Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Адміністративно-правові засади управління внутрішніми справами

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

РІВНЕНСЬКИЙ ІНСТИТУТ

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ

ВНУТРІШНІМИ СПРАВАМИ»

Освітньо-кваліфікаційний рівень «Молодший спеціаліст»

Спеціальність 5.03040101 «Правознавство»

Виконала:

студентка 2 курсу

групи Пр-2

Шеремета С.А.

Науковий керівник:

Красовська А.М

Рівне - 2013

ЗМІСТ

ВТУП………………………………………………………………………………........3

Розділ 1

1.1. Організаційно правові засади управління внутрішніми справами………………………………………………………………………………..4

1.2 Служба в органах внутрішніх справ……………………………………………8

1.3 Міліція…………………………………………………………………………..10

1.4 Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону………………………………………………………………………...............14

1.5 Державний нагляд за безпекою дорожнього руху…………………………...16

1.6 Внутрішні війська……………………………………………………………....18

1.7 Дозвільна система………………………………………………………..........20 ВИСНОВКИ…………..……………………………………………………………...24

СПИОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………26

ВСТУП

Забезпечення внутрішньої безпеки як своєрідної характеристики і необхідної умови життєдіяльності людей, суспільства та держави в цілому є невід’ємною складовою державної політики, тобто однією з найбільш важливих функцій держави. Управління внутрішньою безпекою як один із напрямків діяльності адміністративно-політичного апарату української держави ґрунтується на загальних принципах, методах та формах управління у сфері адміністративно-політичної діяльності, є одним із його видів. Однак управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки має свої особливості, що, насамперед, залежить від характеру державних завдань та функцій щодо забезпечення внутрішньої безпеки, системи органів, які її забезпечують, їх повноважень, форм і методів професійної діяльності, що обумовлює доцільність його розгляду як окремого виду управління.

Органи управління (виконавчої влади) цими галузями є складовою частиною єдиної системи органів виконавчої влади й активно здійснюють функції держави. Особливе місце в цій системі посідають оборона та органи, що здійснюють управління нею.

Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії, прагне до мирного співіснування з усіма державами.

Актуальність теми. Сфера внутрішніх справ є багатоаспектною, оскільки містить різні види (групи) суспільних відносин, які складаються у господарчій, фінансовій, житлово-комунальній, медичній, соціальній, правоохоронній та інших сферах життєдіяльності держави. Звідси вважаємо доцільним «внутрішні справи» визначити як сукупність певних видів робіт, які стосується життя та діяльності всередині держави.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються в процесі управління внутрішніми справами.

Предмет дослідження становлять адміністративно-правові засади управління у внутрішніми справами. .

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практики управлінської діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави визначити сутність, принципи, правові засади та особливості цього управління, види його суб’єктів залежно від конкретного напрямку забезпечення внутрішньої безпеки держави, тобто виробити концепцію управління у зазначеній сфері, а також визначити шляхи його удосконалення.

Основним завданням управління внутрішніми справами є реалізація державної політики щодо організації (забезпечення, координації, узгодження) діяльності з забезпечення реалізації, охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, боротьби з правопорушеннями, забезпечення охорони та захисту громадського порядку, громадської безпеки та власності.

У курсовій роботі використовувались такі основні джерела:Закони України (далі-ЗУ)

ЗУ«Про міліцію »від 20 грудня 1990р.

ЗУ«Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справУкраїни»від 26 березня 1992р

ЗУ «Про альтернативну службу»від 18 лютого 1999р

Кодекс України про адміністративні правопорушення від 23 жовтня2006р

Адміністративне право України Ю.П Битяк 2006

ЗУ «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992р

Методи дослідження стали сучасні загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми

Структура курсової роботи складається з Змісту, Вступу,1 Розділу ,7 підрозділів, Висновків, та списків використаної літератури

РОЗДІЛ 1

1.1 Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами

Основними завданнями органів внутрішніх справ є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки.

До обов'язків міліції як складової частини органів Міністерства внутрішніх справ України (далі-МВС ) належить участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям, незалежно від форм власності, в реалізації їх функцій.[1,c35]

Відповідно до п. 17 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку. Забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою належить до сфери завдань публічної влади: Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини й громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. В широкому розумінні забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою громадян є завданням як державних, так і недержавних організацій.

Сутність управління в галузі внутрішніх справ і його особливість полягають у тому, що в процесі такого управління здійснюють безпосередню охорону прав і свобод громадян, а також забезпечують громадський порядок і громадську безпеку.

Громадський порядок - це певна система відносин, належний порядок, що склався в суспільстві, який відповідає інтересам держави та всіх її громадян. Це сукупність установлених у державі правил поведінки в громадських місцях, які регулюють правові, моральні та інші соціальні норми.[2,c64]

Під термінами «громадська безпека» й «громадський порядок» взагалі розуміють певний позитивний стан, наявний у суспільстві, забезпечення якого гарантує уникнення певних небезпек як для суспільства, так і для окремих громадян. Цінності, яким загрожує небезпека, є досить різноманітними.

Якщо йдеться про громадську безпеку, то з погляду поняття на перший план виступає елемент загрози, що посягає на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, тобто це система відносин, яка складається в процесі запобігання й усунення загрози життю, здоров'ю громадян та їх майну. В більш широкому розумінні громадську безпеку можна визначити як стан, у якому громадян не позначено індивідуально, як і інших суб'єктів держави, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства й нормального функціонування державних і недержавних організацій.

Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров'я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної загрози, а також проведення окремих робіт, пов'язаних із ризиком для населення, тощо.

Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку й громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Функції органів внутрішніх справ визначено як у законах України, так і в підзаконних актах, серед яких важливе місце посідає Положення про Міністерство внутрішніх справ України від 17 жовтня 2000 р.

Відповідно до головних завдань МВС України здійснює й основні напрями своєї діяльності, а саме:

забезпечує державну політику боротьби зі злочинністю;

організовує роботу органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях, запобігання й припинення адміністративних правопорушень;

організовує здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів, провадження дізнання та досудового слідства;

безпосередньо здійснює роботу з виявлення, припинення, розкриття й розслідування злочинів, що мають міжрегіональний і міжнародний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю та наркобізнесом, зі злочинами в сфері економіки;

забезпечує профілактику правопорушень;

бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку;

вживає разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх;

організовує на договірних засадах охорону майна різних власників;

бере участь у розробці проектів міжнародних договорів (угод) України з питань боротьби зі злочинністю, забезпечує в межах своїх повноважень виконання укладених Україною договорів (угод) та ін.[8]

Завдання та напрями діяльності МВС України визначають функціональну структуру його органів, яка складається з міліції, слідчого апарату органів внутрішніх справ, внутрішніх військ тощо.

МВС України здійснює державне управління в галузі внутрішніх справ шляхом централізованого керівництва через відповідні нижчі органи внутрішніх справ, а також безпосередньо.

Систему органів внутрішніх справ України утворюють: МВС України, в складі якого функціонують головні управління, управління та служби (керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по боротьбі з організованою злочинністю, Головне слідче управління, відділ організації дізнання в органах внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ та ін.); Головне управління МВС України в АРК; МВС України в області, містах Києві та Севастополі; районний відділ (управління) МВС України в області; міське управління МВС України в області; районний відділ міського управління.[18,c90]

Для колегіального обговорення й прийняття найважливіших управлінських рішень з питань діяльності МВС України, органів внутрішніх справ у областях, містах Києві та Севастополі, АРК створюють колегії.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відповідно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється на територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Вони забезпечують охорону громадського порядку та боротьбу зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті; на території вокзалів і портів; на залізничному та водному транспорті, що рухається. Систему органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковано Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України. На Північно-Західній, Південній, Придніпровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях діють У МВС центрального підпорядкування, на великих залізничних станціях лінійні відділи УМВС, на інших відділення й пункти міліції. У великих аеропортах, крупних морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

Транспортні органи внутрішніх справ, порівняно з територіальними, мають простішу побудову. До них входять усі основні служби, але вони не здійснюють такі функції, як нагляд за безпекою дорожнього руху та деякі інші.

У селищах міського типу, мікрорайонах і віддалених населених пунктах можуть створювати відділи (на правах райвідділів) і відділення міліції, які входять до складу територіальних органів внутрішніх справ.

На окремих промислових підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язано з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо високотехнічна небезпека виробництва тощо), створюють відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС України відповідає юридично закріпленим основним напрямам діяльності міністерства. В усіх органах внутрішніх справ наявні такі види структурних підрозділів: галузеві (підрозділи міліції, слідчі апарати); функціональні (кадрові, фінансово-економічні, господарські, медичні), які виконують функції забезпечення; загального керівництва (штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри), які виконують функції загального керівництва.

1.2 Служба в органах внутрішніх справ

Проходження служби в органах внутрішніх справ складається з прийому на службу, просування по службі, присвоєння спеціальних звань, умов проходження служби, припинення служби та ін.

Згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 р., на службу приймають осіб, які досягли 18-річного віку.

Підбір і попереднє вивчення кандидата на службу здійснюють на підставі Інструкції про порядок відбору, вивчення та перевірки осіб, які приймаються на службу в органи внутрішніх справ України.

Рішення про зарахування кандидатів на службу приймають тільки після ретельної перевірки їх ділових і моральних якостей, способу життя, оточення, а також придатності до служби. Після зарахування до кадрів МВС України працівник складає присягу.

До особового складу органів внутрішніх справ належать громадяни України, призначені на посаду рядового чи начальницького складу.

Особовий склад поділяють: на рядовий, молодший начальницький, середній начальницький, старший начальницький і вищий начальницький. До рядового та начальницького складу входять особи, які перебувають у кадрах МВС України та яким присвоєно спеціальні звання.

Рядовий і начальницький склад поділяють на три категорії: міліцію, внутрішню службу та слідчих. До міліції належать працівники, яким присвоєно спеціальні звання міліції; до внутрішньої служби, особи, яким присвоєно звання внутрішньої служби. Слідчим присвоюють спеціальні звання міліції, але вони користуються всіма правами працівника міліції лише у випадку й під час виконання ними функцій, передбачених ст. 10 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (зі змінами та доповненнями). Слідчі виконують свої функції згідно з кримінально-процесуальним законодавством.[16,c98]

Відповідно до чинного законодавства й підзаконних актів установлено певні обмеження в прийомі на службу: віковий ценз, стан здоров'я, наявність минулої чи існуючої судимості.

Заборонено проходження служби в одному органі внутрішніх справ працівників, які перебувають між собою в близькому спорідненні чи свойстві, якщо їх роботу пов'язано з безпосередньою підлеглістю або підконтрольністю один одному.

Важливе значення для просування по службі має атестація, за допомогою якої характеризують діяльність працівника внутрішніх справ. Висновки атестації містять оцінку якостей співробітника, характеризують рівень його відповідності займаній посаді, оцінку його можливостей.

Спеціальні звання присвоюють співробітникам органів внутрішніх справ з урахуванням їх освіти, кваліфікації, ставлення до службових обов'язків, вислуги років, а також займаної посади.

Особливість завдань, які поставлено перед органами внутрішніх справ, передбачає високу організованість і дисциплінованість їх співробітників. Важливе значення для службової дисципліни має Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ.

1.3 Міліція

Міліція України - це складова частина МВС України, яка відіграє провідну роль у загальнодержавній системі забезпечення громадського порядку й спокою, громадської безпеки та боротьби зі злочинністю. Правовий статус міліції визначено Законом України «Про міліцію».

Міліція України є державним озброєним органом виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань.

Основні завдання, що стоять перед міліцією, такі: [8]

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку;

виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

забезпечення дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам;

сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція виконує адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілактичну, виконавчу й охоронну (на договірних засадах) функції.

Адміністративну діяльність міліції регламентують норми адміністративного права, й полягає вона в організації і практичному провадженні заходів щодо охорони правопорядку. Здійснюють її служби й підрозділи міліції громадської безпеки, а саме: патрульно-постова служба, служба дільничних інспекторів, підрозділів, що організовують роботу спеціальних установ (приймальників-розподільників), Державтоінспекція, відділи дозвільної системи та ін.

Оперативно-розшукову діяльність міліції регулюють норми різних галузей права: адміністративного, кримінального, кримінально-процесуального тощо. Цю діяльність здійснюють оперативні підрозділи органів внутрішніх справ: кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділами Державтоінспекції.

Кримінально-процесуальну діяльність міліції регулює кримінально-процесуальне законодавство, здійснюють її різні служби й підрозділи кримінальної міліції та міліції громадської безпеки. Предмет цієї діяльності - провадження дізнання в кримінальних справах і т.д.

Профілактичну діяльність міліції здійснюють всі служби міліції і регулюють закони та відомчі нормативні акти, що регламентують діяльність міліції і насамперед служб і підрозділів кримінальної міліції та міліції громадської безпеки. [14,c108]

Міліція України складається з підрозділів кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; Державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Міліція має виконувати свої завдання неупереджено, точно відповідно до закону. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати відповідних заходів незалежно від свого підпорядкування. В разі необхідності міліція тимчасово, в межах чинного законодавства, обмежує права й свободи громадян, якщо без цього не можуть бути виконані покладені на неї обов'язки, й зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу. Міліція забезпечує право на юридичний захист та інші права затриманих і взятих під варту осіб, не пізніше як через 24 години повідомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання і в разі необхідності вживає заходів до негайного надання їм медичної та іншої допомоги.

Кримінальна міліція - це підрозділи, діяльність яких полягає в організації та практичному здійсненні боротьби із загально кримінальною злочинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними нападами, проституцією, розповсюдженням СНІДУ, правопорушеннями, пов'язаними з іноземцями. Це розшук злочинців і осіб, які зникли безвісти, а також передбачені чинним законодавством невідкладні слідчі дії. Підрозділи кримінальної міліції безпосередньо відповідають за стан боротьби з рецидивною й організованою злочинністю, також ведуть роботу щодо попередження злочинів. Кримінальна міліція - це також підрозділи кримінального розшуку та управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю (УДСБЕЗ). Це боротьба зі злочинністю в паливно-енергетичному комплексі, інших базових галузях економіки й державних бюджетних установах, на споживчому ринку та в аграрному секторі економіки, в процесі приватизації, економічної реформи й оподаткування.

Міліція громадської безпеки. Завдання, що стоять перед міліцією громадської безпеки, мають досить широкий діапазон і є одним із найоб'ємніших напрямів роботи міліції. Це адміністративна діяльність, яка полягає в захисті прав і свобод людини й громадянина, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попередженні й припиненні правопорушень у містах та інших населених пунктах держави, а також боротьба зі злочинністю, здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Основу міліції громадської безпеки складає служба охорони громадського порядку, до якої входять підрозділи патрульно-постової служби, «Беркут». Патрульно-постова служба здійснює нагляд за виконанням окремими громадянами й посадовими особами правил, що регулюють громадський порядок, з метою запобігання та припинення правопорушень, а також притягнення правопорушників до відповідальності. Значну роботу проводять дільничні інспектори міліції, які забезпечують безпеку громадян і громадський порядок на закріплених за ними дільницях. Міліція громадської безпеки організовує роботу спеціальних установ, а саме: приймальників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У систему підрозділів цієї міліції входить дозвільна система, до компетенції якої належать питання забезпечення правил виготовлення, реалізації, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної зброї та інших предметів на об'єктах дозвільної системи, організація роботи щодо ліцензування підприємницької діяльності з виробництва, ремонту й реалізації спортивної, мисливської, вогнепальної зброї тощо.

Транспортна міліція. Її діяльність полягає в організації та практичному здійсненні заходів щодо охорони громадського порядку й охорони вантажів, що перевозять на залізничному, водному (річковому, морському) й повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які регулюють рух транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиняють порушення правил дорожнього руху, здійснюють контроль за технічним станом автомототранспортних засобів, що експлуатуються, а також за утриманням автомобільних доріг, вулиць, ведуть облік дорожньо-транспортних пригод, здійснюють розшук викрадених автомашин, приймають державні іспити на отримання права керування транспортними засобами, видають посвідчення на право керування цими засобами, здійснюють державну реєстрацію й облік транспортних засобів, видають реєстраційні документи та державні номерні знаки тощо.

Міліція охорони. На підставі договорів міліція охорони бере під охорону майно громадян, підприємств, установ незалежно від форм власності, громадських об'єднань, іноземних держав, міжнародних організацій, іноземців, юридичних осіб.

Спеціальна міліція здійснює функції забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, що мають важливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпечує охорону громадського порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і в загальнодержавному масштабі тощо.

Для виконання обов'язків, покладених на міліцію України, відповідно до чинного законодавства передбачено різноманітні засоби як переконання, так і примусового впливу (припинення, запобігання, стягнення) на свідомість і поведінку людей.

Законодавством встановлено умови й межі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

1.4 Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону

Забезпечення громадського порядку та громадської безпеки в Українській державі - це завдання більшою чи меншою мірою всіх державних і громадських організацій. Але громадяни України відповідно до Конституції України мають право створювати на основі Закону України «Про участь громадян в охороні гро-мадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р. громадські об'єднання для участі в охороні громадського порядку й державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Прикордонним військам і органам виконавчої влади, посадовим особам у запобіганні й припиненні адміністративних правопорушень і злочинів, захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин. Громадські формування з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути створені на засадах громадської самодіяльності як зведені загони громадських формувань, спеціалізовані загони (групи) сприяння міліції та Прикордонним військам, асоціації громадських формувань тощо.[11]

Громадські формування створюються й діють разом із правоохоронними органами, Прикордонними військами, органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування. Повсякденну (оперативну) діяльність таких формувань організовують, спрямовують і контролюють відповідні органи внутрішніх справ, підрозділи Прикордонних військ. Громадські формування створюються на добровільних засадах за місцем роботи, навчання або проживання громадян у складі не менше ніж 10 осіб і діють на основі положення (статуту). Членами громадських формувань з охорони громадського порядку й державного кордону можуть бути громадяни України, які досягли 18-річного віку, виявили бажання брати участь у зміцненні правопорядку й охороні державного кордону та здатні за своїми діловими, моральними якостями й станом здоров'я виконувати на добровільних засадах взяті на себе зобов'язання.

Адміністративно-правові засади управління внутрішніми справами 📙 Курсовая → 🆔 4659