Адміністративні правопорушення у сфері транспорту

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний транспортний університет

Кафедра конституційного та адміністративного права

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з адміністративного права

на тему:

«Адміністративні правопорушення у сфері транспорту»

 

 

 

 

 

Виконала:

 

                                                                                       

                              Перевірила:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………2

Розділ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями в сфері транспорту…………………………………………………………….4

1.1 Залізничний транспорт……….…………………………………………..5

1.2 Морський  і річковий транспорт…………………………………………6

1.3 Автомобільний  транспорт……………………………………………….8

4. Трубопровідний транспорт……………………………………………...9

Розділ 2. Загальна характеристика та види правопорушень на транспорті……………………………………………………………………10

Розділ3. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері транспорту…………………………………………………………………..12

3.1 Адміністративна відповідальність за порушення у сфері пасажирських перевезень на залізничному транспорті…………………………………….12

3.2.  Адміністративна відповідальність за порушення у сфері морського та річкового транспорту………………………………………………………..15

3.3.Адміністративна відповідальність за порушення у сфері автомобільного транспорту……………………………………………….19

3.4.Адміністративна відповідальність за порушення у сфері трубопровідного транспорту….. ……………………………………………21

Висновок…………………………………………………………………….24

Список використаної літератури…………………………………………..25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Питання про адміністративні правопорушення у сфері транспорту є складним за різноманітністю своїх складових та актуальним. Транспорт - це найнеобхідніша умова не тільки для сполучення, але і для загального економічного розвитку країни. З научно - технічним розвитком людина все більш стає користувачем транспорту. Таким чином, виникають правопорушення, які є результатом діяльності суб`єктів права. Разом з цим зростає необхідність в правовому регулюванні тих відношень, які виникають між їх суб`єктами.

Метою даної роботи є:

• розглянути організаційно-правові засади управління комунікаціями в сфері транспорту;
• вивчити адміністративну відповідальність за порушення у сфері транспорту;
• розглянути суб`єкти адміністративних правопорушень;
• охарактеризувати адміністративні правопорушення в галузі транспорту;
• проаналізувати стан галузі транспорту на сьогоднішній день;
• зробити висновки.

Об’єктами дослідження наукової роботи є адміністративні правопорушення в галузі транспорту. Разом з цим виникає потреба розглянути таку правову категорію як “адміністративне правопорушення ”.

При дослідженні даного питання була використана як література теоретичного характеру, так і практичного значення. Уваги заслуговує у першому випадку автор підручника «Адміністративне право України» Ю.Т. Битяга, який достатньо широко описав структуру, уповноваження та завдання галузі транспорту. Стосовно практичного надбання серед літератури можна виділити науково-практичний постатейний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення під редакцією Е.Ф. Демського, де була зібрана велика кількість нормативно-правових актів стосовно питання даної роботи. Потрібно зауважити, що питання “адміністративне правопорушення” більшістю авторів розглядається недостатньо глибоко, в результаті це питання потребує більшої уваги правознавців.

Перше питання про організаційно-правові засади управління комунікаціями в сфері транспорту є складним, тому що охоплює такі підпункти як організаційно-правові засади управління у сфері залізничного транспорту, морського, річкового, автомобільного та трубопровідного транспорту, де розглядається структура цих галузей, їх повноваження, завдання.

Друге питання - це загальна характеристика та види правопорушень на транспорті, де наводяться приклади адміністративних правопорушень у цих галузях.

Третє питання - адміністративна відповідальність за порушення у сфері транспорту охоплює характеристику адміністративної відповідальності  за порушення у сфері пасажирських перевезень на залізничному транспорті, морського та річкового транспорту, автомобільного транспорту та трубопровідного транспорту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями в галузі транспорту

 

У широкому плані під управлінням комунікації розуміють управління транспортом, зв`язком, мережами і системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто управління всіма галузями господарства, що обслуговують сфери виробництва  (промисловість, агропромислові комплекси та ін.) та життєдіяльність людей.

Термін «комунікації» означає шляхи сполучення, сукупність всіх видів шляхів сполучення, які підготовленні та влаштовані таким чином, щоб забезпечувати процес переміщення людей та вантажів різного призначення, і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності транспорту належить до різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв`язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначається Законом України від 10 листопада 1994 р. “Про транспорт ”.

Транспорт України покликаний задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях. Метою державного управління в галузі транспорту є: своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони держави; захист їх прав під час транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій та ін.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв`язки України.

До єдиної системи належать:

1) транспорт  загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний  і авіаційний, а також місцевий  електротранспорт і метрополітен);

2) промисловий  залізничний транспорт;

3) відомчий  транспорт;

4) трубопровідний транспорт;

5) шляхи  сполучення загального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. “Про залізничний транспорт ”, а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, річковою – Водним кодексом України, авіаційного – Повітряним кодексом України, автомобільного – Законом України від 30 червня 1993 р. “Про дорожній рух ” (в редакції від 10 листопада 1994 р.), а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопровідного – Законом України від 15 травня 1996 р. “Про трубопровідний транспорт ”.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами і організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

У віданні виконавчих органів сільських, міських рад як є власні, так і делеговані повноваження.

До власних повноважень у сфері комунікацій належать: Управління об`єктами транспорту та зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад; забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; прийняття рішень про організацію стоянок автомобільного транспорту та здійснення контролю за їх діяльністю; реєстрація гаражних кооперативів. Органи місцевого самоврядування також об`єднують на договірних засадах кошти місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій.

До делегованих повноважень належать здійснення контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту та зв`язку.

 

1. Залізничний транспорт

Через Мінтранс здійснюється управляння залізничним транспортом держави . До складу залізничного транспорту входять:

• підприємства, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів;

транспорту входять:

• підприємства, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів;
• рухомий склад залізничний транспорту ;
• залізничні шляхи сполучення;
• навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади;
• заклади охорони здоров`я, фізичної культури спорту, культури;
• науково-дослідні, проектно-конструкторські організації;
• інші підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, що забезпечують функціювання транспорту.

Управління залізничного транспорту здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі – Укрзалізниця). Діяльність Укрзалізниці регулюється Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р., та іншими нормативними актами. Укрзалізниця – це орган управління залізничним транспортом загального користування, який підвідомчий Мінтрансу України. До сфери Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об`єднанання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту.

До основних завдань Укрзалізниці належать:

• організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях;
• забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення;
• розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;
• вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на залізничному транспорті та його діяльність під час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха та ін.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який за посадою є першим заступником Міністра транспорту України. Генеральний директор має заступників, які за поданням Міністра транспорту України призначаються Кабінетом Міністрів України.

Для розроблення основних напрямків розвитку залізничного транспорту, а також вирішення найважливіших питань щодо господарської діяльності створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та положення про неї затверджується Міністром транспорту України. Рішення ради втілюються в життя наказами генерального директора.

Укрзалізниця є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Наступною ланкою управляння залізничним транспортом є управіння залізницями, в яких функціонують відділення залізниць. Очолюють управління і відділення залізниць начальники. Низовою ланкою Залізничного транспорт у є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна). Очолює її начальник станції.

 

1.2. Морський і річковий транспорт

Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю законодавства. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові та ін.). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р.

Державне регулювання управління водним транспортом на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України “Про транспорт ”, Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що робота органів виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління водним транспортом України.

Нині судна під Державним Прапором України перебувають: у загальнодержавній, комунальній, колективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Специфіка регулювання діяльності водного транспорту полягає в розмежування функції відповідальності держави перед світовим співтовариством і функцій відповідальності за господарську діяльність конкретних підприємств.

Управління морським і річковим транспортом здійснюється органами державної влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об`єктів їх управління належать об`єднання, підприємства, установи і організації морського і річкового транспорту. Всього в Україні понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.

Мінтранс здійснює функції управління відносно державних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організує роботу з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 портів.

Правовий статус морського порту полягає в тому, що - це державно транспортне підприємство, яке призначене обслуговувати судна, пасажирів та вантажі. На території порту можуть діяти підприємства і організації усіх форм власності.

На території України існують торгові, рибні та інші спеціалізовані морські порти.

Управління морським портом здійснює начальник порту. Він розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Низовою господарською одиницею є з погляду управління морське судно.  

Управління річковим транспортом загального користування також перебуває у віданні Мінтрансу України.  До складу річкового транспорту входять підприємства, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажі, порти і пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв`язку, навчальні заклади, заклади охорони здоров`я, проектно-конструкторські організації та інші установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

 

 

 

 

 

3. Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей господарства, забезпечує поряд з іншими транспорту виробництва та обіг продукції промисловості і сільського господарства, потреби будівництва, задовольняє потреби населення в перевезеннях, а також сприяє зміцненню оборони України.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авто ремонті і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Управління автомобільним транспортом здійснює Мінтранс України. До сфери його управління належать об `єднання, підприємства, установи і організації автомобільним транспорту. Основні завдання, функції та права органів управління автомобільним транспортом передбаченні в Положенні про Департамент автомобільного транспорту України. Затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 30 березня 2000 р., а також у Статуті автомобільного транспорту України, який визначає обов`язки, прав та відповідальність транспортних підприємств, організацій, незалежно від її відомчого підпорядкування, а також громадян, що користуються автомобільним транспортом.

Українській державі належить повний та надзвичайний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управляння повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Органом, що здійснює управління цивільною авіацією, є Державний департамент авіаційного транспорту, Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 р. 

Укравіація у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав. Укравіація у межах своїх повноважень на основі законодавства України видає накази, організує та контролює їх виконання.

Укравіацію очолює Голова, який несе відповідальність за виконання покладених на Укравіацію завдань та здійснення нею своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень Укравіації, обговорення найважливіших напрямів її діяльності та розвитку галузі утворюється рада Укравіації у складі Голови Укравіації (голова ради, заступників Голови за посадою та керівників структурних підрозділів Укравіації. До складу ради можуть входити також преджставники інших центральних і місцевих виконавчих органів та керівники підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління цивільним повітряним транспортом. Членів ради затверджує Міністр транспорту України.

 

1.4 Трубопровідний транспорт

Систему трубопровідного транспорту України складають: магістральний трубопровідний транспорт, що функціонує як єдиний технологічний комплекс з усіма об’єктами і спорудами, за допомогою якого здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам;

Промисловий трубопровідний транспорт – весь інший немагістральний транспорт у межах виробництв, а також нафтобазові внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, меліоративні системи тощо.

Правові, економічні та організаційні принципи діяльності трубопровідного транспорту визначає Закон України “Про трубопровідний транспорт”.

Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють Міністерства палива та енергетики України (далі – Мінпаливенергектики), а також місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Під час особливого періоду безпосереднє керівництво підприємства трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльності забезпечуються органами Міноборони України.

Питання взаємовідносин підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту з місцевими органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями побудовані таким чином, що місцеві органами державної виконавчої влади, представницькі органи та органами місцевого самоврядування в межах своїх повноважень узгоджують розміщення споруд та інших об`єктів трубопровідного транспорту на землях, що надані в користування підприємствам трубопровідного транспорту відповідно до Земельного кодексу України; здійснюють заходи щодо безпеки експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту; беруть участь у складанні та узгодженні планів захисту персоналу і населення, загальних заходів при виконанні робіт в умовах надзвичайного стану; забезпечують повідомлення та інформування населення про заходи захисту і правила поведінки в умовах надзвичайного стану та інше.

 

Розділ 2. Загальна характеристика та види правопорушень на транспорті

 

Транспорт є джерелом підвищеної небезпеки. Підприємства всіх видів транспорту зобов’язані забезпечувати безпеку життя і здоров`я людей, безпеку експлуатації транспортних засобів та охорону довкілля. Порушення правил безпеки таїть в собі небезпеку заподіяння шкоди людини або господарським інтересам.

Безпека руху – це унормований процес руху, експлуатації транспортних засобів, що включає можливість заподіяння матеріальної або фізичної шкоди. Ці норми містяться в правилах експлуатації різних видів транспорту, транспортних кодексах (наприклад, Кодексі торгового мореплавства України), статутах (Статут залізниці України), правилах (Правила дорожнього руху України), інструкціях заводів-виготовлювачів тощо. Адміністративні правопорушення на транспорті поділяються залежно від виду транспорту, а за змістом це в основному порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на транспорті.

Правопорушення – родове поняття. Яке означає кожну дію, яка порушує які-небудь норми права. Розрізняють цивільні (нанесення шкоди особі, майну громадянина або організації), адміністративне (порушення правил дорожнього руху), дисциплінарні проступки (прогул). Найбільш небезпечним видом є злочин, за який законом передбачена відповідна цивільна, адміністративна, дисциплінарна та кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальність – відповідальність фізичних та юридичних осіб за скоєння адміністративного правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна (умисна або необережна) дія або бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, соціалістичну власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбаченні КпАП України, наступає, якщо ці правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою у відповідно з чинним законодавством кримінальну відповідальність.

Адміністративна відповідальність наступає для тих осіб, які досягли до моменту скоєння адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Адміністративними правопорушеннями на різних видах транспорту, за які настає адміністративна відповідальність

• порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті;
• порушення правил користування засобами залізничного транспорту;
• порушення правил безпеки польотів;
• порушення правил поведінки на повітряному судні;
• порушення правил порушення правил міжнародних польотів;
• порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті;
• порушення правил користування засобами морського транспорту;
• порушення правил по охороні і порядку і безпеки руху на річному транспорті і маломірних суднах;
• порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа;
• порушення правил , що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (спору) для стоянки маломірних суден, правил користування засобами автомобільноо транспорту та електротранспорту (ст.109-119 КпАП України).

До числа інших правопорушень, які а своєю природою є однозначними, але спрямовані на різні види діяльності, належать: порушення правил пожежної безпеки на транспорті (ст.120), а також порушення правил експлуатації транспортних засобів (ст.121, 128,133), правил проїзду залізничних переїздів (ст.123), правил дорожнього руху (ст.133, 134 КпАП України) та ін.

За вчинення правопорушень на транспорті застосовуються такі адміністративні стягнення як попередження, штраф, оплатне вилучення, пзбавлення спеціального права.

Адміністративна відповідальність за пошкодження шляхів та порушення правил по утриманню шляхів; пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху , створення перешкод для руху та невжиття заходів для їх усунення (ст.139); порушення Правил охорони магістральних трубопроводів (ст.138); порушення правил, норм і стандартів при утримання шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт (ст.140); порушення правил охорони смуги відводу автомобільних шляхів (ст.141); порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст.141 КпАП України).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Адміністративна відповідальність за порушення у сфері транспорту

 

3.1 Адміністративна відповідальність за порушення у сфері пасажирських перевезень на залізничному транспорті

 

Одним із механізмів підтримання правового порядку в суспільних відносинах, що складаються у сфері пасажирських перевезень, є використання юридичної відповідальності учасників цих відносин за вчинені ними правопорушення. Тому важливо всебічно проаналізувати адміністративне законодавство у частині його нормативно-правового регулювання питань, що виникають у зв’язку з відповідальністю за правопорушення у сфері пасажирських перевезень на залізничному транспорті. У цьому сенсі слід звернути увагу на особливості кваліфікації таких правопорушень.

Залежно від характеру вчиненого протиправного діяння, виду суспільних відносин, на які посягає правопорушник, небезпеки і розміру заподіяної правопорушенням шкоди розрізняють кримінальну, адміністративну, дисциплінарну і цивільно-правову відповідальність. Адміністративна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності, що являє собою суб’єктивний юридичний обов’язок особи, визнаної винною у вчиненні адміністративного проступку, загладити заподіяну суспільним відносинам шкоду і зазнати встановлених адміністративним законодавством негативних правових наслідків, які виражаються у застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою адміністративних стягнень. Ця відповідальність реалізується за допомогою адміністративних правовідносин матеріального і процесуального характеру.

Адміністративні правопорушення, вчинені у сфері пасажирських перевезень, як і інші адміністративні проступки, мають свій склад, що містить у собі елементи, які характеризують вчинене протиправне діяння. До цих елементів належать об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт і суб’єктивна сторона. При цьому для притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності обов’язкова наявність у протиправному діянні всіх елементів складу. Відсутність хоча б одного з них не дозволяє кваліфікувати діяння як адміністративне правопорушення і, отже, застосовувати адміністративні стягнення. Від якості оцінки елементів складу залежить правильність кваліфікації правопорушення і вибір відповідного адміністративного стягнення.