Агробіологічні основи вирощування високих врожаїв соняшника

                                                           ПЛАН

Вступ.........................................................................................................................3

1. Ботаніко-біологічна характеристика соняшника..............................................4

1.1. Історія походження та розповсюдження соняшника....................................4

1.2. Народно-господарське значення соняшника.................................................5

1.3. Ботанічна характеристика................................................................................7

1.4. Біологічні особливості...................................................................................10

1.5. Гібриди соняшнику їх районування і сімейство (огляд літератури).........12

2. Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика......................................... 16

3. Природні умови місцевості та їх придатність для вирощування соняшника………………………………………………………………………..19

3.1. Кліматичні умови...........................................................................................19

3.2. Грунтові умови місцевості.............................................................................22

4. Система агротехнічних заходів, які забезпечують отримання високих

    врожаїв................................................................................................................24

4.1. Місце в сівозміні та попередники.................................................................24

4.2. Система основного обробітку грунту...........................................................26

4.3. Система удобрення.........................................................................................29

4.4. Передпосівний обробіток грунту..................................................................31

4.5. Підготовка насіневого матеріалу..................................................................33

4.6.Сівба..................................................................................................................34

4.7. Догляд за посівами.........................................................................................35

4.8. Збирання врожаю...........................................................................................36

4.9. Первинна доробка врожаю............................................................................40

5. Технологічна карта вирощування соняшника та економічна ефективність……………………………………………………………………...42

5.1. Технологічна карта вирощування.................................................................42

5.2. Економічна ефективність...............................................................................44

Висновок.................................................................................................................45

Список використаних джерел..............................................................................46

ВСТУП

         Основна мета цієї роботи розкрити ступінь розвитку й методику вирощування соняшника як одну із основних культур в Україні.

         До олійних належать культури, в насінні або плодах яких міститься не менше ніж 15 % олії. Таких рослин, що належать до різних ботанічних родин, налічується понад 340.

         Соняшник – основна олійна культура в Україні. Насіння його сортів і гібридів містить олії від 50 до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з гектара. На соняшникову олію припадає 92 % загального виробництва олії в Україні.

         Рослинні олії мають велике харчове й технічне значення. Їх використовують як харчовий продукт у натуральному вигляді, для виготовлення маргарину, в консервній, харчовій і кондитерській  промисловості. Цінність харчової рослинної олії зумовлена вмістом у ній біологічно активних жирних кислот, які організмом людини не синтезуються, а засвоюються тільки в готовому вигляді. До складу рослинних олій входять також інші цінні для організму біологічно активні речовини – фосфатиди, стерини, вітаміни.

         Олію використовують також для виготовлення оліфи, фарб, лаків, в електротехнічній, шкіряній, хімічній та інших галузях промисловості.  

РОЗДІЛ 1  Ботаніко-біологічна характеристика соняшника

1.1  Історія походження та розповсюдження соняшника

         Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть дикі форми. В Росію його завезли на початку

XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829р. Житель слободи Олексіївна Воронезької губернії селянин Д.С.Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високо олійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу. Особливо велика заслуга в його окультуренні Л.А.Жданова, В.С.Пустовойта, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вдалося підвищити з 30-33 до 50-53 % і при цьому створити високоврожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

         Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. Світова площа його посівів становить понад 14,5 млн га. На великих площах його висівають в Україні, США, Китаї, Туреччині та багатьох інших державах.

         Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила

16-18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник вирощують за прогресивною технологією, - по 30 ц/га і більше, а в умовах зрощення –

38,7 – 40 ц/га.

1.2 Народногосподарське значення соняшника

         Соняшник – основна олійна культура в Україні. Посівні соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що становить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорозькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтавській областях.

         Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50-52 % олії, а селекційних – до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні).

         Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом полі ненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 – 60 %). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

         Побічні продукти переробки насіння соняшнику – макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби.

         Лузга (вихід 16 - 22 % від маси насіння) є сировиною для виробництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру виробляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентодного –фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції.

         Кошики соняшнику (вихід 56 – 60 % від маси насіння) є цінним кормом для тварин. Їх добре поїдають вівці і велика рогата худоба. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в кондитерській промисловості.

         Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику добре поїдається худобою.

         Стебла соняшнику можна використовувати для виготовлення паперу, а попіл – як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

         Соняшник – чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно поліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння.

         Сіють соняшник також для створення куліс на парових полях. Як просапна культура він сприяє очищенню полів від бур`янів.

1.3. Ботанічна характеристика

         Соняшник належить до родини айстрових (Asteraceae) роду Heliianthus. Розрізняють два види соняшнику – культурний  (Helianthus cultus Wenzl) і дикорослий (Helianthus ruderalis Wenzl). У культурного соняшнику виділяють два підвиди – посівний (subsp. sativus) і декоративний (subsp. ornamentalis). Культурний соняшник посівний (польовий) – однорічна рослина. Корінь у нього стрижневий, проникає в грунт на глибину 2 – 4 м і розгалужується в сторони на 100 – 120 см. Стебло прямостояче, грубе, виповнене всередині губчастою серцевиною, вкрите жорсткими волосинками, має висоту 0,7 – 2,5 м (у силосних форм – 3 – 4 м і більше), є карликові форми з висотою стебла 50 – 70 см. Листя черешкове, велике, густо опущене. Пластинки звичайно овально-серцеподібні із зазубреними пилчастими краями. Нижні листки супротивні – 1 -2 пари після сім`ядоль, решта – почергові. На одній рослині розвивається у скоростиглих сортів і гібридів 15 – 25, у пізньостиглих – 30 – 35 і більше листків.

         Суцвіття – кошик у вигляді опуклого чи плоского диска діаметром до 20 см і більше, обгорненого кількома рядами недорозвинених листочків. Крайні квітки – язичкові, великі, розміщені попарно в один ряд по колу кошика. Вони звичайно безплідні (безстатеві, іноді з недорозвиненою приймочкою), оранжево-жовтого кольору. Язичкові квітки приваблюють комах, що важливо для запилення.

         На квітколожі кошика розміщені колами трубчасті двостатеві квітки з плівчастими прицвітниками, які закінчуються (при достиганні) жорсткими зубцями. Кожна квітка має маточку з одногніздою нижньою зав`яззю. Віночок п`ятизубчастий від світло-жовтого до темно-оранжевого кольору. Тичинок п`ять. Їх нитки вільні, а пиляки зрослися і утворюють кільце. Приймочка маточки дволопатева. За сприятливих умов в одному кошику закладається 1000 – 1200 квіток. Кількість їх різко зменшується при запізненні з прорідженням загущених посівів до утворення 3 – 5 пар справжніх листочків у середньоранніх і 5 – 7  - у середньопізніх сортів. Саме в цей період у соняшнику відбувається диференціація точки росту на квіткові бугорки, тобто закладається основа майбутнього врожаю.  Тому в цей період (2 – 3 тижні після появ сходів) потрібен особливо добрий догляд за рослинами.

         Трубчасті квітки розкриваються в певній послідовності – від периферії до центра кошика. Цвітіння одного кошика триває 8 – 10 днів.

         Соняшник – рослина виключно перехресного запилення. Пиляки його дозріваєть раніше, ніж приймочки, що сприяє перехресному запиленню. В польових умовах частина квіток залишається незаплідненою, що призводить до пустозерності та зниження врожаю насіння. Якщо пустозерні сім`янки зосереджені в центрі кошика, це свідчить про нестачу в грунті води, коли в різних місцях кошика – про неповне запилення квіток через недостатнє використання бджіл. Пустозерність можна значно  знизити, якщо на посіви соняшнику вивозити вулики.

         Плід соняшнику – сім`янка з дерев`янистою плодовою оболонкою (оплоднем), яка не зростається з насіниною. Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою. Оболонка плода (лузга) вкрита зверху епідермісом, забарвлення якого буває білого, чорного, сірого, чорно-фіолетового, коричневого кольору та ін.

         За морфологічними ознаками розрізняють три типи культурного соняшнику.

         Лузальний – має товсте, високе стебло (до 4 м), велике листя і кошики діаметром від 17 до 46 см. Сім`янки великі з товстою лузгою. Ядро (насіння) лише наполовину заповнює сім`янку. Маса 1000 сім`янок 100 – 200 г. Процент плодових оболонок (лузжистість) 46 – 56, олійність незначна.

         Олійний – з порівняно тонким стеблом 1,5 – 2 м заввишки. Сім`янки дрібніші, ніж у лузального. Лузга тонка, ядро заповнює всю внутрішню порожнину сім`янки. Маса 1000 сім`янок 50 – 100 г, лузжистість 22 – 30 %. Вміст олії в насінні кращих сортів і гібридів 48 – 50 %.

         Межеумок – рослина проміжної групи, яка за окремими ознаками нагадує лузальний або олійний соняшник. За висотою і товщиною стебла, розмірами листя і кошиків межеумок подібний до лузального, а за виповненістю сім`янок – до олійного соняшнику.

         У розвитку соняшнику від сівби до повного достигання розрізняють такі фази: сходів, першої пари справжніх листків, утворення кошика, цвітіння, достигання. Тривалість між фазних періодів у найпоширенішої середньостиглої групи сортів (гібридів) соняшнику становить: від сівби до сходів 14 – 16 днів, від сходів до початку утворення кошика 37 – 43, від початку утворення кошика до цвітіння 27 – 30, а від цвітіння до достигання 44 – 50 днів. У ранньостиглих форм між фазні періоди скорочуються, в середньопізніх – подовжується.

         Період вегетації сортів і гібридів соняшнику (від сівби до достигання насіння), які вирощуються в Україні, триває від 80 до 130 днів.

         У перший період розвитку (до утворення 2 – 3 пар листків) соняшник росте порівняно повільно. В цей час головний корінь, що утворюється із зародкового корінця, інтенсивно росте углиб, випереджаючи ріст стебла в 2,7 – 2,9 раза. Потім приріст стебла збільшується, досягаючи максимуму (3 – 5 см за добу) в період від утворення кошика до цвітіння. У фазі цвітіння ріст у висоту сповільнюється і в кінці цвітіння припиняється.

         Початок утворення кошика відмічається у скоростиглих сортів (гібридів) соняшнику у фазі двох пар, в середньостиглих – 3 – 5 пар листків. Цвітіння одного кошика триває 8 – 10 днів, а ріст – до його пожовтіння. Найінтенсивніше він росте протягом 8 – 10 днів після закінчення цвітіння. Наливання  сім`янок триває 32 – 42 дні після запліднення.

1.4 Біологічні особливості

         Насіння соняшнику проростає при температурі 3 – 5 оС. Оптимальна температура проростання 20 оС. При цій температурі сходи з`являються на 7 – 8-й день. Сума активних температур від сівби до сходів становить 140 – 160 оС, а ефективних за вегетацію – від 1600 до 1800 оС для ранньостиглих і від 2000 до 2300 оС – для пізньостиглих сортів.

         У фазі цвітіння і в наступний період найсприятливіша температура 25 –

27 оС. Підвищення температури до 30 оС і вище негативно впливає на рослини, а при 40 оС припиняється фотосинтез. Весняні заморозки до мінус 5 – 6 оС не завдають істотної шкоди рослинам, проте затримують і послабляють їх ріст, а осінні до мінус 3 оС  спричиняють загибель рослин.

         Соняшник – посухостійка рослина. Коефіцієнт водоспоживання його значно вищий, ніж у багатьох інших рослин, і становить 450 – 570, може підвищуватись до 700. соняшник задовольняє потребу у  воді завдяки розвиненій кориневій системі, яка проникає в грунт. Проте це призводить до сильного висушування грунту і нестачі вологи в ньому для наступної культури сівозміни. За період вегетації соняшник використовує від 3000 до 6000 т води з 1 га. Вирішальне значення для формування повноцінного врожаю має вологозабезпеченість соняшнику у фазі цвітіння і наливання насіння (критичний період). Високі врожаї соняшнику можливі лише в районах, де за осінньо-зимовий період в кореневмісному шарі (0 – 200 см) є достатні запаси вологи. При нестачі води в цей період різко знижується його врожайність внаслідок збільшення пустозерності, поганої виповненості та зменшення оберненості кошика. Це явище типове при вирощуванні соняшнику в посушливих районах. Тому зрощення у другій період вегетації підвищує олійність насіння і більш як удвічі – врожайність соняшнику.

         Соняшник добре росте на родючих аерованих грунтах. Найбільш придатними для нього є чорноземи супіщані і суглинкові з нейтральною (рН 6,7 – 7,2) або слабколужною реакцією ґрунтового розчину. На цих грунтах, а в лісостепових районах – і на сірих лісових розміщують основні площі посівів в Україні. На важких безструктурних грунтах соняшник росте дуже повільно, особливо в перший (ювенільний) період. Тут потрібні додаткові агротехнічні заходи. Малопридатні для соняшнику також легкі піщані, солонцюваті й дуже кислі грунти.

         Соняшник – світлолюбна рослина. Затінення молодих рослин і хмарна погода затримують їх ріст і розвиток, зумовлюють формування на них дрібного листя і малих кошиків, що знижує врожайність. Соняшник належить до рослин короткого дня. В міру просування на північ вегетаційний період його подовжується. 

1.5. Гібриди соняшнику їх районування і сімейство (огляд літератури)

         Завдяки величезній роботі радянських селекціонерів В.С.Пустовойта, Л.А.Жданова, В.И. Щербини й інших виведені й впроваджені у виробництво такі сорти соняшника, як Армавірський 3497, ВНИИМК 6540, Передовик, Одеський 63, Старт й інші, які не мають собі рівних у світовому асортименті по продуктив-ності й масличности.

         Отримані на основі спрямованого перезапилення, вони власне кажучи, наб-лижаються до природних популяцій збалансованого генного комплексу, тобто забезпечують такий стан гетерозису, що обумовлюють оптимальну життєздат-ність і врожайність.

         Однак до теперішнього часу сам метод сортової селекції соняшника стик-нувся з непереборними труднощами. Причини їх полягають у тому, що по мас-личности (65 - 74 %) і лузжистости (16 - 20 %) практично досягнуті біологічні межі й подальший значний ріст у цьому напрямку обмежений. Всі кращі сорти радянської селекції являють собою дуже близкородственный матеріал, тому що виведені вони в основному з однієї вихідної популяції, робота з якої ведеться із часу впровадження высокомасличных сортів, стійких до заразихи рас А и Б. Природно, що це привело до значного зниження спадкоємної розмаїтості вихід-ного матеріалу й стало обмежуючим фактором при доборі ознак, що лімітують (Анащенко А.В., 1977).

         Тому новим напрямком у селекції соняшника стала гібридизації з метою одержання потомства від схрещування двох або більшого числа селекційних форм, що розрізняються по ряду хазяйновито коштовних ознак. Штучна або природна полова гібридизація в цей час є основним методом одержання високов-рожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, у тому числі й соняшника.

         Основою гібридизації є прояв так називаної гібридної сили, або ,гетерозису, тобто збільшення життєздатності, підвищення насінної продуктивності, стійкості до хвороб і шкідників, різним несприятливим кліматичним умовам гібридів першого покоління в порівнянні з батьківськими формами й районированными сортами й гібридами.

         Прояв гетерозису в гібридів можливо лише при певному підборі компо-нентів (самообпилених ліній, сортів), цінність яких залежить не тільки від їх біологічних і господарських особливостей, але й від здатності давати при схрещу-ванні гетерозисное потомство. Ця властивість одержала назву комбінаційної здатності (комбінаційної цінності).

         У соняшника гетерозис відомий порівняно недавно. В 20-і роки вивчення його зв'язувалося з використанням методу близкородственного розведення (інцухта). При цьому спостерігалися значна депресія основних хазяйновито кош-товних ознак, а також широка мінливість по плідності, величезна амплітуда мінливості по вегетаційному періоді, висоті рослин, гіллястості, сприйнятливості до шкідників і хвороб.

         Однак у перший період роботи цим методом подання його можливостях було неправильним. Уважалося, наприклад, що прямим інцухтом можна вивести коштовний сорт. Однак, переконавшись у помилковості таких поглядів, більшість дослідників почали схрещувати лінії між собою для створення гібридів, що хара-ктеризуються підвищеною продуктивністю.

         У подальших дослідженнях з'ясувалося, що ефект перезапилення при вико-ристанні самообпилених ліній і вільному перезапиленні нестійкий і залежно  від зовнішніх умов коливається від 20 до 60 %. Також було встановлено, що більшість самообпилених ліній схильні до сприйняття свого пилка. Все це при-вело до того, що до кінця тридцятих років у нашій країні досвіди по викорис-танню методу близкородственного розведення були майже припинені, а основна увага приділена міжсортової гібридизації.

         Поруч дослідників (Пустовойт В.С., 1939; Морозов В.К., 1949; Вольф В.Г., 1954 й ін.) було відзначене прояв гетерозису в міжсортових гібридів, а також роз-криті деякі закономірності спадкування основних хазяйновито коштовних ознак. Так, було встановлено, що масличность ядра успадковується по високомаслич-ному батьку, а лузжистость має проміжний характер спадкування із превалю-ванням гіршого по цій особливості батька. При схрещуванні сортів із близькими показниками по луззі й змісту масла різких змін цих ознак у гібридів не спосте-рігається.

         У результаті проведених досвідів виявлені коштовні міжсортові гібриди, які рекомендувалися виробництву. Гібридні насіння пропонувалося одержувати шляхом сівби батьківських сортів рядками, що чергуються, в умовах вільного запилення й з наступним збиранням для сівби тільки материнських рослин.

         Були виявлені й комбінації, які давали однакову продуктивність при взаємному перезапиленні. Це дозволило запропонувати виробництву спрощену методику одержання гібридних насінь - спільне збирання всіх рослин на ділянці гібридизації.

         Окремі господарства нашої країни почали використати ефект гетерозису від міжсортових схрещувань соняшника.

         Велика увага використанню ефекту гетерозису в соняшника як одному з резервів підвищення врожайності цієї культури надавав академік В.С.Пустовойт. На підставі багаторічних досвідів їм розроблені рекомендації з використання міжсортових гібридів, при цьому неодноразово підкреслювалося, що  гібриди соняшника одержать широке поширення тільки в тому випадку, коли будуть знайдені способи 100 %-ного одержання гібридних насінь без витрат ручної праці.

         Однак при подальшому дослідженні було встановлено, що гібриди, отримані від схрещування двох підібраних сортів, давали в першому поколінні, як правило, невелике збільшення врожаю в порівнянні зі стандартом при значному коливанні її абсолютної величини по роках. Нестійкість урожайності міжсортових гібридів порозумівалася впливом умов середовища на ступінь перезапилення, а також випадковим характером запилення компонентів, що схрещують, що не дозволяло повністю використати ефект гетерозису.

         Нестабільний ефект гібридизації при вільному перезапиленні й незначному збільшенні врожаю при виробничому випробуванні міжсортових гібридів не завжди окупали витрати на виробництво гібридних насінь, внаслідок чого гібриди цього типу не одержали широкого поширення в сільськогосподарській практиці.

         Розвиток гетерозистой селекції в останні 15 - 17 років й особливо успіхи, досягнуті селекціонерами, що працювали з кукурудзою, сорго й іншими культу-рами, знову привернули увагу селекціонерів і генетиків до проблеми створення гібридного соняшника.

         По загальнодержавній селекційній програмі створенням гібридів соняшника в цей час займаються такі науково-дослідні установи: Всесоюзний НДІ олійних культур ім.В.С.Пустовойта (м.Краснодар) і його досвідчені станції (Українська, Донська, Казахська), Всесоюзний селекційно-генетичний інститут (м.Одеса), Український НДІ рослинництва, селекції й генетики ім. В.Я.Юр'єва (м.Харків).

РОЗДІЛ 2  Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика

         В Україні поширені високоврожайні селекційні сорти й гібриди соняшнику із значним вмістом олії в насінні, низькою лузжистість (22 – 27 %) та високою стійкістю проти найбільш відомих рас вовчка, шкідників і хвороб.

         За тривалістю вегетаційного періоду сорти (гібриди) соняшнику поділяють на середньостиглі (вегетаційний період 120 – 140 днів), середньоранні (110 - 130), ранньостиглі (100 - 120) і скоростиглі (80 - 100). В Україні районовано понад 70 сортів і гібридів соняшнику.

         Майже всі площі його засівають сортами й гібридами олійної групи. До районованих сортів і гібридів соняшнику, поширених у Степу, Лісостепу України, належать: середньостиглі – Запорізький кондитерський, Краснодарський 885, Мілутін, Харківський 3 та ін.; середньоранні – Казіо, Одеський 123, Сумчанин   та ін.; ранньостиглі – Одеський 122, Одеський 249, та ін.; скоростиглі – Одеський 149, Завіт, Харківський 49. Нижче розглянемо деякі з них.

         Мілютін – заявник – ТОВ „Агрофірма „Сади України”.

         Простий між лінійний гібрид на стерильній основі.

         Гіпокотиль з антоціанованим забарвленням. Стебло прямостояче, нерозгалужене, середньо опущене та облиствнене. Листок великий, зелений, серцеподібний. Антоціанове забарвлення молодих листочків відсутнє. Листкова пластинка без блиску, помірно горбкувата, зубчики середнього розміру, нерегулярні. Форма поперечного розрізу опукла, крила відсутні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик середнього розміру, опуклий, напівповернений донизу. Листочків обгортки багато, форма листочків видовжена, антоціанове забарвлення відсутнє. Язичкові квітки видовженої форми, жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`янка середнього розміру, видовжено-яйцеподібна, чорна, з сірими по краях і боках одночасно смужками. Маса 1000 насінин – 55 г.

         Гібрид належить до групи середньостиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 24,6 ц/га, потенційна – 41,5 ц/га.

         Вміст жиру – 50,6 – 51,1 %, білка – 17 %, лушпинність – 23 %.

         Гібрид стійкий щодо вилягання, осипання, посухи. Ураження хворобами та пошкодження фітофагами незначне.

         Рекомендовано для Степу та Лісостепу.

         Сумчанин – заявник – Сумський національний аграрний університет.

         Сорт створено за індивідуального та групового доборів із гібридної комбінації Постояльский * Слобожанський.

         Гіпокотиль без антоціанового забарвлення. Стебло середньої товщини, прямостояче, середньо опущене та облиственене. Листки  великі, серцеподібні, темно-зелені. Антоціанове забарвлення молодих листочків відсутнє. Листкова пластинка слабкогорбкувата, без блиску, зубчастість слабка, нерегулярна. Форма поперечного розрізу увігнута, крила наявні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик напівповернений донизу, опуклий. Листочки обгортки без антоціану, видовжені. Язичкові квітки овальної форми, блідно-жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`Янки видовжено-яйцеподібної форми, середнього розміру чорні, з сірими смужками. Маса 1000 насінин – 62,3 г.

         Сорт належить до групи ранньостиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 21,2 ц/га, потенційна – 48,2 ц/га. Вміст жиру – 50,1 %, білка – 19,3 %, лушпинність – 1 %.

         Сорт середньо стійкий щодо вилягання, осипання, посухи та ураження хворобами.

         Рекомендовано для Степу.

         Завіт – заявник – Селекційно-генетичний інститут УААН.

         Потрібний гібрид на стерильній основі.

         Гіпокотиль без антоціанованого забарвлення. Стебло слабко опущене, середньооблиствнене, заввишки до 160 см. Листки великі, серцеподібні, зелені.

         Антоціанова облямівка молодих листочків відсутня. Листкова пластинка без блиску, слабкогорбкувата, губчастість середня, регулярна. Форма поперечного розрізу увігнута, крила відсутні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик середнього розміру, плоский, повернений донизу.

         Листочків обгортки багато, антоціанове забарвлення відсутнє, форма округла. Язичкові квітки видовженої форми, жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`Янки середнього розміру, видовжено-яйцеподібної форми, чорні, без смужок. Маса 1000 насінин – 52 г.

         Гібрид належить до групи скоростиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 20,6 – 21,5 ц/га, потенційна – 42,6 ц/га. Вміст жиру – 49,4 – 50,2 %, білка – 16,9 – 18,5 %.

         Гібрид відносно стійкий щодо ураження хворобами та пошкодження фітофагами.

         Рекомендовано для Степу та Лісостепу.

РОЗДІЛ 3  Природні умови місцевості та їх придатність для вирощування соняшника

3.1. Кліматичні умови

         У зв'язку з витянотостью Одеської області в мерідіанальном напрямку спостерігається значна зміна кліматичних елементів у межах області (з півночі на південь).

         Місцеві умови й висота над рівнем моря також дуже впливають на кліматичний режим.

         По термічних умовах в Одеській області виділено 4 зони: від помірковано теплої на півночі до жаркої на півдні. Кожна зона відрізняється від сусідньої сумою температур 200о (табл. 3.1.)

                                                                                                       Таблиця 3.1.

                                 Термічні зони Одеської області

         I Центральний агрокліматичний район (помірковано теплий). Річна кількість опадів збільшується в напрямку з південно-сходу на північний захід від 390 до 460 мм. З півдня на північ від -20о до -23о. В окремі зими температура повітря в цьому районі може знижуватися до -30о -33о. Це єдиний із всіх агрокліматичних районів області, де утворюється стійкий сніжний покрив.

         II Центральний агрокліматичний район (теплий). Охоплює райони: Ширяєвскій, Велико-Михайлівський, Жовтневий, Фрунзовський й інші адміністративні райони входять в агрокліматичні райони I й II а Березовський, Раздельнянскій, Іванівський, Комінтернівський - у район II й III.

         Теплообеспечення рослин цього району визначається сумами середніх добових температур (вище 10о) від 3000о  до 3200о.