Адміністративні стягнення. 2

     ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………2

РОЗДІЛ 1. Адміністративні стягнення............................................................4

1.1. Поняття, мета, правова основа адміністративних стягнень…………….4

1.2. Види адміністративних стягнень………………………………………….8

1.3. Основні та додаткові адміністративні стягнення……………………….16

РОЗДІЛ 2. Застосування адміністративних стягнень……………………….21

2.1.Види органів, що здійснюють адміністративно-юрисдикційні повноваження……………………………………………………………………21

2.2.Порядок застосування адміністративних стягнень……………………..28

ВИСНОВОК……………………………………………………………………36

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Актуальність  теми. В Україні триває поступова переоцінка, переосмислення політико-правових ідей та цінностей, відбувається процес оновлення системи права, її галузей та інститутів, трансформація практики правозастосування. Становлення ринкових відносин, формування нового правового простору, зміна соціальних пріоритетів призводять до необхідності по-новому, більш ґрунтовно, дослідити усталені правові інститути, які створюють фундамент правової системи та забезпечують належний рівень функціонування правових відносин в країні.

     Актуальність  проблем адміністративних стягнень ґрунтується на певних факторах: 1) економічному - побудова ринкової економіки потребує державного регулювання господарських відносин конкретними правовими засобами, в той же час коло цих засобів, підстави застосування та їх види мають визначатися на законодавчому рівні; 2) політичному - необхідність створення та підтримки режиму законності в сфері виконавчої влади, з метою забезпечення захисту в адміністративно-правових відносинах умов для належної реалізації прав та свобод громадян; 3) нормативно-правовому - створення в Україні, нового та реформування чинного адміністративного законодавства має відбуватися на підставі науково обґрунтованого врахування тих соціальних, економічних, політичних змін, що відбуваються, з метою створення ефективного правового механізму захисту суспільних відносин.

     Хоч проблематика адміністративних стягнень є однією з ключових у змісті інституту  адміністративної відповідальності, проте  вона, за звичай, не досліджувалась окремо від інших правових явищ. Усталені підходи та положення тривалий час не оновлювалися, що не найкращим чином відобразилося на законотворенні.

     Потребують  оновлення теоретичні засади видового розрізнення адміністративних стягнень, виділення ознак, за якими стягнення  відносяться до того чи іншого виду чи кваліфікаційної групи, з’ясування правового та теоретичного підґрунтя застосування до особи, винної у вчиненні адміністративного проступку двох видів адміністративних стягнень. На особливу увагу заслуговують питання застосування адміністративних стягнень, а саме: підстави, принципи застосування, процесуальні правила, компетенція та повноваження державних органів, строки, в межах яких до винної особи може бути застосоване адміністративне стягнення та інші.

     Мета. Метою є вивчення теоретичних підходів до визначення правової природи адміністративних стягнень, підстав, принципів і механізму їх застосування.

     Виявити сутнісні риси адміністративного стягнення, які дозволяють провести відмежування їх від інших адміністративно-правових санкцій; обґрунтувати місце адміністративних стягнень серед широкого кола правових санкцій, передбачених чинним законодавством, в тому числі і економічних, а також спільні ознаки, що характеризують родову належність відповідних санкцій до заходів адміністративної відповідальності; виокремити видові групи адміністративних стягнень, визначити критерії їх класифікації за окремими ознаками; дати оцінку нормативного масиву, що складає правову основу застосування адміністративних стягнень; узагальнити перелік та розкрити зміст принципів застосування адміністративних стягнень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ 1. АДМІНІСТРАТИВНІ СТЯГНЕННЯ

      1.1. Поняття, мета, правова основа адміністративних стягнень

       Проблематика адміністративних  стягнень в юридичній літературі  за радянських часів та на  сучасному етапі досліджується переважно не як самостійне правове явище, а лише виключно у процесі розгляду інституту адміністративної відповідальності. Такий підхід хоч і пояснюється особливістю співвідношення і взаємообумовленості цих правових явищ, в той же час значно звужує дослідження безпосередньо проблеми адміністративних стягнень.

       Розгляд адміністративних стягнень  лише крізь призму адміністративної  відповідальності зумовив певну  однобічність і в їх визначенні  як правової категорії. 

     З іншого боку, адміністративні стягнення можна розглядати як один з видів адміністративно-правових санкцій, що є формою реалізації державного примусу в широкому аспекті, або враховуючи галузевість правового регулювання у вузькому розумінні доречніше вести мову про адміністративний примус.

     Підходячи до адміністративного стягнення з позиції її місця в адміністративно-правових санкціях, треба говорити про віднесення цієї правової категорії до окремого виду адміністративно-правових санкцій – карних.

     Відповідний підхід закріплений законодавчо. Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення “є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил соціалістичного співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами” ¹.

     Адміністративне стягнення має питому вагу в системі  заходів, що застосовуються державою, в особі її уповноважених органів  з метою охорони та захисту  суспільних відносин. За даними статистичної звітності існує прогресивна динаміка застосування адміністративних стягнень. Якщо в 1990 р. стягнення були застосовані до 6 515 тис. чоловік, то вже в 1999 р. кількість осіб збільшилась до 10 542, 0 тис.². Водночас не зменшується і застосування інших адміністративних санкцій. Однак адміністративні стягнення виділяються серед них певними особливостями.

     1. Адміністративні стягнення мають  державно-примусовий характер. Безумовно,  їм властивий і виховний характер, однак його сутність полягає  в примусовому впливі з боку держави на правопорушників. Тобто в силу правових норм уповноважені органи здійснюють правоохоронні функції та контроль за дотриманням суб’єктами правовідносин законодавства, в силу їх правового та службового становища інші суб’єкти правовідносин їм функціонально підконтрольні (щодо належного дотримання правових норм та встановлених правил), однак відсутнє підпорядкування в межах структури виконавчого органу. Не дивлячись на те, що фактично ці відносини носять владно-примусовий характер, відсутня так звана підпорядкованість службового характеру.

     2. Адміністративні стягнення поєднують  в собі елементи карного, виховного  та запобіжного характеру. Слід  також зауважити, що правоохоронні  можливості адміністративних стягнень  поширюються не лише на норми адміністративного права, а й забезпечують охорону інших правових норм та правовідносин.

     3. Особливість адміністративних стягнень  досить часто вбачають в специфічному  колі суб’єктів застосування. А  саме, переважно позасудовий характер  застосування.

     Порівняно з санкціями кримінального та дисциплінарного примусу, застосування адміністративного стягнення має в більшості своїй розгалужену систему уповноважених органів виконавчої влади. Однак, поряд з цим, законодавець виділив певні види адміністративних стягнень, які можуть бути застосовані виключно в судовому порядку. Наприклад, адміністративний арешт, виправні роботи, конфіскація.

     4. Має певні особливості і мета  застосування адміністративного  стягнення. Якщо цивільно-правові  санкції, передусім, спрямовані на відшкодування, компенсацію шкоди заподіяної неналежним виконанням зобов’язань або вчиненням інших дій (деліктів), то метою адміністративного стягнення є:

     а) покарання правопорушника за скоєний проступок;

     б) профілактичний вплив на широке коло осіб, як тих, що були піддані адміністративному стягненню, так й інших.

     Таким чином, при застосуванні адміністративних стягнень, які не можуть компенсувати моральні збитки держави, передусім, переслідується мета - покарання. Тож можна сказати, що адміністративне стягнення полягає в обмеженні, позбавленні суб’єктивних прав та благ особи, до якої вони застосовуються. Добровільне виконання правопорушником покладеного на нього стягнення не змінює його примусову сутність, так як при невиконанні покладеного обов’язку держава в особі уповноважених органів залишає за собою права на застосування інших примусових заходів для забезпечення належного виконання (невиплачений в строк штраф примусово стягується за рахунок грошових надходжень правопорушника – заробітної плати, стипендії, пенсії тощо).

     Застосування  адміністративного стягнення оформлюється уповноваженим органом в спеціальному індивідуальному акті. Застосування адміністративного стягнення тягне  за собою для особи “стан адміністративної покараності” ³. Ця обставина набуває суттєвого значення при вирішенні питання щодо накладення адміністративного стягнення при повторному, неодноразовому, систематичному порушенні правових норм протягом одного року.

     Вчинення  адміністративного проступку протягом року з моменту притягнення до адміністративної відповідальності може призвести до настання наступних юридичних наслідків:

     а) рецидив виступає обставиною, що обтяжує  відповідальність;

     б) він також може виступати в якості кваліфікуючої обставини складу адміністративного правопорушення.

     Адміністративні стягнення є одним з видів  адміністративно-правових санкцій. В  той же час, хоча адміністративним стягненням і притаманні загальні риси адміністративних санкцій вони мають певну сукупність родових ознак, за якими вирізняються серед інших. Перш за все, вони передбачені конкретною правовою нормою недотримання чи порушення якої ініціює їх застосування. По-друге, основною функцією адміністративного стягнення є покарання правопорушника. По-третє, це покарання реалізується через інститут адміністративної відповідальності, і виступає її складовим елементом. По-четверте, законодавством передбачено спеціальний порядок їх застосування. І нарешті, адміністративні стягнення застосовуються спеціально уповноваженими органами в межах законодавчо визначеної компетенції. 
 
 
 

                 1.2. Види адміністративних стягнень

     У статті 24 Кодексу України про  адміністративні правопорушення встановлено  види адміністративних стягнень:

     1.попередження;

     2.штраф;

     3.оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

     4.конфіскація предмета, який став знаряддям правопорушення; конфіскація грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

     5.позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

     5.1. громадські роботи;

     6.виправні роботи;

     7.адміністративний арешт.

     Законами   України   може   бути  встановлено  й  інші,  крім  
зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.

        Законами   України   може  бути  передбачено адміністративне  
видворення  за  межі  України іноземців і осіб без громадянства за  
вчинення   адміністративних  правопорушень,  які  грубо  порушують  
правопорядок.⁴

     Попередження  є передусім заходом виховного характеру, що застосовується до порушників адміністративно-правових норм. Стаття 26 КпАП передбачає, що попередження має бути винесено в письмовій формі або зафіксоване іншим встановленим способом. Так, частина третя ст. 306 КпАП зазначає, що при винесенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116-2, 117, 125, частиною першою ст. 127 воно оформлюється способом встановленим відповідно Міністерством внутрішніх справ України або Міністерством транспорту України. Одним з таких засобів є талон попереджень, у якому фіксується порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху.

       1. Попередження, як і інші заходи адміністративних стягнень, має бажаний вплив на порушника тільки в тому випадку, коли наступає безпосередньо за здійсненням адміністративного проступку.

     Цей вид стягнення відрізняється  від усного зауваження тим, що останнє  застосовується при незначності  правопорушення, має, як правило, виховно-попереджувальний характер і не тягне за собою негативних юридичних наслідків, які є при попередженні (зокрема, повторності при скоєнні адміністративного правопорушення).

     2. Штраф – це адміністративне стягнення грошового характеру, що накладається на громадян за адміністративні порушення. Законодавством не встановлено граничного розміру штрафу. При необхідності посилення відповідальності за окремі види адміністративних правопорушень законодавчими актами України може бути встановлено значні розміри штрафу.

     Слово “штраф” походить від німецького “strafe”, що означає пеню, кару, стягнення, покарання найчастіше грошове за вину чи проступок⁵. Широке розповсюдження цього стягнення можна пояснити кількома обставинами: множинністю органів адміністративно-штрафної юрисдикції (це стягнення можуть накладати майже всі уповноважені органи), розмаїттям суб’єктів покарання, спрощеним порядком застосування, значним виховним, превентивним та репресивним потенціалом, оперативністю процедури стягнення, можливістю накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення.

     За  одиницю обчислення адміністративного  штрафу відповідно до Закону України  “Про внесення змін до Кодексу України  про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності у  вигляді штрафу” від 07.02.1997 прийнято неоподатковуваний мінімум доходів громадян, який становить 17 гривень.

     3. Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного порушення, полягає в примусовому вилученні та наступній реалізації цього предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації.

     Порядок застосування сплатного вилучення  і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються КпАП України  та іншими актами законодавства України. Кодексом, зокрема, передбачено, крім накладання штрафу, оплатне вилучення: за порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті; за порушення правил зберігання або перевезення вогнепальної гладкоствольної мисливської та нарізної зброї і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів внутрішніх справ на їх зберігання ; за ухилення від реалізації вогнепальної гладкоствольної мисливської зброї і бойових припасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання у зв'язку з вибуттям з мисливських товариств , та в інших випадках.⁶ Оплатне вилучення поширюється на конкретні предмети, що стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного проступку.

     4. Конфіскація предметів, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета або грошей у власність держави. Конфіскуються лише той предмет чи ті гроші, що є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачено законом. За порушення митних правил конфіскація здійснюється незалежно від того, чи встановлена особа, якій належать предмети в разі закінчення строку оскарження постанови митного органу.

       Особливістю конфіскації є те, що конфіскується не все майно  і не будь-які предмети, а тільки  речі безпосередньо пов`язані  з проступком і прямо вказані  в правовій нормі. 

     Конфіскація як адміністративне стягнення відрізняється  від реквізиції. Так, конфіскація застосовується виключно за рішенням суду за вчинення адміністративного правопорушення, якщо санкція правової норми, яка була порушена, передбачає її застосування. Натомість, реквізиція майна може бути проведена в інтересах держави за обставин надзвичайного характеру за рішенням органів державної влади з наступною виплатою власникові вартості майна⁷.

     Випадки конфіскації предметів чи грошей різноманітні. Так, підлягають конфіскації: виявлені предмети (будівельний матеріал, транспортні засоби, плоди, ягоди та інші продукти харчування), які вивезені із зони радіаційного забруднення; продукція незаконного полювання, мисливська зброя, мисливське приладдя, знаряддя лову у осіб, які порушують правила полювання, лову риби; небезпечні речовини і предмети у осіб, які порушують правила перевезення на повітряному транспорті; радіоапаратура, яка виготовлена і використовувалась без належного дозволута ін.

     5. Позбавлення спеціальних прав застосовується до громадян, які повинні суворо додержуватися правил і норм, що охоплюються сферою дії наданих їм спеціальних прав (право на управління транспортними засобами та право полювання). Такі права надаються відповідними державними органами, підтверджуються документом, який і є юридичною підставою для їх здійснення⁸.

     Підставою для застосування стягнення є неналежне користування наданим правом, як наслідок тимчасове (довго або короткострокове) позбавлення цього права.

     Кодекс  України про адміністративні  правопорушення зазначає два види прав, яких може бути позбавлений правопорушник:

     а) право керувати транспортним засобом (статті 108, 116, частина третя статті 122, 122-1, 122-2, частина третя статті 123, 124, 130, 131, частина перша ст. 132);

     Позбавлення спеціальних прав може застосовуватись  лише в судовому порядку.

     Позбавлення права управління транспортними засобами не може застосовуватися до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків управління транспортними засобами інвалідами в стані сп'яніння. Цей захід адміністративного стягнення також не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування, тобто такі особи не позбавляються права полювання, до них застосовуються інші види стягнення, наприклад штраф.

     6. Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відрахуванням до 20% заробітку в доход держави і відбуваються за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення.

     Це  менш поширений вид адміністративного стягнення, він призначається районним (міським) судом (суддею). На відміну від адміністративного штрафу відрахування з заробітної плати осіб, до яких застосовані виправні роботи, виконується не одноразово, а періодично протягом строку, що встановлюється постановою судді.

     Виправні  роботи призначаються за незаконне  придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості, дрібне розкрадання державного або громадського майна, дрібне хуліганство та ін.

     Окрім відрахувань у доход держави  зазначеної суми грошей із заробітку, виправні роботи тягнуть за собою  й інші майнові та трудові обмеження, зокрема: забороняється надання чергової відпустки під час відбування виправних робіт; час відбування робіт не зараховується до загального трудового стажу і до стажу, що надає право на одержання щорічно пільг; забороняється звільнення з роботи за власним бажанням без дозволу органів, що виконують виправні роботи.

     Виправні  роботи не тягнуть за собою судимість  і не є підставою для звільнення з роботи. Цей вид адміністративного  стягнення не застосовується до інвалідів  І та II груп, вагітних жінок.

     Законом передбачено, що у разі ухилення особи  від відбування виправних робіт, призначених за вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий їх строк  може бути замінено штрафом або адміністративним арештом із розрахунку один день арешту - за три дні виправних робіт, але не більше як на п'ятнадцять діб.

     7.Адміністративний арешт установлюється і застосовується у виняткових випадках і за окремі види адміністративних правопорушень строком до п'ятнадцяти діб. Призначається лише постановою районного (міського) суду (судді) у тому разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника суддя прийде до висновку, що інших видів стягнення буде недостатньо.

     Це  стягнення є найбільш суворим  з перелічених раніше адміністративних стягнень, тому законодавець прямо зазначив, що воно має застосовуватися лише в окремих випадках. Цим же пояснюється і те, що воно зазначається як альтернативне стягнення, поряд з іншими видами, передбаченими санкціями правових норм. 

     Кодексом  України про адміністративні  правопорушення передбачено застосування адміністративного арешту за незаконне придбання або зберігання наркотичних речовин у невеликій кількості, дрібне хуліганство, за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, народного дружинника, військовослужбовця чи за їх образу та ін.

     Адміністративний  арешт не тягне за собою звільнення з роботи, не розриває трудовий стаж. Цей вид стягнення не може застосовуватися  до вагітних жінок, жінок, які мають  ді­тей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів І та II груп.

     Одним з видів адміністративних стягнень, можливість застосування якого передбачена  частиною четвертою ст. 24 КпАП, є видворення за межі України. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 04.04.1994 більш детально регламентує застосування цього адміністративного стягнення⁹.

     Видворення  за межі України використовується тільки стосовно іноземців у зв'язку з  їх діями, які суперечать інтересам  державної безпеки або забезпеченню громадського порядку, якщо це необхідно для охорони здоров'я і моралі населення, захисту прав і законних інтересів громадян України, у разі грубого порушення законодавства про правовий стан іноземців в Україні, митного, валютного та іншого чинного законодавства.

     У випадку ухилення від виконання рішення про видворення така особа затримується і видворяється у примусовому порядку.

     За  вчинення адміністративних правопорушень  до неповнолітніх у віці від шістнадцяти  до вісімнадцяти років застосовуються відповідно до ст. 241 КпАП такі заходи впливу: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітніх під нагляд батькам або особам, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колек­тиву за їх згодою, а також окремим громадянам за їх проханням.

     Справи  про адміністративні правопорушення неповнолітніх розглядаються лише в судовому порядку.

      Усі названі стягнення тісно пов'язані  між собою й утворюють єдину  систему. Їх насамперед об'єднує загальна мета: захист правопорядку, виховання осіб, що учинили адміністративні проступки, у дусі дотримання законів, а також попередження вчинення нових проступків як самими правопорушниками, так і іншими особами. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       1.3. Основні та додаткові адміністративні стягнення

     За  виключенням нормативного закріплення  розмежування адміністративних стягнень на основні та додаткові у ст. 25 КпАП, на сьогодні не має чіткого критерію відокремлення зазначених видів адміністративних стягнень.

     По-перше, від визначення суті цих видів стягнень, виділення ознак, за якими вони розрізняються, їх функціональної спрямованості залежить як і коли кожне з них має застосовуватись, і які наслідки мають наставати до особи, винної у вчиненні правопорушення.

     По-друге, на практиці виникають певні проблеми з визначенням підсудності справ про адміністративне правопорушення, коли санкцією правової норми передбачено застосуванням декількох адміністративних стягнень (зокрема, конфіскації та штрафу).

     І нарешті, по-третє, з огляду на положення ст. 61 Конституції України має бути визначено чи відповідає її вимогам застосування основного і додаткового стягнення.

     Відповідно  до усталених положень адміністративної правової науки, в якості основних прийнято виділяти певну групну стягнень.

     Тож виділяють наступні адміністративні  стягнення, що відносяться до групи  основних.

     1. Попередження. Це стягнення є найменш суворим за ступенем карності спрямованої на правопорушника. Під ним розуміють офіційне засудження скоєного адміністративного проступку і застереження правопорушника, що виноситься правомочним органом або службовою особою у встановленій формі¹⁰.

     Таким чином, попередження полягає в офіційному, від імені держави, осудженні  неправомірної поведінки особи  органом адміністративної юрисдикції та у попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно розраховане, перш за все, на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав порушника.