Активні операції комерційного банку

Вступ

Банки як специфічі установи на ринку фінансових послуг спрямовують вільні кошти, у ті сфери народного господарства, які їх потребують. Aктивні банківські операції у цій справі мають суттєве значення для фінансового забезпечення нормального економічного розвитку. Збільшення обсягу і якості проведення активних операцій і поліпшення їхньої якості є необхідною умовою для підтримання стабільного функціонування й розвитку комерційних банків і їхнього позитивного впливу на розвиток економіки України.

Під активними розуміють кредитні та інші операції які здійснюються відповідно до чинного законодавства України з метою їх найефективнішого використання. При правильному розміщенні ресурсів комерційні банки отримують значні прибутки.

Швидкий розвиток ринкових відносин вимагає розроблення нових напрямків розвитку банківської справи, значної перебудови операцій та структури активів і пасивів банків, зокрема активних операцій.  Тому на сьогоднішній день тема дипломної роботи є досить актуальною.

За мету в дипломній роботі бралися розробка методів управління проведенням активних операцiй в ВАТ КБ «Надра».

Предметом дослiдження  виступає питання управлiння активними операцiями в ВАТ КБ «Надра» .

Об’єктом дослідження виступає ВАТ КБ «Надра» та його діяльність.

Відповідно до визначеної мети дослідження було поставлено та розв’язано такі завдання:

• дослідити значення операцій та послуг в банківській діяльності;
• дослідити класифікацію активних операцій комерційного банкудослідити

нормативно-правове  забеспечення діяльності банківських установ на

• ринку фінансових послуг;
• зробити аналіз активних операцій банківських установ на ринку України;
• дослідити процес надання кредитів банківськими установами;  
• здійснити аналіз банківських операцій з цінними паперами ;
• дади загальну характеристику діяльності ВАТ КБ «Надра» на банківському ринку України протягом  2008 – 2009 років;
• дослідити процес проведення активних операцій ВАТ КБ «Надра» протягом  2008 – 2009 років;
• розробити пропозиції щодо покращення проведення активних операцій в Україні.

Теоретичну та методичну основу дипломної роботи складають законодавчі  та нормативні акти Верховної Ради України, що регулюють здійснення активних операцій комерційних банків, спеціальна наукова література з банківської справи.

Практична значимість випускної  роботи бакалавра полягає у розробці рекомендацій щодо подальшого розвитку активних операцій в Україні.

Інформаційною базою для  написання випускної роботи бакалавра  слугували підручники, посібники  з розвитку банківської справи, статистична  звітність ВАТ КБ «Надра» періодичного друку, та  інші джерела.

Структура роботи: вступ, основна  частина, висновки, перелік посилань, додатки.

Обсяг виконаної бакалаврської роботи становить – 94 с. Робота містить   17 рисунків, 23 таблиці, 4 додатка, джерел.

1 Теоретико-правові основи проведення активних операцій банківськими установами

1.1 Операції та послуги  в банківській діяльності

Банківські операції - це операції пов’язані із залучення грошових коштів та вкладення їх, цінні папери і послуги, випуск в обіг і вилучення з нього грошей, фінансування та кредитування капітальних вкладень, касового виконання державного бюджету [6, c.85].

Bідповідно до ст. 3 Закону України “Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

• приймання вкладів від юридичних і фізичних осіб;
• розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;
• емісію власних цінних паперів;
• організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
• лізингові операції;
• послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
• випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
• випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
• надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій [ 6, c.85 – 86].

При отримані письмового дозволу Національного банку України банки також мають право на здійснення таких операцій:

• здійснення випуску, обігу, погашення державної та іншої грошової лотереї;
• з інструментами, що ґрунтуються на обмінних курсах та відсотках;
• з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
• депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Комерційні банки можуть і мають право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України. У банківській практиці України, як правило, є дві основні групи банківських операцій, за допомогою яких залучаються банківські ресурси: активні та пасивні.

До активних відносять операції, здійснюючи які, банки забезпечують клієнтові можливість одержання необхідних йому коштів, і тим самим розміщують власний і залучений капітал. Це кредитні операції, інвестиційна діяльність банків, формування касових залишків та резервів, лізингові та факторингові операції.

Загальна класифікація операцій та послуг комерційного банку є досить складною і схематично подана на рисуноку 1.1 [6, c.87].

Основним видом активних операцій комерційних банків є кредитування .

Bраховуючи особливості позичкових операцій комерційних банків, прийнято виділяти кредитування:

• поточної діяльності підприємств, пов’язане із задоволенням їх потреб в

оборотних коштах;

• інвестиційної діяльності підприємств, призначене для збільшення

основних фондів, реконструкції  та розширення виробництва;

• приватних осіб для задоволення різноманітних потреб споживчого

характеру;

• держави для покриття бюджетного дефіциту [6, c. 87 - 88].

Рисунок 1.1 – Операції та послуги сучасного універсального банку

Комерційні банки можуть також здійснювати інші види активних операцій: лізингові операції, факторинг  і форфейтинг.

Bідповідно до пунктів 6 і 7 ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” банки мають право придбавати на власні кошти засоби виробництва для передавання їх клієнтам в оренду. Така форма фінансово-кредитних відносин називається лізингом. На прохання клієнта банк набуває певне майно і приймає на себе всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків. Клієнт, на прохання якого було куплене майно, підписує з банком строковий договір оренди, у якому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внесення, можливість продажу клієнту устаткування після закінчення строку договору.

Лiзинг - це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів [6, c.89].

Факторинг - це уступка права  вимоги, що оформляється відповідним  чином укладеним договором між  банком і клієнтом. У договорі банк зобов’язується не тільки стягувати  борги, а й визначає свої функції  з обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, приймання на себе ризику несплати [6, c.90].

До пасивних операцій банків відносять операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для здійснення кредитних та інших активних операцій, а саме - депозитні операції,  відкриття та ведення рахунків клієнтів, продаж власних торгових зобов’язань. Ефективна організація пасивних операцій банків сприяє забезпеченню нормальної банківської діяльності на комерційних засадах, успішному виконанню банками традиційних розрахунково-кредитних операцій, а також розширенню діапазону банківських послуг.

Aктивні i пасивні операції здійснюються банками відповідно до визначених принципів iз використанням тих чи інших засобів i методів, передбачених законодавством. Діяльність сучасних комерційних банків не обмежується традиційними банківськими операціями, а охоплює значно ширший діапазон банківських послуг відповідно до потреб своїх клієнтів. Банківські послуги є видом діяльності комерційних банків, які виконують різні банківські операції за дорученням клієнтів і включають посередницькі, консультативні, розрахункові послуги [6, c.90].

Банківські послуги - це ті дії банківських установ на замовлення клієнтів, які не пов'язані із залученням додаткових ресурсів. Основною формою оплати банківських послуг є комісії. Банки надають клієнтам різноманітні послуги, їх об'єднують у певні групи за відповідними ознаками і критеріями. Найбільш поширеною є класифікація банківських послуг, в якій виділяють такі групи послуг: ліцензовані, неліцензовані, чисті, сурогатні, комісійні, гонорарні, спредові, балансові, позабалансові тощо.

 До ліцензованих банківських  послуг належать такі, надання  яких потребує ліцензії Національного  банку України. Це, зокрема: касове  обслуговування клієнтів; інкасація  та перевезення грошових цінностей;  ведення рахунків клієнтів у  національній та іноземній валюті; залучення депозитів юридичних  і фізичних осіб; видача гарантій і поручительств; управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

 Чистими називаються  послуги, що не несуть будь-якого  ризику для активів банку, крім  ризику операційних помилок. Наприклад,  здійснення розрахунків за власні  кошти клієнтів, інкасові послуги,  інкасація готівки, касове обслуговування  та ін. Сурогатними називаються  послуги, кінцевий результат від  здійснення яких може вплинути  на активи банку, хоч на момент  надання послуги такого впливу  не відбувається. Наприклад, гарантії, підтверджені акредитиви, непокриті  чеки, аваль і акцепт векселів  тощо.

 До комісійних належать  послуги, за надання яких банк  стягує з клієнта плату у  вигляді комісії, а сам не  сплачує ніяких комісій при  їх наданні. Це збереження цінностей  у власному депозитарії, ведення  реєстрів власників цінних паперів,  розміщення цінних паперів, емітованих  клієнтами за їх дорученням  тощо.

 Гонорарними називаються  послуги, за надання яких банк  отримує від клієнтів обумовлену  наперед плату. Це лізинг, трастові, консультаційні та деякі інші  послуги.

 До спредових відносять  послуги, чисті доходи від яких  формуються як різниця між  комісією, отриманою від клієнта,  та комісією, сплаченою при організації  даної послуги. Прикладом такої  послуги є видача клієнтам  готівки за рахунок купленої  в інших банків або в установі  НБУ. Спред виникає лише тоді, коли банк використовує сторонніх (третіх) осіб при наданні послуг клієнтам.

 До балансових належать  послуги, що обліковуються на  балансових рахунках (кредитні, інвестиційні, валютні операції). Ці послуги,  у свою чергу, можуть бути  активними та пасивними. Послуги,  що не обліковуються на балансових  рахунках, відносять до позабалансованих (гарантії, поручительства, консультації), їх надання не супроводжується  вкладенням або залученням коштів.

Банкiвськi послуги щодо торгівлi валютою мають на меті надання валюти клієнтам для забезпечення їхніх платежів і підтримання ліквідності у валюті: страхування ризиків знецінення коштів внаслідок зміни валютних курсів, отримання спекулятивного прибутку за рахунок зміни курсів валют.

Для забезпечення платiжної дисципліни великого значення набувають розрахункові послуги банків, які передбачають ведення рахунків юридичних і фізичних осіб та здійснення розрахунків за їх дорученням. Особливим видом діяльності комерційних банків є довірчі послуги. Довірене управління майном пов’язане з виконанням робіт з обліку операцій, збереженням цінностей.

Значну частку у довiрчих послугах комерційних банків займають агентські послуги. Пiд час виконання таких операцій банк діє від імені і за дорученням клієнта на основі договору, укладеного на конкретний строк.

Комерцiйні банки при наданні агентських послуг здійснюють операції зі зберігання майна клієнтів та управління їх власністю, інвестиційні та кредитні операції за дорученням власника, операції купівлі-продажу, оформлення та відновлення страхових полісів та інше юридичне обслуговування.

Слід зауважити, що банківські послуги за економічним змістом  і за місцем у фінансовому механізмі  банку істотно відрізняються  від банківських операцій - активних і пасивних. Основні критерії відмінності цих понять наведено в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Основні відмінності  банківських операцій від послуг

За сучасних умов у банкiвськiй практиці почали впроваджуватися нові технології в банківському обслуговуванні клієнтів - система дистанційного банківського обслуговування. Комерційні банки надають клієнтам такі послуги, як проведення банківських операцій вдома (“home banking”), в офісі, повсюди, де це зручно клієнту. На сьогодні виділяють чотири основних різновидності віддаленого банкінгу:

• телефонний банкінг, коли за допомогою телефону або “мобілки” можна

виконати безліч банківських операцій;

• вiдеобанкінг - це телеміст, який працює між клієнтами і банком, за

допомогою спеціальних пристроїв, обладнаних телемоніторами, клієнт може поспілкуватися зі службовцем банку  і здійснити необхідні операції;

• iнтернет-банкінг - коли клієнти використовують цю систему для

управління банківськими рахунками;

• РС-банкінг, коли доступ до рахунка банку здійснюється за допомогою

персонального комп’ютера. В Україні  ця система відома як "Банк-клієнт", яка дає можливість банку продавати, а клієнту отримувати максимальний спектр банківських послуг.

1.2 Класифікація активних  операцій комерційних банків

Фiнансовий стан будь-якого комерційного банку характеризується обсягом і структурою його необоротних та оборотних активів, що формуються за рахунок фінансових ресурсів. Oптимальне розміщення фінансових ресурсів під час проведення активних операцій є одним з найважливіших принципів забезпечення фінансової стабільності, платоспроможності та ліквідності банку.

Oперації пов’язані з розмiщення банками власного капіталу та залучених додаткових ресурсів з метою отримання прибутку, забезпечення діяльності та пiдтримання необхiдного рівня ліквідності являють собою активні операції     [1, c.107].

Дo них вiднoсять:

• касові операції з приймання і видавання готівки;
• розрахункові операції, пов’язані з платежами клієнтів;
• кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;
• iнвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери на тривалий строк;
• фондові операції з купівліпродажу цінних паперів;
• операції з купівлі-продажу цінних паперів;
• депозитні oперації з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших банках [1, c.107].

Наведена вище класифікація банківських операцій не є винят-ковою  і не має чітких безумовних меж, адже багато операцій мо-жуть одночасно  виступати в ролі як активних, так  і пасивних. Наприклад, залучення коштів на депозит вважається пасивною операцією, оскільки збільшує ресурсну базу банку. Разом з тим отримані на депозит кошти розміщуються у вигляді залишку на кореспондентському рахунку в центральному банку або в опера-ційній касі банку, що є активною операцією. Таким чином, роз-поділяти банківські операції на суто активні чи пасивні доцільно й економічно можливо під час аналізу підсумкових результатів здійснення цих операцій, що відображаються у змінах сум відпо-відних статей у певних розділах банківського балансу.

Зaгaльну хaрактеристику активних операцій банків наведено в таблиці 1.2 [10].

Таблиця 1.2 - Aктивні oперації комерційного банку

Iз даних таблиці 1.2  видно, досить широке коло активних операцій комерційних банків, що здійснюються за допомогою активів банку.

Iнвестиційні операції комерційних банків полягають у вкладенні банківських ресурсів у приватні і державні цінні папери на порівняно тривалі строки з метою отримання прибутку.

Cукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком. Cуть такої політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладення коштів, і оптимізація структури портфеля інвестицій на кожен конкретний період часу .

Основними об’єктами інвестиційної  діяльності банків є облігації приватних  компаній і держави, а також акції  корпорацій. Сукупність банківсьих ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює  інвестиційний портфель банку. Його склад і структура формуються на основі інвестиційної політики, що розробляється банком. Суть такої  політики полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних  для вкладення коштів, і оптимізація  структури портфеля інвестицій на кожен  конкретний період часу.

Коло цiнних пaперiв призначених для вкладення банківських ресурсів здійснюється з урахуванням пріоритетних цілей інвестиційної діяльності, обраних комерційним банком. Так, якщо основними цілями інвестування є отримання доходу, збереження капіталу і забезпечення його приросту, то вибір тієї чи іншої цілі  в якості пріоритетної служить базою для формування банком певного типу інвестиційного портфеля. Портфель, орієнтований на отримання високих доходів, передбачає інвестування коштів переважно в акції приватних корпорацій, що забезпечують високу норму прибутку на капітал.

Структура інвестиційного портфеля комерційних банків повинна бути оптимізована таким чином, щоб максимально  знизити ризик імовірних втрат  коштів, вкладених у цінні папери, що пов’язано з можливістю невиконання  емітентом взятих на себе зобов’язань. Основним засобом зниження цього  ризику є диверсифікація, тобто розподіл інвестиційного портфеля між різними  видами цінних паперів. Критеріями диверсифікації можуть бути: тип цінних паперів  емітента, якість і строки погашення, територіальний розподіл.

Як правило, комерційні банки  формують спеціальні підрозділи для  організації інвестиційних операцій, оскільки їх проведення вимагає високої  кваліфікації та знання ситуації на фондовому ринку, а також стану справ і перспектив розвитку в окремих галузях економіки.

Банки можуть здійснювати інші операції з цінними паперами окрiм інвестиційних операцій, які мають назву фондових. До фондових операцій відносять:

• eмісійні операції, які передбачають випуск та розміщення цінних паперів;
• oперації купівлі-продажу цінних паперів на ринку за дорученням і за

рахунок клієнтів;

• перації зберігання і управління цінними паперами;
• oперації надання кредиту під заставу цінних паперів.

Хоча основною метою діяльності комерційних банків є отримання  прибутку, вони не можуть вкладати усі  ресурси тільки у високодохідні  активи, оскільки при здійсненні активних операцій банки водночас повинні  забезпечувати своєчасне повернення коштів їх власникам, тобто виконувати свої зобов’язання за пасивами. Тому частина активних операцій комерійного банку передбачає утворення поточних резрервів платіжних засобів з метою постійного підтримання платоспроможності банку. Ці резерви поділяються на дві основні групи - первинні та вторинні.

Первинні резерви - це вкладання банку у високоліківдні активи, які негайно можуть бути використані як засіб платежу. До них належать кошти на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків.

Вториннi резерви - це вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою - це інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов’язання інших банків, що приносять незначний дохід, однак мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви по суті є джерелом поповнення коштів первинних резервів.

Постійне знаходження певної частини активів комерційного банку у формі первинних та вторинних резервів забезпечує високий рівень його платоспроможності, що створює умови ефективної реалізації банком кредитно-розрахункових, депозитних та інших послуг клієнтам.

Кошти в інших банках, цінні папери у портфелі банку  для продажу і інвестицій, кредити  та фінансовий лізинг, що надані клієнтам, умовно можна назвати «Основні активи».

Інвестиції капіталу в  асоційовані та дочірні компанії; основні засоби, нематеріальні активи та інші активи можна назвати «Вторинні активи».

За ступенем ліквідності  активи комерційного банку підрозділяються на групи:

• гроші в касі, на кореспондентських рахунках НБУ та інших банків, чеки тощо;
• депозити та кредити в інших банках;
• цінні папери;
• матеріальні оборотні активи;
• кредити, надані клієнтам;
• нематеріальні активи, основні засоби, капітальні вкладення та інвестиції капіталу в асоційовані та дочірні компанії [1, c.110].

Аналіз активів банку  інколи проводять за таким групуванням:

• грошові кошти;
• кошти в НБУ;
• кошти в інших банках: «Залишки на коррахунках»;
• портфель цінних паперів: «ОВДП», «Інші цінні папери» та «Вкладення капіталу»;
• кредитний портфель;
• інші активи [1, c.110].

Грошові кошти та кошти  в НБУ показують наявність  у банку ліквідних активів  для здійснення власних та клієнтських  розра-хункових операцій. Щодо цього  показника не можна застосовувати формулу «чим більше - тим краще», адже ці кошти здебільшого не приносять банкові доходу. Відтак їх надмірний рівень фактично призводить до невикористання банком можливості ро-зширення своїх операцій. Однак у період фінансової нестабільності значні обсяги зазначених активів можуть вважатися позитивною ознакою стабільності банку [1, c.111].

Кошти на кореспондентських  рахунках в інших банках також  виконують роль миттєво ліквідних  активів для проведення розра-хунків. За ними банк не отримує доходів, тому їх питома вага в сумарних активах, як правило, є незначною. Ще однією причи-ною  цього є відносна ризикованість  операцій за коррахунками.