На політичну арену вийшли нові суспільно-політичні об’єднання.

    1946 - 1947 рр. були перехідним періодом у Франції — періодом швидкого, можна сказати неухильного, переходу від деголевської позиції “між Сходом і Заходом” і “твердості у відношенні Німеччини” до повного відмовлення від цієї політики у відношенні Німеччини, до радісної готовності прийняти допомогу за планом Маршала і погодитися на зв'язані з нею політичні наслідки. Що стосується внутрішньої політики, то тільки в 1946 р. було проведено два референдуми, вибори в Установчі збори і Національні збори, прийняття нової конституції.

    Процес  створення нової конституції  у Франції викликав дуже слабкий  інтерес. Опитування суспільної думки, проведений на перших етапах обговорення конституції, показав, що половина опитаних зовсім не цікавилася конституцією, 30% виявляло лише випадковий інтерес і тільки 12% більш-менш систематично стежили за суперечками.

1. ВСТАНОВЛЕННЯ ЧЕТВЕРТОЇ РЕСПУБЛІКИ У ФРАНЦІЇ. КОНСТИТУЦІЯ 1946 р.

    1.1. Розробка і прийняття Конституції Франції 1946 р.

    Однією  з першочергових проблем повоєнної  Франції було питання про новий  конституційний устрій Франції. Його мали вирішити Установчі збори, вибори до яких було призначено на 21 жовтня 1945 р. Одночасно в країні проходив референдум, який мав на меті визначити статус і повноваження майбутнього парламенту, а також виявити ставлення до політичної системи Третьої республіки. Референдум відкинув ідею повернення до Третьої республіки.

    13 листопада 1945 р. Установчі збори знову обрали генерала де Голля главою Тимчасового уряду. У грудні уряд представив на обговорення бюджет на 1946 р. Депутати-соціалісти запропонували скоротити на 20% військові витрати. Їх підтримали комуністи. Генерал рішуче протестував. Він був переконаний у нездатності коаліційного уряду справитися з труднощами економічного й міжнародного порядку, які очікували країну. 20 січня 1946 р. він зробив заяву про відставку. Главою уряду було призначено соціаліста Ф. Гуена. До уряду увійшли 7 соціалістів, 6 комуністів, 6 католиків. У Франції розпочався період правління трьехпартійного блоку.

    "Народно-республіканський  рух" спільно з іншими партіями  Установчих зборів розробили проект, який у вересні 1946 р. Установчі збори прийняли як новий проект конституції. Його було схвалено в результаті референдуму, що відбувся 13 жовтня. Відповідно до нової конституції Франція проголошувалася парламентською республікою. У конституції були записані демократичні й соціальні права народу: право на працю, відпочинок, освіту, на створення профспілкових об’єднань, на страйк. У міжнародних відносинах конституція передбачала відмову від загарбницьких війн, від політики насильницької колонізації.

    За  новою конституцією парламент поділявся  на дві падати — Національні збори і Раду республіки. В руках першої падати була, власне кажучи, зосереджена уся влада. Вона приймала закони і контролювала діяльність уряду. Президентові республіки, якого обирали на 7 років, надавалися другорядні функції. 24 грудня 1946 р. нова конституція набрала сили.

    10 листопада 1946 р. у Франції відбулися  вибори до Національних зборів. Перший уряд, сформований на основі конституції 1946 р., очолив представник правого крила ФСП Поль Рамадьє. Найважливіші посади обійняли народні республіканці, соціалісти й комуністи. Уряд Рамадьє вперше після визволення країни включив до свого складу також радикалів і правих („незалежних”). 16 січня 1947 р. відбулися вибори президента Французької республіки. Ним став правий соціаліст Венсан Оріоль. Так розпочала своє існування Четверта республіка.

    1.2. Основні положення конституції

    Конституція 27 жовтня 1946 року складається з 106 статей. По обсязі вона значно перевищує не тільки конституцію 1875 року, але також обидві конституційні партії і конституції десятилітнього і довічного консульства, так само як і конституції Другої імперії (1852 і 1870 років). Але вона менш об'ємна, чим конституція 1848 року і революційні конституції 1791, 1793 і 1795 років.

    Цим самим вона наближається по чіткому і систематичному розташуванню матеріалу. Конституція розділяється на дванадцять розділів, перед яким передує преамбула.

    Розділ  І. „Про суверенітет”.

    Розділ II. „Про парламент”.

    Розділ III. „Про Економічну раду”.

    Розділ IV. „Про дипломатичні договори”.

    Розділ V. „Про президента республіки”.

    Розділ VI. „Про Раду міністрів”.

    Розділ VII. „Про кримінальну відповідальність міністрів”.

    Розділ VIII. „Про Французький Союз”:

Розділ І. „Основні початки”.

Розділ II. „Організація”.

Розділ III. „Заморські території і департамент”.

Розділ IX. „Про Вищу раду магістратури”.

Розділ X. „Про місцеві колективи”.

Розділ XI. „Про перегляд конституції”.

Розділ XII. „Перехідні постанови”.

    Вже це перерахування розділів показує, які широкі рамки конституції 1946 року. Норми, що містяться в ній, можуть бути зведені в три наступні категорії:

1. Розпорядження, що встановлюють структуру і взаємини Республіки і Французького Союзу (абзаци 16, 17 і 18 преамбули і відділ VIII).
2. Основні початки, що відносяться до проблем, включається часто в конституції французькими й іноземними установчими збори, хоча ці проблеми не носять конституційного характеру у власному змісті цього слова, а саме:

• про публічні права і волію (абзаци 1—-13 преамбули) ;

• про місцеві колективи (відділ X);
• про міжнародні відносини (абзаци 14 і 15 преамбули і відділ IV).

3. Норми, що стосуються організації і взаємин державної влади. Вони складають зміст восьми відділів конституції (І, II, III, V, VI, VII, IX, XI) і частково відділу VIII. 
   

    1.3. Причини скасування конституції 1946 р.

    Однак, прийняття Конституції 1946 р. не гарантувало її довгого життя. Протягом 12 наступних років після її прийняття Конституцію Французької Республіки постійно переглядали, вносили зміни і доповнення. Частково, це було пов’язано з політичною нестабільністю в межах Франції, частково з тим, що Конституція не відповідала реаліям.

    Не  будучи законодавче закріпленими, принципи права вироблялися адміністративними судами в процесі розгляду справ. Ці суди у Франції завжди були самостійні і не підпорядковувалися яким-небудь органам у системі загальних судів. Нині спеціалізація судів допомагає глибше проникати в сутність розглянуваних справ, приймати кваліфіковані рішення. Важливу роль при цьому грає адміністративний прецедент.

    З огляду на самостійну діяльність адміністративних судів Державна рада Франції (вища інстанція в системі адміністративних судів) сформулювала поняття загальних принципів права. Їх пріоритетом проголошено справедливість. Це означало, що справа вирішувалася на основі правосвідомості правозастосовувача, що було обумовлено соціальними процесами конкретної історичної епохи. Незабаром під впливом відродженної теорії природного права принципи стали оцінювати як свого роду вище право, за допомогою якого може бути доповнена і реформована правова система. Одночасно на всю правову систему поширилася ідея про прогаленність права. Принципи матеріального права (заборона зворотної дії закону, захист прав людини і т.ін.) і процесуальні гарантії прав людини (право бути вислуханим, право на захист і т.ін.) згодом набули універсального значення і найбільш чітко проявляються в галузі основних прав людини. Як важлива частина права, вироблена судовою практикою, вони покликані сприяти захисту прав громадян від порушень владними державними структурами.

    У Франції законодавство зберігало традиційну наполеонівську форму систематизації — цивільний, кримінальний та інші кодекси, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність зберігає до тепер й Декларація прав людини і громадянина 1789 p. як складова частина Конституції Франції 1958 p. Також має юридичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розгорнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п'ятьох наполеонівських кодексів три — Цивільний, Торговий і Кримінальний — визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і зазнали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси служать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання нормативно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.

    Відійшовши  від традиційної класичної кодифікації, Франція віддала перевагу консолідації — упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як правило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої форми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збірники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.

    Однак, не дивлячись на постійні перегляди  Конституції 1946 року, Конституцію Четвертної республіки було скасовано. У 1958 році відбулося прийняття нової Конституції Франції, яке відбувалося як і попередня Конституція у складних внутрішньополітичних умовах країни.

2. ЗМІНИ В ДЕРЖАВНОМУ УСТРОЇ ФРАНЦІЇ ЗА КОНСТИТУЦІЄЮ 1958 р.

    2.1. Конституція Франції про форми державного устрою

    „Франція  є неподільною, світською, демократичною  і соціальною Республікою”¹. Так встановила конституція Франції 1958 р. Основний закон встановив республіканську форму правління, що має змішаний характер, оскільки в ній спостерігаються риси президентської республіки (голова держави обирається без участі парламенту, уряд призначається також ним)² і парламентської республіки (уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту)³.

    Головна мета конституції 1958 р. - концентрація політичної влади в руках виконавчих органів. Зосередження влади в руках голови держави і уряду - один з проявів конституційно закріпленої авторитарної тенденції у французькому політичному режимі.

    Президент знаходиться на вершині ієрархії органів державної влади. Стаття 5 Конституції закріплює за ним обов’язок забезпечувати „своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадкоємність держави”. У цій статті проголошується, що президент є „гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, дотримання угоди Співтовариства і договорів”. Президент володіє широкими перспективами у галузі законодавства. Він наділений правом законодавчої ініціативи. Відносно парламенту президент володіє повноваженням розпуску нижньої палати парламенту.

    Законодавчий  орган Республіки (парламент) – відіграє відносно невелику роль в політичному житті країни. Парламент складається з двох палат - Національних зборів і Сенату.

     Основна функція  парламенту – ухвалення законів, це сильно обмежена конституцією. Конституція точно визначає певне коло питань, по яких парламент має право видавати закони. Рішення питань, не включених в цей список, віднесено до уряду. Права парламенту обмежені і у фінансовій сфері. Конституція встановлює певний термін ухвалення парламентом фінансових законопроектів. Парламент володіє правом контролю за діяльністю уряду.

    Уряд  Франції – Рада міністрів, згідно ст. 20⁴ Конституції, „визначає і веде політику нації”. До складу уряду входять прем’єр-міністр – глава уряду, міністри, що очолюють міністерства, і державні секретарі, керівні підрозділи окремих міністерств. Уряд відповідальний перед Національним зборами. У разі ухвалення резолюції осуду абсолютною більшістю Національних зборів уряд повинен піти у відставку. У Конституції спеціально позначені повноваження прем’єр-міністра. На нього покладена відповідальність за національну оборону, він повинен забезпечувати виконання законів, здійснювати нормотворчу діяльність.

    Конституційна рада – особливий орган, що контролює дотримання Конституції. Всі закони до промульгації їх президентом і регламенти палат до їх ухвалення повинні іти на розгляд Конституційної ради, який дає висновок про те, чи відповідають Конституції. Якщо Конституційна рада вирішить, що той або інший акт суперечить Конституції, він має право його відмінити. Також в повноваження Конституційної ради входить спостереження за ходом президентських виборів, проведенням референдумів.

    Процес  концентрації політичної влади в  руках виконавчих органів привів до зміни статусу парламенту. Урядовій владі надані широкі можливості для дії на парламент, а в деяких випадках для дій і „через його голову”.

    Президент республіки обирається строком на сім  років шляхом загального і прямого  голосування⁵.

    Президент республіки обирається абсолютною більшістю  поданих голосів. Якщо вона не отримана в першому турі голосування, то на наступному тижні проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, які - якщо будуть зняті кандидатури, що знаходяться в сприятливішому положенні, - виявляться тими, що одержали найбільшу кількість голосів в першому турі.

    Час голосування встановлюється рішенням уряду. Обрання нового президента відбувається не менше ніж за двадцять і не пізніше ніж за тридцять п’ять днів до закінчення терміну повноважень президента, що полягає в посади.

    У разі вакантності поста президента республіки з якої б то не було причини  або за наявності перешкод до виконання  президентом своїх обов’язків, встановлених конституційною радою, функції президента республіки тимчасово здійснюються головою сенату, а якщо у нього в свою чергу є перешкоди, - то урядом.

    У разі вакантності і якщо перешкода  оголошена конституційною радою  остаточною, голосування по виборах  нового президента відбувається - окрім випадку непереборної сили - не менше ніж через двадцять і не пізніше ніж через тридцять п’ять днів після відкриття вакансії або оголошення про остаточний характер перешкоди.

    Якщо  протягом семи днів, передуючих даті закінчення висунення кандидатур, одна з осіб, що публічно заявила про своє рішення бути кандидатом щонайменше за 30 днів до названої дати, помре або у неї виникнуть перешкоди, то конституційна рада може ухвалити рішення про перенесення виборів.

    Якщо  до першого туру виборів один з  кандидатів помер або у нього виникли перешкоди, то конституційна рада ухвалює рішення про перенесення виборів.

    У разі смерті або виникнення перешкод у одного з двох кандидатів, що знаходяться  в найсприятливішому положенні  в першому турі до можливого зняття кандидатур, Конституційна рада оголошує про нове проведення всіх виборчих операцій; подібним чином вона поступає і у разі смерті або виникнення перешкод у одного з двох кандидатів, що залишилися для участі в другому турі.

    Уряд  Франції - колегіальний орган, що складається з прем’єр-міністра і міністрів. Відповідно до конституції розрізняються: Рада міністрів - збори міністрів під головуванням Президента республіки, і кабінет міністрів - збори міністрів під головуванням прем’єр-міністра. Саме Рада міністрів здійснює повноваження, що належать до конституції уряду.

    Уряд  призначається таким чином: Президент  республіки підбирає кандидатуру і  призначає прем’єр-міністра. Прем’єр-міністр  підбирає міністрів і представляє  їх президенту, який їх призначає. При  виборі кандидата на пост прем’єр-міністра президент володіє значною свободою. Це його особисте право. Важлива лише та обставина, щоб при голосуванні в Національних зборах не було надано довіри прем’єр-міністру. Іншими словами, президент повинен враховувати розстановку партійних сил в нижній палаті парламенту.

    Парламент складається з двох палат: нижньої - Національних зборів і верхньої - Сенату. Пасивне виборче право надається  для обрання в Національні  збори в 23 роки, в Сенат - з 35 років. На всіх виборах існує виборча застава. При виборах депутатів вона складає 1 тис. франків з кандидата, сенаторів – 200 франків. За офіційною версією, внесення застави пояснюється необхідністю покрити виборчу кампанію хоча б частково і в деякій мірі перешкодити висуненню осіб, які висувають свою кандидатуру не з метою обрання, а з іншою метою.

    Національні збори обираються строком на 5 років  загальним, прямим голосуванням за змішаною мажоритарною системою: у першому  турі для обрання потрібно одержати абсолютну більшість поданих  голосів (від округу обирається один депутат). Якщо через тиждень ніхто не одержав такої більшості, то через тиждень проводиться другий тур. У нього допускаються кандидати, що набрали в першому як мінімум 12,5% голосів від числа виборців, включених в списки. Для обрання в другому турі достатньо одержати відносну більшість голосів. В умовах існуючої багатопартійності в першому турі заміщається незначна частина місць. Основна боротьба розгортається в другому турі. Можливість блокування партій визначає тактику в другому турі. Партії, зблокувавшись, висувають одного кандидата, як правило, знімаючи інших.

    Верхня  палата - Сенат - формується інакше. На думку засновників П’ятої республіки особливі умови утворення Сенату повинна створювати йому інша політична „особа”, ніж у Національних зборів. Ця палата формується, в основному, трьохстатечними виборами. Сенатори обираються на 9 років в колегіях в кожному з департаментів. Палата обновлюється на 1/3 кожні три роки, що призводить до зменшення впливу виборчого корпусу на склад Сенату і не дозволяє йому різко змінювати політичний курс. 

    2.2. Конституційно правовий статус Франції - унітарної держави

    Французька  Республіка – унітарна держава. Вона поділяється на регіони, департаменти і комуни, які вважаються територіальними колективами, і тому в них є виборні органи самоврядування. Разом з цим існують адміністративні округи, де виборних органів самоврядування немає і управляє призначений зверху супрефект. Є історико-географічні одиниці — кантони, які не мають власних органів самоврядування і управління, а використовуються як виборчі округи для виборів в ради департаментів, іноді в них створюються судові органи — трибунали малої інстанції. Особливе положення займає Корсика — острів в Середземному морі, який є формою політичної автономії (там є місцевий парламент з обмеженою компетенцією, обраний ними вужчий колегіальний орган, але виконавчу владу одноосібно здійснює обираний радою його голова). Крім того, при парламенті створюються ще три ради з правом дорадчого голосу: економічна, соціальна, культурна. Нова Каледонія (колишня колонія) має тепер статус „асоційованої держави” з Францією. У неї є місцевий парламент, але на відміну від „асоційованих держав” США, які раніше були підопічними територіями, питання про членство Нової Каледонії в ООН не піднімається⁶.

    У департаментах (їх 96 у Франції і 3 заморські департаменти) обирається генеральна (департаментська) рада на 6 років. Вона відповідає тим самим питаннями, що і комунальна рада, але її повноваження набагато ширші. Як наголошувалося, рада обновлюється по частинах (на 1/2 через 3 роки). Виконавчим органом ради з 1982 р. є не префект, що призначається (пізніше він отримав назву комісара республіки, але сьогодні використовується і колишній термін), а голова ради, який обирається нею. Все ж таки рада департаменту менш самостійна в своїх діях, ніж рада общини, вона жорсткіше контролюється центром, префекту підлеглі також деякі місцеві служби міністерств⁷.

    У регіонах, які об’єднують 3 – 5 департаментів (22 в метрополії і 4 заморських регіони  – Гваделупа, Гвіана, Мартіника, Реюньон), також обирається регіональна рада (з 1986 р. – прямими виборами). Вона має більш розгалужену систему служб, ряд комітетів, які виконують не розпорядливі, а консультативні функції. До складу комітетів входять представники підприємців, профспілок, суспільних організацій, особи, призначені урядом. Виконавським органом ради є голова, який обирається нею. Разом з ним рада регіону обирає бюро. Деякі департаменти метрополії (це великі міста, зокрема Париж, Ліон) розділені на внутрішньоміські райони (округи) з обраними радами.

    Разом з обраними органами у Франції  в адміністративно-територіальних одиницях є призначені зверху урядовці — представники держави. У регіоні  це комісар республіки — регіональний префект (ним є за сумісництвом комісар найбільшого в регіоні департаменту), в департаменті — також комісар республіки (префект), в окрузі, що не є „територіальним колективом” і не має свого ради, є супрефект. Комісар республіки призначається Радою міністрів. Він представляє в своїй адміністративно-територіальній одиниці уряд і кожного міністра, керує діяльністю державних служб (йому підлеглі, проте, не всі служби міністерств на місцях), несе відповідальність за дотримання національних інтересів, законів, за підтримка громадського порядку. Він безпосередньо відповідає за стан сільського господарства, за соціальні питання, санітарію, впорядкування. У його розпорядженні знаходиться поліція. Аналогічні повноваження здійснює в окрузі супрефект.

     ВИСНОВОК

    Отже, Францію не випадково називають „лабораторією конституції”, а французів „великими споживачами конституції”. Дійсно, за роки Нового і Новітнього часу у Франції було прийнято 16 конституцій. Нині діюча Конституція Французької республіки була прийнята в 1958 р. на референдумі, що відбувся 28 вересня, і оформила створення у Франції П’ятої Республіки.

    Структурно  Конституція Франції складається  з преамбули, яка містить також  першу статтю, в якій Франція проголошується неподільною, світською, соціальною, демократичною  республікою; забезпечує рівність перед законом всіх громадян без відмінності походження раси і релігії; затверджує всі віросповідання.

    Конституція містить 17 розділів, які включають 89 статі, два розділи відмінені: розділ I. „Про суверенітет; розділ.” II. „Президент Республіки”; розділ III. „Уряд”; розділ IV. „Парламент; розділ” V. „Про відносини між Урядом і Парламентом”; розділ VI. „Про міжнародні договори і угодах”; розділ VII. „Конституційна рада”; розділ VIII. „Про судову владу”; розділ IX. „Висока Палата правосуддя”; розділ X. „Про кримінальну відповідальність членів Уряду”; розділ XI. „Економічна і соціальна рада”; розділ XII. „Про місцеві колективи”; розділ XIII. „Про співтовариство” (був відмінений конституційним законом від 4 серпня 1995 р.); розділ XIV. „Про угоди про об’єднання”; розділ XV. „Про Європейське Співтовариство і Європейський Союз”; розділ XVI. „Про перегляд Конституції”; розділ XVII. „Перехідні положення” (були відмінені конституційним законом від 5 серпня 1995р.).

    Таким чином, можна зробити висновок про  те, що Франція є світською республікою, правовою державою. Її досвід становлення конституціоналізму є важливим для сучасних пострадянських держав.

     СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник для юридических вузов. Т.3: Особенная часть. Страны Европы./Отв.ред. Страшун Б.А. - М.: БЕК, 2002.
2. Конституционное (государственное) право: справочник. М., 2002.
3. Конституционное право зарубежных стран. Учебник для вузов. Под общей редакцией М.В. Баглая, Ю.Н. Лейбо, Л.М. Энтина. М.: Норма-Инфра-М., 2002.
4. Конституционное право: Учебное пособие в 2-х частях./Авт. и сост. Богданова Н.А. М., Юрид. колледж МГУ, 2003.
5. Конституция Франции 1958 г.,М., Инфра - М., 2001.
6. Конституция Франции.//Современные зарубежные конституции.- сост. В.В.Маклаков, М., 2002.
7. Конституция Французской Республики//Конституции государств Европейского Союза./Под общей редакцией Л. А. Окунькова. — /М.: Издательская группа ИНФРА - М — НОРМА, 2002.
8. Мишин А.А.. Конституционное право зарубежных стран. М., 2000.
9. Решетников Ф.М.. Правовые системы стран мира. - М., 2000.
10. Современные зарубежные конституции. - сост. Маклаков В.В., М., 2002.
11. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. М., Юристъ, 2002.
12. Якушев А.В.. Конституционное право зарубежных стран. Курс лекций. М., “Приор”, 2000.