Види прямого оподаткування і його роль у системі фінансового регулювання

                                                 ВСТУП

Однією з причин нестабільності економіки України є недосконалість податкового законодавства. Високі податки є гальмом ринкових перетворень в країні, оскільки значна частина доходів підприємств поглинається під тиском “податкового пресу”. Це в свою чергу призводить до появи фактів ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання або значного заниження оподатковуваних доходів.

Однією з складових податкової системи України є прямі податки, які відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий принцип оподаткування більшістю економістів вважається найсправедливішим.

Але на жаль структура податкової системи України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння реальних доходів.

Застосування податків, а зокрема прямих є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи приплив іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий прибуток і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів в суспільстві.

1. Види прямого  оподаткування

Прямий податок – це обов’язковий платіж, котрий стягується державою безпосередньо з доходів і майна фізичних та юридичних осіб. Прямий податок поділяється на реальний та особистий. До реальних відносять:

на землю,

промисловий,

на цінні папери.

Особисті податки включають:

прибутковий податок з громадян,

податок на прибуток підприємств та організацій,

податок на доходи від грошових капіталів,

податок на приріст капіталу,

податок на зверхприбуток,

податок з успадкувань.

Прямі податки мають суттєве значення у податковій системі України. Найрозвинутішою є система прибуткового оподаткування. Земельне та майнове оподаткування як за своєю бюджетною роллю, так і за впливом на платників податків поки що недостатньо вагомі. В умовах переходу від планової до ринкової економіки ще не встигла сформуватись досить сильна податкова служба, котра могла б надійно і всебічно контролювати доходи підприємств і громадян. Невизначеність законодавства й відсутність повноцінного податкового апарату значно ускладнюють контроль за доходами, особливо від підприємницької діяльності. В цих умовах майнове і земельне оподаткування може відіграти врівноважуючи роль у системі прямого оподаткування.

Прямими є податки, які встановлюються безпосередньо на доходи і майно платників і сплачуються ними з власних надходжень грошових коштів.

Види прямих податків, їх платники, розмір та порядок стягнення встановлюються в законодавчому порядку.

Нині в Україні встановлені такі види прямих податків

• на прибуток підприємств;
• на доходи фізичних осіб;
• плата (податок) на землю;
• з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
• плата за воду;
• фіксований податок та ін.

Розглянемо деякі з них докладніше.

Податок на прибуток.  Балансовий прибуток підприємства-це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції(робіт, послуг) , в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

Платники податків:

• Суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
• Національний банк України і його установи(за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України. У структурі податкових систем більшості розвинених країн світу важливе місце належить особистому прибутковому податку.

Надходження від корпоративного прибуткового податку складають незначну частку в дохідній частині бюджетів більшості розвинених країн, проте, цей вид податків грає важливу регулюючу роль.

Структурні зміни, що відбулися і відбуваються в податкових системах більшості цивілізованих країн, стосуються в основному перерозподіли ролі таких прямих податків, як прибутковий податок із громадян і податок із прибутку підприємств (корпорацій). Причому їхня роль залежить, головним чином, від рівня економічного розвитку країни.

Розподіл надходжень прибуткових податків між фізичними і юридичними особами в країнах із різноманітними економічними системами неоднаково.

На Заході податок із прибутку корпорацій (акціонерних товариств) має високий рівень розвитку. З розвитком акціонерної форми власності прибуток став важливим об'єктом оподатковування, а тому вимагав особливих форм обкладення. При цьому в даний час враховується її подальший розподіл на дивіденди і прибуток, що спрямовується на розвиток корпорації або в резервні фонди. При приватній формі власності як до власника, так і до найманих робітників і службовців застосовується індивідуальний прибутковий податок (відповідно об'єктом оподатковування виступає прибуток власника або заробітна плата робітників і службовців).

Чинний у даний час в Україні податок на прибуток підприємств має значну зовнішню подібність до податку на прибуток корпорацій зарубіжних країн. І дійсно, фактично всі діючі підприємства тепер по організації несуть у собі в більшій мірі ознаки колективної форми власності, тобто їхній прибуток має явні ознаки колективного прибутку. Проте на відміну від Європейських держав прибуток підприємств, заснованих на приватному капіталі, оподатковується податком із прибутку також, як і акціонерних товариств. В Україні відношення власності ще не прийняло такого рівня розвитку, щоб можна було чітко визначити об'єкт оподатковування, виходячи з застосовуваного підходу в країнах із розвиненою ринковою економікою.

У основному заходи, проведені як нашою країною, так і більшістю цивілізованих країн, спрямовані на реформування податкової системи і зосередження саме на прибутковому оподатковуванні, тому що воно виконує роль найважливішого фіскального і регулюючого інституту держави.

У країнах із розвиненою ринковою економікою основним прямим засобом централізації ВНП у бюджет є особистий прибутковий податок. Але одним із головних регуляторів виробничо-господарських процесів является податок на прибуток корпораций. При цьому існує стійка тенденція до зменшення питомої ваги даного податку в загальній сумі податкових надходжень.

Але в багатьох постсоціалістичних країнах Східної Європи і країнах СНД частка податку з прибутку підприємств у дохідній частині бюджету перевищує частку прибуткового податку з громадян.

Аналогічна ситуація спостерігається й в Україні. У порівнянні з прибутковим податком із громадян податок із прибутку підприємств має в прибутках бюджету України більша питома вага. Крім того, варто звернути увагу, що частка податку з прибутку і бюджетних надходжень має тенденцію до збільшення, а частка прибуткового податку з громадян, навпаки,- до зменшення.

Прибутковий податок з громадян. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні.

Об’єктом оподаткування у громадян, котрі мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У громадян, котрі не мають постійного місця проживання в Україні, об’єктом оподаткування є доходи, одержувані з джерел в Україні.

Податок на промисел. Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

Плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин. Платниками є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм вартості, включаючи підприємства, які здійснюють видобуток корисних копалин. Плата введена з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища.

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів.  Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцезнаходженням виконують переважно екологічні, естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку і охороні. Усі ліси України є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує свої повноваження щодо розпорядження лісами відповідним Радам народних депутатів. Ради народних депутатів у межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування. З метою раціонального і бережливого користування лісовими ресурсами Лісовим кодексом України введена плата за спеціальне використання лісових ресурсів. До лісових ресурсів належать:деревина технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва.

Плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів вносять усі суб’єкти підприємницької діяльності-водокористувачі незалежно від форм власності, в тому числі підприємства гідроенергетики та водного транспорту.

Плата за землю. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

Податок на спадщину. Верховна Рада ввела мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, спожиті в побуті газ і електроенергію та послуги громадського транспорту.

У законі йдеться, що мораторій вводиться на період до встановлення розміру мінімальної зарплати і пенсії на рівні прожиткового мінімуму та до погашення заборгованості з виплати зарплат і стипендій.

За всі ці послуги населення буде платити за тарифами, установленими станом на 1 січня 2006 року. У той же час Верховна Рада надала право споживачам телекомунікаційних послуг безкоштовно одержувати від оператора або провайдера рахунки за надані послуги. Раніше детальну інформацію (точну дату дзвінка, місця, кількість виговорених хвилин і плату за ці хвилини) можна було одержати тільки за додаткову плату. Також Верховна Рада прийняла у новій редакції закон, що зменшує оподаткування об'єктів спадщини.

Законом змінюються ставки податку з доходів фізичних осіб по операціях із продажу об'єктів рухомого і нерухомого майна, а також встановлюються пільги з оподаткування об'єктів спадщини. Зокрема, законом встановлюється нульова ставка податку з доходу, отриманого членом родини спадкоємця першого ступеня споріднення.

Крім того, зменшується з 15% до 5% ставка податку з доходу, отриманого спадкоємцями, що не є членами родини спадкоємця першого ступеня споріднення, а також з 30% до 15% зменшується ставка податку при одержанні податку від спадкодавця-нерезидента.

Майновий податок. Згідно із статтею 67 Конституції України, кожен громадянин України зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством, для чого щорічно подавати до податкового органу за місцем проживання декларацію про свій майновий стан та отримані доходи за минулий рік.

Законодавчим актом, що регулює порядок оподаткування доходів громадян та подання ними декларації, є Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, з відповідними змінами і доповненнями, яким встановлено, що об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік, що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів, одержаних з різних джерел, як на території України, так і за її межами. Ставка податку – 13%.

Вважається, що громадянин має постійне місце проживання в Україні, якщо він проживав на території України в календарному році не менше 183 днів.

Статтею 12 вищезгаданого Декрету встановлено, що після закінчення календарного року така категорія громадян, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної роботи в Україні, зобов’язані до 1 березня наступного року подати до податкового органу за місцем проживання в Україні декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і не основним місцем роботи.

Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій і оподатковування особистих прибутків громадян.

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки  установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві податки  установлюються місцевими радами народних депутатів, їхня особливість полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

Податки повинні бути основним інструментом держави для:

• регулювання економіки;
• стимулювання науково-технічного прогресу;
• формування доходів бюджету;
• обмеження росту цін та інфляції, тощо.

У сучасному підприємницькому механізмі основним призначенням податків повинен стати захист майнових прав та інтересів платників податків - юридичних і фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

2. Регулювання економіки України за допомогою податкових надходжень.

Ринкова трансформація української економіки зумовила необхідність переходу від переважно неподаткових до податкових методів акумуляції доходів у державному бюджеті, становлення самостійної податкової системи. Тепер ця система в основному сформована. До неї входять основні види загальнодержавних податків, які існують у розвинутих країнах світу, з рівнем ставок, що не перевищують середньоєвропейського. Разом із тим, податкова система України має ряд особливостей:

1. досить високий загальний рівень оподаткування, що визначається частиною доходів бюджету ВВП. При цьому офіційна статистика не дає повного уявлення про податковим тягар, оскільки при його визначенні не враховується сума нарахованих, але не сплачених податків (заборгованість платників перед бюджетом), яка сягнула и Україні значних розмірів;
2. нерівномірний розподіл податкового тягаря між окремими платниками внаслідок "тінізації" економіки і недостатньо обґрунтованого пільгового режиму оподаткування окремих економічних суб'єктів;
3. внесення постійних змін у систему оподаткування, що зумовлюють надзвичайно високий рівень її нестабільності.

Швидко змінюються не тільки ставки, а й види податків, структура податкової системи і загальний рівень оподаткування. Між тим частка доходів бюджетів у ВВП за 30 років у США зросла лише на 3,4 відсоткового пункта, у ФРН — на 8, у Франції — на 10,6, у Великобританії — на 7,5 відсоткового пункта. Податкова система, яка перебуває в стадії становлення, повинна мати вищий рівень змінності, ніж зрілі податкові системи, які вже сформувалися. Те, що ми маємо, виходить за рамки нормального процесу становлення;

4. формування податкової системи України на основі впровадження досвіду оподаткування, накопиченого в розвинутих країнах світу. Хоча це процес неминучий і природний, некритичне запозичення зрілих форм оподаткування, адекватних іншим соціально-економічним і політичним умовам, веде до зниження ефективності оподаткування;
5. структура оподаткування, яка відрізняється від розвинутих країн і для якої характерні висока питома вага непрямих податків, низька питома вага особистого прибуткового податку і дуже високі нарахування на фонд заробітної плати;
6. незначна роль місцевих податків і зборів у формуванні доходів територіальних общин, нестабільність і недостатність їхньої дохідної бази взагалі;
7. використання податків перш за все як інструментів проведення фіскальної податкової політики, неувага до регулюючої функції податків.

Податкова система України перебуває в стані перманентного вдосконалення. Перспективи її розвитку на цьому етапі пов'язуються перш за все з розробкою і введенням Податкового кодексу України, покликаного звести воєдино й узгодити всі податкові закони, стати основним законодавчим актом, який регулює проблеми оподаткування.

В процесі реформування податкової системи України чинні норми та положення, що регулюють процес оподаткування, необхідно переробити у відповідності до обраних пріоритетів та напрямків розвитку податкової системи, привести їх до впорядкованої, єдиної, логічно узгодженої системи.

Проведення податкової реформи в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:

1. загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;
2. уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);
3. зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;
4. зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;
5. зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;
6. збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;
7. застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток приоритетних галузей господарства України;
8. підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;
9. стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;
10. урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.

ВИСНОВОК

1. Податкова система України є далекою від досконалої. В Україні діє понад 28 законів, які регулюють порядок обчислення і сплати податків, та велика кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють питання оподаткування. Податкова система створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах, які на сьогодні є досить обмеженими, оскільки у функціонуванні банківської системи, що повинна бути основним кредитором та значним інвестором, також існують великі проблеми.
2. Діюча на сьогоднішній день система оподаткування має суто фіскальний характер і спрямована на максимальне вилучення коштів підприємств. Це, в свою чергу, фактично позбавляє підприємств прибутку – головної мотивації їхньої діяльності. Необхідність розв’язання невідкладних проблем бере гору над завданням щодо забезпечення економічного зростання, знецінення фінансового становища підприємств і перешкоджає розширенню податкової бази на перспективу.
3. Вихід з цього замкнутого кола бачиться у введенні контролю держави за використанням фінансових ресурсів, одержаних в результаті економії на податках. Інакше можна й не мати позитивного результату від зменшення податків. Очевидно, кошти, які залишалися цим товаровиробникам внаслідок їх звільнення від податку на прибуток використовувалися на заходи за призначенням. На мою думку, зниження розмірів податків слід почати з тих товаровиробників, які зможуть документально довести державним органам ефективність використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві в разі сплати менших податків. Для решти суб’єктів підприємництва повинен зберігатися існуючий механізм оподаткування.
4. Для того, щоб припинити подальше зменшення долі прямих податків у податковій системі України, необхідно забезпечити ріст податкової бази, а цей процес достатньо тривалий і залежить перш за все від росту ВВП.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Андрущенко В.Л., Данілов О.Д. Податкові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник. – К.: Комп’ютер прес, 2004. – 300 с.

2. Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. – М.: БераторПресс, 2002. – 390 с.

3. Апель А. Основи податкового права. Курс лекцій – Санкт-Петербург, Питер, 2001. – 248 с.

4. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Підручник/ В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, Л.О. Баластрик. – 3тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 623 с.

5. Барановська І.В. Проблеми реформування податкової системи у умовах кризи// Актуальні проблеми економіки.- 2009.-№8.-С.193-197

6. Бюлетень статистики податкових надходжень по Київській області у 2003–2007 роках // ДПА у Київській області, 2007. – http:// www.dpa.dp.ua, 2007

7. Буряк П.Ю., Беркита К.Ф., Ярема Б П. Податкова система: теорія і практика застосування активних методів навчання. – Київ Видавництво: Вид. дім «Професіонал», 2004. – 224 с.

8. Головач В.В. Альтернативні системи оподаткування // Економіка.Фінанси.Право.-2009.-№3.-С.-68-72

9. Дікань Л.В., Воїнова Т.С. Податкова система: Навч. посібник. – Харків: Вид. ХДЕУ, 2002. – 252 с.

10. Економічний аналіз: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 „Облік і аудит”. За ред. Проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ПП „Рута”, 2003. – 680 с.

11. Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 212 с.

12. Єріна А.М., Мазуренко О.К., Пальян З.О. Економічна статистика: Практикум. – К.: ТОВ "УВПК "ЕксОб", 2002. – 232 с.

13. Завгородний В.П. Налоги и налоговый контроль в Украине. – К.: А. С. К., 2001. – 639 с.

14. Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку // Фінанси України. 2005. – №2 – с. 92-98

15. Золотко І.А. Податкова система: Навч.-метод. Посіб. Для самост. вивч. дисц. – 2-ге вид., доп. і переробл. – К.: КНЕУ, 2004. – 128 с.

16. Колесник О. Податки у регулюванні доходів різних ланок бюджетної системи // Економіка АПК. – 2003. - № 8. – С.80- 85.

17. Мельник В.М. Проблеми теорії та практики адміністрування податків в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2003. – №5. – С. 40-43.