Визначення, функції та методи управління

1. Поняття, функції та методи управління.

2. Управління трудовими ресурсами в системі управління економікою держави.

3. Предмет, завдання та методи курсу «Управління трудовими ресурсами».

4. Місце науки «Управління трудовими ресурсами» в системі наук.

       1. Поняття, функції  та методи управління

       Слово «управління» ми чуємо в найрізноманітніших ситуаціях. Наприклад, «водій автомобіля не справився з управлінням і сталась аварія»; або «ця людина прекрасно управляє колективом», управляють космічними кораблями, польотами супутників Землі, а Верховна Рада України — державою. Управління як явище об'єктивного світу дуже різноманітне.

       Характеризуючи  навколишній світ, наука розглядає  три його складові: неживу природу, живу природу та людське суспільство, що дає підставу класифікувати процеси управління і виділити три його види: управління біологічними системами; управління технічними системами; управління соціальними системами.

       Управління  — це сфера людської діяльності, що виникла в результаті поділу праці, за допомогою якої людина впливає на соціально-політичні, техніко-економічні та соціально-культурні процеси для досягнення певної мети.

       У будь-якому управлінні є дві підсистеми: керуюча і керована. Ці підсистеми взаємопов'язані, об'єднані в одну систему організації. Далі є команда, наказ, тобто дія керуючої системи на керовану. Отже, управління — це процес цілеспрямованої дії керуючої системи на керовану (суб'єкта управління на об'єкт управління) для досягнення певних результатів,

       Оскільки  управління - це дія за допомогою  інформаційних команд, у керованій системі має бути механізм, який забезпечує перетворення команд у реальні дії. Проте після того, як інформація, команда надійшла, ще невідомо, чи буде вона виконана. Управління — це не сама по собі інформація, а досягнення поставленої мети; для цього керуюча система повинна одержати зворотну інформацію, без цього управління неможливе. Тільки одержавши зворотну інформацію, можна правильно обрати команду Керуюча, керована система, ціль, команда, зворотний зв'язок — базові елементи будь-якого управління.

       Управління  як усвідомлений процес існує тільки в суспільстві. Ні природа, ні техніка не мають справи з управлінням як усвідомленим процесом.

       Управління  — це цілеспрямований процес, який вимагає глибокого аналізу, розробки і постановки певних цілей та здійснюється безперервно в часі і в просторі.

       В результаті дії суб'єкта управління на об'єкт має бути досягнутий певний результат, який треба зіставити з ціллю. Чим точніше результат відповідає поставленій меті, тим вища якість управління.

       Управління  — це процес планування, організації, мотивації, координації та контролю. Ці елементи кожен окремо є процесом і в управлінні визначаються як його функції.

       Управлінський процес здійснюється безперервно, починається  з постановки цілей, завдань і закінчується їх виконанням.

       Функції управління — це відповідні види цілеспрямованої  діяльності, пов'язані з управлінням. Вони є взаємозумовленими складовими процесу управління, але відрізняються змістом і цілями.

       Кожній  функції властиве замкнуте коло робіт (під функцій), що об'єднуються спільністю їх значення і виконують певну роль в управлінні.

       Функції управління визначаються об'єктом і  складом завдань, то розв'язуються.

       У сукупності функції управління виражають  специфіку процесу управління як складової виробничого процесу.

       Функції управління є єдиними для всіх об'єктів управління.

       Планування  — це формування цілей, завдань і  перспектив зміни параметрів управління, глибоке осмислення, обґрунтування й чітке формування напрямів дій, складання планів і графіків роботи нарізні періоди для досягнення поставлених цілей.

       Ціль  — це запрограмований результат, заради якого здійснюється виробничий процес і який повинен бути досягнутий за допомогою певних дій. Отже, ціль являє собою бажаний стан управлінських об'єктів і виражається у комплексі вимог, завдань, показників.

       Чітке формування цілей має психологічні аспекти, створює впевненість людей, можливості досягти своєї мети і мети даної організації.

       Організація — це процес формування управлінських  структур, апарату управління, розподілення повноважень та відповідальностей.

       Координація — це узгодження спеціалізованих  управлінських функцій, забезпечення цілеспрямованої діяльності підлеглих, досягнення впорядкованості та єдності їх дій. Координація здійснюється за вертикальними (діє зверху донизу) і горизонтальними (забезпечення взаємодії різних функціональних підрозділів) зв'язками.

       Мотивація - це процес спонукання людей до виконання  поставлених завдань, до спільних погоджених дій, що забезпечать досягнення поставленої мети.

       Контроль - це система спостереження і перевірки  відповідності прийнятих рішень законодавчим актам, економічній доцільності та обґрунтованості, виявлення допущених відхилень в процесі виконання рішень. Контроль має бути об'єктивним та дійовим, ефективним, систематичним і гласним.

       Усі перелічені функції відображають стан управлінської діяльності й складають  основу управління.

       Процес  управління — це сукупність та послідовність  цілеспрямованих дій керівника і всього апарату управління щодо погодження спільної діяльності людей.

       Процесу управління повинні бути притаманні гнучкість, стабільність, безперервність, дискретність, послідовність етапів та циклічність.

       Функції управління мають дві загальні характеристики: всі вони вимагають прийняття рішення, і для всіх потрібна комунікація, обмін інформацією. У технологічному ланцюгу управлінських операцій та апарату управління складним і відповідальним є прийняття та виконання рішень.

       Рішення — це вольовий акт. Але перш ніж  цей акт буде здійснений (рішення прийнято), необхідна довга і копітка робота з аналізу вихідного матеріалу, який характеризує стан проблеми, можливих альтернативних підходів до її вирішення, їх співставлення і вибір такого, який у найбільшій мірі відповідав би даній ситуації. Рішення — це творчий акт. Воно вимагає використання не тільки знань, життєвого досвіду керівника, але й інтуїції, якає ні то інше, як прояв знань.

       Рішення — найбільш серйозний акт процесу  управління, п якому концентруються права, обов'язки керівника, його відповідальність за доручену справу. Важливе місце в управлінні посідає організація виконання прийнятих рішень.

       Виконання рішення вимагає проведення таких  операцій: вибір виконавця або кількох виконавців; доведення рішень до свідомості виконавця, а в разі потреби — до всього колективу;

       Інструктаж  виконавців, роз'яснення кожному  з них його місця у загальному трудовому процесі, конкретизація завдань І відповідальності; точного встановлення терміну виконання рішення; забезпечення виконавців необхідними засобами (фінансовими, організаційними, інформаційними); мотивація діяльності виконавців.

       Кожне прийняте рішення треба формулювати  так, щоб був очевидним логічний результат об'єктивно існуючої ситуації, а не суб'єктивних дій керівника.

       У процесі організації трудових колективів на виконання поставлених завдань слід додержуватись єдності розпоряджень, кожен підлеглий повинен одержувати розпорядження тільки від одного керівника. Особливо велике значення має механізм зворотного зв'язку при тривалій реалізації рішення і використанні одержаної інформації для періодичного коригування рішень, дій, приведення їх у повну відповідність до умов середовища.

       Зворотний зв'язок між прямою діяльністю і  реалізацією прийнятого рішення  здійснюють за допомогою контролю. У процесі контролю враховують можливі помилки, прорахунки, коригують рішення, усувають вплив факторів, що порушують запланований хід виробничого процесу.

       Управлінське  рішення має бути своєчасним, запізнення з його прийняттям може повністю або частково його знецінити. Рішення має бути абсолютно конкретним, коротким і чітко виражати суть управлінської ідеї. Рішення має бути логічним, без внутрішніх суперечностей, яке виключало б можливість різних тлумачень. Рішення повинно бути не тільки прийнятим, але й реалізованим. Виконання прийнятих рішень визначає здатність систем управління, авторитет відповідного органу управління і його конкретного керівника.

       Процес  цілеспрямованої дії суб'єкта на об'єкт з метою досягнення запропонованої цілі здійснюється за допомогою методів управління.

       Методи  управління - це способи впливу на об'єкт  для досягнення конкретної мети. В теорії та практиці управління застосовують три групи методів: адміністративні, економічні та соціально-психологічні, які відрізняються між собою способами впливу на людей.

       Адміністративні методи базуються на владі, дисципліні та покаранні, відомі в історії як «метод батога». Вони базуються на адміністративній підпорядкованості керованої системи керуючій на основі існуючої ієрархії управління. Ці методи досить різноманітні і містять декілька способів адміністративного впливу: Організаційний вплив — через штатний розклад, положення про відділи, посадові інструкції, організацію робочих місць, устав підприємства, правила трудового розпорядку; розпорядчий — через накази, розпорядження, укази, Інструкції; матеріальна відповідальність та покарання;

       Дисциплінарна та адміністративна відповідальність. Адміністративні методи управління трудовими ресурсами здійснюються на макрорівні шляхом прийняття законів та законодавчих актів Верховною Радою України, нормативних актів уряду (декретів, постанов), видання указів Президента України, а також розробки механізму їх реалізації і контролю.

       Головні функції адміністративних методів  — це забезпечення стабільного юридичного стану для ділового життя, захисту конкретного середовища, гарантування прав власності та свободи.

       Економічні  методи базуються на використанні економічних стимулів і відомі як «метод пряника». Вплив на трудові ресурси здійснюється через систему цін, процентної ставки, посадових окладів, доплат, кредитів, податків, вільного підприємництва, планів економічного розвитку.

       Соціально-психологічні методи базуються на способах мотивації та морального впливу на людей і відомі як «метод переконань».

       Крім  цих методів у процесі конкретного  вирішення управлінських проблем користуються методом анкетування та аналізу конкретних ситуацій, які дозволяють враховувати «чужі помилки» і розробляти заходи з питань управління відтворенням трудових ресурсів.

       2. Управління трудовими ресурсами в системі управління економікою держави

       Одним із головних напрямів організації суспільств різних тилів є політика управління, що своєрідно реалізується на кожному конкретно-історичному етапі і розрахована на тривалий період його розвитку. Управління людськими ресурсами є складовою управління розвитком суспільства, адже економіка держави - це цілісна система і єдиний організм, а не набір розрізнених ресурсів. Практично розвиток економіки будь-якої держави визначається наявними людськими ресурсами, їх якісним складом, віком, рівнем освіти, професіоналізмом та здатністю і готовністю до ефективної праці.

       Механізм  управління трудовими ресурсами  в Україні сформувався в умовах екстенсивного розвитку суспільства, на основі незмінної технічної бази, високої частки ручної праці та низького рівня її продуктивності. В умовах ринкової економіки, підвищення рівня індустріалізації та інтелектуалізації праці виникла необхідність пошуку нових форм і методів управління людськими ресурсами, оскільки суб'єктом і об'єктом управління виступають люди.

       За  своїми характеристиками людські ресурси  істотно відрізняються від усіх інших ресурсів, які використовуються в суспільстві, а тому вимагають специфічних підходів управління.

       Специфіка людських ресурсів виражена в наступному:

       по-перше, люди наділені інтелектом, їхня реакція  на зовнішнє управління емоційно усвідомлена, а не механічна, отже, процес взаємодії між суб'єктом та об'єктом є двостороннім;

       по-друге, люди здатні до постійного удосконалення  та розвитку;

       по-третє, трудове життя людини триває протягом 35-50 років, тому відношення людей до системи управління мають довготерміновий  характер.

       Як  об'єкт управління людські ресурси  виступають одночасно як виробником, так і споживачем матеріальних та духовних цінностей. Тому особливістю управління людськими ресурсами є необхідність всебічного врахування інтересів особистості, суспільства, окремого регіону, забезпечення їх органічного поєднання.

       Суб'єктом  управління людськими ресурсами  виступає держава, яка розробляє комплекс соціально-економічних, організаційно-правових заходів, спрямованих на раціональне відтворення людських ресурсів, їх формування та використання.

       Управління  на державному рівні здійснюється на основі законів України та програм уряду. Функцію управління людськими ресурсами здійснюють державні органи, профспілки, підприємницькі структури та трудові колективи.

       Основним  завданням управління людськими  ресурсами на рівні держави є: формування якісного складу людських ресурсів, забезпечення належного рівня життя людей; забезпечення народного господарства кваліфікованим персоналом, тобто цілеспрямована, збалансована підготовка, перепідготовка працівників, безперервне підвищення їх професійного рівня та освіченості; забезпечення ефективної зайнятості населення, його оптимальне розподілення між регіонами, галузями та раціональне його використання; створення рівних можливостей для одержання освіти, професії та працевлаштування для всіх соціальних груп населення; створення належних умов праці та її безпеки; забезпечення гарантованої оплати праці.

       Отже, управління людськими ресурсами  є одним із основних напрямів діяльності держави і складовою загальнодержавної соціально-економічної політики, оскільки безпосередньо спрямоване на відтворення й активізацію людського фактора, реалізацію економічних та соціальних програм.

       Управління  людськими ресурсами включає  комплекс заходів, спрямованих на відтворення, формування, розподіл й перерозподіл та використання людських ресурсів і здійснюється як: демографічна політика, яка спрямована на управління процесами демографічного розвитку населення в державі та її регіонах; політика в галузі освіти, що має вплив на всебічний розвиток людей, їх розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних цінностей, формування громадян, які спроможні усвідомлено робити свій професійний вибір і на цій основі забезпечити народне господарство кваліфікованими, конкурентоспроможними працівниками; політика зайнятості — пов'язана із забезпеченням працездатного населення робочими місцями. Основна мета цієї політики – створення матеріально-технічних, соціально-економічних умов для працевлаштування кожного члена суспільства за його бажанням; політика праці та заробітної плати — спрямована на здійснення контролю за мірою праці і мірою споживання матеріальних та духовних цінностей, регулювання трудових відносин і оплати праці, матеріального заохочення, покращання трудової та виробничої дисципліни; соціальна політика - спрямована на створення сприятливих умов для розвитку особистості, її здібностей, знань та умінь за рахунок всебічного покращання умов праці і побуту, організації охорони здоров'я, соціального забезпечення, розвитку культури та мистецтва.

       Такі  соціальні фактори, як характер, зміст  і умови праці, її організація, культура виробництва, соціально-побутове обслуговування, організація відпочинку безпосередньо  впливають на формування, розвиток та якісний склад трудових ресурсів. Державне управління дає можливість поєднати і узгодити управлінські дії всіх державних структур.

       Управління  людськими ресурсами - це система  цілей, завдань і способів, спрямованих на якісне відтворення та використання людських ресурсів держави, і є складовою управління економікою, оскільки всі реформи проводяться через людей і для людей. 

       3. Предмет, завдання  та методи курсу  «Управління трудовими ресурсами»

       Управління  трудовими ресурсами - це самостійна наука, яка має свій специфічний предмет, зміст і об'єкт вивчення. Вирішення економічних проблем значною мірою залежить від науково-обґрунтованих і раціонально реалізованих рішень з питань управління людьми, оскільки в кінцевому підсумку розвиток економіки залежить від якісного трудового потенціалу, його використання в конкретних умовах.

       Предметом вивчення даного курсу є: теоретичні положення управління з проблем відтворення, формування, розподілу та використання трудових ресурсів; ефективні форми та засоби цілеспрямованого впливу на трудові ресурси для досягнення поставленої мети; прикладні аспекти управління та досвід зарубіжних країн.

       Управління  трудовими ресурсами - це більш високий рівень роботи з людьми, яка спрямована на забезпечення ефективної зайнятості населення, раціональне його використання з орієнтацією на досягнення стратегічних цілей. Необхідно враховувати особисті якості працівників, їх індивідуальні і групові цілі, потреби, манери поведінки, а також систему взаємовідносин. Це вимагає формування нових підходів у теорії управління трудовими ресурсами.

       Основним  завданням подальшого розвитку теорії є розробка принципів і методів мотивації трудового колективу, щоб створити умови, необхідні для його ефективного функціонування.

       Отже, суть сучасної науки управління трудовими ресурсами — цілеспрямована зміна економічної поведінки працівників в їх суспільній діяльності. Тому підготовка кадрів для управління людськими ресурсами повинна відповідати міжнародним стандартам навчання.

       Механізм  управління людськими ресурсами - це сукупність відносин, форм і заходів впливу на їх формування, розподіл та використання.

       Для пізнання соціально-економічних процесів з питань управління трудовими ресурсами використовують загальнонаукові та спеціальні методи.

       Метод — це спосіб або сукупність прийомів цілеспрямованого вивчення проблем. Одним із основних методів є діалектичний. Суть його полягає в тому, що явища розглядаються як єдине ціле, де всі процеси органічно поєднані один з одним і знаходяться в безперервному русі. Принцип розвитку вимагає, щоб економічне дослідження велося за такою схемою: минуле - сучасне - майбутнє. Щоб зрозуміти економічну дійсність, треба знати історію. Без знання економічної дійсності та історії економічного питання не можна побудувати теорії.

       У наукових дослідженнях з управління трудовими ресурсами користуються специфічними методами: аналізу й прогнозу, анкетування, опитування, нормативним, інтуїції, балансовим, програмно-цільовим, монографічним, структурно-функціональним.

       Застосування  математики в управлінні здійснюється у побудові економічних моделей та оптимізації.

       4. Місце науки «Управління  трудовими ресурсами»  в системі наук

       Управляти людьми можна тільки спираючись на теоретичні положення ряду наук економічного, правового, психологічного та педагогічного напрямку. Наука «Управління трудовими ресурсами» опирається на соціологію, психологію праці, економіку праці та планування. Теоретичним фундаментом курсу «Управління трудовими ресурсами» виступає економічна теорія (політекономія), яка вивчає різні системи виробничих відносин, систему категорій, понять, закономірностей розвитку суспільства. Наука управління людьми використовує теоретичні розробки організації та психології праці, опирається на їх рекомендації. Серед комплексу наук, висновки і концептуальний апарат яких використовується в управлінні людьми, особливе місце посідає соціологія праці. Соціологія праці вивчає трудову діяльність як соціальний процес, досліджує соціальні фактори, що сприяють зростанню продуктивності праці. Соціологія праці, як і управління трудовими ресурсами, розглядає робочу силу не тільки як трудові ресурси певного складу, але і у взаємозв'язку з умовами, в яких вони можуть оптимально реалізуватися: виробничими, особистими, побутовими, культурними.. Для забезпечення кожного працівника можливостями найбільш повного використання своїх здібностей, задоволення потреб в самореалізації, самовираженні соціологи рекомендують: здійснювати таку організацію виробництва, щоб можна було відмовитись від конвеєра з примусовим ритмом і надмірним виділенням операції; збагачувати зміст праці за рахунок суміщення відносно простих і відносно складних видів праці; застосовувати вертикальне групування трудових функцій.

       Використання  рекомендацій соціології праці дає  можливість управлінцям досконаліше приймати рішення з питань управління людьми. Важливу роль в ефективній діяльності менеджера відіграє мистецтво управління, яке поєднує в собі об'єктивне та індивідуальне в його діяльності і підпорядковується законам творчості.

       Мистецтво управління - це навики, уміння впроваджувати  теоретичні знання в практику, сукупність параметрів, зразків, еталонів умілого вирішення управлінських проблем в різних ситуаціях. У зв'язку з цим актуальним є вивчення конкретних управлінських ситуацій, теоретичне узагальнення нагромадженого досвіду управлінців з питань людських ресурсів.