Визначення, сутність та форми іноземного інвестування

Тема: «ВИЗНАЧЕННЯ, СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ»

ЗМІСТ

ВСТУП

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 4

1.1 СУТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ 4

1.2 ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ  10

2 ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА 15

2.1 ЗАДАЧА 1 15

2.1 ЗАДАЧА 2 15

2.1 ЗАДАЧА 3 15

2.1 ЗАДАЧА 4 15

2.1 ЗАДАЧА 5 15

ВИСНОВОК 5

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 6

ВСТУП

Представлена робота присвячена темі «Визначення, сутність та форми іноземного інвестування».

Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах.

У зв'язку з триваючою нестабільністю економічного становища України багато провідних економістів пов'язують майбутнє нашої країни з залученням в широких масштабах в вітчизняну економіку іноземних інвестицій, що переслідує довготривалі цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, що характеризуватиметься високим рівнем життя населення. Важко повірити, що одні іноземні інвестиції допоможуть підняти економіку нашої величезної країни, але з іншого боку, вони можуть послужити стимулом, каталізатором розвитку і зростання внутрішніх інвестицій. Приплив закордонних капіталовкладень життєво важливий для досягнення таких цілей, як вихід з сучасного кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому українські громадські інтереси не збігаються з інтересами іноземних інвесторів, отже, важливо залучити капітали так, щоб не позбавити їх власників власних мотивацій, одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей.

Враховуючи серйозне технологічне відставання вітчизняної економіки по більшості позицій, Україні необхідний іноземний капітал, який міг би принести нові технології та сучасні методи управління, а також сприяти розвитку вітчизняних інвестицій. Досвід багатьох країн, що розвиваються показує, що інвестиційний бум в економіці починається з приходу іноземного капіталу. Створення власних передових технологій у ряді країн починалося з освоєння технологій, принесених іноземним капіталом.

Дана контрольна робота має традиційну структуру і включає в себе вступ, основну частину, висновок і список використаної літератури. Розкриває загальні питання, щодо закордонного інвестування. В ній визначаються основні поняття, обумовлюється актуальність теми «Визначення, сутність та форми іноземного інвестування». За результатами дослідження були зроблені висновки про необхідність подальшого вивчення стану питання.

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 СУТНІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки – виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio – одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні, так і за її межами [1, с.10].

Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто – це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод. Ряд авторів вважає, що інвестиції – це обмін визначеної сьогоднішньої вартості на можливо невизначену майбутню вартість [2, с.4].

Інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій – це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина – це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в «людський капітал», які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть вперед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накопляється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

На думку І.Т. Балабанова, інвестиції – це довгострокове вкладення грошей для отримання прибутку [3, с.92]. Відтак, іноземні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками в промисловість, сільське господарство, транспорт і інші галузі економіки (Більш чітку уяву про інвестиції отримуємо наглядно розглянувши структуру інвестицій Рис. 1.1): вивіз вітчизняного капіталу в інші країни.

Рис. 1.1 Структура інвестицій

Експорт підприємницького капіталу здійснюється в основному шляхом створення монополіями філій або дочірніх підприємств за рубежем, у тому числі у формі спільних підприємств за участю національного капіталу. Сучасна світова економіка не може успішно розвиватися без іноземних інвестицій. Багато країн світу активно інвестують свої засоби в економіку інших країн, одержуючи визначений доход і розвиваючи окремі галузі народного господарства цих країн.

Досить важлива роль іноземних інвестицій для нашої країни, тому що створюються сприятливі умови на базі отриманих кредитів обновляти і розвивати всі необхідні галузі народного господарства, підвищити ефективність виробництва і випускати конкурентоздатні товари. Без інвестицій неможливе сучасне створення капіталу, забезпечення конкурентоздатності товаровиробників на зовнішніх і внутрішніх ринках. Процеси структурного і якісного відновлення світового товаровиробництва і ринкової інфраструктури відбуваються винятково шляхом і за рахунок інвестування. Чим інтенсивніше воно здійснюється, тим швидше відбувається відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення. Тож, роль інвестицій у суспільному виробництві служить головним доказом на користь того, що ефективно діючий інвестиційний механізм сприяє вирішенню проблем макроекономічної стабілізації, структурної перебудови, спроможний вивести національну економіку на шлях стабільного економічного росту [4, с.29].

В даний час, як ніколи, багато країн світу поставлені перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності на створення конкурентоздатних господарських систем, модернізацію і реконструкцію діючих структур, забезпечення диверсифікованості капіталу в напрямку соціально орієнтованих структурних перетворень.

Іноземні інвестиції стають одним з вирішальних факторів всієї економічної політики багатьох держав. Без них не удається швидко переборювати економічні кризи і виходити на рубежі економічного росту, забезпечувати приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури, підвищення оплати праці до рівня стимулювання його високої продуктивності і ринкової платоспроможності, що виступає могутнім каталізатором загальноекономічного підйому і прогресивних зрушень.

Іноземне інвестування відбувається при наявності двох головних факторів: спонукальних мотивів і регулювання. Кожен процес вкладення засобів здійснюється і розвивається в специфічних і багато в чому неповторних внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних і політичних умовах.

Іноземне інвестування супроводжується наростанням відкритості економіки країн для закордонних інвесторів. Закономірним фактором здійснення зовнішнього інвестування є економічна стабільність. Існує чіткий взаємозв'язок між економічним ростом і темпами надходження прямих іноземних інвестицій; деякі дослідники вважають ріст в економіці приймаючих країн вирішальним фактором для позитивної динаміки їхніх потоків.

Щодо класифікації іноземних інвестиції, то по своїм характеру і формам іноземні інвестиції можуть бути різними.

По джерелах походження можна виділити наступні види іноземних інвестицій. Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно насамперед проводити розходження між державними і приватними інвестиціями.

Державні інвестиції – це засоби з держбюджету, що направляються за рубіж або приймаються відтіля за рішенням або безпосередньо урядів, або міжурядових організацій. Це державні позики, позички, гранти (дарунки), допомога, міжнародне переміщення яких визначається міжурядовими угодами. Сюди ж відносяться кредити й інші засоби міжнародних організацій (приміром, кредити МВФ). У цьому випадку мова йде про відносини між державами, що регулюються міжнародними договорами і до яких застосовуються норми міжнародного права.

Під приватними інвестиціями розуміються інвестиції, що надають приватні фірми, компанії або громадяни однієї країни відповідним суб'єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні і різноманітні, що нерідко відносини між державами тісно зв'язані з відносинами між приватними особами.

Можлива і більш складна конструкція відносин, коли матеріальні зобов'язання держави-боржника по отриманим їм кредитам (наприклад, виплата відсотків) задовольняються за рахунок повної або часткової вартості майнових прав приватного інвестора в країні боржника (наприклад, представлення прав на розробку власних ресурсів).

В законодавчих актах і в міжнародних договорах перелік видів (форм) іноземних інвестицій звичайно є зразковим, а не вичерпним, оскільки поняття інвестицій охоплює усі види майнових цінностей, що іноземний інвестор вкладає на території приймаючої країни. У цей перелік входять:

• нерухоме і рухоме майно (будинку, спорудження, устаткування й інші матеріальні цінності) і відповідні майнові права, включаючи право застави;
• грошові кошти;
• акції, внески, облігації або будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі й у спільних; право вимоги по коштах, що вкладаються для створення економічних цінностей, або послугам, що мають економічну цінність;
• права на результати інтелектуальної діяльності, часто обумовлені як права на інтелектуальну (у тому числі і промислову) власність;
• права на здійснення господарської діяльності, надані на основі закону або договору, включаючи, зокрема, права на розвідку й експлуатацію природних ресурсів.

По термінах розміщення закордонні капіталовкладення поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові.

До останнього відносять вкладення більш ніж на 15 років. У дану групу входять найбільш значимі капіталовкладення, тому що до довгострокового відносяться усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій (переважно частки), а також позичковий капітал (державні і частки кредити). [6, с.47].

По характеру використання закордонні капіталовкладення бувають позичковими і підприємницькими.

Позичкові інвестиції означають надання засобів у борг заради одержання прибутку у формі відсотка. У цій сфері досить активно виступають капітали з державних і вкладення з приватних джерел.

Підприємницькі інвестиції прямо або побічно вкладаються у виробництво і зв'язані з одержанням того або іншого обсягу прав на одержання прибутку у формі дивіденду. Найчастіше мова йде тут про вкладення приватного капіталу.

По цілям підприємницькі капіталовкладення поділяються на прямі і портфельні.

Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного підприємницького капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і дає право безпосереднього розпорядження над закордонною компанією. Є вкладенням капіталу в ім'я одержання довгострокового інтересу. По визначенню МВФ, прямими іноземні інвестиції є в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш 25% статутного капіталу акціонерного товариства. По американському законодавству – не менш 10%, у станах Європейського Співтовариства – 20-25%, а в Канаді, Австралії і Новій Зеландії – 50%.

Прямі інвестиції поділяються на двох груп:

• трансконтинентальні капітальні вкладення, обумовлені можливими кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни. Витрати грають тут невелику роль, головне – перебування на ринку. Різниця у витратах виробництва в порівнянні з материнською компанією є меншим чинником впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальними для визначення країни даного континенту, у якій необхідно створити нові виробничі потужності;
• транснаціональні вкладення – прямі інвестиції, часто в сусідній країні. Ціль цих вкладень – мінімізація витрат у порівнянні з материнською компанією.

Риси, характерні для прямих інвестицій:

1) при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, позбавляються можливості швидкого відходу з ринку;

2) великий ступінь ризику і велика сума, чим при портфельних інвестиціях;

3) більш високий термін капіталовкладень, вони більш кращі для країн-імпортерів іноземного капіталу.

Прямі закордонні інвестиції направляються в приймаючі країни двома шляхами:

• організація нових підприємств;
• скупка або поглинання вже існуючих компаній.

«Портфельні» інвестиції – такі капітальні вкладення, частка участі яких у капіталі фірм нижче межі, позначеного для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю над закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора одержанням частки прибутку (дивідендів).

Пересада вважає, що портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор, який отримує хоч невеликий, але стабільний прибуток. Такий інвестор, природно не рветься до управління компанією, її фінансовий стан цікавить його тільки в період виплати дивідендів. [5, с.12].

У ряді випадків міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, через дві причини:

• через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;
• через наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми. Маються на увазі ліцензійні й угоди, контракти на маркетингові послуги і технічне обслуговування.

Підвищення ролі портфельних інвестицій в останнє десятиліття зв'язано з можливістю проведення спекулятивних операцій, нарощуванню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допуск іноземних компаній на багатьох найбільших фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків з цінними паперами пенсійних фондів і інших ощадних установ.

Інші інвестиції – група інвестицій, у яку в основному входять міжнародні позики і банківські депозити.

Форми закордонних капіталовкладень у викладеній схемі усі рівнозначні. Тим часом не до кінця ясно, які форми інвестицій важливіше з погляду керування реальним виробництвом. В основі цих різночитань, що виходять на рівень законодавчих актів і урядових постанов, лежить, як правило, особистий або груповий інтерес відповідних фінансово-промислових кіл. Але усе більш визнається пріоритетне значення прямих інвестицій як найбільше вдало об'єднуючих національні (або державні) інтереси різних шарів суспільства. До того ж вони переважно зв'язані з конкретними міжнародними факторами, що оперують, фінансово-промисловими групами, тому вони більш керовані, їх правила використання більш певні, що особливо важливо з позицій забезпечення реальних конкурентних стандартів для національної економіки.

Таким чином, існують різні форми іноземних інвестицій. Перш, ніж вибрати ту або іншу форму вкладення капіталу, іноземні інвестори повинні бути упевнені в тім, що країна реципієнт має сприятливий інвестиційний клімат, що визначається рівнем політичної й економічної стабільності, інвестиційною політикою, стійкістю грошової одиниці й інших факторів.

Найбільший інтерес викликають на сьогодні країни, що розвиваються. Тому що економіка більшості цих країн знаходиться в стані триваючого швидкого росту, а багато ринків, наприклад, фондові, не є високорозвиненими, то інвестиції будуть мати високу прибутковість.

1.2 ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різноманітних формах. Закон «Про режим іноземного інвестування» (ст.3) розрізняє численні шляхи (називаючи їх формами) інвестування, а саме:

• часткової участі у підприємствах чи інших організаціях корпоративного типу, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; при цьому можуть використовуватися усі організаційно-правові форми господарських організацій корпоративного типу (господарські товариства, кооператив, господарське об’єднання, промислово-фінансова група);
• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, у порядку, передбаченому законодавством України;
• створення філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб; представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, що відкриваються в Україні, повинні реєструватися згідно зі ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»; порядок реєстрації визначається Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні, затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 18.01.1996 р. № 30;

придбання у власність діючих підприємств повністю;

• не заборонене законами України придбання нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
• придбання інших майнових прав;
• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.

Узагальнивши вищезазначені положення Закону «Про режим іноземного інвестування», Вінник О.М виділяє дві основні правові форми іноземного інвестування: корпоративну та договірну, які можуть поєднуватися (наприклад, у разі створення кількома особами, за участі іноземного інвестора/інвесторів, господарського товариства; укладення засновницького договору в такому випадку є обов’язковою передумовою інвестування в корпоративній формі). [7, с.14]

Корпоративна форма іноземного інвестування має місце у разі: створення іноземним інвестором самостійно чи за участю українських суб'єктів господарювання господарських організацій; набуття іноземним інвестором корпоративних прав діючої господарської організації чи цілісного майнового комплексу унітарного підприємства; створення іноземним інвестором з правами юридичної особи філії чи представництва, реєстрація яких здійснюється відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків торгівлі України від 18.01.1996 р. № 30.

Особливу роль серед організаційно-правових форм іноземного інвестування відіграють підприємства з іноземними інвестиціями та іноземні підприємства, особливості правового статусу яких визначаються ЦКУ (ч.2 ст.63, статті 116-117) та Законом «Про режим іноземного інвестування» (оперує лише поняттям підприємства з іноземними інвестиціями - п.3 ст.1, статті 16-21).

Підприємством з іноземними інвестиціями визнається підприємство (господарська організація) будь-якої організаційно-правової форми, в статутному фонді якого не менше 10% становить іноземна інвестиція. Іноземне підприємство є різновидом підприємства з іноземними інвестиціями. Характерною ознакою іноземного підприємства є 100-відсоткова іноземна інвестиція в його статутному капіталі (фонді).

Умовою реалізації більшості форм іноземних інвестицій відповідно до Закону є інвестиційні договори, згідно з якими їх суб’єкти самостійно визначають умови реалізації продукції (робіт, послуг).

За визначенням Коссака В.М. [8, с.43] інвестиційний договір (контракт) — це угода двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямована на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту.

Інвестиційні договори можна класифікувати за різними і критеріями і поділити на оплатні та безоплатні, реальні й консенсуальні, одно-, дво- і багатосторонні тощо. За сукупністю економічних та юридичних ознак запропоновано диференціювати такі типи інвестиційних договорів:

1) про передання майна у власність або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності;

2) про надання майна в користування з метою інвестиційної діяльності;

3) про передання майнових прав;

4) про спільну підприємницьку діяльність;

5) про виробничу кооперацію;

6) спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності;

7) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності;

8) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав;

9) договори про придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності.

Одним із важливіших засобів залучення іноземних інвестицій є концесійні договори.

Концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання (концесіонерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань, майнової відповідальності і підприємницького ризику. [9, ст.1]

Засадами концесійної діяльності в Україні, згідно ст. 407 ЦКУ є: поєднання державного регулювання концесійної діяльності здійснення її на підставі концесійного договору; вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі; комплексне та оплатне використання об'єкта концесії, участь держави, органів місцевого самоврядування у частковому фінансуванні об'єктів концесії соціального призначення; взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ризиків між сторонами концесійного договору; державне гарантування інвестицій концесіонерів; стабільність умов концесійних договорів; забезпечення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами.

Законом України від 07.09.1999 р. «Про концесії» надано виключний перелік сфер господарської діяльності, у яких надається право здійснювати концесій діяльність, зокрема це: надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруді; будівництво та експлуатація шляхів сполучення; будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатація аеропортів; надання послуг у сфері кабельного телебачення; надання послуг зв'язку; надання поштових послуг; транспортування та розподіл природного газу; виробництво та (або) транспортування електроенергії; громадське харчування; будівництво жилих будинків; надання ритуальних послуг будівництво та експлуатацію готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії тощо.

Одним із видів інвестиційних договорів є договори про розподіл продукції. Вони розкладаються відповідно до Закону України від 14.09.1999 p. «Про угоди про розподіл продукції», який регулює відносини, що виникають у процесі укладення, виконання та припинення дії угод про розподіл, продукції, визначає основні правові вимоги до таких угод, а також особливості правовідносин щодо користування надрами на умовах розподілу продукції. При цьому продукція – це корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) розробки родовищ корисних копалин.

Усі види користування надрами підлягають ліцензуванню, право отримати таку ліцензію передається переможцеві міжнародного конкурсу (тендеру) на підставі підписаного між ним і замовником тендеру контракту на користування надрами. [10, ст.16]

Частина виробленої продукції (загального обсягу продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої у пункт вимірювання), так звана компенсаційна продукція, передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат. Інша частина – прибуткова продукція – розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією.

Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона – Україна доручає іншій стороні – інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з подальшою, компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції.

Законодавство дає підстави зробити висновок, що на сучасному етапі законодавчо закріплені максимально сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій в економіку України, які забезпечують вільне і ефективне здійснення господарської діяльності в Україні іноземними суб'єктами господарювання.