Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Види непрямих податків, їх переваги та недоліки

Зміст

1.Види непрямих податків, їх переваги та недоліки……………………………..3

2.Класифікація податків залежно від об`єкта оподаткування…………………11

3.Порядок обчислення та сплати податку на землю…………………………..17

4.Що слід розуміти під терміном «податковий кредит»?.................................23

Список використаної літератури…………………………………………………27

1.Види непрямих податків, їх переваги та недоліки.

Провідна роль у забезпеченні виконання державою функцій щодо

регулювання економічних процесів належить податкам.Саме податково-

бюджетна і кредитно-грошова політика є ефективними методами державного

регулювання ринкової економики, що застосовуються в більшості західних

країн протягом багатьох десятиріч.

Податки-це обов’язкові платежі фізичних та юридичних осіб

до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на

умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

Найповніше сутність податків характеризують виконувані ними

функції-фіскальна і регулююча.

В усіх державах на різних етапах їхнього історичного

розвитку податки виконували перед усім фіскальну функцію, тобто

забезпечували централізацію певної частини ВНП в державному бюджеті з

метою фінансування державних витрат.

Протягом останніх двох десятиліть значного розвитку набула

регулююча функція податків.Сутність її полягає у впливі податків на

різні аспекти діяльності платників їх.Ця функція заснована на тому, що,

вилучаючи за допомогою податків певну частку доходів економічних

суб’єктів, можна стимулювати або стримувати їх діяльність у відповідних

напрямах, а отже, регулювати соціально-економічні процеси в країні

використання регулюючої функції податків здійснюється через податкову

політику.

Класифікація податків.

Податки можна класифікувати так:

1.За формою оподаткування-прямі та непрямі

2.За об’єктом оподаткування - на доходи на споживання (сплачуються не

при отриманні, а при використанні) і на майно

3.Залежно від рівня державних структур, які встановлюють подат-ки,-

загальнодержавні та місцеві

4.За способом стягнення - розкладні (вони встановлюються спочатку в

загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму

розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на

низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення

спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника;

загальна величина податку формується як сума платежів окремих

платників)

Найбільшого значення набула класифікація податків на прямі та

непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників. Це

податки на їхні доходи та майно. Непрямі податки- це податки на

споживання, тобто на товари та послуги.Непрямі податки є частиною ціни

реалізованих товарів. З підвищенням їх зростають ціни.

Прямі податки містять: особистий прибутковий податок,

податок на прибуток корпорацій, на соціальне страхування і на фонд

заробітної плати(соціальні податки), майнові податки, в тому числі

податки на власність, тощо.

Основними видами непрямих податків є: акцизи (спецефічні та

універсальні), фіскальні монополії, мита.

Податкова політика як засіб макроекономічного регулювання,

властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися.

Цей процес ускладнюється насамперед від- сутністю виваженої,

реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої

на основі певної економічної теорії.Справа в тому, що якщо основним

шляхом виходу економіки з кризового стану вважати стимулювання

пропозиції, слід застосовувати одну податкову політику, якщо ж

орієнтуватись на досягнення фінансової стабілізації, передусім низького

рівня дефіциту державного бюджету,-іншу.

Невирішеність проблеми на концептуальному рівні,по- перше,

призводить до нестабільності податкової політики, що дестабілізує

економику, по-друге, зумовлює використання податків не як засобу

мобілізації доходів до державного бюджету, тобто у їх фіскальній

функції. Саме збереження попереднього обсягу доходів бюджету або

зростання їх було досі головним критерієм при визначенні ставок

оподаткування.

Отже, розробка і використання в Україні податкової полі-

тики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших

сучасних завдань.

Невипадково податкова система України знаходиться в центрі

уваги державних органів країни.Наробляється система законодавчо-

нормативних актів з цього питання.

Основним законодавчим актом з питань діяльності податкової

служби є Закон України ”Про державну податкову службу в Україні.”До

складу державної податкової служби входять:Головна державна податкова

інспекція України,державні податкові інспекції по Автономній Республиці

Крим,областях,районах,містах і районах у містах.

Головним завданням державних податкових інспекцій є

здійснення контролю за дотриманням податкового

законодавства,правильністю обчислення,повнотою і соєчасністю сплати до

бюджетів податків,зборів та інших платежів і неподаткових доходів та

внесків до державних цільових фондів,встановлених законодавством

України.

Державна податкова служба діє при Міністерстві фінансів

України і підпорядковується йому.

Державні податкові інспекції співпрацюють з фінансоивими

органами,установами банків,судами та арбітражними судами,Службою

безпеки України,органами внутрішніх справ і прокуратури,а також

державною контрольно-ревізійною службою,іншими контролюючими органами.

Головну державну податкову інспекцію(ГДПІ)очолює заступник

Міністра фінансів України,начальник Головної державної податкової

інспекції України.

Заступник Міністра фінансів,начальник Головної державної

податкової інспекції України та його заступники призначаються Кабінетом

Міністрів України.

Що ж означає саме поняття “податок”? Це-обов’язковий

платіж, який справляється до бюджету з юридичних осіб(підприємств,

установ, організацій) і громадян.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до

бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему

оподаткування.

Встановлення і скасування податків, зборів, інших

обов’язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових

фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою

України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами

народних депутатів.

Державні податкові інспекції ведуть облік платників

податків.Банки та інші кредитні установи відкривають рахунки платникам

податків та інших обов’язкових платежів лише за умови пред’явлення ними

документа, що підтверджеє взяття їх на облік у державній податковій

інспекції, і у триденний термін повідомляють про це державну податкову

інспекцію.

Об’єктом оподаткування(тобто те, що обкладається податком)

є доход(прибуток), добавлена вартість продукції(робіт, послуг),

вартість певних товарів, спеціальне використання природних ресурсів,

майно юридичних і фізичних осіб.Існують й інші об’єкти оподаткування.

Непрямі податки-це податки, які стягуються у вигляді

надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі.До

них належать, зокрема, податок на добавлену вартість і акцизний збір.

Податок на добавлену вартість.

Податок на добавлену вартість-це непрямий податок, який

сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва

продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті

товарів до або під час митного оформлення.

Платниками податку на добавлену вартість є суб’єкти

підприємницької діяльності, що що знаходяться на території України,

міжнародні об’єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які

здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність

на території України, а також громадяни України, іноземні громадяни та

особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на

митну територію України.

Ставку податку на добавлену вартість встановлено в розмірі

20 відсотків до оподаткувального обороту, який не включає податок на

добавлену вартість.

Контроль за сплатою податку на добавлену вартість з

імпортних товарів під час переміщення через митний кордон України

покладено на митні органи, всі інші питання, включаючи операції з

імпортними товарами, знаходяться під контролем податкової служби

України.

Акцизний збір.

Акцизний збір-це непрямий податок на високорентабельні та

монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів

(продукції).

Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний

збір, тайого ставки затверджуються Верховною Радою України.

Платниками акцизного збору є суб’єкти підприємницької

діяльності-виробники або замовники товарів, а також ті, що імпортують

підакцизні товари;громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю

без створення юридичної особи;громадяни України, іноземні громадяни та

особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на

митну територію України.

Платники податків:

Суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині

здійснення госпрозрахункової діяльності, банки(крім Національного банку

України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є

юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні

організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і

здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Національний банк України і його установи(за винятком

госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення

валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим

Верховною Радою України.

Акцизний збір-це непрямий податок на високорентабельні

товари, що включається до ціни цих товарів.

Податок на добавлену вартість-це непрямий податок, який

сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробницт- ва

продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті

товарів до або під час митного оформлення.

Непрямі податки-це податки, які стягуються у вигляді

надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі.До

них належать, зокрема, податок на добавлену вартість і акцизний збір.

2. Класифікація податків залежно від об`єктів оподаткування.

За об’єктом оподаткування податки поділяють на доходи, на споживання (сплачуються не при отриманні, а при використанні) і на майно.

Податок на доходи, на споживання та на майно включаються до загальнодержавних податків.

Одним з ефективних фіскальних важелів для різних податкових систем є оподаткування фізичних осіб. Основною метою введення податку з доходів фізичних осіб є забезпечення бюджетних надходжень та створення рівно напруженого податкового тиску на основі прямого визначення доходів платника податків.

Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» в основу розмежування усієї сукупності платників цього податку покладено критерій резидентства. При цьому не має першочергового значення, чи є фізична особа громадянином України, громадянином іноземної держави чи особою без громадянства.

Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено кілька підстав визначення резидентства платника податку:

по-перше, фізичною особою—резидентом є фізична особа, яка має місце проживання в Україні;
по-друге, у разі, якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні;
по-третє, якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні;
по-четверте, у разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року;
по-п'яте, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи за попередніми підставами, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа—громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» або нормами міжнародних угод України.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є:

—резиденти, які отримують як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

—нерезиденти, які отримують доходи з джерелом їх походження з території України.

Винятком є нерезиденти, що отримують доходи з джерелом їх походження з території України і мають дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ними безпосередньо від такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає розмежування об'єктів оподаткування залежно від резидентського статусу платника податку.

Об'єктом оподаткування резидента є:

загальний місячний оподатковуваний дохід;
чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;
іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Загальний річний оподатковуваний доход складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Ознаками платоспроможності є не тільки доходи, майно та його приріст, а й загальні особливості витрат платника. На ідеї, що розмір та види споживання служать показниками платоспроможності, базується вся система непрямого (посереднього) оподаткування. Якщо прямі податки подоходні, по майнові, то непрямі – повитратні, залежать від обсягу споживання.

Вплив податків на загальний рівень цін – одне з найактуальніших питань. З точки зору загальної рівноваги запровадження непрямих податків (ПДВ, акциз, мито) викликає в економіці неоднозначні наслідки. При взаємодії на ринку продавців і споживачів додатковий тягар податку, створений для одних, тут же обертається додатковою вигодою для інших (10. С 237).

Податок примушує платників обмежувати своє споживання чи нагромадження або і те, й інше разом. Прямі податки не ведуть безпосередньо до підвищення цін, якщо тільки висота податку не змушує виробників скорочувати виробництво. У цьому випадку дія прямого податку на кон’юнктуру цін опосередкована через зменшення товарної маси.

Податок з доходу діє як дифлятор за умови, що вилучені кошти знову не спрямовуються через бюджет на фінансування споживання.

Податки на споживання безпосередньо пов’язані з ринковим механізмом. Тільки саме скорочення грошового обігу спричинене оподаткуванням широкого товарного асортименту, навіть за тієї ж суми доходів населення здатне викликати рух цін.

Ці спостереження і висновки одержані на основі аналізу взаємодії ринкових відносин і державної системи податків у період НЕПу, а частково такі ж результати дали емпіричні дослідження західних економістів.

Одержані в різні часи й у різних країнах вони перегукуються між собою, бо закономірності інтеграції податків на споживання у природні процеси ринку є універсальними.

Ніколи не зникала роздвоєність суспільної та наукової думки щодо податків на споживання та податків на доходи.

Марксизм виступив із беззаперечним осудженням податків на споживання як податків на бідних. Негативне ставлення до цієї групи податків простежувалось і в інших течіях.

Податки на споживання нічим не гірші і не кращі за податки на доходи, вони – інакші.

Податки не протистоять один одному лише тому, що для непрямих податків витрати попередній спосіб визначення платоспроможності за обсягом витрат на споживання.

Середній рівень податків на споживання по групі країн Організації економічного співробітництва й розвитку становить 9% ВНП, а прибуткових податків – 15%, при загальному обсязі податкових надходжень, еквівалентному 37% ВНП.

Податки на споживання мають в повній мірі переваги. Доходи зазнають циклічних коливань, витрати як об’єкт оподаткування значно стабільніші. Особисті доходи контролювати важко, а видатки – набагато легше. Тому податки на доходи більше пристосовані до ухилення, ніж податки споживання.

Платниками податку є:

особи, обсяг оподаткування яких за будь-який період 12-ти останніх місяців перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і вони повинні зареєструватися не пізніше 20-го дня після закінчення місяця, починаючи з якого сума доходів буде перевищувати встановлену.
особи, що здійснюють торгівлю за готівку на митній території України, крім осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку встановленому законом.
особа, яка ввозить товар на митну територію України.
особа, що надає послуги пов’язані з транзитами пасажирів чи вантажів на митній території України.

Об’єктами оподаткування є такі операції:

продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України;
завезення товарів на митну територію України;
вивезення товарів для їх споживання чи використання за межами території України.

Отже, об’єктом оподаткування є операції, пов’язані з продажами товарів (робіт, послуг) всередині держави, за їхнього експорту, чи імпорту.

Не вважаються об’єктами оподаткування такі операції:

обмін цінних паперів на інші цінні папері;
передача майна в оренду та його повернення після закінчення терміну договору оренди, сплата орендних платежів відповідно до договору;
надання послуг з страхування, перестрахування;
виплати заробітної плати, інших грошових виплат;
оплата вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних робіт, що здійснюються за рахунок бюджету.

3.Порядок обчислення та сплати податку на землю.

Плата за землю - це податок на володіння та користування землею,який

стягується з юридичних та фізичних осіб. Плату за землю в Україні введено з 1 липня 1992 року відповідно до

Закону України від 03.07.92 р. № 2535-ХП "Про плату за землю". 31 січня

1997 року набрала чинності нова редакція Закону України "Про плату за

землю" від 19.09.96 р. № 378 ВР, яким було змінено ставки земельного

податку та порядок справляння цієї плат пільги щодо оподаткування землі

та відповідальність платників, а також визначено,» використання землі в

Україні є платним.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а земельна частка (пай),

перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Платником є власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі

оренда;

Плата за землю справляється у двох формах:

- земельний податок;

- орендна плата.

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок та

землекористувач ( крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про

розподіл продукції.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата за

землю.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом

України 06.10.98р. №161-XIV "Про оренду землі", який визначає правові

засади оренди землі, об'єкти, орендодавців та орендарів землі, їх

відповідальність і права, порядок набуття права на оренду земельних

ділянок, у тому числі права третіх осіб на орендовану земельну ділянку,

умови та порядок укладення договорів оренди землі, їх змін припинення,

розірвання й поновлення тощо.

Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської

діяльності власників землі та землекористувачів і обчислюється, виходячи

з площі земельної ділянки, переданої у власність або наданої у

користування, ставки земельного податку та розміру грошової оцінки

земель.

Ставки земельного податку встановлюються Законом України "Про плату за

землю" окремо для кожної категорії земель, визначених Земельним кодексом

України. Грошова оцінка земельних ділянок провадиться органами

Державного комітету України по земельних ресурсах за методикою

затвердженою постановою Кабінету Міністрів України. Грошова оцінка землі

застосовується з метою економічного регулювання земельних відносин при

укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

Законодавством передбачено єдиний порядок проведення щорічної індексації

Види непрямих податків, їх переваги та недоліки 📙 Контрольная → 🆔 14377