Визначення поняття інформації

Контрольна робота

Зміст

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список ілюстрацій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність  проблеми. В сучасному світі надзвичайно велику роль в суспільному житті відіграє інформація. Вона є основою при прийнятті рішень для здійснення будь-яких дій. Дослідження інформації є дуже актуальною темою вже протягом довгого часу. До винайдення комп'ютерів інформація досліджувалась лише як основа для діяльності в економіці та інших сферах. В нашу інформаційну епоху інформація є також товаром і засобом виробництва.

Поняття «інформація»  є надзвичайно широко розповсюдженим та використовуваним в усіх сферах господарської діяльності підприємств, установ, організацій, в побуті.

Єдиного загальноприйнятого визначення терміну „інформація”  не існує,  не зважаючи на його велике значення для багатьох наукових дисциплін,  а сам термін походить від латинського слова «informatio» – роз’яснення, викладання.

Актуальність вивчення теоретичних засад і закономірностей формування і використання інформаційних ресурсів в діяльності суб’єктів господарювання з метою підвищення ефективності управління ними обумовила вибір теми даної роботи.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій.  Сприйняття та визначення місцезнаходження інформації в економіці підприємства, безперечно, включає останню в коло об’єктів економічних досліджень.

Зокрема,  питанням теоретичного та практичного дослідження інформації як понятійної категорії присвячені роботи А. Алєксєєв, О. Антіпіна, А. Антопольський,  Г. Артамонов, Д. Белл,  С. Ваніянц, Дж. Гелбрейт, П. Дракер, С. Дятлов, В.І. Жуков, В. Іноземцев, В.О. Калятін, М. Кастельс, К. Кларк, Г. Клімантова, І. Корконосов,  Б. Крістальний, С. Майоров, К. Маркарян, Ф. Махлуп, О. Моргенштерн, Т. Ніколаева, Р. Нижегородцев, А. Петров, Г. Саймон, Т. Сакайя, Ж. Сапир, Дж. Стиглер, Т. Стюарт, В. Тамбовцев, О. Тоффлер, Т. Умесао, Д.Н.Філімонов, Р. Цвілев, А. Щегорцов, та ін.

В умовах сучасного науково-технічного прогресу багато науковців все більше уваги приділяють дослідженню інформаційної  економіки. Поняття «економічна інформація» було введене в науковий оборот ще на початку ХХ століття і стало фактично загальновизнаним відносно реальності, що склалася у західному світі. Точна назва сучасної економіки ще не визначена - вона залежить від точки зору конкретного дослідника та способу дослідження, який він застосовує.

Аналіз теоретичних  підходів науковців та практиків  до визначення цього терміну дає можливість узагальнити основні складові поєднання понять: дані, інформація, знання.

Об’єктом дослідження виступають данні, інформація і знання.

Предмет дослідження – теоретичні положення, ознаки, призначення даних, інформації, знань та економічної інформації.

Мета роботи полягає в проведенні дослідження суті інформації як окремого ресурсу (або товару) в процесі господарської діяльності підприємств, а також в визначенні різниці між даними, інформацією та знаннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення поняття інформації

 

Незважаючи на інтуїтивну зрозумілість терміна «інформація» та його велике значення для багатьох наукових дисциплін, не існує його загальноприйнятого визначення. У побуті слово «інформація» ототожнюється зі змістом якихось відомостей, які можуть набирати форми усного повідомлення, листа, доповіді, результатів деякого дослідження, спостереження тощо.

Залежно від галузі дослідження  та від класу розв’язуваних задач  користуються різними визначеннями інформації. Розглянемо кілька підходів до визначення інформації.

Інформація — це сукупність сигналів, сприйманих нашою свідомістю, які відбивають ті чи інші властивості  об’єктів і явищ зовнішнього світу. Природа цих сигналів передбачає наявність принципової можливості їх зберігання, передавання та обробки [6, с. 29].

Наведене визначення має суто описовий, пояснювальний  характер, не претендуючи на строгість  та всебічність. Наведемо інші визначення інформації.

Інформація — це позначення змісту, який здобуто із зовнішнього світу (Н. Вінер);

Інформація — це спосіб передавання різноманітності (Р. Ешбі);

Інформація — це комунікація, зв’язок, у процесі якого зменшується  невизначеність (К. Шенон ).

Останнє визначення спирається на схематичне подання процесу передавання інформації, згідно з яким можна виокремити передавач та приймач інформації. Унаслідок їх взаємодії і виникає інформація — деяке повідомлення, що тим чи іншим способом зменшує необізнаність споживача (приймача) щодо деякого факту, об’єкта, явища.

Більш повно можна  визначити інформацію, зіставляючи  це поняття з іншими важливими  поняттями того самого термінологічного ряду, а саме: «знання» і «дані».

Якщо спостерігач розв’язує  певну задачу управління об’єктом, то повідомлення, передані за допомогою даних, які безпосередньо корисні йому під час розв’язування задачі, розглядатимуться як інформація. Таким чином, інформація існує лише в системі, що складається зі спостерігача, задачі та об’єкта дослідження [10, с. 52].

 

2. Сутність поняття "знання" у трактовці вчених-економістів XX ст.

 

На початку XXI ст. суб'єкти суспільної діяльності та економічні агенти все частіше стикаються з  ситуацією, коли змінюється система  цінностей суспільства, його соціальний розподіл, а причина тому - зміна місця й ролі знання у сучасному господарстві: знання набуває значення засобу досягнення соціальних і економічних результатів. Роль знання в економічному розвитку зростає, випереджуючи значимість засобів виробництва й природних ресурсів.

Так, за оцінками Світового банку, фізичний капітал у сучасній економіці формує 16 % загального обсягу багатства кожної країни, природний - 20 %, а людський капітал - 70 %. У таких країнах, як Японія і Німеччина, частка людського капіталу становить до 80 % національного багатства. На сьогодні цінності створюються за рахунок підвищення продуктивності та використання нововведень, тобто застосування знання на практиці. Економічне зростання дедалі більше залежить від здатності отримувати нові знання й застосовувати їх в усіх сферах життя.

Розуміння здатності  знання виробляти нове знання та уміння застосовувати його на користь людини стає одним із найактуальніших завдань  сучасної науки, насамперед економічної  теорії. Без цього, зокрема, неможливо  подолати глобальні кризи, породжені техногенною цивілізацією. Однак дотепер економічна думка на завжди встигає належним чином усвідомити зміни, що відбуваються. Очевидно, позначається нестача напрацьованого багажу нових ідей, спираючись на які можна було б знайти нові стратегії цивілізаційного розвитку. Так і значення знання у сучасній економіці поки ще не знайшло відповідного пояснення, зокрема те, як і за яких умов знання створюються, як вони комерціалізуються й вводяться безпосередньо у "ринковий обіг".

Філософський енциклопедичний  словник дає таке визначення: "Знання - перевірений практикою результат пізнання дійсності, правильне її відображення у мисленні людини; володіння досвідом і розумінням, що є правильним й у суб'єктивному, й в об'єктивному відношенні й на підставі яких можна побудувати судження та висновки, що здаються досить надійними, для того щоб розглядатися, як знання" . Знання сприяють:

1) становленню і розвитку  особистості, що має знання (освітнє  знання);

2) становленню світу  й позачасовому становленню його  вищих принципів, розглянутих з позиції конкретного й наявного буття. Таке знання отримало назву релігійно-культурологічного. Воно описує науково-культурологічну картину світу. Акумуляція і трансляція таких знань виробляється за допомогою традицій, звичаїв, обрядів і знаходить своє відображення у релігії і господарській думці;

3) визначення мети  становлення - практичне панування  над світом і його перетворення  для людських цілей. Це знання  позитивних наук, знання панування  та дії [18, с. 47].

Передумовою економічного розвитку є підвищення ефективності використання економічних ресурсів. Використання наявних ресурсів за допомогою існуючих технологій в умовах певного соціально-економічного середовища перетворює їх у джерело забезпечення суспільства необхідними матеріальними та духовними благами. Згідно з технологічною парадигмою неокласичної теорії, виробниче використання ресурсів є елементом процесу створення додаткової вартості. Ресурси поділяються на три основні групи: матеріальні; трудові, у тому числі інтелектуальні; природні. Значення кожного виду ресурсів для економіки змінюється залежно від рівня розвитку технологічного способу виробництва [2, с. 46].

3. Відмінності понять  дані та знання

 

Інформаційним об’єктом для обробки  на ЕОМ у системах зі штучним інтелектом є знання. Знання найчастіше подають як набір фактів (тобто класів об’єктів і зв’язків між ними), що характеризують певну предметну область, процедур та правил маніпулювання фактами, а також інформацію про те, коли і як потрібно використовувати ті чи інші процедури.

Специфічними особливостями знань, які дають змогу відрізняти їх від даних, є такі:

1. Внутрішня інтерпретація. Дані, що зберігаються в базі даних,  дістають семантичну інтерпретацію  лише після обробки їх відповідними  програмами. Знання, на відміну від даних, завжди несуть в собі змістовну інформацію.

2. Наявність ситуативних зв’язків. Знання пов’язані не лише структурно.

Вони відбивають закономірності щодо фактів, процесів, явищ і причинно-наслідкових  відношень між ними. Ситуаційні зв’язки  допомагають будувати процедури аналізу знань на сумісність, суперечливість, одночасність і т.ін.

3. Активність знань.  Це принципова відмінність знань  від даних. Знання завжди активні.  Наприклад, суперечливість у знаннях  є стимулом до появи нових  знань. Таким самим стимулом  активності є неповнота знань,  яка й зумовлює необхідність  їх поповнення.

4. Знання відрізняються від даних формою подання. Дані відбивають кількісні характеристики і здебільшого подаються в цифровому вигляді. Знання — це переважно якісні характеристики, які набирають вигляду текстової інформації [4, с. 108].

Незважаючи на відмінності знань від даних, не завжди можна їх чітко розмежувати.

Якщо база даних є джерелом фактографічних кількісних характеристик про певну предметну область, то база знань містить знання, які відбивають закономірності розвитку цієї предметної області і дають змогу прогнозувати й виводити з допомогою міркувань нові факти, які не належать до бази даних. Знання бувають двох типів: декларативні та процедурні.

Декларативні (предметні) знання — це факти, тобто класи об’єктів і зв’язки між ними. Декларативні знання не містять у 
явному вигляді опису процедур перетворення знань. Декларативні знання — це певна множина тверджень, які не залежать від того, де і коли вони використовуються. Моделювання предметної області в такій формі потребує повного опису всіх можливих її станів. Розв’язування задачі в такій базі знань ґрунтується на пошуку, що відбувається у множині можливих станів предметної області [9, с. 71].

Процедурні знання чи правила являють собою набір певних процедур перетворення знань як даних. При процедурному поданні знань немає потреби зберігати інформацію про всі можливі стани предметної області, достатньо мати опис початкового стану та процедур, що генерують необхідні стани на базі початкового.

Поділ знань на декларативні та процедурні суто умовний, і межа між цими знаннями рухома. Крім того, відомі нині моделі подання знань різною мірою використовують ті чи інші знання. Існує чотири типи моделей знань: логічні моделі, семантичні мережі, фреймові моделі та моделі продукції. Розглянемо найпоширеніший тип моделей знань — модель продукції.

 

4. Взаємозв’язок даних, інформації та знань

 

Матеріальному світові, що оточує людину, притаманна безліч явищ,  багато з яких змінюються в часі, маючи форму певних процесів, тобто таких явищ, показники яких не є миттєвими, а розподіленими в часі, які можна спостерігати кожної миті.

Будь-який об’єкт інформації разом із користувачем утворює систему  – джерело інформації. На рис. 1 зображено схему системи взаємозв’язаних об’єктів і користувачів,  вкладених одне в одне,  стосовно передачі відомостей про певний об’єкт інформації певному користувачу. Для кожної стрілки на рис. 1 частина системи, розміщена ліворуч, може розглядатися, як спостережуваний об’єкт, а розташована праворуч – як користувач. При цьому не має значення природа користувача: чи це є окрема особа, чи це є підприємство (сукупність підприємств). Його головне завдання полягає в перетворенні відомостей про стан спостережуваного об’єкта (даних) в форму, зручну для сприйняття іншими особами з можливістю їх подальшого використання [14, с. 129].

 

Рис. 1. Система взаємозв’язків між об’єктами  і користувачами інформації

 

Актуальним є підхід Д.Н.Філімонова щодо інформації як посередника та зв’язкового між даними (як емпіричною основою)  і знанням (як результатом переосмислення,  обробки та застосування наявних даних) (рис. 2).  При цьому процес руху від даних до знання не є строго односторонньо направленим, оскільки в результаті отримання знань може виникати нова інформація і нові дані не лише за формою, але й за змістом [19, с. 83].

Рис. 2. Взаємозв’язок понять «інформація», «дані» та «знання»

 

Отже, слід наголосити, що інформація базується на емпіричних даних, які пройшли інтерпретацію в процесі передавання/одержання; процес інтерпретації та передавання даних може спричинити викривлення значень, які лежали в основі цих даних. Тому дослідження ефективності процесу руху та обміну інформацією на підприємствах є дуже важливою передумовою для побудови раціональних інформаційних потоків при зниженні витрат на їх формування та підвищення ефективності управління підприємством.

Проте,  підприємствам  доводиться функціонувати в динамічному інформаційному середовищі,  вирішуючи питання адаптації до змін навколишнього середовища,  тому постійне поновлення інформації на підприємствах та потреба в постійній роботі з нею створює окремий неперервний інформаційний виробничий процес, який полягає в постійному зборі,  обробці, поданні інформації та потребує впровадження на підприємстві підсистеми інформаційного менеджменту [3, с. 24].

Таким чином, можна вважати, що інформація є сукупністю відомостей (даних), які підприємства отримують із навколишнього середовища (вхідна інформація),  та/або видають у навколишнє середовище (вихідна інформація)  або зберігають та використовують всередині підприємства.

Інформація є одним  із ресурсів,  який може накопичуватися,  реалізуватися, поновлюватися,  є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей. Володіння повною, достовірною,  актуальною та оперативною інформацією дає можливість підприємству отримати ринкові переваги, знижувати фінансові ризики, ефективно підтримувати та супроводжувати процес прийняття зважених, обґрунтованих управлінських рішень. Крім того,  ефективність використання інформаційних ресурсів в системі управління підприємством дозволяє визначити здатність підприємства ефективно взаємодіяти з навколишнім середовищем і реалізовувати поставлені перед підприємством завдання для досягнення стратегічних цілей.

В той же час,  в порівнянні з іншими економічними ресурсами, для інформації характерні специфічні властивості – невичерпність, неможливість відчуження, нееквівалентність кількості і якості,  вибірковість, легкість розмноження, що зумовлює специфіку використання інформаційних ресурсів в процесах управління підприємством [12, с. 147].

Крім того, в останні  роки в умовах стрімких темпів інформатизації суспільства інформація все частіше стає повноцінним товаром,  який виробляється, продається, розповсюджується та придбавається суб’єктами господарювання.  При цьому як товар,  інформація володіє рядом специфічних властивостей:

• в процесі споживання не відбувається її знищення;
• є можливість її багатократного використання різними споживачами одночасно;
• невизначеність і суб’єктивність корисності інформації;
• характеризується достовірністю, надійністю та доступністю, але при цьому ці характеристики відрізняються для різних економічних суб’єктів;
• виробнику інформації не завжди відомий кінцевий споживач;
• неможлива однозначна вартісна оцінка створеного об’єму інформації;
• існує особливий механізм старіння інформації – інформація не старіє, а стає неактуальною [20, с. 138].

 

 

5. Життєвий цикл інформації та знань

 

Поняття "інформація" розглядається  лише при наявності джерела інформації та її одержувача, а також каналу зв'язку між ними. Для використання інформації також є необхідною певна  система сприйняття (мозок, наприклад), яка здатна оперувати цією інформацією.

Інформація - довільні відомості про подію, сутність чи процес, що є об'єктом операцій сприйняття, перетворення, зберігання, використання та передачі.

Інформація використовується у  всіх галузях людської життєдіяльності; будь-який взаємозв'язок і координація дій є можливими тільки завдяки інформації.

Життєвий цикл інформації є досить коротким. Інформація виникає або  при інтерпретації даних користувачем, або при передачі знань між  користувачами чи при перетворенні знань у дані. Невелика тривалість циклу зумовлена відсутністю етапу збереження інформації, оскільки при інтерпретації інформації (тобто вже при сприйнятті і усвідомленні її) можливі наступні варіанти: приймається рішення і інформація втрачає свою значимість; інформація трансформується у нові знання [19, с. 114].

Основні аспекти трансформування  інформації полягають у наступному:

Рис. 3. Структурна схема аспектів трансформування інформації

 

Ці перетворення завжди підпадають під категорію інформації. Перетворення "інформація - знання" залежить лише від бази знань користувача. В життєвому циклі інформації за фазою використання одразу слідує фаза її знищення. Термін "інформація" часто використовують замість більш точного "дані". Проте, з контексту завжди можна зрозуміти, про дані чи інформацію йде мова.

Розглянемо життєвий цикл знань. В інформаційній системі поняття "інформація" пов'язано із сутністю процесів, а поняття "знання" - з їх якістю. Точніше зв'язок понять "інформація" та "знання" можна охарактеризувати на прикладі категорій "частина - ціле".

Знання - сукупність відомостей з певної предметної області.

На сьогоднішній день поняття "знання" набуло додаткового  змісту:

• це люди та інформація, піднесені до ступеня засобів поширення цієї інформації;
• це вміння знайти потрібну інформацію та потрібних людей для організації процесу, що спрямований на досягнення поставленої мети.

Отже, зміст цього поняття  одержав інший напрям і розглядається  як об'єкт комерції та автоматизації. Це логічно цілісний набір відомостей для безпосереднього вирішення потрібної задачі (або ряду задач), який підготовлений спеціалістами.

 

Рис. 4. Схема життєвого циклу знань

 

Цей цикл є найбільш складним, оскільки процеси перетворення знань  є мало вивченими. Нові знання можуть породжуватись лише наступними методами:

• цілеспрямоване навчання (передача інформації безпосередньо за схемою "вчитель-учень");
• вивчення даних (самоосвіта, опрацювання відповідних джерел);
• безпосереднє спостереження явищ, процесів, подій, об'єктів;
• осмислення наявних знань [15, с. 74].

В життєвому циклі  знань змінюється форма існування  знань, рівні їх усвідомлення та осмислення за рахунок появи нових знань і нових асоціацій між ними, рівень вербалізованості, а також їх структурний аспект - зростання обсягу даних, який дозволяє їх класифікувати та систематизувати. Основною вимогою для організації і збереження знань є забезпечення простої і швидкої модифікації структур даних [6, с. 152].

Рис. 5. Схема еволюції знань

 

Вигляд узагальненого  життєвого циклу наведено на рис. 4 та рис. 5. У відповідності до фаз він представляється наступними інформаційними процесами:

• збір і реєстрація даних;
• передача даних;
• переробка та збереження даних;
• підготовка даних для оцінки та інтерпретації;
• пошук даних відповідно до запиту;
• трансформація знань через інформацію в дані [2, с. 93].

В залежності від предметної області і специфіки експлуатації інформаційних систем реалізація інформаційних  процесів може вимагати як подальшої  декомпозиції фаз, так і об'єднання  кількох процесів в один.

 

6. Економічна інформація, її властивості, класифікація та призначення

 

Як правило, економічною  інформацією вважають фінансово-господарську документацію та показники, що містяться  в ній. Але економічна інформація може бути усвідомлена, проаналізована та раціонально використана тільки під час вивчення економічних систем, процесів управління в них та конкретних задач, що розв’язуються в системах управління. Тому в загальному випадку під економічною інформацією можна розуміти інформацію, що виникає у процесі підготовки й здійснення виробничо-господарської діяльності та використовується для управління цією діяльністю.

Отже, економічна інформація — це сукупність повідомлень, зміст яких необхідний на різних рівнях планування та управління економічними об’єктами. Із цього погляду під економічною інформацією розуміють:

• знання спостерігача про економічний об’єкт;
• якісні та кількісні характеристики компонентів економічної системи (ЕС);
• сукупність взаємозв’язків між компонентами ЕС;
• відомості, що зменшують невизначеність ситуації в ЕС для спостерігача з погляду розв’язання певної задачі управління;
• нематеріальні складові системи — знання, навички, методи, точніше інформаційні схеми (або інформаційні підсистеми) економічної системи;
• повідомлення, що циркулюють в економічній системі, якими вона обмінюється із середовищем та з іншими економічними системами;
• деякі загальновизнані знання, відомості, правила та звичаї, якими керуються люди й колективи у своїй виробничо-економічній діяльності. Вони існують у вигляді актів державно-економічного законодавства, правових норм господарської діяльності, «контрольних цифр» і показників планування тощо.

Прикладом економічної  інформації на рівні підприємств  можуть бути, зокрема, технічні характеристики засобів виробництва; опис технологій та умов виробництва; відомості про кадровий склад; відомості про наявні та потрібні ресурси; нормативи, планові завдання; показники, що характеризують ефективність економічної діяльності; відомості стосовно ринкової кон’юнктури тощо.

Для правильного визначення цілей та ефективних методів діяльності необхідно мати відомості, з одного боку, про зовнішнє  
середовище (зовнішня інформація), а з другого — про внутрішній стан та функціонування системи (внутрішня інформація) [20, с. 131].

Для вивчення, ідентифікації та аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища застосовують вхідну інформацію, а вихідна інформація є засобом впливу на це середовище або пристосування до нього ЕС. Діяльність ЕС, її реакція на зміну зовнішніх і внутрішніх обставин ґрунтується на аналізі, обробці та синтезі інформації про зміни зовнішніх і внутрішніх умов. Зовнішню інформацію можна класифікувати так:

Чинне законодавство, урядові  заходи, накази, розпорядження і  інструкції вищих органів управління. Ця інформація має особливо важливе значення під час розробки стратегічних і тактичних планів розвитку і функціонування об’єкта управління.

Демографічні і соціальні  тенденції розвитку суспільства. Ця інформація важлива для планування обсягів виробництва. Види товарів  та послуг значною мірою залежать від загальної чисельності, структури, розміщення та купівельної спроможності населення [18, с. 64].

Економічні тенденції  розвитку, до яких належать обсяг та тенденції зміни ВВП, грошової маси, рівень безробіття, валютний курс, рівень цін, продуктивність праці за галузями та багато інших, що можуть виявитися корисними під час прийняття планових рішень стосовно роботи конкретного об’єкта.

Рівень та тенденції  розвитку технологій за галузями. Ця інформація може вплинути на планування виробництва  нових видів продукції, розробку нових технологічних процесів.

Чинники виробництва. Ця інформація характеризує джерела, витрати, розміщення, наявність, доступність  і продуктивність основних елементів  виробництва (трудові ресурси, виробничі  матеріали, обладнання тощо).

Інформація про попит, якість, надійність та інші характеристики продукції, що випускається.

Інформація про стан справ у постачальників, споживачів та конкурентів.

Носіями інформації можуть бути різні наукові документи, книги (монографії, підручники, навчальні посібники), періодичні видання (журнали, бюлетені, праці інститутів, наукові збірники), нормативні документи (стандарти, будівельні норми і правила, технічні інструкції, вказівки тощо), каталоги й прейскуранти, патентна документація (патенти, авторські свідоцтва), звіти про науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, інформаційні видання (збірники НТ1, аналітичні огляди, інформаційні листки, експрес - інформації, виставочні проспекти та ін.), переклади іноземної науково-технічної літератури, матеріали науково-технічних і виробничих нарад, дисертації та автореферати, виробничо-технічна документація організацій (звіти, акти приймання об’єктів в експлуатацію та ін.) [14, с. 207].