Види ризиків та їх оцінка Забезпечення платоспроможності страховика

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України
Одеська державна академія
будівницста а архітектури


 

Контрольна робота

Страхування.

Виконала: студентка группи ЗЕП-51
 

Перунова Катерина Сергіївна

                                                                   № з/к 27042
 

Одеса 2011р.

38 Питання.
Види ризиків та їх оцінка

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо безризику немає страхового інтересу. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь момент у невідомих масштабах. Про ризик йдеться лише тоді, коли є відхилення між запланованими й реальними (фактичними) результатами. Таке відхилення може бути або позитивним, або негативним.

Негативне відхилення буває при несприятливому результаті. Позитивне відхилення виникає тоді, коли фактичний результат виявляється більш вагомішим, ніж очікувалося.

Можливість негативного відхилення від запланованого фактичного результату, тобто небезпека небажаного наслідку, називається ризиком. Ймовірність позитивного відхилення при вихідних заданих параметрах на одну очікувану подію визначається як шанс. У цьому розумінні можна розрізняти ризик збитку або шанс на прибуток, де збиток виражається у негативному, а прибуток — у позитивному відхиленні між плановими (очікуваними) й реальними (фактичними) результатами. Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й шкідливість наслідків його прояву, неможливість абсолютного уникнення його ймовірності викликають необхідність Організації страхування.

У страхуванні ризик визначається декількома основними поняттями. Насамперед, ризик — це конкретне явище або сукупність явищ (подія чи декілька подій), з виникненням яких відбуваються виплати з раніше утвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій або грошовій формі. Ризик пов’язаний з конкретним об’єктом, щодо якого визначаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації в комплексі з іншими заходами дозволяє суттєво знизити негативні наслідки здійснення (реалізації) ризику. Ризик зумовлює ймовірність загибелі чи пошкодження (в майновому страхуванні) об’єкта, прийнятого на страхування. Будь-яка ймовірність може бути виражена дробовою величиною. Якщо ймовірність дорівнює нулю, можна стверджувати про неможливість настання прогнозованої події. При ймовірності, яка становить одиницю, 100 % гарантії того, що подія відбудеться. Очевидно: чим менша ймовірність ризику, тим легше й дешевше можна організувати страхування цього ризику. Висока ймовірність ризику передбачає страховий захист з високою ціною, що утруднює його проведення. У тій мірі, якою оцінено ймовірність настання можливої події, може бути об’єктивно визначено розмір ризику. Страхування і розмір ризику взаємопов’язані. Вирівнювання ризику, його розподіл складають сукупність прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці організується проведення страхування, вибір для цього технічних прийомів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практиці роботи страховиків, тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить, і можливості відшкодування збитків застрахованих як у звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові й нестрахові (не включені в договір страхування). Сукупність страхових ризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування, який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику в грошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, звичайно, розраховується на 100 грошових одиниць страхової суми або в процентах до її абсолютної величини.

Страхова компанія має постійно слідкувати за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти інформацію. Спираючись на одержані висновки про можливу динаміку ризиків, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику.

Кожна група включає об’єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки (гомогенна група).

Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема, дозволяють віднести об’єкт до першої групи, визначити тарифну ставку, яка найбільше обгрунтовано відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння. У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінки ризику. Найбільш поширені з них:метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та суб’єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо. При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.

У практиці діяльності страховика особливо важливо прогнозувати тарифну політику на основі прогнозування тенденцій розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведено до таких напрямків:

— ризикові обставини, пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (полімерними, композитними тощо);

— ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості: введенням автоматизованих сиcтем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів тощо;

— ризикова ситуація, пов’язана із змінами в технології промислового цивільного будівництва, зокрема з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування тощо;

— ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортних систем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різних шляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій сукупності особливе значення мають наявність та аналіз достовірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їх види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі й недопустимі ризики;

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхового збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страховим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше ризик, що включається в розмір відповідальності страхової компанії, має бути з ймовірним характером високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це означає: об’єкту, щодо якого виникають страхові правовідносини, властивий тимчасовий характер зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторонам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його наслідок наперед невідомі.

По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити відповідну прогнозну страхову премію. Крім того, статистична інформація дозволяє зробити висновок про закономірність прояву ризику стосовно сукупності однорідних об’єктів.

По-четверте, настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики, пов’язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики). По-п’яте, момент настання страхового випадку не можна визначити ні за часом, ні в просторі.

По-шосте, страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об’єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричиняючи масові збитки.

По-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об’єктивно виміряти й оцінити. Масштаби несприятливих наслідків мають бути досить значними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інтереси).

Залежно від джерела небезпеки виділяються ризики, зумовлені проявом стихійних сил природи й діяльності людини (суспільства). За обсягом відповідальності страховика ризики підрозділяються на індивідуальні й універсальні.

Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні.

До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливо величину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності. Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.Катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює велику сукупність застрахованих об’єктів або страхувальників, нерідко спричиняючи збитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунамі та інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків може відноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створення матеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічному об’єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовах договору між страховими партнерами.

У роботі страховика винятково важливе значення має визначення об’єктивного й суб’єктивного ризиків.

Об’єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих сил природи чи інших випадковостей на застраховані об’єкти і не залежать від волі та дій людини. Суб’єктивні ризики базуються на ігноруванні або відкиданні об’єктивного підходу до дійсності, і пов’язані з недостатнім пізнанням довкілля в об’єктивній реальності. Тому вони залежать від дій та свідомості людей.

У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні, екологічні, транспортні й спеціальні.

Політичні (репресивні) ризики пов’язані з не передбачуваними діями, заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземних держав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватних осіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущень чи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальності страховика.

Екологічні ризики пов’язані із забрудненням довкілля і зумовлені перетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, як правило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації. Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели до створення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.

Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортні ризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден, автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки (простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхування вантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.

Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо цінних вантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творів мистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовах договору страхування і може включатися до обсягу страхової відповідальності.

Як відомо, головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щоб мати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договору страхування. Кошти мають бути достатніми для відшкодування збитку в разі виникнення страхового випадку (реалізації ризику).

На момент укладення договору страхування його об’єкт є в певному стані, це визначається спеціалістами страхової організації залежно від деяких ознак, що суттєво впливають на стан об’єкта страхування. Вони спостерігаються і реєструються страховиком. Фактори, якими визначається реєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковими обставинами. Вони властиві даному об’єкту страхування і мають розглядатись як компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати як сукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяються об’єктивні і суб’єктивні складові. Об’єктивні ризикові обставини відображають об’єктивний підхід до дійсності і не залежать від волевиявлення людей. Суб’єктивні ризикові обставини якраз пов’язані з ним. При укладенні договору страхування страховик зобов’язаний страхувати як об’єктивні, так і суб’єктивні ризикові обставини. В деяких випадках при укладенні договорів страхування можливий підбір страховиком ризикових обставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставини визначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризує природний стан об’єкта страхування й реальність, в якій цей об’єкт знаходиться.

Ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основі аналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачувана в страховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчати необхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхню динаміку. В результаті цього аналізу аргументуються висновки, що враховуються через систему скидок та надбавок (накидок) у процентах або сталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базової сукупності відповідних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настання очікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризикових обставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страхового випадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об’єктів в межах певної страхової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об’єктів страхування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічний ризик.У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізняти страховий випадок і страхову подію. Під страховою подією слід розуміти потенційно можливе завдання збитку об’єкта страхування. Страховий випадок означає реалізовану гіпотетичну можливість заподіяння збитку об’єкта страхування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковому пошкодженні або повному знищенні об’єкта страхування (тут не йдеться про страхування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча й викликали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесі виробництва. Тому під час занесення в договір умов страхування необхідно чітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностей страховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортних засобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретних простоїв буде наставати страхова відповідальність. Крім того, умови договору страхування при цьому мають враховувати матеріальну шкоду, зумовлену простоями як реалізацією ризику.

16 Питання .

Забезпечення платоспроможності страховика

Платоспроможність страховика – це об’єктивний показник його поточного фінансового стану шляхом його прогнозування в осяжному майбутньому. Інакше, це можливість виконання в осяжному майбутньому його зобов’язань завдяки тим активам, які є в розпорядженні страховика, являють собою реальні цінності, а тому є ліквідними.

Усі зобов’язання страховика можна розділити на дві групи:

• зовнішні зобов’язання перед страхувальниками, перестрахувальниками, бюджетом, банками й іншими кредиторами;

• внутрішні зобов’язання перед фундаторами, акціонерами, філіями, співробітниками й ін.

Страхова платоспроможність за зовнішніми зобов’язаннями перед страхувальниками (по страхових зобов’язаннях) забезпечується за допомогою страхових резервів і власних вільних коштів (статутного фонду, резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку й інших резервів, не пов’язаних зобов’язаннями). Якщо обсяг страхових резервів недостатній, то страховик виконує страхові зобов’язання за рахунок власних коштів. Якщо обсяг власних коштів перевищує обсяг зовнішніх (у тому числі страхових) зобов’язань, можна вважати страховика платоспроможним.

У світовій практиці запас платоспроможності страховика, як правило, визначається окремо для ризикових видів страхування й окремо для страхування життя. Для ризикових видів страхування рівень платоспроможності, зазвичай, оцінюється через зіставлення фактичної і розрахункової (нормативної) платоспроможностей. Фактичний запас платоспроможності (так звані нетто-активи) звичайно визначається як різниця між обсягом матеріальних активів (за вирахуванням суми нематеріальних активів) та сумою зобов’язань страховика (у тому числі страхових), що повинна бути позитивною. У такому випадку власних коштів страховика, вільних від зобов’язань, буде достатньо, щоб виконати всі страхові зобов’язання, тобто страховик вважається платоспроможним.

Розрахунковий (нормативний) запас платоспроможності може визначатися за обсягом отриманих за звітний період страхових премій (за обсягом прийнятих страхових зобов’язань), або за обсягом зроблених за звітний період страхових виплат (за обсягом виконаних страхових зобов’язань). Очевидно, що для максимальної надійності з двох зазначених показників повинен бути обраний той, що протягом того самого звітного періоду є більшим.

В Україні прийняті такі вимоги для забезпечення платоспроможності:

• наявність оплаченого статутного фонду в обсязі, що встановлений вимогами законодавства;

• наявність у страховика гарантійного фонду, вільного від прийнятих ним страхових зобов’язань;

• створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

• перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про страхування

Розділ III ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКІВ

Стаття 30. Умови забезпечення платоспроможності страховиків

     Страховики зобов'язані дотримуватися таких умов  забезпечення платоспроможності:

- наявності сплаченого    статутного    фонду    та   наявності гарантійного фонду страховика;

- створення страхових резервів,  достатніх для майбутніх виплат

страхових сум і страхових відшкодувань;

-   перевищення фактичного  запасу  платоспроможності  страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

     Мінімальний розмір   статутного   фонду   страховика,    який займається  видами  страхування  іншими,  ніж  страхування  життя, встановлюється в сумі,  еквівалентній 1 млн.  євро,  а страховика, який  займається страхуванням життя,  - 1,5 млн.  євро за валютним обмінним курсом валюти України.

     До гарантійного  фонду  страховика  належить  додатковий   та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за   рахунок   нерозподіленого   прибутку   можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка  власних  коштів  страховика,  яка резервується  з  метою  забезпечення  платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

     Для забезпечення  виконання  страховиками  зобов'язань   щодо окремих   видів   обов'язкового   страхування   страховики  можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та  органи,  які здійснюють   управління  цими  фондами.  Положення  про  ці  фонди затверджується Уповноваженим органом.

     Джерелами утворення   централізованих   страхових   резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика,  а також доходи  від  розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

     Страховики відповідно   до   обсягів   страхової   діяльності зобов'язані  підтримувати  належний   рівень   фактичного   запасу платоспроможності (нетто-активів).

     Фактичний запас  платоспроможності  (нетто-активи) страховика визначається  вирахуванням  із  вартості  майна  (загальної   суми активів)  страховика  суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань,  у  тому  числі  страхових.   Страхові   зобов'язання приймаються  рівними  обсягам  страхових  резервів,  які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом.

     На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен    перевищувати     розрахунковий    нормативний    запас платоспроможності.

     Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види  страхування  інші,  ніж  страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

     перша - підраховується шляхом множення суми страхових  премій за  попередні  12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку).  При цьому  сума  страхових премій  зменшується  на  50  відсотків страхових премій,  належних перестраховикам;

     друга - підраховується шляхом множення суми страхових  виплат за  попередні  12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку).  При цьому  сума  страхових виплат  зменшується  на  50  відсотків  виплат,  що  компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

     Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування   життя,  на  будь-яку  дату  дорівнює  величині,  яка визначається   шляхом   множення   загальної   величини    резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

     Загальна величина    резерву    довгострокових    зобов'язань (математичного  резерву)  дорівнює  сумі  резервів  довгострокових зобов'язань (математичних резервів),  які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.

     Якщо  страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує   10   відсотків  суми  сплаченого  статутного  фонду  і сформованих  вільних  резервів  та  страхових  резервів, страховик зобов'язаний    укласти   договір   перестрахування.   {   Частина чотирнадцята  статті  29  із  змінами, внесеними згідно із Законом N 997-V ( 997-16 ) від 27.04.2007 }

     Страховики, які  прийняли  на  себе  страхові  зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів,   повинні   перестрахувати   ризик  виконання  зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного   страхування  страховики  формують  окремі  резерви  за рахунок надходження страхових платежів і доходів від  інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування.

     Кабінет Міністрів  України  може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу  платоспроможності  і  структури гарантійного фонду.

Задача 7

Підприємство має два договори стахування. Сумма першого договору складає 1200 тис.грн.. , другого 5000 тис.грн. При настанні страхового віпадку  знишенно матеріальних цінностей на сумму 2500 тис.грн. У тому числі цінності на сумму 50 тис.грн. які не були застраховані.
Визначити сумму компенсації збітку.

Розв’язання

Оскільки при настані страхового випадку знишенно матеріальних цінностей на суму 2500 тис.грн, у тому числі цінності на сумму 50 тис.грн, які не були застраховані, то сумма застрахованих цінностей складає :

2500-50 = 2450 тис.грн.

Сума обох договорів страхування складає :

1200+5000 = 6200 тис. грн..

Сума знишених цінностей меньша ніж сумма страхування обох договорів, тому страхове відшкодування складатиме 2450 тис. грн..

Література :

1.      С. С. Осадець «Страхування»  2002 р. 599 арк.

2.      Базидевич В.Д., Базидевич К.С. «Страхова справа» - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997.-216 с. ;

3.      Заруба О.Д. «Страхова справа» : підручник – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 321 с.

4.      Бігдаш В. Д. Страхування : навч. посіб. для студ. вищ. навч. зак. Київ. МАУП. 2006р.

5.      Конспект лекцій Страхування / Шелехов  (електронна бібліотека http://readbookz.com/books/114.html )

6.      ЗАКОН УКРАЇНИ Про страхування - Розділ III ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКІВ