Внутрішньогосподарський контроль

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки та управління

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:

«Внутрішньогосподарський контроль»

варіант №7

                                           Виконала ст. гр. ЕП-07-4з

                                                 Датченко І.С.

                   Перевірила

                         Антипова Л.П.

              Алчевськ,2011

Зміст

1. Характеристика комплексної ревізії. Особливості організації і методики комплексної ревізії……………………………………………………3

2. Контроль обліку витрат, їх вплив на собівартість продукції…………10

Література

1. Характеристика комплексної ревізії. Особливості організації і методики комплексної ревізії.

Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального розкриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Фактично ревізія — це комплекс взаємопов'язаних перевірок питань фінансово-господарської діяльності підприємств, що здійснюється з допомогою прийомів документального та фактичного контролю, спрямований на виявлення обґрунтованості, доцільності і економічної ефективності здійснення господарських операцій, стану збереження майна.

Ревізія або перевірка здійснюється на підставі розпорядчого документа, підписаного начальником контрольно-ревізійної служби, начальником управління, їх заступниками.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні» ревізія підприємств, установ та організацій за ініціативою контрольно-ревізійних органів може проводитись не частіше ніж один раз на рік. За дорученням правоохоронних органів ревізія проводиться в будь-який час.

Комплексні документальні ревізії здійснюються бригадою ревізорів (4-5 працівників) і спеціалістів з метою перевірки цілеспрямованості і законності господарських операцій, дотримання фінансової дисципліни, забезпечення збереження державної власності, раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Проведення комплексної ревізії сьогодні є найбільш ефективним, бо вона полягає насамперед в системному вивченні економіки підприємства (установи, організації): взаємозв'язків між фінансово-економічними показниками, технікою, технологією і організацією виробництва; збереження і раціонального використання ресурсів; дотримання планової, звітної і фінансової дисципліни. Основною ознакою комплексної ревізії є участь в її проведенні спеціалістів різних галузей (економістів, бухгалтерів, технологів, інженерів тощо), які поряд із фінансовою стороною перевіряють на підприємстві якісний, технологічний рівень виробництва.

         У комплексній ревізії органічно поєднані документальна ревізія, при якій послідовно перевіряється доцільність і законність господарських операцій, дотримання фінансової і кошторисної дисципліни, забезпечення збереження державної власності, і перевірка загального стану господарства на всіх його ділянках. Нерідко при комплексних ревізіях установ, що входять в одну систему, ревізуються і їх вищі організації. Це дає можливість глибше перевірити рівень господарського керівництва і внести за результатами ревізій більш обґрунтовані І кваліфіковані пропозиції. Зрозуміло, що комплексна ревізія є одночасно і повною ревізією.

Первинна ревізія проводиться ревізором відповідно до його робочого плану. Необхідність повторних ревізій виникає у випадку поверхневого проведення первинної ревізії, необ'єктивного висвітлення фактів порушення чинних інструкцій і положень щодо проведення ревізій, порушення дисципліни ревізійним апаратом в період ревізії і внаслідок деяких інших причин. Для проведення повторних ревізій, як правило, призначаються інші ревізори. Додаткові ревізії проводяться у разі виявлення нових обставин, не викритих первинними або повторними ревізіями після закінчення первинної або повторної ревізії з ініціативи контролюючого органу або за вимогою установ, які контролюються.

Згідно з методикою проведення комплексної ревізії економічної та соціальної діяльності ревізійний процес складається з 5 етапів:

• організація і підготовка до проведення комплексної ревізії;

• проведення ревізії;

• оформлення результатів ревізії;

• прийняття рішення за результатами проведеної ревізії;

• організація контролю за виконанням рішень за матеріалами ревізії.

На першому етапі: відповідно до строків, передбачених планом проведення ревізії керівник контрольно-ревізійного органу за 3-5 днів до початку ревізії зобов'язаний видати наказ про "її проведення.

Начальник контрольно-ревізійного відділу на цьому етапі повинен правильно визначити тему ревізії, ревізійний період, тривалість ревізії, створити ревізійну групу, призначити її керівника, розглянути і затвердити програму ревізії, запропонувати ревізорам ознайомитись з відповідними нормативними документами, розглянути необхідність залучення галузевих спеціалістів, а також забезпечити ревізора необхідними бланками актів, довідок і т.д.

Керівнику ревізійної групи одночасно з наказом про призначення ревізії дається програма комплексної ревізії, в якій, крім конкретних завдань, вказуються ділянки роботи, які підлягають суцільній перевірці.

Якщо до часу призначення ревізії в контрольно-ревізійному відділі є матеріали про факти порушень на об'єкті перевірки (недостачі, крадіжки І т.д.), то вони також передаються керівнику групи. Склад ревізійної групи встановлюється залежно від тривалості періоду ревізії та самої програми. Підготовка ревізії починається із ознайомлення з діяльністю об'єкта, що підлягає ревізії. На цьому етапі ознайомлюються із діяльністю об'єкта перевірки, вивчають відповідні нормативно-інструктивні матеріали, складають робочі плани.

Тривалість підготовки до ревізії - не більше 2 днів. Перший день присвячується ознайомленню з особливостями виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства. Другий день необхідний для вивчення нормативних документів та проведення інструктажу.

Робочий план ревізора при проведенні комплексної ревізії грошових коштів:

1.Грошові кошти касові операції             

2. Обстеження стану забезпечення збереження грошових коштів у касі             

3. Перевірка доставки готівки в касу                           

4. Дотримання касової дисципліни при проведенні касовим операцій             

Другим етапом проведення ревізії є організаційна робота на об'єкті. Починається ревізія з моменту прибуття ревізійної групи на підприємство і пред'явлення керівником групи своїх повноважень на проведення ревізії. Керівник ревізійної групи на місці здійснює організаційну роботу, яка полягає в уточненні і конкретизації завдань, передбачених програмою ревізії. На цьому етапі начальник контрольно-ревізійного відділу в разі необхідності повинен подати ревізорам додаткову методичну допомогу з питань ревізії, а також контролювати виконавську І трудову дисципліну підлеглих, в т.ч.: вихід на об'єкт, а при виникненні суперечностей між перевіряючими і керівником об'єкта, що ревізується, розв'язувати ті суперечності. Начальник контрольно-ревізійного відділу має розглядати і вирішувати по суті звернення керівника ревізійної групи чи керівництва підприємства, що ревізується, з питань ревізії, в т.ч. щодо продовження чи скорочення її терміну. Планова тривалість ревізії становить не більше ніж 30 робочих днів, а в окремих випадках на підставі письмових обґрунтувань керівника групи термін ревізії може бути продовжений.

На початковій стадії комплексної ревізії рекомендують перевіряти виконання заходів з усунення недоліків в роботі, виявлених попередньою ревізією, ознайомитись із змістом наказів, листуванням, актами перевірок, проведеними фінансовими органами і т.д. Закінчивши організаційну стадію комплексної ревізії, ревізійна група приступає до виконання своїх обов'язків відповідно до своїх робочих планів.

При здійсненні ревізії (перевірки) використовують такі прийоми документального і фактичного контролю:

1. Техніко-економічні розрахунки проводяться в процесі ревізії для встановлення правильності розрахункових показників, обґрунтованості директивних показників, правильності складання кошторису витрат капітального і поточного ремонту основних засобів і т.д.

2. Нормативна перевірка полягає в зіставленні фактичних звітних даних із встановленими нормативами, кошторисами або плановими нормами з метою визначення правильності їх дотримання;

3. Документальна перевірка змісту операцій і процесів є провідним прийомом документального контролю і проводиться за даними первинних документів, облікових регістрів, звітності з метою встановлення законності операцій і процесів.

Перевірка первинних документів може проводиться:

• суцільно — за ревізований період перевіряють зміст всіх господарських операцій;

• вибірково — під час такої перевірки перевіряють частину операцій за декілька днів в кожному місяці або за окремі місяці.

Перевірка змісту операцій, відображених в обліку, проводиться як у хронологічному, так і у систематичному порядку. Практика контрольно-ревізійної роботи показує, що найбільш раціональним контролем є систематизована перевірка змісту операцій і запису в облікові регістри. При такому способі ревізія ведеться по однорідних операціях за весь ревізований період (наприклад ~ операції по рахунках в банку, по розрахунках з підзвітними особами, руху товарно-матеріальних цінностей).

Перевіряючи зміст документів, ревізор повинен знати, що за зовнішньо правильним оформленням документів іноді ховаються зловживання і порушення (виписування фіктивних нарядів, трудових угод, актів і т.д.).

Достовірність господарських операцій встановлюють при формальній і арифметичній перевірці. При формальній перевірці визначають повноту І правильність заповнення реквізитів, які характеризують операції, виявляють підчищення, виправлення і т.д.

Арифметична перевірка дає можливість встановити правильність підрахунків в документах і виявити зловживання, крадіжки.

4. Зустрічна перевірка документальних даних полягає в тому, що достовірність і правильність відображення в документах господарських операцій перевіряється зіставленням даних різних документів, які стосуються одних або різних, але взаємопов'язаних операцій (наприклад: повноту і своєчасність оприбуткування готівки в касу звіряють з даними прибуткових касових ордерів і виписок банку).

5. Взаємний контроль змісту різних документів здійснюється шляхом вивчення І зіставлення окремих реквізитів, що повторюються в різних документах.

6. Перевірка правильності відображення господарських операцій за даними документів в регістрах бухгалтерського обліку (наприклад: касові операції відображаються в журналі-ордері №1 відомості №1.1)

Кваліфіковано провести ревізію, об'єктивно й принципово обґрунтувати кожний факт, що наведений в акті ревізії, — важлива і відповідальна частина ревізійної роботи. Ревізія вважається завершеною, якщо виявлені порушення усунено, винних притягнено до адміністративної, дисциплінарної чи матеріальної відповідальності і вжито заходів щодо недопущення таких порушень надалі.

За умови виявлення ревізією грубих порушень чинних нормативних актів ревізор має встановити обсяг заподіяної матеріальної шкоди, знайти причини допущених порушень та винних у цьому конкретних осіб, вказати, на підставі чийого письмового розпорядження їх заподіяно (номер і число наказу, листа, резолюції, грошового документа і ким його підписано).

Від кожної винної у зловживанні особи треба отримати відповідне письмове пояснення з вичерпними, точними Й обґрунтованими поясненнями фактів, що відображені в акті. Після викладення кожного факту порушень необхідно обов'язково назвати документи, що підтверджують цей запис і додаються до акту.

2. Контроль обліку витрат, їх вплив на собівартість продукції.

Залежно від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції, стадіями або переділами виробничого процесу. Щодо місць виникнення передбачається облік витрат за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами) та за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за економічними елементами та статтями калькуляції, способом включення до собівартості, часом виникнення та за іншими ознаками.

Відповідно до Положення (стандарта) бухгалтерського обліку (ПБО) 16 “Витрати”, затвердженого Міністерством фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (зареєстровано в Мін’юсті України 19 січня 2000 року), особливе значення належить класифікації витрат за економічними елементами. Згідно з цим Положенням собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції реалізованої у звітному періоді, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормових виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості продукції витрат поділяються на прямі (це витрати конкретного виду продукції, які безпосердньо включаються до її собівартості) та непрямі (які не можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат і тому потребують розподілу згідно з діючим ПБО).

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати виробництва в періоді, в якому вони були здійснені, такі витрати: понаднормативні відходи сировини і матеріалів у процесі виробництва, витрати на їх зберігання, адміністративні накладні витрати, витрати на збут.

При ревізії витрат виробництва використовується інформація, що відображена на рахунку 23 “Виробництво” відповідно до первинних документів, які обґрунтовують ті або інші витрати. Такі первинні документи залежать від змісту витрат (лімітно-забірні картки, наряди та розрахунково-платіжні відомості, розрахунки амортизації та інші документи). Ці документи під час ревізії перевіряють за змістом і сутністю, з погляду законності і доцільності операцій, і їх дані порівнюють з дебетовими записами облікових реєстрів за рахунком 23 “Виробництво”.

Ревізія витрат тісно узгоджується з ревізією операцій, пов’язаних з обчисленням собівартості одиниці продукції. У зв’язку з тим витрати, що обліковуються за дебетом рахунка 23 “Виробництво” співставляються з даними витрат, що відображені в калькуляції. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначається підприємством самостійно.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО) 16 “Витрати” визначена методологія витрат та формування собівартості виробленої і реалізованої продукції на підприємствах промисловості. При контролі витрат на виробництво потрібно враховувати галузеву специфіку підприємства, особливості організації і технології виробництва. Метод обліку і контролю значно залежить від системи аналітичного обліку витрат, який може вестись (залежно від технології виробництва) попередільним, позамовним або нормативним способом.

Важливе значення має використання даних обліку формування витрат і їх структури для визначення фінансового результату роботи підприємства у “Звіті про фінансові результати”. Щодо податкової звітності підприємств та складання Декларації про прибуток підприємства, то склад витрат підприємства визначається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Особливе значення має ревізія витрат за їх елементами. При ревізії цих операцій використовується інформація про витрати підприємства певного звітного періоду. Відповідно до нової облікової політики витрати за елементами відображаються за відповідними рахунками бухгалтерського обліку тільки в тих випадках, коли їх оцінка може бути достовірно визначена в момент вибуття активу або збільшення зобов’язання, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Основні вимоги до визначення, складу та оцінки витрат викладені в ПБО 16 “Витрати”.

За даними інформації відповідних рахунків класу 8 “Витрати за елементами” здійснюється перевірка витрат операційної діяльності за їх елементами, а саме: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні витрати та інші витрати (за їх видами).

Ревізія витрат тісно пов’язана з собівартістю продукції. При ревізії цих операцій, необхідно враховувати, що вона являє собою собівартість, яка належить до виготовленої та реалізованої продукції за звітний період. Що стосується виробничих витрат, які були пов’язані з невиготовленою та нереалізованою продукцією, то вони повинні відображатись у балансі за статтями “Незавершене виробництво” або “Готова продукція на складі”.

У зв’язку з новою обліковою політикою, пов’язаною з прийняттям Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” та прийняттям нового плану рахунків бухгалтерського обліку собівартість реалізованої продукції представляє всі виробничі витрати підприємства (крім загальновиробничих витрат і витрат на збут).

Що стосується собівартості реалізованої продукції, то вона визначається розподілом собівартості готової продукції на складі і тієї, що відвантажена. Показники собівартості продукції не регламентуються положеннями, а її визначення цілком належить до прерогативи самого підприємства. Визначення собівартості продукції необхідне для того, щоб підприємство мало змогу орієнтуватися, за якою ціною доцільно здійснювати реалізацію продукції.

Процес визначення собівартості виготовленої продукції та процедури контролю операцій, які формують цю собівартість.

Для контролю витрат за функціональними ознаками використовують інформацію рахунків класу 9 “Витрати діяльності”, що ведеться на підприємствах (крім малих підприємств). Це дозволяє здійснювати детальний контроль витрат. Для контролю інших операційних витрат використовують інформацію, що відображається на рахунку 84 “Інші операційні витрати”, а інформацію про витрати, що не пов’язані з операційною діяльністю одержаних з рахунка 85 “Інші витрати”.

При ревізії підприємств, що використовують рахунки класу 8 “Витрати за елементами” спочатку перевіряють інформацію про матеріальні витрати за дебетом рахунка 80 “Матеріальні витрати” (відповідний субрахунок) і за кредитом 20 “Виробничі запаси” (відповідний субрахунок), а потім дані цих витрат ще перевіряють за дебетом рахунків 23 “Виробництво”, 91 “Загальновиробничі витрати”, 92 “Адміністративні витрати” і за кредитом рахунка 80 “Матеріальні витрати” (певний субрахунок).

Для всіх підприємств (крім малих) усі витрати класифікуються і обліковуються за видами діяльності на рахунках класу 9 “Витрати діяльності”. Такий облік витрат дозволяє без особливих зусиль здійснити перевірку інформації, що відображається у “Звіті про фінансові результати”. Ця інформація дає можливість здійснювати перевірку результатів діяльності в напрямі функціонального групування доходів і витрат. Але в зв’язку з тим, що вартість реалізації є її дохід, що обліковується на рахунку 90 “Собівартість реалізації”, та за даними цього рахунка можна здійснити перевірку інформації про собівартість реалізованої готової продукції.

Малі підприємства можуть вести облік витрат тільки на рахунку класу 8 “Витрати за елементами”. Усі витрати (включаючи матеріальні витрати (рах. 20), витрати на оплату праці (рах. 81), витрати на соціальні заходи (рах. 82), амортизація (рах. 83), інші операційні витрати (рах. 84), інші витрати (рах. 85) списуються безпосередньо з кредиту цих рахунків у дебет рахунка 23 “Виробництво” (у частині тільки прямих і виробничих витрат). Підприємства, які використовують облік витрат тільки із застосуванням рахунків класу 8 “Витрати за елементами” (такі підприємства взагалі можуть не використовувати рахунки класу 9 “Витрати діяльності”), всі витрати, пов’язані з інвестиційною діяльністю, а також витрати при надзвичайних операціях обліковуються на рахунку 85 “Інші витрати”. Відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від 27.03.91 р. № 887 до таких підприємств, належать такі, в яких чисельність працівників у промисловості не перевищує 200 чоловік (в інших галузях виробничої сфери 50 чоловік). Відповідно до Указу Президента України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 12.05.98 р. № 456/98 до суб’єктів малого підприємництва належать суб’єкти підприємництва будь-якої форми власності, в яких середньоспискова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації за рік не перевищує 1,0 млн. грн.

Розглянемо й інші процедури контролю, які необхідно здійснювати під час ревізії витрат, собівартості продукції, що впливає на фінансові результати. Для перевірки обґрунтованості цих результатів та правильності визначення цін на випущену і реалізовану продукцію доцільно, в першу чергу, перевірити правильність розрахунку планової (нормованої) собівартості продукції за окремими її видами і об’єктами.

Обґрунтування планових (нормативних) витрат ревізор перевіряє за окремими цехами, окремими групами або видами продукції, економічними елементами та статтями калькуляції. Крім того, перевірка витрат здійснюється за способами включення їх у собівартість продукції (прямі і непрямі витрати). В умовах ринкової економіки важливе значення мають провізорні калькуляції, які складають для визначення очікуваної собівартості. Це потребує перевірки розрахунків щодо складання цих калькуляцій. Під час ревізії доцільно застосувати розрахунково-аналітичні методичні прийоми контролю. Це потребує зіставлення фактичної (облікової) собівартості окремих видів виготовленої і реалізованої продукції з нормативною собівартістю. Ревізор повинен перевірити правильність визначення як нормативної, так і фактичної собівартості продукції. У зв’язку з цим перевірку витрат на виробництво і собівартість продукції доцільно здійснювати за наступними напрямами:

– формування витрат за економічними елементами;

– обґрунтованість і рівень витрат у окремих цехах;

– правильність ведення аналітичного обліку витрат, обґрунтованість їх списання і розподілення непрямих витрат;

– відповідність залишків достовірним первинним документам;

– вивчення суті і змісту первинних документів, на підставі яких списуються витрати;

– виявлення можливих фактів списання нестач, псування і крадіжок матеріальних цінностей на собівартість продукції;

– дослідження собівартості окремих видів продукції.

У процесі ревізії встановлюють правильність обґрунтування нормативних статей калькуляції собівартості продукції та порівнюють дані цієї калькуляції з даними звітної калькуляції. Особливу увагу приділяють тим статтям, де допущені значні перевитрати чи різка економія витрат за окремими цехами і видами продукції. Перевіряють також списання фактичних витрат за встановленими нормами у випадках, коли взагалі не відображають і не обліковують відхилення від норми.

При проведенні ревізії ревізор використовує матеріали поточного фактичного контролю, а саме: акти контрольних запусків і контрольного розкроювання сировини і матеріалів на виробництві, дані хронометричних спостережень, матеріали контрольних перевірок і аналізу хіміко-технічних лабораторій підприємства про додержання рецептури, акти обсягу виконаних робіт і інші.

Під час ревізії витрат на виробництво, перш за все, потрібно перевірити собівартість нормативних калькуляцій окремих видів продукції за статтями витрат, а також перевірити розрахунки нормативної собівартості продукції, що реалізується.

Перевірку обґрунтованості нормування витрат починають із дослідження діяльності й обґрунтованості комплексних витрат (витрати на підготовку та освоєння виробництва, витрат щодо утримання й експлуатації обладнання, цехових і загальновиробничих витрат, транспортно-заготівельних витрат, інших виробничих витрат та позареалізаційних витрат).

Перевіряючи розрахунки нормування витрат на освоєння виробництва, цехів і агрегатів, особливу увагу звертають на можливі випадки, коли до них включають витрати, які не мають відношення до операцій, пов’язаних із підготовкою і освоєнням виробництва.

Перевірку нормування витрат на утримання й експлуатацію обладнання здійснюють за окремими стадіями.

Нормування цехових і загальновиробничих витрат перевіряють на підставі вивчення структури організації управління, акцентуючи увагу на її спрощення.

Перевіряючи загальновиробничі витрати, особливу увагу звертають на списання інших витрат, яка розглядається за групами витрат, передбачених зазначеним стандартом. Кожну групу цих витрат перевіряють із погляду додержання встановлених лімітів, нормативів, законності й обґрунтованості витрат.

Нормативи витрат, що пов’язані з випробуванням, дослідженням, раціоналізацією, винахідництвом і технічним удосконаленням перевіряють у взаємозв’язку з організаційно-технічними заходами підприємства і цехів, з очікуваним економічним ефектом від проведення таких заходів.

Витрати на спецодяг та спецвзуття порівнюють під час ревізії з нормативами.

Поряд з такою детальною перевіркою статей витрат перевіряють зведений кошторис витрат на виробництво за елементами. Для цього перевіряють розрахунки всіх витрат основного, допоміжного і транспортних цехів за винятком внутрішньозаводського обігу. Але на підприємствах текстильної, шкіровзуттєвої, хутрової, м’ясної, цукрової, маслопереробної, мукомольної, тютюнової та лісозаготівельної промисловості внутрішньозаводський обіг напівфабрикатів власного виробництва, які передаються з цеху в цех за встановленими цінами, включається в кошторис витрат на виробництво.

Важливою ділянкою ревізії є вивчення нормативно-планової собівартості окремих видів продукції. Калькуляційні статті витрат її порівнюють із фактичною собівартістю і при встановленні відхилень (особливо у бік підвищення собівартості продукції) з’ясовують їх причини.

Витрати на сировину і матеріали перевіряють шляхом з’ясування правильності їх витрачання, технічного обслуговування норм їх витрачання і розрахунків транспортно-заготівельних витрат. Прийняті за основу в планових або нормативних калькуляціях норми витрат перевіряють із відповідними нормами в технологічних відділах або лабораторіях нормування сировини і матеріалів. Особливу увагу при ревізії приділяють перевірці відходів сировини і матеріалів, виявленню резервів їх зменшення, а також використання їх у виробництві.

При перевірці витрат, пов’язаних з оплатою праці, з’ясовують правильність норм виробітку, розцінок. При цьому звертають увагу на недопустимість включення у відомість норм і розцінок за окремими видами продукції трудових витрат на виготовлення деталей і комплектуючих виробів, які підприємство одержує зі сторони (від інших підприємств).

У тому випадку, коли відповідно до певних умов, підприємство змушене відступати від розроблених нормативів витрат сировини, матеріалів і заробітної плати працівникам виробництва, ревізор повинен обґрунтувати ці відхилення від нормативів спеціальними розрахунками.