Історія економіки та економічної думки

 

 

 

 

 

 

Творче завдання

Історія економіки та економічної думки

МЕіМ 206

Захарченко Оксана

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 1

Основні положення

Формаційна парадигма

Цивілізаційна парадигма

Загальнонаукові принципи, що використовуються в аналізі суспільних процесів: принцип класичної загальнонаукової парадигми Р. Декарта- І. Ньютона 

Принцип системно-синергетичного аналізу

Реалізується гносеологічний підхід, а людина є суб’єктом пізнання об’єктивних процесів

Реалізується онтологічний підхід, де людина є суб’єктом пізнання иа предметно-перетворювальної діяльності

Суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Революційна зміна виробничих відносин і політико-юридичної надбудови

Суперечність між відносно самостійними індивідами і суспільством. Зміна форм суспільної залежності людей, наростання свободи як сенс історії

Держава є надбудовою над економічним базисом, має класову природу та виступає знаряддям панівного класу 

Держава є організаційним центром суспільства, що в легітимний спосіб забезпечує досягнення спільних цілей усіх членів суспільства 

Суспільство складається з базису і надбудови. Базис- це сукупність домінантних виробничих відносин, які вирішальним чином впливають на структуру політико-юридичної та ідеологічної надбудови

Суспільство є органічною цілісністю, яку утворюють політична, духовно-культурна, соціальна та економічна підсистеми.


 

 

 

 

 

 

Тема 2

1. Стадія роз-ку людства періоду неоліту,за якої відбувається перехід від привласнюючого до виробничого гос-ва називається „неолітичною революцією”. Неолітична революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. Наявність надлишкового продукту було поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства.

Під впливом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується така господарська спільнота, як домогосподарство. Господарська функція первісного домогосподарства полягала у спільному виробництві, розподілі і споживанні їжі та інших засобів існування. Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріальна взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Усі члени домогосподарства разом, спільно володіли землею, тваринами та іншими засобами вир-ва, спільно вели господарство і споживали вироблене.

З виникненням племен створюються умови для подальшого поглиблення розподілу праці відповідно до природних та інших умов мешкання окремих громад. Редистрибуція як централізований благообмін стимулює процес територіально-виробничої спеціалізації, зокрема, зародженню та розширенню ремісничої діяльності, особливо спеціалізованого гончарства, розробки мінеральних покладів, деревини тощо. Підсумком господарської еволюції — від «неолітичної революції» до появи перших цивілізацій — було утворення такої системи, яка грунтувалася па нормах генеологічиого (родового) спорінення з елементами соціальної та майнової нерівності, розподіл праці, принципах реципроктного та редистрибуційного обміну, надобщинних формах управління.

 

2.

3. Центром соціальної і господарської організації первісного суспільства була община. Община- універсальна форма соціальної організації, яка пройшла кілька етапів у процесі своєї еволюції. В общині були сконцентровані основні соціально-господарські, культурно-релігійні, сімейно-побутові та багато інших проблем розвитку суспільства. М. Зібер у праці * Нариси первісної економічної культури* розкрив значення общинних форм господарства. За своїм змістом *община* характеризує особливі спільноти людей, зокрема, родові, територіальні, господарчі, етнічні,релігійні та ін.

Під впливом функціонального поділу господарської діяльності і відносин власності спільного ведення господарства в системі сімейних відносин формується така господарська спільнота, як домогосподарство, яке було основною ланкою первісного сус-ва. Рід забезпечував найважливіші економічні, соціальні та ідеологічні функції (захист і розподіл землі, трудова і матеріальна взаємодопомога, шлюбні норми поведінки та релігійне життя), а сім'я була ядром домогосподарства і забезпечувала відтворення членів роду, їх виховання та навчання. Важливим елементом функціонування домогосподарства був принцип компенсаційного обміну, або-реципрокного взаємообміну який зводилася до того, що кожний член домогосподарства вносив у спільний доробок скільки міг і отримував з нього скільки йому визначалося. Функціонування реципрокності створює засади соціальної та майнової нерівності в господарстві на рівні роду і домогосподарства. Лідер, голова сімейної групи чи домогосподарства не був власником чи хазяїном вироблених матеріальних благ, які вважаються колективними, але завдяки своїй соціальній ролі, він отримує право розпоряджатися ними. Так виникає якісно новий принцип господарських відносин- принцип  редистрибуції. Крім функції перерозподілу владний центр виконує такі функції, як: функція верховного редистрибутора, політичного адміністратора, організатора громадських робіт, взаємовідносини із сусідами, включаючи міжобщинний обмін, ритуальні акції і т. Ін.

 

Тема 3

Питання 1

  • перехід до стійкого осілого способу життя, розвиток землеробних форм господарства,
  • зростання чисельності населення в місцях високопродуктивних форм привласню вального та виробничого господарств,
  • домінування в господарській сфері суспільства виробничих форм ведення господарства, 
  • поява в суспільстві верстви людей, що не задіяні безпосередньо у сфері виробництва, але виконують важливі функції з організації та регулювання суспільної життєдіяльності в общинах;
  • поява в процесі суспільного розвитку складної ієрархічно організованої соціально-політичної системи на основі суспільного поділу праці, наслідком якого є відокремлення соціально-професійних груп;
  • успішна реалізація процесу становлення основ цивілізації передбачає і зміну форми натурального додаткового продукту, що сконцентрований в руках знаті.

Питання 2

Господарство та його особливості

Месопотамія

Давній Єгипет

Крито-мікенська цивілізація

Умови господарської діяльності

  Земля, на території Месопотамії, як ресурс господарської діяльності  людини була надзвичайно родючою, в річках та озерах було  багато риби та водоплавної  птиці, для випасу худоби —  необхідні пасовища. Проте землеробство  потребувало проведення цілого  комплексу меліоративних робіт  та їх організаційного забезпечення;

  Серед природних копалин  виділялися запаси глини і  природного асфальту, зустрічалися  родовища металів, що закладали  основу розвитку ремесел;

Вирощування сільськогосподарських культур розміщувалося в основному біля річки Нілу, через її розливи на грунті біля річки залишався родючий  шар мулу, що сприяло надзвичайній врожайності сільськогосподарських культур та випасу худоби на зелених ланах. Родюча єгипетська земля була основою багатства та процвітання Єгипетської цивілізації. Отже, одна з найдавніших цивілізацій в історії людства сформувалася з вигідним географічним положенням, багатими природними ресурсами, знаходилась на перехресті торговельних, політичних і культурних зв’язків.

На основі археологічних матеріалів, було виявлено характерні ознаки становлення цивілізаційного шляху розвитку критського суспільства. До них належать на сам перед розвиток землеробства та агрокультури, осілий спосіб життя, виникнення писемності, формування міст як адміністративно-владних центрів суспільства, а також політичних форм управління, високий розвиток матеріальної культури та мистецтва. Вигідне географічне положення, віддаленість від зон військових конфліктів, розміри території та наявність природних ресурсів створювали сприятливе середовище для становлення цивілізаційного розвитку суспільства.

Галузева структура господарства. Провідна галузь

  Будівництво, землеробство, скотарство, садівництво, різноманітні ремесла, зовнішня та внутрішня торгівля.

  Добробут шумерського суспільства  залежав від головної галузі  його господарської сфери –  землеробства.

Землеробство, скотарство, мисливство та рибальство.

  Слід зазначити, що провідною  галуззю господарства Стародавнього  Єгипту була торгівля. Причому  з часом вона стає систематичною  і набуває міжнародного характеру.

Провідними галузями господарства критян було рибальство та землеробство. В останньому велике поширення мала так звана «середземноморська тріада» -- вирощування зернових культур , винограду та оливи. В ремеслі виділялося гончарство.

Власність на землю

  Провідною формою землеволодіння  від епохи міст-царств Шумеру до Вавилону було царське землеволодіння. Цар вважав усі землі в країні власними та мав право на їх відчуження від общин.

  Дозволялося орендувати окремими  сім’ями лани, на цілий рік;

  Також лани ,у вигляді наділів  різного розміру, могли бути віддані  сім’ям у постійне користування;

У письмових джерелах найбільш повно розглянуті питання господарського життя у великих вельможних господарствах, зокрема землеволодіння. Воно складалося з двох частин: земля, отримана у спадок, або земля, що була куплена і позначалася як «дім батька». Така земля вважалася власністю вельможі.

Друга частина землі була лише умовним володінням. Ця юридична різниця була номінальною, бо посади зазвичай передавалися у спадок, як і батьківська земля (майно).

Розвиток земельних відносин відбувався через становлення і зростання особистої залежності господарств індивідів, які відокремлювалися від общини, та установлення і закріпленням прав держави (палацу) на землю. Палац виступає землевласником землі усіх категорій населення.

Система «влада-власність»

Під час правління Хаммурапі значно посилюється процес політичної централізації суспільства. Практичним наслідком централізації світської влади стають важливі зміни в суспільному житті Месопотамії. До них належать :

1)створення імперської політичної  теорії та політичної лояльності;

2)розширення торгівлі між містами  й між регіонами та виникнення  самостійного класу торговців.

Ділові документи цього періоду свідчать про існування у вавилонському суспільстві сімейного землеволодіння, яке було виділено з общинного земельного фонду.

  Власність на успадковану та  куплену землю не можна вважати  повністю приватною. Обробка землі  в Єгипті була можлива лише  за умови її зрошення, а верховним  організаторам і розпорядником  загально єгипетської  іригаційної  системи був фараон. Йому належали  верховні права на усі оброблювані  землі. Фараон міг обмежити права  власності на всі види єгипетських  земель, заборонивши їх зрошення.

На чолі владної системи управління стояв цар, що мав титул «Ванакт» (повелитель, володар). Другий рівень у владній ієрархії займав головний  воєноначальник (лавагет). До вищих сфер влади належали і жерці головних храмів та представники військової еліти. Провідна роль у владній вертикалі належала і численним чиновникам, які виконували різноманітні функції з управління.

Досягнення у господарській сфері

Значними цивілізаційними здобутками шумерського суспільства стали досягнення в розвитку знарядь праці та способів виробництва, зокрема: винайдення колеса, колісниці,, гончарного круга та плуга, виплавка бронзи та ін.

Використовували штучне зрошування грунтів для удосконалення землеробства.

Створення палаців. Вони відігравали роль сучасних міст.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 4

 

Тема 5

Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). На відміну від франків, джерелом права на Русі була «Руська правда», яка складалася вже не із звичаїв та постанов, а із кодексів та статей. Основним покаранням франуів був штраф, який визначався в со-лідах і динаріях (1 солід = 40 ден.). Вергельд (ціна людини) господареві вбитого раба становив 35 солідів. За вбивство напіввільного (лита) призначалась плата 100 солідів, вільного франка – 200, графа, королівського чиновника – 300 солідів. За вбивство графа при виконанні ним службових обов’язків вергельд потроювався. Майже аналогічна ситуація прослідковується і в давньоруській державі. Найбільш поширеними були грошові покарання - вира і продажа. Перша сплачувалася на користь князя за вбивство у розмірі від 5 до 80 гривень, друга - за ін. злочини в розмірі від 3 до 12 гривень.  

На території держави франків За виключенням землі, всі інші речі могли бути предметом купівлі-продажу, обміну, дарування. Факт укладання таких угод досить часто фіксувався в документах. Серед різних угод особливе місце належить позикам. Боргового рабства Салічна правда вже не знає. Але майнова відповідальність боржника стає дуже суворою. Після прострочки платежу кредитор тричі з`являвся до боржника (зі свідками), і з кожним разом сума боргу збільшувалась на три соліди. Конфіскація майна боржника здійснювалась графом. Слід зазначити, що кредитні відносини в Київській Русі були досить розвинені, підтвердженням чого є цілий ряд статей «Руської правди», в яких згадується про «позичку у борг», «процент (реза)», «торгівлю у кредит», «довготерміновий та короткотерміновий кредити» тощо, а також закони Володимира Мономаха, зокрема, вже згадуваний «Устав про рези». Але виходячи з даних тверджень можна констатувати досить великі розбіжності у зобов'язаннях кредиторів давньоруської держави, та держави франків. У давньоруській державі, якщо боржник ухилявся від сплати боргу, тікав, то, спіймавши, його перетворювали на раба. Можливостей погасити кредит у боржника було дуже мало, а тому тимчасова залежність перетворювалася на постійну. 

Щодо приватної власності, то у праві франків є інститут аффатомії, через який можна було внести зміни у законний порядок успадкування. Аффатомія полягала у тому, що укладалась угода, за якої майно спадкодавця ще при його житті передавалось будь-якій особі. Щодо давньоруської держави, то там розвиток приватної власності залишався на нижчому рівні. Приватна власність, як явища могла бути доступна тільки заможним особам та князам. Такі верства населення,   наприклад, як челядь(холопи) про приватну власність могли навіть і не мріяти. 

Шлюбно-сімейне право було майже однакове. Місце викупної плати займали речі або гроші, які чоловік приносив дружині у вигляді ранкового подарунку (у нагороду за не-винність). Вони залишались у сім’ї. Дружина мала принести в дім чоловіка посаг. Розлучення спочатку дозволялись, але з укріпленням християнства капітулярієм від 744 р. були забо-ронені. Влада батька не була широкою. Його опіка закінчувалася при досягненні синами 12-річного або 14-річного віку. На території дохристиянської Русі не було єдиного способу укладання шлюбу. Існували щонайменше три форми цього союзу: викрадення, купівля та приведення нареченої. Внаслідок впливу візантійського законодавства у деяких руських родинах виникає двовладдя. Так, після смерті чоловіка жінка мала право доглядати своїх дітей до їхнього повноліття, а останні мали їй повністю підкорятися. 

Отже, зробивши порівняльну характеристику господарського розвитку держави франків та давньоруської держави можна зробити висновок про те, що у загальних аспектах господарський розвиток подібний між особою, але якщо розглядати більш детально, то у кожної країни є свої відмінності у всіх сфера

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема 6

 

 

Досліджувані процеси

Загальна характеристика

Особливості в європейських країнах

 

Англія

Франція

Іспанія

Португалія

Цивілізаційні фактори розвитку європейських країнах

Політичні

Абсолютистська монархія стає останньою формою феодальної держави. Зявилася одноосібна влада країною.

політичний устрій формувався на основі парламентаризму. Зменшилася роль дворянства і церкви як політичних сил. Розвивалося національне законодавство. 

станові монархії трансформувалися в абсолютизм, який характеризувався ідеєю божественного права монарха, єдністю держави з церквою, поліцейсько-бюрократичним контролем, уніфікацією та централізацією сфер життя, зростанням значення королівського двору

станові монархії трансформувалися в абсолютизм, який характеризувався ідеєю божественного права монарха, єдністю держави з церквою, поліцейсько-бюрократичним контролем, уніфікацією та централізацією сфер життя, зростанням значення королівського двору

станові монархії трансформувалися в абсолютизм, який характеризувався ідеєю божественного права монарха, єдністю держави з церквою, поліцейсько-бюрократичним контролем, уніфікацією та централізацією сфер життя, зростанням значення королівського двору

Соціальні

Утверження вільного індивіда; здійснення підготовки умов для виникнення нац. Держави та утвердження нації як її субєкта

  Утверження вільного індивіда; здійснення підготовки умов для виникнення нац. Держави та утвердження нації як її субєкта

  Утверження вільного індивіда; здійснення підготовки умов для виникнення нац. Держави та утвердження нації як її субєкта

Утверження вільного індивіда; здійснення підготовки умов для виникнення нац. Держави та утвердження нації як її субєкта 

Утверження вільного індивіда; здійснення підготовки умов для виникнення нац. Держави та утвердження нації як її субєкта 

Духовно-культурні

Зміни у напрямі орієнтації на індивіда , у відношенні до праці та багатства; виникнення протестантизму 

 Зміни у напрямі  орієнтації на індивіда , у відношенні  до праці та багатства; виникнення  протестантизму 

Зміни у напрямі орієнтації на індивіда , у відношенні до праці та багатства; виникнення протестантизму  

Зміни у напрямі орієнтації на індивіда , у відношенні до праці та багатства; виникнення протестантизму  

Зміни у напрямі орієнтації на індивіда , у відношенні до праці та багатства; виникнення протестантизму  

Економічні

Зміни у самому розвиткові суспільства, механізмах що його забезпечують; утвердження економічної діяльності індивіда на засадах приватної влосності. 

 Зміни у самому розвиткові  суспільства, механізмах що його  забезпечують; утвердження економічної  діяльності індивіда на засадах  приватної влосності. 

Зміни у самому розвиткові суспільства, механізмах що його забезпечують; утвердження економічної діяльності індивіда на засадах приватної влосності.  

 Зміни у самому розвиткові  суспільства, механізмах що його  забезпечують; утвердження економічної  діяльності індивіда на засадах  приватної влосності. 

Зміни у самому розвиткові суспільства, механізмах що його забезпечують; утвердження економічної діяльності індивіда на засадах приватної влосності.  

           

Економічні наслідки Великих географічних відкриттів для розвитку господарств європейських монархій

Революція цін

різке зростання цін (у 2–5 разів) на промислові та споживчі товари через здешевлення вартості золота і срібла, які впродовж XVI ст. у великій кількості привозили до Європи з Америки (в Європі загальний обсяг золота збільшився вдвічі, срібла ― втричі). Революція цін вплинула на розвиток європейського та національних господарств 

Ціни зросли у 4 рази 

Ціни зросли у  2,5

  Ціни зросли у 4,5 почався занепад торгівлі та промисловості. 

почався занепад торгівлі та промисловості

Колоніфлізм

Колоніальне пограбування і колоніальна торгівля були важливим джерелом первісного нагромадження капіталу. Нееквівалентна торгівля з колоніями мала споживацький характер. 

У другій половині XVIII ст. найбільшою колоніальною імперією стала Англія, яка утвердилася в Індії та Північній Америці 

Франція колонізувала Канаду (Нову Францію), острова Вест-Індії, Гвінею. 

 Іспанія володарювала в Новому  світі (в Південній Америці), Африці (в Тунісі, на Канарських островах і островах Зеленого мису) та в Азії (на Філіппінських, Молуккських островах)

 Влада португальців утвердилася  від Перської затоки до Японії.

Первсне нагромадження капіталу

По-перше, в нагромадженні грошових ресурсів і матеріальних цінностей, у тому числі засобів виробництва, які включаються у ринковий обіг, що перетворює ці нагромадження на капітал; по-друге, у примусовому відокремленні виробників від засобів виробництва (у процесі обезземелювання селян та розорення ремісників, руйнування дрібного селянського та ремісничого виробництва) та перетворенні їх на найманих працівників, які продають свою робочу силу 

Первісне нагромадження капіталу відбувалося в Англії з кінця XV ст., у класичній формі ― в XVII ст 

 у Франції ― в XVI−XVIII ст

-

- 

Передумови виникнення ринкового господарства

Розклад феодального господарства та зародження інститутів ринкової економіки

Був пов'язаний з розвитком товарного господарства, посиленям елементів товарності в господарстві 

Формування великих капіталів, перетворення феодальної земельної власності на об’єкт купівлі продажу 

Використання найманої робочої сили, посилення майнової нерівності та соціальної диференціації

 розвитком товарного  господарства, посиленям елементів  товарності в господарстві 

Формування великих капіталів, перетворення феодальної земельної власності на об’єкт купівлі продажу  

Зростання ролі середньовічних міст

У Х-ХІ ст. спостерігається пожвавлення старих і поява нових міських центрів. Це було зумовлено вагомими економічними процесами, передусім розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства. 

У Х-ХІ ст. спостерігається пожвавлення старих і поява нових міських центрів. Це було зумовлено вагомими економічними процесами, передусім розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства.  Далі почали виникати міста па території Англії (Кембридж, Оксфорд)

У Х-ХІ ст. спостерігається пожвавлення старих і поява нових міських центрів. Це було зумовлено вагомими економічними процесами, передусім розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства.  Спочатку вони з'явилися в  Франції (Арль, Марсель, Тулуза).

 У Х-ХІ  ст. спостерігається пожвавлення  старих і поява нових міських  центрів. Це було зумовлено вагомими  економічними процесами, передусім  розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових  і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства.

 У Х-ХІ  ст. спостерігається пожвавлення  старих і поява нових міських  центрів. Це було зумовлено вагомими  економічними процесами, передусім  розвитком сільського господарства. У цей період поширилося двопілля, збільшилося виробництво зернових  і технічних культур, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво, тваринництво. Надлишок сільськогосподарської продукції селяни почали обмінювати на вироби ремісників. Так виникли передумови для відокремлення ремесла від сільського господарства.

Нові форми господарств у промисловосьті й аграрній сфері

Відбуваеться якісне формування нового типу господарства, заснованого на ринковіх засадах. Зявляються мануфактура як перге капіталістичне підприємство 

В основному переважали суконні, металургійні та суднобудівнв мануфактури 

Протягом перехідного періоду зберігалася велика земельна власність феодала, зміцнилася спадкова рента. Селянин перетворився на дрібного виробника продукції.

Вимушена була ввести регламентацію хлібних цін, введення продовольчого податку.

 

Зміни у сфері обміну та у фінансовій сфері

         

Економічна думка

Меркантелізм та два його етапи

Меркантилізм узаконив емпіричний аналіз, підвівши під нього статистичну базу; завдяки йому з'явилась економічна література світського характеру. Пізній меркантилізм сприяв розвиткові торгівлі, суднобудівництва, експортної промисловості, міжнародного розподілу праці. Святиням і титулам середньовіччя був протиставлений капітал в його грошово-золотій оболонці. 

Найрозвинутішим і найтиповішим був англійський меркантилізм; початки його пов'язують з творчістю Джона Гелса (помер у 1571 p.). Він автор "Трактату про спільну користь королівства Англії" (1549 p.), створення якого довший час приписували У. Стаффордові. Однак з'ясувалося, що останній є автором лише додатку, в якому міститься визначення кількісної теорії грошей1.

Доволі потужно представлена теорія і політика меркантилізму у Франції. За меркантилістичними принципами правив Генріх IV, усіляко заохочуючи торгівлю, зокрема, в 1606— 1607 pp., потім Рішельє в 1624—1642 pp. і, звичайно, найбільше Кольбер (1661 —1682 pp.) — міністр за Людовика XIV 

 Испанский меркантилизм. Для Испании XVI в. был характерен монетаризм. Существовала регламентация денежного обращения, вывоз из страны золота и серебра запрещался под угрозой смерти. Всякий корабль, покидающий порты Испании с грузом товаров, обязывался вернуть их стоимость в виде денег, а не товаров иностранного происхождения. Эти идеи проповедовал сторонник испанского монетаризма Мариана (1573—1624). Он заявлял, что государь должен покровительствовать торговле и земледелию, строительству мостов и дорог, хотя тот заботился лишь о военных походах, колониальных грабежах и обогащении королевского двора. Меркантилизм в Испании XVI — XVII вв. получил дворянскую направленность и оказался экономически бесплодным. 

 Португалия, овладевшие рудниками серебра и золота в Америке и в Африке, оказались сильнейшими государствами в Европе

Фізіократія

 Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. На той час у сільському господарстві провідних европейських країн загострилися соціальні і політичні антагонізми та економічні суперечності, які вимагали негайного свого розв’язання. Особливо складною ситуація була у Франції, де центр економічних суперечностей, у зв’язку з нерозвиненістю промисловості, перебував у сільському господарстві і вирішення аграрних проблем стало головним питанням економіки цього періоду

 Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіок-ратів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землероб-ства

 Засновник цього напряму -- Ф. Кене, видатні представники -- А.-Р.-Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур, В. Р. Мірабо

Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіок-ратів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землероб-ства 

 Фізіократи критикували меркантилізм і вважали, що увага держави має бути зосереджена на створенні багатства із «утворів землі». Заслуга фізіок-ратів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походження прибутку зі сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони обмежили виробництво тільки галуззю землероб-ства

           

 

1. У меркантилізму, як економічної політики, розрізняють два етапи. Ранній меркантилізм виник до великих географічних відкриттів і зжив себе в середині XVI століття (найвизначніші представники У. Стаффорд в Англії, Г. Скаруффі в Італії). Пізній, розвинений меркантилізм охоплює другу половину XVI століття і середину ХVIIвека, найвизначнішими його представниками були Т. Мен (Англія), А. Серра (Італія), А. Монкретьєн (Франція). Ранній меркантилізм являє собою так звану монетарну систему, розвинений меркантилізм - мануфактурну або комерційну систему. І той, і інший вирішальне значення в економіці надавали грошей, але разом з тим з ряду питань вони істотно розходилися: по-перше, в методах і способах добування і збереження грошей, по друге, у ставленні до грошей. Центральним пунктом творів раннього меркантилізму є система «грошового балансу», спрямована на збільшення грошового багатства чисто законодавчим шляхом. Так, заборонялося вивезення грошей за кордон, створювалися «складеному місця" для торгівлі іноземними товарами. Купців-експортерів зобов'язували частину виручки від проданих за кордоном товарів привозити готівкою. Іноземних купців примушували всі гроші, отримані від торгівлі витрачати на придбання товарів національного виробництва. Це вимагало значного адміністративного контролю з боку держави за економічними відносинами. Зростання товарного господарства, розширення зовнішньої торгівлі показали очевидну недоцільність даної економічної політики. Використовуючи гроші для розвитку зовнішньої торгівлі, можна було збільшити і запаси золота і срібла в державі. На зміну політиці грошового балансу закономірно прийшла політика торговельного балансу (пізній або розвинений меркантилізм). Серцевину політики «системи торгового балансу» становила ідея про те, що держава стає тим багатшою, чим більше різниця між сумою вартості вивезених і ввезених товарів (активний торговельний баланс). Цій меті держава могла досягти двома шляхами: по-перше, за рахунок вивезення готових виробів зі своєї країни та заборони ввезення предметів розкоші, по-друге, за допомогою посередницької торгівлі, у зв'язку, з чим дозволявся вивіз грошей за кордон. Головним принципом торгівлі виступав принцип: купи дешевше в одній країні, а продай дорожче в іншій. З метою забезпечення активного торгового балансу пізні меркантилісти апелювали до інститутів держави, які повинні були проводити політику протекціонізму, що передбачає обкладання високими митами іноземних товарів і стимулюючу експорт національних товарів, що можна було здійснити шляхом насадження мануфактури, що володіє істотними перевагами перед індивідуальним працею ремісників. Держава надавала мануфактурам привілеї та монопольні права, субсидії, експортні премії, звільняло від податків. Стимулювався приплив іноземних фахівців, видавалися закони з метою зниження заробітної плати. Різним обмеженням піддавалося судноплавство. Заохочувалася спекуляція колоніальними товарами (чай, кава, тканини, прянощі, тютюн та ін.) (1)-ранній, (2)-пізній  
Рівень зовнішньої торгівлі: 1) Торгові зв'язки між країнами розвинені слабо, носять епізодичний характеру; 2) Торгівля між країнами досить розвинена і носить регулярний характер. Рекомендовані шляхи досягнення активного торгового балансу: 1) Встановлення максимально високих цін на експорт товарів, 2) Допускаються відносно низькі ціни на експорт, в тому числі при перепродажу товарів інших країн за кордоном;;; 1) всебічне обмеження імпорту товарів, 2) допускається імпорт товарів (крім предметів розкоші) за умови позитивного сальдо в зовнішній торгівлі;;; 1) заборона вивозу з країни золота і срібла як грошового багатства; 2) вивезення грошей допускається з метою вигідних торгових угод і посередництва і збереження активного торгового балансу. Позиції в області теорії грошей: 1) Переважає номиналистическое сприйняття теорії грошей; уряд, як правило, займається псуванням національної монети, знижуючи її цінність, 2) Революція цін »XVI ст. зумовила перехід до кількісної теорії грошей (цінність грошей обернено пропорційна їх кількості; рівень і вага цін прямо пропорційний кількості грошей, зростання пропозиції грошей, збільшуючи попит на них, стимулює торгівлю);;; 1) встановлюється фіксоване співвідношення в обігу золотих і срібних грошей ( система біметалізму; 2) встановлюється система монометалізму;;; 1) констатація грошової суті золота і срібла в силу їх природних властивостей;; 2) констатація товарної сутності грошей, але як і раніше в силу нібито природних властивостей золота і срібла;;; 1) в якості функцій грошей визнаються такі, як міра вартості, освіта скарбів і світові гроші.; 2) з числа відомих функцій грошей визначальною визнається вже не функція накопичення, а функція засобу обігу. Монетарні позиції: 1) Домінує ідея «грошового балансу», 2) Панує положення про «торговому балансі».

2. Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від іноземної конкуренції розвиток національної промисловості неможливий. Посилення економічної могутності країни і необхідний для цього перехід від аграрного методу ведення господарства до створення власної національної індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для національних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення власної національної промисловості. Кожна спроба економічно відсталих країн ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на ринках іноземних виробників. Можливості та засоби ведення конкурентної боротьби, якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють господарське слабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із «зачарованого кола бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень. Існування цього протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був характерний відхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна тенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш витонченими тарифними і особливо нетарифними бар'єрами, захищаючи свій Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм протекціонізму:

• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або окремих товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об'єднаннями країн відносно країн, в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою це області сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених країн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами, що розвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це товари традиційного експорту.

3. Політику протекціонізму вперше реалізувала Англія в ХVІІ ст. щодо імпорту товарів з Голландії. Таких заходів було вжито згідно із Навігаційними актами, які забороняли ввезення в Англію товарів іноземними суднами, що згодом дало їй змогу отримати першість у морській торгівлі, проте не заборонявся вивіз товарів. Промислово розвинувшись у ХVII–ХVIIІ ст., Англія зробила певні кроки в напрямку реалізації принципів вільної торгівлі. Проте в 90-х рр. ХІХ ст. вона змушена була будувати зовнішню політику із використанням протекціоністських інструментів, де митні доходи становили майже п’яту частину державних. У той період активну діяльність щодо скасування протекціоністських заходів в Англії здійснював політичний діяч та лідер руху за свободу торгівлі Р. Кобден 

4. З'ясувавши основні риси, притаманні меркантилізму в цілому, варто розглянути і його еволюцію. У розвитку меркантилізму виділяють два етапи — ранній і пізній. Ранній меркантилізм К. Маркс назвав монетарною системою, а пізній — власне меркантилізмом, або мануфактурною системою. Основним критерієм такого поділу є обґрунтування способів досягнення активного торговельного балансу, тобто позитивного сальдо в зовнішній торгівлі. 
 
Ранній меркантилізм виник іще до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Найвідомішими представниками цього напряму були В. Стаффорд в Англії та Г. Скаруффі в Італії. Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії «грошового балансу», яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Для розв'язання цих завдань ранні меркантилісти запропонували низку заходів, які тією чи іншою мірою знайшли практичне відображення в економічній політиці того часу. Тому необхідно ознайомитись з основними висновками (пропозиціями) і конкретною політикою раннього меркантилізму. 
 
Зі зростанням капіталістичних форм господарства і розширенням зовнішньої торгівлі ставала очевидною недоцільність політики, що мала на меті утримування грошей у країні. Через це система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного (пізнього). Пізній меркантилізм охоплює період з другої половини XVI ст. по другу половину XVIII ст., хоча окремі його елементи можна бачити й значно пізніше. Головними представниками його були Т. Мен, Д. Стюарт в Англії, А. Монкретьєн у Франції, А. Сєрра в Італії. Ця система меркантилізму ґрунтувалася на так званій теорії торгового балансу, яка вважала за потрібне домогтися перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартість товарів, увезених до країни. Важливо підкреслити, що пізні меркантилісти перенесли центр ваги своїх досліджень зі сфери грошового у сферу товарного обігу. Далі слід приділити увагу тим заходам, які пропонувались ними (як і ранніми меркантилістами) для досягнення активного торгового балансу і котрі знайшли відповідне втілення в економічній політиці. 
 
Знання суті та основних характеристик раннього і пізнього меркантилізму уможливить порівняльний аналіз їх, тобто виявлення як спільних рис, так і відмінностей. При цьому важливо зрозуміти, що в центрі уваги всіх меркантилістів завжди була проблема збагачення країни. Варто підкреслити, що в головному і ранні, і пізні меркантилісти були згодні: на їхню думку, єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступали за максимальне нагромадження грошей. Основна відмінність полягала в різних поглядах на суть активного балансу. 
 
Пізній меркантилізм зумовив перехід від металістичної до кількісної теорії грошей і системи монетаризму. Ранні меркантилісти дивились на гроші очима скнари, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує. 
 
Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші породжують гроші, але для цього вони мають бути в постійному русі. Це означає, що ранні меркантилісти визначальною функцією грошей вважали функцію нагромадження, пізні — функцію засобу обігу. 
 
Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади на господарське життя і навіть її опікування цим життям. Відмінність полягала лише в різному розумінні конкретних засобів такого втручання, зокрема визначення його найдоцільніших форм. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу — приватну ініціативу купців і купецьких компаній, держава тут, як і раніше, відіграє роль покровителя й регулятора торгівлі.

5. Однак у період раннього меркантилізму, як і в середні віки, уряд займався "псуванням" національної монети, зменшуючи її вартість і вагу, сподіваючись зацікавити іноземних купців обмінювати їх гроші на іноземні та купувати більше товарів. Перетворення грошей на умовний знак, фіксоване співвідношення золотих і срібних монет, що були в обігу (система біметалізму), виправдовувалися як фактами обігу неповноцінних грошей, так і неправильною думкою про те, що золото і срібло є грошима лише завдяки їхнім природним властивостям.

6. За визначенням пізніх  меркантилістів, цінність грошей  знаходиться в оберненій залежності  від їх кількості, а рівень  цін на товари прямо пропорційний  кількості грошей, тому збільшення  пропозиції грошей, підвищуючи попит  на них, стимулює торгівлю. Зростання прибутків меркантилісти пов'язували зі зниження витрат виробництва експортоспроможних галузей. Основним методом зниження витрат визнавалось обмеження заробітної плати найманих робітників. У працях голландських меркантилістів П. дела Корта і Ж. де Віт-та (середина XVII ст.) пропонувалось законодавчо обмежувати заробітки.

До представників зрілого (мануфактурного) меркантилізму відносять також: Д. Стюарта (1712-1781) в Англії, А. Серра (точні дати життя не встановлені) в Італії, Ж.Б. Кольбера (1619-1683), А. де Монкретьєна (1575-1621), який написав "Трактат політичної економії" (1615) у Франції. Джерелом нагромадження капіталу представники пізнього меркантилізму вважали торговий прибуток. Вперше в економічну науку ввели таку економічну категорію, як "національне багатство", досліджували економічну роль держави.

У передових країнах Європи - Англії й Голландії - торговий капітал, що об'єднувався в монопольні компанії, був досить сильний і не потребував урядової підтримки. У Франції, навпаки, державна влада була змушена впродовж XVII ст. розробити цілу систему протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу. Впровадження ідей державного втручання в економіку припало на епоху правління міністра фінансів Жана Батіста Кольбера (1619-1683), тому французький меркантилізм часто називають кольбертизмом. Система протекціоністських заходів уряду Кольбера була спрямована на мінімізацію імпорту товарів, активне державне сприяння розвитку вітчизняної промисловості. Він запропонував протекціоністський митний тариф, здійснив заходи з уніфікації тарифів та укрупнення внутрішніх митних областей, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі.

Французький меркантиліст Антуан де Монкретьєн (1575-1621) в своїх працях наголошував, що в області економіки держава повинна здійснювати активну політичну діяльність. У своєму "Трактаті з політичної економії" (1615) виокремив три найважливіші джерела зростання багатства нації: впорядкування мануфактурного виробництва, утримання у доброму стані флоту, розвиток торгівлі. Монкретьєн виступав за активне втручання держави в економіку, ставлячи на чільне місце розвиток промисловості. Для цього необхідно розвивати мануфактури, створювати громадські майстерні, які сприятимуть залученню до праці злиденних верств населення, відкривати ремісничі школи, підвищувати якість продукції національного виробництва.

7. П’єр де Буагільбер (1646—1714) — засновник класичної політичної економії у Франції — народився в Руані в дворянській сім’ї, здобув гарну освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. З 1689 р. і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Руані. 
 
Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях «Докладний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Франції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою меркантилізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе «адвокатом сільського господарства» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям. 
 
Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямовані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії.

Франсуа Кене (1694—1774) — народився у передмісті Версаля, в сім’ї дрібного землевласника. Одержав диплом хірурга і почав практикувати недалеко від Парижа. Прославився як лікар, а 1749 р. став придворним лікарем Людовіка ХV, одержав звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де прожив двадцать п’ять років. У його помешканні також відбувалися зустрічі фізіократів. Тут бували славетні філософи Дідро, д’Аламбер, Гельвецій. Кілька разів зустрічався з Кене й А. Сміт. 
 
Економічними проблемами Кене почав займатись, коли йому було 60 років. Цьому сприяла його дружба з філософами Дідро і д’Аламбером, які з 1751 р. почали видавати свою знамениту «Енциклопедію». У ній друкувалось багато статей на економічні теми. Саме тут Кене опублікував свої перші праці «Фермери», «Зерно» та ін. 
 
1758 р. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом виходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політики держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін.

Анн Робер Жак Тюрго (1727—1781). Дальшого розвитку ідеї фізіократизму набули в працях Тюрго. Він народився в Парижі в дворянській сім’ї. Здобув грунтовну духовну освіту. Проте духовна кар’єра його не приваблювала. Він займається філософією, філологією, географією, політичною економією. 1752 р. Тюрго посів високу судову посаду в Паризькому парламенті. З 1761 р. він є губернатором Ліможа. Тюрго приятелює з Дідро і д’Аламбером, друкує кілька філософських і економічних статей у «Енциклопедії». 
 
1766 р. він пише свою головну працю «Роздуми про створення й розподіл багатства», яку було спочатку опубліковано в журналі, а 1776 р. видано окремою книжкою. Праця надзвичайно цікава тим, що написана в лаконічній формі (у вигляді тез), але сповнена глибокого наукового змісту. Тюрго значно глибше від усіх фізіократів аналізує капіталістичні відносини, знімаючи з них феодальні нашарування. Тюрго ліпше за інших розуміє класову структуру капіталістичного суспільства. На відміну від Кене, який поділяє суспільство на три класи, Тюрго всередині промислового класу й класу фермерів виділяє підприємців і найманих робітників. Він правильно розуміє статус найманого робітника. «Простий робітник, який володіє тільки своїми руками й ремеслом, — пише Тюрго, — має лише стільки, за скільки йому щастить продати свою працю», але заробітну плату він, як і Кене, визначає мінімумом засобів існування. Умовою виникнення найманої праці він уважає відокремлення виробника від землі як основного засобу виробництва. 
 
Тюрго, так само як і інші фізіократи, звертається до аналізу «чистого продукту». Він його називає «фізичним даром родючості», «чистим даром» понад заробітну плату. Проте на відміну від багатьох інших, що в них «чистий продукт» є даром природи, у Тюрго він — результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Праця сільськогосподарського робітника, проголошує Тюрго, «є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату». 
 
Цінність у нього зв’язана з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби. Цінність він визначає як «вираження міри оцінки, яку людина дає різним предметам своїх бажань». Тобто йдеться про суб’єктивну оцінку цінності.