Адміністративно-правовий статус іноземців в Україні

Львівський державний університет  внутрішніх справ

Кафедра адміністративного

права та процесу

Курсова робота

на тему :

Адміністративно-правовий статус іноземців в Україні

Виконав:

студент 8-групи ІІ курсу

юридичного факультету

Кузяк Мар’ян

Перевірив

к.ю.н., доцент:

Ковалів Я.В.

Львів - 2008

План

Вступ

Розділ  I. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи

Розділ II. В'їзд в Україну і виїзд з України

Розділ III. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав

Розділ IV. Проблеми визначення сутності адміністративно0-правового статусу іноземців в Україні

Висновок 

Література

Вступ

Ми живемо у нелегку, проте надзвичайно  насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я  до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для  себе, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу  соціальну цінність.

Український народ – громадяни  України усіх національностей –  обрав шлях побудови демократичної  Держави, тобто Держави, в якій буде здійснено принцип панування  права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини. Права людини в  сучасному світі – це не просто актуальна тема, це проблема.

До складу населення України  як сукупності людей, що проживають у  межах території України і  підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства (апатриди).

Конституція України чітко розмежувала  поняття «іноземець» та «особа без  громадянства», відносячи до перших лише іноземних громадян (ст. 26). Відповідно до конституційних положень у законах  України «Про правовий статус іноземців  та осіб без громадянства» (ст. 1) та «Про громадянство України» (ст. 1) дається  нормативне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа  без громадянства - особа, яку жодна  держава відповідно до свого законодавства  не вважає своїм громадянином.

Іноземці можуть у встановленому  порядку іммігрувати в Україну  на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово  перебувати на її території.

Розділ I. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи

Правовий статус іноземців в  Україні визначають Конституція  України, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  від 4 лютого 1994 p., Закон України «Про біженців» у редакції Закону від 21 червня 2001 p., інші нормативні акти і  міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого  встановлюється правовий статус іноземців  в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами  і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України[1].

Цим Конституція України закріплює  національний правовий режим іноземців  в України. Цей режим¹  характеризується такими рисами:

1)  він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на  всі категорії іноземців, хоча  правовий статус окремих із  них може мати певні особливості;

2)  іноземці користуються тими  ж правами і виконують ті  ж обов’язки, що й громадяни  України. Так, Конституцією та  законами України іноземцям та  особам без громадянства гарантуються  особисті (громадянські) права, що  належать до загальновизнаного  переліку природних прав: право  на життя та його захист; право  на повагу до гідності; право  на свободу та особисту недоторканність;  право на недоторканність житла;  право на шлюб і сімейні  відносини; право на таємницю  листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції; право  на невтручання в особисте  і сімейне життя; право на  свободу пересування, вільний  вибір місця проживання; право  на свободу думки і слова,  на вільне вираження своїх  переконань; право на свободу  і віросповідання.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні численними економічними, соціальними та культурними  правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і  розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої  діяльності. У їхній власності  можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони також є суб'єктами свободи підприємницької  діяльності, права на працю, права  на страйк, права на відпочинок, права  на соці­альний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування [5, с.8], права на сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку.

Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод. Національним режимом у галузі цивільного процесуального права іноземці та особи без громадянства корис­туються відповідно до положень статей 423, 424 Цивільного процесуального кодексу України незалежно від їх перебування на території України;

3)  дія національного режиму  щодо іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються  у правах та обов'язках до  громадян України.

Так, іноземці не користуються в Україні  більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного доступу  до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно громадянами України  обсяг економічних, соціальних і  культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

4)  національний правовий режим  має безумовний характер - він  поширюється на іноземців та  осіб без громадянства незалежно  від того, мають чи ні громадяни  України подібні права у відповідних  країнах [3, с.66].

Положеннями ст. 24 Конституції України  та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  закріплено принцип недискримінації  іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом  незалежно від походження, соціального  і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру  занять, інших обставин.

Водночас Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість реторсії - обмежувальних  заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь  на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держави стосовно громадян України: «якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави  на території України. Це рішення  набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть  підстави, за яких воно було прийнято» [11, с.109-111.].

Правовий статус різних категорій  іноземців в Україні має певні  особливості. Це, зокрема, стосується:

-  іноземців, які іммігрували  в Україну на постійне проживання;

-  іноземців, які іммігрували  в Україну для тимчасового  пра­цевлаштування (згідно з Порядком  оформлення іноземцям та особам  без громадянства дозволу на  працевлаштування в Україні, затвердженим  Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028, дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцеві, який має намір провадити в Україні трудову діяльність за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України);

- політемігрантів (іноземців, яким  надано притулок на території  України);

- біженців;

- осіб, які користуються дипломатичними  і консульськими привілеями та  імунітетами;

- іноземців, які перебувають  на території України на підставах,  передбачених міжнародними договорами  України (наприклад, військовослужбовці  інших держав);

- нелегальних мігрантів тощо. Так, зокрема, статус іноземців, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами (дипломатичних агентів) характеризується тим, що на них не поширюється юрисдикція України. Наявність дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї тощо [12, с.6.].

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу  представництв, члени сімей глав дипломатичних представництв і  члени сімей дипломатичного персоналу  представництв, представники інших  держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних  організацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної  юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові  відносини як приватні особи у  зв'язку з позовами про належне  їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їхньої професійної або комерційної  діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Крім того, глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу підлягають юрисдикції України в разі згоди на це акредитуючої держави².

Особливий статус на території України  мають біженці.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих  побоювань стати жертвою переслідувань  за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися  цим захистом унаслідок таких  побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися  до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні  визначається Законом України «Про біженців»³ та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії іноземців та осіб без громадянства в Україні характеризується такими особливостями.

 Вони не можуть бути вислані  або примусово повернуті до  країни, з якої вони прибули  та де їхньому життю або  свободі загрожує небезпека. Цей  принцип, який отримав у міжнародному  праві назву «non refoulement», є основним  елементом притулку (без нього  притулок втрачає будь-який сенс), він закріплений у ст. З Закону  України «Про біженців» відповідно  до вимог ст. 33 Конвенції ООН  про статус біженців: «Країни,  що домовляються, не будуть жодним  чином висилати чи повертати  біженців на кордон країни, де  їхньому життю чи свободі загрожує  небезпека через їхню расу, релігію,  громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання» [9, с.2-13.].

Україна сприяє збереженню єдності  сімей біженців. Біженці мають  рівні з громадянами України  права на:

• пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
• працю;
• підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
• відпочинок;
• освіту;
• свободу світогляду і віросповідання;
• направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
• володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
• оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
• звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• правову допомогу.

Особи, яким надано статус біженця  в Україні, мають також рівні  з громадянами України права  у шлюбних і сімейних відносинах.

Біженці мають право на одержання  грошової допомоги, пенсії та інших  видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим  у місці проживання [6, с.124-126].

На біженців покладаються обов'язки:

• повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;
• у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік в органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб;
• проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

За загальним правилом, установленим Законом України «Про біженців», особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули  державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти робочих  днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про  надання їм статусу біженця.

У разі незаконного перетину державного кордону України з наміром  набути статус біженця особи повинні  протягом трьох робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної  служби через уповноваженого цього  органу чи посадову особу Прикордонних військ України або органу внутрішніх справ із заявами про надання  їм статусу біженця, а також надати посадовим особам Прикордонних військ України пояснення про причини  спроби незаконно перетнути або  незаконного перетинання державного кордону України. Якщо у таких  осіб відсутні документи, які посвідчують  особу, або такі документи є підробленими чи фальшивими, вони мають повідомити про цю обставину у заяві про  надання статусу біженця, а також  викласти причини зазначених ситуацій. Зазначені особи повинні бути направлені посадовими особами прикордонних військ до органу міграційної служби.

Заяви про надання статусу біженця, подані з порушенням установленого  порядку, приймаються до розгляду з  письмового дозволу керівника органу міграційної служби, якщо особа не могла з поважних причин (хвороба  заявника або членів його сім'ї, ситуації надзвичайного стану на території  України, затримання заявника у випадках, необхідних для встановлення особи, та ін.) звернутися з такою заявою в установленому порядку.

Орган міграційної служби може винести  рішення про відмову у прийнятті  заяви про надання статусу  біженця в разі відсутності поважних причин для порушення встановленого  порядку подання такої заяви.

Закон України «Про статус біженців»  установлює заборону щодо надання статусу  біженця особі:

• яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
• яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
• яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
• стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;
• яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
• яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. При цьому під третьою безпечною країною в Законі розуміється країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи отримання притулку, оскільки така країна:
• дотримується міжнародних стандартів із прав людини у сфері притулку, які встановлені міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, зокрема норм про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;
• дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, які передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 р. та Протоколу про статус біженців 1967 p., враховуючи принцип не-вислання;
• має національне законодавство у сфері притулку та біженців, і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;
• забезпечить особі ефективний захист проти вислання та можливість звертатися за притулком і користуватися ним;
• погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання притулку.

Статус біженця надається на період дії обставин, що стали підставою  для отримання статусу біженця.

Юридичним документом, що підтверджує  надання статусу біженця, є посвідчення  біженця, яке видається іноземцеві чи особі без громадянства, які  досягай 16-річного віку на підставі відповідного рішення Державного комітету України у справах націо­нальностей та міграції. Положення про посвідчення  біженця було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 р. №1527.

За даними Державного комітету України  у справах національностей та міграції, 2003 р. до органів міграційної  служби було подано 1215 заяв про надання  статусу біженця. У 857 випадках особам, які звернулися з такими заявами, відмовлено в їх прийнятті, 429 осіб допущено до процедури розгляду питання про  надання статусу біженця відповідно до Закону України у новій редакції, а статус біженця надано 56 особам [14, с.107-112.].

Статус біженця втрачається, якщо особа:

1)  добровільно знову скористалася  захистом країни громадянської  належності (підданства);

2)  набула громадянство України  чи добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула  громадянство іншої держави і  користується її захистом;

3) добровільно повернулася до  країни, яку вона залишила чи  за межами якої перебувала  внаслідок обґрунтованих побоювань  стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну  свого попереднього постійного  проживання, оскільки обставини,  за яких було надано статус  біженця, більше не існують;

5)  отримала притулок чи дозвіл  на постійне проживання в іншій  країні;

6)  не може більше відмовлятися  від користування захистом країни  своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі  яких особі було надано статус  біженця, більше не існують.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона вдається до діяльності, що становить  загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Розділ II. В'їзд в Україну і виїзд з України

Правила   в'їзду   та  реєстрації  іноземців  регламентуються Інструкцією   про порядок  реєстрації іноземців  та їх  паспортних документів  у  пунктах пропуску через державний  кордон ”  та  іншими нормативними актами.

Ця Інструкція розроблена відповідно до  Законів  України "Про державний   кордон   країни",  "Про  Прикордонні війська  України", "Про  правовий   статус   іноземців", Указу Президента України  від 15  червня  2001  р. N  435 "Про  додаткові заходи щодо  реалізації права  людини  на  свободу  пересування   і  вільний  вибір  місця проживання",    Програми   посилення   боротьби    з    незаконною міграцією   на   2001-2004  роки, затвердженої  Указом  Президента України  від 18 січня 2001 р.  N  22 "Про  заходи  щодо  посилення боротьби  з  незаконною міграцією".

Інструкція  встановлює порядок  реєстрації іноземців,   які  в  установленому   порядку  в'їжджають в Україну,  та  їх  паспортних документів у пунктах пропуску через  державний кордон.

Іноземці та особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну та виїжджати з України за дійсними національними паспортами або документами, які їх заступають. При цьому вони повинні одержати в'їзну та виїзну візи або дозвіл на імміграцію. Законо­давством  України та міжнародними договорами України⁴ може бути передбачений безвізовий режим, який не потребує обов'язкового оформлення візових документів, але не скасовує реєстраційного порядку в'їзду та виїзду, тобто наявності паспортного документа та його пред'явлення на кордоні.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  передбачає умови, за яких в'їзд в  Україну та виїзд з України  іноземців не дозволяється (статті 25, 26).

Зокрема, в'їзд в Україну іноземцеві не дозволяється:

-  в інтересах забезпечення  безпеки України або охорони  громадського порядку;

-  якщо це необхідно для  охорони здоров'я, захисту прав  і законних інтересів громадян  України та інших осіб, які  проживають в Україні;

-  якщо, порушивши клопотання  про в'їзд в Україну він подав  про себе свідомо неправдиві  відомості або підроблені документи;

- якщо його паспортний документ, віза підроблені, зіпсовані чи  не відповідають встановленому  зразку або належать іншій  особі;

- якщо він у пункті пропуску  через державний кордон України  порушив правила перетинання  державного кордону України, митні  правила, санітарні норми чи  правила або не виконав законних  вимог посадових осіб Прикордонних  військ України, митних та інших  органів, що здійснюють контроль  на державному кордоні;

-   якщо встановлено факти  порушення ним законодавства  України під час попереднього  перебування в Україні.

Відповідно, виїзд з України  іноземцеві не дозволяється, якщо:

-  щодо нього ведеться дізнання  чи попереднє слідство або  кримінальна справа розглядається  судом - до закінчення провадження  у справі;

-  його засуджено за вчинення  злочину - до відбування покарання  або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам  забезпечення безпеки України  - до припинення обставин, що перешкоджають  виїзду [5, с.8.].

Виїзд з України іноземця може бути відкладений до виконання ним  майнових зобов'язань перед фізичними  та юридичними особами в Україні.

Транзитний проїзд іноземців через  територію України в  країну призначення  дозволяється за наявності транзитних віз, якщо інше не передбачено законодавством України [7].

 Правила в'їзду в Україну  іноземців, їх  виїзду  з   України  і транзитного проїзду  через її територію  встановлюються  відповідно до  цього  Закону  Кабінетом  Міністрів  України   і    підлягають опублікуванню  [4].

Розділ III. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав

Іноземці та особи без громадянства на території України несуть цивільно-правову, кримінальну та адміністративну  відповідальність на загальних підставах.

Згідно з ч. З ст. 24 Кодексу  України про адміністративні  правопорушення законами України може бути передбачено особливий вид  адміністративної відповідальності іноземців  та осіб без громадянства - адміністративне  видворення за межі України (депортація). Відповідно до цього положення Кодексу  Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 32) встановив, що іноземець, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання  чи виконання адміністративного  стягнення може бути витворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного  стягнення приймається органом  внутрішніх справ за місцем його перебування  з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну  строком до п'яти років.

Крім цих випадків, іноземець  може бути витворений за межі України  за рішенням органів внутрішніх справ  або Служби безпеки України з  наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії  іноземця грубо порушують законодавство  про статус іноземців або суперечать інтересам забезпечення безпеки  України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для  охорони здоров'я, захисту прав і  законних інтересів громадян України. Такі заходи, наприклад, згідно зі ст. 16 Закону України «Про запобігання  за­хворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» можуть бути застосовані до Віч-інфікованих і хворих на СНІД іноземців та осіб без громадянства, які не виконують запропонованих закладами охорони здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції та своєю поведінкою створюють загрозу здоров'я інших осіб.