Історія гідрологічних досліджень в Україні

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………….. 3

Розділ 1. Дослідження  річок і річкових долин………………………………. 4

Розділ 2. Дослідження  боліт та заболочених земель……………………….. 13

Розділ 3. Дослідження мінеральних вод та лікувальних грязей ……….…17

Розділ 4. Сучасний стан гідрології……………………………………..……. 26

Висновки………………………………………………………………………….. 29

Список використаних джерел……………………………………………..….. 30

Вступ

Гідрологія належить до комплексу  наук, які вивчають фізичні і географічні  властивості Землі, зокрема її гідросфери.

Предметом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і  скупчення вологи у вигляді снігового  покриву, льодовиків, грунтових і  підземних вод.

Спочатку гідрологія розвивалася  як галузь фізичної географії, гідротехніки, геології, навігації. Як система наукових знань гідрологія сформувалася на початку 20 століття. Значний внесок у її розвиток зробили Олександр Воєйков, Лев  Берг, Юлій Шокальський, Михайло Веліканов, Геннадій Калінін, Дмитро Кочерін. Визначення гідрології як науки дав Віктор Глушков  у 1915 році.

У звязку із специфічними особливостями  об'єктів і методів їх вивчення гідрологія загальна поділяється на: гідрологію суші або власне гідрологію; гідрологію моря (океанологію); гідрологію підземних вод (гідрогеологію), яка  входить до гідрології тими розділами, що вивчають режим підземних вод. Специфічним розділом гідрології є  гідроаерологія — що вивчає водні  процеси в атмосфері.

 Відомості про річки  України вперше згадуються в  історичних і географічних працях  давньогрецьких і давньоримських  авторів. У літописах 10-12 століття  вміщено описи Дніпра та інших  рік. Певні гідрологічні спостереження  на річках України проводилися  з середини 18 століття, зокрема на  Дністрі з 1759 року. Регулярні спостереження  за рівнем води на Дніпрі  біля Києва розпочалися в 1804 році, на Десні — в 1839 році, на Прип'яті — в 1843-му. Виміри  витрат води на Дніпрі здійснюються  з 1878 року, на Десні — з 1895, на Ірпені — з 1909, на Тетереві  — з 1912 р.

Розділ 1. Дослідження  річок і річкових долин.

Річки і річкові долини є одним з найпоширеніших на Землі  типів природного середовища. За поєднанням природних умов і ресурсів, давністю господарського освоєння і рівнем концентрації населення річкові долини не мають  собі рівних серед інших типів  рельєфу і ландшафтів. Конкурувати  з ними можуть хіба що морські узбережжя. У зв'язку з цим, вони здавна привертали до себе пильну увагу як населення, так і дослідників. Не є винятком в цьому відношенні і річкові  долини та річки України. Саме на їхніх  берегах селилися первісні люди, які  знаходили тут і захист, і їжу, і родючі землі, і ресурси для  будівництва житла, і засоби переміщення  по території. Водночас, своєю життєдіяльністю  люди змінювали стан навколишнього  середовища, активізували розвиток природних  та викликали появу антропогенних  процесів.

Тому вивчення історії  їх освоєння людиною, пізнання закономірностей  утворення, будови та функціонування річкових долин і річок, оцінювання масштабів  трансформації цього типу природного середовища завжди перебувало у полі зору фахівців природничих, суспільно-економічних, аграрних та екологічних наук. За результатами цих досліджень опубліковано сотні  монографічних праць, кілька тисяч  статей, десятки серій збірників. Водночас праць, присвячених аналізові  історії досліджень річок і річкових долин, вивченню історії їх господарського освоєння та його різнобічних наслідків  є мало. Практично немає і дисертаційних  робіт з цієї тематики.

Звісно, що у короткій статті немає можливості всебічно висвітлити цю проблему. Тому лише намітимо структуру  цієї роботи, вузлові пункти і напрямки таких досліджень, проблемні питання  і перспективні завдання.

Річки і річкові долини України досліджувалися представниками багатьох галузей географії, гідротехніки, біології та екології. Найважливішими напрямами серед них були гідрологічні, гідрохімічні, геолого-тектонічні, геоморфологічні, палеогеографічні, ландшафтні, ґрунтознавчі, біогеографічні, гідробіологічні, суспільно-географічні, рекреаційно-географічні, гідротехнічні, геоекологічні та інші. Поглянемо  на деякі напрями цих досліджень з позицій їхньої теоретичної і прикладної вагомості, наукового рівня, місця наукових праць українських вчених у світовій творчій спадщині.

Гідрологічні та гідроморфологічні  дослідження. Є одним з найпотужніших  напрямів в українській географії. Він об'єднував:

1) вивчення процесів формування стоку річок (максимального, мінімального, середнього), пошуки розрахункових залежностей, за допомогою яких прогнозувалися параметри стоку води великих і малих річок (Є. Оппоков, М. Пузиревський, А. Огієвський, М. Максимович, В. Назаров, Д. Соколовський, І. Желєзняк, А. Бефані, Н. Бефані, П. Вишневський, В. Мокляк, В. Лохтін, Г. Швець, В. Манукало, К. Лисенко, Л. Онуфрієнко, І. Волошин, П. Лютик, А. Гушля, О. Іваненко, Н. Лаликін, Я. Мольчак, М. Сусідко, Є. Гопченко, В. Вишневський, Н. Лобода та ін.);

2) гідрологічне, гідролого-географічне та водогосподарсько-екологічне районування (Й. Желєзняк, Г. Швець, Л. Будкіна, Л. Козінцева, К. Лисенко, В. Дубняк, В. Хільчевський, М. Ромась, А. Яцик, М. Бабич та ін.);

3) вивчення стоку наносів річок (Н. Дрозд, Г. Швебс, С. Антонова, З. Горецька, Н. Бобровицька, О. Молдаванов, І. Назаров, К. Зубкова, С. Кочубей, І. Ковальчук, М. Проскурняк, В. Гребінь, В. Вишневський та ін.);

4) типізацію річок за гідрографічними, гідрометричними, структурними та гідрологічними характеристиками (М. Дрозд, Г. Швець, М. Каганер. М. Айзенберг, С. Левченко, А. Яцик, Л. Бишовець, І. Ковальчук, В. Вишневський, Б. Кіндюк, Ю. Ющенко, Л. Дубіс, М. Чемерис, А. Михнович, Л. Курганевич, Т. Павловська та ін.);

5) вивчення екстремальних гідрологічних процесів у гірських районах (Г. Швець, М. Айзенберг, А. Оліферов, К. Логвинов, О. Раєвський, М. Ромащенко, Д. Савчук, І. Ковальчук, М. Кирилюк, С. Перехрест, С. Кочубей, О. Печковська, О. Ободовський, Ю. Ющенко, А. Михнович та ін.);

6) дослідження впливу меліоративних робіт на стік річок і їхнє функціонування (І. Запольський, М. Зузанський, С. Кутовий, Г. Кубишкін, Я. Мольчак, Б. Козловський);

7) дослідження гідроенергетичного потенціалу малих і верхніх річок України (Л. Хлібоченко, В. Романенко, Г. Рудько, Л. Консевич, М. Сиротюк, І. Ковальчук, М. Крисенков, Ю. Варецький, М. Кирилюк, М. Цепенда та ін.);

8) оцінювання впливу діяльності людини на стік води і наносів, на стан і функціонування малих річок, розвиток в них деградаційних процесів (А. Яцик, О. Петрик, О. Ревера, С. Кочубей, В. Перехрест, Б. Стрілець, С. Русинов, І. Ковальчук, В. Вишневський, Я. Мольчак, С. Кутовий, Л. Бишовець, В. Молодих, Є. Гопченко, Н. Лобода, Л. Дубіс, Я. Хомин, Л. Курганевич, А. Михнович, Т. Павловська);

9) типізацію русел і руслових процесів (М. Бухін, В. Базилевич, О. Кафтан, В. Оніщук, О. Ободовський, Ю. Ющенко, І. Ковальчук, В. Явкін, Л. Дубіс);

10) оцінювання гідроекологічного стану річок і водосховищ (В. Романенко, А. Яцик, В. Поліщук, В. Шевчук, Н. Закорчевна, В. Жученко та ін.);

11) вивчення інтенсивності горизонтальних і вертикальних деформацій русел річок (О. Кафтан, В. Оніщук, І. Ковальчук, О. Ободовський, А. Михнович, В. Явкін, М. Цепенда та ін.), розвитку схилових ерозійно-акумулятивних процесів (Г. Швебс, О. Світличний, Ф. Лісецький, І. Ковальчук, С. Булигін, М. Куценко, С. Костріков, С. Буднік та ін.);

12) дослідження водноресурсних, воднобалансових та водогосподарських проблем (А. Алмазов, В. Романенко, В. Тімченко, А. Яцик, М. Ромась, В. Вишневський, В. Шевчук, О. Денисова, О. Оксіюк, М. Кирилюк, Б. Стрілець, М. Галущенко, О. Галущенко та ін.);

13) моніторинг гідрологічних та гідроекологічних процесів і стану річок, екологічне нормування (В. Самойленко, К. Мовчан, В. Савицький, В. Пелешенко, В. Хільчевський, В. Манукало, О. Ободовський, І. Ковальчук, Д. Клебанов, В. Жукінський, С. Сніжко, О. Оксіюк, О. Васенко та ін.);

14) вивчення селів і селеносних річок (Д. Соколовський, М. Айзенберг, Л. Онуфрієнко, А. Оліферов, К. Логвинов, А. Раєвський, М. Каганер, Б. Іванов, Б. Гольдін, В. Перехрест, С. Кочубей, О. Печковська, Р. Сливка, В. Яблонський);

15) оцінювання впливу карсту на стік річок, формування річкових долин (Б. Іванов, В. Дублянський, О. Кучерук, Л. Кудрін, С. Кореневський, І. Королюк, М. Зубащенко, Н. Дрозд, М. Лаликін, Я. Мольчак, І. Волошин, В. Андрейчук, Б. Вахрушев та ін.);

16) вивчення водосховищ, озерних та морських об'єктів (Л. Ільїн, Ю. Шуйський, Ю. Соколов, М. Волощук, С. Бойченко, В. Тімченко та ін.);

17) водогосподарсько-екологічні дослідження (А. Яцик, В. Самойленко, В. Перехрест, К. Алієв, В. Вишневський, О. Фільчагов, В. Поліщук, Н. Закорчевна та ін.).

За результатами цих досліджень опубліковано низку узагальнюючих  праць у серіях "Ресурси поверхневих  вод" і "Державний водний кадастр", монографій, збірників наукових праць, величезний масив статей, захищено низку кандидатських і докторських  дисертацій (лише в останні роки докторські дисертації гідрологічного і гідроекологічного змісту захистили  С. Сніжко, О. Ободовський, В. Вишневський, Н. Лобода, Б. Кіндюк, Ю. Ющенко та ін.).

Геолого-тектонічні, геоморфологічні  та палеогеографічні дослідження річково-долинних систем. Проблемі взаємозв'язків геологічних  структур, тектонічних рухів і  річкових систем та долин України  присвячено чимало праць українських  та зарубіжних (польських, російських) вчених – В. Бондарчука, Б. Лічкова, Р. Виржиківського, М. Веклича, Б. Возгріна, К. Геренчука, М. Волкова, С. Рудницького, І. Соколова, П. Гожика, П. Цися, І. Гофштейна, Г. Гришенкова, М. Демедюка, М. Дмитрієва, М. Єрмакова, П. Заморія, О. Маринича, Т. Знаменської, І. Леваківського, І. Чебаненка, В. Палієнко, Л. Каманіна, О. Комлєва, Ю. Кошика, А. Богуцького, М. Кожуріної. В. Тимофєєва, Л. Лунгерсгаузена, Р. Купраша, Я. Кравчука, Б. Лящука, В. Сомова, І. Рахімової, М. Фельдбарга, Л. Скварчевської, В. Славіна, Д. Соболєва, С. Круглова, В. Утробіна, С. Проходського, В. Різниченко, А. Ромаданової, С. Соболєва, П. Чирвінського, І. Ковальчука, А. Абанкура, А. Чижевського, Е. Ромера, С. Павловського та ін.

Головними результатами цих  досліджень виступають:

- встановлення тектонічної  зумовленості малюнку річкових  систем рівнинної та гірської  частин території України, деформацій  повздовжніх профілів русел річок  і терас, перебудов річкової  мережі;

- реконструкція історії  формування річково-долинних систем;

- оцінка впливу ендогенних  та екзогенних чинників на  розвиток ерозійно-акумулятивних  процесів у басейнових і річкових  системах;

- характеристики геоморфологічної  будови річкових долин та їхнього  терасового комплексу, специфіки  будови і функціонування річкових  систем у гірських, височинних  і низовинних областях, у районах  з різними знаками рухів земної  кори тощо.

В останні роки опубліковано ряд монографічних праць, які  містять узагальнюючі результати нео-тектонічних  і морфодинамічних досліджень [Ковальчук, 1997; Гошовський, Рудько, Преснер, 2002; Сучасна  динаміка..., 2005].

Палеогеографічні і палеогеоморфологічні дослідження річкових долин. Суттєвий внесок у пізнання еволюції рельєфу  річкових долин внесли С. Рудницький, Ю. Полянський, М. Веклич, О. Маринич, О. Адаменко, І. Мельничук, Н. Сіренко, Ж. Матвіїшина, М. Куниця, П. Цись, В. Палієнко, А. Богуцький, Н. Герасименко та інші вчені.

Аналіз їхнього доробку  дозволяє окреслити 9 головних напрямків, за якими велися дослідження та отримано цікаві результати:

1. аналіз етапності формування  і перебудови річково-долинних  систем;

2. визначення віку заплавних  і терасових елементів річкових  долин; 

3. стратиграфія плейстоценових  відкладів у річкових долинах  різних регіонів України; 

4. реконструкція палеогеографічних  умов на різних етапах еволюції  річкових долин; 

5. реконструкція палеогідрологічних, палеогеоморфологічних і палеоландшафтних  умов і процесів, що розвивалися  у річкових долинах; 

6. аналіз впливу зледенінь,  міжльодовикових епох, епох лесоутворення  на формування і будову річково-долинних  систем та їхніх ландшафтів;

7. аналіз поверхонь вирівнювання  та їх співвідношення з терасовими  комплексами; 

8. оцінювання впливу неотектонічних  рухів на деформації повздовжніх  профілів русел річок та їхнього  терасового комплексу; 

9. вирішення проблем протиповеневого  захисту, регулювання небезпечних  процесів, захисту господарських  об'єктів і комунікацій, охорони  природи. 

За результатами цих досліджень П. Заморієм, О. Мариничем, М. Векличем (із співавторами), М. Куницею, В. Пазиничем, І. Рослим та ін. опубліковано серію  монографій, статей, збірників праць; захищено низку дисертаційних робіт (О. Маринич, М. Веклич, Ж. Матвіїшина, Н. Сіренко, П. Цись, М. Куниця, В. Палієнко, І. Мельничук, Н. Герасименко, Ю. Кошик, О. Комлєв, Б. Лящук та ін.). Дослідження  цього напрямку активно розвиваються тепер у співпраці з польськими, німецькими, російськими вченими.

Вивчення сучасних геоморфологічних процесів. Перші ґрунтовні дослідження  сучасних геоморфологічних процесів у  річкових долинах були опубліковані у кінці 50-х та 60 – 70-х роках  ХХ ст. Головна увага приділялася  вивченню селів і паводків, зсувів, лавин, схилових і руслових ерозійних  процесів (праці М. Айзенберга, М. Каганера, Б. Гольдіна, Б. Іванова, П. Цися, А. Оліферова. Г. Швеця, М. Вольфцун, Є. Хлоєвої, М. Горшеніка, К. Логвинова, А. Раєвського, В. Перехреста, С. Кочубея, О. Печковської, М. Кожуріної, В. Яблонського, Г. Швебса, С. Світличного, І. Ковальчука, О. Адаменка, Г. Рудька, Я. Кравчука, О. Болюха та ін.).

В останні десятиріччя  найбільше уваги приділяється вивченню зсувів, паводків, руслових процесів (Г. Рудько, І. Ковальчук, О. Ободовський, М. Ромащенко, Д. Савчук, О. Кафтан, Ю. Ющенко, М. Корбутяк, В. Гребінь, О. Козицький, О. Кирилюк, В. Явкін, Н. Габчак, А. Михнович, В. Шушняк та ін.). Це зумовлено значною активізацією цих процесів та явищ під впливом змін клімату та господарської діяльності.

Гідрохімічні та гідроекологічні  дослідження. Їхня історія нараховує  більше 200 років [Косовець, Дугінов, 2000]. Головними дійовими особами і  науковими школами тут виступають кафедра гідрології, гідрохімії та гідроекології Киїівського національного  університету імені Тараса Шевченка, представлена професорами В. Пелешенком, Л. Горєвим, Д. Закревським, В. Хільчевським, С. Сніжком, М. Ромасем, О. Ободовським, В. Самойленком та ін., Інститут гідробіології  НАН України (професори В. Романенко, А. Брагінський, В. Жукінський, В. Тімченко, П. Линник, О. Денисова та ін.), Український  науково-дослідний гідрометеорологічний інститут (В. Осадчий, О. Войцехович та ін.), Український науково-дослідний  інститут водно-екологічних проблем (А. Яцик, А. Чернявська та ін.), Український  науково-дослідний інститут екологічних  проблем у м. Харків (В. Лозанський, О. Васенко, Г. Кузін, В. Магмедов та ін.), національні університети (Львівський, Чернівецький), Одеський державний  екологічний університет, Інститут гідротехніки і меліорації УААН та інші організації й установи. За результатами цих досліджень опубліковано серію монографічних праць (В. Пелешенко, О. Кононенко, В. Хільчевський, Л. Горєв, М. Ромась, С. Сніжко, О. Ободовський, Д. Закревський, А. Яцик, В. Самойленко, О. Войцеховський, В Вишневський, В. Тімченко та ін.), збірників праць і статей узагальнюючого характеру.

Ландшафтно-географічні  дослідження. Перші праці, в яких аналізуються річкові долини з ландшафтно-географічних позицій, з’явилися на початку та у 20–30-х роках ХХ ст. (С. Рудницький, Е. Ромер, А. Реман, А. Борзов, Л. Берг, В. Глушков та ін.), але інтенсивного розвитку набули у другій половині ХХ ст. Спеціалізовані ландшафтно-географічні  дослідження річкових долин України  проводили О. Маринич, К. Геренчук, Г. Швебс, Т. Борисевич, Б. Нешатаєв, Г. Денисик, П. Шищенко, В. Пащенко, М. Гродзинський, А. Мельник та інші вчені.

У 60–90-і роки ХХ ст. багато уваги приділялося створенню  водосховищ і ставків, будівництву  гідроелектростанцій, зрошувальних систем і каналів, підвищенню рівня використання воднотранспортного потенціалу річок, вирішенню ландшафтно-геохімічних, геоекологічних, гідроекологічних проблем  річкових систем та оптимізації стану  басейнових ландшафтів, у структурі  яких чільне місце займають сільсько-господарські, а також протиерозійній організації  території. Цими проблемами опікувалися  вчені Київського державного (тепер  національного), Львівського, Одеського, Харківського, Чернівецького, Дніпропетровського та Волинського державних (тепер  національних) університетів, Інституту  Географії НАН України, УкрНДГМІ, УНДІВЕП, Інституту Гідробіології  НАН України та ін. Дослідження  супроводжувалися ландшафтним картографуванням, а у 90-і на початку ХХІ ст. широким  використанням аерокосмічних методів, постановкою спеціалізованих галузево-географічних вишукувань, геоекологічною експертизою  ландшафтів, проектів, споруд, ГІС-моделюванням аналізованих об'єктів і систем. Вони є суттєвим внеском географічної науки у забезпечення функціонування господарства, охорону природи, захист поселень, угідь і населення від  екстремальних процесів, оптимізацію  умов життя.

Проблеми і перспективи  досліджень річково-долинних систем. З  врахуванням тенденцій розвитку суспільства, змін стану природного середовища під впливом глобальних та регіональних чинників, досягнень  сучасної науки, вважаємо, що у найближчі 10 – 20 років мають перспективи  наступні напрями досліджень річок, річкових долин і басейнових систем:

- створення тривимірних  комп'ютерних моделей річкових  долин і басейнових систем  за допомогою ГІС-технологій;

- дистанційне зондування  Землі та використання цієї  інформації при оцінюванні геоекологічної  напруги у долинних ландшафтах  і прогнозуванні траєкторій зміни  їхнього геоекологічного стану; 

- інженерно- та еколого-географічні  дослідження долин і басейнових  систем для потреб розвитку  рекреації, захисту угідь, комунікацій  і поселень від впливу небезпечних  морфодинамічних процесів;

- моделювання розвитку  річкових систем і водосховищ, змін їхнього гідроекологічного  стану та пошуки шляхів його  оптимізації; 

- обґрунтування схем раціонального  використання земельно-ресурсного  і водного потенціалу, протиерозійного  захисту сільськогосподарських  угідь, збереження природної спадщини, створення єдиної екологічної  мережі та ландшафтно-адаптованих  систем землеробства і лісокористування;

- підготовка енциклопедичного  словника-довідника "Людина і  річкові долини України", серії  монографій, присвячених проблемам  річок і річково-басейнових систем;

- пошуки шляхів підвищення  суспільного іміджу науки про  річки, річкові долини та річково-долинні  ландшафти як життєве середовище  людини, впровадження результатів  досліджень у господарську практику.

На нашу думку, головними  геоекологічними проблемами річок, річкових долин та басейнових систем України, які вимагають першочергової  уваги науковців і практиків  виступають:

1. деградація ґрунтів  у різнорангових басейнових системах, спричинена нераціональним господарюванням  та інтенсифікацією екзодинамічних  процесів;

2. деградація рослинного  покриву, збіднення біологічного  та ландшафтного різноманіття;

3. виснаження і забруднення  водних ресурсів, деградація малих  річок; 

4. погіршання умов проживання  населення у річкових долинах,  збільшення ризику техногенних  аварій і катастроф; 

5. проблема ліквідації  і реконструкції долинних водосховищ;

6. проблема підтоплення  угідь, поселень і комунікацій  у долинних і басейнових системах;

7. проблема очищення стічних  вод, які скидаються в річки  і водосховища; 

8. проблема протиповеневого  захисту поселень, угідь і комунікацій  у гірських і рівнинних регіонах;

9. проблема моніторингу  геоекологічного стану річок  і річково-долинних та басейнових  ландшафтів та екологічної експертизи  природно-господарських систем і  техногенних об'єктів. 

Цим, звісно, не вичерпується перелік проблемних питань, пов'язаних з вивченням річок, річкових і  долинних систем, їхніх басейнів. Сподіваємось, що 130-а річниця від дня народження фундатора української наукової географії, доброго знавця географічних проблем річкових долин Степана  Рудницького сприятиме широкому обговоренню цих питань, а отже і віднайденню засобів їх вирішення.

Розділ 2. Дослідження боліт та заболочених земель

Питанням гідрологічної  ролі боліт і заболочених територій  та оцінки впливу їх осушення на водний режим присвячена значна кількість публікацій. Досить відмітити, що тільки за період І900-І975 рр. в межах колишнього Радянського Союзу їх перелік перевищує 260 назв. Однак, лише на початок 70-х років було накопичено мінімально необхідну кількість фактичних даних про стік річок, водозбори яких знаходились в природних умовах, і в басейнах, де були проведені осушувальні меліорації,  освоєння заболочених і перезволожених земель. На основі цих матеріалів наукові установи виконали великий об'єм досліджень по вивченню і оцінці впливу осушувальних меліорацій на гідрологічний режим меліорованих водозборів, їх водний баланс і водні ресурси. Переважна більшість цих досліджень присвячена вивченню впливу осушення на річковий стік внаслідок зміни умов його формування на меліорованих басейнах, зокрема, на середні багатолітні річні витрати води, що є показником водоносності рік. Проте зроблені в них висновки суперечливі. Згідно значної кількості робіт після проведення осушувальних меліорацій річний стік з річкових басейнів зменшився на 17-56%, а за даними інших - збільшився на 2-40%. В деяких роботах стверджується, що внаслідок осушення земель водоносність одних річок скоротилась, інших – зросла, а третіх – не змінилась.

Аналіз літературних джерел свідчить, що протиріччя в результатах визначення післямеліоративних змін річкового стоку викликані головним чином методичними помилками, які допускались при застосуванні основного методу оцінки - методу гідрологічної аналогії, суть якого полягає в зіставленні стокових характеристик меліорованих і контрольних водозборів до і після осушення. Як показують наші дослідження, основна причина протиріч  в оцінці змін стоку вказаним методом полягає в тому, що розрахункові періоди до і після меліорації приймались без урахування відмінностей природних багатолітніх коливань водності на меліорованих і контрольних водозборах. А такі відмінності мають місце практично завжди, як би ретельно не підбирались контрольні водозбори. Виконані нами дослідження по 30 річкових басейнах вказують на те, що осушувальні меліорації на середній багаторічний річний стік цих річок практично не вплинули.

В результаті досліджень процесів формування поверхневого стоку в  басейнах річок, де здійснюються осушувальні  і осушувально-зволожу-вальні меліорації, встановлено, що кількісні показники  стоку  залежать від місцевих особливостей водозборів і типу меліоративних  систем. Нормами проектування меліоративних систем в зоні осушення передбачається розрахунок водоприймачів, провідної і регулюючої мережі проводити на пропуск максимальних витрат води весняної повені та дощових паводків, передпосівного, посівного і меженного періодів. Виконані в інституті гідротехніки і меліорації УААН дослідження дозволили уточнити методику розрахунку максимальних витрат води весняної повені річок Українського Полісся з урахуванням меліоративних заходів, що проведені в їх басейнах. Встановлено, що збільшення каналізованості території із розширенням осушуваних площ сприяє надходженню талих вод в русла річок і добовий шар схилового притоку при площах осушення 3-10% і 11-20% складає в середньому відповідно 17,0 і 23,9 мм/добу. Подальше зростання осушуваних площ в басейнах річок призводить до зниження максимального схилового притоку до рівня природних умов. Виявлені тенденції потребують подальшого вивчення на основі польових воднобалансових досліджень на меліорованих і немеліорованих водозборах.

На території Полісся  і північного Лісостепу широко розповсюджені замкнуті пониження (блюдця), в яких акумулюється поверхневий стік талих дощових вод. Це призводить до того, що в багатоводні роки орні землі затоплюються або перезволожуються, внаслідок чого значна частина їх площі  виводиться із сільськогосподарського виробництва. Причому для переважної частини території гідрологічний режим блюдець визначається головним чином атмосферними опадами. Тому при проектуванні меліоративних систем в таких умовах проблема розрахунків поверхневого стоку, що акумулюється у від’ємних формах рельєфу і його відводу в необхідні строки, залишається актуальною. Багаторічні дослідження свідчать, що при меліорації періодично перезволожуваних земель з розвиненим мікрорельєфом, розрахунки максимального поверхневого стоку необхідно виконувати як для весняного, так і літньо-осіннього періодів.

Враховуючи особливості  формування поверхневого стоку в  умовах розвиненого мікрорельєфу ("блюдець"), нами розроблені методики виз-начення  основних його характеристик максимальних витрат води і об'ємів стоку заданої забезпеченості. Головними стокоформуючими факторами в весняний період є запас води в сніговому покриві на початок сніготанення в сумі з атмосферними опадами, що випадають за період ро-боти меліоративної системи по відводу поверхневих вод і зниженню рівня ґрунтових вод до норми осушення. В методиці визначення максимального стоку від дощів головним стокоформуючим фактором є максимальний шар опадів заданої забезпеченості за розрахунковий інтервал часу.

На сучасному етапі  розвитку меліорації можна вважати  найбільш досконалими меліоративними системами в зоні осушення ті, які  поряд з іншими вимогами забезпечують комплексне використання водних ресурсів в зоні системи на основі перерозподілу і максимального зарегулювання місцевого стоку. З цією метою в складі меліоративних систем створюють джерела гарантованого зволоження сільськогосподарських угідь в дефіцитні періоди - наливні водосховища. При проектуванні таких систем (реконструкції застарілих) для достовірного гідрологічного обгрунтування наливних водосховищ необхідно знати, чи достатні ресурси поверхневого (місцевого) стоку для їх заповнення, на протязі якого періоду можна заакумулювати потрібні об'єми води в залежності від водності року, можливі втрати води на випаровування і фільтрацію в окремі місяці (декади) вегетаційного періоду з чаші водосховища та ін. Від достовірності обгрунтування і визначення цих характеристик в повній мірі залежатиме режим зволоження (зрошення) меліорованих земель на системі. Для розробки науково обгрунтованих рекомендацій необхідні організація і проведення експериментальних досліджень в натурних умовах.

На основі багаторічних натурних досліджень в інституті розроблено методику розрахунку декадних і місячних великий випаровування з водної поверхні наливних водосховищ, що максимально враховує особливості формування гідрологічного і температурного режимів, а також безповоротних втрат води на випаровування в умовах Полісся і північного Лісостепу.

Дослідження показали, що у  вологі і середньовологі місяці без-поворотні  втрати випаровуваності повністю компенсуються  атмосферними опадами, а в посушливі  і сухі досягають 85-95% місячної їх величини. В сухі і посушливі вегетаційні періоди фактичні сумарні величини безповоротних втрат значно перевищують розрахункові (25-35%), тоді як у вологі - в 1,5-1,8 рази менші від розрахункових.

Враховуючи те, що наливні  водосховища суттєво відрізняються  від річкових ставків і водосховищ характером формування гідрологічного, гідрохімічного і температурного режимів, необхідно подальше вивчення ефективності цих водоймищ в складі систем, їх впливу на меліоративний стан прилеглих територій, їх екологічна роль і значення та ін. На жаль економічна ситуація в країні і фінансове становище в меліоративній науці не сприяють вирішенню цих та інших питань з гідрології осушувальних земель в найближчій перспективі.

Розділ 3. Дослідження мінеральних вод та лікувальних грязей

Поділля відоме своїми мінеральними водами з давніх часів, проте власне наукові дослідження їх починаються з першої половини XVI ст.. Вивчення бальнеологічних ресурсів західної України починалось з дослідження мінеральних вод Передкарпаття. У свою чергу, бальнеологічна привабливість Передкарпаття привернула увагу дослідників до визначення перспектив пошуків мінеральних вод на Поділлі.