Адміністративно правовий статус президента України

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1: ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ …………………………………….……………….5

РОЗДІЛ 2: ПРЕЗИДЕНТ ЯК ГОЛОВА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ………..…………..…………..…………..…………..….…………..12

РОЗДІЛ 3:ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ..........33

ВИСНОВОК..........................................................................................................38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….....................................................40

Вступ

Глава держави –– Президент  України. Інститут президентства було введено Законом України “Про заснування поста Президента України  і внесення змін і доповнень до Конституції України”. Конституційні зміни, що стосуються інституту президентства, свідчать, що цей інститут постійно розвивається, на нього впливають трансформаційні процеси в суспільстві. Змінюються й уявлення політиків, вчених про місце й роль Президента України в системі влади, йде пошук встановлення його нового конституційно-правового статусу. Для чіткішого визначення повноважень гілок влади і, зокрема, Президента України, потрібне удосконалення конституційної реформи.

Правовий статус Президента України визначено у розділі V чинної Конституції, який встановлює місце і роль Президента в державі, окреслює коло його відповідальних повноважень, регламентує порядок обрання Президента і припинення його посадових функцій, а також форми співпраці Президента з органами законодавчої і виконавчої влади, його участі у формуванні судової влади.

Слід зазначити, що з часу впровадження в Україні посади Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України він визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади.

Цей статус було підтверджено Конституційним Договором 1995 року. За чинною Конституцією, Президент є  лише главою держави. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Щодо повноважень Президента України в його взаєминах з виконавчою владою, то Конституція 1996 р. виводить Президента за межі виконавчої влади.

Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики закріплено статтею 106 Конституції  України, згідно з якою Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів уряду та інших органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях уряду, а також мати своїх представників у Кабінеті Міністрів, Конституційному Суді, Верховній Раді.

Президент здійснює свої Конституційні повноваження через  вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.

Метою написання курсової роботи є всебічне вивчення та аналіз адміністративно-правового статусу  Президента України контексті змін, внесених до Конституції України та інших нормативно-правових актів.

Структура курсової роботи складається з трьох розділів. У першому розділі розглянуто повноваження, яким наділений Президент України у сфері виконавчої влади. Другий розділ характеризує координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президентові України –– РНБО, а саме, його склад, функції та роль Президента у керівництві ним. Третій розділ присвячений інституту представників Президента України. В ньому розглянуто повноваження та права чотирьох основних представництв Президента України: Представництва Президента України у Верховній Раді, Представництва Президента України у Кабінеті Міністрів України, Представництва Президента України у Конституційному Суді України, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

Розділ 1

ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У СФЕРІ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Згідно Конституції  України Президент України має  цілу низку обов’язків та повноважень. Основні повноваження Президента у  сфері виконавчої діяльності закріплені у ст. 106 Конституції України [1].

Деякі повноваження у  сфері виконавчої влади Президент  України здійснює за згодою Верховної  Ради України, інші — самостійно чи за поданням Прем'єр-міністра України.

За згодою Верховної  Ради України Президент України призначає Прем'єр-міністра України; призначає на посади та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову державного комітету телебачення і радіомовлення України.

За поданням Прем'єр-міністра України Президент України призначає членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах:

утворює, реорганізовує  та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. діючи в  межах коштів, передбачених на утримання  органів виконавчої влади.

Президент України скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів АРК; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань: здійснює керівництво у сфері національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка (координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України; вносить до Верховної Ради України по дання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації — з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини. Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; здійснює помилування [1].

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою  України; має право вето щодо прийнятих  Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

На основі та на виконання  Конституції та законів України  Президент України видає укази  і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. У випадках, передбачених ч. 4 ст. 106 Конституції  України, акти Президента України скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання.

Конституція України  у ст. 106 наділяє Президента України досить широкими функціями і повноваженнями. Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежування в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента; особливостей функціонування усіх гілок влади; конкретної політичної ситуації, яка визначається співвідношенням сил всередині країни.

Стаття 106 Конституції  України, на жаль, не визначає, що саме закріплено в ній: компетенцію, сукупність предметів відання, прав та обов'язків, або лише повноваження Президента України.

Виходячи з цього, компетенцію  Президента, як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави.

Оскільки компетенція  будь-якого органу публічної влади  є похідною від покладених на нього  функцій, можна систематизувати функції Президента України виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить у жодну з гілок державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

Загальну систему функцій  Президента України становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво Держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова Функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю [12].

Перші дві функції  мають прерогативний характер, тобто  властиві тільки главі держави, і  зумовлюють необхідність Існування  самого цього інституту, інші теж мають важливе значення, але можуть бути наявні в інших державних органах.

Функція забезпечення єдності  державної влади поділяється на три підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) урівноважування гілок влади, створення балансу сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади. Водночас залежно від сфери вияву функція представництва держави поділяється на дві підфункції: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне представництво.

На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ("Про Президента Української РСР", "Про міжнародні договори України", "Про оборону України", "Про громадянство України" та ін.). Компетенція глави держави, як і його правовий статус взагалі, не можуть визначатися підзаконними нормативними актами, а у чинній Конституції України завдання, функції та компетенцію Президента викладено впереміш, іноді неповно і неточно.

Аналізуючи природу  взаємостосунків Президента і виконавчої влади, в першу чергу слід приділити увагу питанням механізму формування уряду. В цілому від обсягу повноважень Президента у призначенні та звільненні міністрів, інших високопосадових урядових діячів залежить ступінь його контролю над усім апаратом виконавчої влади. Відповідні процедури мають у різних країнах значні відмінності, а їх характер залежить від існуючих форм державного управління.

Що ж до відповідних  повноважень глави держави в  Україні, то одним із найважливіших  і найдієвіших повноважень Президента України як глави держави є його установчі повноваження щодо формування органів виконавчої влади. В сучасній українській науковій думці щодо відповідних повноважень Президента України є кілька точок зору. Зокрема, переважна більшість дослідників вважають, що відповідні прерогативи притаманні та необхідні інститутові Президентства в нашій державі (А. Кудряченко, М.І. Михальченко, Ф.Г. Бурчак, В.М. Шаповал та ін.), але певна частина науковців взагалі відкидають як доцільність запровадження інституту Президентства в Україні, так і дієвість наданих йому повноважень [3, 5, 6, 10]. Розглянемо деякі повноваження Президента України з огляду на коментарі його опонентів.

Голова Кабінету Міністрів  України призначається Президентом  України за згодою Верховної Ради України (п. 12 ст. 85, п. 9 ст. 106 Конституції України). Процес призначення прем'єр-міністра України проходить такі етапи: визначення Президентом кандидатури на цю посаду, розгляд Верховною Радою України кандидатури, у разі відхилення — наступне внесення та розгляд кандидатури на пропоновану посаду; призначення прем'єр-міністра України.

Президент України не пізніше ніж на десятий день після  вступу на посаду або припинення повноважень  Кабінету Міністрів, після консультацій з головою Верховної Ради України та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій має внести на розгляд Верховної Ради кандидатуру на посаду прем'єр-міністра України. У свою чергу, Верховна Рада України на пленарному засіданні розглядає внесену Президентом України кандидатуру на посаду прем'єр-міністра не пізніше як у 10-денний термін з дня внесення.

На засіданні кандидат на посаду прем'єр-міністра України  виступає з програмною заявою про  основні напрями діяльності уряду. Постанова Верховної Ради України  про призначення кандидата на посаду прем'єр-міністра України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради - 226 голосів.

Якщо Верховна Рада відхилить  кандидату ру, внесену Президентом  України, останній у 7-денний термін після консультації з головою Верховної Ради та уповноваженими представниками депутатських груп і фракцій вносить на розгляд Верховної Ради України нову кандидатуру на цю посаду.

У разі повторного відхилення Верховною Радою кандидатури  на посаду прем'єр-міністра Президент України вносить на розгляд Верховної Ради кандидатуру, погоджену з депутатськими групами та фракціями, що становлять більшість від конституційно го складу Верховної Ради України. Про погодження кандидатури складається протокол, що скріплюється підписами Президента України та уповноваженими представниками відповідних депутатських груп і фракцій.

Кожний наступний розгляд  Верховною Радою України кандидатури  на посаду прем'єр-міністра України (за винятком першого) відбувається в тому ж порядку, але не пізніше ніж у 7-денний термін.

Після одержання згоди  Верховної Ради Президент України  в 3-денний термін видає указ про  призначення прем'єр-міністра України. Прем'єр-міністр України впродовж 14 днів від дня свого призначення  на посаду вносить Президентові пропозиції щодо структури та персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На підставі подання прем'єр-міністра Президент видає указ про призначення членів Кабінету Міністрів України. Структура та кількісний склад Кабінету Міністрів затверджується указом Президента.

На підставі подання  прем'єр-міністра Президент України  після затвердження структури та кількісного складу Кабінету Міністрів  видає указ про призначення списком  членів Кабінету Міністрів. У списку має бути не менше ніж дві третини посадових осіб від загальної кількості членів Кабінету Міністрів. За поданням прем'єр-міністра, Президент України призначає керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також осіб, які очолюють міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади.

Відповідний процес, на думку  вітчизняного дослідника В. Золоторьова, призводить до того, що уряд, "затиснутий" між парламентом і Президентом, не має стимулів виявляти активність і ентузіазм. Він також вважає, що "парламентський вплив на призначення прем'єра й уряду є мінімальним".

У свою чергу, якщо комплексно поглянути на українську політичну  систему, то на нашу думку, Президент  саме і є тим чинником, який зумовлює дієвість у функціонуванні уряду. Варто  відзначити, що за умов відсутності законодавчо зумовленої парламентської більшості у Верховній Раді, представлення в ній різноманітних політичних сил, які свою діяльність грунтують на різних, іноді досить суперечливих ідеологічних позиціях, коли членство в уряді певною частиною політиків розглядається як засіб для задоволення своїх економічних інтересів, що ніяк не сприяє стабільному процесові формування та функціонування уряду.

Політична практика, як світова, так і постсоціалістична, переконливо  демонструє, що у разі делегування парламентові повноважен ня формувати уряд, останній у кращому випадку буде роздертий чварами між ідеологіч ними чи бізнесовими супротивниками, а в гіршому - взагалі не буде сформований. Це в обох випадках так чи інакше може призвести до значного загострення суспільно-політич ної ситуації в країні. Водночас Президент, на виконання своїх конституційних повноважень - гаранта державного суверенітету, сприяє формуванню такого уряду, який, на його думку, може найдієвіше працювати для досягнення соціально-економічної стабільності в країні.

В свою чергу, новосформований  Кабінет Міністрів України набуває  повноважень з моменту складення  присяги не менш ніж двома третинами  від загальної кількості його складу на пленарному засіданні Верховної  Ради України в присутності Президента не пізніше ніж через 10 днів після сформування Кабінету Міністрів України.

Кожен член Кабінету Міністрів  може бути звільнений з посади Президентом  України за власною ініціативою  або за поданням прем'єр-міністра. З  питань припинення повноважень, прийняття чи неприйняття відставки членів Кабінету Міністрів Президент України видає відповідні укази. Члени Кабінету Міністрів, відставка яких прийнята Президентом, за його дорученням продовжують виконувати свої повноваження до набуття повноважень новими членами Кабінету Міністрів України, але не довше ніж 30 діб.

Кабінет Міністрів утворюється  на строк повноважень Президента України. Повноважен ня Кабінету Міністрів  України припиняють ся у випадках:

- обрання нового Президента;

- прийняття Президентом рішення про припинення повноважень прем'єр-міністра України;

- прийняття Верховною  Радою України резолюції недовіри  Кабінету Міністрів України; 

- відставки або смерті  прем'єр-міністра України (ст. 115 Конституції  України).

Доцільно розглянути зазначені випадки докладніше. Так, у випадку обрання нового Президента України прем'єр-міністр подає йому заяву про відставку уряду на церемонії вступу Президента на посаду (інавгурації) після складення ним присяги. Повноваження Кабінету Міністрів можуть бути припинені і за рішенням Президента України. У зв'язку з цим Президент видає указ, а прем'єр-міністр невідкладно подає Президентові заяву про відставку Кабінету Міністрів, яка приймаєть ся главою держави.

Згідно зі ст. 87 Конституції  України, Верховна Рада України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри. Якщо відповідна постанова прийнята, то прем'єр-міністр України, отримавши рішення Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України, одразу вручає Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів, що приймається Президентом.

На думку дослідника В. Мельниченка, український уряд постійно перебуває під загрозою відставки, що спричиняє певну несамостійність  його дій та постійне оглядання на Президента та Верховну Раду України. Також він стверджує, якщо буде прийнято рішення про відставку уряду, то Президент не несе відповідальності за це рішення [6].

Як демонструє досвід парламентських країн, зокрема Італії, в яких уряд відіграє надзвичайно важливу роль у системі державного управління і де конституційно закріплено політичну відповідальність уряду перед парламентом, з кожною зміною внутрішньопар ламентської розстановки політичних сил уряд регулярно відправляється у відставку, що провокує урядову кризу та зупинку в практичній діяльності уряду.

На думку автора, навряд чи таке можуть дозволити собі суспільства  перехідного типу, якими, зокрема, є  країни пострадянського простору. Парламентська  залежність уряду, різновекторні підходи до принципів його діяльності здатні призвести до його недієздат ності, неспроможності здійснити непопулярні, однак украй необхідні для суспільної стабільності заходи. Тому необхідна незаангажована особа, яка постійно контролювала б діяльність уряду і в разі виникнення певних негативних моментів, що можуть нести загрозу національній безпеці держави, скоординувала б діяльність чи взагалі замінила цей склад уряду. Відповідні повноваження якраз і притаманні Президентові України.

А український науковець Ф. Шульженко декларує, що сьогоднішні реалії суспільно-по літичного життя в Україні вимагають обмеження повноважень Президента в тому, щоб парламент давав згоду на рішення щодо відставки уряду [10].

Аналіз існуючих форм Президентської влади показує, що закріплення в світовій державній практиці відповідного механізму спрацьовує тільки в країнах зі стабільною соціально-по літичною ситуацією. Натомість введення такого механізму, як ми вважаємо, значно обмежить роль Президента України в оперативному реагуванні на негаразди суспільного життя та поставить його в один ряд з політико-економічними угрупованнями, які присутні у парламенті, змушуючи "випрошувати" згоди на заміну уряду, що погано виконує свої функції.

У структурі вищих  виконавчих органів центр ваги державного управління при всіх моделях організації влади незмінно припадає на уряд. У свою чергу, співвідношення повноважень між Президентом та урядом у сфері здійснення виконавчої влади визначається тією або іншою системою правління.

Щодо повноважень Президента України в його взаєминах з виконавчою владою, то Конституція 1996 р. виводить Президента за межі виконавчої влади. Повноваження Президента України з організації і діяльності виконавчої влади, на думку багатьох вчених, безпосередньо випливають з форми правління в Україні.

Натомість супротивники інституту Президентства наводять кілька аргументів щодо "недосконалості Президентської влади", тому розглянемо повноваження Президента України з  зауваженнями його опонентів. Так, вітчизняна дослідниця Л. Кривенко вважає, що "Президент України входить до системи виконавчої влади" [5], російський науковець В. Чиркин зазначає, що "Президент України ... виступає і як орган виконавчої влади" [9].

За ст. 113 Конституції  України Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом України і у своїй діяльності керується його актами. Водночас він підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України, але у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України. А в інших розділах Основного закону зазначено такий суперечливий момент, що організацію і діяльність органів цієї гілки влади визначає Верховна Рада, а формує її Президент (п. 12 ст. 92, п. 10 ст. 106 Конституції України).

Повноваження Президента щодо призначен ня вищих посадових  осіб у виконавчій владі ми вже розглянули вище. Також Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням прем'єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим. Наділення відповідними повноваженнями Президента України, на думку В. Мельниченка, "засвідчує несамостійність органів виконавчої влади у здійсненні ними своїх повноважень" [6].

В Основному законі закріплено також повноваження Уряду в стосунках  з Президентом України та створюваними при ньому органами. До цих повноважень  належать: участь Кабінету Міністрів  у виконанні повноважень Президента України; підготовка урядом пропозицій з питань повноважень Президента; відносини з Радою національної безпеки і оборони України; відносини з консультатив ними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами при Президентові України. Засідання Кабінету Міністрів можуть скликатися прем'єр-міністром за ініціативою Президента України. Якщо засідання відбувається за ініціативою Президента, то він головує.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених у певних пунктах статті 106 Конституції, скріплюються підписами прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Зокрема, це такі досить важливі рішення, як припинення повноваження Верховної Ради України чи призначення членів Кабінету міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їх повноважень. У свою чергу, В. Золоторьов вважає, що відповідна контрасигна ція має "досить формальний вигляд" [3].

У разі дострокового припинення повноважень Президента України  відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на посаду нового Президента покладається на прем'єр-міністра України. При цьому є цілий ряд обмежень щодо діяльності прем'єр-міністра України в період виконання ним обов'язків Президента України.

А загалом, аналізуючи систему  державної влади в Україні, Ф. Шульженко пропонує повернутися  до попередніх варіантів, щоб наблизити  інститут Президента до виконавчої гілки  влади [10]. Чим фактично визначити  Президента головою виконавчої влади.

Якщо ж комплексно проаналізувати весь спектр Президентських повноважень щодо виконавчої влади  як з огляду на світовий досвід, так  і в Україні, то на думку автора, зі зміною статусу Президента України, коли він згідно з новою Конституцією є виключно главою держави, тобто не входить до жодної гілки влади, то питання про сутність та правові засади виконавчої влади як окремої гілки державної влади не було вирішено до кінця. Окрім того, певні складнощі виникають при організації виконавчої влади, здійснюваної Кабінетом Міністрів України. Це становище, на наш погляд, зумовлено боротьбою між законодавчою гілкою влади і Президентом на час прийняття Основного закону України.

Але досвід функціонування пострадянських країн переконливо свідчить, що Кабінет Міністрів України має бути органом виконавчої влади, що підзвітний Президенту. А Президент виведений із структури виконавчої гілки влади й незалежний від позицій певних політичних сил та груп. Це зумовлюється слабкістю й невиразністю партійної системи нашої держави, в якій політичні сили ще не здатні репрезентувати інтереси своїх прихильників на загальнодержавному рівні. А надання, в свою чергу, Президентові всієї повноти владних повноважень виконавчої гілки влади, як пропонують певні науковці, здатне призвести, на наш погляд, до формування умов щодо зародження авторитариз му на теренах України.

Щодо української моделі політичної системи держави, то можна  стверджувати, що у даному варіанті яскраво простежується прагнення  закріпити незалежність виконавчої влади відповідно до принципу поділу влад. Така позиція є обгрунтованою і має право на існування. Вона виявляє прагнення виконавчої влади захистити себе від постійного втручання законодавчої влади у її власну сферу діяльності. А закріплення в Конституції України інституту контрасигнації Президентсь ких актів, на нашу думку, зумовлює необхідність врахування Президентом реальних можливостей виконавчих структур щодо втілення в життя прийнятих ним указів і розпоряджень.

Аналіз місця і ролі Президента України в механізмі здійснення виконавчої влади дає змогу стверджувати, що Президент України має досить вагомі позиції у формуванні, визначенні загальних пріоритетів та контролі виконавчої влади тощо, але відповідну діяльність глава держави обов'язково має узгоджувати та поділяти з Верховною Радою України.

Президент України на виконання своїх конституційних повноважень, юридично теж не як голова виконавчої влади, визначає загальні, стратегічні пріоритети та завдання діяльності виконавчої влади й контролює ключові сфери діяльності уряду, а прем'єр-міністр несе відповідальність за повсякденне, практичне управління. Разом з тим, як безпосередню програму необхідних дій розробляє уряд, а затверджує Верховна Рада. У цьому, на думку автора, виявляється демократичний характер української політичної системи, що включає як виконавчу, так і законодавчу гілки влад у реалізацію державної політики та зумовлює важливу роль Президента як інтегруючого чинника державно-владного механізму України. Враховуючи це, наша держава є напівПрезидентською республікою світового зразка.

Попри всі зазначені  позитивні моменти стосунків  Президента України з виконавчою владою, необхідно зазначити, що існує  ще цілий ряд не до кінця вирішених  або ж відверто негативних моментів цих взаємовідносин. Так, не досить чітке розмежуван ня взаємин законодавчої та виконавчої влади щодо їх компетенції, місця і ролі Президента в цих стосунках, що спостерігається у Конституції України, може призвести до порушень або змін як закріпленої в нашій державі формі правління, так і єдності структури управління. Причому можуть виникнути нові позаправові види відносин, колізії, непогодженості та навіть і відкрите протистояння.

На думку автора, відповідна незавершеність механізму реалізації державної влади справляє значний негативний вплив на життєво необхідні процеси реформування, що відбуваються сьогодні в нашій країні. Зокрема, серед проблем, що потребують нагального розв'язання, можна відзначити остаточно не завершений процес формування і законодавчого закріплення системи та механізму діяльності вітчизняних органів виконавчої влади. Також більш докладного законодавчого обгрунтуван ня, уточнення та закріплення потребують взаємовідносини Президента, уряду та парламенту України.

Практика державного життя України демонструє нагальну потребу вирішення та законодавчого закріплення механізму створення парламентської більшості та взяття нею на себе відповідальності за дії уряду. Сучасний стан речей призводить до того, що, давши згоду на призначення прем'єр-міністра та підтримавши програму дій уряду, парламент самоусувається від поточної підтримки виконавчої гілки влади та перетворюється на ретельного її критика, здобуваючи таким чином пропагандистські дивіденди. Вирішення відповідного питання надало б змогу об'єднати зусилля Президента, уряду та парламенту в розв'язанні існуючих негараздів суспільного життя. Водночас потребує удосконалення механізм запобіжних заходів щодо можливості відставки уряду як парламентом, так і Президентом України.