Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Зарубіжна журналістика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут заочного та дистанційного навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Зарубіжна журналістика»

Виконала:

Студентка ІЗДН 5 курсу

Буряк Ольга Олександрівна

Напрям 7.03030101

«Журналістика»

Група №501

Викладач:

Мартинова Тетяна Євгенівна

Київ, 2012

План

1. Діяльність Джозефа Пулітцера.

2. Журналістика радянського періоду

3. Характеристика перших газет Англії

Висновок

Список використаних джерел

1. Діяльність Джозефа Пулітцера.

Джозеф Пулітцер народився 10 квітня 1847 в Мако, Угорщина. Всі його дитинство пройшло в Будапешті, де він вступив на військову службу. У 1864 році емігрував Пулітцер у США в якості наймита союзної Армії під час Громадянської війни Півночі і Півдня 1861-1865 в США. Після закінчення війни Пулітцер переїхав до Сан-Луїз, де в 1868 році влаштувався репортером однієї германомовних газети Westliche Post. Вже через три роки Пулітцер став співвласником цього видання, проте вирішив перепродати свою долю, отримавши від цієї угоди значну вигоду. До того моменту (1871 рік) Джозеф Пулітцер зацікавився політикою. Ще в 1869 році його обрали до законодавчого органу штату Міссурі. У 1871-72 роках журналіст-політолог брав безпосередню участь у створенні представництва Ліберальної Республіканської партії в своєму штаті. Його політична діяльність була прив'язана до президентських виборів 1872 року, на яких ліберали висували свого кандидата Гараса Грилі. Після нищівної провалу Пулітцер різко змінив свої політичні пристрасті, перейшовши в клан демократів і залишаючись там до кінця життя.

В 1874 Пулітцер придбав акції іншого американського германомовних видання Westliche Post, які незабаром були успішно перепродані видавничого концерну Globe (пізніше Globe-Democrat). Через чотири роки, в 1878 році Джозеф Пулітцер встановив контроль над газетами Dispatch і Post. Результат зростання їх тиражів і об'єднання видавництв в Post-Dispatch, Пулітцер став власником самого впливового друкованого ЗМІ в Сан-Луїзі. 5 жовтня 1882р. головний редактор Post-Dispatch вчинив напад на головного політичного опонента видавництва Пулітцера. Цей скандал, а також і слабке здоров'я видавця змусили його переїхати в Нью-Йорк, де 10 травня 1883 він придбав ранкову газету World, що раніше належала фінансистові Джею Гаулду. Редакторська талант Пулітцера дозволив перетворити World до головного нью-йоркський рупор демократичної партії. Через чотири роки нью-йоркська громадськість побачила нове видання - Evening World. Що входила до концерну Пулітцера.

Методи, якими Пулітцер завойовував читацький інтерес, були досить прості і, одночасно, дуже дієві. Він поєднував на сторінках газет статті про політичної корупції, журналістські розслідування, сенсації у різних галузях життя, трохи гумору і достатня кількість реклами. Пізніше він став додавати спортивні новини, рубрики, присвячені жінкам, яскраві ілюстрації. Таким чином, на сторінках Пулітцерівські газет було все - від пліток до серйозних політичних аналізів.

З початком іспано-американської війни, Пулітцерівська World початку гостру конкуренцію з New York Morning Journal, що належав Вільяму Гертц. Саме ця боротьба двох видань призвела до появи терміну жовта преса (yellow journalism) як характеристики методів, що використовувалися цими газетами. Однак напружена робота негативно позначилася на здоров'ї Джозефа Пулітцера -- він почав втрачати зір і переживати часті нервові зриви. Тому в 1887 році Пулітцер залишив посаду головного редактора, а в 1890 році взагалі відійшов від видавничих справ, зберігаючи інтерес до політичних процесів в країні і в світі.

29 жовтня 1911 Джозеф Пулітцер помер. Його заповіт стало повною несподіванкою для всього журналістського світу: він заповів підставу Школи журналістики в Колумбійському Університеті, а також Джозеф Пулітцер віддавав свої гроші на організацію премії (Пулітцерівської премії), що присуджується з травня 1917 року.

Премія присуджується зараз Колумбійським Університетом за видатні досягнення в галузі журналістики і музики. Рішення про переможців приймає журі (Pulitzer Prize Board), члени якого призначаються Університетом. Всього присуджується 25 премій.

2. Журналістика радянського періоду

Преса більшовиків спочатку, від ленінської “Искры”, завозилася в Україну, здебільшого з Росії. Але невдовзі після лютневої (1917 р.) революції в Києві, Харкові, Катеринославі, Луганську почали виходити перші газети комуністів. Зокрема, в червні 1917 р. розпочала свою історію газета “Донецький пролетарій”, що, змінивши кілька разів назву, виходить і в наші дні як “Луганская правда”, одна з провідних газет Донбасу. Першим редактором її став К. Ворошилов, майбутній відомий державний і політичний діяч УРСР та СРСР.

Але “першою ластівкою” слід вважати харківську газету “Пролетарий”, яка вийшла в світ 10 лютого 1917 р. і випускалася до кінця вересня через нестачу коштів - після ряду невдалих спроб зібрати, за прикладом російських видань, гроші з робітників. Від початку й до кінця вона витримувала ленінську лінію “Правды”, на відміну від деяких інших видань, що допускали “хитання” в бік націонал-комунізму. Так, київський “Голос социал-демократа” дозволяв собі не передруковувати ленінські статті з петроградських видань, натомість видрукував так звану Київську платформу, що містила сумнівні, з точки зору ортодоксальних комуністів, положення.

Несхибну правдистську лінію обрала від 4 квітня катеринославська “Звезда”. Вона, перейменована згодом на “Зорю”, лишилася до наших днів одним з флагманів обласної преси Придніпров’я.

Перші ж видання зіткнулися з шаленим опором газет всіх політичних партій України. Їм відмовляли друкувати тиражі, чинили перешкоди у їх розповсюдженні. Несприйняття більшовизму як ідеології та особливо як способу вирішення політичних проблем відразу було в Україні дивуюче одностайним. Недемократизм, непримиренність, схильність до масового насильства відштовхнули від них українську громадську думку.

Єдиного центрального видання в Україні більшовики довгий час не мали. Нетривалий час виходила газета першого українського радянського уряду ЦИКУК (Центральный Исполнительный комитет Украины) “Вісник Української Народньої Республіки” на двох мовах, спочатку у Харкові, а потім у Києві, обидва випуски очолювали правдисти, і “диригували” виданням через вірну соратницю Є. Бош з ЦК РКП(б).

Основною темою більшовицької преси були критика буржуазних урядів, пропаганда марксистсько-ленінських ідей та захоплення політичної влади, відомості про робітничий рух. Найвпливовішим гаслом було припинення І Світової (імперіалістичної) війни, мир без анексій та контрибуцій. Постійно, з номера в номер на всіх сторінках тут друкувалися матеріали про необхідність переходу політичної влади в руки пролетаріату, керованого партією більшовиків, та про єдність історичних доль пролетарів України і Росії, про необхідність возз’єднання їх в новому інтернаціоналістичному пролетарському союзі.

Втім, ні ідеї більшовизму, ні преса цієї партії поки що великого впливу на перебіг подій в Україні не мали.

Певна аудиторія була у більшовицької преси у великих промислових центрах, але головними рушійними силами історії в Україні були селянство та армія, отже редакції цих видань наполегливо шукали контактів з ними, друкували корисну для себе інформацію з сіл, з війська.

Українська комуністична преса складалася як несамостійна, підпорядкована центральним партійним виданням. Наприклад, у 1917 році в Харкові виходила газета “Пролетарий”, в Катеринославі - “Звезда”, які непохитно трималися ідеологічної лінії “Правди” та інших російських видань ленінської платформи. Розглянемо, що це було за видання в ті часи.

Як відомо, перший номер “Правди” вийшов 5 травня 1912 року. Вже в ньому містилися рядки, що дозволяли передбачити майбутні політичні рішення їх авторів: ”Мы должны быть непримиримы к врагамъ,... Война врагамъ рабочаго движенія”. Тривалий час за умов царату ця газета виходила нелегально. 5 березня 1917 року стотисячним накладом виходить легальна “Правда” за рахунок коштів, зібраних на фабриках, заводах. Наприклад, за перший місяць надійшло приблизно 46 тисяч карбованців. Газета “Правда” виходила як орган центрального комітету партії.

В квітні 1917 року “Правду” очолив В. Ленін. Редакція повертає вістря пропаганди на підготовку до захоплення політичної влади в країні, на перехід від буржуазно-демократичної до соціалістичної революції. Цю тему газета заносить і на українську територію, тут її розвивають і місцеві комуністичні видання.

Справи “Правди” значно поліпшилися, коли газета придбала власну друкарню - “Труд”. Однак 3-4 липня в Росії настав кінець “двовладдю”, тобто одночасній владі Тимчасового уряду та Рад. В цей день у Петербурзі та Москві відбувся розгін демонстрацій на підтримку більшовиків. З 6 липня “Правда” знов переходить у підпілля. Друкарня її була розгромлена. Використовуючи доволі вільні можливості видання нових газет, надані Тимчасовим урядом, газета реєструвалася щоразу як нібито нове видання (“Листок правди”, ”Пролетарий”, ”Рабочий”, “Рабочий путь”, “Рабочий солдат” - назви “Правди” в підпіллі). З жовтня 1917 р. вона стає газетою, флагманом і взірцем для всієї преси величезної країни.

На жовтень 1917 року в Росії виходило більше 100 соціал-демократичних, тобто переважно комуністичних, газет. В Україні ж видавати таку кількість газет ця партія не могла. Треба було застосовувати іншу тактику. Більшовики прагнули контролювати профспілки - а тому перехоплювали вплив на профспілкові видання і в такий спосіб посилювали свій вплив на маси.

З перемогою більшовиків у жовтні 1917 р. в Росії докорінно змінюється політична ситуація. Ця партія стає правлячою. Першими ж декретами нового уряду (Ради народних комісарів) було заборонено діяльність “буржуазної” контрреволюційної преси, яка робітничо-селянської революції не сприйняла і тому є “наймогутнішою зброєю буржуазії... вона не менш небезпечна в такі (критичні - авт.) хвилини, ніж бомби й кулемети”. Беззаперечному закриттю підлягали ті органи преси, які закликатимуть до відкритого опору радянській владі - але вирішувати, що і як трактувати в текстах, належало самій радянській владі. Згодом було видано декрет про державну монополію на оголошення, і це сильно погіршило позиції недержавної преси. В Росії існували певний час від січня 1918 р. навіть революційні трибунали преси, які мали право припиняти вихід газет за власним рішенням. Партійні комітети завжди дуже багато уваги прагнули приділяти саме пресі, добре знаючи її силу, особливо в екстремальних умовах. Про надзвичайно жорстке ставлення їх до преси й поліграфії свідчить історія “чорного тижня” у Києві, коли 31 жовтня 1917 року рішенням пробільшовицьких профспілок було бойкотовано роботу друкарень, де видавалися монархічна “Киевлянин”, буржуазні “Последние новости” та “Южная копейка”. В цей день не вийшла навіть “Нова Рада”. А вже 5 листопада на цих друкарських потужностях почала виходити “Пролетарская мысль”.

Преса Східної України з встановленням на цій територїї радянської влади стає виключно більшовицькою - або, за прийнятою термінологією, партійно-радянською.

Історія цієї преси від 1918 р. по 1939 р. складається з кількох періодів:

газети часів громадянської війни та встановлення радянської влади (1918 - 1921 рр.);
видання періоду нової економічної політики (1921 - 1929 рр.);
ЗМІ років прискореного соціалістичного будівництва, перекручень культу особи, масових репресій.

Перший період відзначений закриттям часописів, які існували до встановлення радянської влади в Україні, та водночас створенням перших партійно-радянських видань, а саме армійської преси та “Известий рабочих, крестьянских (солдатских, казачьих) советов депутатов”.

Ці газети починали видавати в обстановці загальної кризи. Громадянська війна привела до страшної скрути в друкарській справі. Не було запасів паперу, фарби, поліграфістів, енергії, поліграфічного обладнання. Газети 1919 - 1920 рр, що збереглися до цього часу, мають вигляд листівок: надруковані на сірому папері, збитими шрифтами, саморобною фарбою, що зсипається зі шпальт. Період відбудови країни після громадянської війни охопив і поновлення друкарської бази. Партія приділила цій справі надзвичайну увагу, проблеми відновлення в повному обсязі роботи друкарень обговорювалися на двох її з’їздах.

В 1925-1926 роках починається поступове піднесення україномовної радянської преси. З’являються місцеві газети в численних невеликих містах, сільських районах, а також нові видання: спеціалізовані часописи окремо для робітників, селян, кооператорів, інженерів, для вчителів і молоді, жінок, але, на відміну від подібних численних видань 1917-1918 рр. вони знаходилися під партійним контролем і вели пропаганду виключно комуністичних ідей. Швидкими темпами створюється всеохоплююча мережа партійно-радянських газет. Деякі з них від початку друкуються українською мовою, інші були переведені на неї під час політики українізації. З 1927 року починає свою історію масове радіомовлення.

З 1923-1924 рр. по 1930-1931 рр. преса брала активну участь у політиці українізації, коли вживання української мови, в тому числі і в засобах масової інформації, було форсовано.

Згодом за різних політичних обставин радянсько-партійній пресі дозволялися більші чи менші ступені свободи - але власне свободною вона не була ніколи. По-перше, через повну і принципову відсутність законодавчої бази такої свободи (вона лише проголошувалася в конституціях СРСР та УРСР), а по-друге, через те, що партія ніколи не випускала ключових важелів керівництва пресою, зокрема підготовки й розстановки кадрів, ідеологічного та матеріального забезпечення, вимагаючи за це повної політичної, ідеологічної та всякої іншої покори з боку журналістів і редакторів.

3. Характеристика перших газет Англії

Журналістика в Англії почалася так само, як і в Німеччині та Італії, з рукописних відомостей. Але з’явилися вони на острові дещо пізніше і за походженням були німецькими або голландськими, тобто це переклади англійською мовою європейських листків новин, складених Альдамі, Фуггером чи іншими менш відомими збирачами та розповсюджувачами інформації. Друкарський верстат прибув до Англії з Німеччини. Перший англійський друкар Уїльям Кекстон вчився своєму ремеслу в Кельні у 60-х pp. XV ст. Там він купив друкарський верстат. У Німеччині Кекстон займався розмноженням рукописних книг, перекладами. У 1476 р. він повернувся до Англії та заснував у Вестмінстері друкарню.

До кінця XVI ст. рукописні листки новин, що називалися в Англії «News», витіснили друкарські видання «Ballada of the News» («Балади новин»). їх можна вважати безпосередніми попередниками англійських газет. На жаль, не можна побачити жодної з цих перших друкарських збірок новин, вони не збереглися.

«Mercurius Britanicus» («Англійський Меркурій» виходив у 60-ті роки XVI ст. Він знайомив англійців з подіями зовнішнього та внутрішнього життя, зокрема в одному з його номерів повідомлялося про рух іспанської «Непереможної Армади»

На початку XVII ст. в Англії з’являються друкарські видання періодичного характеру. Перша англійська газета вийшла у Лондоні 21 вересня 1621 р. під назвою «Corante, or Weekly Newes from Italy, Germany, Hungary, Poland, Bogemia, France and the Low Countreys» («Вісті, чи Щотижневі новини з Італії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Богемії, Франції та інших країн»). За зразком голландських видань, замість прізвища видавця зазначалися лише ініціали «N.B.»: чи то Натаніель Баттер, а чи Ніколас Борн.

Взагалі, 20-ті-30-ті роки XVII ст. характеризуються активним розвитком видавничої справи, появою великої кількості різних «News», що виходили з нестійкою періодичністю. Тому держава бере книгодрукування та журналістику під строгий контроль, перетворює цей бізнес на свою монополію.

Політична ситуація в Англії в 1620-х pp. перешкоджала розвитку незалежного періодичного друку. Тому перші англійські газети з’явилися у вільній від цензурних заборон Голландії. У 1620 р. в Амстердамі публікувалися щотижневі газети, тираж яких швидко розповсюджувався в Англії. Ці видання мали комерційний успіх. Але період домінування голландських газет в Англії тривав недовго.

1640-і pp. в Англії відзначаються появою перших зразків політичної періодики, що пов’язано з протистоянням короля Карла І і парламенту. І хоч цензуру ніхто не скасовував, преса отримала певну свободу у висвітленні суспільно-політичних подій, а поляризація суспільства призвела до появи періодичних видань різної політичної орієнтації.

У листопаді 1641 р. англійці вперше отримали можливість дізнаватися про парламентські новини зі шпальт тижневика Семюеля Пска «Тіте Heads of Several Proceedings In This Present Parliament («Основні події, що відбуваються у нашому парламенті»). До появи цього видання фрагменти парламентських промов могли з’явитися хіба що у нелегальних памфлетах.

У грудні того ж року у видання з’явився конкурент – «The Diurnall, or The Heads of all the Proceedings Parliament)) («Діурналій, або основні події, що відбуваються в парламенті»), а до 1642 р. уже 5 подібних тижневиків видавалися в Лондоні.

1665 р. в Оксфорді друкар Леонард Літфелд почав видавати газету «The Oxford Gazette» («Оксфордська газета»). Перший номер датований 14 листопада 1665 р. Періодичність – щопонеділка та щочетверга протягом 11 місяців. На вигляд це вже справжня газета зі звичною для нас версткою (тут уперше з’явився поділ на колонки). Цікаво, що газета мала франкомовний варіант. Пізніше назва змінили на «The London Gazette» («Лондонська газета»). Редактором став Томас Ньюк.

1689 р. вийшла друком праця Джона Локка «Білль про права», яка ознаменувала початок епохи Просвітництва. В англійській просвітницькій журналістиці виокремилися два підходи для виправлення моральності: морально-дидактичний та сатиричний. Представниками першого були Джозеф Аддисон та Ричард Стиль, другого – Джонатан Свіфт.

Серія памфлетів Свіфта «Папери Бікерстафа» (1708-1709) визначили форму повчальної журналістики Ричарда Стиля та /Джозефа Аддисона. Свіфту вдалося створити комічну маску Ісака Бікерстафа. Ричард Стиль вирішив використати цю маску для видання в 1709 р. нового журналу «The Tatler» («Балакун»). Підзаголовок – «Балакун Ісака Бікерстафа».

Структура «The Tatler» базувалася на одному есе – композиційному стержневі кожного номера. Аддисон і Стиль припинили видання «Тпе Татіег» на початку 1711 p., коли журнал знаходився на вершині своєї популярності. І того ж року заснували новий – «The Spectator» («Глядач»).

Тираж «The Spectator» зріс до 14000 примірників, читачі в Європі та колоніях з нетерпінням очікували виходу кожного номера. Але коли інтерес до журналу досяг апогею, Аддисон і Стиль вирішили змінити літературні маски. Видання проіснувало два роки, вийшло 555 номерів. В останньому було оголошено про неочікуване одруження одного із персонажів і смерть другого. Коло учасників клубу розпалося, а замість «The Spectator» у 1713 p. з’явилася нова маска і новий журнал «The Guardіап» («Опікун»), Він також став популярним, але проіснував лише рік, після чого тандем Аддисон-Стиль розпався. Аддисон спробував самостійно видавати «The Spectator)), але довів його лише до 635-го номера.

З початком XIX ст. спостерігається розквіт періодичного друку: в 1810-ті pp. тільки в Лондоні видавалося більше 30 журналів, а в 1820-ті pp. – вже біля 100. Найбільш популярними та впливовими у сфері культури та суспільно-політичного життя були: «The Edinburgh Review» («Единбурзький огляд», 1802-1929), «The Quarterly Review» («Щоквартальний огляд», 1809-1967), «Biackwood’s Maga-zine» («Блеквудовський журнал», 1817), «The London Magazine)) («Лондонський журнал», 1820-1826), а також газета, яка стала символом якісної преси – «The Times» («Тайме»).

Щоквартальний журнал «The Edinburgh Review» заснований у столиці Шотландії Единбурзі в жовтні 1802 р. як орган партії вігів. Серед засновників – Френсіс Джеффрі, Сінді Сміт, Генрі Броутхем. Видавець – Арчибальд Констебл. Він одним із перших почав виплачувати великі гонорари авторам. Головним редактором видання протягом 27 років незмінно залишався Френсіс Джеффрі.

У середині XIX ст. «The Times» отримала прізвисько «Громовержець», її щоденний тираж сягнув 60000 примірників. Точність і якість репортажів, своєчасність висвітлення подій, високий рівень аналітичних статей, ознайомлення з хитросплетіннями європейської політики зробили газету еталоном періодичного видання. У багатьох європейських столицях її власні кореспонденти користувалися такою самою увагою, як посли іноземних держав. Саме це видання стало справжнім втіленням «четвертої влади». Подальшим проривом у сфері видавничої справи стало винайдення ротаційного друкарського верстата. «The Times» у 1848 p. використала верстат, який з використанням рулонного паперу дозволяв друкувати одночасно як лицьову, так і зворотню сторони зі швидкістю майже вісім тисяч примірників за годину. Це дало змогу знизити витрати на друк на 25 відсотків.
Усе це сприяло популяризації видання, а також його перемозі над конкурентами.

Висновок

Історія зарубіжної журналістики є предметом, який вивчає історію газет, журналів, інформаційних агентств, а також деякі особливості виникнення і функціонування телебачення і радіо зарубіжних країн, творчість відомих публіцистів, питання розвитку Інтернет. Курс покликаний ознайомити студентів з еволюцією засобів комунікації в світі, виробити в них чітку концепцію історичного розвитку засобів масової інформації як моделі загальносвітовий журналістики. За основу градації обраний територіально-географічний принцип.

Як свідчить еволюція журналістики, одним з головних напрямків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідної йому соціально значущої інформації. Вже в доісторичні часи чоловік сам виступав як засіб комунікації: різні відомості поширювали серед родичів шамани, провісники, оракули, а засобом консервації її була наскельна живопис, пергамент, глиняні дощечки.

Список використаних джерел

1. Блюм А.В. Радянська цензура за доби тотального терору: 1929-1953. СПб.:АСПЕКТ-Пресс, 2000.

2. Ворошилов В.В. Право і етика у журналістиці: Курс лекцій.Спб, 2004

3. Золотуха’ Л. Н. Возникновение и развитие журналистики в эпоху становления капитализма. – М., 1987.

4. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Учеб. для филол. спец. вузов. – М., 1987.

5. История мировой журналистики. – М.- Ростов-на-До(гу, 2003.

6. Кихтан В.В.Онлайновая журналістика у Росії: становлення, тенденції і розвитку. Москва, 2004

7. Кузнєцов І.В. Історія вітчизняної журналістики (1917 - 2000). - М.:Флинта, 2003.

8. Лабутина Т. Л. У истоков современной демократии: Политическая мысль английского Просвещения (1689-1714). – М., 1994.

9. Мкртчян А. А. Возникновение английской печати. Журналистика в годы буржуазной революции и реакции ХУП века // Журналистика. История и современность. Сб. науч. тр. – М., 1993.

10. Муравьев В. Джонатан Свифт. – М., 1968.

11. Новомбергський Н. Освобождение печати во Франции, Германии, Англии и России. –

СПб, 1906.

12. ОвсепянР.П. Історія новітньої вітчизняної журналістики (лютий 1917 - 90-ті рр.). - М.: РАГС, 1999.

13. Рак В. Д. Сатирико-нравоучительные журналы Аддисона и Стиля и литературная

полемика их времени. – М., 1964.

14. Саламон Л. Всеобщая история прессы. – СПб., 1909.

15. Самарин Р. М. Творчество Джона Мильтона. – М., 1964

16. Трубицина И. В. Английская журналистика XVII века – от рукописных листков к печатной газете. II Вестник МГУ. Сер. 10. Журналистика. -1978.-№2.

17. Трубицина И. В. Памфлетная публицистика английской буржуазной революции XVII века (проблемы, доктрины, авторы) // Вестник МГУ. Сер. 10. Журналистика. – 1978.

18. Ученова В. В. Исторические истоки современной публицистики. – М., 1972.

19. Ученова В. В. У истоков публицистики. – М., 1989.

ЧигринскаяЛ.Ф. Основи журналістики. Тамбов: Вид-воТамб. держ. Тих. ун-ту, 2001

Інтернет-ресурси

http://nolimit-people.blogspot.com

http://worlds.ru/

Зарубіжна журналістика 📙 Контрольная → 🆔 32712