Вкажіть сучасні напрямки науково-технічного прогресу та сучасні високі технології

Теоретична частина.

2. Розкрийте поняття «технологія», «технологічний уклад», «базова технологія», «критичні технології». В чому полягає хвильовий характер виникнення базових технічних нововведень (теорія довгих хвиль М. Д. Кондратьєва)? Вкажіть сучасні напрямки науково-технічного прогресу та сучасні високі технології.

Ще в Стародавній Греції вважали, що слово "технологія" (від грецького techne -мистецтво, майстерність, вміння) - це майстерність робити речі. Тобто технологія - це сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або напівфабрикату, здійснюваних в процесі виготовлення продукції. Задача технології як науки - виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення та використання на практиці найбільш ефективних та екологічних виробничих процесів.

Технологія, як набір практичних правил, навичок, секретів виробництва окремих матеріалів, відома з прадавніх часів. Поняття технології використовується у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні під технологією розуміють конкретні технологічні операції (наприклад, встановлення різця під тим чи іншим кутом; очищення оперативної пам'яті тощо). В широкому розумінні технологія є спосіб освоєння людиною матеріального світу за рахунок соціальної діяльності людини. Ця діяльність включає три компоненти:

1. інформаційний (наукові принципи);

2. матеріальний (засоби праці);

3. соціальний (фахівці, що володіють професійними навичками).

Ця тріада складає суть сучасного розуміння технологій. Новизну кожної технології визначають наукові принципи, що в ній закладені.

За деякими літературними джерелами засновником дисципліни “технологія” є німецький вчений Йоган Бекман (1739-1811 рр.), який відомий своїми працями з загальної технології.

Технології обробки кам’яних, бронзових та залізних засобів праці були послідовними кроками розвитку суспільства. Технології співвідносились, як правило, з відповідним суспільним ладом. Не випадково історики говорять про кам'яний, бронзовий та залізний вік розвитку людства. Перша (промислова) революція перетворила ручні інструменти в машини, а ремесло - в промисловість. Друга (науково-технічна) революція поряд з емпіричними знаннями та повсякденним досвідом внесла в економічну діяльність систематичні, теоретичні знання (інформацію).

У всіх визначеннях суть поняття технології звичайно пов'язують з поняттями процедура та операція.

При цьому під процедурою розуміють набір дій (операцій), за допомогою яких здійснюється той чи інший головний процес (або його окремий етап), що виражає суть конкретної технології. А під операцією розуміють безпосередньо практичне рішення задачі в рамках даної процедури, тобто однорідна логічно неподільна частина конкретного процесу.

При розгляді технологій часто використовують поняття функціональні характеристики технології. Це поняття введено у зв'язку з твердженням того, що задачею технології є виконання певних функцій. Поняття технології на сьогоднішній день означає дещо більш ширше, чим певний технічний метод. Звичайно воно відноситься до системи або до ряду технічних методів, які мають деякі загальні основні характеристики та використовуються для однієї і тієї ж проблеми або виконання однієї і тієї ж функції. Наприклад, автомобілі та літаки являють собою дві конкретні технології, але кожна виконує функції перевезення пасажирів.

При проектуванні будь-якої технології потрібно враховувати, що технологія, визначаючи шлях розділення складного процесу на більш прості етапи, повинна показувати, як необхідно діяти конкретному виконавцю, щоб досягнути максимально ефективного виконання цілі, яка стоїть перед ним. Ціль є важливим показником будь-якої технології, вона не тільки характеризує технологію з суттєвої сторони, але і є фундаментом будь-якого процесу, задаючи певний порядок його виконання та режими розгортання.

В сучасній науково-технічній літературі під технологією розуміють дуже складне та багатоаспектне явище. В залежності від об'єму дослідження, технологія розглядається або як взаємопов'язаний ланцюг процедур і операцій, або як система правил та нормативних  документів.

Для англосаксонської термінології характерно вживання поняття технологія як "прикладні знання або технічні засоби, в яких матеріалізовані прикладні задачі". В російській інженерній традиції технологія розуміється як "виробничі процеси, способи практичної реалізації певних технічних можливостей".

Крім загального поняття технологія, існують ще два поняття: глобальна технологія та конкретна технологія. Глобальна технологія абстрагується від конкретного змісту того чи іншого процесу і повинна визначати в кожному процесі те найбільш суттєве, загальновизначене та обов'язкове, без чого цей процес не може існувати та розвиватися. Наприклад, трактування терміна технологія програмування визначає його як поняття, що охоплюють зміст процесу програмування в його широкому значенні - від появи потреби в створенні деякого програмного продукту до повної ліквідації його використання.

Відповідно конкретна технологія включає всі головні принципи глобальної технології і базується на визначених нею моделях реалізації процесу. Головний зміст конкретних технологій заключається в тому, щоб визначити і найбільш доцільно розподілити порядок процедур, що забезпечують хід даного процесу або класу процесів. При цьому необхідно рухатись до досягнення максимальної послідовності, раціональності та простоти виконання операцій.

Технологічний уклад характеризується єдиним технічним рівнем складових його виробництв, пов'язаних вертикальними та горизонтальними потоками якісно однорідних ресурсів, які спираються на загальні ресурси кваліфікаційної робочої сили, загальний науково-технічний потенціал і певні технології.

Кожний технологічний уклад є самовідтворюючою цілісністю, унаслідок чого технічний розвиток економіки не може проходити інакше, ніж шляхом послідовної зміни ТУ. Життєвий цикл кожного технологічного укладу має три фази розвитку і визначається досить довгим періодом існування. За висновком дослідників науково-технічного прогресу, цей період становить 100 років. Перша фаза припадає на зародження і формування нового ТУ в надрах попереднього і, спираючись на існуючий виробничий потенціал, набуває подальшого розвитку. Друга фаза пов'язана зі структурною перебудовою економіки на базі нової технології виробництва і збігається з домінуванням певного технологічного укладу.

Швидкість дозрівання певного ТУ залежить від сприятливих технологічних і соціально-економічних умов середовища. Якщо існує хоча і незначний, але стійкий незалежно від цін попит на новий метод, процес, продукт, то розвиток елементів нового технологічного укладу прискорюється.

Третя фаза починається «зрілістю» життєвого циклу ТУ, закінчуючись поступовим затуханням і відмиранням старіючого технологічного укладу.

Російський учений М. Д. Кондратьев, продовжуючи дослідження в галузі кризових явищ в економіці капіталістичних країн, ще у 20-ті роки XX ст. висунув концепцію великих циклів господарської кон'юнктури, які згодом дістали назву «довгі хвилі» Кондратьева.

З метою обгрунтування великих циклів М. Д. Кондратьев проаналізував великий фактичний матеріал. Були вивчені статистичні дані чотирьох провідних капіталістичних країн — Англії, Франції, Німеччини, США за період 100—140 років і досліджена велика кількість статистичних показників таких, як:

• динаміка цін;

• заробітна платня;

• відсоток на капітал;

• зовнішньоторговий обіг;

• виробництво основних видів продукції промисловості та ін.

Проведені дослідження дали змогу виявити наявність циклічних хвиль у межах 50—60 років. Цикл має 4 фази: дві — піднесення;  дві — занепаду.

М. Кондратьев визначив, що перед і на початку піднесення хвилі кожного великого циклу виникають глибокі зміни в економічному житті суспільства, які виявляються в значних змінах техніки, виробництва, виникненні нових ринків збуту. Так, у розвитку першої хвилі піднесення (кінець XVIII ст.) визначальними були винаходи в текстильній промисловості та виробництві чавуну. Зростання в період другої хвилі (середина XIX ст.) було зумовлено насамперед будівництвом залізниць, розвитком морського транспорту, а третя хвиля піднесення (початок XX ст.) пов'язана з відкриттям електрики, радіо та ін. Крім того, помічено, що на стадії «піднесення» хвилі супроводжуються нестабільністю в суспільстві — політичними негараздами, страйками, революціями, стадія «занепаду» хвилі характеризується активізацією інноваційної діяльності, пожвавленням у створенні нових робочих місць, нових галузей виробництва, зміною технологічної парадигми, що приводить до подолання кризи.

М. Кондратьев довів, що є три типи «хвиль» — короткі (приблизно 3 роки), середні (15 років) і довгі (60 років) і всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. При побудові системи регулювання економіки необхідно враховувати чинник часу і стежити за розвитком кризових явищ, що дає змогу з меншими витратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси слід пов'язувати з різними чинниками кон'юнктури — з рівновагою «першого порядку» — попит і пропозиція; «другого порядку» — переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва; «третього порядку» — стосується зміни виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії, кваліфікації та умов праці робітників тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу — до середніх хвиль, третього — до довгих хвиль.

Таким чином, основною закономірністю великих циклів М. Кондратьев уважав науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологічного укладу, які впливають на соціально-економічне життя суспільства, утворення нових ринків, нових країн тощо.

М. Кондратьев увів поняття «технічна революція як тяглова сила» циклу, розробив теорію «інноваційних» пакетів і показав, що нововведення розподіляються в часі нерівномірно і з'являються групами.

Зміни в техніці зумовлені попитом виробництва, створенням таких умов, за яких застосування винаходів стає можливим і необхідним. Війни і революції не падають з неба, а є наслідком створених економічних, соціальних і політичних обставин, які породжують черговий цикл, а кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої фази. У наш час теорія «довгих хвиль» дає змогу багатьом аналітикам уважати, що закінчилась четверта хвиля, а кризу 80-х років сприймати як здійснений факт, що підтверджує циклічність розвитку. економічного зростання (тренд) визначають два основні показники: швидкість оновлення виробничих фондів та ефективність нововведень.

Феномен циклу — це періодичність повторення характерних соціоекономічних і технологічних ситуацій через певні відрізки часу.

Середні цикли нанизуються на довгі хвилі.

М. Кондратьев у книзі «Длинные волны конъюнктуры» підкреслює, що хвилеподібний рух являє собою процес відхилення від стану рівноваги, до якої прагне економіка. Періодично ця рівновага порушується і виникає необхідність створення нового запасу «основних капітальних благ», які б відповідали виникаючому способу виробництва. Таке оновлення проходить не плавно, а поштовхами. Як уже зазначалось, вирішальну роль при цьому відіграють науково-технічні винаходи, відкриття, науково-технічні революції.

Слід зауважити, що дедалі більше дослідників підтримують хвильову, циклічну концепцію розвитку економіки. Так, американський дослідник Маркетті (Marchetti, 1982), проаналізувавши появу винаходів і нововведень за останні 200 років, зробив висновок, що вони з'являються хвилями і мають певну конфігурацію і частоту: услід за хвилями винаходів з певним часовим лагом виникають хвилі нововведень. Зіставлення й аналіз трьох хвиль дали йому підстави для висновку, що часова дистанція між центральними точками кожної хвилі залишається постійною і дорівнює 55 рокам для нововведень і 63 — для винаходів, що відповідає періодичності довгих хвиль, відкритих М. Д. Кондратьєвим.

Сучасні економічні методи вможливили виділення 1380 видів циклів, які стосуються економіки. Проте лише три з них мають практичне і теоретичне значення. Це — цикли товарно-матеріальних запасів Дж. Кітчина (з періодом до 3 років); цикли інвестицій в обладнання та устаткування К. Жугляра (період 7—11 років); будівельні цикли С. Кузнеця (період 18— 22 роки).

На думку багатьох дослідників економічної кризи 80-х років, світ переживає завершення циклу зростання, оскільки нововведення, які породили цей цикл, досягли стадії зрілості. Виникли нові проблеми, зокрема такі: швидке зменшення запасів мінеральної та енергетичної сировини; виснаження культурного шару землі; накопичення відходів і токсичних продуктів життєдіяльності; перегрів атмосфери, зміна повітряних потоків; утрата здатності навколишнього середовища (природи) до відтворення і саморегуляції. Народжується нова епоха, перехід до якої означає перервність неперервності або період кризи, що може бути фатальним як для фірм, які не зможуть адаптуватись до нових умов, так і для суспільства в цілому.

Фази винаходів і нововведень мають тенденцію до прискорення, що особливо наочно видно на прикладі деяких важливих винаходів, які реалізувались протягом останніх 250 років та хвильової динаміки великих циклів. Чим ближче до нашого часу, тим більше скорочується розрив між винаходом та його втіленням у виробництво. Світовий досвід підтверджує, що тривалий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру виробництва в конкретному середовищі.

Залучені сьогодні у виробництво праця і капітал змінюють свою якість і продуктивність на базі нових технологій, що дає змогу різко підвищити рівень конкурентоспроможності фірм на світових ринках. Унаслідок дифузії нововведень ринки зростають швидше, ніж очікувалось за прогнозом у середині 90-х років (середнє зростання світової економіки становить 3 %). Кризові явища останніх років удавалось переборювати за рахунок підтримки високорозвиненими країнами високих темпів збільшення сукупного світового попиту. Проте ринкова економіка накопичує депресивні компоненти внаслідок перенасичення ринку товарами.

Більшість економістів-аналітиків приходять до висновку, що вихід із кризи буде пов'язаний з виникненням нової хвилі нововведень, яка дасть тривалий стимул наступному періоду зростання, що нині виявляється в:

• бурхливому розвитку науки, що започатковує нові технології;

• зникненні або радикальній перебудові традиційних галузей господарства;

• перетворенні сільського господарства на науко- і капіталомістку галузь;

• розвитку сфери послуг;

• індустріалізації країн, що розвиваються;

• тенденції до децентралізації моделі життя населення, моделювання виробничого процесу і прийняття рішень;

• змінах навколишнього середовища і необхідності його захисту;

• виникненні нових концепцій організаційного розвитку.

11. Вкажіть перелік завдань інноваційного менеджера (підрозділу), які є складовими управління інноваційною діяльністю фірми.

Інноваційні менеджери належать до креативних працівників, тобто менеджерів дослідницького типу, характерною рисою яких є науково-пошуковий підхід до вирішення проблем за допомогою різних методів неординарного мислення. Інноваційний менеджмент спрямований на забезпечення ефективного функціонування інноваційного процесу в рамках підприємства з метою створення можливості підвищення його конкурентоспроможності .

Відповідно до цілей формуються такі найважливіші функції інноваційних менеджерів:

— вивчення й оцінка світових тенденцій науково-технічного розвитку;

— вироблення стратегічної інноваційної політики і механізмів її реалізації;

— формування стратегічних, довго- і короткострокових цілей інноваційної діяльності;

— розроблення планів, програм, проектів та їх виконання;

— створення організаційно-виробничої структури і структури управління інноваційною діяльністю;

— планування організації процесів розроблення інновацій (інноваційного процесу);

— моніторинг і контроль за виконанням етапів, стадій інноваційного процесу в часі та синхронізації всіх видів діяльності;

— управління персоналом підрозділів, які займаються інноваційними розробками і проектами;

— оперативне управління, календарне планування роботи і контроль її виконання.

У практиці управління інноваційними процесами широко застосовують методи системного аналізу проблем, що виникають, теорію ймовірності, моделювання процесів ухвалення рішень, ситуаційний підхід, який дає можливість творчого використання адекватної ситуації, наукових прийомів управління.

До основних завдань менеджерів, які відповідають за інновації, належать:

— забезпечення життєздатності свого підприємства в умовах внутрішньої і зовнішньої конкуренцій;

— уміння ризикувати у розумних межах і здатність зменшувати вплив ризикових ситуацій на фінансовий стан підприємства;

— розробка і послідовна реалізація програм розвитку персоналу з урахуванням соціальних проблем свого підприємства і суспільства загалом.

Спеціалістів і керівників, на яких покладено функцію управління інноваційною діяльністю па підприємстві, можна назвати інноваційними менеджерами. Управління інноваційною діяльністю конкретного підприємства передбачає:

— аналіз зовнішнього середовища з урахуванням невизначеності та ризику;

— аналіз інноваційного потенціалу фірми;

— розроблення інноваційних цілей розвитку;

— створення системи інноваційних стратегій;

— пошук інноваційних ідей, ліцензій, ноу-хау;

— прогноз ситуації па ринку;

— формування інноваційного та інвестиційного портфелів, розроблення проектів;

— планування та організацію наукових розробок, їх упровадження у виробництво;

— удосконалення організаційних структур управління;

— управління персоналом;

— оцінку ефективності інноваційної діяльності;

— вивчення ринкової кон'юнктури, інноваційної діяльності конкурентів;

— дослідження ринку для нових продуктів і технологій (ємність рийку, умови й еластичність попиту тощо);

— прогнозування діяльності, характеру та стадій життєвого циклу нової продукції (на цій підставі ухвалюють рішення про розміри виробничих потужностей, обсяги капіталовкладень);

— дослідження ресурсів, необхідних для проведення інноваційних процесів;

— аналіз ризиків інновацій, визначення методів їх мінімізації;

— розробку варіантів кооперації в науково-дослідній сфері з конкурентом;

— вибір організаційної форми створення, освоєння й розміщення на рийку нових товарів (моніторинг інноваційного проекту, внутрішній або зовнішній венчури);

— оцінку ефективності інвестиційного проекту;

— дослідження доцільності та планування най адекватнішої форми передавання технології в процесі створення, освоєння, розміщення на ринку (ліцензії, трансфери, науково-технічна співпраця).

Загалом посадові обов'язки менеджера залежать від сфери діяльності підприємства, ієрархічного рівня, діапазону управління. Інноваційні менеджери вищого рівня відповідають за:

— створення та стимулювання інноваційних умов на підприємстві;

— розвиток творчого мислення, творчої активності розробників інновацій;

— створення гнучких організаційних структур;

— підготовку вибраних сегментів ринку до інноваційного продукту;

— забезпечення ефективності й економічності інноваційних процесів;

— підготовку виробництва та просування на ринки інноваційного продукту;

— організацію обміну інформацією між відповідними підрозділами НДДКР для тісніших контактів і взаєморозуміння під час розроблення інновацій.

20. Які Ви знаєте види барєрів запровадженню інновацій на ринок? Розкрийте можливі способи усунення цих барєрів.

Ділове середовище України, як визначається державною регуляторною політикою, перешкоджає розвитку економіки, залученню інвестицій та створенню робочих місць.

Як результат за умовами для ведення бізнесу, Україна посідає 139 місце серед 178 країн. Однією з причин цього є величезні витрати підприємств на різноманітні регуляторні процедури. Щорічно, на одні лише перевірки, дозволи та реєстрацію технічних умов малі та середні підприємства витрачають понад 536 млн. грн.

Низький рейтинг України також означає, що наші сусіди впроваджують реформи значно швидше і ефективніше, а загальна інвестиційна привабливість та конкурентоспроможність України залишаються вкрай низькими. Тому невідкладне реформування регуляторної системи потребує першочергової уваги всіх гілок влади в Україні.

Основні проблеми регуляторної політики:

-                     величезна кількість документів, необхідних для ведення бізнесу,

-                     тривалі терміни та складні процедури отримання документів;

-         висока вартість регуляторних процедур

1. Величезна кількість документів, необхідних для ведення бізнесу

Кількість дозволів, які видаються в Україні, продовжує зростати. Так, якщо в 2003 році 43% підприємств щорічно отримували хоча б один дозвіл, то в 2006 році їх стало 54%. Середня кількість дозволів на одне підприємство зросла з 3,2 до 4,5.

Досвід європейських країн свідчить, що для вирішення цієї проблеми необхідно затвердити перелік дозвільних документів на рівні закону. Такий перелік існує у більшості європейських країн, зокрема в тих, які впроваджували проведення регуляторної гільйотини. Це унеможливлює запровадження нових дозволів за ініціативою окремих органів влади, як це, на жаль, практикується в Україні. Більше того, із ухваленням відповідного проекту («Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», реєстр. №1361) кількість дозволів зменшилась би з 200 до 140.

2. Оформлення документів, необхідних для ведення бізнесу в Україні триває занадто довго (від 31 до 52 днів для малого та середнього бізнесу). А процедури їх отримання складні та непрозорі.

Цю ситуацію може поліпшити загальноприйнятий у світі «принцип мовчазної згоди», який означає, що в разі відсутності відповіді дозвільного органу у визначений термін - дозвіл вважається виданим. Даний принцип передбачено проектом «Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (реєстр. №1362).

3. Вартість регуляторних процедур є занадто високою.

Так, вартість процедур технічного регулювання лише для малих та середніх підприємств сягає понад 130 млн. доларів США на рік. Але набагато важливішім є те, що чинна система технічного регулювання фактично забороняє інновації, адже без реєстрації нового стандарту або технічних умов підприємство не може випускати новий продукт - як наслідок, багато нових технологій не використовуються в Україні, а рівень виведення нових товарів на ринок є вкрай низьким. Так, за даними Держкомстату, кількість підприємств, які впроваджують інновації, знизилась з 15% у 2000 році до 10% у 2006.

З огляду на це необхідно вже найближчим часом зробити декілька кроків по наближенню вітчизняної системи до тієї, що діє у Європейському союзі, а саме: скасувати норми щодо обов’язковості стандартів - при цьому обов‘язковими будуть технічні регламенти, які визначають вимоги щодо безпеки товару; скасувати обов’язкову сертифікацію деяких товарів та послуг - при цьому залишається контроль з боку санітарної та ветеринарної служб, органів захисту прав споживачів; скасувати норми щодо обов’язковості зазначення на вітчизняному товарі назви нормативного документа, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція - оскільки щодо імпортної продукції такої вимоги не існує; впровадити нову систему ринкового нагляду, яка передбачає контроль не за процесом виробництва та відповідністю всієї продукції вимогам застарілих державних стандартів щодо технічних параметрів продукції, як це є в Україні, а контроль за відповідністю готової продукції основним вимогам щодо її безпеки для життя та здоров‘я громадян та навколишнього середовища.

Всі зазначені норми містяться у проектах законів «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо стандартизації та обов’язкової сертифікації)» (реєстр. №1363) та «Про ринковий нагляд» (реєстр. №1365).

Варто відзначити, що більшість країн-сусідів, в тому числі колишніх республік СРСР, вже давно вирішили проблеми із реформуванням національної регуляторної системи і привели власне законодавство у відповідність до стандартів Європейського Союзу. Це означає, що Україна програє у міжнародній конкурентній боротьбі, знижує власну конкурентоспроможність, оскільки розвиток вітчизняної економіки стримується штучно створеними перешкодами.

Особливої актуальності таке реформування набуває в процесі підготовки до проведення Чемпіонату Європи з футболу у 2012 році, оскільки Україна потребує прориву у розвитку туристичної інфраструктури, транспорту, сфері громадського харчування та готельному бізнесі, розвиток яких стримується чинною в країні регуляторною системою.

При цьому запропоновані реформи будуть рівною мірою корисні як малому, так і великому бізнесу, споживачам та державі, оскільки мають призвести до:

Зменшення споживчих витрат завдяки скасуванню безглуздих видатків для бізнесу;

Звільнення додаткових коштів для розвитку бізнесу;

Прискорення впровадження нових технологій та інновацій;

Створення нових підприємств та робочих місць, зростання рівня заробітної плати, зростання бюджетних надходжень;

Успішної інтеграції України до Світової економіки (СОТ, Зона вільної торгівлі з ЄС).

29. Які Ви знаєте показники ефективності інновацій? Поясніть методологію їх розрахунків.

Виходячи з того, що інноваційна діяльність є вирішальним елементом розвитку сучасного виробництва, проблеми економічного обгрунтування інноваційних рішень набувають особливої актуальності. Ці проблеми важливі як на рівні підприємств (організацій), так і на вищих рівнях управління національною економікою, зокрема при розподілі бюджетних коштів на фінансування науково-технічних, соціальних та інших загальнодержавних програм.

Особливістю підходів до оцінки ефективності інновацій господарюючих суб'єктів різних рівнів, діючих у ринкових умовах, слід уважати різницю в цілях, які вони визначають у своїй діяльності. Так, державні органи влади й управління, що мають регулювати соціально-економічні процеси в державі, виходять із глобальних завдань розвитку суспільства в цілому. Держава формує зовнішні умови (інноваційну політику) для господарювання підприємств, стимулюючи зростання національної економіки.

За часів державної власності та централізованих методів управління переважав єдиний методологічний підхід для всіх організацій до оцінки ефективності господарських рішень. Сутність його визначалась принципом: усе, що вигідно державі, має бути вигідним для всіх суб'єктів господарювання, тобто цей підхід передбачав для всіх глобальний критерій ефективності капітальних вкладень — економічний ефект, що одержується на всіх стадіях і етапах реалізації нововведень — від проведення досліджень і розробок до використання інновації споживачем. Методичні суперечки торкалися лише показників, якими оцінювався цей ефект — це «приведені витрати» на реалізацію новини чи інтегральний показник — «річний економічний ефект».