Вік дорослості

Вік дорослості

Період дорослості у порівнянні з іншими віковими періода­ми — дошкільним, молодшим шкільним, підлітковим, юнаць­ким— охоплює значно більший відрізок часу життя людини і тому описання його особливостей є ускладненим.

Вік дорослості — це стабільний період у житті дорослої, сформованої людини і тому ніяких особливих змін у психічному розвитку особистості не відбувається. Французький психолог Е. Клапаред характеризу­вав дорослість як стан психічного «закам'яніння», коли процес розвитку припиняється. Але більш ретельне вивчення цього вікового періоду змінило думку вчених. Потенціал розвитку існує протягом всього життя людини. З настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється і не завершується, йому притаманні протиріччя і гетерохронність (нерівномір­ність); виділяються сензитивні і критичні моменти, психофізіо­логічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива.

У 1928 році М.М. Рибніков для визначення періоду доросло­сті запропонував термін «акмеологія», акме — це вища точка, розквіт, зрілість, краща пора). Таке визначення характеризує період дорослості як найпродуктивніший, творчий період життя людини, коли завершується загальносоматичний розвиток і статеве дозрівання, фізичний розвиток досягає свого піку. Цей вік характеризується високим рівнем інтелектуальних можливостей, творчих і професійних досягнень.

Вчені встановили, що період дорослості не завжди чітко розбивається на ряд добре виділених стадій, тому що зміни ми­слення, поведінки і особистості дорослої людини лише незнач­ною мірою зумовлені хронологічним віком, або специфічними змінами в організмі людини, в більшій мірі ці зміни визначаються особистісними, соціальними і культурними факторами.

Не всі дорослі досягають однакових успіхів, або влаштову­ють своє життя за єдиним зразком. Та процесам розвитку у дорослому житті притаманні деякі спільні характеристики.

На думку Б.Г. Ананьева вікова періодизація життєвого циклу людини базується: на послідовній зміні станів розвитку, односпрямованості і незворотності часу життя людини, тобто на топологічній характеристиці, і на тривалості існування індивіда, яке, в свою чергу, залежить від тривалості життя всіх індивідів даного віку — метричній характеристиці.

Ці характеристики представлені у схемах вікових періодизацій, прийнятих як міжнародні.

Середній вік:   

перший період       22 — 35 років чоловіки

  21 — 35 років жінки

другий період        36 — 60 років чоловіки

  36 — 55 років жінки

Люди похилого віку                      

61 — 74 роки чоловіки

55 — 74 роки жінки

Старечий вік      

                            75 — 90 обидві статі

Довгожителі        

старші 90 років.

У геронтології використовується періодизація Дж. Біррена— одного із дослідників процесів старіння людини.

За Дж. Бірреном :

Рання зрілість триває від                17 до 25 років

Зрілість                                           25 — 50 років

Пізня зрілість                                 50 — 75 років

Старість                                          75 — ...років

За класифікацією Д.Б. Бромлей людське життя розглядаєть­ся як сукупність п'яти циклів: утробного (стадія вагітності), дитинства, юності, дорослості і старіння.

Так, цикл дорослості складається із чотирьох стадій:

Рання дорослість                  21 —25 років

Середня дорослість              25 — 40 років

Пізня дорослість                  40 — 55 років

Передпенсійний вік              55 — 65 років є перехідним до

циклу старіння

Цикл старіння складається із трьох стадій :

«Відставка, відсторонення від справ»     65 — 70 років

Старість                                                 70 і більше років

«Дряхлість, хвороблива старість»           максимум 110 років

Г. Крайг вважає, що на період дорослості припадає три чверті людського життя і розподіляє цей період на три стадії: Рання дорослість                            20 — 40 років

Середня дорослість                        40 — 60 років

Пізня дорослість                            від 60 років і більше

Е. Еріксон пропонує такі стадії розвитку особистості в період дорослості:

Рання дорослість                            від 20 до 40—45 років

Середня дорослість                        від 40—45 до 60 років

Пізня дорослість                            понад 60 років

Б.Г. Ананьев писав: «Життєвий шлях людини — це історія формування і розвитку особистості в певному суспільстві, сучасника певної епохи і ровесника певного покоління. Разом з тим, фази життєвого шляху датуються історичними подіями, зміною способів виховання, змінами способу життя і системи відносин, сумою цінностей і життєвою програмою — цілями і смислом життя, якими дана особистість володіє... Практично, ступені суспільного виховання, освіти і навчання, що складають сукупність підготовчих фаз життєвого шляху, формування особистості стали визначальними характеристи­ками періодів росту і дозрівання».

У запропонованих вікових періодизаціях використовуються терміни «дорослість» і «зрілість». Вчені доводять, що визначен­ня об'єктивних критеріїв зрілої людини є проблематичним, тому що фізична зрілість, розумова зрілість, громадянська зрілість і т.ін., не співпадають у часі. Ці труднощі призвели до того, що в сучасній психологічній літературі замість поняття «зрілість» використовують поняття «дорослість». А зрілість розуміють як якість в психічному розвитку людини.

Б.Г. Ананьев констатує: «...настання зрілості людини як індивіда (фізична зрілість), особистості (громадська), суб'єкта пізнання (розумова зрілість) і праці (працездатність) в часі не співпадають, і подібна гетерохронність зрілості зберігається у всіх формаціях».

Вирішальною ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідальності і прагнення до неї, тому що зріла людина відповідає за зміст свого життя в першу чергу перед самим собою, а також перед іншими людьми.

1.    Анатомо-фізіологічні особливості періоду дорослості

У період ранньої дорослості — від 20 до 40 років спостеріга­ється фізичний розквіт людини, найбільший пік її активності, сили і витривалості.

У більшості чоловіків і жінок функціонування органів, швидкість реакцій, рухові навички досягають свого максимуму в проміжку між 20 і 30 роками.

Г. Крайг описує зміну основних показників фізичного розвитку починаючи з ранньої дорослості і закінчуючи 80-річним віком.

До таких показників Г. Крайг відносить: швидкість прохо­дження нервового імпульсу, функцію нирок, функцію серцево-судинної системи, силу м'язів, корисний об'єм та життєву ємність легенів.

В 20-річному віці ці важливі показники досягають максимуму і дорівнюють 100 відсоткам. З 30 років починається поступове зниження рівня функціонування фізіологічних систем організму.

Варто зазначити, що зниження працездатності кожної з функцій організму відбувається неоднаково. Так, життєва ємність легенів відчутно зменшується з віком (20 років — 100%, 40 років — 74%, 60 років — 50 %, 80 років — 25%). А швидкість проходження нервового імпульсу в 20 років становить 100%, до 40 років практично не знижується, в 60 років становить 85 відсотків, а в 80 років дорівнює 78 відсотків.

Зниженню функціонування фізіологічних систем організму можна запобігти, ведучи здоровий спосіб життя, займаючись спортом, уникаючи шкідливих для здоров'я звичок.

Фізичний розвиток в ранній дорослості веде за собою більш зрілі форми сексуальної поведінки і сексуальних стосунків, ніж у юності.

Період ранньої дорослості є сприятливим для народження дітей. Вагітність у жінки 20—25 років призводить до меншої витрати енергетичних резервів організму, ніж у жінки, вік якої близько 40 років. Молода жінка швидше відновлюється після пологів.

В середньому віці (40—60 років) змінюються сенсорні функції людини. Близько 50 років починає знижуватись гострота зору, змінюється структура сенсорних полів (особливо поля зору). Слух погіршується. Спостерігається певна послідовність в обмеженні і зниженні слухової чутливості: спочатку виникають труднощі у відчутті високих частот, потім середніх і тільки в пізніші роки — низьких.

Смакова, нюхова та больова чутливість знижується більш плавно і не так помітно, як зір і слух. Не змінюється чутливість до температурних коливань.

Психомоторні реакції та сенсорні навички також зміню­ються. В період дорослості збільшення часу реакції практично не відбувається, а прискорюється уже в роки старості. Рухові навички можуть погіршуватись, але завдяки постійним тренуванням та досвіду вони можуть залишатися незмінними. В середньому віці стає важче засвоювати нові навички.

В період середньої дорослості відбуваються зміни структури і функцій внутрішніх органів і систем організму. Після 50 років уповільнюється функціонування нервової системи. Скелет втрачає свою гнучкість і дещо стискається. Шкіра і м'язи поступово втрачають еластичність, в деяких частинах тіла починає накопичуватися підшкірний жир. Коронарні судини звужуються-на одну третину в порівнянні з молодим віком, кількість крові, яку перекачує серце, знижується на 8 відсотків кожні 10 років періоду дорослості. Об'єм легень також зменшується. У жінок у віці від 48 до 51 року, як правило, настає менопауза. Це може бути для жінки найбільш драматичною морфо-функціональною зміною, що може повести за собою різні фізичні і психологічні наслідки. Менопауза супроводжу­ється фізичними симптомами і інтенсивними емоційними реакціями. У жінок після 50 років інтенсивно зменшується кісткова маса — це обумовлено недостатністю в організмі естрогена, тому переломи кісток трапляються в 6—10 разів частіше, ніж у чоловіків. До настання менопаузи жінки меншою мірою, ніж чоловіки схильні до серцево-судинних захворювань, а після настання менопаузи ризик хвороби серця зростає.

В середньому віці у чоловіків також відбувається певні зміни у здоров'ї, викликані фізіологічними факторами, такими як поступове зменшення рівня адрогенів. Часто чоловіки не відчувають змін у здоров'ї, але скаржаться на нервозність, невпевненість, пригніченість, втомлюваність. Ці явища можуть деякою мірою бути зумовлені зміною рівня гормонів, але за своїм походженням вони більш психологічного спрямування (невдоволення, труднощі на роботі, навантаженість сімейними обов'язками і проблемами, негаразди у стосунках з дружиною та інше).

Пізня дорослість (починаючи з 60 років) характеризується процесом старіння. Але не всі органи і системи організму старі­ють одночасно. Цей процес для більшості з них починається в ранній і середній дорослості. А так як системи організму людини мають значні резерви, то процеси старіння можуть проявляти себе тільки в пізній дорослості, тобто коли людині більше 70 років.

В пізній дорослості знижується працездатність всього організму людини, послаблюється сенсорика. На цей процес впливає спосіб життя людини, хвороби, життєві негаразди. Але люди похилого віку, які ведуть активний спосіб життя, підтримують фізичну форму, не мають яскраво виражених ознак старіння. Старики не є однорідною групою, а розділя­ються на декілька підгруп : від тих активних, хто продовжує працювати після виходу на пенсію, до тих, хто можливо страждає від хвороб і потребує догляду.

В пізній дорослості відбуваються зміни у зовнішності людини. Шкіра обличчя стає сухою і тонкою, на ній з'являють­ся зморшки, тому що втрачається підшкірна жирова тканина, в тканинах організму зменшується вміст рідини. Волосся стає зовсім сивим. Змінюються осанка, з'являються сутулість, в результаті зневоднення організму суглоби тверднуть, можуть часто тріскатися дрібні кровоносні судини, утворюючи крововиливи.

Органи відчуттів людини — слух, зір, смак, нюх — поступово слабнуть, але характер і ступінь їх послаблення можуть значно різнитися. З віком, як ми вже вказували, погіршується слухова чутливість до високих тонів (4 000 — 16 000 Гц), причому спади чергуються з моментами підйому. В діапазоні середніх частот погіршення чутливості відбувається незначною мірою, тому в період від 20 до 60 років мовні звуки сприймаються досить чітко. А ось низькочастотні звуки (32 — 200 Гц) — шуми (шорохи) в пізньому онтогенезі зберігають своє сигнальне значення. Недочування змінює поведінку старої людини, деякі з них здаються неуважними, погано мислячими, але насправді вони погано чують, тому і не реагують адекватно.

Зниження кольорової чутливості з 28 до 80 років відбувається неоднаково. За даними А.Сміта, чутливість до жовтого кольору після 50 років не змінюється, а до зеленого знижується поступово. З віком значно послаблюється сенсорна реакція на червоний і синій кольори. Зберігається (до 70 років) глазомірна функція і сенсорне поле зору. У старих людей знижується гострота зору, що утруднює здатність розрізняти дрібні деталі. Поступово втрачається еластичність кришталика, змінюється його структу­ра, що веде до помутніння кришталика і до катаракти.

Смакові відчуття в старості майже не змінюються. Люди добре відчувають солодке, але чутливість до гіркого дещо знижується. Старі люди відчувають деякі складнощі у визначенні окремих компонентів у їжі. Це викликано тим, що у них в більшій мірі ослаблений нюх. Нюх погіршується досить помітно.

В процесі старіння зменшується м'язова маса людського ор­ганізму, тому зменшується сила і витривалість, старі люди не витримують тривалого фізичного чи нервового навантаження.

В старості люди нижчі на 3—5 см, ніж були в молоді роки, бо міжхребтові диски стискаються, змінюється осанка, відбувається демінералізація кісток, тому що вони втрачають кальцій. Кості стають порожнистими, крихкими, неміцними; їх пористість призводить до того, що вони легко ламаються і довго зростаються (цей стан називається остеопорозом). Старі жінки більше страждають остеопорозом, тому що у них після менопаузи у крові знижується рівень естрогенів.

М'язи функціонують гірше, бо вони не отримують через кров достатню кількість поживних речовин, з них недостатньо виводяться продукти розпаду. Кровоносні судини менш еластичні, їм властиве закупорення.

Серце — це теж м'яз і в старості воно має ті ж недоліки, що і м'язи взагалі. Робота серця залежить від роботи серцево-судинної системи, яка з часом теж старіє. В результаті знижується максимальний кровоток до серця і від нього, серце після кожного скорочення довше відновлюється, таким чином навантаження на серцевий м'яз збільшується. В старості здатність легень до газообміну знижується.

В пізній дорослості вироблення антитіл імунною системою починає спадати, тому старі люди менше захищені від інфекцій­них хвороб та мікроорганізмів.

В результаті спеціалізованої дії закону гетерохронності довго зберігається і покращується робота одних систем організму і паралельно різними темпами відбувається інволюція інших систем.

Так, зміни в стовбурі мозку більш значимі і істотні, ніж в мозжечку в обох півкулях. Чим складніша нервова структура у людини, тим більше у неї можливості для збереження.

В період пізньої дорослості відбувається послаблення процесів збудження і гальмування, особливо внутрішнього гальмування. У старих людей найбільше зберігається оборонний умовний рефлекс у порівнянні з харчовим.

В період пізньої дорослості відбувається пристосування організму людини до нових умов життєдіяльності, різними способами підвищується біологічна активність структур організму, мобілізуються його резервні можливості. Поряд з послабленням інтенсивності окислювальних процесів, активізується резервний шлях генерації енергії — гліколіз (процес розщеплення вуглеводів), росте активність багатьох ферментів.

Поряд з відкладанням жирів, солей відбувається накопичен­ня пігмента ліпофусцина, який має високу швидкість споживан­ня кисню. Також збільшується кількість ядер в клітинах печінки, нирок, серця, скелетних м'язів нервової системи — це призводить до покращення обмінних процесів. Тільки в старості з'являються великі мітохондрії, які є основними механізмами акумуляції енергії.

Отже, в період старіння відбувається подолання деструктив­них явищ в організмі людини за рахунок підвищення активності різних структур організму шляхом резервування, інтенсифікації, компенсації, а також формування якісних утворень, які зберігають працездатність людини. Чималий вклад в особисту активність людина вносить сама. Вивчення гіподинамії показало багатогранні зв'язки рухового апарату людини з різними системами організму. Якщо вести малорух­ливий спосіб життя, то порушується кровопостачання мозку і серця, в органах спостерігаються локальні деструкції, кисневе голодування, знижується інтенсивність окислювальних процесів в серці і скелетних м'язах. Явище гіподинамії може призвести до виникнення багатьох хвороб: сколіоз, остеопороз, стискання дисків і т.ін.

Якщо людина перестає виконувати певні фізичні дії, то вона поступово втрачає здатність діяти, а головний мозок ніби пристосовується до втрати певної активності і «викреслює» її, усвідомлення людиною того, як відбувається дана дія, ніби втрачається, зникає. Явище, що пов'язане з негараздами у чут­тєво-руховій системі має назву сенсорно-моторної амнезії. Тільки за допомогою спеціальних вправ, постійної фізичної активності людини можна запобігти появі сенсорно-моторної амнезії.

Важливу роль у цьому віці відіграє особистісний фактор, свідома регуляція поведінки людиною, дотримання здорового способу життя.

2.    Розвиток психічних процесів у період дорослості

Структура психофізіологічного розвитку дорослих має періоди підйомів, стабілізації і спадів. Стаціонарні стани зустрічаються нечасто. Розвиток психофізіологічних функцій має суперечливий характер, він відображає онтогенетичні закономірності, вплив трудової діяльності, практичного досвіду людини.

Б.Г. Ананьев виділяє дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза характеризується загальним фронталь­ним прогресом функцій в юності, в ранній дорослості, на почат­ку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалі­зуються в певній діяльності і досягають максимуму в період середньої і пізньої дорослості. Досягнення високого рівня роз­витку в період дорослості можливе завдяки тому, що психічні процеси знаходяться в умовах оптимального навантаження, посиленої мотивації, операційних перетворень. Вершини розвитку психофізичних функцій досягаються в більш пізні періоди дорослості, причому оптимум спеціалізованих функцій може співпадати з початком інволюції загальних властивостей цих же функцій. Наприклад, вербально-логічні функції продовжують свій прогрес, коли еволюція вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Двофазний розвиток психофізіологічної еволюції люди­ни — це прояв єдності людини, як індивіда, і особистості, як суб'єкта діяльності.

Зорова, слухова, кінестетична чутливість досягає свого максимуму у 18—20 років, а обсяг поля зору — в 20—29 років. Вікові зміни чутливості залежать від професійної діяльності людини. Так, у водіїв гострота зору, поле зору, окомір зберігаються до пенсійного віку завдяки включеності в професійну діяльність.

Обсяг, переключення та вибірковість уваги поступово зростає від 18 до 33 років, а після 34 років починає поступово падати. В той же час стійкість і концентрація уваги протягом всього періоду дорослості зазнає незначних змін.

У 26—29 років увага за своїм розвитком випереджає пам'ять і мислення. Це свідчить про рухливість і гнучкість взаємозв'яз­ків між пам'яттю і увагою. У 30—33 роки знову настає високий розвиток уваги, а до 40 років швидкість, сприймання інформа­ції, інтенсивність уваги знижується.

Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку пам'яті спостерігається у людей 41—46 років, а помітне зниження уваги спостерігається уже після 46 років. Такі показники розвитку уваги підтверджують гетерохронний характер дозрівання, збереження і згасання різних психічних функцій в структурі психіки людини.

Серед психофізичних функцій фундаментальне положення займають мнемічні функції, які полягають у закарбуванні, збереженні і репродуктивному відтворенні індивідуального досвіду.

Процеси пам'яті різнорідні, тому і спостерігається деяка різнорідність отриманих результатів при експериментальних дослідженнях пам'яті.

Так, Г. Еббінгауз сформулював положення про трифазну характеристику онтогенезу пам'яті, поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам'яті від 25 до 50 років, а далі — еволюція і регрес пам'яті.

Дослідження свідчать про дійсне зниження деяких процесів пам'яті. На думку Б.Г. Ананьева, перш за все процес знижен­ня відбувається з образною пам'яттю, причому ейдетична пам'ять, послаблюється і зникає уже в підлітковому віці.

Високий рівень короткочасної вербальної пам'яті спостеріга­ється у віці 18—30 років, а період зниження 33—40 років. Для довготривалої вербальної пам'яті характерне зростання у віці 18— 35 років, а зниження рівня розвитку від 30 до 40 років. За даними висловлюваннями на зразок «істина-брехня» і поділяють світ на біле і чорне.

Наступна, друга стадія когнітивного розвитку, виявляє терпимість молодих людей до інших точок зору, яких може бути багато і потрібно навчитися їх приймати та визнавати, а потім схвалювати думки інших людей.

Третя стадія дає можливість людині самостійно обирати позицію і нести відповідальність за свою точку зору. Когнітивна зрілість дорослої людини виникає як потреба мати особисту думку, знайти відповіді на поставлені питання, самостійно приймати рішення.

На думку К. Рігеля, діалектичне мислення має особливо важливий аспект — це інтеграція ідеального і реального — бо реальний світ є корекцією штучного, абстрактного, ідеального мислення. Вміння вносити корекцію є сильною стороною мислення дорослої людини.

На думку К. Шайі, когнітивний розвиток дорослих можна розглядати з точки зору функціональних змін, що відбуваються з ними. Ранній дорослості відповідає стадія досягнень. Інтелект використовується для вирішення реальних проблем, які визначають подальшу долю людини, це вибір професії або супутника життя.

Середня дорослість вступає в стадію виконання соціальних обов'язків, коли людина відповідає не тільки за себе, але й за інших, і, приймаючи будь-яке рішення, враховує не тільки свої інтереси, а і інтереси оточуючих (чоловіка, дружини, батьків, дітей, колег по роботі).

Люди середнього віку, які працюють на керівних посадах вступають у стадію адміністрування і від їх вміння приймати рішення залежать долі сотень, тисяч людей.

З настанням пізньої дорослості використання знань і інте­лекту знову змінюється, люди повертаються до власних інтере­сів, цінностей, установок. Ця стадія має назву реінтегрування.

3.    Психосоціальний розвиток дорослих

На думку 3. Фройда щастя людини у дорослому житті визначається її здатністю кохати і працювати.

Психосоціальний розвиток дорослої людини можна розглядати в трьох аспектах: Я — як індивідуум, Я — як член сім'ї, Я — як працівник.

Згідно Е. Еріксону важливим завданням в період ранньої дорослості (20—40 років) є встановлення своєї ідентичності в близьких стосунках з іншими людьми і в трудовій діяльності. Формування ідентичності — процес, який ніколи не припиня­ється. В міру того, як змінюється внутрішній і зовнішній світ дорослого відбувається переструктуруванням особистісної, професійної і сімейної ідентичності.

Е. Еріксон вважав, що з формуванням ідентичності пов'язаний розвиток близькості з товаришами, а далі з чоловіком і дружиною. Близькість є вирішальним фактором у встановленні любовних стосунків. Близькість є важливим досягненням ранньої дорослості. Люди, які не змогли сформувати близькі стосунки в ранній дорослості, надалі можуть страждати від почуття самотності, мати труднощі в соціальній адаптації.

На думку Е. Еріксона головним досягненням дорослості є генеративність. Під генеративністю він розуміє намагання кожної людини увічнити себе, внести свій значущий внесок у розвиток суспільства.

Одні люди намагаються досягти генеративності у своїй сім'ї, виховуючи дітей, інші — шляхом високої продуктивності на роботі.

Людина у віці ранньої дорослості відкрита для спілкування, заводить нові знайомства, дружні зв'язки, закохується, створює сім'ю.

Р. Стернберг вважає, що кохання має три складові: інтим­ність, або почуття близькості, яке проявляється в любовних стосунках.

Пристрасть або стан збудженості, що пов'язаний з фізич­ним потягом і сексуальною поведінкою. Третьою складовою є рішення-зобов'язання любити людину і зберігати тривалі сто­сунки з нею.

Створення сім'ї в період ранньої дорослості є важливим кроком для молодих людей, у них з'являються нові ролі чоло­віка і дружини (згодом батьків), іншого значення набувають обов'язки, спілкування. Молоде подружжя повинно пристосо­вуватися до потреб, один одного, розумно розподілити між собою обов'язки, навчитися поважати індивідуальність кожного, знаходити вихід із конфліктних ситуацій.

Д. Конрада асоціативна пам'ять починає знижуватися з 20 років, процес зниження прискорюється після 45 років.

На думку С. Пако логічна пам'ять знижується в період між 20— 50 роками на 35—40 відсотків. С. Пако вважав, що деякі функції пам'яті у менш освічених молодих людей знаходяться на рівні освічених людей похилого віку.

Інші дослідники пам'яті, М. Мальс (оперативна пам'ять), А. Греков (процес відтворення пам'яті), виявили, що у людей від 18 до 85 років найвищі оцінки отримали піддослідні 30— 49 років, але відразу в групі людей 50—69 років оцінки значно знижуються. У віці 70—90 років страждає механічне запам'я­товування, краще за все зберігається логічна пам'ять. Основою міцності пам'яті в старшому віці є смислові зв'язки. Б.Г. Анань­ев визначає протилежний хід розвитку вербальних і невербальних функцій. Близько 40 років стає помітним зниження невербальних функцій, разом з тим вербальні функції саме з цього періоду починають прогресувати і досягають найвищого рівня в 40—70 років. При високому рівні освіти спад вербальних функцій не відбувається до глибокої старості. З рівнем освіти пов'язана швидкість мови, ерудиція і логічне мислення.

Б.Г. Ананьев вважає, що уявлення про ранню інволюцію пам'яті у дорослих людей не відповідає дійсним потенціалам процесів пам'яті. У пам'яті, як і в перцептивних процесах діє така закономірність: у ранньому і середньому віці дорослості формується і досягає найвищого рівня загальна система пам'яті, а на її базі починає розвиватися спеціалізована система пам'яті, необхідна для конкретної практичної діяльності.

В психології існує дві точки зору на розвиток інтелектуаль­них здібностей в період дорослості. Одні вчені вважають, що інтелектуальні здібності досягають найвищої точки в кінці юнацького або на початку віку ранньої дорослості. Інші вчені стверджують, що інтелектуальні здібності у людей, які займа­ються інтелектуальною працею, зберігаються тривалий час.