Агрогенетична характеристика грунтів (Господарство «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області) та підвищення їх родючості

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет імені В. В. Докучаєва

Кафедра ґрунтознавства

Курсова робота

з ґрунтознавства часткового

Агрогенетична характеристика грунтів

(Господарство  «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області) та підвищення їх родючості

Виконала: Ноженко Ірина Олександрівна

Факультет агрохімії та грунтознавства 3к. 2гр.

Перевірив: Новосад Костянтин Богданович

Харків-2013

Зміст

Вступ........................................................................................................................4

Розділ 1. Фізико-географічні умови  території господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області:

1. Загальні відомості про територію господарства;...........................................5
2. Рослинний і тваринний світ території;............................................................5
3. Геологічна будова території та грунтотворні породи;...................................6
4. Кліматичні умови;.............................................................................................8
5. Геоморфологія території;................................................................................10
6. Гідрологія та гідрографія території господарства........................................12

Розділ 2. Агрогенетична  характеристика грунтів території  господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області:

2.1 Загальна характеристика грунтів;..................................................................15

2.2 Номенклатурний список грунтів;...................................................................16

2.3 Основні типи грунтотворення

2.3.1. Дерновий процес грунтотворення...................................................17

2.3.2. Підзолистий процес грунтотворення...............................................23

2.3.3. Болотний процес грунтотворення....................................................30

2.3.4.Солонцевий процес  грунтотворення................................................36

Розділ 3. Шляхи підвищення родючості грунтів господарства та їх раціонального використання................................................................................39

3.1. Підвищення родючості  грунтів, що утворилися за дерновим типом грунтотворення......................................................................................................40

3.2. Підвищення родючості  грунтів, що утворилися за підзолистим  типом грунтотворення......................................................................................................44

3.3 Підвищення родючості  грунтів, що утворилися за болотним  типом грунтотворення......................................................................................................44

3.4. Підвищення родючості грунтів, що утворилися за солонцевим типом грунтотворення......................................................................................................47

Висновки................................................................................................................49

Список використаної літератури..........................................................................51

Додатки...................................................................................................................52

Вступ.

«Часткове ґрунтознавство»  - розділ «Ґрунтознавства», який вивчає

процеси ґрунтотворення, генезу ґрунтів, їх географію, будову, склад,

класифікацію, агрономічні властивості, рівень родючості й раціональне використання.[5: с.226]

Мета курсової роботи: опис агрогенетичної характеристики грунтів конкретної території, їх родючості та шляхи раціонального використання. Задачі курсової роботи:

• Надати конкретну характеристику території з детальним описом чинників грунтотворення (рослинного і тваринного світу, матаринських порід, клімату, рельєфу, часу грунтотворення і господарчої діяльності людини - антропогенезу);
• Зробити короткі, але змістовні висновки щодо впливу кожного чинника ґрунтотворення на розвиток грунтового процесу;
• Надати агрогетичну характеристику грунтів території ( номенклатурний список грунтів, типи грунтотворних процесів, опис їх профілів і агрономічних характеристик: % гумусу, глибина гумусованості, величина рН, кількість рухомих сполук азоту, фосфору, калію, мікроелементів );
• Зробити узагальнення відносно заходів щодо підвищення родючості грунтів, а також визначити шляхи раціонального використання ґрунтового покриву.

Об`єктом досліджень є господарство « Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області.

Розділ 1. Фізико-географічні умови території господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області:

1. Загальні відомості про територію господарства.

Господарство «Заповіт Ілліча»  розташоване в східній частині  Валківського району Харківської області. Загальна площа землекористування господарства становить 4560га, з них на ріллю припадає 3890га. Напрямок господарської діяльності – молочно-зерновий. В межах господарства виділяють дві польові сівозміни, одна кормова та одна грунтозахисна.

2. Рослинний і тваринний світ.

Природна рослинність має великий  вплив на формування грунтового покриву. У недалекому минулому територія  господарства була зайнята степом, який чергувався з ділянками лісу. Лісова рослинність сприяла формуванню опудзолених грунтів, а степова  – чорноземів типових. Вирубка лісів на багато численних ділянках і використання цих ділянок в оранку призвело до зміни підзолистого грунтотворного процесу на дерновий чорноземний процес. Результатом цього є утворення тут реградованих грунтів.

Тапер в нинішній час дійсна рослинність збереглась переважно на схилах гідрографічної сітки. Основною лісоутворюючою породою в збережених на берегах балок лісів являється дуб, що супроводжується такими видами дерев, як липа, клен, груша, яблуня. У підліску найбільш розповсюджені ліщина, клен татарський, бересклети, глід.

Трав`яниста рослинність схилів сильно змінилася під впливом випасання худоби. В травостої переважає тонконіг вузьколистий, типчак, полинь австрійська. Проективне покриття 45-55%. По дну балок розповсюджена лучна рослинність: вівсянка лугова, повелиця селюча, люцерна, герань лучна, лютики.

У грунті розвиваються різні  групи мікроорганізмів( бактерії, гриби, актиноміцети) і водорості. Їх кількість  коливаєть в широких межах  – від мільйонів до міліардів  в 1 грамі грунту. Найбільшим вмістом мікроорганізмів характеризуються чорноземи. Грунтова фауна досить численна і різноманітна. До тваринного світу, який приймає активну участь у створенні грунту, відносяться найпростіші, безхребетні та хребетні тварини.

 Отже, у грунтотворенні приймають участь три групи організмів – зелені рослини, мікроорганізми та тварини, які утворюють на суходолі складні біоценози. Їх роль складає суть грунтотворного процесу.

3. Геологічна будова та грунтотворні породи.

Літогенна основа лісостепових ландшафтів дуже різноманітна. У західній частині зони й на західному схилі щита під антропогеновим покривом залягають верньокрейдяні та неогенові відклади. У глибокий каньйоноподібних долинах Поділля відслонюються відклади кембрійської, ордовікської , силурійської систем. На південному схилі щита залягають піщано-галькові породи далтійської світи. На Придніпровській частині щита на докембрійських породах залягають канівсько-бучакські піщано-глинисті відклади, блакитні київські мергелі, харківські глауконітові піски, полтавські білі піски та строкаті глини. У межах Дніпровсько-Донецької западини вище місцевого базису ерозії з корінних відкладів залягають харківські та полтавські піски, місцями строкаті глини. На відрогах Середньоросійської височиникорінну літогенну основу ландшафтів утворюють відклади  крейдяного віку, піски харківської світи й місцями неогенові глини.

У формуванні ландшафтних  рис лісостепової зони велике значення мають лесові породи. У сучасному  рельєфі переважає ерозійно-аккумулятивні його форми, створені процесами площинної і глибинної ерозії, акумуляцією, а також зсувними, просадочними і, в окремих районах, карстовими явищами.

Роль материнських порід  як фактору грунтотворення проявляється в тому, що вона слугує середовищем, де проходить біологічна діяльність організмів та тим матеріалом, з якого утворюється грунтова маса.

Від межанічного складу та будови породи залежить багато фізичних властивостей грунту – його водний, повітряний та тепловий режими, глибина  залягання грунтових вод. Тим самим механічний склад та будова породи визначають умови укорінення та росту рослин, унтенсивність гумуфікації та мінералізації рослинних решток, швидкість накопичення те переміщення речовин у грунті тощо. Мінералогічний склад породи впливає на хімічний склад грунту, його реакцію, на спрямованість протікаючих у ньому хімічних та біохімічних процесів, а також визначає родючість грунту та в певній мірі доступність рослинам речовин зольного живлення, що вивільняються при вивітрюванні мінералів.

Таким чином, материнським породам належить велика роль у грунтоутворенні, оскільки їх склад та властивості визначають умови проростання рослин, прискорюють чи уповільнюють процеси перетворення та міграції речовин у грунтів. Тому на двох різних, але розташованих поряд материнських породах під однією рослинністю розвиваються грунти, що відрізняються за складом, властивостями та рівнем родючості.

Материнські породи –  це той грунтогенний субстрвт, на якому  і з якого утворюється грунт. Вони відігрують дуже важливу роль у формуванні грунтів у середині кліматичних зон. Властивості порід сильно впливають на розвиток та розподіл рослинних угрупувань. Вони можуть затримати чи, навпаки, посилити вплив клімату впродовж тих тисячоліть, коли формується грунт. Породи є деякою подібністю до каркасу (фундаменту) такого складного тіла, як грунт. Проте цей каркас не є інертним скелетом. До його свладу входять різні мінерали – активні учасники грунтогенезу. Їх поверхня є мінеральною матрицею формованого при цьому грунту, яка визначає більшість його властивостей та екологічних функцій (вологоємність, вміст і склад обмінних катіонів, взаємодія з водою, структурність, загало родючість). Взаємодіючи з гумусом (органічною матрицею), мінерали формують органо – мунеральну матрицю, яка є першоосновою органічної (суто грунтогенної) матриці і поверхневим шаром глинистих і первинних мінералів (кварц, польві шпати, слюди, гідрослюди, каолініт), з яких складається переважна маса грунту.

Основна частина грунтів  господарства сформувалась переважно на лесових породах, які займають вирівняні підвищенні ділянки плато, привододільні та прибалкові схили і береги балок.

Лесові породи являють  собою високу карбонатну, бурувато-палеву або жовтувато-палеву, багату фосфором і калієм дрібнозернисту породу, яка характеризується високою пористістю, відсутністю шкідливих для рослин водорозчинних солей, глинистим механічним складом. Значний вміст у лесових породах глинистих частин і мінеральних речовин при присутності карбонатів кальцію сприяли утворенню високородючих грунтів, придатних для вирощування усіх сільськогосподарських культур.

По дну балок грунтотворить  делювій, який представляє собою  наноси змитого з прилеглих схилів дрібнозему. Делювій характеризується слабкою шаруватістю і деякою відсортованістю часточок. Механічний склад делювіальних відкладів залежить від проди і грунту, підлягаючих змиванню. Залягаючи на ділянках з близьким рівнем грунтових вод, вони звичайно оглеєні. Грунти, що утворилися на делювії багаті поживними речовинами, але у зв`язку з частими заливаннями не завжди можуть бути використані під обробіток для вирощування сільськогосподарських культур.

1.4. Кліматичні умови.

Клімат має великий вплив  на грунтотворення. Але сам по собі клімат не створює грунтів. Він є  однією з умов в якій проходить формування грунтового покриву. Роль клімату в грунтотворенні полягає перш за все в тому, що він впливає на основний фактор грунтотворення – рослинніть. Від клімату залежить загальний характер рослинного покриву, енергія біологічних процесів у грунті.

З елементів клімату  безпосередньо на грунтотворення впливають  температура та атмосферні опади, що визначають тип теплового та водного  режиму. Однак водно-тепловий режим, обумовлений кліматом даної місцевості, суттєво змінюється рослинним покривом. Тому в грунті створюється свій власний гідротермічний режим, який прийнято називати грунтовим кліматом; останній і впливає на хід грунтотворення (швидкість біохімічних процесів, інтенсивність вивітрювання та вилуговування, мінералізації та гуміфікації органічних решток тощо). Кількісний бік даних змін залежить від типу рослинності, механічного складу грунту, характеру підстилаючих гірських порід та інших умов.

Клімат відіграє виключну роль в сільському господарстві, а  особливо в рільництві. Його потрібно розглядати як природний ресурс країни. Клімат визначає тип сільського господарства, можливість отримання одного чи декькох урожаїв в рік, набір сільськогосподарських культур тощо.

Територія господарства входить в склад середньозволоженого  агрокліматичного району Харківської області. Цей район характеризується помірно континетальним кліматом. Сума додатніх температур за період із середньодобовими температурами вище + 10 С дорівнює 2700. Кількість опадів за цей час становить 280. Такої кількості тепла досить для вирощування районованих тут сільськогосподарських культур. Із переходом середньодобової температури повітря через 0 С починається зимовий період, який триває в середньому 135 днів. Узимку переважає хмарна погода. Відносна вологість повітря збільшується до 80-90%. Сніговий покрив утворюється в середньому 16 листопада. Стійкий сніговий покрив утворюється в середньому 13 – 20 грудня і досягає максимуму в дрігій половині лютого. Середня висота снігового покриву 21 см., протяжність його залягання 85 днів. Середня глибина промерзання грунту 74 см., мінімальна 50, максимальна 115см. Зимових опадів не багато, приблизно 20-25% річних опадів. Опади випадають в основному у вигляді снігу. Зими значно протяжні, але не суворі, з нестійкою погодою. Поряд з низькими температурами повітря -15; -20 С спостарігаються відлиги з температурою повітря +3;+5 С, що призводить до утворення льодової кірки і негативно впливає на перезимівлю озимих культур. Іноді відлиги настільки інтенсивні, що поверхня грунту повністю звільняється від снігового покриву. Самим холодним місяцем в районі є січень. Середньомісячна температура повітря в січні -7,4 С. Абсолютним мінімум температур -34 С спостерігається також в січні. В кінці лютого проходять відлиги, під впливом яких стійкий сніговий покрив починає руйнуватися. В середньому до 22 березня спостерігається схід снігу ( перехід середньодобової температури через 0 С).

Безморозний період продовжується в середньому 160 днів. Період з температурою повітря вище +5 С (вегетацій період) починається в середньому 9 квітня і закінчується 25 жовтня. Період з температурою повітря +10 С (вегетаційний період для теплолюбивих культур) починається 25 квітня і закінчується 20 жовтня. Останні весняні заиорозки спостерігаються в основному 30 квітня, перші осінні заморозки починаються в середньому 5 жовтня. Температурний режим значно змінюється в залежності від рельєфу місцевості. В глибоких балках і річках, куди стікають маси  холодногоповітря, безморозний період скорочується на 10-15 днів. Крім того заморозки тут більш часті і більш протяжливі.

Випаровування на території  району майже не перевищує кількості  опадів, або дорівнює їм (гідротермічний коефіцієнт 0,95-1,1, коефіцієнт вологості 1,2 – 1,5). За рік в середньому випадає 503 мм опадів. Найбільша частина опадів випадає в літній і частково, в весняний періоди ( що співпадає з періодом максимального росту сільськогосподарських культур і посівом озимих). Відносна вологість повітря у вегетаційних періодах становить 45 -53%. Середнє число днів з повітряною посухою у весняно-літній період становить 12. В цей час відносна вологість повітря падає нижче 33%. Найбільш часто повітряна засуха спостерігалась у травні і в липні.

Напрямок вітру на території району не міняється мало. З жовтня по квітень майже по всій території переважають західні иа північно-західні вітри.

В цілом кліматичні умови  господарства по кількості тепла  і вологи сприятливі для розвитку тут районованих сільськогосподарських  культур.

1.5. Геоморфологія  території.

Рельєф є важливою умовою розвитку грунтів. Він має велике значення в грунтотворенні та розміщенні грунтів по території. Розрізняють три форми рельєфу: макрорельєф, мезорельєф та мікрорельєф.

Під макрорельєфом розуміють  великі форми рельєфу – рівнини, плато, гори. Вони впливають на рух  повітряних мас та формування клімату великих територій. Зі збільшенням абсолютної висоти клімат стає холодніше і більш вологим. Повітряні маси, наближаючись до гір, піднімаються та охолоджуються, що викликає конденсацію водяного пару і утворення опадів; при опусканні повітряні маси нагрівають і стають сухими. Це та інші явища в гірській  місцевості викликають формування складної вертикальної зональності рослинності та грунтів.

Під мезорельєфом розуміють  форми рельє з меншим коливанням висоти: горби, ували, долини тощо. Так, схили різної експозиції нагріваються та освітлюються по-різному. Круті та південні схили нагріваються сильніше, тут весною швидше розтає сніг, що зменшує потряпляння води до грунту і посилює поверхневий тік води, тому на таких схилах формуються коротко профільні грунти по причині розвитку слабкої рослинності. Північні схили менш освітлені та слабше нагріваються, тут повільніше розтає сніг і більше вологи потрапляє до грунту, а не на поверхневий стік, тому тут проростає більша біомаса рослин, що є основним матеріалом для формування грунтової товщі.

Під мікрорельєфом розуміють  дрібні форми рельєфу – западини, бугорки та невеликі нерівності поверхні. Мікрорельєф також впливає на формування грунтів, обумовлюючи перерозподіл вологи, накопичення її в западинахта глибоке промочування. Мікрорельєф є основною причиною комплексності грунтового покриву.

Рельєф має велике значення в рільництві по-перше , з місцевим рельєфом пов`язана значна різноманітність грунтово-екологічних та мікрокліматичних умов орних площ, по-друге, від особливостей місцевого рельєфу залежить інтенсивність водної та вітрової ерозії.

Територія землекористування  господарства знаходиться на міжрічковому вододілі річок Коломак та Орчик. Землекористування господарства по характеру рельєфу можна умовно поділити на дві частини – більш просту північну, переважаючу по площі, та складну південну. Утворені тут місцеві вододіли вузькі, вододільні плато мають ширину 400-600м. Привододільні схили крутизною 1-3 переважно рівні, протяжні (шириною 400-500м). Прибалкові схили вузькі 70-200м, місцями ложбинисті, крутизною 3-7.

На частинах плато сформувались чорноземи глибокі, мало і середньогумусовані. На привододільних і прибалкових  схилах – їх слабо і середньо змиті види. Балки цієї частини  території добре вироблені і мають ширину 200-350 м. Берега їх складної форми крутизною 7-15, інколи 15-20. При цьому берега північної експозиції в значній ступені підпорядковані процесу водної ерозії. Тут знаходять прояв як глибинна ерозія, так і площинний змив (утворення середньо і сильнозмитих грунтів). Ці території слабозадерновані. Вони в більшій ступені піддаються дії водної ерозії, грунтовий покрив представлений переважно слабо змитими опідзоленими грунтами. Днища балок мають ширину 50-150 м. Грунтовий покрив представлений чорноземами намитими, чорноземами лучними, лучно-болотними і болотними грунтами. Ділянки днищ балок поряд населених  пунктів зайняті ставками. Більша частина землекористування господарства більш рівна. Привододільні схили вузькі (150-250м.). Рівнистість в цій частині порушується стародавньою добре вираженою сильнорозгалудженою балкою, по якій проходять південно-західна  границя господарства. Ширина балки 200-450м., береги складної форми, ложбинисті з багаточисельними відвершками. Дно балки шириною 40-100м. На них створилися в різній ступені змиті чорноземи глибокі, опідзолені і реградовані.

1.6. Гідрологія  та гідрографія території.

Головною річкою області є Сіверський Донець – найкрупніша притока  Дону. Сіверський Донець в Харківській  області приймає багато приток. Серед них ліва притока Дінця – Великий Бурлук ( відстань від гирла основної річки – 668км, довжина - 93км, схил – 0,88м/км, площа басейну – 1130 км).

Сіверський Донець бере початок на Середньоруській височині, в базлісій балці на висоті близько 200м над рівнем моря, звідки прямує на південь, потім на південний схід. На своєму шляху він утворює ряд крупних та багато дрібних ізлучин, перетинає Харківську, Донецьку та Луганську областіі в межах Ростовської області впадає з правого берега в річку Дон.

Долина Дінця в межах Харківської  області отримала найбільший розвиток. Схили її асиметричні: крупний правий і похолий терасований лівий. В долині, особливо на її Лівобережжі, є тераси.

Лучна тераса (заплава) розвинена  дуже добре. Основним рослинним ландшафтом є луки, листяні ліси та чагарники. Луки використовуються як сіножаті та пасовища, частково розорюються під овочеві культури.

Основним джерелом живлення Дінця є атмосферні опади та підземні води. На протязі зими в басейні  Дінця накопичується сніг щільністю до 30-40 см. В середині березня сніг починає танути, стумки збігаються в більші потоки, що прямують до русла рік. Ріки швидко наповнюються. Сіверський Донець виходить з берегів, розмиваєть по широкій заплаві, перетворюючись в річку шириною до 1-3 км.

Твердий стік Донця не дуже великий. В межах Харківської  області річка перетинає по величині середньої мутності дві зони:

• З мутністю 50-150 г/м;
• З мутність 150-400г/м;

Схили долини не скрізь гарно  заліснені. Нерідко поряд річки  розміщені орні ділянки і пасовища, звідки дрібнозам змивається в русло, збільшуючи мутність води. Найбільш значний твердий стік буває в період веснюного снігатанення.

Мінералізація води Донця в межах області 650-750 мг/л, а в зимовий період збільшується до 900-1000мг/л гідрокарбонатного класу. Хімізм води змінюється у зв`язку з тим, що промислові підприємства викидають в рчку Донець і його притоки відпрацьовані влди. Викид цих вод суттєво впливає на флору та фауну річки.

Річка Сіверський Донець взимку замерзає, однак в теплі зими льодяний покрив буває досить не стійким. Найбільша товща льоду буває в кінці лютого – на початку березня – 0,2-0,5, в суворі зими досягає 0,9м.

Для ефективного використання вод Донця необхідно затримувати  весняний стік (70% річного) шляхом побудови гребель та водосховищ.

Підземні води.

Харківська область  розміщена в межах Дніпровсько-Донецької  западини і відрізняється великою  кількість підземних вод, хоча розподулення її в межах області далеко нерівномірне. Менш багаті на підземні води південно-східні райони області, розміщенні на окраїні Донбасу.

В межах Харківської області  по якості підземних вод у вертикальному  розрізі розрізняють дві зони. Зона прісних підземних вод, яка  широко використовується для споживчих  та господарських цілей, її глибина досягають 100м. Глибше залягає зона солоних вод і розсолів.

Прісна питна вода верхньої зони представлена такими основними водоносними  горизонтами: полтавським, харківським, бучарсько-канівським, що широко поширені в західній та центральній частинах області, крейдово-мергельним – в східній частині і сеномош – нижньокрейдовим, розвиненим майже всюди, але не рівномірно. Вода їх високоякісна. Приблизний її хімічний склад (в мг/л): хлориди – 30, сульфати – 100, гідрокарбонати – 300, натрію і калію – 80, кальцію – 80, магнію – 80. Мінералізація 600-700мг/л, температура – 23-28 С.

Мінеральні (лікувальні) води зустрічаються  як серед прісних, так і високо мінералізованих вод. З прісних  вод відмічені води глауконітових піщаників харківського горизонту, які місцями володіють специфічними властивостями.

В межах замлекористування господарства на міжбалочних вододілах грунтові води залягають дуже глибоко (25-30м) і  не впливають на формування грунтів. По днищу балок та в заплаві  річки воно залягають на глибині 1,5-3м, що обумовлює утворення тут гігроморфних грунтів. Тут грунтові води часто мінералізовані, що викликає засолення та осолонцювання грунтів.

Розділ 2. Агрогенетична характеристика грунтів території Господарства «Заповіт Ілліча» Валківського району Харківської області.

1. Загальна характеристика грунтів.

Господарство розташоване у  Лісостеповій грунтовій зоні. За фаціальними особливостями грунтів або за відомими модифікаціями структури ґрунтового покриву виділяються підпровінції: ЛС – Лісостепова зона чорноземів типових і сірих лісових грунтів: ЛС1 – західна провінція, ЛС2 – правобережна центральна висока провінція, ЛС21 – північна підпровінція, ЛС22 – південна підпровінція, ЛС3 – лівобережна низинна провінція, ЛС3 – лівобережна низинна провінція, ЛС31 – північна під провінція, ЛС32 – південна під провінція, ЛС4 – лівобережна висока провінція, ЛС41 – південно-західна підпровінція, ЛС42 – східна підпровінція.

Сучасний ґрунтовий покрив Лісостепу  чітко відображує вплив природної  рослинності на процес ґрунтоутворення: в районах, де були і нині є широколистяні ліси, сформувались сірі лісові ґрунти; там, де була поширена лучно-степова рослинність, сформувались чорноземи типові і вилуговані і, нарешті, на тих ділянках, де тривалий час відбувалася зміна лісової рослинності на лучно-степову або навпаки, сформувались темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені.

Під покривом широколистяних лісів  сірі лісові ґрунти формувалися при  поєднанні двох процесів ґрунтоутворення: опідзолення («м'яка» форма підзолистого процесу) і дернового. Якщо переважав перший процес, то утворювались ясно-сірі і сірі лісові ґрунти, а якщо другий, — то темно-сірі опідзолені ґрунти.[3]

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти не мають ознак ґрунтотворення, характерних для чорноземів. Будова їх профілю більше подібна до будови профілю дерново-підзолистих ґрунтів. У них добре виражений процес опідзолення, а тому у профілі чітко спостерігається елювіально-ілювіальний тип розподілу речовин. Вміст гумусу в ясно-сірих і сірих лісових ґрунтах вищий, ніж у дерново-підзолистих. Кількість його залежить від характеру рослинності і надходження в ґрунт органічних решток, а також від гранулометричного складу.

Ґрунтовий покрив цієї зони досить різноманітний, що зумовлюється неоднорідністю природних умов, які помітно вплинули на процеси ґрунтоутворення. У структурі ґрунтового покриву переважають різні підтипи чорноземних грунтів, сірі лісові та темно-сірі грунти. У даній зоні переважають родючі чорноземи (типові та опідзолені), що сформувалися на лесах або лесовидних суглинках. У зниженнях поширені лучні ґрунти, подекуди – торфові.[3]

Головною рисою більшості грунтів зони Лісостепу є однорідність материнських порід (леси) та суглинковий гранулометричний склад.